Пантелеймон Куліш і Черкаси

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет культури і мистецтв

Пантелеймон Куліш і Черкаси

Валерій Ластовський

доктор історичних наук, професор,

Київ, Україна

Анотація

У місті він, зокрема, виявив деякі документальні джерела та записав усні свідчення серед його жителів. Особливе значення серед виявлених ним джерел мають грамота польського короля Сигізмунда Августа щодо надання місту Черкасам магдебурзького права та усні спогади старожилів про історичне минуле. архівний історія україна черкаси куліш

Крім того, відзначається, що Пантелеймон Куліш став першим дослідником історії міста Черкаси. Його перу належить перший в історії міста нарис, опублікований у «Киевских губернских ведомостях» в 1846 р. Однак, цей нарис залишився практично невідомий як наступним поколінням істориків, так і дослідникам творчості Пантелеймона Куліша. На особливу увагу у цьому питанні заслуговує критичний підхід автора до історичних джерел та поглядів, висловлених іншими істориками. Важливим є звернення ним уваги на версії походження міста Черкаси та заперечення вже існуючих уявлень щодо цього.

Зрештою, висловлюється думка про необхідність більш детального вивчення інформації та аналізу джерел, пов'язаних із оприлюдненням істориком тієї інформації, що стосується історії міста Черкаси.

Методологічно дослідження ґрунтується на застосуванні на поєднанні діалектичного та логічного методів, застосуванні порівняльного методу.

Ключові слова: Пантелеймон Куліш, Черкаси, історичні джерела, історія України, історія міста.

Abstract

doctor of historical sciences, professor, Kyiv National University culture and arts Kyiv, Ukraine

The article examines the issue of the stay and activities of Panteleimon Kulish in the 1840-50s in the city of Cherkassy. All this is connected with the development of archival work in Kyiv, the creation of the Temporary Commission for the review of ancient acts and the personal desire of the researcher to find new sources for the history of Ukraine and use them in his scientific work, in particular, when writing general studies.

Key words: Panteleimon Kulish, Cherkassy, historical sources, history of Ukraine, history of the city.

Вступ

Постановка проблеми. Пантелеймон Куліш (1819-1897) - український письменник, історик, етнограф - відомий багатьма своїми науковими досягненнями, зокрема дослідженням архівних матеріалів, не введених до наукового обігу, та оприлюдненням усних джерел (спогадів, переказів і легенд) з історії України. У тому числі йому належить і першість по вивченню матеріалів, що стосуються історії міста Черкаси. Проте, на сьогодні цей аспект діяльності вченого залишає ряд питань. Наприклад, це стосується часу перебування дослідника в місті, достовірності оприлюднених ним матеріалів, його поглядів на минуле міста тощо.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Біографія і діяльність Пантелеймона Куліша неодноразово перебувала у сфері багатьох дослідників ще від ХІХ ст. Але в останні десятиліття інтерес до нього почав помітно зростати, що викликано, безумовно, соціально-політичними процесами в сучасній Україні. Проте, не так багато можна назвати праць, в яких би розглядалося місце Черкас в житті і творчості Пантелеймона Куліша. Власне на цю тему маємо фактично лише публікацію Юрія Мариновського (1952-2020), здійснену ще у 1992 р. [14]. В усіх інших працях це питання не зачіпається. Але в деяких дослідженнях епізодично з'являється інформація про це місто у зв'язку з діяльністю Пантелеймона Куліша, зокрема в роботах О. Журби [3], Н. Кукси та Я. Діденко[8], К. Тимофєєвої [18], у текстах і коментарях його «Повного зібрання творів» та ін.

Виклад основного матеріалу дослідження

31 травня 1843 р. міністр внутрішніх справ Російської імперії Лев Перовський (1792-1856) повідомив київського генерал-губернатора Дмитра Бібікова (1791-1870) про створення Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, метою якої стало обстеження місцевих державних установ і монастирів на предмет виявлення в них значущих архівних документів.

Відповідно до реалізації цього плану 5 липня професору Університету Св. Володимира Василю Домбровському (1812-1846) та Пантелеймону Кулішу, котрий на той момент викладав російську мову у Києво-Подільскому училищі, було доручено здійснити відповідні поїздки по Волинській та Київській губерніях. Зокрема, генерал-губернатор Д. Бібіков доручав їм оглянути «всі архіви, що знаходяться як при присутніх місцях, так і при монастирях православних та латинських, і потім всі ті давні акти, справи і папери, котрі будуть заслуговувати хоч якоїсь уваги, брати під квитанції і присилати до мене по пошті чи привезти із собою, повідомляючи разом з тим у подробицях про огляд Вами кожного архіву» [6, с. 61].

Влітку 1843 р. Пантелеймон Куліш відбув до Черкас. Пізніше він так описував мету своєї поїздки, навіть не згадуючи про доручення Д. Бібікова: «Я уявляю собі становище етнографа, котрий проживає у столиці і приїхав сюди на поштових, з метою вивчити Малоросійські порядки у самому гнізді Малоросійської народності, зібрати пісні, повір'я і перекази про старовину на місцях, найбільш відомих в історії» [9, с. 236].

Історики по різному оцінюють результати цієї поїздки. Олег Журба висловив думку, що вона виявилася провальною, особливо у порівнянні із результатами пошуків Василя Домбровського [4, с. 40]. А от Юрій Маринов- ський притримувався протилежної думки. Він вважав, що мета, якої повинен був досягнути П. Куліш, була реалізована.

З точки зору Ю. Мариновського, Пантелеймон Куліш отримав спеціальне завдання - відшукати в архіві міської думи Черкас документи, пов'язані з гербом міста. Справа в тому, що перед цим, починаючи з 1839 р., черкаська дума всіляко ухилялася від того, щоб надіслати відповідні документи до Герольдії Сенату на її вимогу [14, с. 135]. І кілька років місцеві чиновники давали ще й негативні відписки на подібні запити із Києва.

Результат відрядження П. Куліша дав свої плоди. 25 вересня 1843 р. Черкаська міська дума надіслала до генерал-губернатора Д. Бібікова рапорт №1124, де вказала, що ще у липні П. Куліш отримав оригінал та ще й на доповнення копію з нього «під його квитанцію» давнього документу, даного від короля Августа («древній привілей на місто Черкаси від короля Августа») [4, с. 138].

Тоді дослідником було виявлено в архіві міської думи той самий документ, що засвідчив надання Черкасам магдебурзького права. Це - «Привілей або Жалувана грамота» від 10 листопада 1791 р., підписана польським королем Станіславом Августом. Нині ця грамота зберігається у Центральному державному історичному архіві України (м. Київ) [19]. На жаль, цей документ на даний момент перебуває у дуже поганому стані, він пошкоджений і поступово втрачає свій вигляд. Крім цього документу є ще й інший, який зберігається там же. Це - вже копія другої половини ХІХ ст. із втраченим початком [20].

Окрім виявлення важливого історичного документа, слід відзначити те, що саме він містив перший відомий герб Черкас із зображенням озброєного вершника на коні. Це вже потім з'явилися всі інші герби у міста, що затверджувалися російською імперською владою у 1852-1853 рр. та радянською владою у 1985 р. і які дуже слабко співвідносилися з історичним минулим міста.

Крім знайденої П. Кулішем грамоти необхідна відзначити й ще один результат його тодішньої поїздки в Черкаси. Це - оповідання «Січові гості», яке спочатку вилучене під час слідства над Кирило-Мефодіївським товариством, а потім опубліковане вже аж у 1862 р. в часописі «Основа». На сторінках цього вилученого поліцією твору містився авторський запис: «Переклад з польського рукопису. 1843. Черкаси» [7, с. 17].

Наступним важливим кроком в житті Пантелеймона Куліша стала його поїздка по містах і селах Київщини впродовж 18441845 років. На жаль, цей період діяльності вченого ще слабко вивчений і частково може реконструюватися лише завдяки його листам та відомим «Запискам о Южной Руси». Як писав Борис Грінченко (1863-1910) у 1899 році, тоді він «пройшов і об'їхав усю Київську губернію, збираючи етнографічні матеріали» [1, с. 4]. Хоча, слід відзначити, що стосовно 1845 року інформації щодо поїздок Пантелеймона Куліша по Київщині ще менше, ніж щодо 1844 року.

Дослідження, проведені Пантелеймоном Кулішем впродовж 1843-1845 років, були частиною його ідеї, цілком сформованої вже на початок поїздок автора. Вона стосувалася необхідності створення нової загальної історії

України. З цією метою він і здійснював пошуки документів та інших матеріалів в бібліотеках та архівах різних установ, вів листування з українськими і російськими вченими (Михайло Максимович, Микола Білозерський, Михайло Погодін та ін.) та чиновниками Російської імперії. А 2 березня 1843 р. він прямо написав про свої амбітні плани Михайлу Погодіну (1800-1875) [10, с. 13-16].

Тому очевидно, що плани, які виношував дослідник, дуже доречно співпали із створенням Тимчасової комісії для розгляду давніх актів та потребою бюрократичного апарату в дослідниках, які змогли б якісно виконати необхідні доручення на початковому етапі її функціонування.

Поїздка по Київській губернії у 1843 році здійснювалася П. Кулішем майже два місяці - з 1 липня по 22 серпня [10, с. 359]. Основний її результат відображений пізніше в його знаменитих «Записках о Южной Руси» (1856).

І ось тут виникає питання: чи міг побувати Пантелеймон Куліш вдруге в Черкасах вже під час наступної своєї подорожі чи ні? Якщо слідувати виключно за текстом «Записок», то виходить так, що дійсно дослідник побував у місті тільки у 1843 р., слідуючи за своєю програмою по збору етнографічного матеріалу. Він, зокрема, писав: «Я вже був у Білій Церкві, в Корсуні, в Кумейках... Нарешті я в'їхав до Черкас.» [9, с. 235]. Ну а далі він вказує, що поїхав із Черкас шляхом на Чигирин. Все це дає підстави думати, що насправді у «Записках» відображено події поїздки лише 1843 року (зокрема, Олесь Федорук так і вважає, відзначаючи, що зустрічі в Черкасах П. Куліша із місцевими жителями Харком Цехмістером та Василем Судденком відбулися саме в цей час [11, с. 459]). Хоча, все ж таки, залишається питання: чому ж П. Куліш вже у 1856 р. не розповів про своє завдання, пов'язане з пошуком архівних документів, навіть не згадав його, і розповідав виключно про свої етнографічні розвідки?

14 серпня 1843 р. в листі до попечителя Київського навчального округу Михайла Юзефовича (1802-1889) П. Куліш повідомив, що повертається з поїздки через Корсунь «на іншу сторону Дніпра» [10, с. 21]. Можливо, цей шлях пролягав вже через Канів, а можливо й через Сокирянський перевіз під Черкасами.

В наступному, 1844 році, Пантелеймон Куліш продовжив свої подорожі. На жаль, тут вже достовірної інформації про його маршрут ми не маємо. Хоча в планах у нього було знову відвідати Чигирин. Про свої наміри історик писав до Тараса Шевченка в листі від 5 червня: «Їду знов на три місяці на Вкраїну. Присилайте Ваші картинки в Чигирин з надписом: Михаилу Грабовскому. Я в його буду, і він знатиме, куди міні їх переслати.» [10, с. 37]. Чи зміг побувати насправді в цих краях П. Куліш влітку 1844 року, ми не знаємо напевне, хоча знаємо точно, що він побував у Переяславі. В усякому разі сама його наукова подорож точно відбулася і тому 20 жовтня в листі до Олександра Ханенка (1805-1895) він писав, що внаслідок своїх пошуків зібрав значну кількість «істинно дорогоцінних свідчень і паперів» [10, с. 42-43].

На можливість перебування П. Куліша знову у Черкасах і Чигирині опосередковано вказують наступні його повідомлення. Спочатку 11 липня 1844 р. із Переяслава він писав Миколі Білозерському (1833-1896): «Тепер переїду прямо на ту сторону Дніпра і почну дослідження більш суттєві, ніж уявне язичницьке кладовище» [10, с. 38]. Потім в листі до Михайла Юзефовича від 22 серпня він описав археологічні знахідки з поховання у селі Осота Чигиринського повіту [10, с. 3839]. Ну і маємо ще й стороннє підтвердження про поїздку на Чигиринщину П. Куліша від польського історика Міхала Грабовського (1804-1863), котрий у своїй праці прямо вказав на його участь в археологічних розкопках в Осоті [21, s. 50].

З цього може бути частково і умовно реконструйований маршрут Пантелеймона Куліша влітку 1844 року: Київ - Переяслав - (Канів?) - Черкаси - (Чигирин?) - Осота - (Олександрівка?) - Київ. Якщо так, то етнографічні записи дослідник міг збирати не лише у 1843 р., що цілком можливо.

Проте, якщо стосовно можливості перебування П. Куліша в Черкасах у 1844 році ми можемо говорити доволі умовно, більш точно можемо висловитися вже стосовно 1856 року. В цей рік точно П. Куліш ще раз побував у Черкасах, знову ж таки, переїжджаючи з Полтавщини через Черкаси до Олександрівки (якраз тут і мешкав Міхал Грабовськи).

Відомий дослідник життя і творчості П. Куліша Віктор Петров (псевдонім «В. Домонтович»; 1894-1969) так описує цей епізод: «Дочекавшись у Баївщині Лева Жемчужнікова, Куліш із приятелем на конях Марії Василівни Симонової рушили до Черкас, щоб звідтіля завітати в Олександрівку до Грабовського.

З Черкас, де вони зупинилися на деякий час, Куліш, скориставшись із нагоди, одіслав листа до дружини.

- Черкаси. 1856, вересня 7. Кохане серденько! Послано тобі листи з Пирятина та з Лубень, тобто з Зарога. З Черкас теж послано тобі вже листа. До Черкас дала нам коней М. В. [Симонова]... В Черкасах узяв подорожну до Кром, щоб потім уже не клопотатись. Жемчужніков теж узяв. Виморили нас безглуздими формальностями» [3, с. 73].

Як бачимо, у 1856 р. разом із П. Кулішем в Черкасах проїздом побував і молодий український художник, праправнук гетьмана Кирила Розумовського Лев Жемчужніков (1828-1912).

Все це дає підстави вважати, що Пантелеймон Куліш, все ж таки, побував у Черкасах щонайменше двічі, а то й тричі - у 1843, 1844 (під питанням) та 1856 роках. Як відомо, матеріали, зібрані ним під час поїздки по Київщині, лягли в основу його книги «Записки о Южной Руси» (1856), котра й до сьогодні є важливим джерелом інформації для науковців.

Окрім того, що П. Куліш відвідав Черкаси, він побував також і в інших відомих сусідніх місцях, таких як Звенигородка, Канів, Корсунь, Суботів, Сміла, Чигирин тощо. Наслідком цієї поїздки стали, окрім зазначеної вище книги, ще й ціла серія історико-краєзнавчих нарисів з історії цих та інших населених пунктів, об'єднаних під загальною назвою «Историческое обозрение городов Киевской губернии с их окрестностями» (1846). Треба відзначити, що ці нариси й досі залишаються маловідомими для сучасним науковців, не кажучи вже про те, що вони практично не використовувалися в наукових дослідженнях. Навіть дослідники творчості П. Куліша оминули їх своєю увагою. Ця маловідомість витікає з того, що всі означені нариси опубліковані у «Киевских губернских ведомостях» без зазначення автора. Те ж, що їх творцем виступив саме Пантелеймон Куліш, а не якась інша особа, випливає із порівняння цих текстів із тими ж «Записками» 1856 року.

Для підтвердження цього можна просто порівняти деякі уривки з обох цих творів і сумніви зникнуть.

Тут наведена інформація лише щодо схожості декількох уривків. І, звісно, потрібно ще відзначити, що ці та інші уривки мають деяку розбіжність, що свідчить лише про ретельну роботу автора над пізнішим текстом його «Записок» впродовж вже наступних 10 років після публікації «Исторического обозрения».

Саме так у 1846 році з'явився і перший нарис історії Черкас, що хронологічно охоплював період від XV по XVIII ст.

включно, і, зрозуміло, також залишився фактично невідомим для істориків. Він опублікований у кількох номерах «Киевских губернских ведомостей» [5]. Між іншим, наступне, більш-менш цілісне дослідження історії Черкас, з'явилося вже більш ніж через 100 років, аж у 1956 р.

Як видно із оприлюдненого тексту «Исторического обозрения», його автор був надзвичайно інформований, як на той час, щодо багатьох історичних моментів, пов'язаних із минулим Черкас. Звичайно, цей нарис аж ніяк не є повним, але вперше він мав цілісний характер і спирався на деякі доступні на той момент історичні джерела та наукову літературу.

Зокрема, він враховував інформацію дуже популярних на той час творів Сигізмунда Герберштейна, Гійома Левассера де Боплана, Івана Болтіна, Миколи Карамзіна, Дмитра Бантиш-Каменського, Миколи Маркевича, автора «Історії Русів» (ця праця була відома досліднику ще у вигляді рукопису) та інших, а з джерел - літописи, опис канівського замку 1552 р., описи ревізій 1622, 1765, 1789 рр., усні перекази та спогади тощо. Між іншим, більша частина цих документів почала вводитися в науковий обіг лише у 1880-х роках, із друком серії збірників «Архив Юго-Западной России».

Відзначимо дуже важливу рису опублікованого «Исторического обозрения» - критичний підхід автора до розгляду деяких наукових проблем та позицій істориків. Зокрема, він заперечує існуючі на той час висловлені російськими авторами теорії походження міста Черкаси та прямо кепкує з позицій Георгія Кониського (а саме він на той час вважався автором «Історії Русів») і Миколи Маркевича щодо Черкас як резиденції «малороссийского гетмана».

Мабуть, тут варто зауважити, що на думку Пантелеймона Куліша ідея Івана Болтіна щодо появи Черкас походить «або від незнання справи, або від зумисного викривлення історичної правди» [5, № 12, с. 99]. А, як відомо, саме ця ідея вже у 1980-х роках стала основою для утвердження радянською владою надуманого святкування 700-річчя міста. На жаль, від тієї хибної ідеї, яка була очевидною ще у 1846 році, сучасна українська міська влада не в змозі відмовитися до сих пір. І це при тому, що на сьогодні її хибність завдяки новітнім дослідженням стала очевидною ще більше.

Пізніше, вже після 1846 року, місто Черкаси з'являється, хоч і побіжно, також у інших наукових та літературних працях П. Куліша, зокрема у відомому першому україномовному історичному романі «Чорна рада» (1857).

І хоча П. Куліш відзначав у своїх «Записках», що Черкаси були звичайним повітовим містом, тим не менше, для нього вони були гніздом «малоросійської народності». Щоб почути побільше цікавого в місті, він видав себе за живописця, котрий мандрував із Києва в якесь неіснуюче місце «розписувати іконостас». Пантелеймон Куліш писав: «Заледве встиг я оглянути місто, як опинився самим природнім шляхом посеред свідків старовини і дуже душевних оповідачів про неї» [9, с. 237].

Цікавим є ще й той момент, що десь у травні-червні 1843 року Пантелеймон Куліш познайомився і тісно здружився з Тарасом Шевченком [15]. І, мабуть, тоді вони обговорювали майбутню подорож по Черкащині. Про це свідчить лист від 20 жовтня, в якому П. Куліш писав: «Вашего дідуся я не нашел в Чигирине» [10, с. 23]. А у 1845 р. Тарас здійснив подорож майже по тих же місцях Черкащини, що і П. Куліш [13]. Тому, цілком можливо, що саме Пантелеймон давав поради своєму другу де побувати, де зупинятися і на що звернути увагу...

Невдовзі після тієї поїздки по Київщині, у 1847 р., Пантелеймон Куліш був арештований за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, після чого він потрапив до Олексіївського равеліну, а потім на заслання до Вологди. Звільнений від покарання він був тільки у 1850 р.

Оцінюючи записи Пантелеймона Куліша потрібно відзначити їх історичність. Як ми знаємо, інколи в сторону автора лунали деякі закиди щодо підробки ним матеріалів, опублікованих в «Записках» і висновками, що «тоді, розуміється, не можна поручитися й за точність запису Кулішем з народніх уст» [17, с. 57].

Звісно, інформацію, оприлюднену дослідником варто перевіряти. І можна стверджувати, що, не дивлячись на певні розбіжності, зафіксовані в публікаціях 1846 та 1856 років, все ж таки, можна відзначити їх достовірність.

Наприклад, із розповіді одного із респондентів П. Куліша - жителя Черкас Василя Судієнка - маємо цікавий епізод, пов'язаний із нападом гайдамаків на село Руську Поляну та вбивством черкаського губернатора:«Почувши губернатор

Росковський, що гайдамаки деруть одного чоловіка, Шрама. а той Шрам держав у ёго на оренді корчму в Руській Поляні.» [9, с. 241]. Цілком можливо, що цим Шрамом був житель Городища Стефан Шрам. Він прожив 104 роки і помер 23 листопада 1814 р. «с покаянием» [2, арк. 93зв.]. А щодо Рос- ковського - то це теж реальний історичний персонаж - губернатор Міхал Ростковський, діяльність котрого на Черкащині фіксується ще з 1750 р. [12].

Так само підтвердження достовірності записів Пантелеймона Куліша можна виявити і в інших документальних джерелах. Зокрема в метричних книгах черкаських церков ми можемо знайти записи, що стосуються цілого ряду родин, які згадуються в «Записках» - Каряк, Судієнків (Судденків), Сотул (Сотуленків) тощо. Реальною історичною постаттю був і священик Максим Левицький, котрого у розповіді, зафіксованій П. Кулішем, переслідувала польська влада: «...ляхи ёго мордовали, щоб пристав на унію: жар за халяви сипали и на колесо тягли; а він утік та в Переяслав до преосвященного» [9, с. 263].

Невдовзі після видання «Записок» у вже згадуваних «Киевских губернских ведомостях» в 1857 році опублікований той самий документ, який виявив у Черкасах під час своєї першої поїздки до цього міста Пантелеймон Куліш - «Привілей або жалувана грамота Речі Посполитої вольному місту Черкасам» [16].

З огляду на те, що Пантелеймон Куліш, як ми з'ясували, мав безпосередній стосунок до публікацій матеріалів щодо Черкас у 1846 році, можна висловити думку, що таке ж він мав відношення і до публікації у 1857 році ним же виявленої грамоти. Але це лише припущення.

Наостанок слід вказати, що починаючи з 2017 року в сучасних Черкасах почала поширюватися думка про необхідність відзначення ролі Пантелеймона Куліша в історії міста. До місцевої Топонімічної комісії тоді були направлені відповідні пропозиції. Проте, лише 13 липня 2023 р. Черкаська міська рада ухвалила рішення про відповідне перейменування однієї із вулиць міста на честь українського історика, етнографа та письменника.

Висновки

Таким чином, в житті Пантелеймона Куліша місто Черкаси відіграло одну із ключових ролей в його наукових пошуках, але водночас і сам дослідник своїми розшуками здійснив значний внесок у вивчення минулого цього населеного пункту. Щонайменше двічі (можливо, тричі) він побував тут, збираючи необхідну інформацію чи транзитом проїжджаючи в інші населені пункти. При цьому саме Пантелеймон Куліш став першим істориком, який написав наукову розвідку з минулого міста, спираючись на доступні на той час джерела та літературу. Співставлення текстів дозволяє стверджувати, що саме його перу належить перший нарис з історії Черкас, котрий, проте, й досі залишається маловідомим для науковців. Разом з тим, ще потребує більш детального аналізу та вивчення вся інформація, оприлюднена Пантелеймоном Кулішем стосовно міста Черкас.

Джерела та література

1. Гринченко Б. П.А. Кулиш. Биографический очерк. Чернигов, 1899. 43 с.

2. Державний архів Черкаської області. Ф. 174. Оп. 1. Спр. 4.

3. Домонтович В. Проза. Б.м.: Сучасність, 1989. Т. 2. 477 с.

4. Журба О. Київська археографічна комісія 1843-1921. Київ, 1993. 186 с.

5. Историческое обозрение городов Киевской губернии с их окрестностями. Город Черкассы. Киевские губернские відомости. 1846. Часть неофициальная. № 12. 22 марта. С. 99-103; № 13. 29 марта. С. 111-115; № 14. 5 апреля. С. 119-123; № 15. 12 апреля. С. 129-131. №16. 19 апреля. С. 139-143.

6. Київський центральний архів давніх актів. 1852-1943. Збірник документів. Київ, 2002. Т. 1. 456 с.

7. Кирило-Мефодіївське товариство. Київ, 1990. Т. 2. 696 с.

8. Кукса Н., Діденко Я. Наддніпрянська минувшина ХУТТТ-ХХ століття. Черкаси, 2018. 300 с.

9. Кулиш П. Записки о Южной Руси. Киев, 1994. 719 с.

10. Куліш П. Повне зібрання творів. Т. 1. Листи. 1841-1850. Київ, 2005. 646 с.

11. Куліш П. Повне зібрання творів. Том 2. Листи 1850-1856. Київ, 2009. 670 с.

12. Куштан Д. Черкаська шляхта ХУТТТ століття: старости, магнати, губернатори, служебники. Апокриф. Черкаси, 2020. С. 78-104.

13. Ластовський В., Куштан Д. «Капличка» Тараса Шевченка (1845): атрибутування історичного прототипу. Текст і образ. 2020. №2. С. 72-84. URL: https://txim.history.knu.ua/article/view/78

14. Мариновський Ю. Герби міста Черкас: спроба узагальнення виявлених джерел. Український археографічний щорічник. Київ, 1992. Вип. 1. С. 134-143.

15. Петров В. Куліш і Шевченко (До історії їх взаємовідносин в 1843-1844 роках). Розвідки. Київ, 2013. Т. І. С. 158-177.

16. Привиллегия или жалованная грамота Речи Посполитой вольному городу Черкасам 1791 года. Киевские губернские ведомости. 1857. № 24. 15 июня. С. 161-167; № 25. 22 июня. С. 170-176; № 26. 29 июня. С. 178-180.

17. Ткаченко І. П.О.Куліш. Критико-біографічний нарис. Харків, 1927. 72 с.

18. Тімофєєва К. Епістолярна спадщина Пантелеймона Куліша як складник Національних архівних інформаційних ресурсів. Дисертація, подана на здобуття ступеня доктора філософії. Київ, 2023. 267 с.

19. Центральний державний історичний архів України м. Київ. Ф. 203. Оп. 2. Спр. 1. 12 арк.

20. Центральний державний історичний архів України м. Київ. Ф. 2227. Оп. 1. Спр. 147. 9 арк.

21. Grabowski M. Ukraina dawna i terazniejsza. Kijow, 1850. 172 s.

References

1. Grinchenko, B. (1899). P A. Kulish. Biograficheskiy ocherk [P. A. Kulish. Biographical sketch]. Chernigov, 43 [in Russian].

2. Derzhavnyi arkhiv Cherkaskoi oblasti [State archive of Cherkasy region]. F. 174. Op. 1. Spr. 4 [in Russian].

3. Domontovych, V (1989). Proza [Prose]. B. m.: Suchasnist, 2, 477 [in Ukr.].

4. Zhurba, O. (1993). Kyivska arkheohrafichna komisiia 1843-1921 [Kyiv Archeographic Commission 1843-1921]. Kyiv, 186 [in Ukrainian].

5. (1846). Istorich. obozr. gorod. Kiev. gubernii s ih okrestn.. G. Cherkassyi [Histor. review of the cities of the Kyiv province with their surroundings. City of Cherkassy]. Kievskie gubemskie vIdomosti. Chast neoffitsialnaya [Kyiv provincial reports. Unofficial part], 12, 22 marta, 99-103; 13, 29 marta, 111-115; 14, 5 aprelya, 119-123; 15, 12 aprelya, 129-131; 16, 19 aprelya, 139-143 [in Russian].

6. (2002). Kyivskyi tsentralnyi arkhiv davnikh aktiv. 1852-1943. Zbirnyk dokumentiv [Kyiv Central Archive ofAncient Acts. 1852-1943. Collection of documents]. Kyiv, 1,456 [in Ukrainian & Russian].

7. (1990). Kyrylo-Mefodiivske tovarystvo [Cyril and Methodius Society]. Kyiv, 2, 696 [in Ukrainian & Russian].

8. Kuksa, N., Didenko, Ya. (2018). Naddniprianska mynuvshyna XVIII-ХХ stolittia [The Dnieper past of the 18th-20th centuries]. Cherkasy, 300 [in Ukr.].

9. Kulish, P. (1994). Zapiski o Yuzhnoy Rusi [Notes on Southern Rus']. Kiev, 719 [in Ukrainian & Russian].

10. Kulish, P. (2005). Povne zibrannia tvoriv [Complete collection of works]. T. 1. Lysty. 1841-1850. Kyiv, 646 [in Ukrainian & Russian].

11. Kulish, P. (2009). Povne zibrannia tvoriv [Complete collection of works]. T. 2. Lysty 1850-1856. Kyiv, 670 [in Ukrainian & Russian].

12. Kushtan, D. (2020). Cherkaska shliakhta XVIII stolittia: starosty, mahnaty, hubernatory, sluzhebnyky [Cherkasy nobility of the 18th century: elders, magnates, governors, officials]. Apokryf [Apocrypha]. Cherkasy, 78-104 [in Ukrainian].

13. Lastovskyi, V, Kushtan, D. (2020). «Kaplychka» Tarasa Shevchenka (1845): atrybutuvannia istorychnoho prototypu [Taras Shevchenko's «Chapel» (1845): attribution of the historical prototype]. Tekst i obraz [Text and image], 2, 72-84. URL: https://txim.history.knu.ua/article/view/78 [in Ukrainian].

14. Marynovskyi, Yu. (1992). Herby mista Cherkas: sproba uzahalnennia vyiavlenykh dzherel [Coats of arms of the city of Cherkassy: an attempt to generalize the discovered sources]. Ukrainskyi arkheohrafichnyi shchorichnyk [Ukrainian archeographic yearbook]. Kyiv, 1, 134-143 [in Ukrainian].

15. Petrov, V (2013). Kulish i Shevchenko (Do istorii yikh vzaiemovidnosyn v 1843-1844 rokakh) [Kulish and Shevchenko (On the history of their mutual relations in 1843-1844)]. Rozvidky [Intelligence], Kyiv, 1, 158-177 [in Ukrainian].

16. (1857). Privillegiya ili zhalov. gramota Rechi Pospol. voln. gorodu Cherkasam 1791 goda [Privilege or grant of the Polish-Lithuan.Commonwealth to the free city of Cherkasy in 1791] Kievskie gubernskie vedomosti [Kyiv provincial reports], 24, 15 iyunya, 161-167; 25, 22 iyunya, 170-176; 26, 29 iyunya, 178-180 [in Russian].

17. Tkachenko, I. (1927). P O. Kulish. Krytyko-biohrafichnyi narys [P. O. Kulish. Critical and biographical essay]. Kharkiv, 72 [in Ukrainian].

18. Timofieieva, K. (2023). Epistoliarna spadshchyna Panteleimona Kulisha yak skladnyk Natsionalnykh arkhivnykh informatsiinykh resursiv. Dysertatsiia, podana na zdobuttia stupenia doktora filosofii [Epistolary heritage of Panteleimon Kulish as a component of National archival information resources. Dissertation submitted for the degree of Doctor of Philosophy]. Kyiv, 267 [in Ukrainian].

19. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy m. Kyiv [Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv]. F. 203. Op. 2. Spr. 1. 12 ark. [in Russian].

20. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy m. Kyiv [Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv]. F. 2227. Op. 1. Spr. 147. 9 ark. [in Russian].

21. Grabowski, M. (1850). Ukraina dawna i terazniejsza. Kijow, 172 [in Poland].

Размещено на Allbest.ru