Забезпечення медичними послугами населення Поділля у першій половині 1920-х рр.

Отже серед студентів медичного технікуму домінували євреї, вихідці із службовців та категорії, позначеної в таблиці як «інші».

Логічно буде припустити, що до категорії, що характеризує соціальне походження та позначена в таблиці як «інші», входили представники «осіб вільних професій» (лікарі, художники, композитори, літератори тощо). Враховуючи, що діяльність представників двох останніх напрямків (медичної та художньої) головним чином була зосереджена у містах, це пояснює відповідне національне та соціальне походження студентів відповідних вузів.

У 1924-1925 рр. з розрахунку на 1000 чол. населення медпрацівники розподілялися наступним чином: на Вінницю припадало 11,9%, інших містах - 4,8%, в округах - 0,4%, всього - 0,8%. Найбільш обділеним у послугах медицини залишалося село. На все сільське населення приходилося всіх працівників охорони здоров'я 796 чол., а разом із персоналом дитбудинків, яслів і т.п - 1130 чол. Таким чином на 10000 селян припадало 2,5 - 3,5 чол. медперсоналу, що становило у 30 разів менше відповідного показника для губ міста і в 14 разів менше, ніж в інших містах [1, арк. 11].

За аналізами архівних документів на липень 1922 р. в краї функціонувало 255 медичних закладів: 146 лікарні, 66 лікарських амбулаторій, 43 фельдшерські пункти [3, с. 276].

Архівні документи відображають значні диспропорції, які мали місце у розподілі медпрацівників та охоплення послугами медичних установ, через призму міста і села. Наприклад, у 1922 р. лише у м. Вінниці було сконцентровано 21% всіх лікарів губернії. Хоча мережа вінницьких лікарень становила 5,4% губернських, але в ній нараховувалося 17,8% ліжко місць, які рахувалися у всій губернській медичній мережі [8, арк. 2].

В ході проведення адміністративно-територіальної реформи у 1923 р. було розпочато реорганізацію діючої системи медичних закладів. Було ліквідовано самостійні фельдшерські пункти і збільшено (до 110) лікарські дільниці, 50% яких складали лікарські амбулаторії. Окружні лікарні збережено, однак майже на 50% скорочено кількість районних лікарень. Одна лікарня в губернії у 1923 р. обслуговувала в середньому понад 56 тис. жителів [3, с. 277].

Окрім того, в губернії діяли медичні амбулаторії цукрових заводів (43), у яких працювали в середньому 1 -2 лікарі, 1-6 фельдшерів і акушерів та 1-4 молодших медичних працівників [8, арк. 106.].

Радіус фактичного обслуговування медичних дільниць складав від 8 до 30 верст. Домінуючий національний склад дільничного персоналу були українці. За даними проведеного обстеження у 12 районах серед медпрацівників 58 були українцями, 16 євреями, 5 росіянами, 5 поляками, 2 німці, 1 болгарин і 1 румун [1, арк. 6].

Визначальною рисою стану медицини в 1920-х рр. була слабка акушерська допомога. Зусилля місцевої влади налагодити систему охорони здоров'я матері та дитини( впродовж 1923-1925 рр. в губернії було відкрито три дитячих лікарні, шість будинків немовлят, п'ять пологових відділень та 18 жіночих консультацій [3, с. 279] ) виявилися недостатніми.

Якщо у дореволюційній Росії 1 акушер припадав на 11000 чол. то у 1924 р. - на 20075 чол. [1, арк. 23]. Зокрема у 1924 р. у Подільській губернії з 129937 зафіксованих родів лише 2465 пройшли у медичних установах (1,8%). Зокрема у Крижополі з 164 родів в лікарні було проведено лише 36 [1, арк. 12].

Катастрофічний стан спостерігався у наданні гінекологічної допомоги. Як зазначалося у матеріалах перевірки, гінекологічна допомога на селі перебувала у «кошмарному стані», «майже всі поголовно селянки піддані тій чи іншій гінекологічній хворобі» [1, арк. 12].

Однак, внаслідок здійснення системних протиепідемічних заходів упродовж 1921-1924 років на Поділлі було ліквідовано епідемії тифу, холери, кору, коклюшу, скарлатини тощо, локалізовано поширення венеричних хвороб і туберкульозу. Налагоджувалася система профілактичної роботи, зокрема проведення щеплень. Так впродовж 1923-1924 рр. було щеплено від різних хвороб понад 0,5 млн. подолян [3, с. 279].

Катастрофічно не вистачало аптек. У 1924 р. у всій губернії налічувалося 89 аптек: 54 в сільській місцевості, 35 міських. Ще діяло 11 аптек Червоного Хреста (з них 9 на селі). Більше всього аптек функціонувало у Вінницькому окрузі (24), що пояснюється близькістю до губцентру. Найменше - у Могилівському - 12 од. Представники радянської влади змушені були констатувати, що ціни на медикаменти у порівнянні з довоєнними зросли на 40 - 50%, що «зумовлювало недоступність медикаментозної допомого для селян» [1, арк. 14].

Складності у медичній сфері були зумовлені недостатністю коштів, що виділялися на цю сферу. Так, у 1923 р. із загального видаткового кошторису бюджету Поділля 7843495, 68 крб. (виконано 6157610,56 крб.) на охорону здоров'я населення було виділено 806448, 53 крб., що складало 10,28%. Спостерігався непропорційний розподіл коштів між міським і сільським бюджетами.

При чому по загально губернському бюджету - 9,34% (виконано 10,74%), губ міста - 12,13% (13,51%), загально окружному - 9,34 (11,37%), окрміст - 10,18% (10,495), районів - 9,07% (8,55%). На одного жителя губернії в середньому приходилося 19 коп. (із запланованих 24 коп.). Однак, за кошторисом загально губернським - 3 коп., губ міста - 17, 65 крб., загально окружному - 5,9 коп., окрміста - 63,1 коп., район - 5,8 коп. Для порівняння, в дореволюційний час на справу охорони здоров'я населення земства виділяли в середньому 1,40 крб., вважаючи таких коштів недостатніми. Тому навіть члени РСІ визнавали, що «на 12-20 коп. створити санітарне благополуччя населенню бідної губернії очевидно неможливо» [1, арк. 7-9].

Як зазначає М. Олійник, бюджетне фінансування медицини на Поділлі майже досягло довоєнного рівня лише в 1926/1927 бюджетному році, коли обсяг витрат на ці потреби в окремих округах склав 17,5 % [3, с. 277].

Матеріальне становище медпрацівників, як і інтелігенції в УСРР в цілому, було складним. На це впливали різні об'єктивні та суб'єктивні фактори: соціально-економічна криза, викликана наслідками проведення політики «воєнного комунізму»; руйнування єдиної господарської системи; відсутність іноземних інвестицій; негативне сприйняття новою владою інтелігенції як ворожої сили. Та й той чинник, що інтелігенція в імперський період займала певною мірою привілейоване становище в суспільстві не сприяло прихильному ставленні до неї представників влади, що асоціювала себе із трудящими, а отже колись знедоленою верствою.

Зокрема, щодо стану із оплатою праці працівників медичної галузі, то у 1923 р. на Поділлі сільські медики отримували таку винагороду: лікар - 15-25 крб., фельдшер і акушер - 11-15 крб. санітар - 5-9 крб. У містах стан справ був дещо ліпший - у райлікарні при менш інтенсивній роботі лікар отримував 53,60 крб., фельдшер і акушер - 33,66 крб., санітар - 17,6 крб. Слід зазначити, що у 1924 р. стан справ із винагородою сільських лікарів дещо покращився: ставка лікаря була визначена у 46,25 крб., фельдшера і акушера - 25 крб., санітар - 9,35 крб. [1, арк. 11].

Однак, особливих зрушень щодо покращення матеріального становища сільських медпрацівників особливо нижчої категорії не відбулося, що зумовлювало їх прагнення у пошуках кращого заробітку вирушати до міст, де вони навряд чи могли знайти роботу відповідної кваліфікації.

В ході творення нової системи охорони здоров'я було досягнуто певних позитивних результатів: відновлено і розширено мережу медичних установ; збільшено медперсонал та поліпшено справу підготовки медичних кадрів; досягнуто помітних успіхів у боротьбі з епідеміями; медичні послуги стали більш доступними і безкоштовними тощо. Однак не вдалося ліквідувати диспропорцію розміщення медичних закладів та їх фінансування; формується система парт номенклатурних привілей в отриманні медичних послуг, класовий підхід поширюється у медицині, як і в усіх сферах життя радянського суспільства.

Джерела та література

1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф.539. Оп. 3. Спр. 1471.

2. Держархів Вінницької області ( далі ДАВінО). Ф.П-1. Оп. 1. Спр. 242.

3. Олійник М. П. Трансформаційні процеси на Поділлі в добу непу (1921-1928 рр.): монографія - Хмельницький:«Поліграфіст-2», 2015. 480 с.

4. Трухманова С. Л. Соціокультурні та політичні процеси у містах Східного Поділля у 1920-х - на початку 1930-х рр. Вінниця: ТОВ «Меркьюрі-Поділля», 2016. 236 с.

5. ДАВінО. Ф.П-1. Оп. 1. Спр. 57.

6. ДАВінО. Ф П-1. Оп.1. Спр. 1569.

7. ДАВінО. Ф. П-1. Оп.1. Спр. 1594.

8. ДАВінО. Ф. Р 925. Оп. 2, Спр. 804.

Размещено на Allbest.ru