Науково-педагогічна діяльність Олексія Маркевича (1847-1903): до 175-річчя історика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-педагогічна діяльність Олексія Маркевича (1847-1903): до 175-річчя історика

Синявська Олена Олександрівна

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії України Одеського національного університету імені 1.1. Мечникова

Мета. Стаття присвячена аналізу науково-педагогічної діяльності відомого одеського історика та громадського діяча Олексія Івановича Маркевича (1847-1903). Методи. Основу дослідження становили методи критики, аналізу та оцінки джерел, архівної евристики, біографічний метод, історико-типологічний та історико-порівняльний методи, метод опису історичних подій. Результати. У результаті дослідження, яке побудоване на аналізі історіографічних, наративних та документальних джерел, з'ясовано, що педагогічну діяльність Олексій Маркевич розпочав у 1870-х роках після завершення навчання на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету, викладаючи історію та російську словесність в Одеському комерційному училищі, Одеському інституті шляхетних дівчат та Марийській жіночій гімназії. З 1880 до 1895 року він працював у Новоросійському університеті, активно займаючись науковою роботою і вдосконалюючи свої лекторські здібності. Перебуваючи під впливом концептуальних ідей Володимира Антоновича, Олексій Маркевич заклав основи українознавства в Одеському університеті у другій половині ХІХ ст., підготував і прочитав низку лекцій з історії України та південного регіону, пропагуючи позитивістські засади та народницькі ідеї. З 1884 року історик перебував під наглядом поліції за свою лекційну діяльність і в 1895 році був звільнений з університету, офіційно - за «станом здоров'я», фактично - через спробу ввезення зі Львову до Російської імперії забороненої Емським указом нелегальної літератури. Висновки. Зроблено висновки, що науково-педагогічна діяльність посідала одне з провідних місць у житті Олексія Маркевича. Він пройшов шлях від приват-доцента до професора Новоросійського університету, на основі наукових досліджень вдосконалив читання обов'язкових лекцій з російської історії, вперше в історії університету розробив і запровадив навчальні курси з історії південного регіону. Звільнення з університету перервало його університетську кар'єру, але не лекційну діяльність. До кінця життя він залишався блискучим викладачем та оратором, працюючи лектором у народних аудиторіях та виступаючи на публічних читаннях.

Ключові слова: історія, Олексій Маркевич, викладацька діяльність, Новоросійський університет, ХІХ - початок ХХ ст.

SCIENTIFIC AND PEDAGOGICAL ACTIVITY OF OLEKSIY MARKEVYCH (1847-1903): TO THE 175^th ANNIVERSARY OF THE HISTORIAN

Syniavska Olena Oleksandrivna

Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor at the Department of History of Ukraine

Odesa 1.1. Mechnikov National University

Purpose. The article is devoted to the analysis of scientific and pedagogical activity of the famous Odessa historian and public figure Oleksiy Ivanovych Markevich (1847-1903). Methods. The research was based on methods of criticism, analysis and evaluation of sources, archival heuristics, biographical method, historical-typological and historical- comparative methods, the method of describing historical events. Results. As a result of the study, which is based on the analysis of historiographical, narrative and documentary sources, it was found that Alexei Markevich began teaching in the 1870s after graduating from the Faculty of History and Philology of Novorossiysk University, teaching history and Russian literature at Odessa Commercial School, Odessa Institute of Noble Girls and Mariinsky Women's Gymnasium. From 1880 to 1895 he worked at Novorossiysk University, actively engaged in scientific work and improving his lecturing skills. Influenced by Volodymyr Antonovych's conceptual ideas, Oleksiy Markevych laid the foundations of Ukrainian studies at Odessa University in the second half of the 19th century, prepared and gave a series of lectures on the history of Ukraine and the southern region, promoting positivist principles and populist ideas. Since 1884, the historian has been under police surveillance for his lecturing activities, and in 1895 he was dismissed from the university, officially for “health reasons”, in fact for attempting to import illegal literature from Lviv into the Russian Empire banned by the Ems Decree. Conclusions. It is concluded that scientific and pedagogical activity occupied one of the leading places in the life of Alexei Markevich. He went from private associate professor to professor at Novorossiysk University, improved his lectures on Russian history on the basis of scientific research, and for the first time in the history of the university developed and implemented training courses on the history of the southern region. His dismissal from the university interrupted his university career, but not his lectures. Until the end of his life he remained a brilliant teacher and orator, working as a lecturer in public auditoriums and speaking at public readings.

Key words: history, Oleksiy Markevych, teaching activity, Novorossiysk University, XIX - early XX centuries.

Вступ

«Одеса знала його чудово, він своєю діяльністю цілком належав їй», - так писав про відомого одеського історика та громадського діяча один із його сучасників (Левитский, 1906). Своїм колегам-історикам, студентам і пересічним одеситам Олексій Іванович Маркевич (17 березня 1847 - 05 червня 1903 рр.) був відомий як людина глибокої ерудиції та високої культури. Відома постать Олексія Маркевича і сучасним історикам: йому присвячені статті в енциклопедичних виданнях (Ясь, 2009; Синявська, 2009), біоісто- ріографічні огляди, дослідження його наукової діяльності та історичних поглядів (Попова, 2017; Синявська, 2003).

17 березня 2022 року виповнюється 175 років від дня народження вченого - хороший привід не тільки згадати Олексія Маркевича як провідного історика Південної України, а і більш детально познайомитися з ним як викладачем і педагогом. Мета цієї статті - проаналізувати науково-педагогічну діяльність Олексія Івановича Маркевича, який 15 років був викладачем Новоросійського університету (тепер - Одеського національного університету імені І.І. Мечникова). Для досягнення мети авторкою проаналізовані історіографічний доробок, наративні та документальні джерела, зокрема, архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України в м. Києві та Державного архіву Одеської області. Основні завдання дослідження: прослідкувати початок викладацької діяльності Олексія Маркевича в Одесі, дослідити його науково-педагогічну діяльність та тематику лекційних курсів у Новоросійському університеті, визначити причини звільнення з університету, розкрити формат та зміст його просвітницької діяльності. маркевич викладацька діяльність новоросійський

Методологічна основа дослідження побудована на принципах об'єктивності та історизму із застосуванням методів аналізу історичних джерел, зокрема, методів критики, аналізу та оцінки джерел, архівної евристики, біографічного методу, історико-типологічного та історико-порів- няльного методів, опису історичних подій.

Початок викладацької діяльності

Олексій Маркевич народився на Полтавщині

і був представником старовинного роду Марко- вичів-Маркевичів. Він належав до гілки Федора

Марковича, нащадком якого був і видатний український історик, етнограф, поет і музикант Микола Маркевич, автор знаменитої «Історії Малоросії».

Інтерес до гуманітарних наук проявився у Олексія Маркевича у 1860-х роках, коли він навчався в Ніжинському ліцеї кн. Безбородька. Там його більше цікавили історичні заняття, ніж юриспруденція. Саме там він знайшов свого першого наставника, професора Івана Лашнюкова, якому вдалося зацікавити здібного учня дослідженнями російської історії XV-XVII ст. К школі Лашню- кова, як слушно відзначав історик Іван Линни- ченко, Маркевич міг би впорядкувати і систематизувати свої знання, навчитися писати “non multa sed multum” (Линниченко, 1904: 15), але від'їзд професора з Ніжина зіграв вирішальну роль: Маркевич залишив ліцей і приїхав в Одесу до Новоросійського університету, де, провчившись всього півтора року вільнослухачем, успішно склав випускні іспити у 1869 році (Протоколы, 1869). Наступні роки в його житті - викладацька діяльність у середніх навчальних закладах: він працював учителем історії та географії в Таганрозькій гімназії, викладав історію та російську словесність в Одеському комерційному училищі, був учителем російської словесності в Одеському інституті шляхетних дівчат та майже 10 років викладав історію в Одеській Маріїнській жіночій гімназії.

Одночасно з викладацькою діяльністю Маркевич активно займався науковою роботою. В 1874 р. він успішно склав іспити на ступінь магістра, а в травні 1879 р. успішно захистив магістерську дисертацію в Університеті св. Володимира в Києві, опонентами від історико-філологічного факультету були призначені Володимир Антонович та Володимир Іконников. У цьому ж році Маркевич звернувся до ректора Новоросійського університету Миколи Головкінського з проханням дозволити йому як приват-доценту читати курс російської історіографії. Перші - випробувальні - лекції «Историческая критика в трудах новейших русских историков» (за призначенням факультету) і «Удельная система» (за власним вибором) знайшли схвальний відгук університетських професорів, Вченої ради історико-філологічного факультету та Вченої ради університету, Олексій Маркевич отримав звання приват-доцента Новоросійського університету (Протоколы, 1880).

Університет

Науково-педагогічна діяльність Олексія Маркевича як університетського викладача заслуговує особливої уваги, він стрімко і впевнено просувався службовими сходинками, але при цьому залишався вірний своїм переконанням. Розпочавши університетську кар'єру читанням лекцій з історії Росії, історіографії та джерелознавства, чималу увагу вчений приділяв темам з історії України та краєзнавства, що все більше захоплювало його. Але це викликало занепокоєння керівництва, тим більш, що в першій половині 1880-х років прокотилася хвиля репресій щодо університетської спільноти.

Історіографам Одеського університету відоме листування попечителя Одеського навчального округу з міністром народної освіти щодо лекцій Олексія Маркевича. У листопаді 1884 р. попечитель Одеського навчального округу Петро Лавров- ський повідомляв міністра народної освіти Івана Делянова, що історико-філологічний факультет Новоросійського університету дозволив приват-доценту Олексію Маркевичу читання лекцій «История Юго-Западной Руси». Він вважав за необхідне запропонувати Маркевичу для лекційного курсу вибрати іншу тему. Міністр звернувся до таємного радника, директора департаменту народної освіти Олексія Георгієвського щодо сумнівів попечителя про політичну благонадійність Маркевича. У своїй відповіді Георгієвський зауважив, що попечитель повинен знати ступінь благонадійності викладача, а за його наукові якості та зміст його лекцій повинен відповідати факультет. У результаті Делянов відповів Лавровському, що за університетським статутом 1884 р. дозвіл на читання лекцій залежить від попечителя, а не міністра, а пропозиція вибрати іншу тему для лекційного курсу не відповідає нормам існування приват-доцентури (Сватиков, 1917: 70). Отак ланцюжковим листуванням можновладців і вирішувалася доля науковців та викладачів. Для Олексія Маркевича ця справа завершилася благополучно, але вся його подальша діяльність автоматично потрапила під пильне око урядовців.

За роки викладання в Новоросійському університеті Маркевичем були прочитані лекції, які охоплювали майже всю історію України. І в цьому він був піонером на півдні загалом та в університеті зокрема. Він був особисто знайомий з видатним істориком Володимиром Антоновичем ще з часу захисту своєї першої дисертації та перебував під впливом його поглядів. В особистому фонді Маркевича, що зберігається в Державному архіві Одеської області, зберігся рукопис вступної лекції вченого до одного із його університетських курсів, в якому простежуються позитивістські засади та вплив народницької концепції Антоновича (Держархів Одеської обл., ф. 150, оп. 1, спр. 76, арк. 2). І українознавчою тематикою, на наш погляд, він захопився саме з легкої руки Володимира Боніфатійовича, який, як відомо, одним із перших став викладати історію українських земель з університетської кафедри.

Аналіз щорічних оглядів викладання в Новоросійському університеті дозволяє стверджувати, що в 1883/84 навчальному році він читав спеціальні курси «История Юго-Западной Руси с ХІІІ по XVI вв.» та «История Юго-Западной России до конца XVIII в.»; у 1885/1886 навчальному році - «История Юго-Западной России в XVII в. (время борьбы с Польшей)» та «Ознакомление с источниками и пособиями того же периода», в другому семестрі 1886/1887 навчального року - «История Юго-Западной России во II половине XVII в.»; у 1887/1888 році - «Чтение с комментарием пове- ствовательних сочинений по истории Юго-Западной России XVI-XVII вв.» та «История Новороссийского края со второй половины XVIII в.»; у 1889/1890 навчальному році - «Историческая география и этнография Южной Руси» та «Внутренний быт Западно-Русского государства в первой половине XVII в.»; у 1893/1894 році - «История Новороссийского края во второй половине XVIII в.» (Обозрение преподавания в ИНУ, 18851895). Крім того, Маркевич проводив практичні заняття, на яких студенти знайомилися з джерелами і літературою до спецкурсів, та додаткові консультації. Його список рекомендованої студентам літератури досить широкий: твори Миколи Костомарова «Богдан Xмельницкий», «Гетманство Выговского», «Руина», «Мазепа»; Володимира Антоновича «Последние времена казачества на Правобережной стороне Днепра», Ореста Левицького «Внутренняя история Малороссии в половине XVII в.», Дмитра Бантиш-Камен- ського «История Малой России» та ін.

Багаті на зміст, живі, часто з тонким сарказмом проти абсолютизму і російського централізму, лекції Олексія Маркевича приваблювали молодь. Серед студентів, які слухали його лекції, були майбутні член Одеської молодої громади Дмитро Сигаревич, секретар Таврійської вченої архівної комісії Федір Лашков, громадський діяч Леонід Рубінштейн. I хоча через різні обставини Маркевич не створив своєї школи, все ж популярність його лекцій серед студентства була велика. За спогадами сучасників, він підтримував постійний зв'язок зі студентами, проводив вдома додаткові консультації, давав їм змогу користуватися книжками зі своєї величезної бібліотеки (Дорошевич, 1905).

Викладаючи в університеті, Олексій Маркевич продовжував наукову роботу. У жовтні 1888 р. він успішно захистив докторську дисертацію і вже у січні 1889 р. був призначений екстраординарним професором кафедри російської історії Новоросійського університету (Держархів Одеської обл., ф. 45, оп. 8, спр. 16, арк. 119). У цей час яскраво виявляється різноплановість та широта наукових інтересів Маркевича як історика. Він продовжував займатися дослідженням російської історії, розробкою джерелознавчих та історіографічних проблем, здійснював археографічні публікації. Разом із тим з кінця 1880-х років учений віддавав перевагу вивченню історії південного регіону; його внесок у краєзнавчий рух важко переоцінити, адже вчений став першим історіографом Новоросійського університету, стояв біля витоків історіографічної дискусії щодо віку Одеси-Хаджибея, опублікував багато архівних матеріалів та низку статей з історії Півдня України, склав змістовні біографії низки своїх відомих сучасників. Цей аспект діяльності вченого вже досліджено у сучасній історичній літературі, зокрема, і авторкою цієї статті.

Звільнення

У грудні 1894 р. виповнилося 25 років педагогічної та наукової діяльності Олексія Маркевича. Викладацька та наукова діяльність вченого була в розквіті, але в 1895 р. сталася подія, яка зіграла вирішальну роль у подальшому житті Олексія Маркевича та негативно позначилася на його академічній кар'єрі. Влітку 1895 р. Олексій Іванович разом з дружиною Любов Семенівною, повертаючись із відпочинку в Марієнбаді, зупинився у Львові у Михайла Грушевського, з яким підтримував дружні стосунки. Там він придбав багато нових українських книг для наукової роботи. Перетинаючи кордон Австро-Угорщини і Росії, він, як згадував Грушевський, «поховав деякі, більш небезпечні книжки до свого убрання. З того вийшла халепа, бо його обшукали, знайшли книжки і арештували» (Грушевський, 1903: 4). Ось як описує цю «халепу» одеський грома- дівець, що був близько знайомий з Маркевичем, Євген Чикаленко: «Професор Маркович, ... купуючи українські книжки, розговорився з директором книгарні. І висловився негативно про російський уряд, який забороняє українську літературу та ще й підпирає в Галичині зрадників свого народу, отих москвофілів. Це зараз було донесено до львівського російського консула, а той доніс далі. На границі Марковича потрусили уважніше, ніж завжди, і відібрали багато заборонених у Росії книжок» (Чикаленко, 2003: 18).

Звернімося до архівних документів. Матеріали Жандармського управління міста Одеси свідчать про те, що 9 серпня 1895 р. на станції Волочиськ професор Олексій Маркевич з дружиною були затримані та взяті під варту у зв'язку зі спробою таємно провезти через кордон нелегальну літературу «злочинного політичного характеру». Серед конфіскованих у подружжя Маркевичів книг були твори Михайла Драгоманова «Листи на Наддніпрянську Україну», «Чудацькі думки про українську національну справу», «Віра і громадські справи», «Австро-руські спомини»; Пантелеймона Куліша «Хуторська поезія», «Староруські думки і співи»; Івана Нечуя «Просвіти»; примірники «Русалки Дністрової», твори Лассаля, Софії Ковалевської, Віри Засулич (ЦДІАУ, ф. 385, оп. 1,

т.1, спр. 489, арк. 3, 6). Вже в Одесі 16 серпня 1895 р. прокурором Одеської судової палати була відкрита справа зі звинувачення Маркевича у перевезенні через кордон забороненої літератури та проведено слідство. На квартирі вченого було зроблено обшук та вилучено з його бібліотеки твори Михайла Драгоманова, Тараса Шевченка, Петра Чаадаєва, Миколи Чернишевського, часописи «Громада», «Колокол», «Свобода» та ін. (ЦДІАУ, ф. 419, оп. 1, т. 2, спр. 2066, арк. 7-8). В результаті дізнання був зроблений висновок: Олексій Маркевич звинувачувався в злочині за ст. 251 Уложення про покарання і брався під арешт строком на 3 місяці, після закінчення строку арешту він мав перебувати під наглядом поліції (ЦДІАУ, ф. 419, оп. 1, т. 2, спр. 2066, арк. 23).

Від арешту Олексія Івановича врятувало втручання високих посадових осіб, зокрема, брата Володимира Маркевича, таємного радника, який працював у міністерстві юстиції, та сенатора Андрія Марковича (сина відомого історика Миколи Маркевича), заступника голови Імператорського Людинолюбивого товариства. 28 лютого 1896 р. Жандармське управління міста Одеси отримало розпорядження департаменту поліції та міністерства юстиції припинити «справу Маркевича» та відмінити міру покарання, встановивши додаткову цензуру за науковою літературою, яка надходила до Олексія Маркевича з-за кордону. Справа була закрита, але за наказом міністра народної освіти Івана Делянова Олексій Маркевич, який ще в 1884 році був визнаний «політично неблагона- дійним» викладачем, 24 грудня 1896 р. був звільнений з Новоросійського університету «за станом здоров'я» без права читати лекції (Держархів Одеської обл., ф. 150, оп. 1, спр. 2, арк. 42-43). Так закінчився університетський період у житті вченого.

Публічні лекції

Примусова відставка стала великим ударом для Олексія Івановича. Він неодноразово звертався до міністра народної освіти з проханням повернутися до викладацької роботи в університеті. В 1896 р. вчений подав клопотання у вищі інстанції призначити його ординарним професором та дозволити читати лекції в університеті. «Така можливість для мене стане нагородою за моє 15-літнє сердечне служіння на благо Новоросійського університету», - писав він (Держархів Одеської обл., ф. 150, оп. 1, спр. 133, арк. 1). У 1903 р. Маркевич знову звертався до міністра з проханням зняти заборону на читання лекцій в університеті, але жодне його клопотання не було задоволене і на кафедру йому так і не вдалося

повернутися. Лише частково опала була знята наприкінці 1890-х рр., коли Маркевичу дозволили проводити публічні лекції та без додаткової цензури отримувати наукові видання.

Опинившись поза університетом, Олексій Маркевич усе ж продовжував працювати як лектор, активно займаючись просвітницькою роботою. В 1890-х роках великої популярності в Одесі набули народні читання, що проводилися Одеським слов'янським благодійним товариством. Увійшовши до складу товариства в 1887 р., Олексій Маркевич брав активну участь у його просвітницьких заходах. Найбільше популярних лекцій він прочитав в Одеській Народній аудиторії, яка була збудована на Старопортофранківській вулиці. Роботу Народної аудиторії очолював гро- мадівець Іван Руденко, лекції в ній читали, крім Маркевича, викладачі Новоросійського університету Олександр Кирпичников, Георгій Афанасьєв, Володимир Яковлєв, громадівці Антін Синяв- ський, Антін Крижанівський та ін. (Отчет о деятельности Лекционного комитета, 1901: 367).

Тематика популярних лекцій, прочитаних Олексієм Маркевичем, була досить широкою. У циклі його виступів у Народній аудиторії були лекції на літературні, історичні, краєзнавчі теми, в лекції на тему «На заре ХХ в.» він розмірковував над матеріальними і духовними здобутками людства на зламі віків. Історик володів талантом цікаво і просто викладати величезний запас своїх знань. Сучасники відзначали колосальну пам'ять, начитаність і свободу слова вченого, що дозволяло йому майже без спеціальної підготовки читати лекції на будь-яку тему із галузі історії чи літератури.

Маркевич не обмежувався читанням лекцій у народних аудиторіях, він виступав і на загальнодоступних літературних вечорах, які влаштовували різні громадські об'єднання та благодійні організації. Як блискучий лектор він був відомий далеко за межами Одеси, із задоволенням їздив в інші міста з метою публічних виступів. Маркевич отримував запрошення від благодійних та просвітницьких організацій прочитати лекції в Катеринославі, Кишиневі, Севастополі, Бендерах (Линниченко, 1904: 21) і завжди відкликався на такі запрошення.

Напружена наукова і громадська робота в останні роки життя Олексія Маркевича, постійні від'їзди позначилися на здоров'ї вченого. 5 червня 1903 р. він помер від інсульту. Йому було лише 56 років, попереду ще могли бути роки плідної діяльності. Після смерті історика було започатковано клопотання назвати міську бібліотеку- читальню його іменем, але справа до кінця так і не була доведена через історію з арештом і звільненням з університету - відповідні документи зберігаються в Державному архіві Одеської області (Держархів Одеської обл., ф. 150, оп. 1, спр. 139).

Висновки.

Таким чином, можемо стверджувати, що науково-педагогічна діяльність посідала одне з провідних місць у житті Олексія Маркевича. Розпочавши свою викладацьку діяльність після завершення навчання в Новоросійському університеті у статусі викладача середніх навчальних закладів Одеси, він за декілька років повернувся в Alma mater, здобувши статус університетського викладача. Реалії вищої освіти ХХІ ст. висувають низку вимог до сучасного викладача ЗВО - півтора століття тому університетський викладач також повинен був мати відповідність статусу та нормам. Олексій Маркевич пройшов шлях від приват-доцента до професора Новоросійського університету, на основі наукових досліджень удосконалив читання обов'язкових лекцій з російської історії, вперше в історії університету розробив і запровадив навчальні курси з історії південного регіону. Звільнення з університету (офіційно - за станом здоров'я, фактично - через політичну неблагонадійність) перервало його університетську кар'єру, але не лекційну діяльність. До кінця життя він залишався блискучим викладачем та оратором, працюючи лектором у народних аудиторіях та виступаючи на публічних читаннях.

Література:

1. Грушевський М. Памяти Олексія Маркевича. Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. 1903. Т. 55. С. 1-14.

2. Державний архів Одеської області. Ф. 45 (Новоросійський університет). Оп. 8. Спр. 16.

3. Державний архів Одеської області. Ф. 150 (Особистий фонд О.І. Маркевича). Оп. 1. Спр. 2; 76; 133; 139.

4. Дорошевич В.М. Профессор Маркевич. Литераторы и общественные деятели. Москва, 1905. С. 96-101.

5. Левитский А. Из студенческих воспоминаний. Вестник воспитания. Москва, 1906. № 8. С. 83-117.

6. Линниченко И.А. Алексей Иванович Маркевич: Биографические воспоминания и список трудов. Одесса, 1904. 48 с.

7. Обозрение преподавания в Императорском Новороссийском университете за 1865/66-1868/69, 1875/76, 1885/86-1904/05, 1908/09-1916/17. Одесса, 1885-1895.

8. Отчет о деятельности Лекционного комитета Одесской Городской аудитории за 1897-1900 гг. Одесса, 1901. 113 с.

9. Попова Т.Н. Алексей Иванович Маркевич: личность и творчество. Жизнеописание ученого-историка на перекрестке историографических традиций. Теория. Методология. Практика. Одесса : Бондаренко, 2017. С. 157-179.

10. Протоколы заседания Совета Императорского Новороссийского университета. 1869, 23 декабря; 1880, 27 марта.

11. Сватиков С.Г. Опальная профессура 80-х гг. Голос минувшего. 1917. № 2. С. 69-71.

12. Синявська О.О. Історик Олексій Іванович Маркевич: життя та діяльність. Одеса : Астропринт, 2003. 116 с.

13. Синявська О.О. Олексій Маркевич - історіограф Одеського університету. Південний захід. Одесика. Історико-краєзнавчий науковий альманах. Вип. 29. Одеса : Друкарський дім, 2020. С. 210-222.

14. Синявська О.О. Маркевич Олексій Іванович, 1847-1903. Одеські історики. Т 1: початок ХІХ-серед- ина ХХ ст. Одеса : Друкарський дім, 2009. С. 226-229.

15. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. Ф. 385 (Жандармське управління м. Одеси). Оп. 1, т. 1. Спр. 489.

16. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. Ф. 419 (Прокурор Одеської судової палати). Оп. 1, т. 2. Спр. 2066.

17. Чикаленко Є.Х. Спогади (1861-1907): Док.-худ. вид. / Передм. В. Шевчука. Київ : Темпора, 2003. 416 с.

18. Ясь О.В. Маркевич Олексій Іванович. Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі. Київ : Наукова думка, 2009. 790 с. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Markevich_O_I (дата звернення: 01.02.2022).

References

1. Hrushevskyy, M. (1903). Pamyaty Oleksiya Markevycha [In memory of Alexei Markevich.]. Zapysky Naukovoho tovarystva im. T. Shevchenka. T. 55. S. 1-14 [in Ukrainian].

2. Derzhavnyy arkhiv Odeskoyi oblasti [State archive of Odesa region]. F. 45 (Novorosiyskyy universytet). Op. 8. Spr. 16 [in Russian].

3. Derzhavnyy arkhiv Odeskoyi oblasti [State archive of Odesa region]. F. 150 (Osobystyy fond O.I. Markevycha). Op. 1. Spr. 2; 76; 133; 139 [in Russian].

4. Doroshevich, V.M. (1905). Professor Markevich [Professor Markevich]. Literatory i obshchestvennyye deyateli. Moscow, s. 96-101 [in Russian].

5. Levitskiy, A. (1906). Iz studencheskiy vospominaniy [From student memories]. Vestnikvospitaniya. Moscow, № 8. S. 83-117 [in Russian].

6. Linnichenko, I.A. (1904). Aleksey Ivanovich Markevich: Biograficheskiye vospominaniya i spisok trudov [Alexei Ivanovich Markevich: Biographical Memoirs and a List of Works]. Odesa. 48 s. [in Russian].

7. Obozreniye prepodavaniya v Imperatorskom Novorossiyskom universitete [Review of teaching at the Imperial Novorossiysk University] za 1865/66-1868/69, 1875/76, 1885/86-1904/05, 1908/09-1916/17. Odesa, 1885-1895 [in Russian].

8. Otchet o deyatel'nosti Lektsionnogo komiteta Odesskoy Gorodskoy auditorii za 1897-1900 gg. [Report on the activities of the Lecture Committee of the Odessa City Auditorium for 1897-1900]. Odesa, 1901. 113 s. [in Russian].

9. Popova, T.N. (2017). Aleksey Ivanovich Markevich: lichnost' i tvorchestvo [Alexei Ivanovich Markevich: personality and creativity]. Zhizneopisaniye uchenogo-istorika naperekrestke istoriograficheskikh traditsiy. Teoriya. Metodologiya. Praktika. Odesa: Bondarenko. S. 157-179 [in Russian].

10. Protokoly zasedaniya Soveta Imperatorskogo Novorossiyskogo universiteta [Minutes of the meeting of the Council of the Imperial Novorossiysk University]. 1869, 23 dekabrya; 1880, 27 marta [in Russian].

11. Svatykov, S.H. (1917). Opalnaya professura 80-kh hh. [Disgraced professorship of the 80's.]. Holos mynu- vsheho. № 2. S. 69-71 [in Russian].

12. Syniavska, O.O. (2003). Istoryk Oleksiy Ivanovych Markevych: zhyttya ta diyalnist [Historian Oleksiy Ivanovych Markevych: life and activity]. Odesa: Astroprynt. 116 s. [in Ukrainian].

13. Syniavska, O.O. (2020). Oleksiy Markevych - istoriohraf Odeskoho universytetu [Oleksiy Markevych - historian of Odesa University]. Pivdennyy zakhid. Odesyka. Istoryko-krayeznavchyy naukovyy al'manakh. Vyp. 29. Odesa: Drukars'kyy dim. S. 210-222 [in Ukrainian].

14. Syniavska, O.O. (2009). Markevych Oleksiy Ivanovych, 1847-1903 [Markevich Oleksiy Ivanovych, 1847-1903]. Odeski istoryky. T. 1: pochatok XIX-seredyna XX st. Odesa: Drukars'kyy dim. S. 226-229 [in Ukrainian].

15. Tsentralnyy derzhavnyy istorychnyy arkhiv Ukrayiny, m. Kyiv [Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv]. F. 385 (Zhandarmske upravlinnya m. Odesy). Op. 1, t. 1. Spr. 489 [in Russian].

16. Tsentralnyy derzhavnyy istorychnyy arkhiv Ukrayiny, m. Kyiv [Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv]. F. 419 (Prokuror Odeskoyi sudovoyi palaty). Op. 1, t. 2. Spr. 2066 [in Russian].

17. Chykalenko, E.H. (2003). Spohady (1861-1907): Dok.-khud. vyd. [Memoirs (1861-1907): Doc. view] / Peredm. V Shevchuka. Kyiv: Tempora. 416 s. [in Ukrainian].

18. Yas, O.V. (2009). Markevych Oleksiy Ivanovych [Markevich Oleksiy Ivanovich]. Entsyklopediya istoriyi Ukrayiny: T 6: La-Mi. Kyiv: Naukova dumka. 790 s. Retrieved from: http://www.history.org.ua/7ter- min=Markevich_O_I (Last accessed: 01.02.2022) [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru