Конкретно-історичні обставини формування беотійського етносу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конкретно-історичні обставини формування беотійського етносу

Олександр Кір'яков

Стаття присвячена вивченню формування етнічної ідентичності в античній Греції. Автор фокусує увагу на міфі про міграцію беотійського етносу. Ця історія в оповіді Фукідіда заклала основу довгої історіографічної традиції. Багато істориків з довірою відносились до міграційного міфу як до реального факту далекого минулого. Автор робить спробу викрити реальні факти, які лягли в основу формування міфу про міграцію беотійського етносу.

Ключові слова: Беотія, етнос, беотійці, міф про міграцію.

Статья посвящена изучению формирования этнической идентичности в античной Греции. Автор сосредотачивает внимание на миграционном мифе беотийского этноса. Эта история, рассказанная Фукидидом, заложила основу длинной историографической традиции. Многие историки с доверием относились к миграционному мифу как к реальному факту далекого прошлого. Автор предпринимает попытку раскрыть реальные факты, которые легли в основу формирования мифа про миграцию беотийского этноса.

Ключевые слова: Беотия, этнос, беотийцы, миф про миграцию.

The article devoted to the study of the formation of ethnic identity in Greek antiquity. The author focuses on the migration myth of the Boeotian ethnic group. This storytelling by Thucydides became a basis of the historiographical tradition. A lot of historians trusted to the migration myth like a real fact of past time. The author makes an attempt to reveal a real fact, which become a ground to the formation of migration myth of the Boeotian ethnic group.

Keywords: Boeotia, ethnic group, Boeotians, migration myth.

Антична Греція зазвичай асоціюється з полісом. Саме він є головним політичним, соціальним та культурним актором класичної Еллади. Його феномен безумовно є унікальним в історії світової історії. Тому не дивно, що дослідженню полісу присвячена велика кількість наукових праць¹. Проте з іншого боку дослідники часто вживають такі назви як: беотійці, фессалійці, іонійці, дорійці, тощо. При чому історики роблять це автоматично. Ніхто не спішить пояснювати, що вони мають на увазі вживаючи дані назви. Це всім і так зрозуміло a priori. Так виникає біла пляма у вигляді великих людських колективів назвами яких ми оперуємо, проте природу їх утворення не знаємо. Ця стаття покликана почати розробку даної проблеми вітчизняним антикознавством. В даному випадку мова піде лише про беотійців, як один з багатьох можливих соціальних колективів об'єднаних спільною назвою.

Для початку звернемо увагу на питання термінології. В західній науковій літературі усіх цих беотійців, фессалійців, іонійців, дорійців, ахейців називають етносами². Сам цей термін викликає певні перестороги. З одного боку слова етнос має грецьке походження. Таким чином античність ми пояснюємо античним терміном, що безумовно робить усі наші реконструкції максимально автентичними. З іншого боку слова з часом набувають інших значень і для сучасності етнос це доволі конкретний науковий термін. Отже для початку потрібно розібратися, які ж значення мало давньогрецьке слово fovog. А переклад буде доволі різноманітним: народ, плем'я, група людей, стая, стадо, стан (суспільний). Тобто використання слова fovog має ситуативний характер, а його правильне розуміння сильно залежить від контексту. Врешті для нас цікаві лише ті випадки, коли перекладом буде використовуватися слова: народ, плем'я. Для зручності будемо вживати їх в якості синонімів самого слова етнос.

Тепер варто розібратися чи можемо ми вживати слово етнос стосовно беотійців. Ось наприклад цитата з Страбона³. Як бачимо тут видатний географ називає беотійців саме етносом. Треба відзначити, те що зазвичай античні джерела просто вживають термін «беотійці» в множині, без будь-яких конкретних уточнень. Це можна пояснити тим, що усім і так було зрозуміло про, що конкретно йде мова. Так само ми в зараз мабуть частіше вживаємо англійці, французи, німці, а не англійський, французький, німецький народ.

Для того, щоб краще зрозуміти, що ж таке беотійський етнос треба порівняти його з вже розробленими теоретичними напрацюваннями стосовно античного етносу. Отже етносом буде соціальний колектив людей, які поділяють уявлення про спільне походження, у вигляді першопредка епоніма та прабатьківщину в якій вони проживали. Ці уявлення формували міф про спільне походження і як і всі грецькі міфи вони були персоніфіковані. Тобто доволі конкретний уявний герой Дор, Іон, Дріоп залишав своє ім'я для всієї етнічної групи дорійців, іонійців, дріопів. Усі члени групи відповідно зв'язувались фактом спільного народження. Синонімом до слова етнос, буде Yvog, яке і означає рідство по крові.

Важлива увага також приділялась і спільній прабатьківщині. Такі етноси, як Іонійці та Дорійці в історичний час не мали спільного компактного ареалу проживання, а тому вірили, що колись давно в міфічний час мешкали разом і лише потім розселилися по різним куточкам Еллади. Також важливою ознакою був діалект. Крім того етноси мали розділяти спільні соціальні звички та певні культи. Так, джерела містять такі стійкі поняття як «дорійський одяг», «дорійський ніж», «дорійські звичаї». Але слід сказати що мова, звичаї та культи, хоча й посилювали почуття ідентичності все таки залишалися другорядним фактором. Це пояснюється тим, що всі ці речі запозичувалися. До прикладу мешканці Кінурії були «доріїзовані» тому, що довгий час підпорядковувались Аргосу, але все ж залишались Іонійцями. Натомість міф про спільного першопредка завжди був головним фактором приналежності до певного етносу⁴.

Що ж стосується беотійців, то вони підходили під усі ознаки етносу. Можна навіть сказати, що вони були ідеальним прикладом античного етносу. Основу етнічного міфу склала розповідь про переселення беотійців з Фессалії з долини Арне через 6о років після падіння Трої на місце сучасної Беотії⁵. В нас є підстави вважати, що це переселення на думку греків і здійснив той самий Беот (Воіштод), який і став епонімом для етносу⁶. Тобто головна ознака присутня. Як бачимо міфічний наратив містив в собі усі основні необхідні патерни. Тут і легендарна батьківщина і герой в імені якого персоніфікується народ або плем'я. Цей міф фактично є фундаментом для формування етнічної ідентичності.

В питанні розділення спільних культів у беотійців також все було на належному рівні. Так, існував цілий ряд спільних регіональних святилищ, які вшановувались всіма представниками етносу. Ці культи носили так би мовити панбеотійський характер. Серед них можна назвати святилища: Афіни Ітонії, Аполлона Ісменія, Посейдона Онхеста, тощо⁷. І хоча вище було вказано, що спільні культи та соціальні звички відіграють другорядну роль порівняно з міфом походження, але в даному випадку це не зовсім так. Виконання обрядів в святилищах стало потужним інструментом конструювання етнічної ідентичності. Використовуючи культи Фіви намагались об'єднати місцеві міфічні наративи в спільний регіональний. Таким чином святилища стали драйвером політичної інтеграції регіону⁸. Місця відправлення культу були ідеальними ретрансляторами ідеї беотійської спільності з декількох причин. Першою є повторюваність культових обрядів. Жодна політична ініціатива не наближалася до священнодійств за системністю. Друга причина полягала в компактності проживання беотійців. Іонійці та дорійці проживали в різних регіонах, а тому залучення людей до спільних культів було менше.

Мова також відділяла беотійців від інших та формувала почуття ідентичності. Так ні для кого зараз не є секретом існування беотійського діалекту, хоча з приводу його формування точаться дискусії⁹. Елліни на слух визначали регіон походження свого співрозмовника. Так, кумедну ситуацію описує Ксенофонт в Анабасисі. Проти нього виступає Аполлонід, який говорить бе- отійською говіркою. Його вигнали з ради звинувативши в тому що він не справжній беотієць та еллін бо в нього проколоті обидва вуха, як у лідійця¹⁰. Афінський комедіограф Арістофан взагалі грав на різниці діалекту¹¹. Сама по собі беотійська говірка забавляла афінську публіку.

Слід відзначити ще один фактор який також відіграв важливу роль у формуванні чи бодай в укріпленні почуття етнічної ідентичності беотійців. Це був зовнішній тиск, цькування чи античний булінг, пов'язаний з звинуваченнями в медизмі. Майже всі беотійські поліси стали на сторону перського царя, за що потім отримали зневажливе ставлення від інших еллінів, а особливо афінян. Фіванський поет Піндар жалівся, що його співплемінників називають «беотійськими свинями»¹². Цей фактор не характерний для інших етнічних груп. Але стигматизація групи за певними ознаками безумовно призводить до її гуртування.

Отже як бачимо беотійці відповідали усім ознакам притаманним етносу. Але відразу виникає питання наскільки історичним є міф про переселення. Відповідь на це питання може дати ключ до розуміння формування етнічних груп. Водночас дає можливість продемонструвати механізм утворення міфу. Якщо такий механізм взагалі існує.

Спочатку розглянемо аргументи, які свідчать на користь історичної достовірності беотійської міграції. Основним доказом міграції є перенесення культів з Фессалії в Беотію. Святилища Афіни Ітонії, Зевса Гомолійського, Алалкомени існували в обох регіонах та зв'язують їх в культову традицію¹³. Плюс слід врахувати, що якраз вшанування цих божеств носило панбеотійський характер і було важливими для всього регіону. Інший важливим доказом є матеріали зі сфери мовознавства. Беотійський діалект являє собою суміш Північно-Західної та Еолійської говірок. Що також свідчить про фессалійське походження. Окрім цього опосередкованим доказом міграції є наявність на території Аттики та Евбеї культів розповсюджених в Беотії Мікенської доби. Це дає підстави вважати, що місцеве населення було видавлено з регіону. Авліда ж була морськими воротами регіону та дозволяла емігрувати на територію Малої Азії¹⁴.

На цих доказах прихильники історичності беотійської міграції вибудовують наступну схему. Беотійці переселилися в регіон через декілька поколінь після Троянської війни, але частина з них жила тут до того¹⁵. Таке повідомлення Фукідіда розглядається як доказ етапності заселення регіону. Спочатку була заселена північно-західна частина в районі Копаїдського озера. Саме там зосереджуються всі панбеотіські святилища. Потім була заселена фіванська область, а за нею долина річки Асоп та Платеї. Автохтонне населення або мігрувало під натиском, або було урізано в правах до статусу періеків. Усе це мало відбутися в проміжку між 1150 та 950 рр. до РХ. Це кореспондується з колапсом Мікенської палацової цивілізації та встановленням відносно мирного життя¹⁶. Слід сказати, що довіра до повідомлення Фукідіда про беотійську міграцію давня історіографічна традиція, яка тягнеться ще з ХІХ століття. Багато писав про це Віламовітц, який визначав, що беотійська міграція передувала дорійському нашестю. За його твердженням частина ж місцевих залишилась і складали населення таких полісів як Платеї, Танагра, Феспії та Коронеї. Вони були ворожими до Фів саме, тому що їх населяли «справжні беотійці»¹⁷.

Слід відзначити простоту та ясність концепції довіри до міграції беотійців. Вона добре узгоджується з джерельною базою та немає внутрішніх протиріч. Гарно пояснює ранню історію регіону та слугує своєрідним містком від мікенської історії регіону до архаїчного часу. Але безумовно, є і слабка сторона довіри до історичності міграції. Викладена концепція має характерні ознаки схематизму. Коли факти підганяють під гіпотезу. Повідомлення ж Фукідіда в даному випадку є таким своєрідним патерном в який вписуються потрібні факти. Не можна не відмітити і впливу особистості афінського історика на утвердження історіографічної традиції. Фукідід має ореол дуже надійного джерела. Всім відомий скепсис з яким він добирав фактів, а тому до його повідомлень історики ставляться з більшою довірою ніж до того ж Геродота.

Головним доказом на який спираються прихильники історичності беотійської міграції є перенесення культів з Фессалії. Люди мігрують, а разом з ними мігрують божества в яких вони вірять. Можна звичайно говорити і про культову дифузію. Але у нас є міф про міграцію, який говорить скорше про переміщення населення ніж про культову дифузію. Дослідження вірувань беотійців демонструють більш складні процеси ніж в описаній вище схемі.

Якщо ми беремо за критерій того, що культи репрезентують нам певний прошарок людей, то всі культи Мікенської доби мали зникнути. Але це не зовсім так. Дійсно, частина божеств бронзової доби були забуті. Проте написи на табличках Мікенської доби свідчать, що в Фівах вшановували Геру та Гермеса. Але ці культи не тільки не зникли, а навпаки відправлялися по всьому півдню фіванського ареалу¹⁸. Прихильники історичності міграції також стверджують, що культи мікенської доби з Беотії ми знаходимо на території Атики та Евбеї. Це свідчить про витіснення населення мігрантами. Але сучасні дослідження демонструють що Фіви були дуже сильним палацовим царством і навіть контролювали деякі райони Атики та Евбеї. Збереження культів бронзової доби свідчить, що значна частина населення не була витіснена. Цей факт уже сильно видозмінює усю цю струнку гіпотезу міграції.

Є тенденція, що рух населення можна простежити за рухом культів. Так, в Фівах був досить популярний культ Геракла. Герой був народжений саме в цьому місті і немовлям задушив двох величезних змій¹⁹. Але добре відомо, що культ Геракла зародився в Аргосі і саме звідти потрапив до Беотії²⁰. Обидва міста пов'язані міфологічним сюжетом. З Аргосу на Фіви йшли походом семеро вождів та їхні нащадки епігони²¹.

Ще одною занесеною релігійною практикою є вшанування культу Кабірів. Яка безумовно була принесена зі Сходу. І як тут не згадати легендарного Кадма. За міфологічною традицією він прибув із Фінікії розшукуючи свою сестру Европу. Слідуючи дельфійському оракулу він заснував Фіви там, де лягла корова. Греки наділяли Кадма цивілізаторською функцією. Він навчив еллінів фінікійському алфавіту²².

Отже виходить, що міфологічні сюжети, які розповідають про будь-який рух населення можна пов'язати з перенесенням певних культів. При чому міф не обов'язково має вказувати на міграцію. Це може бути військовий похід як у випадку з сімома вождями та епігонами, або навіть рух однієї особи як у випадку з Кадмом. Тобто культ до певної міри надає міфу історичної достовірності. Але якщо прийняти тезу, що перенесення культу дорівнює міграції якоїсь частини людей, то виходить що регіон був колонізований вихідцями з різних регіонів. Рух населення був не тільки з півночі, а й з Пелопоннесу і навіть зі Сходу. Крім того, судячи по збереженню культів Гери та Геракла в Беотії зберіглась значна частка місцевого населення.

Врешті чомусь тільки міф про переселення беотійців став загальним для всього регіону. Він якби розділяв час на до та після, на час міфологічний та час історичний. Можемо навіть розглядати цей факт, як наявність змагання наративів різних груп. І саме одна чомусь перемогла. Міф про беотійців став етнічним, а решта залишились місцевими. Про змагання наративів може опосередковано свідчити і усікання царського дому Кадма.

Проте подібні висновки хоча й мають якесь зерно істини все таки є досить схематичними та спекулятивними. Насправді запозичення культів не завжди означає міграцію значних груп людей. Подібне перенесення божеств могло носити форму культурної дифузії. Найкраще це продемонструвати на прикладі Кадма. Це власне ім'я має семітське походження і означає «схід», «зі сходу»²³. Сам сюжет міфу також вказує на переселення зі Сходу. Але археологічно такого руху населення зафіксувати не вдалося. Окрім мабуть колекції печаток східного походження знайдених на розкопках в Фівах²⁴. Але й інші палацові царства мікенської доби також мали торгівельні зв'язки зі Сходом²⁵. Крім цього також слід вказати на те, що нам не відомо механізм формування міфу. Так, запозичення культів пізніше могли стати підставою для формування міфу про переселення якогось населення. Власне тому будь-який схематизм може сильно викривляти наше уявлення про реальну дійсність і увести нас до далекоглядних проте хибних висновків.

Оскільки виключно заперечення старих історіографічних схем не є досить продуктивним, спробуємо підсумувати отриманні дані та запропонувати свою схему. Отже беззаперечних доказів беотійської міграції як історичної події немає. Проте можна говорити, що певний рух населення з території Фессалії відбувався. Про це свідчать філологія, дослідження релігійних культів та міфологічний сюжет. Збереження культів мікенської доби свідчить про те, що значна частина місцевого населення нікуди не поділася. В такому випадку міф про беотійську міграцію не відображає реальної дійсності. Рух населення ніяк не був одномоментним чи етапним переселенням групи людей, які ідентифікували себе як етнос. Міф про міграцію, скоріше був наративною стратегією певної частини населення, яка з плином часу стала спільною для всього регіону. Іншими словами ідентичність беотійського етносу формувалась не до умовного переселення, а після і очевидно зайняла доволі довгий проміжок часу.

міф міграція беотійський етнос

Література

1 Hansen M.H. Polis. An Introduction to the Ancient Greek City-State. - New York, 2006. - 237 р.; Античная Греция: проблемы развития полиса. Т 1. Становление и развитие полиса. - М., 1983. - 422 с.; Фролов Э.Д. Рождение греческого полиса. - СПб., 2004. - 266 с.; The Ancient Greek City-State. - Copenhagen, 1993. - 281 р.; The development of the polis in archaic Greece. - London; New York, 1997. - 232 р.

2 Hall J. М. Ethnic identity in Greek antiquity. - Cambridge, New York, Melbourne: Cambridge university press, 1997. - Р 182.

3 Strab. 9.2.: «Next the poet gives the catalogue of the Orchomenians, whom he separates from the Boeotian tribe. He calls Orchomenus «Minyeian», after the tribe of the Minyae»; «Далі Гомер подає список орхоменців, яких він відокремлює від беотійського племені. Він називає Орхомен «мінійським» за племенем мініев».

4 Hall J. М. Ethnic identity in Greek antiquity. - Cambridge, New York, Melbourne: Cambridge university press, 1997. - Р 36-40.

5 Thuc. 1.12.3.

6 Larson St. L. Tales of Epic Ancestry: Boiotian Collective Identity in the Late Archaic and Early Classical Periods. - Stuttgart: Historia Einzelschriften, 2007. - P 43-46.

7 Schachter А. Boiotia in Antiquity: Selected Papers. - Cambridge: Cambridge University Press, 2016. - Р 14-17; Р 253-393.

8 Kowalzig В. Singing for the Gods: Performances of Myth and Ritual in Archaic and Classical Greece. - Oxford: Oxford University Press, 2007. - Р 352-391.

9 Giannakis G., Crespo E., Filos P Studies in Ancient Greek Dialects: From Central Greece to the Black Sea. - Berlin\Boston, 2018. - P 167-189; Schachter А. Boiotia in Antiquity: Selected Papers. - Cambridge: Cambridge University Press, 2016. - Р. 8; Larson St. L. Tales of Epic Ancestry: Boiotian Collective Identity in the Late Archaic and Early Classical Periods. - Stuttgart: Historia Einzelschriften, 2007. - P 111-129.

10 Xen. Anab. NU.26-32.

11 Arist. Acharn. 860-928.

12 Pind. ol.6.

13 Buck R. J. A History of Boeotia. - Alberta, 1979. - P 75.

14 З Авліди ахейці відправлялися на підкорення Трої (Il. 2.304).

15 Thuc. 1.12.

16 Buck R. J. A History of Boeotia. - Alberta, 1979. - P 75-80.

17 Larson St. L. Tales of Epic Ancestry: Boiotian Collective Identity in the Late Archaic and Early Classical Periods. - Stuttgart: Historia Einzelschriften, 2007. - P. 31-32.

18 Schachter А. Boiotia in Antiquity: Selected Papers. - Cambridge: Cambridge University Press, 2016. - Р 10-11.

19 Apollod. N.IV.8.

20 Buck R.J. A History of Boeotia. - Alberta, 1979. - P. 62.

21 Aesch. Seven.; Rockwell N. Thebes: A History. - New York: Routledge, 2017. - Р 17-18.

22 Apollod. ІІІ. IV.; Hdt.ll.49, V. 58.

23 Berman D.W. Myth, Literature, and the Creation of the Topography of Thebes. - Cambridge: Cambridge University Press, 2015. - Р 15.

24 REG LXXIX, 1966, p. 698-699 sqq.

25 Про контакти Мікенської доби та їх цивілізаційну важливість для Ахейських палаців див. детальніше: Андреев Ю.В. От Евразии к Европе. Крит и Эгейский мир в эпоху бронзы и раннего железа (III - начало I тыс. до н. э.). - Cn6., 2002. - С. 596-597.

Размещено на Allbest.ru