Висвітлення проблеми Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. українською діаспорою (за матеріалами фондів Центрального державного архіву зарубіжної україніки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра історії України, етнології та краєзнавства

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Висвітлення проблеми Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. українською діаспорою (за матеріалами фондів Центрального державного архіву зарубіжної україніки)

Батюк Ірина Володимирівна, аспірантка

Науковий керівник: Чернега Петро Макарович

доктор історичних наук, професор

Анотація

На основі комплексного опрацювання фондів Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) проаналізовано наукову і громадську діяльність української еміграції Західної Європи та США щодо розголосу проблеми Голодомору-геноциду 1932¬1933 рр. серед світової громадськості. Висвітлено внесок діаспори у дослідження соціально-економічного становища українців на початку 1930-х рр. Введено в науковий обіг та опрацьовано фонди ЦДАЗУ, що становлять вагому частину джерельної бази дослідження проблеми Голодомору-геноциду українців.

Ключові слова: Голодомор-геноцид, Центральний державний архів зарубіжної україніки, еміграція, діаспора, голод.

Діаспора є важливою частиною українства, представники якої не тільки зробили суттєвий внесок у світову культуру, а й зокрема доносили світу правду про історію свого народу та відкрито говорили про проблеми в Україні, особливо в період радянської окупації. Українська еміграція другої і третьої хвилі, що охоплюють період між двома світовими війнами та після Другої світової війни, була яскравим виразником національно-політичних інтересів і речниками українців, які стали об'єктами злочинної політики сталінського режиму. Документи і матеріали Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) становлять значну частину джерельної бази дослідження питання Голодомору-геноциду 1932-1933 рр., зокрема внеску української діаспори у розробку цієї проблеми.

Українською еміграцією ще наприкінці 1920-х рр. проводилася активна громадська й наукова робота стосовно висвітлення злочинної політики російського комуністичного режиму спрямованої проти українців та її наслідків для нації. Зокрема, у Празі 5 січня 1929 р. було утворено Комітет допомоги голодним України, що функціонував до 31 січня 1930 р. Управа комітету звернулася до Чехословацького Хреста з меморандумом у справі допомоги голодуючим, а також було налагоджено відносини з Українським Комітетом допомоги голодним у Парижі та з Українським клубом у Женеві. Важливим досягненням даної установи у висвітленні складного економічного і соціального становища українців у 1920-х роках було видання брошури «Голод на Україні», що згодом вийшла друком і французькою мовою [1, Арк. 1 -2].

Активну позицію у справі привернення увагу світу на нелюдські методи радянського окупаційного режиму зайняла Українська Громада в Римі, яка 5 листопада 1933 р. прийняла резолюцію про приєднання до Всеукраїнської протестної акції проти Москви, яка «систематично винищує українське населення голодом». Зокрема, у тексті резолюції стверджується, що політика колективізації має на меті повне економічне поневолення України та більш вигідне і цілеспрямоване експлуатування українського селянства з боку Москви і саме вона призвела до страшного голоду [7, Арк. 28].

Важливими матеріалами, що свідчать про намагання діаспори викрити злочини комуністичного режиму, в тому числі створення штучного голоду в Україні для поневолення непокірних селян, є листування й звернення міжнародних організацій, серед яких Організаційний комітет допомоги голодуючим в Україні, Зв'язковий комітет міжнародних жіночих організацій, Головна еміграційна рада українців, Комітет допомоги голодуючим України і Кубані, Український громадський комітет порятунку України, Європейське об'єднання українських організацій на чужині, до Ліги Націй впродовж 1933¬1935 рр. [6].

Вагоме місце у громадсько-політичному житті української діаспори займав тижневик «Тризуб», що видавався в Парижі, на шпальтах якого висвітлювали політичне, економічне й культурне становище підрадянської України. У ньому були надруковані статті та замітки, що дають змогу відстежити матеріальне та продовольче становище українців напередодні та в роки Голодомору-геноциду. Для прикладу, відомий громадський діяч і педагог С. Сірополко у статті «Деякі риси з життя школи на сов. Україні» проаналізував побутові риси шкільництва, що свідчили про повний занепад шкільної справи під більшовицьким пануванням. Як зазначає автор, правильне відвідування школи учнями залежить в значній мірі від їх матеріальних умов життя. Учні потерпали від нестачі зимового одягу, взуття й фактично відсутності гарячих сніданків, що головним чином спонукали дітей, які у 1931 р. страждали від голоду, не відвідувати школу [2, Арк. 177].

Важливе значення у розумінні методів боротьби радянської влади проти українців, зокрема і вчинення Голодомору-геноциду, має стаття «Безсилля большевицької влади в боротьбі з дитячою казкою» того ж автора. С. Сірополко зазначає, що основне міркування, яке висуває комуністична педагогіка на доказ шкідливості казки полягає в тому, що вона не рахується з дійсним світом та його законами, а навпаки, утворює особливий «ідеальний» світ, а це утруднює дитині розуміння тої дійсності в оточенні якої вона перебуває. На прикладі української народної казки «Івасик-Телесик» комуністичні псевдо-педагоги намагалися довести, як остання перекручує дійсність і вказували, що всю казку подано в аспекті куркульського достатку [3, Арк. 119]. Логіка комуністів тут цілком зрозуміла. Справді «Івасик-Телесик» занадто перекручує дійсність радянської України, особливо в роки Голодомору, адже в дитячій літературі не може бути і згадки про пироги, запас пшона, золото-срібло. У свідомості дітей намагалися викорінити будь-які спомини про можливий матеріальний достаток селян.

На сторінках «Тризуба» публікували також листи українців, які страждали від голоду у радянській неволі. В одному з них пишеться, що «... ми тут раби; робимо коло продуктів споживання, а голодні і їсти нема чого. Забрали зерно, тепер вже забирають борошно. Ніколи наш селянин навіть за найгірших царських часів не зазнавав такого знущання як тепер під комуністичними московськими посіпаками. «Жовтень» нам приніс: голод, примусову працю та цілковиту неволю.» [3, Арк. 172]. В іншому листі хлопчика читаємо про важке продовольче становище української сім'ї на кінець 1933 р.: «... Дорогий тату, я тебе просив, щоб ти висилав мені зошити, а тепер мені приходиться їх продавати та купувати харчі, бо я продав один зошит за 4 крб. і купив на базарі чашку ячмінних круп, зварив два рази куліш і більше ми його ще від осені не їли. Дорогий тату, прошу і плачу, щоб ти вислав нам посилку: одяг і харчі, і як вишлеш харчі, поклади не більше двох сухарів, щоб ми не наїлися, лиш побачили які вони, бо ми вже не бачили більше як 5 місяців.» [4, Арк. 23].

Представники української наукової інтелігенції у Франції доводили про можливість радянського уряду уникнути голоду, тим самим підтверджуючи його штучність. Зокрема, І. Липовецький у статті «Харчеві продукти в совітському експорті» здійснив побіжний огляд експорту з СССР, аналіз якого вказує на те, що в 1932 і 1933 роках радянський уряд мав реальні можливості для того щоб, якщо не запобігти голоду, то принаймні зменшити налідки голодової катастрофи серед населення південних частин СССР. Автор статті вказує, що у 1931 -1933 рр. з теренів СССР було вивезено закордон 11474 тис. тон продуктів загальної вартості 656,8 млн. рублів, це є та сума, яку «совітський експорт харчових продуктів за цих три роки дав «соціалістичній реконструкції» і мілітарному озброєнню СССР, для осягнення якої перед обличчям голодної смерті було поставлено мільйони душ українського населення» [5, Арк. 30].

У декількох випусках тижневика було надруковано ґрунтовну доповідь М. Ковальського «Становище на Україні» виголошену на Х з'їзді Союзу українських емігрантських організацій у Франції, що відбувся в Парижі 20-21 травня 1934 р. У ній детально описано етапи боротьби радянської влади з українською ідеєю, що проявлялася у різних формах, однією з яких було економічне поневолення й експлуатація України і її багатств. Під тягарем численних податків, поневолене політично і соціально, селянство України впродовж цього часу стало об'єктом різноманітних радянських експериментів, що мали за мету «не тільки ослабити його ідеологічну силу, матеріальну спроможність, соціальний характер, але й переробити типового українця-господаря, індивідуаліста, власника, трудолюба - в звичайного робітника-батрака, який має робити «на своїй, але не його» землі на вірного поклонника ідеї комунізму...» [5, Арк. 47]. М. Ковальський робить висновок, що, не зважаючи на істотні потреби населення, Москва регулярно викачувала з України всі живі соки, тому поява голоду в 1932-1933 рр. стане не тільки логічним, але цілком нормальним наслідком радянської політики [5, Арк. 60].

Українська діаспора в Західній Європі всіма можливими для неї засобами допомагала українцям, яких намагався знищити сталінський режим. Окрім організації матеріальної та продовольчої допомоги, інтелектуали надавали розголосу злочинної політики окупаційного режиму в Україні [4, Арк. 96, 156; 5, Арк. 106, 128, 170].

Широкого розголосу трагедія українців у роки Голодомору-геноциду набула у США завдяки активній діяльності української діаспори особливо у 1980-х роках. У квітні 1986 р. була створена Комісія дослідження голоду, що мала на меті свого існування виконати наступні завдання: зібрати інформацію про жахливий Голодомор, який знищив біля 7 млн. українців, зробити аналіз його причин та наслідків, розшукати політичні документи, які підтверджують злочини радянської влади проти українського народу, написати звіт своїх студій про Великий голод в кінці свого дворічного існування [8, Арк. 27-28]. Цією організацією у 1984 р. на основі свідчень очевидців голодомору, архівних матеріалів і фотографій було створено документальний фільм «Жнива розпачу», який у квітні 1985 р. виграв перший приз і золоту медаль Міжнародного фестивалю в Хьюстоні [8, Арк. 5, 29].

Українська діаспора проводила активну кампанію за вміщення матеріалів про Голодомор у першому томі підручника про голокост і геноцид підготовленого до друку Департаментом освіти Нью-Йорку для використання його в школах штату. Саме для координування вказаної акції був створений Тимчасовий Комітет для навчання про Великий голод, головою якого став громадсько-політичний діяч М.І. Герець [9, Арк. 10]. Саме йому належить важлива роль у висвітленні проблеми Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. серед громадськості США.

Представники української діаспори намагалися домогтися вивчення теми Голодомору в Україні у Стейтових учбових закладах, а також висловлювалися проти того, що з підручника для середніх шкіл штату Нью-Йорк, призначеному для соціальних студій, перед друком було усунено 17 сторінок інформації про Великий голод в Україні [10].

Важливим досягненням у дослідженні Голодомору-геноциду стало видання у 1986 р. брошури «Голод в радянській Україні 1932-1933» авторства О. Прицик, Л. Гереця і Дж. Мейса. Особливої уваги заслуговують розділи «Сцени українського голоду 1932-1933», «Голод у сучасній західній пресі», «Голод у спогадах та опублікованих свідченнях очевидців», «Вивчення Голоду та його історичний контекст». Окрім того, викладені в брошурі факти штучного голоду підтверджені фото жахливого становища українців [11].

Висновки

голодомор геноцид діаспора

Отже, опрацювавши лише невеликий масив фондів ЦДАЗУ, можемо стверджувати, що проблема висвітлення явища масового штучного голоду 1932-1933 рр. та допомога голодуючим була поширеною серед представників української еміграції країн Західної Європи ще у 30-х рр. ХХ ст. Починаючи з 1980-х рр. основним вектором наукової і громадської роботи значної частини української еміграції у США стало надання широкого розголосу проблемі вивчення Голодомору-геноциду українців серед світової громадськості. Варто відзначити плідну діяльність еміграції у висвітленні становища українців, які були поставленні на межу виживання у 1932-1933 рр., та дослідження Голодомору, як в роки трагедії, так і впродовж другої половини ХХ ст.

Список використаних джерел

[1] Центральний державний архів зарубіжної україніки (далі - ЦДАЗУ). Ф. 12. Оп. 1. Спр. 17.

[2] ЦДАЗУ. Ф. 15. Оп. 1. Спр. 129.

[3] ЦДАЗУ. Ф. 15. Оп. 1. Спр. 130.

[4] ЦДАЗУ. Ф. 15. Оп. 1. Спр. 131.

[5] ЦДАЗУ. Ф. 15. Оп. 1. Спр. 132.

[6] ЦДАЗУ. Ф. 21. Оп. 1. Спр. 1.

[7] ЦДАЗУ. Ф. 27. Оп. 1. Спр. 2.

[8] ЦДАЗУ. Ф. 70. Оп. 1. Спр. 18.

[9] ЦДАЗУ. Ф. 70. Оп. 1. Спр. 19.

[10] ЦДАЗУ. Ф. 70. Оп. 1. Спр. 22

[11] ЦДАЗУ. Ф. 70. Оп. 1. Спр. 25

Размещено на Allbest.ru