Правовий статус фізичної особи в Стародавньому Єгипті: цивільно-правовий прояв

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий статус фізичної особи в Стародавньому Єгипті: цивільно-правовий прояв

Ю.О. Добош, Юрій Олександрович Добош, аспірант Київського університету інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія

Резюме

Правове становище фізичної особи у всі часи перебувало в центрі уваги суспільства й полягало у встановленні того, наскільки воно розширене чи звужене. Будь-яке дослідження має гносеологічну основу. Це стосується й обраної теми дослідження, де розглянуто питання цивільного правового статусу фізичної особи в Стародавньому Єгипті. У статті звертається увага на становище фізичної особи, її права, обов'язки, які були закріплені правом Стародавнього Єгипту. Так, у різні епохи на різних переломних етапах розвитку суспільства в правовому статусі фізичної особи були спільні риси та відмінності, які запозичувались, нав'язувались праву «сусідів» та інших країн. Така конвергенція правових інститутів слугувала їх єдності в правових системах і розвитку і модифікації з плином часу.

Найрізноманітніші зв'язки держави, особи та суспільства можуть бути найповніше охарактеризовані через поняття правового статусу, що відображає основні сторони відносин особи з державою та суспільством. Взаємовідносини між державою та індивідами, а також індивідами в державно-організованому суспільстві фіксуються державою у певній формі, а саме прав, свобод та обов'язків. Саме вони і становлять у своїй єдності правовий статус індивіда, який і відображає особливості соціальної будови суспільства, рівень розвитку демократичних інститутів та стан права в цілому. Найпоширенішим означенням правового статусу в літературі є визначення його як юридичного закріплення особи в суспільстві.

Стаття присвячена історико-правовим аспектам цивільного права Стародавнього Єгипту, аналізу правового статусу осіб і способів його реалізації. Проаналізовано останні археологічні дослідження. Отримано висновки про вплив засобів індивідуалізації на правовий статус фізичних осіб у Стародавньому Єгипті. Також встановлено, що право Стародавнього Єгипту базувалося на релігійному світогляді, закріплювало та обґрунтовувало божественну суть і необмежений характер монархічної влади, здійснення судочинства фараонами або оракулами. Досліджено місце фізичної особи у системі права Стародавнього Єгипту та значення права в тогочасному суспільному житті.

Ключові слова: правовий статус особи, засоби індивідуалізації, Стародавній Єгипет, фізична особа, цивільне право.

Summary

Legal status of a natural person in ancient Egypt: civil law manifestation

Yurii Dobosh.

At all times, the legal status of an individual has been in the center of public attention and has been the subject of research to determine how much it is expanded or narrowed. Any research has an epistemological basis. This also applies to the chosen research topic, which deals with the issue of the civil legal status of an individual in ancient Egypt. The article draws attention to the position of an individual, his/her rights and obligations which were enshrined in the law of ancient Egypt. Thus, in different epochs, at different turning points in the development of society, the legal status of an individual had common features and differences which were borrowed and imposed on the law of “neighbors” and other countries. Such convergence of legal institutions served to ensure their unity in legal systems and to develop and modify them over time.

The various ties between the state, the individual and society can be most fully characterized through the concept of legal status, which reflects the main aspects of the relationship between the individual and the state and society. The relationship between the state and individuals, as well as individuals in a state-organized society, is fixed by the state in a certain form, namely, rights, freedoms and obligations. They constitute, in their unity, the legal status of an individual, which reflects the peculiarities of the social structure of society, the level of development of democratic institutions and the state of law in general. The most common definition of legal status in the literature is that it is defined as a legal entrenchment of a person in society.

The article focuses on the historical and legal aspects of the civil law of Ancient Egypt. The author analyzes the legal status of persons and the ways of its realization. The article analyzes recent archaeological research. The author draws conclusions about the impact of means of individualization on the legal status of individuals in ancient Egypt. It is also established that the law of Ancient Egypt was based on a religious outlook, consolidated and substantiated the divine essence and unlimited nature of monarchical power, and the exercise of justice by pharaohs or oracles. The author analyzes the place of an individual in the system of law of Ancient Egypt and the importance of law in the social life of that time.

Key words: legal status of a person, means of individualization, ancient Egypt, natural person, civil law.

право єгипет заповіт власність

Постановка проблеми

При дослідженні проблематики прийнято простежувати гносеологію розвитку в певних історичних і просторових рамках. Щодо правового становища фізичної особи нашу увагу привернув Стародавній Єгипет, де, окрім рабів, були широко представлені вільні люди, які забезпечували його процвітання. Єгиптологія при вивченні мови, культури та історії Стародавнього Єгипту відкриває основу і для юридичного дослідження права. Так, завдяки археологічним розкопкам і дослідженням матеріалів, виявлених у Стародавньому Єгипті, є можливість встановити місце і роль фізичної особи в суспільстві Стародавнього Єгипту, стан розвитку права та рівень його регулювання.

На цей час вітчизняною наукою не повністю досліджено цивільне становище фізичної особи в Стародавньому Єгипті. Тому вирішено провести це дослідження з урахуванням останніх світових археологічних даних. Принаймні цей матеріал є корисним для встановлення погляду на проблематику правового становища особи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Правовому становищу людини в Стародавньому Єгипті присвячені роботи істориків, правників, зокрема, це О.М. Бандурка, М. Бедрій, В.М. Щербатюк, Є.С. Дурнов, Ю.В. Сокур. У їхніх працях розглянуто загальні аспекти права Єгипту, роль звичаєвого права та релігії. Проте окремі аспекти цивільно-правового статусу були упущені, зокрема власність Богів, роль засобів індивідуалізації.

Мета статті - дослідження цивільно-правого становища фізичних осіб на території Стародавнього Єгипту, уточнення раніше отриманих досягнень науки з урахуванням матеріалів останніх розкопок.

Викладення основного матеріалу

У Стародавньому Єгипті існувала розвинена правова система. Проте повного збірника законів того часу не збереглося. Джерелом права спочатку був звичай, який тісно пов'язаний із релігією та міфами. Водночас з розвитком держави посилюється законодавча діяльність фараонів, яких ототожнювали з богом і називали «повелителем обох земель». Хоча цілісних текстів давньоєгипетських законів не збереглося, проте з інших джерел відомо, що фараони складали законодавчі норми з різних галузей управління. «Божа природа» походження фараона зумовлювала те, що всі були зобов'язані коритися його наказам. Своєрідні зводи давньоєгипетського права було складено за фараонів Сезостріса ІІІ (ХІХ ст. до н. е.), Рамзеса ІІ (ХІІІ ст. до н. е.), Бокхора (УІІІ ст. до н. е.) та багатьох інших відповідно до відомостей античних авторів Геродота й Діодора. Також до джерел права Стародавнього Єгипту належали судові рішення фараона та верховного жерця, адміністративні розпорядження вищих посадових осіб, а також міжнародні договори (Мирний договір 1272 р. до н. е. між єгипетським фараоном Рамзесом ІІ та хетським царем Хета- саром)¹.

Умовно населення Єгипту поділялось на вільних (єгипетська аристократія, жреці, селянство (мерети), ремісники тощо) та залежних людей². Залежно від форм власності раби (б'к) поділялись на: державних (власність фараона), храмових (власність храмів), общинних (власність общини), приватних (власність конкретного рабовласника). Власність мала різні правові режими³. Якщо говорити про власників, слід зазначити, що у зв'язку із тим, що Єгипет був канонічною державою, збереглися царські накази, які прямо говорять про Бога як власника прав⁴. Основними джерелами рабства були: військовий полон, народження від рабині та покарання за злочин. Боргове рабство не було поширене. Хоча раби були найбільш безправною верствою населення Стародавнього Єгипту, вони мали право мати свої особисті речі та сім'ю. За скоєнні злочини рабів судили не їхні господарі, а державні органи. У разі надмірно жорстокого поводження вони могли шукати притулку в храмах, що могло стати причиною обернення їх господарів на слугу храму⁵. У журналі “Ancient origins” зазначають такі основні способи стати рабом у Стародавньому Єгипті: військовий полон, продаж себе або своїх дітей у рабство, щоб виплатити борги, найм єгипетським урядом (так звані примусові робітники, які отримувати зарплатню)⁶.

Недавні розкопки виявили серію маленьких клеймових металевих виробів, які «потенційно занадто малі для худоби» і, як вважають, використовувалися для людей. Ця колекція з 10 клеймових металевих виробів, що датуються приблизно 1292 р. до н. е., до 656 р. до н. е., династії Єгипту з 19 по 25 династії, швидше за все вони використовувалися для позначення рабів.

На думку дослідників, на це вказує й те, що клейма приблизно такого ж розміру, як ті, що використовувалися для рабів, якими торгували європейці в ХІХ ст. Авторка дослідження пані Карєв (докторантка із гуманітарних наук Чиказького університету) також посилається на текстові докази у формі давньоєгипетських писань, які говорять про «маркування» рабів. Часто вказувалось, що рабів позначали татуюваннями, однак пані Карєв наводить вагомі докази того, що татуювання в Стародавньому Єгипті використовувалися виключно в релігійних і декоративних цілях, тоді як клеймування використовувалося для позначення власності.

Антоніо Лопрієно, італійський єгиптолог і професор історії інституцій Базельського університету, вказав журналу “Live science”, що припущення про використання клеймування з бронзи для людей є емпірично більш імовірним у час, коли кількість іноземних робітників і солдатів у Єгипті була на рівні його піку і, на його переконання, лише іноземні, а не корінні єгиптяни були «позначені» таким чином⁷. Це логічно випливає з того контексту, що такі «речі» не могли знову перейти у вільний стан. Це дослідження вказало на питання індивідуалізації прав фізичних осіб за громадянською ознакою в Стародавньому Єгипті, а саме відмінність громадян і негромадян рабів, оскільки останні вважалися річчю на відміну від рабів громадян Єгипту та відповідно їх таврували як худобу.

Крім того, громадянство впливало на можливість укладення шлюбу. Так, єгипетський громадянин не міг укласти шлюб із сирійкою або нубійкою⁸. З урахуванням позиції пані Карєв можна стверджувати, що татуювання також було засобом індивідуалізації в Стародавньому Єгипті. На це вказують, зокрема, і виявлені археологічні докази. Так, на місці Нового царства Дейр-ель-Медіна (1550 р. до н. е. - 1070 р. до н. е.) дослідники Енн Остін і Марі-Ліс Арнетт виявили татуювання на стародавній плоті та татуйовані фігурки з цього місця, які, ймовірно, пов'язані з давньоєгипетським богом Бесом, який захищав жінок і дітей, особливо під час пологів. Вони опублікували свої висновки в Журналі єгипетської археології. У своїй статті дослідники дійшли висновку, що, «виходячи з контексту артефактів і текстів, ці татуювання та зображення татуювань візуально пов'язані із зображеннями жінок як можливих сексуальних партнерів, вагітних жінок, акушерок і матерів, які брали участь у післяпологових ритуалах»⁹.

Таким чином, з матеріалів дослідження випливає, що татуювання в Стародавньому Єгипті вказували, зокрема, на певний соціальний статус жінок, а також їх право брати участь у звичаєвих (релігійних) обрядах. Це стосувалося індивідуалізації в тому числі у правовому становищі.

Значна увага у Стародавньому Єгипті приділялась захисту імені особи у зв'язку з віруваннями в те, що істинне ім'я людини є її духовною сутністю. У звичаєвому праві Стародавнього Єгипту діяла таємниця імені. Кожен єгиптянин мав два імені - мале та велике. Позбавлення імені належало до одних із найважчих покарань, яке застосовувалося, як правило, разом зі смертною карою за найважчі злочини (бунт проти фараона, посягання на могили та храми тощо). Так, у некрополі Ассіут, зведеному в період між Старим і Середнім царством, є напис: «Що стосується бунтаря чи душевнохворого, який скоїть злочин, хоч і чув про заборону, його ім'я перестане існувати, він буде похороненим у пустині, він спаленим разом зі злочинцями, проклятими богом»¹⁰. Отже, право на ім'я було одним із ключових для фізичної особи Стародавнього Єгипту, а його позбавлення прирівнювалось до фізичної смерті людини у зв'язку з релігійними віруваннями.

Єгипетське законодавство містило докладні приписи про право власності, її форми (царська, храмова, громадська, приватновласницька), володіння та розпорядження нерухомістю¹¹. Водночас вся власність належала Богам, а відтак фараону як наміснику Божому. Цікавим є те, що інститут приватної власності документально підтвердився з четвертої династії, коли земля була доступна приватним особам, які могли розпоряджатися нею на власний розсуд, і це є вирішальним основним моментом для правового розгляду. Як слушно зазначив Ервін Сайдл, якщо приватна власність була визнана на землю, то це тим більше повинно було стосуватися рухомого майна. Проте право власності було обмеженим, оскільки часто згадується про реквізиції для суспільних потреб¹².

Цікавим є те, що в праві Стародавнього Єгипту розглядається і право на надра, так зі справи оазису Дахель можна побачити юридичну суперечку, яка вирішується в стелі Дахель (22-й дин.) «судом Божим», хтось викопав нову яму біля приватного колодязя і використовував її для отримання води для поливу полів. Однак при цьому він позбавив власника іншої свердловини води, що є незаконним, а тому нова свердловина присуджується власнику старої свердловини. Права на свердловини, як бачимо, вносяться до офіційних реєстрів, як і права на землю¹³.

Також у праві Стародавнього Єгипту було і право на чуже майно, зокрема право земельного сервітуту. Пряме свідчення про право проходу (по землі, що належить іншій особі) було визначено в божественному суді 20-ї династії¹⁴.

Отже, існували різні правові режими власності: царська, храмова, громадська, приватновласницька. Право власності було непорушним, інакше лише за волею фараона чи Бога. Право власності поширювалось і на свердловини. Право Стародавнього Єгипту регулювало спірні відносини і можливим було виникнення права на чуже майно.

Існувало декілька видів договорів, зокрема міни, займу, найму, купівлі-продажу, оренди, поклажі. Серед речей, які перебували у легальному обігу, продавались і передавалися, були і кліричні посади, які приносили дохід¹⁵.

Зобов'язання, яке має бути виконане в майбутньому, видається дійсним лише в тому випадку, якщо воно або підтверджене присягою, або якщо винагорода за нього вже сплачена. Не виключено навіть, що спочатку вимагалося і те, і інше. Якщо ж хтось хотів передати право власності на річ, не отримавши за неї плату, він повинен був скласти «домашній акт» (достовірний аж до 19-ї династії). Таким чином, безоплатна передача права власності ускладнювалася¹⁶. Наприклад, у договорі купівлі-продажу у першій частині договору засвідчується передача будинку покупцеві та сплата грошової винагороди. У зв'язку з цим правочин є бартером за майновим правом, без будь-яких зобов'язань за зобов'язальним правом, що випливають з нього. Однак продавець також повинен бути зобов'язаний гарантувати бездоганність і комплектність аксесуарів. Тобто присяга має подвійний характер і стосується прийняття відповідальності за матеріальні дефекти і виплати винагороди¹⁷.

Зобов'язання виникали й через спричинення шкоди особі або майну (делікт). Правочини з землею, худобою, рабами вчинялися за ритуалом, участю свідків, у тому числі жерців. Такі контракти зазвичай складалися в суді. Договори та умови купівлі-продажу викладалися письмово з надзвичайною точністю і деталями та потім скріплялися підписами багатьох свідків. Відсотки під позичені суми не повинні були перевищувати суму боргу¹⁸.

Існувала практика застави мумії батьків, родичів або самого боржника, яких до сплати боргу кредитори не дозволяли поховати, що було видом забезпечення виконання зобов'язання. Так, без урочистого поховання, вважалось, що померлі не могли переселитися в інший світ і продовжувати там життя¹⁹. Водночас попри регулювання права власності право власності походило від фараона. Тож за проступок перед фараоном особу незалежно від статусу могли позбавити усього майна.

З наведеного вбачається, що зобов'язальне та договірне право були доволі поширеними та впровадженими у Стародавньому Єгипті. У зв'язку з релігійними віруваннями вони були сильно формалізовані. Існувала особлива форма застави, а саме застава мумії.

Так само, як король міг у будь-який час реквізувати майно своїх підданих, він також міг у будь-який час привласнити їхню працю. Про це говорять і декрети: перш за все це «підневільна служба», від якої повинні були звільнятися жерці і служителі певних богів. Піраміди, ймовірно, також будувалися з підневільною службою. Якщо додати до цього рабовласницьке господарство, яке було закріплене принаймні згаданий найм рабів, то видається очевидним, що договори про надання послуг вільними особами відігравали другорядну роль, так само як і в римському праві. Однак є відомості і про договір на поставку робіт, у якому, на думку позивача, робота, очевидно, відігравала головну роль. Він зробив дерев'яну труну для свого опонента і тепер вимагає, щоб бог-оракул встановив плату за його роботу, що той і робить²⁰.

Жінки мали порівняно високий правовий статус. Здебільшого вони мали однакові права з чоловіками. Тендерна належність також, схоже, не мала впливу на здатність вести бізнес. Так, єгиптянка, навіть будучи заміжньою, мала повну дієздатність, і в цьому полягає одна з головних відмінностей єгипетського права від інших східних прав. Жінка повністю зрівняна з чоловіком у ділових правомочностях. Жінки укладають договори, ведуть судові процеси, виступають свідками при оформленні документів. Шлюб складався на підставі договору між чоловіком і дружиною. Та правове становище жінки змінювалось з плином часу, проте, починаючи з 18-ї династії, у будь-якому випадку, абсолютно точно відомо, що жінка повернулася до свого незалежного стану²¹. Тяжким злочином у Єгипті вважалася жіноча невірність, за яку жорстоко карали, в тому числі позбавленням її статусу. Відтак правове становище жінки в Стародавньому Єгипті порівняно з іншими східними країнами було більш незалежне, хоча говорити про повне прирівняння в цивільній дієздатності чоловіка і жінки не можна. Придане дружини залишалося її власністю²².

Таким чином, порівняно з іншими східними країнами того часу правове становище жінки в Стародавньому Єгипті було більш вільним і практично зрівняне зі становищем чоловіка. Також з наведеного вбачається, що права членів подружжя охоронялись правом.

Діти були спадкоємцями за законом. Однак єгипетське право дозволяло успадковувати як за законом, так і за заповітом. Діти володіли й вільно розпоряджалися своїм майном, успадковували майно нарівно незалежно від статі²³. Водночас заповідач може змінити черговість, склавши заповідальне застереження.

Якщо взагалі використовувати термін «заповіт» для позначення єгипетського документа, то треба знову ж таки чітко усвідомлювати, що читачеві пропонуються ідеї, які беруть свій початок з римського права. В той же час право Стародавнього Єгипту є специфічним, оскільки немає доказів того, що спадкодавець призначив своїм спадкоємцем сторонню особу, і ми не знаємо, чи мав він на це законне право. Окрім того, за римським правом слово «заповіт» передбачає, що дія зроблених у ньому розпоряджень повинна наставати лише зі смертю заповідача, а формулювання «заповіту» за правом Стародавнього Єгипту є більш схоже на угоду між живими.

З джерел убачається лише таке: той, хто має майно, може передати його за життя, дотримуючись форм, встановлених для дарування. Іноді заповідач забезпечує не тільки якихось родичів, а й для себе, призначаючи «вічне майно», з якого йому повинні приноситися жертви за померлих. Якщо продовжити аналогію з римським правом, то йдеться про ці «заповіти» завжди є віндикаційними заповітами, оскільки перехід права власності відбувається певною мірою зі створенням правочину²⁴.

Цікавим є факт, що коли спадкодавець мав намір заповісти своє майно особі, яка не була його дитиною, він вдавався до правового звичаю фіктивного усиновлення. Тобто він формально всиновлював особу, щоб мати можливість вказати її права у заповіті. Такі дії він був змушеним вживати навіть для того, щоб заповісти майно своїй дружині²⁵. Тобто спадкове право Стародавнього Єгипту також було добре розвинене. Однак у зв'язку з релігійними віруваннями заповіт мав віндикаційну форму і також був формалізованим.

Організація правової системи в Стародавньому Єгипті базувалась на релігії і вважалося, що закон був переданий богами людству під час створення світу. Єгипетське право ґрунтувалося на загальному розумінні про те, що правильно та неправильно, слідуючи концепції Маат (Маат - це богиня, що символізувала великий божественний порядок і закон, ця концепція була віссю уявлень про всесвітній порядок і етичні основи суспільства). У Стародавньому Єгипті релігія завжди мала важливе значення в правових відносинах між людьми. Цей тісний зв'язок і взаємозалежність між релігією і правом мали один дуже важливий наслідок, а саме, що боги сприймалися як охоронці та джерело встановленого порядку, з ними консультувалися для належного рішення у сумнівних випадках. Тому стародавні єгиптяни використовували поряд зі звичайним судовим процесом також божественний суд, який поставив всезнання божества на підтримку судової процедури²⁶. Деякі усталені ідеї в репрезентації правом Єгипту поняття «справедливості» були, а саме: права бути почутим, драматична публічна обстановка судових процесів, необхідність дослідження подій, клятва при наданні свідчень, зважування «доказів» за і проти на терезах. Як зазначається в судових протоколах, що збереглися до нашого часу, наголос робився на писаних законах, постановах і часто, особливо в більш пізні періоди, письмових угодах²⁷.

У процесуальному праві ключову роль, як зазначалось, відігравала присяга. Можна виділити юридичну присягу та божественну. Як убачається з досліджень Джона Вілсона, в Пізній імперії не мала абсолютної сили віра у всезнанні й всемогутності Бога, який був викликаний клятвою, не запобігала будь-якому лжесвідченню або будь-якому порушенню обітниць. Можуть бути прийняті присяги поспіху і покаяння на дозвіллі. Побоювання людської помсти може бути більш могутнім за страх перед божественною помстою. Тим не менш цілком зрозуміло, що клятва відігравала дійову роль у стародавні часи Єгипту, так само, як і на сучасному Близькому сході. Клятва залишалася усталеним юридичним і наріжним інструментом для встановлення правди. Стародавній Єгипет завжди був цілком сакралізованим суспільством. Присяга фактично покликана до підтримки Закону релігією, зокрема Богом, якого зазвичай плекали і поважали, і тому була інструментом права²⁸.

Відтак процесуальне право Стародавнього Єгипту базувалося на релігії. Воно містило певні ідеї справедливості. Судові процеси були доволі «пристрасними», оскільки супроводжувались клятвами.

Висновки

Таким чином, звичаєве право Стародавнього Єгипту базувалося на релігійному світогляді, що визначав зміст значної частини суспільного життя і окремого індивіда. У ньому бачимо обґрунтування необмеженості монархічної влади в питаннях власності, як намісника Бога. Водночас права власності охоронялись правом Стародавнього Єгипту, а процедури були формалізовані. Тим не менш деякі усталені ідеї в репрезентації правом Єгипту поняття «справедливості» були, а саме: права бути почутим, драматична публічна обстановка судових процесів, необхідність дослідження подій, клятва при даванні свідчень, зважування «доказів» за і проти на терезах. У Стародавньому Єгипті були розвинені договірні процедури, зокрема договори міни, займу, найму, купівлі-продажу, оренди, поклажі, на поставку робіт. Регулювались спадкові, сімейні, трудові відносини. На відміну від більшості стародавніх східних держав жінка фактично була зрівняна в правовому статусі з чоловіком. У праві Стародавнього Єгипту набули регулювання й деякі засоби індивідуалізації, такі як право на ім'я, татуювання, громадянство. Водночас залежно від наявності громадянства у раба, такий міг бути визнаний річчю, що підтверджують останні дослідження.

Література

1. Маймескулов Л.М., Тихоненков Д.А., Россіхін В.В., Власенко С.І. Історія держави і права зарубіжних країн: підруч. для студ. вищ. навч. закл.; за ред. Л.М. Маймескулова. Харків, 2013. 520 с.

2. Бандурка О.М., Швець Д.В., Бурдін М.Ю., Головко О.М. та ін. Історія держави і права зарубіжних країн: підручник; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. О.М. Бандурки. Харків: Майдан, 2020. 618 с. С. 59.

3. Маймескулов Л.М., Тихоненков Д.А., Россіхін В.В., Власенко С.І. Назв. праця.

4. Erwin Seidl. Einfuhrung in die agyptische rechtsgeschichte bis zum ende des neuen reiches / Verlag j. j. augustin, glockstadt- hamburg-new york /1952 /p. 66, 45 (дата звернення: 03.03.2023).

5. Бандурка О.М., Швець Д.В., Бурдін М.Ю., Головко О.М. та ін. Назв. праця. C. 61.

6. Joanna Gillan. Evidence Emerges that Ancient Egyptians Used Branding Irons on Human Slaves / Ancient origins / 2022.

7. Ancient Egyptians may have used branding irons on human slaves / Live science / 2022.

8. Erwin Seidl. P 55.

9. Protective childbirth tattoos found on ancient Egyptian mummies / Live science / 2022.

10. Бедрій М. Звичаєве право Стародавнього Єгипту: деякі історико-правові аспекти. Історико-правовий часопис. 2014. 8-12 с. C. 9.

11. Маймескулов Л.М., Тихоненков Д.А., Россіхін В.В., Власенко С.І. Назв. праця.

12. Erwin Seidl. P. 46.

13. Ibid. Р 49.

14. Ibid. Р 48-49.

15. Ibid. Р 46.

16. Ibid. Р 47.

17. Ibid. Р.49.

18. Маймескулов Л. М., Тихоненков Д. А., Россіхін В. В., Власенко С. І. Назв. праця.

19. Бедрій М. Назв. праця. С. 10.

20. Erwin Seidl. Р. 53.

21. Ibid. Р 43.

22. Маймескулов Л. М., Тихоненков Д. А., Россіхін В. В., Власенко С. І. Назв. праця. С. 64.

23. Щербатюк В. М., Дурнов Є. С., Сокур Ю. В. Державно-правовий розвиток стародавнього Єгипту: сучасна вітчизняна історіографія. Сторінки історії: збірник наукових праць. 2020. Вип. 51. 304-325 с. С. 318.

24. Erwin Seidl. Р 57-58.

25. Бедрій М. С. 11.

26. Van Blerk, Nj., The emergence of law in ancient Egypt: The role of Maat. Fundamina (Pretoria) [online]. 2018. Vol. 24, n. 1, pp. 69-88. ISSN 2411-7870.

27. Manning J.G. The Representation of Justice in Ancient Egypt. Yale Journal of Law & the Humanities. 2012. Vol. 24, pp. 101-108. Р. 103

28. John A. Wilson The Oath in Ancient Egypt. Journal of Near Eastern Studies. Vol. 7, № 3 (Jul., 1948), pp. 129-156 (28 pages). Р 156. Published By: The University of Chicago Press

Размещено на Allbest.ru