Стосунки вахманів з євреями у таборі смерті Белжець: за архівними матеріалами СБУ

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Кафедра всесвітньої історії

Стосунки Вахманів з євреями у таборі смерті Белжець: за архівними матеріалами СБУ

Трусько Б., аспірант

Анотація

Мета статті дослідити відносини між вахманами та євреями, що опинилися у таборі смерті Белжець, в прямому, або опосередкованому вигляді: під час створення цього табору, у період його основного функціонування та на момент ліквідації цієї структури, за допомогою матеріалів що містяться в галузевих архівах СБУ.

Методологія дослідження базується на принципах історизму, системності та об'єктивності, індукції і дедукції. Використаними методами слід вважати метод аналізу, а також частково: хронологічний, географічний та історико-генетичний метод.

Наукова новизна результатів дослідження обумовлена фактом недостатнього вивчення проблеми у попередній період, а також запровадженням до наукового обігу та опрацюванням автором статті комплексу маловідомих архівних матеріалів.

Висновки. У таборі смерті Белжець був задіяний налагоджений механізм знищення, в якому вахмани, та капо приймали пряму участь, на всіх його етапах. Капо, та робітники з бригад, давали змогу керівництву табору замінювати рядових вахманів на деяких етапах знищення в'язнів, причиною чого був конфлікт інтересів. Існували різні способи вбивства євреїв: шляхом розстрілів, застосуванням газів, фізичного побиття. Розглядаючи євреїв в якості робітників, ми з'ясували, що вони не були однорідною категорією, розділяючись за статтю на чоловічі та жіночі бригади, за професійною спрямованістю на робітників бригад та вузько квалфікованих робітників, за соціальним прошарком на рядових робітників і «старших» в вигляді капо та оберкапо. Відносини між вахманами та євреями мали виключно «функціональний» характер. У справах згадується лише одна спроба спільної акції вахманів та в'язнів проти німецької адміністрації, що закінчилася невдачею. Наслідком чого був трагічний кінець робітничої бригади, що міг послугувати прикладом і, можливо, однією із причин повстання у таборі смерті Собібор. Найбільшою проблемою вивчення питання на основі архівних справ залишаються статистичні напрями дослідження та хронологія події, бо свідчення дають лише приблизні дати, дані про кількість робітників та вбитих.

Перспективи подальших досліджень можливі за рахунок розширення джерельної бази шляхом залучення нових архівних справ, а також завдяки методу порівняльного аналізу різних таборів смерті та міждисциплінарного підходу у вивченні психологічних портретів охоронців і в'язнів-робітників.

Ключові слова: вахмани, євреї, табір смерті Белжець, душогубка, капо, майстерні, німецький персонал.

Abstract.

The relationship of the Vakhman staff with the Jews in the Belzec extermination camp: according to archive materials of the SSU

Trusko B., PhD-student of the Department of World History, Oles Honchar Dniprovsky National University

The purpose of the article is to investigate the relationship between the Vakhman staff and Jews who ended up in the Belzec extermination camp, directly or indirectly: during the creation of this camp, during its main functioning, and at the time of the liquidation of this structure, using materials contained in branch archives of the SSU.

The research methodology is based on the principles of historicism, systematicity and objectivity, induction, and deduction. The methods used should be considered the method of analysis and partially the chronological, geographical, and historical-genetic methods.

The scientific novelty of the research results is attributable to the insufficient study of the problem in the previous period and to the introduction into scientific circulation and processing by the article's author of a complex of little-known archival materials.

Conclusions. In the Belzec extermination camp, an established mechanism of execution was involved, in which the Vakhman staff and kapos took a direct part in all its stages. Kapos and workers from the brigades allowed the camp management to replace ordinary Vakhmans at some stages of the destruction of prisoners, the reason for which was a conflict of interests. There were different ways of killing Jews: by shooting, gassing, and physical beating. Considering the Jews as workers, we found out that they were not a homogeneous category, divided by gender into men's and women's teams, by professional orientation into team workers and narrowly qualified workers, by social stratum into ordinary workers and «seniors» in the form of kapo and oberkapo. Relations between the Vakhmans and the Jews had an exclusively «functional» character. The files mentioned only one attempt at a joint action by the Vakhman staff and the prisoners against the German administration, which ended in failure. The result was the tragic end of the labor brigade, which could serve as an example and perhaps one of the reasons for the uprising in the Sobibor extermination camp. Th e biggest problem of studying the issue based on the archival fi les remains the statistical research directions and the event chronology because the evidence gives only approximate dates and data on the number of workers and those killed. Prospects for further research are possible due to the expansion of the source base by attracting new archival cases, as well as due to the method of comparative analysis of various extermination camps and an inte rdisciplinary approach in the study of psychological portraits of guards and prisoner-workers.

Key words: Vakhmans, Jews, Belzec extermination camp, gas wagon, kapo, workshops, German personnel.

Постановка проблеми

На сьогодні ми ще маємо велику кількість запитань стосовно такого явища як табори смерті, отож, залучення маловідомих джерел очевидно може розширити наш погляд на проблему. Одним малодосліджених аспектів проблеми є стосунки в'язнів-євреїв та вахманів охоронців таборів смерті, набраних, як правило, з числа радянських військовополонених (Кувалек, 2014, с. 81). Дана стаття є спробою проаналізувати такий аспект на прикладі одного з таборів смерті Белжеця. Актуальність статті зумовлюється затребуваністю теми та фактом слабкого вивчення відповідної джерельної бази, насамперед архівних матеріалів. Аналіз ускладнено через те, що жертв табору Белжець, які вижили, не залишилось. Єдиними свідками, які залишились, були вахмани, безпосередні виконавці Голокосту, судові процеси у справах яких відбувалися у повоєнний час здебільшого в СРСР. Як наслідок, формувалися слідчі і судові справи, велика частина яких зберігаються в архівах СБУ.

Аналіз джерел та останні дослідження. Основним джерелом даної роботи є архівно-слідчі справи галузевих архівів СБУ, що містять матеріали допитів та показань свідків, трофейні документи, пресу, звернення від установ й суспільних організацій.

Архівні справи можна розділити на створені у 1950-х та 1960-1980-х рр. Різниця між ними полягає в обсягах: перші ставили за мету довести лише факт злочину. Пізніше ж слідство переглядало старі справи або відкривало нові за іншими обставинами, такими, наприклад, як злочинна діяльність, що не фігурувала у попередніх обвинуваченнях (АДОУ СБУ, ф. 5, оп.1, т.1, спр.44, арк.3). Слідчих цікавили такі питання: тренування у Травніках, участь в Голокості, охорона у концтаборах та інших об'єктах на нацистських територіях, каральні акції проти партизан і місцевого населення (АДОУ СБУ, ф.5, оп.1, т.8, спр.44, арк.20). У даній роботі використано здебільшого архівні справи що зберігаються в дніпровському галузевому архіві СБУ проте використано справи і з інших областей.

Історіографія проблеми представлена рядом праць, переважно закордонних дослідників. Насамперед слід назвати роботу К. Браунінга «Ordinary Men», в якій представлені біографії та повсякдення нациських злочинців (Браунінг, 2001, с. XVIII). Варта уваги книга К. Вебба «The Belzec Death Camp: History, Biographies, Remembrance», автор якої вивчив робочі єврейські бригади при таборі, звернувши водночас увагу на вахманів: склав списки тих, хто міг служити в таборі (Вебб, 2016, с. 372). Важливою є робота О'Ніла «Belzec: Stepping Stone to Genocide», в якій констатовано обов'язки, що виконувались євреями в таборі, та розкрито систему використання в'язнів німецькою адміністрацією (О'Ніл, 2016, с. 59-60). Центральною працею для вивчення табору по праву і досі залишається монографія Р. Кувалека «Табір смерті у Белжеці»: автор у цілому висвітлив повсякденне життя в таборі, хоча, на наш погляд, відносини вахманів та євреїв-в'язнів потребують більш повного і деталізованого вивчення (Кувалек, 2014, с. 82).

Отож, метою дослідження є вивчення, на основі архівних документів, долі євреїв табору смерті Белжець та їх взаємодії з вахманами-охоронцями. Ми розглянемо євреїв як жертв масового знищення у таборі, як допоміжний інструмент у винищенні інших, а також роль робітничих команд євреївв'язнів у створенні та функціонуванні табору, стосунки між ними та вахманами. Відзначимо, що дана робота є лише першим кроком у вивченні проблеми у більш широкому контексті, адже результати нашого дослідження цілком імовірно можна буде екстраполювати на інші табори смерті.

Виклад основного матеріалу

Центральне місце усіх справ посідали покази про винищення євреїв. Згідно з ними, цей процес не був статичним. Так, І. Сидорчук згадував, що спочатку євреїв до табору привозили для знищення на автомашинах, а лише потім ешелонами (АЖОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, т. 1, спр. 12406, арк. 98). Це було пов'язано з тим, що на перших етапах існування табору ще не було налагодженої системи вбивства великої кількості новоприбулих (АЖОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, т. 1, спр. 12406, арк. 98). Р. Кувалек, використовуючи покази Й. Обергаузера, та К. Франца вказує, що причиною невеликої кількості вбивств на початку існування табору були випробування різних типів газів (Кувалек, 2014, с. 133).

Також вахмани свідчили, що в якийсь момент винищення набуло системного характеру, на це вказує структура команди, яку використовували у цьому процесі. Усього було задіяно 5 загонів. Перша група, з капо, деяких вахманів та німецького персоналу, оточувала вагони та виганяла з них майбутніх жертв. Другий загін контролював роздягальню, де у новоприбулих забирали цінності. Третій загін охороняв дротовий прохід до душогубки. Четвертий загін, із капо та німецького персоналу, гнав приречених по дротовому проходу. І нарешті, п'ятий загін повинен був затягувати приречених до душогубки (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 31, т. 6, спр. 46, арк. 47). Як і в інших таборах смерті, винищення основної кількості «приречених» відбувалось у газових камерах (АЖОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, т. 1, спр. 12406, арк. 98). Окремо існував загін з в'язнів, що займався виключно вивантаженням з вагонів «бахонсфкомандо», проте в використаних справах вони не згадуються (Кувалек, 2014, с. 153).

Відносно поетапності даного процесу, то спочатку відбувались інструктаж та розподіл вахманів по місцях. Потім капо розповідали майбутнім жертвам, що ті поїдуть до України на «роботи», після чого ешелони вивантажувались, а приречених заганяли на «санобробку» в газові камери. Капо працювали перекладачами на ідиш, розповідаючи ту версію, що вказували німці (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, т. 11, спр. 46, арк. 38). На думку німецького персоналу, присутність своїх братів по крові заспокоювала прибулих (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, т. 11, спр. 46, арк. 44). Наступним етапом було ведення приречених у роздягальні, де капо та молоді командири роздягали приречених та гнали їх у напрямку газових камер. Перед камерами вахмани стояли колом, не даючи нікому змоги вирватись (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 31, т. 11, спр. 46, арк. 84, 85).

Згідно з архівними даними, вахмани на початку функціонування табору замінювали капо, та робітників на всіх етапах вивантаження, проте через постійні крадіжки майна прибулих, які обмінювались охоронцями на харчі, випивку та послуги жінок, їх відлучили від окремих етапів процесу знищення «каждый вахман стремился попасть поближе к толпе обреченнных, или в самую толпу, где можно было чем либо поживиться» (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 53, т. 3, арк. 383). Проте не слід відкидати можливість того, що такі свідчення самих вахманів могли використовуватись ними для пом'якшення власної провини. Попри згадане вище, деякі з обернвахманів мали можливість і далі виконувати свої старі обов'язки. Так, відомо про О. Назаренка, що мав безпосередній доступ до роздягальнь і вагонів з приреченими (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 7, арк. 225).

Головними інструментами насилля капо та німців були гумові кийки та батоги (О'Ніл, 2016, с. 60). Про це свідчать і наші джерела (АХОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 21497, т. 1, арк. 42). Однією з проблем вивчення даного табору є кількість знищених у ньому (Кувалек, 2014, с. 13). Дані архівних справ стосовно щоденної кількості жертв теж неоднозначні: за ними, ця цифра на добу становила від 3 до 40 тисяч чоловік (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 6, арк. 6). Р. Кувалек, зокрема, зазначає, що теоретично в день можна було знищити від 4 до 5 тисяч чоловік, тому кількість у 40 тисяч видається фантастичною (Кувалек, 2014, с. 138-140). Залишається відкритим питання, чому свідки намагались завищували реальні цифри вбитих. Можливо, це пов'язано з відсутністю реальної можливості їх підрахувати.

Більшість тих, хто прибував, в той же день знищували. Якщо з'являвся великий ешелон, то людей затримували на ніч у вагонах, а вбивали вже наступного дня. Аналогічна ситуація була з ешелонами, що приїжджали увечері. Іноді період між прибуттям ешелонів з приреченими міг складати 5-6 днів (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 6, арк. 131, 82).

Потік новоприбулих також не був однорідним. Найбільшим він був влітку та восени 1942 р., найменшим, від 50-100 чоловік в ешелоні до повної їх відсутності, узимку 1942/1943 р. (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 46, т. 5, арк. 344-348; АЖОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 12406, т. 2, арк. 154). Нез'ясованою є і точна загальна кількість вбитих євреїв. Слід зауважити, що євреї не були єдиною категорією для знищення. М. Мартинюк, зокрема, згадує, що у таборі містилися в'язні різних національностей, хоча більшість складали саме євреї (АХОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 21497, арк. 21).

Також існувала пересувна душогубка, механізм і зовнішній вигляд якої докладно описав місцевий житель В. Черняк, що працював слюсарем у м. Томашов (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 46, т. 7, арк. 177, 178). Згідно зі свідченнями вахманів, вона використовувалася для винищення працівників: раз на тиждень проводилось опитування, хто виявляв бажання полікуватися в м. Томашов, садили в цей прилад, а після загибелі ховали за межами табору (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 4, арк. 209). Таке знищення мало свою диявольську логіку: робітники були небажаними свідками, але винищення їх у таборі природно б викликало недовіру до адміністрації і спроби втечі. Проте є свідчення і про інший спосіб вбивства, відповідно до яких недієздатних в'язнів 140 з бригад заганяли до душогубок у перервах між прибуттям ешелонів (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 46, т. 2, арк. 246). Друга версія ставить під сумнів першу, конспіративну, хоча цілком має право на життя, якщо враховувати, що для першого способу потрібен час, паливо і декілька вільних працівників табору.

Ще одним способом вбивства були розстріли. Так, згадується, що під час вивантаження обрані німецьким офіцером 3-4 вахмани здійснювали розстріли у тих випадках, коли кількість прибулих в'язнів була занадто великою для швидкої страти за допомогою газових камер. Одна група вахманів могла винищити до 500 чоловік за день, проте пізніше більшість з них свідчили, що не підраховували кількість вбитих, бо це стало для них звичайною справою (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 53, т. 2, арк. 18; т. 3, арк. 102). Іншою причиною розстрілів могла бути навпаки незначна кількість приречених. Так, улітку 1942 р. прибуло 450 євреїв і їх розстріляли, бо використання душогубок було визнано нерентабельним (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 53, т. 2, арк. 79; т. 3, арк. 6).

Також жертвами розстрілів могли стати хворі та старі в'язні, які не могли самостійно дістатись до душогубок. Отож, їх забирала робоча команда з євреїв і відводила до ям, маскуючи це під надання медичної допомоги. Можливо, йшлося про «лазарет» місце, де під виглядом медичної допомоги винищували хворих (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 5528, т. 2, арк. 24, 83). Також дострілювали тих, хто після удушення проявляв ознаки життя. Зазвичай це були діти (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 53, т. 3, арк. 190, 197). За свідченнями місцевих жителів, розстрілювались і втікачі з транспорту, що курсував до табору (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 53, т. 4, арк. 273). Розстрілювали й ослаблених від непомірної праці та хворіб в'язнів-євреїв з робочої бригади: інші робітники відносили їх на ношах до місця страти (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 53, т. 4, арк. 87-89). Вахмани згадували окремі випадки розстрілів груп робітників табору. Так, І. Козловський засвідчував, що наприкінці 1942 р. була розстріляна група з 10 робітників, які були надзвичайно виснажені на земляних роботах (АЖОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 12406, т. 1, арк. 121). вахман охоронець єврей белжець повстання собібор

Окрім згаданих методів вбивства, практикувалося побиття членів робочих бригад, що часто також приводило до летального кінця. Фактично не було жодного допиту, на яких вахмани не згадували б Шмідта як ініціатора та виконавця таких побоїв (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 11, арк. 253, 334; спр. 41, т. 19, арк. 93, 40; спр. 53, т. 11, арк. 75, 237). Можливо це було пов'язано з намаганням перекласти на когось частину провини.

Відкритим залишається питання про використання електричного струму для масових вбивств. Один з дослідників цієї теми, К. Матогно, зазначив, що не має достатніх доказів масового використання цього способу вбивства (Матогно, 2016, с. 41-43). Усі свідчення про цей спосіб вбивства належали місцевим мешканцям. Зокрема, М. Марія свідчила, ніби чула від вахманів, що винищення відбувалось за допомогою металевого кола та рідини всередині, куди зганяли приречених. Проте, такі масові страти перевантажували стару електростанцію. Крім того, сморід від спалених тіл хвилював нові партії приречених, тому від такого способу страт вирішили відмовитись (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 53, т. 1, арк. 418). Інший свідок, Д. Натинкін, теж чув від охоронців про використання електрики для вбивства в'язнів (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 17, арк. 281).

Іншим аспектом, який маємо розглянути в цій статті, є капо, та в'язні з робочих бригад. Обидві категорії набирались з новоприбулих в'язнів чи приречених (О'Ніл, 2016, с. 59). Одними з перших було декілька десятків євреїв із м. Любеч, яких відправили на будівництво бараків для майбутнього табору, а після винищили у газовій камері (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 22, арк. 32). Також в якості робітників привозили євреїв з м. Кракова та Тарнова (Кувалек, 2014, с. 53).

На основі свідчень І. Волошина можна стверджувати, що практика використання робітників з євреїв з'явилась набагато раніше, аніж сам табір смерті. Вахман, згадував, що перші ешелони з євреями почали прибувати навесні 1942 р. та використовувались для риття ям та розбудови табору. Коли на початку літа 1942 р. табір був готовий, і саме тоді, за словами свідка, відбулося масове винищення робітників (АЖОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 12406, т. 3, арк. 234). І тоді ж робоча бригада стала одним з допоміжних механізмів у винищенні приречених (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 4, арк. 139).

Важливим питанням, є кількість членів робочої бригади, та капо. Наприклад, після березня 1943 р. у її таборі було ніби було 50-100 робітників, разом з капо або трохи більше (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 46, т. 4, арк. 276). Відповідно до інших свідчень, робоча група нараховувала 300400 чоловік, можливо у моменти найбільш інтенсивної роботи (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 6, арк. 5). Цілком імовірно, що таку різницю можна пояснити суб'єктивним розумінням свідками самого поняття «капо»,та «бригадир»: одні враховували звичайних робітників та капо, інші усіх в'язнів табору, яких залучали до різних специфічних видів робіт, тобто «спеціалістів». Підтвердження цьому можна знайти у свідченнях вахмана П. Тельмана, який, вказуючи чисельність робочої групи у 30-40 чоловік, відзначав факт постійної ротації її членів, спричиненої швидким їх фізичним виснаженням (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 53, т. 2, арк. 243).

Завданням робітників було: риття ям та ліквідація тіл вбитих, сортування майна, розбудова табору, ремонт доріг, якими доставляли приречених, вирубка лісу для маскування, заготівля дров для обігріву німецької комендатури і кухні (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 53, т. 4, арк. 79-81). Робоча група складалася з окремих бригад, так відомо про «вальдкомандо» групу з в'язнів що займалася роботами в лісі, маскуванням табору гілками. Існували також зондеркоманди що прибирали та обробляли трупи (Кувалек, 2014, с. 153). Цим займалися попарно, витягаючи тіла з душогубок та видираючи золоті коронки (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 46, т. 4, арк. 276). У різні періоди функціонування табору утилізацію трупів здійснювали у різний спосіб: від початку існування табору і до кінця осені 1942 р. тіла вбитих закопували, від зими 1942/1943 до зими 1943 рр. тіла спалювали на рельсових настилах (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 46, т. 4, арк. 276; т. 5, арк. 210). Варто відзначити, що чорні роботи не обов'язково виконувались євреями, інколи до них підключали й вахманів (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 46, т. 2, арк. 168-171). Частими були конвої робітників до лісу у супроводі декількох вахманів для роботи з деревиною (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 21, арк. 274). Робочі бригади ділились на чоловічі і жіночі і знаходились по різні сторони табору. Між ними розташовувалась майстерня та газова камера. Завдання жіночої команди полягало у прибиранні та фасуванні одягу приречених, а також обслуговуванні німецького персоналу, чоловічої описано вище (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 1, арк. 142).

Питання відкрите щодо терміну «старші», що зустрічалося в архівних справах для позначення євреїв, які керували та стежили за роботою інших в'язнів (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 53, т. 1, арк. 54). Мова скоріш за все їде про капо, проте поряд з цим згадуються «старші капо» що підпорядковувались безпосередньо молодшим офіцерам табору та німецькому персоналу (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 53, т. 1, арк. 54). Останні моли бути оберкапо, про існування яких у таборі згадувалось (Кувалек, 2014, с. 160-161). Підпорядкування капо німецькій адміністрації в обхід вахманів можна пояснити фактом певної недовіри до останніх, бажанням не допустити зближення цих категорій і мати додаткових інформаторів усередині табору. Більшість свідчень вказує, що керівником капо вважався групенвахман Шміт (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 2, арк. 31).

У документах справ згадуються й групи євреїв, що були задіяні на менш виснажливих роботах (АДОУ СБУ, ф.5, оп. 1, спр. 44, т. 22, арк. 100). Можна сказати, що і капо, і вахмани виконували комплексні функції (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 53, т. 4, арк. 79-81). Наприклад, до вахмана А. Мавродія, що мав досвід в чоботарській справі, приставили 9 євреїв для допомоги у ремонті одягу та взуття у будівлі депо (АМОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 4390, т. 1, арк. 77).

У вузькокваліфікованих робітників тобто «спеціалістів» було більше можливостей, ніж у звичайних працівників. Так, до місцевої мешканки М. Чахор підселили єврейку, яка лікувала персоналу зуби (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 46, т. 8, арк. 172). Інший єврей, Герц, у супроводі вахмана відвідував м. Томашів, де підраховував харчі та розраховувався за них з місцевими мешканцями (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 46, т. 9, арк. 168). Були робітники, що займались приготуванням їжі. Так, В. Поденок згадував, що представник німецької залоги, Файкс, вбив єврея, який приготував йому гусака на сніданок (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 3, арк. 50). Були і ті, що працювали перукарями (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 21, арк. 274). В цілому це дуже полегшувало роботу табору, і не лише через наявність спеціалістів, а й тому, що у будь-який час була можливість ліквідувати небажаних свідків.

Окремо в депо існували майстерні, де євреї ремонтували годинники під наглядом вахманів, а також сортувальні для золота та інших цінностей, які відбирались у жертв. Німецька адміністрація була змушена контролювати вахманів через їх звичку красти (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 4, арк. 19, 40, 429). Поряд з депо існувала майстерня металевих виробів, скоріш за все з дорогоцінних металів (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 4, арк. 429). Також часто згадується безіменний ювелір, що перебирав золоті коронки по пробах (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 4, арк. 19; 40, 429).

Зі справ відомо про облави табірних охоронців на місцевих євреїв (АЖОУ СБУ, ф 5, спр. 12406, т. 1. 482 арк.). Згадується, наприклад, облава в місті Любеч навесні 1942 р., унаслідок якої 10 євреїв були вбиті при спробі втечі, а ще 30 відправлені до табору (АМОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 4390, арк. 18). Ще одна облава відбулась після березня 1943 р., коли полювали на євреїв-робітників, яким вдалося втекти з ешелону по дорозі до табору Белжець (АЖОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 12406 т. 1, арк. 160 зв.).

Відносини в'язнів-євреїв із вахманами складно охарактеризувати об'єктивно, адже всі відомі свідчення мають негативний характер і стосуються взаємних звинувачень вахманів-свідків у жорстокому ставленні до євреїв. Звісно, ця схема звинувачень була основою конкретних обвинувачень під час суду. Тим не менш, ясно, що жорстокість вахманів по відношенню до євреїв була критерієм відбору полонених на вахманські посади (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 21, арк. 36).

Єдиною згадуваною, в архівних справах спробою, вахманів Белжеця, налагодити спільні дії з євреями, які б не стосувались виконання спільних обов'язків, є спроба втечі, очолювана вахманом Тимошенком, або М. Горбачовим (Трусько, 2022, с. 107; Кувалек, 2014, с. 90). Через донощика, що доповів керівництву табору про плани вахманів, втечу було викрито. Базуючись на майже ідентичних свідченнях очевидців, притримуємось версії що зрадником став єврей (Трусько, 2022, с. 107). Єдине у чому свідчення очевидців не збігаються, це момент в який була створена домовленість між зрадником та вахманом, одні стверджують що це було біля бараку в таборі, інші що в лісі під час рубки дров (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 46, т. 6, арк. 49; спр. 44, т. 20, арк. 299; спр. 53, т. 3, арк. 251). Другий варіант є більш імовірним, адже в цьому випадку ніхто із середини табору, окрім змовників, не міг стати свідком угоди. Відповідно до свідчень Т. Гури, зрадником був «старший», але не відомо це був капо, або оберкапо (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 18, арк. 143). Це підтверджує вище наведену думку, що між керівниками в'язнів та німецьким персоналом був зв'язок, при якому перші передавали інформацію про настрої в таборі.

Про бажання скоординувати свої дії при організації втечі свідчили й інші вахмани. В. Загребаєв, зокрема, стверджував, що існували думки про загальну втечу з табору: «Если бы заключенью совершили побег, вахманы наверника побежали бы с ними и я бы побежал» (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 44, т. 23, арк. 105). Проте такі свідчення не є підставою довіряти їм абсолютно, адже це могло бути спробою свідків відбілити себе перед слідчими, представитись просто заручниками обставин.

Звісно, у відсутність ненависті і недовіри капо до вахманів важко повірити, враховуючи участь останніх у знущаннях та постійних масових вбивствах в таборі. Слід врахувати також, що у таборі існувала мережа донощиків, котрі доповідали керівництву у розрахунку на щось натомість, тому панувала цілковита взаємна недовіра, яка природно нівелювала будь-яке бажання співпраці обох груп (Трусько, 2022, с. 108).

М. Крашевський свідчив, що під кінець існування табору кількість робочої бригади складала до 50 чоловік: поки вахмани розбирали табір, робоча бригада спалювала викопані екскаватором тіла. Вже тоді стало зрозуміло, що табір смерті припиняє своє існування. Про кінець робочої бригади свідчив вахман І. Жук: в'язнів проінформували про відправку до України, проте капо, ще пам'ятали, як таку ж версію використали й раніше, стосовно тих, кого вбивали у таборі. Тому, коли 30 робітників на товарних вагонах кудись завезли, вони відмовились виходити і їх розстріляли (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 46, т. 5, арк. 253). Зауважимо, що сам свідок не приймав участь у цій акції, а лише чув про неї. Імовірно, він згадав про цей випадок з метою приховати власні злочини. Більш вірогідною була інша версія, вахмана О. Розенка. Згідно з нею, усіх робітників табору загнали до душогубки табору смерті Собібор, причому Розенко, на відміну від попереднього свідка, приймав в цьому безпосередню участь (АДОУ СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 46, т. 4, арк. 47). Друга версія пояснює можливість спільних дії вахманів і євреїв у повстанні в таборі Собібор, що відбулося пізніше ліквідації табору смерті Белжець (Михайлюк, 2017, с. 162).

Висновки

У таборі смерті Белжець існував відпрацьований механізм знищення, де капо, та робітники приймали участь на всіх його етапах. Вони замінили рядових вахманів, через крадіжки майна новоприбулих євреїв і відповідно конфлікту інтересів з німецькою верхівкою. Існувало багато способів винищення євреїв у таборі: шляхом розстрілів, застосуванням газів, через побиття. Розглядаючи євреїв як робітників табору ми виявили що ті не були однорідною структурою розділяючись: за гендером, на чоловічі та жіночі бригади, за професійною спрямованістю, на окремі бригади, та вузькокваліфікованих працівників, за соціальним прошарком, на рядових робітників, та «старших» в вигляді капо та оберкапо. Через жорстокість, та взаємну недовіру, ми знаходимо лише одну спробу спільної взаємодії проти німецької адміністрації, що закінчилася невдачею. Як наслідок трагічний кінець робітничої бригади табору що міг послугувати прикладом і можливо однією із причин повстання у таборі смерті Собібор.

Найбільшою проблемою вивчення через архівні справи, залишаються статистика та хронологія подій бо свідчення дають лише приблизні дати, події, цифри робітників, та вбитих. Серед перспектив подальших досліджень, я б запропонував розширення джерельного кола поставленої проблеми, та створення порівняльного аналізу між різними таборами смерті, також психологічного портрету як охоронців так і робітників.

Список використаних джерел і літератури

1. Михайлюк, М.В. (2017). Нацистський табір знищення Собібор. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, (49), 160-166.

2. Кувалек, Р. (2018). Табір смерті у Белжеці: авториз. пер. с пол. (О. Колесник (ред. пер.). Київ: Український центр вивчення голокосту, 304 с.

3. Трусько, Б.О. (2022). Прояви непокори та проступки вахманів табору Белжець (за матеріалами архівних справ). Сучасні дослідження з німецької історії, (48), 105-110.

4. Архів Дніпровського обласного управління Служби Безпеки України (АДОУ СБУ).

5. Архів Житомирського обласного управління Служби Безпеки України (АЖОУ СБУ).

6. Архів Миколаївського обласного управління Служби Безпеки України (АМОУ СБУ).

7. Архів Хмельницького обласного управління Служби Безпеки України (АХОУ СБУ).

8. Browning, C. R. (2001). Ordinary Men. London: Penguin books, 271 s.

9. Webb, C. (2016). The Belzec Death Camp: History, Biographies, Remembrance Stuttgart: ibidem-Verlag, 320 s.

10. O'Neil, R. (2008). Belzec: Stepping Stone to Genocide. New York: Jewishgen.Inc, 376 s.

11. Mattogno, C. (2004). Belzec in Propaganda, Testimonies, Archeological Research. Chicago: Theses & Dissertations Press, 134 s.

References:

1. Arkhiv Dniprovs'koho oblasnoho upravlinnya Sluzhby Bezpeky Ukrayiny [Archive of the Dnipro Regional Directorate of the Security Service of Ukraine]. [in Ukrainian].

2. Arkhiv Zhytomyrs'koho oblasnoho upravlinnya Sluzhby Bezpeky Ukrayiny [Archive of Zhytomyr Regional Directorate of the Security Service of Ukraine]. [in Ukrainian].

3. Arkhiv Mykolayivs'koho oblasnoho upravlinnya Sluzhby Bezpeky Ukrayiny [Archive of the Nikolaev Regional Directorate of the Security Service of Ukraine]. [in Ukrainian].

4. Arkhiv Khmel'nyts'koho oblasnoho upravlinnya Sluzhby Bezpeky Ukrayiny [Archive of Khmelnytskyi Regional Directorate of the Security Service of Ukraine]. [in Ukrainian].

5. Browning, C.R. (2001). Ordinary Men. London: Penguin books, 271 s. [in English].

6. Webb, C. (2016). The Belzec Death Camp: History, Biographies, Remembrance Stuttgart: ibidem-Verlag, 320 s. [in English].

7. O'Neil, R. (2008). Belzec: Stepping Stone to Genocide. New York: Jewishgen.Inc, 376 s. [in English].

8. Mattogno, C. (2004). Belzec in Propaganda, Testimonies, Archeological Research. Chicago: Theses & Dissertations Press, 134 s. [in English].

9. Mykhailiuk, M.V. (2017). Natsystskyi tabir znyshchennia Sobibor Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu [Nazi extermination camp Sobibor]. Zaporizkoho natsionalnoho universytetu, (49), 160-166. [in Ukrainian].

10. Kuvalek, R. (2018). Tabir smerti u Belzhetsi [Death camp in Belzec:]. Kyiv: Ukrainskyi tsentr vyvchennia holokostu, 304 s.

11. Trusko, B.O. (2022). Proiavy nepokory ta prostupky vakhmaniv taboru Belzhets (za materialamy arkhivnykh sprav Suchasni doslidzhennia z nimetskoi istorii [Manifestations of Disobedience and Behavior by the Belzec Camp's Vakhmans (According to the Archive Materials)]. Suchasni doslidzhennya z nimets'koyi istoriyi, (48), 105-110. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru