Громадська та релігійна діяльність греко-католицького духовенства в Чернівецькій губернії (1914-1917 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадська та релігійна діяльність греко-католицького духовенства в Чернівецькій губернії (1914-1917 рр.)

Андрій Гресько

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,

Кафедра історії України і методики викладання історії, Івано-Франківськ

Анотація

У запропонованій статті автор висвітлює положення та діяльність греко-католицького духовенства у Чернівецькій губернії 1914-1917 рр. Представлено геополітичну ситуацію та нормативну базу політики контрольованої віротерпимості російської адміністрації щодо уніатського духовенства на окупованих територіях. На основі аналізу облікових, розпорядчих та звітних матеріалів проаналізовано: 1. Вплив війни на чисельність греко-католицького духовенства у восьми деканатах Станиславіської єпархії; 2. Релігійну, громадську, представницьку, опікунську діяльність священників УГКЦ. Встановлено, що саме греко-католицьке духовенство стало однією з причин провалу політики царської влади щодо ліквідації української ідентичності та включення краю до складу Російської імперії. Джерельною базою для статті стали документальні матеріали з фондів державних архівів Івано-Франківської, Чернівецької та Тернопільської областей. духовенство уніатський окупований

Ключові слова: Перша світова війна, ГКЦ, Чернівецька губернія, російський окупаційний режим, греко-католицьке духовенство, громадська діяльність, релігійна діяльність, Григорій Хомишин.

ГРОМАДСЬКА ТА РЕЛІГІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО ДУХОВЕНСТВА В ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ГУБЕРНІЇ (1914-1917 рр.)

Andrii HRESKO

Vasyl' Stefanyk Precarpathian National University,

Department of History of Ukraine and methods of teaching history,

Ivano-Frankivsk

Summary

In the presented article, the author reveals the position and the activities of the Greek Catholic clergy in the conditions of the Russian occupation regime during 19141917. This topic has been considered in the administrative boundaries of the Chernivtsi Governorate. The main purposes of the article were to analyze the geopolitical situation and the regulatory framework of the Russian policy towards the clergy of the Ukrainian Greek Catholic Church (UGCC) in the occupied territories. In addition, the adaptation of the priests to the activities during wartime was analyzed. The research was carried out on the basis of the materials from the funds of the State Archives of the Ivano-Frankivsk Region, the State Archives of the Chernivtsi Region and the State Archives of Ternopil Region.

During the Russian military invasion of Austria-Hungary in 1914, the imperial government had formed the new administrative units in the occupied territory, including the Chernivtsi Governorate. Within the boundaries of the administrative unit were eight deaneries of the Stanyslaviv eparchy of the UGCC. The Russian authorities had established a regime of controlled religious tolerance, but gradually increased the number ofpriests of the Russian Orthodox Church. It has been established, that despite a noticeable decrease in the number of clergy of the UGCC, in the majority, they managed to maintain the positions in their own parishes. The priests have mastered the Russian regulatory framework and made all efforts to minimize the impact of the war on the lives of the parishioners. The most of the priests were able to return to their usual duties in the religious, the representational and the pedagogical activities.

According to the author, it was the activity of the conscious Ukrainian clergy that had become one of the factors in the failure of the strategic goal of the Russian Empire. The Russians failed the activity to eliminate the Ukrainian identity. In general, the pro-Russian influence has decreased.

Keywords: World War I, UGCC, Chernivtsi Governorate, the Russian occupation regime, the Greek Catholic clergy, the social activity, the religious activity, Hryhoriy Khomyshyn

Починаючи з 2014-го року Українська держава зазнає збройної агресії з боку РФ. Даний військовий конфлікт не є безпрецедентним, а за ідеологічним навантаженням та мотивами російської еліти ідейно близький до поглядів імперського уряду столітньої давнини. Доба Першої світової війни стала переломною у світі, як кульмінації формування національної свідомості та переходу до власного державотворення багатьох народів світу. Саме грекокатолицьке духовенство одним з перших набуло власне українського характеру і передавало дану ідентичність у маси. Тому під час бойових дій 1914-1918 рр. російське керівництво та духовенство докладало левову частку зусиль задля нівеляції впливу греко -католицьких отців на суспільство через поступову інкорпорацію їх в лави РПЦ. Полем реалізації їхньої політики стали окуповані повіти Австро-Угорщини, серед яких і сформована окупаційним режимом Чернівецька губернія. Детальне вивчення становища та служби священиків ГКЦ в окупованих територіях сприятиме дослідженню системи заходів здійснених священнослужителями задля збереження своїх позицій та мінімізації впливу подій воєнного часу на парафіяльне життя.

Метою пропонованої статті є аналіз діяльності та положення священнослужителів ГКЦ в умовах окупаційної політики Російської імперії 1914-1917 рр. на території Чернівецької губернії. Об'єктом дослідження виступає греко-католицьке духовенство. Предметом дослідження є громадська та релігійна діяльність священнослужителів ГКЦ в названій адміністративній одиниці.

Джерельну базу дослідження становлять накази, телеграми, звіти, списки, робоча переписка російських органів влади та церковних структур ГКЦ в межах Чернівецької губернії, які зберігаються у Державних архівах Івано -Франківської, Тернопільської та Чернівецької областей. Аналіз джерельного матеріалу та наукового доробку з історії УГКЦ в умовах Першої світової війни здійснювали: В. ВеликочийВеликочий В. Сучасна українська історіографія про репресії щодо української Греко-католицької церкви в Галичині за доби Першої світової війни. Мандрівець. 2011. № 3. C. 52-56., О. КириєнкоКириєнко О. Приватна кореспонденція в полі зору російської військової цензури (1914-1917 рр.). Проблеми історії України XIX- початку ХХст. 2012. Вип. XVI. С. 108-114., Г. ПапакінПапакін Г. Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Пів - денною Буковиною під час Першої світової війни (1914-1917) (спроба огляду за довідковими виданнями). Спеціальні Історичні дисципліни: питання теорії та методики. 2009. Число 16. С. 64-76., А. ГреськоГресько А. Матеріали з історії УГКЦ в межах Чернівецької губернії (1916-1917 рр.) у фондах Державного архіву Івано-Франківської області: джерелознавчий аспект. Теоретичні та практичні дослідження в галузі гуманітарних і природничих наук. Матеріали науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 24-25 лютого 2023 р.). Одеса: Молодий вчений, 2023. С. 43-47. та ін. На сьогодні тематика історії ГКЦ у подіях 1914-1918 рр. достатньо широко репрезентована напрацюваннями Р. ДелятинськогоДелятинський Р. Станиславівська єпархія Греко-Католицької церкви в суспільному житті Галичини (1885-1946 рр.) : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Івано-Франківськ, 2017. 390 с., О. ЄгрешіяЄгрешій О. Єпископ Григорій Хомишин. Портрет релігійно-церковного і громадсько-політичного діяча. Івано-Франківськ: Нова зоря, 2006. 168 с., А. ЗаярнюкаЗаярнюк. А., Расевич В. Галицьке греко-католицьке духовенство у Першій світовій війні: політичні, культурні та соціальні аспекти. 2012. С. 160-192. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Zaiarniuk_Andrii/ Halytske_hreko-katolytske_dukhovenstvo_u_Pershii_Svitovii_viini_politychni_kulturni_i_sotsiialni_asp/ (Дата звернення 29.05.2023)., Н. Мизака та А. ЯремчукаМизак Н., Яремчук А. Нарис історії УГКЦ на Буковині. Львів; Чернівці : Український католицький університет. 2021. 492 с., О. ПавлишинаПавлишин О. Парафіяльне життя Галицької митрополії Греко-католицької церкви у роки Першої світової війни: повсякдення та кризові явища. 2020. С. 130-157. URL: https://www.inst-ukr.lviv.ua/uk/ publications/materials/zahidno-ukr-zemli/39-z-istoriyi-zakhidnoukrayinskykh-zemel-vyp-16/?id=475 (Дата звернення 29.05.2023), О. РуснакаРуснак О. Чернівецький і Сучавський деканати греко-католицької церкви у роки душпастирської діяльності владики Г. Хомишина. Науковий вісник Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. Історія. 2017. № 2. С. 83-91. та ін. Події Першої світової війни в Чернівецькій губернії розглядалися як в межах адміністративної одиниці, так і у загальному контексті російської окупації володінь Австро-Угорщини. Даній проблематиці також присвячені праці: В. АкатрініАкатріні В. Освіта Буковини у роки Першої світової війни (1914-1918). Гілея: науковий вісник. 2014. Вип. 91. С. 50-54., І. БаранаБаран І. Антиукраїнська політика представників Руської православної церкви в Галичині у 1914-1915 роках. Грані. 2014. № 4 (105). С. 148-156., І. БуркутаБуркут И. Первая мировая война в исторической памяти Галичан и Буковинцев. Русин. 2010. № 1 (19). С. 97-112., В. ВолковинськогоВолковинський В. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни. Український історичний журнал. 2004. № 4. С. 38-56., Л. Грицая та І. ПіддубногоГрицай Л., Піддубний І. Організація російського цивільного управління на Буковині у 1914-1915 рр. Перша світова війна в долях народів Європи та світу. Збірник наукових статей. Ніжин, 2014. С. 59-71., А. КоролькаКоролько А. Російська окупація Покуття в період Першої світової війни (1914-1917 рр.). Питання історії України. Збірник наукових праць кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Чернівці. 2012. Т. 15. С. 24-33., В. ЛюбченкаЛюбченко В. Обласний комісаріат Галичини і Буковини (1917-1918 рр.). Проблеми історії України XIX- початку XXст. 2004. № 8. С. 50-72., Ф. ШевченкаШевченко Ф. Революция в России и Буковина в 1917-1918 годах. Вопросы истории. 1947. № 10. С. 65-80., та інших вітчизняних дослідників. При розгляді теми історії греко-католицької церкви в межах Чернівецької губернії дослідники не рідко виходять за межі, або не охоплюють усієї території адміністративної одиниці. Ми розглядатимемо проблематику шляхом висвітлення становища греко-католицького духовенства деканатів Станиславівської єпархії у межах кордонів Чернівецької губернії.

Російський контроль над територіями Австро-Угорщини було встановлено внаслідок активних бойових дій 1914 та 1916 рр. Законодавчо адміністративний апарат закріплено розпорядженням "Временное положеніе объ управленіи областями Австро-Венгріи, занятыми по праву войны" від 19 серпня 1914 р. Згідно постанови на окупованій території сформовано Галицько-Буковинське генерал-губернаторство складовими частинами якого стали новостворені чотири губернії серед яких Чернівецька. Губернії поділялися на повіти (уЬзди), території яких встановлено в межах існуючих кордонів окупованих територійДержархів Івано-Франківської обл. Ф. 605. Оп. 1. Спр. 3. Арк. 1-3.. Вищий губернський апарат поповнювали російськими військовими, а рядовими чиновниками нерідко ставали місцеві москвофілиГрицай Л., Піддубний І. Організація російського цивільного управління на Буковині у 1914-1915 рр. Перша світова війна в долях народів Європи та світу. Збірник наукових статей. Ніжин, 2014. С. 66-67.' Папакін Г. Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Південною Буковиною під час Першої світової війни (1914-1917) (спроба огляду за довідковими виданнями). Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. 2009. Число 16. С. 66.. При повторному встановленні російського контролю над окупованими територіями 1916 р. збережено аналогічний територіальний устрій. Після утвердження влади Тимчасового уряду в березні 1917 р. впроваджено інститут уповноважених комісарівЛюбченко В. Обласний комісаріат Галичини і Буковини (1917-1918 рр.). Проблеми історії України XIX- початку XXст. 2004. N° 8. С. 51..

Кордони Чернівецької губернії у різний час охоплювали всю територію Герцогства Буковина: повіти (уЬзди): Кіцмань, Вашківці, Вижниця, Чернівці, Сторожинець, Серет, Радауц (Радівці), Сучава, Гура-Гумора, Кимполунг (Кимполюнґ) та окремі повіти Королівства Галичини та Лодомерії: Городенку, Снятин, Коломию, Печеніжин та Косів. У подальшому російською адміністрацією буде ліквідовано управління повітів Печеніжин, Заставна та Вашківці. Уважаємо, що російське командування прийняло рішення розширити територію Герцогства Буковина через відносно малі розміри адміністративної одиниці та прагнення спростити управління. У ході військової кампанії 1914-1915 рр. непідконтрольними російській адміністрації залишалися гірські райони Косівського та Печеніжинського повітів а також Герцогства Буковина. 26 вересня 1916 р. секретним наказом воєнного генерал -губернатора областей Австро-Угорщини визначено межу по лінії: Чернелиця-Коломия; шосе Коломия-Яблунів-Пістинь-Косів-Кути-Вижниця-Берегомет-Серет; залізниця Берегомет-Серет-Сторожинець-СучаваДержархів Чернівецької обл. Ф. 283. Оп. 1. Спр. 124. Арк. 23.. Територія на схід від вказаної лінії до колишнього австро -російського та австро-румунського кордонів підпорядковувалася Чернівецькому губернаторові (в цих межах і найкраще було налагоджено адміністрацію). Володіння на захід від цієї межі перебували у спільному підпорядкуванні губернатора та військового командування.

Таким чином, у Чернівецькій губернії опинилося 8 з 21 існуючих деканатів Станиславівської єпархії ГКЦ. Серед них: Городенківський (завідувач о. Стефан Макогонський); Жуківський (завідувач о. Константин Цісик); Коломийський (завідувач о. Александер Русин); Косівський (завідувач о. Володислав Пассинович); Пістинський (завідувач о. Іоан Рогужинський); Снятинський (завідувач о. Антоній Дмитраш); Сучавський (завідувач о. Климентій Злепко); Чернівецький (завідувач о. Целестин Костецький)Шематизм всего клира греко-католицкої Епархії Станиславівскої на рік Божий 1914. Станиславів: Накладом клира епархіяльного, 1914. С. 30, 70, 100, 115, 157, 188, 266, 276.. Згідно останнього довоєнного реєстру греко-католицьких деканатів Станиславівської єпархії від 1914 р. на деканати в межах Чернівецької губернії випадали: 1) Городенківськийна 22 парохії 21 парох та 1 завідатель; 2) Жуківськийна 21 парохію 18 парохів та 3 завідателі; 3) Коломийськийна 23 парохії 21 парох та 2 завідателі; 4) Косівськийна 22 парохії 22 парохи; 5) Пістинськийна 21 парохію 18 парохів та 3 завідателі; 6) Снятинськийна 22 парохії 16 парохів та 6 завідателів; 7) Сучавськийна 7 парохій 4 парохи та 3 завідателі; 8) Чернівецькийна 9 парохій 5 парохів та 4 завідателіТам само. С. 300.. У підсумку, напередодні військового вторгнення на території підпорядкованій в подальшому

Чернівецькій губернії нараховувалося 147 парохій, 125 парохів та 22 завідателі. Названі деканати ГКЦ опинилися в підпорядкуванні представника протопресвітера воєнного та морського духовенства Російської імперії.

Після завершення Брусиловського прориву, влітку 1916 р., згідно розпорядження Чернівецького губернатора В. Лігіна російською адміністрацією протягом вересняжовтня 1916 р. проведено спішний облік греко-католицьких священиків на підконтрольній територіїДержархів Чернівецької обл. Ф. 283. Оп. 1. Спр. 217. Арк. 1.. Зведені дані представлені канцелярії Чернівецької губернії свідчать, що станом на осінь 1916 р. без священнослужителів залишилося щонайменше 44 церковні приходи, а саме: один у Вашківецькому повіті, один у Вижницькому, п'ятнадцять у Городенківському, два у Кіцманському, тринадцять у Коломийському, чотири у Косівському, три у Печеніжинському, один у Снятинському, чотири у Чернівецькому, один у Радауцькому. Разом із тим 24 священики, згідно з архівними даними, втекли в Австрію, вісім було заарештовано австрійськими солдатами, три померли, два виїхали в Росію, сім настоятелів не були призначені. Водночас, про одного священика даних немає (імовірно він був виселений разом з усіма жителями села до РосіїА. Г.)Там само. Арк. 2..

Доступні відомості зведеного обліку засвідчують наступні дані щодо стану греко-католицького духовенства у Чернівецькій губернії: у Вашківецькому повіті не залишилося священиків; у Серетському повіті, де було три церкви, залишилося лише два священики, два із яких проводили богослужіння у двох церквах. У повіті Сторожинець священнодіяв один священик, який завідував трьома церквами. Місто Чернівці: одна церква, один священик, два помічники та два законовчителі. Натомість у Чернівецькому повіті згідно даних було шість церков, один священик та два помічники. У Кіцманському повіті було три церкви, священнодіяв один священик; у Коломийському59 церков, 24 греко-католицькі священики (із них проводили богослужіння по одній церкві 12 отців; у двох одночасношість; трьохчотири, чотирьохдва отці), і три помічники. У Вижницькому повіті функціонувало дві церкви, священнодіяли один священик та один помічник. У Печеніжинському повіті було 25 церков, практикувало 12 священиків (із них проводили богослужіння по одній церкві п'ять отців, по двіп'ять, по триодин, по чотириодин), практикував один помічник. У повіті Гура-Гумора священнодіяв один священик, який обслуговував три церкви. У повіті Радауц (Радівці) була одна церква, практикував священик та один помічник. До слова, у м. Радауц при римо-католицькому костелі більше не проводилося греко-католицьких богослужінь. У Косівському повіті функціонувало 34 приходи, працювало 22 священики із яких проводили богослужіння по одній церкві 17 священиків, по двітри, по триодин, і по чотири один). У Городенківському повіті було 51 церква, священнодіяло 24 священики (з них проводили богослужіння по одній церкві десять отців, по двідев'ять, по тридва, "безприходні"три), два помічники. У Снятинському повіті функціонувало 49 церков, священнодіяло 25 священиків (із них проводили богослужіння по одній церкві 12 отців, по двівісім, по триодин, по чотириодин, один парох та двоє "безприходних" (ті які не мали парафійА. Г.) священиків обслуговували сім церков). Шкода, але не представлено відповідної інформації із Сучави та КимполунгаТам само. Арк. 1, 2, 4-15, 18, 20, 21, 24, 27, 29, 32-35, 38..

Підсумовуючи представлену статистику усвідомлюємо, що російською адміністрацією взято на облік щонайменше 115 отців, 12 помічників та 2 законовчителі. Облік проводився по адміністративно-територіальному принципу, а не в межах деканатів. Зведена інформація засвідчує, що: 1). Більшість арештів місцевого духовенства було здійснено австро -угорськими військами, а не російськими. 2). Чимало греко -католицьких отців евакуювалися в Австрію добровільно. 3). Кількість священнослужителів в межах Чернівецької губернії зменшилася, а робоче навантаження на тих, хто залишився чи повернувся суттєво зросло. Якщо не враховувати одного пароха із м. Снятин та "безприходних" священиків Снятинського та Городенківського повітів, на 109 отців богослужіння по одній церкві здійснювали 61 священики (55,96% від загальної кількості), у двох33 (30,27%), у трьох11 (10,09%), у чотирьох4 (3,66%). Тобто майже половина священнослужителів виконували обов'язки одночасно у двох церквах та більше. Всі завідувачі деканатів, які виконували обов'язки до війни залишилися на окупованій території. Реалізаторами церковної політики в межах Чернівецької губернії були: Євреїнов Сергій Дмитрович (Чернівецький губернатор із серпня 1914 р. по червень 1915 р., помічник генерал-губернатора областей Австро-Угорщини зайнятих згідно права війни); Федір Іванович Тітов (представник протопресвітера воєнного та морського духовенства); Валеріан Валеріанович Лігін (Чернівецький губернатор 7 серпня 1916 р.23 травня 1916 р.); Олександр Ігнатійович Лотоцький (комісар); С.К. Ламздорф-Галаган (помічник чернівецького губернатора)Держархів Чернівецької обл. Ф. 283. Оп. 1. Спр. 217. Арк. 75.,Там само. Спр. 295. Арк. 11-16, 58, 61..

Попри декларовані на початку військового конфлікту непорушність прав та майна всіх релігійних спільнот, греко-католицьке духовенство опинилося під тиском російського окупаційного режиму. Владу митрополита ГКЦ Андрея Шептицького на території Буковини було обмежено. Єпископ Григорій Хомишин тимчасово втратив контроль над деканатами в окупованих територіях. Як вже згадано вище, нові адміністративні межі губерній не співпадали з існуючим єпархіальним поділом, що створювало додаткові труднощі в управлінні ГКЦ. Грекокатолицькі священнослужителі попри те, що абсолютно домінували у Коломийському, Косівському, Печеніжинському, Снятинському та Городенківському повітах чисельно поступалися православному духовенству. У вересні 1914 р. наказами губернаторів на окупованих територіях було опечатано майно шкіл, церков (парохи яких евакуювалися), закрито і опечатано майно всіх товариств окрім організацій "немазепинського характеру"Держархів Тернопільської обл. Ф. 306. Оп. 3. Спр. 2. Арк. 2, 3..

Спеціальним циркуляром генерал-губернатора Галичини та Буковини Георгія Бобринського від 26 вересня 1914 р. окупаційній адміністрації було наказано: 1) Дотримуватися віротерпимості та не допускати силового навернення місцевого населення в православ'я. 2) Направляти для задоволення релігійних потреб населення православних священиків, якщо 75% жителів проситимуть про це. 3) Не допускати з боку іновірних священнослужителів та їх прихожан яких-небудь виступів проти православ'я. 4) Не допускати назад до виконання обов'язків священиків, які втекли при наступі російської армії. 5) При призначенні нових уніатських отців вони мусили бути визнаними благонадійними адміністрацією генерал-губернатораТам само. Арк. 58.. Даний документ, на наш погляд, став відштовхуючим для подальших заходів російської адміністрації щодо священнослужителів ГКЦ на Буковині. Зауважимо, що російське воєнне командування усвідомлювало неможливість негайної інкорпорації структур ГКЦ у РПЦ, тому обрали систему заходів спрямовану на встановлення повсюдного контролю над церковною структурою та формування "благонадійного" прошарку.

Попри те, що богослужіння дозволили проводити "місцевою" мовою, з жовтня 1914 р. циркулярами губернаторів постановлено проводити богослужіння за здоров'я російської імператорської родини. Аналогічним чином заборонено поминати під час богослужінь імператорів Австро-УгорщиниТам само. Арк. 13, 29, 30.. Першої постанови до встановлення миру строго виконувати не вимагалося, натомість остання підлягала суворому дотриманню. Однак, місцеві священики не завжди дотримувалися заборони. Про це свідчать, зокрема, численні копії названих постанов, які доводилося поширювати серед повітової та поліцейської адміністрації протягом всього періоду існування губернії. Для духовенства це була форма протесту проти окупації та доведення власної лояльності цісарю. Показово, що навіть під загрозою власному життю священнослужителі продовжували поминати імператора в молитвах. Так у квітні 1917 р. (після 9 місяців повторної окупації території) священик Володимир Самотулка із с. Баня-Березів не прямо поминав австрійського імператора у церкві в присутності російських солдатівДержархів Чернівецької обл. Ф. 27. Оп. 1. Спр. 136. Арк. 29.. Наказом Тимчасового Уряду від 12 березня 1917 р. внесено зміну у молитву "Спаси Господи" яка зобов'язувала поминати Тимчасовий уряд, що є прямим відображенням впливу змін у політичному устрої державиДержавний архів Івано-Франківської області. Ф. 15. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 91.. Своєю чергою, офіційне поминання російського імператора було заборонено 12 квітня 1917 р.Державний архів Івано-Франківської області. Ф. 15. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 207. Держархів Тернопільської обл. Ф. 306. Оп. 3. Спр. 2. Арк. 28.. Греко-католицьких отців за відсутності православних капеланів залучали і до богослужіння та нагляду за братськими могилами російських та австрійських солдат. Циркуляром виданого у жовтні 1914 р. постановлено, що могили необхідно оточити міцною огорожею та встановити дерев'яний хрест.

В умовах концентрації військ, священнослужителям ГКЦ, як і цивільному населенню довелося терпіти квартирування ворожої армії. Нерідко домівки духовенства ставали польовими квартирами офіцерів російської арміїПавлишин О. Парафіяльне життя Галицької митрополії Греко-католицької церкви у роки Першої світової війни: повсякдення та кризові явища. 2020. С. 135. URL: https://www.inst-ukr.lviv.ua/ k/publications/ materials/zahidno-ukr-zemli/39-z-istoriyi-zakhidnoukrayinskykh-zemel-vyp-16/?id=475 (Дата звернення 29.05.2023).. Додамо, що мова йде про життя в умовах близькості театру бойових дій. Згідно дослідження івано-франківського історика А. Королька територія Покуття, стала чи не найбільш кровопролитною ареною боїв у межах губернії, що призвело до значного розорення населенняКоролько А. Російська окупація Покуття в період Першої світової війни (1914-1917 рр.). Питання історії України. Збірник наукових праць кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Чернівці, 2012. Т. 15. С. 26-30.. Водночас в межах Герцогства Буковина було зруйновано окремі населені пункти, особливо у західній частині краюШевченко Ф. Революция в России и Буковина в 1917-1918 годах. Вопросы истории. 1947. № 10. С. 66..

Крім того, відповідними наказами російської адміністрації було заборонено азартні ігри, полювання, посилено контроль над продажем алкоголю, розповсюдженням книжної продукції, введено цензуру приватного листування та встановлено інші обмеження, які суттєво ускладнили приватне і повсякденне життя українського населення краюКирієнко О. Приватна кореспонденція в полі зору російської військової цензури (1914-1917 рр.) Проблеми історії України XIX- початку ХХст. 2012. Вип. XVI. С. 109-111.. Духовенству ГКЦ доводилося отримувати дозволи від повітової чи місцевої влади задля вирішення робочих та фінансових питань, серед яких: право здійснити перенаправлення коштів родичам в іншу губерніюДержархів Івано-Франківської обл. Ф. 605. Оп. 1. Спр. 33. Арк. 20.; право бити у церковні дзвони під час свят, відправ та похоронуТам само. Ф.12. Оп. 1. Спр. 26. Арк. 32.; право організувати з дитячим хором ходу із колядками для збору коштів на потреби гімназії та ін.Там само. Ф. 15. Оп. 1. Спр. 19. Арк. 93.. В окремих випадках від отців вимагали письмового підтвердження щодо виконання розпорядження губернської адміністраціїТам само. Ф. 62. Оп. 1. Спр. 5. Арк. 13.

Водночас, священнослужителі, які залишилися підлягали обліку, перевірці на благонадійність і загальному контролю. Особливо це стосувалося діячів, які отримали дозвіл повернутися на місця попереднього проживання, оскільки секретним циркуляром Чернівецького губернатора від 6 грудня 1914 р. наказано встановити над такими особами стеженняТам само. Ф. 605. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 11.. Як і решта цивільних священики зіткнулися з новими податками, реквізиціями та конфіскаціями майна. Для прикладу, ще 3 вересня 1914 р. губернатори постановили вилучити з магазинів портрети, портсигари та інші вироби на яких зображалися ворожі емблемиДержархів Тернопільської обл. Ф. 306. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 2.. Даний циркуляр став основою для численних зловживань, відкритого мародерства та крадіжок.

Прибулі представники російського духовенства дотримувалися вище названих постанов щодо віротерпимості, натомість мали більший патронат із боку окупаційної адміністрації. Так, ще 6 грудня 1914 р. наказом Чернівецького губернатора С.Д. Євреїнова постановлено: 1) якщо більшість населення просить прислати православного священика такий має бути призначений негайно (але повинен при можливості дотримуватися греко -католицького обряду), у місцях де є греко-католицький священик церкву можна використовувати з його дозволу при згоді 75% населення (у випадку конфлікту інтересів звертатися за рішенням до місцевої влади); якщо прислати православного священика просить меншість населення він не повинен проводити служби в уніатській церкві, однак, якщо виявиться що уніатську церкву відвідує меншість населення влада повинна передати церкву православному священиковіДержархів Івано-Франківської обл. Ф. 605. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 28.. Представники різних конфесій вимушено співіснували. По суті, православне духовенство прагнуло розширити свою кількість ставлячи за мету ліквідацію національного самовизначення українців через усунення різниці у церковному обрядіБаран І. Антиукраїнська політика представників Руської православної церкви в Галичині у 1914-1915 роках. Грані. 2014. № 4 (105). С. 154.. На думку дослідників А. Заярнюка та В. Расевича імперська адміністрація не могла просто дозволити функціонування ГКЦ без інкорпорації у власні структури оскільки це становило загрозу офіційній ідеології та російській ідентичностіЗаярнюк. А., Расевич В. Галицьке греко-католицьке духовенство у Першій світовій війні: політичні, культурні та соціальні аспекти. 2012. С. 162. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Zaiarniuk_Andrii/ Halytske_hreko-katolytske_dukhovenstvo_u_Pershii_Svitovii_viini_politychni_kulturni_i_sotsiialni_asp/ (Дата звернення 29.05.2023).

Час від часу виникали суперечки і конфлікти, однак вони не набули масового явища, оскільки росіянами не здійснено радикальних заходів щодо негайного навернення місцевого населення окупованих територій у православ'я. Окрім цього греко -католицькі отці уникали конфліктів з метою збереження власних позицій на місцях. Показово, що імперська адміністрація намагалася продемонструвати і свою охоронну діяльність. Окремим циркуляром від 26 січня 1917 р. постановлено, що у випадку руйнування в ході бойових дій уніатських храмів необхідно негайно передати найближчому начальникові повіту книги для богослужінь, ікони та церковне начиння, після чого їх належить направити Чернівецькому губернаторові на зберіганняДержавний архів Івано-Франківської області. Ф. 15. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 42.. Вважаємо, що під виглядом опіки виношувалася ідея додаткового фактору зменшення присутності греко-католицького духовенства чи послаблення його "працездатності". Згідно підрахунків здійснених івано-франківським дослідником Р. Делятинським в межах Чернівецької губернії зазнали різного ступеню ушкодження щонайменше дев'ять греко -католицьких храмів: два в Городенківському, чотири в Жуківському, два в Коломийському, один у Косівському деканатахДелятинський Р. Станиславівська єпархія Греко-Католицької церкви в суспільному житті Галичини (1885-1946 рр.) : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Івано-Франківськ, 2017. С. 357-360..

Після закриття усіх шкіл протягом 1916 р. російською адміністрацією прийнято рішення санкціонувати освітній процес. У серпні того року воєнний генерал -губернатор Федір Трепов дозволив під наглядом відновити навчальний процес у Чернівецькій губернії на схід від лінії НижнівКутиГура-ГумораДержархів Чернівецької обл. Ф. 283. Оп. 1. Спр. 211. Арк. 51, 66.. У Чернівецькій губернії губернатор В. Лігін циркулярами поширив систематизовані вимоги до відкриття навчальних закладів: 1). Самозабезпечення фінансами місцевої громади без урядової підтримки. 2). Приміщення має бути придатним до навчання і не зайнятим військовими структурами. 3). Викладання в школах буде проводитися "місцевими мовами" за винятком німецької та єврейської. 4). Підручники і книги не повинні містити антиросійського змістуТам само. Арк. 36, 55.. Таким чином, греко-католицькі священики отримали легальну можливість долучитися до відновлення освітнього процесу. Навчальні заклади підпорядковано навчальній частині при генерал-губернаторовіАкатріні В. Освіта Буковини у роки Першої світової війни (1914-1918). Гілея: науковий вісник. 2014. Вип. 91. С. 50.. Перед педагогами постали численні проблеми: відтік кадрів, значне розорення населення війною, брак коштів, теплого одягу та взуття, відсутність продовольства, велика кількість сиріт та безпритульних дітей, повітове вчительство визнано русофобським або "мазепинським" (повіти Вижниця, Кіцмань)Держархів Чернівецької обл. Ф. 283. Оп. 1. Спр. 211. Арк. 2-20..

Греко-католицькі отці включилися до організації навчального процесу трьома шляхами. Першийнадавали інформацію про важливість відновлення шкіл під час проповідей та серед громадськості із закликом просвіти дітей, дотримання ними суспільної моралі, запобіганню бешкетництва. Другийчерез діяльність сільських староств та магістратів духовенство формувало клопотання на відкриття навчальних закладів, займали посади в шкільних управліннях чи контрольних комісіях: так, у м. Городенка о. М. Котлярчук висувався претендентом на членство у наглядовій комісії за школами у населеному пунктіДержархів Івано-Франківської обл. Ф. 15. Оп. 1. Спр. 19. Арк. 4.. Третій долучалися до вчительського персоналу. В основному духовенство виступало вчителями закону Божого, катехитами, однак в міру необхідності могло замінити інших вчителівТам само. Арк. 41..

Із метою вирішення проблеми сиріт священики ГКЦ та їх сім'ї проводили індивідуальну та суспільну опікунську діяльність. Так, провідну роль у організації опіки над дітьми серед представників національного напрямку відіграли товариства "Охоронки". Найбільша із них "Руско-українська захоронка ім. о. Маркіняна Шашкевича" відновила свою діяльність у м. Снятин під проводом о. Йосифа ПроцяТам само. Ф. 62. Оп. 1. Спр. 58. Арк. 1, 5.. Також наявні уривчасті відомості про діяльність товариства "Дитячі притулки під управлінням сестер служебниць Пречистої Діви Марії" у м. Печеніжині, яке тоді очолювали с. Юлія Пелех і парох о. Василій СаноцькийТам само. Ф. 604. Оп. 1. Спр. 33. Арк. 6. а також "Русской Захоронки Маріи" у Коломийському повітіТам само. Ф. 605. Оп. 1. Спр. 272. Арк. 10.. Отці москвофіли здійснювали опікунську через діяльність власних товариств, зокрема "Народного Дому" у Коломиї, відділень "Товариства ім. М. Качковського" та, в основному, через санкціоновані російською владою благодійні комітети, які священики мали би в обов'язковому порядку організувати у кожному повітіТам само. Ф. 605. Оп. 1. Спр. 13. Арк. 7, 15.. Указані організації, учасниками яких були священнослужителі мали власний устрій та керівництво. Свою опікунську діяльність вони здійснювали шляхом організації дитячих притулків, збору коштів готівкою та натурою для потреб сиріт, благодійними заходами і зборами, організацією безкоштовних обідів та інших заходів. Також було налагоджено співпрацю з російською владою та благодійними організаціями серед яких належне місце посідав "Всеросійський союз міст допомоги пораненим та хворим"Там само. Ф. 62. Оп. 1. Спр. 58. Арк. 1.. Відзначимо, що "Охоронки" ставили за мету сприяти організації шкіл при притулках. Фактично кожне із них подало клопотання про відкриття навчального закладу, а у Печеніжині Сестри Служебниці навіть самовільно розпочали навчальний процес. Однак, російська адміністрація заборонила відкриття будь -яких навчальних закладів у означених товариствах через звинувачення їхніх педагогів у перевищенні службових повноважень та поширенні "українського сеператиського елементу"Держархів Чернівецької обл. Ф. 283. Оп. 1. Спр. 211. Арк. 219..

Окупаційною владою заперечувалася національна окремішність місцевого населення. В офіційному діловодстві термін "українець" замінювали на "русский" чи "руский", а "українська мова" на "малороссийское наречие", "русинський язык" або "местный язык". У місцевих магазинах було заборонено продавати, а бібліотекам видавати на руки книги написані українською мовою чи "малоросійським наріччям", які були надруковані за межами Російської імперії. Аналогічна заборона була і на книги іншими мовами з антиросійським змістомДержархів Івано-Франківської обл. Ф. 62. Оп. 1. Спр. 5. Арк. 122.. Сам спостерігач за учбовою частиною в окупованих областях Австро -Угорщини Д. Янковський санкціонував відкриття навчальних закладів "... на мЪстномъ русской національносте языкЬ..." і заперечував окремішність української мовиТам само. Ф. 15. Оп. 1. Спр. 113. Арк. 15.. Однак дані заходи виявилися марними. Як демонструє науковець І. Буркут у своєму дослідженні, попри те, що серед галичан ще зберігалася ідентичність "русин" вона не була тотожна ідентичності "русский". Автор влучно зауважує, що російських солдатів за винятком окремих вихідців з Наддніпрянщини місцеве населення не ідентифікувало як "своїх" а події війни сприймалися як велика трагедіяБуркут И. Первая мировая война в исторической памяти Галичан и Буковинцев. Русин. 2010. № 1 (19). С. 98.. На наш погляд, саме події Першої світової війни посприяли остаточному утвердженню української ідентичності серед місцевого населення.

Також греко-католицьким отцям додалася посередницька робота. Будучи представниками освіченої верстви населення, священнослужителі першими дізнавалися та повідомляли населенню нові урядові розпорядження. Нерідко священики, свого роду, представляли села чи парафії перед росіянами. Як слушно зазначав дослідник Р. Делятинський, греко -католицьке духовенство вже з початку 1900-х років активно включилося до політичної діяльності, а їх присутність у органах влади стала певною традицією у суспільній думціДелятинський Р. Станиславівська єпархія Греко-Католицької церкви в суспільному житті Галичини (1885-1946 рр.) : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Івано-Франківськ, 2017. С. 72.. Окрім цього священнослужителів залучали до: 1). Оцінювання збитківдля прикладу у червні 1917 р. у с. П'ядики Коломийського повіту о. Теофіл Глібовицький разом із шкільною радою подали клопотання з оціненими збитками завданими постоєм російської частини у школіДержархів Івано-Франківської обл. Ф. 607. Оп. 1. Спр. 17. Арк. 1.. 2). В якості свідків: у грудні 1914 р. настоятель о. Костянтин Андрохович виступив свідком у справі звільнення з Коломийської в'язниці місцевого вчителя обвинуваченого росіянами у шпигунствіДержархів Чернівецької обл. Ф. 283. Оп. 1. Спр. 5. Арк. 27.. 3). Залучали отців і до правничої діяльностіциркуляром Чернівецького губернатора встановлено, що при здійсненні судового слідства над малолітніми порушниками обов'язково мала бути проведена перевірка з метричних книг та ін.Держархів Івано-Франківської обл. Ф. 605. Оп. 1. Спр. 185. Арк. 10..

Водночас представники церковної адміністрації ГКЦ, очолювані станиславівським єпископом Григорієм Хомишиним відстоювали інтереси підлеглого духовенства перед Галицьким намісництвом, австрійським цісарем та папою Римським. Так, у вересні 1914 р. Г. Хомишин виїхав до ВідняРуснак О. Чернівецький і Сучавський деканати греко-католицької церкви у роки душпастирської діяльності владики Г. Хомишина. Науковий вісник Чернівецького університету імені Юрія Федьковича: Історія. 2017. № 2. С. 85., а у листопаді того року єпископ виступав у ролі свідка у справі священиків обвинувачених у москвофільстві у м. Грац (Герцогство Штирія)Держархів Чернівецької обл. Ф. 283. Оп. 1. Спр. 8. Арк. 3.. Важливість деканатів Чернівецької губернії єпископ Г. Хомишин відзначив, відвідавши Чернівці та Коломию напередодні повернення до Станиславова, 1915 р., після австрійсько-німецького контрнаступуМизак Н., Яремчук А. Нарис історії УГКЦ на Буковині. Львів; Чернівці: Український католицький університет 2021. С. 40..

15 лютого 1916 р. єпископ проголосив пастирське послання, яким анонсував перехід на Григоріанський календар у своїй єпархіїПосланіє Пастирске Григорія Хомишина Епископа Станиславівского до Духовеньства і Вірних своєї Епархиї о післанництві українського народа в католицькій Церкві. Станиславів: Друком Льва Данке- вича. 1916 . С. 39-43.. У своїх статтях львівський історик О. Павлишин вважає даний вчинок демонстрацією лояльності єпископа до АвстріїПавлишин О. Парафіяльне життя Галицької митрополії Греко-католицької церкви у роки Першої світо

вої війни: повсякдення та кризові явища. 2020. С. 143-157. URL: https://www.inst-ukr.lviv.ua/uk/ publications/materials/zahidno-ukr-zemli/39-z-istoriyi-zakhidnoukrayinskykh-zemel-vyp-16/?id=475(Дата

звернення 29.05.2023). Окремі івано-франківські історики, зокрема дослідник життя та діяльності єпископа О. Єгрешій розглядають вчинок Г. Хомишина як складову програми, спрямованої на посилення чинника католицького обряду над православним в ГКЦ, яку єпископ виношував все життяАндрухів І., Лисенко О., Пилипів І. Станіславська (Івано-Франківська) єпархія УГКЦ крізь призму століть: історико-релігійний аспект: наукова монографія. Надвірна: ЗАТ "Надвірнянська друкарня", 2010. С. 137.,Єгрешій О. Єпископ Григорій Хомишин. Портрет релігійно-церковного і громадсько-політичного діяча. Івано-Франківськ: Нова зоря, 2006. С. 33.. Від себе додамо, що до політичного та соціального факторів провалу реформи додався військовий чинник в наслідок Брусиловського прориву, в червні 1916 р., майже вся Станиславівська єпархія знову була окупована російською армією, що позбавило єпископа бази діяльності і змусило його, врешті, знову евакуюватися на Захід. Після повернення митрополита А.Шептицького календарна реформа остаточно була скасована, а в окупованих територіях єпархії росіяни не дали належної можливості для її впровадження.

Між тим, у результаті боїв літа 1917 р росіяни втратили фактично весь контроль над Чернівецькою губернією ⁷⁸ Волковинський В. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни. Український історичний журнал. 2004. № 4. С. 55.. Губернську адміністрацію у другій половині липня евакуйовано у м. Константиноград Полтавської губернії (нині Красноград Харківської області А. Г.), де згодом її було розформовано. Завдяки таким крокам, на нашу думку, вдалося вберегти велику кількість першоджерел окупаційного режиму на території Чернівецької губерніїГресько А. Матеріали з історії УГКЦ в межах Чернівецької губернії (1916-1917 рр.) у фондах Державного архіву Івано-Франківської області: джерелознавчий аспект. Теоретичні та практичні дослідження в галузі гуманітарних і природничих наук. Матеріали науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 24-25 лютого 2023 р.). Одеса: Молодий вчений, 2023. С. 43-47..

Таким чином, Чернівецька губернія стала своєрідним полем для випробування російської політики щодо розширення сфери впливу. Інкорпораційні прагнення російської православної еліти намагалася реалізувати воєнна адміністрація, яка перейшла на режим "вимушеного співіснування та контрольованої віротерпимості". Окупаційним властям не довелося здійснювати тотальних чисток, оскільки значний прошарок ідейних священнослужителів ГКЦ зумів евакуюватися, а велика концентрація російського військового контингенту гарантувала контроль над місцевістю. Більшість священиків восьми деканатів Станиславівської єпархії ГКЦ залишилися на місцях. Шляхом гнучкості та вмінню вдало використовувати прогалини чинного законодавства отцям вдалося не перейти межі колабораціонізму, а відтак зберегти свої позиції, ба навіть подекуди мінімізувати вплив війни на своє життя. Греко -католицькі священики на місцях продовжили виконувати свої звичні соціальні ролі духовних лідерів, урядових посередників та педагогів. Завдяки цьому російська адміністрація не зуміла добитися основної метиліквідувати українську ідентичність, а в чомусь навіть навпаки, її посилила. На окупованій території священнослужителі ГКЦ гідно виконали свої обов'язки в той час, як станиславівський єпископ Г. Хомишин робив все можливе, щоб захистити своїх підлеглих в Австро-Угорщині. Перспективними для подальших досліджень вважамо порівняльні аналізи положення священнослужителів ГКЦ у інших губерніях Галицько-Буковинського генерал-губернаторства та деокупованих територіях Королівства Галичини та Лодомерії й Герцогства Буковини протягом подій 1914-1918 рр.

References

1. Acatrini V. (2014). Osvita Bukovyny u roky Pershoi svitovoi viiny [The Education of Bukovina during the First World War (1914-1918)]. Hileia: naukovyi visnyk [Gileya: scientific bulletin], issue 91, pp. 50-54 (in Ukrainian).

2. Baran, I. (2014). Antyukrainska polityka predstavnykiv Ruskoi pravoslavnoi tserkvy v Halychyni u 1914-1915 rokakh [Anti-ukraininan politics of representatives of Russian orthodoxy church is in Galychina in 1914-1915]. Hrani [Grani], no. 4 (105), pp. 148-156 (in Ukrainian).

3. Burkut, I. (2010). Pervaya mirovaya vojna v istoricheskoj pamyati Galichan i Bukovincev [WWI in the historical memory of Galicians and Bukovinians]. Rusin [Rusyn], no. 1 (19), pp. 97-112 (In Russian).

4. Velykochyi, V. (2011). Suchasna ukrainska istoriohrafiia pro represii shchodo ukrainskoi Hrekokatolytskoi tserkvy v Halychyni za doby Pershoi svitovoi viiny [The modern Ukrainian historiography about the repressions towards Ukrainian Greek-Catholic Church during the First World War]. Mandrivets [Mandrivets], no. 3, pp. 5256 (in Ukrainian).

5. Volkovynskyi, V. (2004). Boiovi dii na ukrainskykh zemliakh u roky Pershoi svitovoi viiny [Fighting on Ukrainian lands during the First World War]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal [Ukrainian historical journal], no. 4, pp. 38-56 (in Ukrainian).

6. Hresko, A. (2023). Materialy z istorii UHKTs v mezhakh Chernivetskoi hubernii (1916-1917 rr.) u fondakh Derzhavnoho arkhivu Ivano-Frankivskoi oblasti: dzhereloznavchyi aspect [The materials to history of the UGCC in the Chernivtsi Governorate (1916-1917) in the funds of of State archive of Ivano-Frankivsk region: source-studies aspect]. Teoretychni ta praktychni doslidzhennia v haluzi humanitarnykh i pryrodnychykh nauk. Materialy naukovo-praktychnoi konferentsii [The theoretical and the practical research in the field of humanitarian and natural sciences. The proceedings of the scientific and practical conference]. Odesa: Molodyi Vchenyi, pp. 43-47 (in Ukrainian).

7. Hrytsai, L., Piddubnyi, I. (2014). Orhanizatsiia rosiiskoho tsyvilnoho upravlinnia na Bukovyni u 19141915 rr. [The organization of Russian civil administration in Bukovina during 1914-1915]. Persha svitova viina v doliakh narodiv Yevropy ta svitu. Zbirnyk naukovykh statei [The First World War in the Fates of the peoples of Europe and the world. Collection of scientific papers]. Nizhyn. pp. 59-71 (in Ukrainian).

8. Deliatynskyi, R. (2017). Stanyslavivska yeparkhiia Hreko-Katolytskoi tserkvy v suspilnomu zhytti Halychyny (1885-1946 rr.) [Diocese of Stanislaviv Greek Catholic Church in Galicia public life (1885-1946)]. Candidate's thesis. Ivano-Frankivsk (in Ukrainian).

9. Yehreshii, O. (2006). Yepyskop Hryhorii Khomyshyn. Portret relihiino-tserkovnoho i hromadskopolitychnoho diiacha [Bishop Hryhorii Khomyshyn: the portrait of a religious-ecclesiastical and public-political figure], Ivano-Frankivsk: Nova zoria (in Ukrainian).

10. Zaiarniuk, A., Rasevych, V. (2012). Halytske hreko-katolytske dukhovenstvo u Pershii svitovii viini: politychni, kulturni ta sotsialni aspekty [The Greek Catholic Clergy of Galicia during World War I: Political, Cultural and Social Aspects], pp. 160-192. Retrieved from: https://chtyvo.org.ua/authors/Zaiarniuk_Andrii/

11. Halytske_hreko-katolytske_dukhovenstvo_u_Pershii_Svitovii_viini_politychm_kulturni_i_sotsiialni_asp/ (accessded 29.05.2023) (in Ukrainian).

12. Kyriienko, O. (2012). Pryvatna korespondentsiia v poli zoru rosiiskoi viiskovoi tsenzury (1914-- 1917 rr.) [Private correspondence in the field of view of Russian military censorship (1914-1917)]. Problemy istorii Ukrainy XIXpochatku XX st. [Problems of the history of Ukraine of XIXbeginning XX cc.], issue 16, pp. 108-114 (in Ukrainian).

13. Korolko, A. (2012). Rosiiska okupatsiia Pokuttia v period Pershoi svitovoi viiny (1914-1917 rr.) [Russian occupation of Pokuttya during World War I (1914-1917)]. Pytannia istorii Ukrainy. Zbirnyk naukovykh prats kafedry istorii Ukrainy Chernivetskoho natsionalnoho universytetu imeni Yuriia Fedkovycha [Issues of Ukrainian history. Collection of scientific papers of Department of History of Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University], vol. 15, pp. 24-33 (in Ukrainian).

14. Liubchenko, V. (2004). Oblasnyi komisariat Halychyny i Bukovyny (1917-1918 rr.) [The regional commissariat of Galicia and Bukovina]. Problemy istorii Ukrainy XIXpochatku XX st. [Problems of the history of Ukraine of XIXbeginningXXcc.], no. 8, pp. 50-72 (in Ukrainian).

15. Myzak, N., Yaremchuck, A. (2021). Narys istorii UHKTs na Bukovyni [Historical sketch of the UGCC in Bukovina]. Lviv-Chernivtsi: Ukrainskyi katolytskyi universytet (in Ukrainian).

16. Papakin, H. (2009). Dzherela dlia doslidzhennia istorii rosiiskykh orhaniv upravlinnia Skhidnoiu Halychynoiu ta Pivdennoiu Bukovynoiu pid chas Pershoi svitovoi viiny (1914-1917) (sproba ohliadu za dovidkovymy vydanniamy) [Research sources of history of Russian authorities in Eastern Halychyna and Southern Bukovyna during World War I (reference media review)]. Spetsialni istorychni dystsypliny: pytannia teorii ta metodyky [Auxiliary sciences of history: the questions of theory and Methodology], no. 16, pp. 64-76 (in Ukrainian).

17. Pavlyshyn, O. (2020). Parafiialne zhyttia Halytskoi mytropolii Hreko-katolytskoi tserkvy u roky Pershoi svitovoi viiny: povsiakdennia ta kryzovi yavyshcha [Parish life of the Halychyna metripolinate of the Greek Catholic Church during the First World War: everyday life and crisis phenomena], pp. 130-157. Retrieved from: https://www.inst-ukr.lviv.ua/uk/publications/materials/zahidno-ukr-zemli/39-z-istoriyi-zakhidnoukrayinskykhzemel-vyp-16/?id=475 (accessded 29.05.2023) (in Ukrainian).

18. Rusnak, O. (2017). Chernivetskyi i Suchavskyi dekanaty hreko-katolytskoi tserkvy u roky dushpastyrskoi diialnosti vladyky H. Khomyshyna [Chernivtsi and Suceava deaneries of the Greek Catholic Church during the pastoral activities of bishop H. Khomyshyn]. Naukovyi visnyk Chernivetskoho universytetu imeni Yuriia Fedkovycha: Istoriia [History journal of Yuriy Fedkovych Chernivtsi University], no. 2, pp. 83-91 (in Ukrainian).