Ідейні засади російської імперської політики у працях Юрія Шевельова

Ph.D., Associate Professor, Department of the Ukrainian language, literature and culture, National Technical University of Ukraine "Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute"

IDEOLOGICAL FOUNDATIONS OF RUSSIAN MPERIAL POLICY IN THE WRITINGS OF YURY SHEVELOV

The article examines the contribution of outstanding Ukrainian scientist Yury Shevelov about understanding of ideological prerequisites of Russian imperial policy and its basic manifestation in relation to Ukraine. It's asserted that this problem is present in different works of the scientist and is important for understanding his historiosophical and cultural concepts.

Keywords: Russian-Ukrainian relations, imperial policy, provincialism, war.

Постановка проблеми

Трагічні події, які нині переживає українська нація, як ніколи актуалізують проблему сутності та історії російської імперської політики, витоків агресивного колоніалізму по відношенню до інших народів. Серйозні розробки цих питань знаходимо у працях українознавців діаспори, доробок яких поки залишається мало вивченим у материковій Україні. Тривалий час саме у еміграційному науковому середовищі існували відносно сприятливі умови для розгляду тих питань, які були закриті для дослідників з радянської України. «Українознавці в еміграції намагалися охопити всі сфери українського буття, проникнути не тільки в минувшину, а й осмислити новітні явища, спрогнозувати перспективи національного розвитку» [4, с. 328]. Сказане повною мірою стосується і спадщини знаного у світі вченого-українознавця Юрія Шевельова. На сьогодні зроблено немало у справі повернення, публікації його поважного доробку та дослідження основних напрямків багатогранної творчої діяльності вченого. Водночас меншою мірою залучалися до наукової обсервації студії Ю. Шевельова, у яких представлено його бачення історії та сучасності Росії, його оцінки широкого спектру україно-російських відносин. Переконані, що дослідження цих аспектів творчості науковця сприятиме сучасним ученим у осмисленні причин та перебігу російсько-української війни та виробленні оптимальної стратегії взаємодії з північно-східним сусідом.

Аналіз наукових публікацій. Окремі аспекти заявленої нами проблеми порушувались у працях сучасних дослідників [2; 4; 5; 6; 7]. Цінний фактичний матеріал для нашої роботи знаходимо у мемуарах Ю. Шевельова, Г. Костюка, У. Самчука. Водночас слід наголосити на тому, що на сьогодні ще не створено окремої наукової праці, присвяченої з'ясуванню поглядів Ю. Шевельова на роль і місце російського фактора в історії України. Отже, можемо стверджувати, що порушена нами тема ще не отримала належного висвітлення у науковому дискурсі.

Метою статті є аналіз бачення Ю. Шевельовим сутності та ідейних засад російської імперської політики по відношенню до України, його розуміння особливостей російської ментальності та культури на матеріалі наукових та публіцистичних робіт дослідника.

Виклад основного матеріалу

У низці своїх праць різного характеру Ю. Шевельов роздумував над стосунками України і Росії, які значною мірою визначили долю української нації. Своєрідним прологом до шевельовського росієзнавства можна вважати слова з історіософської праці «Над озером. Баварія» (1949), які сьогодні набули особливої актуальності: «Ми в стані війни з Росією. Це незаперечний факт, і від наслідків війни залежить наше бути чи не бути. І Росії, зрештою, теж. Здавалось би: треба вивчати ворога, треба знайти у нього свою п'яту колону, своїх квіслінгів... А ми проголошуємо всіх росіян виродками і ставимо перед собою суцільну стіну» [11, с. 128]. Такий підхід Ю. Шевельов вважав ще одним проявом провінціалізму, оголошеним ним одним з найбільших ворогів України. «Три страшні вороги українського відродження - Москва, український провінціалізм і комплекс Колубеївщини - живуть і сьогодні» [11, с. 70]. Як приклад провінційності у підході до осмислення російської історії, науковець наводить поширене і досі акцентування на ролі фінно- угорського чинника в етногенезі росіян у негативному ключі. «Один з «нищівних» ударів по росіянах: вони втратили слов'янську чистоту (щоб не сказати: чистоту слов'янської крові), помішалися з фінами. Милий Боже, цей удар б'є не по росіянах, а прямо по нас» [11, с. 128]. Ю. Шевельов неодноразово наголошував на самобутності фінського народу, його мови і культури, захоплено відгукувався про стійкість фінів під час Зимової війни 1939-1940 рр. «Чи поводився за останні роки який-небудь народ героїчніше від фінів? Прийняти бій з Росією і фактично завдати їй поразки (1940) - для тримільйонового народу - чи це мало? Воістину вчитися нам і вчитися у фінів. І фіни мріють про велику Фінляндію - від Балтики поза Урал, про відродження і влучення в свою орбіту карелів, комі, мордви і всіх тих галузок фінського племені, яких розвиток штучно спинила Москва. А ми переймаємо від Москви зневагу до цих племен і думаємо, що цим воюємо з Москвою» [11, с. 129].

Дослідник виступав категорично проти будь- якого національного замилування, культивування штучної міфотворчості, зверхнього ставлення до інших націй. «Зневагу до монголів, семітів і фінів ми позичили з Москви. Наївну теорію нашої історичної ролі як заборола Європи від Сходу ми позичили в Варшаві. В Польщі вона мала тінь рації, бо Польща - найсхідніша католицька країна. (Але тільки тінь!) Поза тим і вона смішна... Провінційна національна пиха завжди смішна. Її наслідки - тільки катастрофи. Чи треба перегортати сторінки історії Польщі?» [11, с. 129].

Унікальне розташування українських земель на межі європейської та азіатської цивілізацій зумовили низку особливостей національної ментальності і духовної культури, яка за наявності «європейських джерел у своїй крові» також вбирала зовнішні впливи. Зокрема, на ній виразно позначився орієнтальний вплив, який, на думку Ю. Шевельова, потребує більш глибокого та всебічного наукового осмислення. Рубіжність України стала не лише випробовуванням для нації, а й дала можливість для ствердження себе у світі. «Але шанс України якраз у тому, що вона при битій дорозі. Що вона і Європа і Азія. Наша культура вбирала елементи з обох сторін світу. Було багато орієнтальних впливів і зв'язків. Їх треба виділити, вивчити, випнути. Трипілля і Іран. Візантійське защеплення теж було східнє. «Слово о полку Ігоревім» зв'язане не тільки з нормандськими сагами і піснею про Роланда. Воно зв'язане з Біблією і епосами Сходу. Злочин Росії не тільки в тому, що вона відірвала нас від Європи. Вона відірвала нас і від Сходу. Вона виховувала не тільки єврофобство, а і зневагу до сходу» [11, с. 130].

До проблеми візантійських впливів на українську і російську історію та культуру Ю. Шевельов буде ще не один раз звертатись у своїх працях. Характерною у цьому зв'язку є робота «На берегах хроніки поточних подій» (1989), яку можна вважати як підсумкову у розгляді дослідником цих питань. Саме у ній учений більш детально розглядає успадковані Російською імперією від Візантії традиції державного устрою та суспільного життя. У візантійській традиції самодержець - втілення Бога на престолі: «Вони обидва таємні, незбагненні, всемогутні, надлюдські. Різниця тільки та, що Бог у цій традиції не має суперників, а самодержавець кожночасно може стати жертвою палацового перевороту. Це знає кожний, але що ж з того - про це ніхто не говорить. Сьогоднішній самодержець - його треба вважати за самодержця навіки. А якщо завтра його таємниче повалять - буде інший, і цей теж буде навіки» [11, с. 339]. Примусово-добровільна загальносуспільна брехня бачиться Ю. Шевельовим невід'ємним складником візантійщини, яка міцно укоренилась у російському житті. «Кількість і жорстокість палацових переворотів у Візантії рекордова, але Російська імперія, добрий учень і наслідувач, не так уже дуже пасе задніх. Синовбивці, батьковбивці - всі вони побували на російському престолі, а що вже казати про фаворитів і виконавців монаршої волі, що так само в крутежі коловладдя виринали й зникали, боги на час, раби на віки вічні, перед своїм піднесенням, після свого падіння і, зрештою, в період свого блиску й влади» [11, с. 340]. Дослідник наголошує на панівній у візантійській традиції засаді превентивної кари людини. Щоб бути покараною, людина зовсім не повинна здійснити якийсь злочин. «Вона відповідає не тільки за минуле, вона відповідає за майбутнє. А що як вона завтра вчинить щось проти держави?» [11, с. 340]. Абсолютне безправ'я і безвладдя звичайної людини перед державою, яка є верховним арбітром і суддею, становить, за Ю. Шевельовим, сутність Візантії Середньовіччя і її спадкоємиці - Російської колоніальної імперії. «Права немає, усе не моє. Я не свій. Можу бути сьогодні цар, але все одно - я раб, і скинення з царської величі не від мене залежить. Людина - пішак, його переставляє чи нищить потужна рука держави. Держави. ДЕРЖАВИ» [11, с. 342].

Ю. Шевельов підкреслює всеохопне, тотальне проникнення візантійщини у всі сфери суспільного життя, а найбільш згубно цей вплив позначився на внутрішньому світові кожної окремої людини. «Може, легше змагатися навіть віч-на-віч з державою візантійського кшталту, її підступною й безжальною машиною, ніж із тим мороком, який вона плекає і який міцніше від ланцюгів обплутує душу. Індивід, навіть якщо він спроможеться на внутрішнє визволення, тут може існувати тільки в запіллі, в безвихідній самоті. А заміна держави на іншу, але знов «візантійську» не виводить народ з летаргії, зціпеніння, мертвого сну до активного життя й польоту» [11, с. 347].

Свої загарбницькі, експансіоністські цілі російська імперська держава намагається приховати за ширмою інтересів народу. Гіпертрофована, всевладна держава, що контролює усі прояви життя включно з душею людини, «ця держава в своєму словесно-пропагандивному оформленні не наважується виступити як мета в собі (або робить це тільки в виняткових обставинах). Існування держави борониться тим, що воно в інтересах народу, найкричущі, найдикіші її заходи робляться в ім'я народу» [11, с. 348]. У свої роботах Ю. Шевельов часто вказував на багатозначність самого поняття «народ», називає його семантично медузоподібним, логічно неокресленим і драглистим. Адже під ним можна розуміти і націю, і простолюд, і населення в цілому. Така особливість цього слова дозволяє вправному демагогові непомітно підміняти одне значення іншим. « ...Слово це ніби спеціально утворене, а справді склалося в конкретних обставинах історії Сходу Європи з його тиранією самодержавців і темнотою «держаних», - утворене чи втворилося, щоб уможливити непорозуміння й нерозуміння, пересуви значення, перестриби в значенні. Що значить - антинародний твір? Антинародний вчинок? Чи ворог народу - це просто ворог держави, чи це той, хто шкодить простолюдові?» [11, с. 348]. І далі: «Постійно переходячи через семантичні метаморфози, поняття народу розмивається, стає засобом пригнічення, приборкання, підпорядкування кожного окремого індивіда. «Народ» ставав матеріалом для маніпуляцій, розумових під пером борзописців і поліційних у чорних воронах і ешелонах у Заполяр'я. Абстрактним було поняття держави, а ще абстрактнішим стало поняття народу» [11, с. 349]. Таке викривлене розуміння народу проникло навіть у середовище російської інтелігенції, яка була критично і навіть вороже налаштована по відношенню до влади та суспільного ладу. Дослідник продемонстрував цей процес на прикладі творчості добре відомого у світі російського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури Олександра Солженіцина. Ю. Шевельов у своїй статті «Пороги і запоріжжя» (1977) вказує на бар'єри, які не зміг подолати найвідоміший письменник російської еміграції. І серед цих бар'єрів, названих критиком порогами, на чільному місці знаходиться поріг «народу». Ю. Шевельов вкотре зазначає двозначність цього слова, зміст якого за необхідності можна довільно звужувати або розширювати, залучивши чи виключивши з нього певні суспільні прошарки. О. Солженіцин, на переконання дослідника, знаходиться у полоні цього комплексу, де відірваність від реального народу компенсується піднесенням в ідеал народу абстрактного. «Довільний, алогічний знак рівності ставиться між поняттям «народ» і Росія. Можна б сказати, - хоч сам Солженіцин цього не каже, - святий народ і свята Росія. О, критичних, нищівно-критичних висловлювань про минуле й сучасне Росії не бракує в Солженіцина. Але це в Солженіцина та Росія, що не є народ. Або той народ, що не є Росія» [9, с. 1082]. Ю. Шевельов акцентує на глибинних, навіть неусвідомлених для людини імперських комплексах у

О. Солженіцина, які виявляють себе у окремих зворотах, недомовленостях і замовчуваннях. На переконання Ю. Шевельова, досить виразно істинне ставлення російського письменника до народу проявляється у його відношенні до поневолених націй Радянського Союзу. На численних прикладах з творів О. Солженіцина дослідник демонструє як проявляються ідеї, що вірою і правдою служили імперії. Зокрема, Ю. Шевельов виявив, що система образів найвідомішої книги О. Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ» побудована таким чином, що у читача складається стійке враження, що головний контингент сталінських таборів складали саме росіяни. Для цього читача «Архіпелаг» був винятково книгою про загибель російської інтелігенції і страждання російського народу. «Звісно, дуже не легко росіянинові, чиє виховання, ціла духова атмосфера сторіччями будувалися на колоніалізмі, позбутися цих упереджень, навіть при наявності максимуму доброї волі. Цей поріг найвищий, і, щоб через нього переможно переступити або бодай переметнутися, треба зусилля майже надлюдського. Але без цього зусилля найщиріша суб'єктивна правда не може стати об'єктивною повною правдою» [9, с. 1086].

У своїх працях Ю. Шевельов постійно підкреслював спадкоємність між колоніальними за своєю природою Російською імперією і Радянським Союзом. На думку дослідника, безправ'я людини і традиції візантійщини, що були сутністю «московських Іванів і Романових, втілилося згодом в організаційну систему есересерної імперії Леніна й Сталіна. Міняються рамки, не суть» [11, с. 342 ]. Ю. Шевельов розглядав радянський лад як форму російського шовінізму, а будь-які поступки українцям у національному питанні пояснював виключно тактичними міркуваннями більшовицької верхівки. Зокрема, відому політику українізації у 20-х рр. ХХ ст., що активно проводилась комуністичним керівництвом, Ю. Шевельов розглядав як насамперед наслідок внутрішньо партійних і міжнародних подій. «Українізація не була рухом українців проти Москви, а, великою мірою, подальшим закрутом кремлівської політики» [8, с. 147]. Відповідно суперечливими були і наслідки такої політики. З одного боку, більше людей опанували українську мову, ознайомились з українською літературою й культурою, дехто навіть почав розмовляти по-українському. На вулицях великих міст залунала частіше українська мова, хоч вона не змогла замінити російську як засіб спілкування. «З другого боку, притаманний політиці елемент примусовості й штучності збуджував почуття ворожості до української мови» [8, с. 158].

У деяких питаннях комуністична влада навіть перевершила своїх попередників. Як видатний мовознавець Ю. Шевельов аргументовано довів, що саме радянським винаходом стало втручання у внутрішні закони мови, до чого не вдавалась навіть царська адміністрація у дореволюційній Росії. Поряд із заходами зовнішнього тиску, зокрема нав'язування російської мови через освітню систему, створення умов, за яких без володіння російською зачиняються можливості кар'єрного росту, переселення українців на неукраїнські території за одночасного заселення українських земель представниками панівної нації, радянська система запровадила у цій сфері низку новацій. Ідеться про встановлення контролю над структурою української мови: радянська система «забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й орфоепічні правила, а натомість пропагує інші, ближчі до російських або й живцем перенесені з російської мови. Таким чином на радянській Україні конфлікт між українською й російською мовами перенесено з зовнішньої, позамовної сфери в середину самої мови» [8, с. 267].

Ю. Шевельов наводить численні приклади національного пригноблення українців у СРСР у порівнянні з росіянами. «Нам посилаються на спільні страждання. Це правда, що не тільки українців, а й росіян заганяли до колгоспів, навчали співати в тон, перетворювали на яничар проти власного народу, засилали на каторги Магнітогорськів і Гулагів і виморожували на смерть у снігах Фінляндії, яка чомусь ніяк не хотіла перетворитися на російську колонію. Але російська церква існує, хоч і жалюгідно, а від обох українських на поверхні і сліду нема. Росіяни не вивчають жодної мови своїх колоніальних народів, а українців русифікують з дитинства. Росіяни можуть вільно вживати своєї мови в Росії і в її колоніях, а українці не можуть говорити своєю навіть у власних містах, щоб не викликати негайно провокації або знущання... Росіяни мають свою історію і історичну славу, а в українців історію забрано. Пушкін і Тургенєв виходять повністю, а Шевченко, Франко й Леся Українка цензуровані» [9, с. 728].

Певним підсумком цієї теми можна вважати такі слова Ю. Шевельова: «Ні, від росіян доброї волі ми хочемо тільки повного невтручання в українські справи. У вас держава і мова, і культура - і в нас держава, і мова, і культура. Історія склалася так, що мости між Україною і Росією висаджені в повітря. Це може бути сумний факт, але факт, що його росіяни як група мусять визнати. Тільки після такого визнання можна почати будувати нові мости в атмосфері нового - і перевіреного довір'я» [9, с. 730].

Висновки

Отже, можемо стверджувати, що Юрій Шевельов у низці своїх робіт розглядав ідейні передумови російської імперсько-колоніальної політики та її прояви по відношенню до України. Дослідник наголошував, що у формуванні російської імперської практики особливу роль відіграли візантійські традиції державного і суспільного життя, де визначальними були всевладдя держави і безправність окремої людини. Учений акцентував на спадкоємності між колоніальними за своєю сутністю Російською імперією і СРСР, який трактував як нову форму російського шовінізму. Відповідно стосунки між Україною і Росією Ю. Шевельов розцінював як взаємини між колонією і метрополією, які перебувають у стані перманентної війни.

Література

шевельов російська імперська політика

1. Грабович Г. До історії української літератури (Дослідження, есеї, полеміка) К.: Основи, 1997. 608 с.

2. Дзюба І. Юрій Шерех - літературознавець і культуролог. Вибрані прац': у 2 кн./Ю. Шевельов. К.: Вид.дім «Києво-Могилянськаакадемія», 2008.Кн.2. С. 5-32.

3. Костюк Г. Зустрічі і прощання. Спогади у двох книгах. К.: Смолоскип, 2008. Кн. 2. 512 с.

4. Краснодемська І. Українознавчі студії діаспори (ХХ ст.). К.: ННДІУ, 2011. 368 с.

5. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. К.: Либідь, 1997. 360 с.

6. Піскун В.М., Ціпко А.В., Шептицька Т.Л. Юрій Шевельов: виклик часу і відповідь науковця: Монографія. К.: «МП Леся», 2010. 174 с.

7. Українська літературна критика ХХ ст.: Антологія у двох томах. К.: Наукова думка, 2015. Т 1. 720 с.

8. Шевельов Ю. Вибрані праці: у 2 кн. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. Кн. 1. 583с.

9. Шевельов Ю. Вибрані праці: у 2 кн. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. Кн. 2. 1151 с.

10. Шевельов Ю. Доеміграційне (Публікації 1929-1944 рр.). Харків: Фоліо, 2020. 762 с.

11. Шевельов Ю. З історії незакінченої війни. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. 471 с.

12. Шевельов Ю. Я - мене - мені. (і довкруги). Спогади. Харків - Нью-Йорк: Видання часопису «Березіль». Видавництво М. П. Коць, 2001. Т 2. 304 с.

References

1. Grabovych G. (1997). Do istoriyi ukrainskoyi literatury(Doslidzhennya, eseyi, polemika) [Before history of Ukrainian literature (research, esei, polemic)].Kyiv: Osnovy, 608 p. (in Ukrainian).

2. Dzjuba I. (2008). Yuriy Scherekh - literaturoznavets ikulturoloh [Yuri Sherekh - literary scholar and culturologist] Shevelov Y. Vybranipratsi. Kyiv: Vyd. dim «Kyyevo-Mohylyanska academiya». Book 2. Рр. 5-32 (in Ukrainian).

3. Kostyuk G. (2008). Zustrichi i proshhannya. Spogady u dvoh knygah [Meeting and farewell. Memories in the two books]. Kyiv: Smoloskyp. 512 p. (in Ukrainian).

4. Krasnodemska I. (2011). Ukrainoznavchi studii diaspory (XXst.) [Ukrainian studies of diaspora (20^th century)]. Kyiv: NNDIU. 368 p. (in Ukrainian).

5. Pavlychko S. (1997). Dyskurs modernizmu v ukrainskij literatury [The discourse of modernism in the Ukrainian literature]. Kyiv: Lybid. 360p. (in Ukrainian).

6. Piskun V., Tsipko A., Sheptytska T. (2010). Yuriy Shevelov: vyklyk chasu i Vidpovid naukovtsya [Yuri Shevelov - challenge of time and response of scientist]. Kyiv: Lesya ltd. 174 p. (in Ukrainian).

7. Ukrainska literaturna krytyka XX stolittya: Antologiya vdvoh tomah (2015) [Ukrainian literature criticsof the twenties century: anthology in the two books]. Kyiv: Naukova dumka. Book 2. 720 p. (in Ukrainian).

8. Shevelov Y. (2008). Vybrani praci u 2 knyhakh[Chosen works in 2 books]. Kyiv: Vyd. Dim «Kyyevo- Mohylyanska academiya». Book 1. 583p. (inUkrainian).

9. Shevelov Y. (2008). Vybrani praci u 2 knyhakh [Chosen works in 2 books]. Kyiv: Vyd. Dim «Kyyevo- Mohylyanska academiya». Book 2. 1151 p. (in Ukrainian).

10. Shevelov Y. (2020). Doemihratsiyne (Publikatsii 1929-1944 rr) [Pre-emigration (Publications 19291944 rs)]. Kharkiv: Folio. 762 p. (in Ukrainian).

11. Shevelov Y. (2009). Z istorii nezakinchenoi vijny Kharkiv-New York: Vydannya chasopysu [From the history of the unfinished war]. Kyiv: «Berezib.Vydavnycztvo M.P. Kocz. Book 2. 304 p.Vyd.dim «Kyyevo-Mohylyanska academiya». 471p. (in Ukrainian).(in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru