Організаційна структура пам’яткоохоронних органів Східної Галичини у другій половині ХІХ ст.

Ihor salamakha

PhD (History), Docent of the Department of History of Ukraine, political science and law. Ukrainian National Forestry University, Lviv

Organizational structure of monument protection bodies of Eastern Galicia in the second half of the XIX century

The purpose of the study: to analyze the development of monument protection structures of Eastern Galicia. To trace the reasons and dynamics of the increase in the number of East Galician conservative government officials during the 50-80years of the XIX century. Analyze the preconditions for the emergence of the «The Royal conservatives and respective circle origin in the Eastern Galicia». The research methodology is based on the principles of systemicity, historicism, author's objectivity, scientific, as well as on the basis of general scientific (synthesis, analysis, explanation, generalization) and special-historical (historical-comparative, historical-system) methods. The scientific novelty of the study is that for the first time in Ukrainian historiography, based on the analysis ofpreviously unknown archival materials, the dynamics of the development of monument protection bodies of Eastern Galicia is analyzed in detail. The issue of Galicia division into conservatory districts in 1887 and the members of conservatives specification is treated in details. The attempt has been made to explain the cause and the circumstances of «The Royal conservatives and respective circle origin in the Eastern Galicia». Conclusions. Monument protection bodies in Eastern Galicia have come a long way. At first, one conservative government official was involved in the protection of historical monuments, and he was supposed to take care of all the monuments in the region. After the reorganization of the Vienna Central Commission in 1873, the number of East Galician monument guards increased to four, and from 1887 the territory of Galicia was divided into conservation districts, and a separate conservative was appointed to each district. The process of reorganization of monument protection bodies came to a logical end in 1889, when the Eastern Galician conservatives, to coordinate cooperation with each other, created an organization «The Royal conservatives and respective circle origin in the Eastern Galicia», which soon became the main monument body of the eastern part of Galicia and was recognized by central and local authorities.

Key words: conservative, historical monuments, Eastern Galicia.

Основна частина

У другій половині ХІХ ст. уряд Австрійської імперії серйозно зацікавився станом збереження історичних пам'яток в країні. Указом цісаря від 31 грудня 1850 р. у Відні була створена спеціальна «Центральна Комісія для вивчення і збереження історичних будівель» (далі - Центральна Комісія), завданням якої було дбати про збереження для майбутніх поколінь давніх пам'яток на всій території держави. До 1860 р. вона підпорядковувалась Міністерству торгівлі та промисловості, а пізніше - Міністерству освіти та віросповідань (Demetrykiewicz, 1885, p. 12). В окремих краях (в тому числі і в Східній Галичині) справою збереження історичних пам'яток повинні були займатись урядовці-консерватори, які підпорядковувались Центральній Комісії. Консерваторам у їх роботі допомагали кореспонденти, які теж працювали на добровільних засадах.

Аналіз основних джерел та публікацій. Основним матеріалом при написанні статті стали матеріали, віднайдені у фондах Центрального державного історичного архіву України у місті Львові та відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. В українській історіографії, на жаль, проблема розвитку памяткоохоронних органів Галичини другої половини ХІХ ст. зовсім не була висвітлена. Серед польських дослідників цієї теми торкались у своїх працях Я. Войцеховський (Wojciechowski, 1930-1931, pp. 3-33), Я. Прушинськоий (Pruszynski, 1989), Й. Фрич (Frycz, 1976), Я. Шипош (Szyposz, 1976), Л. Соболь (Sobol, 2008), однак їх цікавила здебільшого діяльність консерваторів західної частини краю.

Мета статті - простежити динаміку розвитку східногалицьких пам'яткоохоронних органів і дослідити, за яких обставин контроль за охоронною історичних пам'яток у Східній Галичині перейшов від одного урядовця-консерватора до колективного органу памяткоохоронців, відомого під назвою «Цісарсько-королівське Коло консерваторів та кореспондентів у Східній Галичині».

Виклад основного матеріалу. Доведеним є той факт, що першим львівським консерватором був, призначений у 1856 р. Францішек Строїнський. У 1859 р. його змінив Адольф Вольфстрім (Kunasieewicz, 1876, p. 168). Однак про діяльність двох перших охоронців пам'яток майже нічого не відомо. Така мала кількість інформації може пояснюватись тим, що памяткоохороннна служба у Галичині лише зароджувалась, не відшліфовано механізму дій по збереженню пам'яток та й самі консерватори проявляли на своїй посаді мінімум активності. Більш активна робота по охороні пам'яток почалась після того як посаду консерватора східної частини Галичини зайняв Мечислав Потоцький.

Про його ранні роки життя відомостей небагато. Відомо, що Мечислав Потоцький народився в 1810 році, брав участь у Польському національному повстанні 1830-1831 рр. і був нагороджений орденом «Virtutimilitari» (Xi^gapamiatkowa, 1881, p. 118). Після поразки повстання повернувся в Галичину і довгий час проживав у своєму маєтку у Коцюбиньчиках.

Коли у 1848 р. у ріці Збруч поблизу Гусятина віднайдено статую давньослов'янського божества Святовида (т зв. «збруцький ідол»), саме Мечислав Потоцький виступив з ініціативою передати цю знахідку Краківському науковому товариству. Лише завдяки цьому пам'ятка стала відомою широкій громадськості (Janucz, 1918, p. 10).

Після утворення у Відні Центральної Комісії Мечислав Потоцький активно намагався брати участь у її роботі, звертав увагу на різні пам'ятки, які, на його думку, потребували негайної реставрації. Так, впродовж тривалого часу він добивався від Центральної Комісії дозволу відреставрувати напівзруйновані залишки давнього польського укріплення Окопів св. Трійці поблизу села Окопи Борщівського повіту (тепер Борщівський район Тернопільської області) (CSHAUL, f616, d. 1, c. 1, p. 4). Така ініціатива Мечислава Потоцького не залишилася поза увагою чиновників у Відні. У липні 1863 р. Центральна Комісія призначила його своїм кореспондентом (CSHAUL, f. 616, d. 1, c. 1, p. 18), а в травні 1864 р. Мечислав Потоцький офіційно отримав посаду консерватора у 12 округах Східної Галичини (CSHAUL, f. 616, d. 1, c. 2, p. 53). На цій посаді він пробув аж до своєї смерті 1 лютого 1878 р.

Ставши консерватором, Мечислав Потоцький відразу ж розгорнув активну діяльність. Вже через кілька місяців після призначення він звернувся до багатьох установ і організацій з проханням сприяти йому у його роботі. Так, зокрема, звертаючись до керівництва залізниці Львів-Чернівці, яка в цей час будувалась, він просив у разі виявлення під час земляних робіт будь-яких історичних пам'яток негайно його сповістити і призупинити на даній ділянці будівництво (CSHAUL, f. 616, d. 1, c. 2, p. 44). Пізніше він неодноразово звертався до різних державних установ, громадських організацій, товариств, духовенства (часто через оголошення у пресі) з проханням повідомити про всі давні пам'ятки, які знаходяться у їх повіті чи окрузі (CSHAUL, f. 616, d. 1, c. 2, p. 25, 39). Варто додати, що обов'язкова співпраця з державними і недержавними установами та організаціями, також з духовенством, була передбачена спеціальною інструкцією, виданою Центральною Комісією 24 червня 1853 р. для регулювання діяльності консерваторів (CSHAUL, f. 146, d. 68, c. 1946, p. 29-30).

У цій інструкції також зазначалось, що інформація про реставрацію будь-якої історичної пам'ятки має бути обов'язково доведена до відома консерватора (CSHAUL, f. 616, d. 1, c. 2, p. 115).

Отримавши посаду консерватора, Мечислав Потоцький запровадив практику щорічних поїздок по краю з метою прослідкувати, як проходять реставраційні роботи в тій чи іншій місцевості, або щоб віднайти нові невідомі історичні пам'ятки. Спершу консерватор здійснював ці поїздки за власний кошт, а з 1871 р. почав отримувати від сейму невелику суму (в середньому 500 гульденів щороку) на подорожі (LNSL, DM, f. 26, d. 1, c. UK-1, р. 41). Варто зазначити, що пізніше подібну практику запозичили «Грона консерваторів», які діяли у Галичині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Посади кореспондентів Центральної Комісії у Східній Галичині в період урядування Мечислава Потоцького займали Леонард Городиський, Казимир Стадніцький та Юзеф Сер - мак. Останній навіть офіційно вважався заступником консерватора. Незважаючи на те, що їх діяльність здебільшого обмежувалась територією Львова, вони суттєво полегшували роботу Мечислава Потоцького (LNSL, DM, f. 26, d. 1, c. UK-1, р. 7).

У 1873 р. Центральну Комісію реорганізовано. Вона отримала нову назву (Центральна Комісія для вивчення і консервації пам'яток історії та мистецтва) і була розділена на три секції: І. Археологічну секцію, ІІ. Секцію пам'яток архітектури та мистецтва та ІІІ. Секцію архівних пам'яток.

Внаслідок цієї реформи утричі зросло і число консерваторів. У Східній Галичині їх чисельність зросла до чотирьох осіб, у зв'язку з тим, що запроваджено дві посади консерваторів ІІІ-ї секції (для «руських» (українських) та польських архівів). Консерватором першої секції став Людвік Цвіклінський, другої - Мечислав Потоцький, а третьої, відповідно, Антін

Петрушевич та Ксаверій Ліске. Однак неформально головним пам'яткоохоронцем Східної Галичини у 70-80 рр. ХІХ ст. завжди вважався консерватор другої секції. За новими положеннями консерватори призначались на п'ятирічний термін.

1 лютого 1878 р. Мечислав Потоцький помер. Допоки Центральна комісія не призначила наступника, його обов'язки тимчасово виконував консерватор другої секції Західної Галичини Юзеф Лєпковський.

У 1879 р. новим консерватором ІІ-ї секції у Східній Галичині став Войцех Дідушицький, відомий громадський та політичний діяч. Впродовж наступних восьми років у його руках знаходився повний контроль над системою охорони пам'яток у східній частині краю.

У 1887 р. віденський уряд провів нову реорганізацію памяткоохоронних органів Галичини. Згідно розпорядження міністра освіти та віросповідань від 22 лютого 1887 р. збільшено чисельність галицьких консерваторів І-ї та ІІ-ї секцій а територію краю поділено на консерваторські округи, кожен з яких охоплював кілька адміністративних повітів. Новий поділ на консерваторські округи виглядав наступним чином:

I. Перша секція (Археологічні пам'ятки).

I- й округ. Повіти: Бохня, Бяла, Бжеско, Величка, Вадовіце, Грибув, Живец, Краків, Лиманова, Мисьленіце, Новий Сонч, Новий Тарг, Хшанув;

II- й округ. Повіти: Березів, Даброва, Добромиль, Горліце, Колбушова, Кросно, Ліско, Ланьцут, Перемишль, Санок, Тарнобжег, Тарнув, Ярослав, Ясло, Мєлєц, Ніско, Пільзно, Роп - чиці, Жешув;

III- й округ. Повіти: Броди, Бережани, Городок, Жовква, Збараж, Золочів, Камянка Струмилова, Львів, Мостиська, Перемишляни, Рава Руська, Сокаль, Тернопіль, Цєшанів, Яворів;

IV- й округ. Повіти: Бібка, Долина, Дрогобич, Жидачів, Калуш, Рогатин, Рудки, Самбір, Старе місто, Станіслав, Стрий, Турка;

V- й округ. Повіти: Богородчани, Борщів, Бучач, Городенка, Гусятин, Заліщики, Коломия, Косів, Надвірна, Підгайці, Скалат, Снятин, Тлумач, Теребовля, Чортків.

II. Друга секція (Пам'ятки архітектури та мистецтва).

I- й округ. Краків (повіт і місто).

II- й округ. Повіти: Бяла, Величка, Вадовіце, Живец, Мисьленіце, Хшанув.

III- й округ. Повіти: Бохня, Бжеско, Даброва, Колбушова, Тарнобжег, Тарнув, Мєлєц, Ніско, Пільзно, Ропчиці, Жешув;

IV- й округ. Повіти: Горліце, Грибув, Ясло, Кросно, Лиманова, Новий Сонч, Новий Тарг;

V- й округ. Повіти: Березів, Добромиль, Ліско, Ланьцут, Перемишль, Санок, Ярослав;

VI- й округ. Львів (повіт і місто);

VII- й округ. Повіти: Городок, Жовква, Камянка Струмилова, Мостиська, Рава Руська, Сокаль, Цєшанів, Яворів;

VIII- й округ. Повіти: Бібка, Долина, Дрогобич, Жидачів Рогатин, Рудки, Самбір, Старе місто, Стрий, Турка;

IX- й округ. Повіти: Богородчани, Борщів, Городенка, Заліщики Калуш, Коломия, Косів, Надвірна, Снятин, Станіслав, Тлумач;

X- й округ. Повіти: Броди, Бережани, Бучач, Гусятин, Збараж, Золочів, Перемишляни, Під - гайці, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Чортків.

Цим же розпорядженням міністра освіти та віросповідань у щойно утворені консерваторські округи були призначені нові консерватори: у І-й округ І-ї секції - професор Краківського університету Юзеф Лєпковський, у ІІ-й - власник маєтку в Ольпінах Кароль Рогавський, у ІІІ-й - професор Львівського університету Ісидор Шараневич, у IV-й - професор Львівського університету і тодішній консерватор археологічних пам'яток Людвік Цьвікліньський, а у V-й - Владислав Пшибиславський., власник маєтку у Частовіцах (CSHAUL, f. 146, d. 68, c. 3264, p. 95).

Консерваторами ІІ-ї секції стали: у І-му окрузі - Юзеф Лєпковський, у ІІ-му - архітектор Славомир Одживольський, у ІІІ-му - Євстахій Сангушко, власник маєтку в Гумнісках, у IV-му - Станіслав Томкович з Кракова, у V-му - Ян Шептицький, власник маєтку в Пшиль - бицах, у VІ-му - Владислав Лозинський, редактор «Львівської газети», у VH-му - професор львівської Політехніки Юліан Захаревич, у УШ-му - Кароль Ланцкоронський, власник маєтку в Роздолі, у ІХ-му - власник маєтку в Єзуполі і тодішній консерватор ІІ-ї секції Войцех Діду - шицький, у Х-му - директор державної залізниці у Львові Людвік Вєржбіцкий (CSHAUL, f. 146, d. 68, c. 3264, p. 95).

У цьому ж році розпорядженням міністра освіти та віросповідань також збільшено кількість консерваторів для архівних пам'яток і утворено п'ять консерваторських округів ІІІ-ї секції. Перші три округи були призначені для польських, а IV-й та V-й для «руських» (українських) архівів. Новий поділ на консерваторські округи виглядав наступним чином:

I- й округ. Краків (повіт і місто)

II- й округ. Ярослав, Перемишль, Сянок, Ліско та всі повіти на захід окрім Кракова.

III- й округ. Цєшанів, Яворів, Мостиська, Самбір, Старе місто і всі інші повіти, розташовані на схід від них

IV- й округ. Повіти: Броди, Бережани, Городок, Жовква, Збараж, Золочів, Камянка Струми - лова, Львів, Мостиська, Перемишляни, Рава Руська, Сокаль, Тернопіль, Цєшанів, Яворів

V- й округ. Повіти: Бібка, Богородчани, Борщів, Бучач, Городенка, Гусятин, Долина, Дрогобич, Жидачів, Заліщики, Калуш, Коломия, Косів, Надвірна, Підгайці, Рогатин, Рудки, Самбір, Скалат, Снятин, Станіслав, Старе місто, Стрий, Теребовля, Тлумач, Турка, Чортків (Kasparek, 1889, pp. 3771-3772).

У три перші повіти консерваторами були призначені, відповідно: Кароль Смолка, Болеслав Уляновський та Ксаверій Ліске, у IV-й і V-й - Ісидор Шараневич і Антін Петрушевич (Szyposz, 1976, p. 60).

Необхідно зазначити, що наведений вище поділ на консерваторські округи був чинним впродовж наступних 27 років, і зберігався у незмінному вигляді аж до початку першої світової війни у 1914 р.

Однак внаслідок зростання чисельності консерваторів виникла проблема організації співпраці між консерваторами різних округів та секцій. Усі вони, згідно законодавства, повинні були безпосередньо підпорядковуватись Центральній Комісії, а щодо їх взаємовідносин, то це питання не було обумовлене жодним документом. Проблему цю мав вирішити з'їзд галицьких консерваторів, який повинен був відбутись у травні 1888 р. у Кракові.

Краківський з'їзд консерваторів, який згодом отримав назву Першого, відбувся 24-25 травня 1888 р. у приміщенні Національного музею у Кракові. На з'їзд прибула більшість тодішніх галицьких консерваторів та кореспондентів (GazetaLwowska, 1888, Nr. 123, p. 2). Головуючим на з'їзді обрано Й. Лєпковського, а секретарем С. Томковича. У перший же день з'їзду, після бурхливих обговорень, прийнято ухвалу про необхідність утворення у Східній та Західній Галичині двох організацій, які б допомагали консерваторам у їх діяльності та координували їх діяльність. Це стосувалось, насамперед, розподілу коштів, які щорічно виділялись Галицьким Крайовим Сеймом на утримання та реставрацію історичних пам'яток. Обидві організації мали мати виконавчі органи (Комітети) з осередками у Львові та Кракові, та складатись з консерваторів та кореспондентів, відповідно, Східної та Західної Галичини. Саме ця ухвала поклала початок утворенню галицьких консерваторських організацій (GazetaLwowska, 1888, Nr. 123, p. 2).

Окрім цього, на з'їзді ухвалено рішення про проведення інвентаризації історичних пам'яток, укладення карти консерваторських округів. Акцентувалась увага на опрацюванні способів інформування громадськості про діяльність та повноваження консерваторських урядів у Галичині (GazetaLwowska, 1888, Nr. 123, p. 2).

Перший з'їзд галицьких консерваторів став переломним моментом у становленні та розвитку пам'яткоохоронної служби Східної Галичини. Як результат ухвал прийнятих на ньому, у Галичині, починаючи від 90-х рр. ХІХ ст. розпочали свою діяльність дві консерваторські організації які, взяли під свій контроль усю охорону пам'яток у краї.

Виконуючи рішення Краківського з'їзду, восени 1889 р консерватори та кореспонденти Східної Галичини об'єднались в організацію під офіційною назвою «Цісарсько-королівське Коло консерваторів та кореспондентів у Східній Галичині».

Перше засідання Кола відбулось 21 листопада 1889 р. у помешканні консерватора Яна Шептицького. На ньому були присутні 9 східногалицьких консерваторів та кореспондентів, а саме: Людвік Цвіклінський, Владислав Пшибиславський, Ісидор Шараневич, Войцех Дзєду - шицький, Владислав Лозинський, Ян Шептицький, Антін Петрушевич, Тадеуш Войцехів - ський та Олександр Чоловський, майбутній консерватор та секретар Кола (CSHAUL, f. 616, d. 1, c. 16, p. 1).

На порядку денному було обговорення проекту статуту нової організації та обрання керівництва. На пропозицію консерватора В. Дзєдушицького президентом чи головою Кола обрано В. Лозинського, а його заступником - Т. Войцехівського. Проект статуту учасники засідання у цілому схвалили, однак попросили автора внести туди деякі поправки та доповнення (CSHAUL, f. 616, d. 1, c. 16, p. 1).

Остаточну версію статуту, що отримав назву «Порядок роботи та спосіб порозуміння консерваторів та кореспондентів Центральної комісії у Східній Галичині» затверджено на Загальних зборах консерваторів через два дні, 23 листопада 1889 р. (CSHAUL, f. 146, d. 4, c. 3264, p. 140).

На цьому ж засіданні консерватори ухвалили рішення поінформувати Намісництво та Центральну комісію у Відні про утворення Кола, а також переслати копію свого статуту колегам у Західній Галичині і повідомити їм, що Ян Шептицький, консерватор ІІ-ї секції Перемишльського округу увійшов до складу їх Кола (CSHAUL, f. 616, d. 1, c. 14, p. 9).

Наступний двадцятип'ятирічний період діяльності Кола консерваторів справедливо можна вважати «золотим віком» для охорони пам'яток у Східній Галичині. Скоординована діяльність пам'яткоохоронців дозволила їм взяти під свій контроль усі більш-менш відомі реставраційні роботи, які відбувались у східній частині краю, налагодити добрі відносини з органами місцевої влади, а також здобути неабиякий авторитет серед населення.

Висновки. Пам'яткоохоронні органи у Східній Галичині пройшли тривалий шлях розвитку. На перших порах справою охорони історичних пам'яток займався один урядовець-кон - серватор, який повинен був опікуватись усіма пам'ятками у краї. Після реорганізації віденської Центральної Комісії у 1873 р. чисельність східногалицьких пам'яткоохоронців зросла до чотирьох, а з 1887 р. територію Галичини поділено на консерваторські округи, та призначено у кожен округ окремого консерватора. Процес реорганізації органів охорони пам'яток набув свого логічного завершення у 1889 р., коли східногалицькі консерватори, для координування співпраці між собою, створили організацію під назвою «Цісарсько-королівське Коло консерваторів та кореспондентів у Східній Галичині», яка незабаром стала головним пам'яткоохороним органом східної частини Галичини та отримала визнання центральних та місцевих органів влади.

Бібліографія

сдіногальцький консерватор пам'яткоохоронний

1. Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, відділ рукописів.

2. Центральний державний історичний архів України у м. Львові.

3. Demetrykiewicz W. Opieka prawna w Austryi dla zabytkow sztuki i pomnikow historycznych. Krakow, 1885.

4. Frycz J. Restawracja i konserwacja zabytkow architektury w Polsce w latach 1795-1918. Warszawa, 1976. 344 s.

5. Gazeta Lwowska. (1888). 30 maja. Nr. 123. S. 2

6. Janucz B. Zabytki przedhistoryczne Galicyi wshodniej. Lwow, 1918.

7. Kasparek J.R. Zbior ustaw i rozporzadzen administracyjnych. T. VI. Lwow, 1889. S. 3771-3772.

8. Kunasieewicz S. Przechadki archeologiczne po Lwowie. Lwow, 1876. Z. II-III.

9. Pruszynski J. Ochrona zabytkow w Polsce. Geheza - organizacja - prawo. Warszawa, 1989. 376 s.

10. Sobol L. Zarys glownych kierunkow dzialan Grona konserwatorow Galicyi Zachodniej z lat 1888-1905. // Wiadomosci Konserwatorskie. 2008, z. 24. S. 95-102.

11. Szyposz J. Dzialalnosc Grona konserwatorow Galicyi zachodniej w zakresie zabizpieczania archiwaliow // Archeion. LXIV. Warszawa, 1976. S. 59-80.

12. Wojciechowski J. Historia powstania i rozwoju organizacji opieki panstwowej nad zabytkami sztuki w Polsce // Ochrona Zabytkow Sztuki. 1930-1931. z. 1. S. 3-33

13. Xi^ga pamiatkowa w 50-letn^ rocznic? powstania roku 1830. Spis imiennyj dowodzcow i sztabs-oficerow, podoficerow i zolnierzy armii polskiej w tumz roku krzyzem wojskowym «Virtuti militari» ozdobionych. Lwow, 1881. S. 118

14. LNSL, відділ рукописів, f. 269, d. 1, c. UK-7, р. 10.

References