Відомий вчений В.П. Омелюта

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІДОМИЙ ВЧЕНИЙ В.П. ОМЕЛЮТА

Круть Михайло Володимирович, канд. біол. наук, ст. наук. співроб., в.о. зав. відділу наук. досліджень з питань інтелектуальної власності та маркетингу інновацій Інститут захисту рослин Національної' академії' аграрних наук України, Україна

Анотація

Омелюта Віктор Павлович - відомий вчений у галузі ентомології, екології, захисту й карантину рослин, кандидат біологічних наук. З 1969 по 2009 рр. свою діяльність пов'язав із Інститутом захисту рослин Національної академії аграрних наук України, де обіймав наукові посади, зокрема впродовж 1975-1992 рр. - завідувача лабораторії прогнозів, 1992-2004 рр. - відділу карантину рослин. В.П. Омелюта визначив роль прогнозу в оптимізації хімічного захисту рослин та зменшенні недоборів урожаю. Розробив систему захисту яблуні від шкідників. Уточнив еколого-фізіологічні параметри динаміки популяцій лучного метелика та розробив систему поетапного річного й фенологічного прогнозування. Видав рекомендації щодо виявлення картопляної молі та здійснення захисних заходів. Вказав на можливості подальшого збільшення площ заселення східною плодожеркою в Україні. Розробив методичні рекомендації щодо виявлення і визначення західного кукурудзяного жука та заходи захисту посівів кукурудзи від нього. Розробив і видав методику виявлення та ідентифікації західного квіткового трипса в теплицях. Виділив зони з різними можливими умовами розвитку американського білого метелика. Наукові надбання В.П. Омелюти - це понад 200 наукових праць. Він підготував 3-х кандидатів наук.

Ключові слова: сільськогосподарські культури, шкідники, прогноз, захист рослин, карантин рослин.

Вступ

Наука перетворилася в найважливіший соціальний інститут, який має значний вплив на всі сфери суспільства. Водночас розвиток науки неможливий без інституційної пам'яті, збереження знань про значні творчі відкриття та досягнення, що збагатили світову науку, освіту та забезпечили технологічний розвиток суспільства. Беззаперечною є роль університетів наук про життя в реалізації концепції сталого розвитку світу. В цьому відношенні певне місце належить також Інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України.

У 1946 році, згідно з рішенням Ради Міністрів СРСР і постанови Президії Академії наук Української РСР (протокол № 9 від 7 червня 1946 р.), був створений Інститут ентомології і фітопатології (згодом - Український науково-дослідний інститут захисту рослин, нині - Інститут захисту рослин Національної академії аграрних наук України), завдання якого полягало у вдосконаленні методів захисту рослин та розробці захисних заходів проти найбільш небезпечних шкідників і хвороб сільськогосподарських культур. Ця установа завжди успішно вирішувала поставлені перед нею державні завдання. Важливого значення набуває дослідження діяльності вчених установи, хто зробив значний внесок у розвиток науки із захисту рослин та зміцнення аграрного сектору економіки країни.

Мета роботи. Дослідити діяльність та наукові надбання вченого в галузі захисту і карантину рослин кандидата біологічних наук Омелюти Віктора Павловича.

Матеріали і методи. Матеріалами для дослідження служили архівні дані та статті, присвячені діяльності В.П. Омелюти, його наукові праці.

Результати й обговорення

Омелюта Віктор Павлович - відомий вчений у галузі ентомології, екології, захисту й карантину рослин, кандидат біологічних наук.

Народився В.П. Омелюта 1 листопада 1941 року в с. Роя Марійського району Донецької області в родині службовця. В 1961 р. закінчив Донецький сільськогосподарський технікум, отримавши спеціальність молодшого агронома. Пропрацювавши певний час бригадиром садово-виноградної бригади в колгоспі, вступив до факультету заочної освіти Харківського сільськогосподарського інституту імені В.В.Докучаєва (відділення захисту рослин). Впродовж 1963-1966 рр. працював на посадах бригадира розсадника та ягідної бригади, агронома-ентомолога у радгоспі, а також агронома-інспектора на Донецькій обласній станції захисту рослин, виконував велику роботу по профспілковій лінії. В 1967 р. закінчив навчання в вищеназваному закладі, отримавши спеціальність вченого агронома із захисту рослин.

В 1966 р. В.П. Омелюта був призначений завідувачем Волноваського пункту сигналізації і прогнозу, і цю посаду обіймав протягом 2-х років. Він проявив себе як кваліфікований вчений і спеціаліст ентомологічного профілю. За цей період значно покращилася робота пункту, підвищилися якість і змістовність інформації, річні звіти містили в собі елементи наукового аналізу, були ілюстровані фенологічними календарями розвитку комах, феноклімограмами, діаграмами тощо. Складені Віктором Павловичем прогнози появи шкідників відрізнялися своєю достовірністю й науковою обґрунтованістю.

З 1969 р. й до виходу на пенсію (2009 р.) В.П. Омелюта свою діяльність пов'язав із Українським науково-дослідним інститутом захисту рослин (Інститутом захисту рослин Національної академії аграрних наук України). Тут найбільшою мірою у нього проявився талант вченого та організатора наукових досліджень. У формуванні його світогляду та подальшому набутті наукового досвіду величезну роль відіграли відомі вчені-ентомологи академік АН УРСР Вадим Петрович Васильєв та кандидат біологічних наук Анастасія Степанівна Дегтярьова.

До 1972 р. Віктор Павлович навчався в аспірантурі. Він провів науково-дослідну роботу з вивчення біології східної плодожерки. Встановив особливості розвитку цього небезпечного для півдня України карантинного шкідника, зокрема кількість поколінь, кормові рослини, характер пошкоджень різних культур, а також розробив ефективні захисні заходи. Результати досліджень лягли в основу дисертації за темою «Біологічні особливості східної плодожерки на півдні України та система хімічної боротьби з нею».

По закінченні аспірантури В.П. Омелюта почав працювати молодшим науковим співробітником лабораторії прогнозів УкрНДІ захисту рослин. В 1975 р. він був обраний завідувачем цієї лабораторії (з 1982 р. - відділу прогнозів і економіки), і на цій посаді пропрацював впродовж 17 років. Виконував дослідження за державними завданнями та договорами із господарствами й організаціями Держагропрому України. Вирішував актуальні питання щодо еколого-фізіологічного прогнозування розвитку та шкідливості найголовніших шкідників сільськогосподарських культур. Здійснював також методичне керівництво розробкою прогнозів розвитку й поширення шкідників у цілому по Україні.

Велику увагу Віктор Павлович приділяв таким шкідникам, як яблунева й східна плодожерки, лучний метелик, картопляна міль.

Ним відмічено, що найбільш прийнятними показниками фізіологічного стану гусениць яблуневої плодожерки є жива маса, залежно від якої змінюється здатність до виживання у гусениць під час зимівлі, в період залялькування й вильоту метеликів, кількість плодючих самиць і їх плодючість, а також вміст води й жиру в тілі гусениць. Так, в окремі роки гусениці з високою живою вагою за період зимівлі й під час свого розвитку можуть частіше гинути, ніж у попередні роки, що можна передбачити вивчаючи картину їх гемолімфи. Зменшення кількості молодих і трофічно зрілих клітин гемолімфи та збільшення кількості фагоцитів, патологічних і мертвих клітин свідчить про фізіологічне послаблення популяції. Тоді ж концентрація водневих іонів (pH) гемолімфи відрізняється більшою мінливістю й недостатньо придатна для характеристики фізіологічного стану [1].

В.П. Омелюта встановив залежність розвитку східної плодожерки (Grapholitha molesta Busck.) й лучного метелика (Pyrausta sticticalis L.) від температурних і фотоперіодичних умов. За його спостереженнями, обидва ці види мають короткоденний тип фотоперіодичної реакції. Чутливість до фотоперіоду у гусениць проявляється з третього віку. Критичний його рівень для G. molesta знаходиться нижче 13, а для P. sticticalis - 14 годин світла на добу. Повне діапаузування гусениць G. molesta відбувається в межах 10-12-годинного дня, а у P. sticticalis - 6-14 год [2, 3].

Разом з іншими вченими УкрНДІ захисту рослин Віктор Павлович розробив систему захисту яблуні від шкідників. Було підкреслено, що система заходів диференціюється в зональному розрізі відповідно з різницями в видовому складі шкідливої фауни й особливостями життєвого циклу окремих видів. Зазвичай у неї включають санітарні й агротехнічні прийоми, що є загальними для всіх зон та фоном, на якому здійснюють систему спеціальних захисних мір. Доцільність же застосування пестицидів визначається такими умовами: профілактикою можливих втрат у випадку, якщо виявлення й облік чисельності шкідника дуже складні або недостатньо достовірні (прихованоживучі шкідники); попередженням розмноження полівольтинних видів (попелиці, кліщі) до небезпечного рівня в наступних поколіннях; профілактикою втрат урожаю в наступному році; зниженням чисельності популяцій шкідників з метою безпосереднього захисту дерев або врожаю [4].

1975-1978 роки в Україні характеризувалися масовим розвитком лучного метелика. Відтоді і так впродовж тривалого часу В.П.Омелютою були проведені численні наукові дослідження з уточнення еколого-фізіологічних параметрів динаміки популяцій цього небезпечного шкідника та розроблена система поетапного річного й фенологічного прогнозування.

Віктор Павлович відмітив роль фотоперіоду в розвитку лучного метелика. Він встановив, що на гусеничній та імагінальній стадіях цієї комахи фотоперіод певним чином справляє регулюючий вплив на плодючість метеликів: за умов оптимальних температур розвитку довгоденний фотоперіод сприяє підвищенню плодючості, а короткоденний - стримує її. Реактивація діапаузуючих пронімф можлива за температур активного розвитку і без холодової дії, але ж під впливом фотоперіоду. При цьому довгий день попереджає тривалу діапаузу пронімф, а короткий, - навпаки, гальмує реактивацію і подовжує період залялькування.

В.П. Омелюта провів дослідження з виявлення видового складу природних ворогів лучного метелика. У 1977 р. з гусениць шкідника, що перезимували, було виділено 16 видів ентомофагів. З останніх найбільш часто траплялися Trichionotus flexorius Thunb., Phytodietus rufipes Holmgr. (Ichneumonidae); Exorista civilis Rd., Clemeris pullata Mg. (Tachinidae); Meteorus chrysophthalmus Nees. (Braconidae) [5].

Показав, що рівні щільності популяції лучного метелика на личинковій та імагінальній стадіях, поряд із іншими факторами, які визначають репродуктивну здатність виду, роблять вплив на плодючість самиць і наступний розвиток комахи, а отже, й чисельність. Розробив систему прогнозування розвитку цього небезпечного шкідника на основі аналізу заселення угідь на орних та перелогових землях і багаторічних травах, знань біології комахи та застосування математичних методів [6]. Це дозволяє виявляти тенденції до зниження або підвищення заселеності, що додатково вкаже на вірогідну інтенсивність розмноження шкідника в наступному році.

В.П. Омелюта вивчав поширення та шкідливість небезпечного для України карантинного шкідника - картопляної молі. Культурні й дикі пасльонові рослини, яким віддає перевагу ця комаха, він розташував у такий ряд: нікандра фізалісоподібна, картопля, дурман звичайний, баклажани, помідори, паслін чорний, перець. Встановив, що природними резерватами картопляної молі в північному Криму є нікандра, дурман і паслін [7]. За його редакцією були видані рекомендації «Выявление картофельной моли и борьба с ней» (1990).

Враховуючи різноманіття природних факторів і разом із тим особливості вирощування сільськогосподарських культур на території України, Віктор Павлович вказував на необхідність систематичного контролю за станом агроценозів, чисельністю й інтенсивністю розвитку шкідливих об'єктів, розробки прогнозу їх розвитку й поширення для конкретних періодів і регіонів. Все це дозволило б оптимізувати систему хімічного захисту рослин та зменшити недобори врожаю [8].

Відмічав, що в практиці захисту рослин використовується два види прогнозів - довго- і короткострокові. Довгострокові прогнози, які належать до типу екологічних, розробляють на період розвитку одного покоління шкідника, вегетаційний сезон або черговий рік. Відповідно період упередження може складати від одного до шести-восьми місяців. Такі прогнози служать основою для планування необхідних обсягів захисних заходів і їх матеріально-технічного забезпечення.

Короткострокові, або сигналізаційні, прогнози з періодом упередження від декількох днів до одного місяця розробляють для більш обмежених територій спеціалістами пунктів сигналізації і прогнозів та обласних лабораторій і діагностики.

Схематично ж система прогнозування, на погляд ученого, може бути представлена таким чином: прогноз на наступний рік із упередженням 6-8 місяців; уточнюючий прогноз на весняний період із упередженням 1 -2 місяці; прогноз чисельності чергового покоління з упередженням 1-2 місяці; прогноз строків боротьби (сигналізація) з упередженням до одного місяця; прогноз шкідливості й доцільності захисних заходів з упередженням до 4-6 днів [9].

Підкреслено, що прогнозування в захисті рослин ґрунтується на розробці логічних моделей прогнозу й виборі незалежних параметрів інформаційних даних, які відображають еколого-фізіологічний та морфо-функціональний стан особин у популяціях шкідників. Використання математичного апарату моделювання дозволяє підвищити оперативність прогнозування й його достовірність [10]. Все це актуально й на сьогодні при розробці комп'ютерних моделей прогнозів.

В.П. Омелюта надавав велику допомогу Управлінню захисту рослин Міністерства сільського господарства України в плануванні та організації робіт із захисту сільськогосподарських культур від шкідників, підвищенні кваліфікації й перепідготовці спеціалістів обласних і районних станцій захисту рослин, лабораторій діагностики та пунктів сигналізації і прогнозів. Він провадив консультації з питань щодо виявлення й прогнозування шкідників та визначення доцільності боротьби з ними, виступав із лекціями й доповідями на нарадах і семінарах, а також із науковими доповідями на конференціях, симпозіумах і з'їздах. Регулярно публікував статті в періодичній пресі й наукових виданнях. Впродовж 25 років брав участь у складанні прогнозів фітосанітарного стану агроценозів України та розробці рекомендацій щодо захисту рослин. За своєю редакцією видав книгу «Облік шкідників та хвороб сільськогосподарських культур» (1986), яка й донині користується великим попитом у вчених, агрономів та працівників служби захисту рослин.

Впродовж понад 10 років був членом Всесоюзної Координаційної Ради з проблеми прогнозування та секції прогнозів і економіки Відділення захисту рослин ВАСГНІЛ. Тривалий час був також членом Ради Українського ентомологічного товариства.

В 1986-1987 рр. Віктор Павлович пройшов перепідготовку на 6-місячних курсах при Тімірязєвській сільськогосподарській академії (м. Москва) з перспективних напрямів науки щодо математичного моделювання й обчислювальної техніки. В 1987 р. в складі делегації Держагропрому СРСР вивчав досвід прогнозування в захисті рослин у Японії.

З визначенням державної самостійності України для наукового забезпечення досліджень із карантину рослин у 1992 р. в Інституті захисту рослин НААН було створено відділ карантину рослин. З того часу і так до 2004 р. В.П. Омелюта, маючи достатній науковий та практичний досвід, очолив цей підрозділ. Згодом впродовж 2004-2009 рр. він обіймав посаду провідного наукового співробітника відділу. Ще Інституту стали підпорядкованими колишні спеціалізовані всесоюзні дослідні станції, в яких розширилася сфера об'єктів, що вивчалися, - це Українська науково-дослідна станція карантину рослин (Новоселицький район, Чернівецька область), Дослідна станція карантину винограду і плодових культур (м. Одеса) та Закарпатський територіальний центр карантину рослин (м. Ужгород). Багатоплановість наукових досліджень вимагала їх теоретичного обґрунтування і нових підходів. Передусім треба було чітко визначити, які об'єкти слід вважати за карантинні та від яких шкідливих організмів необхідно охороняти рослинні ресурси країни.

Одним із об'єктів досліджень у В.П. Омелюти, як і раніше, залишалася східна плодожерка. Глибоко вивчаючи ареал цього карантинного шкідника, він відмітив зональну диференціацію поширення й шкідливості, зв'язану із щільністю персикових насаджень, а також стабілізацію площ підкарантинних територій. Разом із тим вказав на можливості подальшого збільшення площ заселення східною плодожеркою, що може бути пов'язано лише за розширення посадок персика [11].

В 1990 р. в Сербію із США був завезений небезпечний шкідник кукурудзи - західний кукурудзяний жук (діабротика) Diabrotica virgifera virgifera Le Conte. Дуже скоро він швидко розмножився й розселився по Середньодунайській рівнині. Поки цей шкідник був відсутній в Україні, В.П. Омелюта вже почав аналізувати наукову літературу та інформацію про його поширення в європейських країнах. Він вказував, що активне розлітання жуків із швидкістю 40-50 км/рік та пасивне перевезення їх автомобільним, залізничним транспортом, авіацією створювало загрозу проникнення діабротики в Україну. Значні ж площі вирощування кукурудзи в нашій країні, на його думку, з повторним розміщенням на одному полі 2-3 роки поспіль та сприятливість погодних умов зимового й вегетаційних періодів, особливо в Закарпатті, на Буковині та степовій зоні могли сприяти масовому розвитку і шкідливості цієї комахи в разі проникнення.

В 1996 р. на відстані 80-100 км від західних кордонів України на території Румунії й Угорщини на феромонні пастки відловлювалися дорослі особини західного кукурудзяного жука. А в серпні 2001 р. у прикордонній смузі Закарпатської області у феромонних пастках виявилися перші особини даного виду. Зважаючи на це, перед карантинними органами країни постала задача щодо локалізації його вогнищ і недопущення подальшого поширення діабротики, в чому неоціненну допомогу повинна була надати наука.

В.П. Омелюта вказував на наявність у Закарпатській, Чернівецькій та багатьох інших областях задовільних для приживання західного кукурудзяного жука погодно-кліматичних умов та трофічної бази. Він виділив зони можливого поширення й шкідливості даного фітофага в Україні [12, 13]. Разом із іншими вченими як Інституту захисту рослин, так і Закарпатського територіального центру карантину рослин, Закарпатського інституту агропромислового виробництва своєчасно розробив методичні рекомендації щодо виявлення і визначення діабротики та заходи захисту посівів кукурудзи від неї, що було видано окремими брошурами і на сьогодні продовжує бути керівництвом до дії для спеціалістів служби захисту й карантину рослин.

Як підкреслював В.П. Омелюта, тактика попередження шкідливості й розмноження шкідника в нашій країні буде вимагати сумісної дії і зусиль учених та фахівців Міністерства аграрної політики України, Укрдержкарантину, Державних інспекцій захисту рослин і екології. Зважаючи на свою актуальність і гостроту, проблема діабротики дуже часто й на належному рівні обговорювалася на всеукраїнських та міжнародних конференціях, з'їздах, симпозіумах, засіданнях робочих груп, семінарах, нарадах, де Віктор Павлович брав активну участь.

В.П. Омелюта велику увагу надавав і такій великій групі шкідників рослин, як трипси. За результатами проведених ним обстежень теплиць із овочевими й квітковими культурами, у господарствах м. Києва й області переважно траплялися три види трипсів: оранжерейний - Heliothrips haemorroidalis B., тепличний - Parthenothrips dracae H. та тютюновий - Thrips tabaci L. На ці види були складені таблиці порівняльних характеристик.

З 1994 року в імпортованій підкарантинній продукції (квіти) в Україні неодноразово виявляли західного квіткового трипса - Frankliniella occidentalis Perg. Перші ж вогнища цього карантинного шкідника в тепличних господарствах країни було зареєстровано в 1999 р. в Закарпатській і Донецькій (м. Маріуполь) областях. Все це стало вимагати постійного контролю за теплицями та точної ідентифікації видової належності трипсів. В зв'язку із відміченим колективом, очолюваним В.П. Омелютою, на основі проведених досліджень та узагальнення наукових літературних даних була розроблена й видана «Методика виявлення та ідентифікації західного квіткового трипса в теплицях» (2004), яка стала настільною книгою для фахівців служб карантину і захисту рослин.

В.П. Омелюта вказував на ускладнення карантинної ситуації в Україні через активну територіальну експансію американського білого метелика (АБМ). Так, синантропність шкідника зумовлює специфічність кола кормових рослин у насадженнях населених пунктів, що створює екологічні проблеми під час фітосанітарних заходів. З проникненням та інтенсивним наростанням територіального розселення виду в центральних і східних областях країни на початку XXI століття дедалі реальнішою стала загроза його подальшого розповсюдження в північному та західному напрямку.

Відповідно до характеру територіального поширення АБМ, на основі порівняння еколого-кліматичних параметрів Полісся (зони фактичного ареалу) Віктор Павлович виділив зони з різними можливими умовами розвитку шкідника: 1) постійної присутності з досить високими температурними умовами (зона з відносно високою шкідливістю - південь Київського та південно-західні райони Чернігівського Полісся; середньою - північ Київського та центральні райони Чернігівського Полісся); 2) потенційного локального розповсюдження (територія Новгород-Сіверського, північно-східних районів Чернігівського та заходу Житомирського Полісся); 3) вільна з імовірним періодичним розвитком (решта фізико-географічних областей, де біокліматичні параметри непридатні для розвитку та розповсюдження АБМ) [14].

Крім ентомологічних об'єктів, В.П. Омелюта певного значення надавав також карантинним хворобам рослин (фомопсис соняшнику, некроз кори плодових) та бур'янам (різні види амброзій).

Наукові надбання В.П. Омелюти - це понад 200 наукових праць, зокрема авторське свідоцтво, низка пропозицій, 20 рекомендацій і методичних вказівок, понад 40 прогнозів, 10 книг, розділи в тритомнику «Вредители сельскохозяйственных культур и лесных насаждений» (1973-1975; 2-е изд. 1987-1989) та 3-х довідниках із захисту рослин. Підготував 3-х кандидатів наук.

Нині Віктор Павлович Омелюта на заслуженому відпочинку.

Висновки

Наукові надбання Омелюти Віктора Павловича - це вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки із захисту та карантину рослин. Вони є актуальними для сучасних умов аграрного виробництва країни, а також діяльності відділів захисту та карантину рослин Департаменту фітосанітарної безпеки, контролю в сфері насінництва та розсадництва Державної служби України з безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Успішна підготовка наукових кадрів зі спеціальності 202 «Захист і карантин рослин» за спеціалізаціями фітопатологія і ентомологія та широке впровадження досягнень науки в виробництво значною мірою сприятимуть вирішенню державних стратегічних завдань щодо зміцнення продовольчої безпеки країни, підвищення добробуту населення та охорони довкілля.

карантин рослина омелюта вчений

Список використаних джерел:

[1] Омелюта, В.П. & Скибинская, Р.Н. (1979). Показатели эколого-физиологического состояния гусениц яблонной плодожорки (Carpocapsa pomonella L.) и их связь с выживаемостью и плодовитостью бабочек. Вестник зоологии, (5), 83-88.

[2] Омелюта, В.П. (1974). Фотопериодическая реакция гусениц восточной плодожорки. Экология, (2), 87-89.

[3] Омелюта, В.П. (1987). Луговой мотылек. Защита растений, (6), 50-53.

[4] Васильев, В.П., Гродский, В.А. & Омелюта, В.П. (1981). Система защиты яблони от вредителей. Защита растений, (4), 32-33.

[5] Омелюта, В.П. & Надворная, Л.С. (1980). О паразитах лугового мотылька - Pyrausta sticticalis L. (Lepidoptera, Pyraustidae) на Украине. Вестник зоологии, (2), 89-90.

[6] Омелюта, В.П., Красюкова, Я.Ф. & Скибинская, Р.Н. (1982). Прогнозирование развития лугового мотылька. Защита растений, (9), 42-44.

[7] Кубайчук, В.П., Омелюта, В.П. & Скибинська, Р.М. (1984). Природні резервати картопляної молі в Криму. Вісник сільськогосподарської науки, (12), 33-35.

[8] Омелюта, В.П. (1985). Роль прогноза. Защита растений, (8), 12-13.

[9] Омелюта, В.П. (1986). О системе прогнозирования. Защита растений, (8), 43-44.

[10] Омелюта, В.П. (1989). Прогнозирование и планирование в защите растений. Защита растений, (3), 39-41.

[11] Омелюта, В.П. & Чернишов, О.В. (1996). Східна плодожерка в Україні. Захист рослин, (4), 14-15.

[12] Омелюта, В.П. & Філатова, Н.К. (2002). Західний кукурудзяний жук. Захист рослин, (7), 27.

[13] Омелюта, В.П., Філатова, Н.К. & Адамчук, О.С. (2003). Трофічні зв'язки Diabrotica virgifera virgifera і можливість проживання виду в Україні. VIз'їзд Українського ентомологічного товариства, Біла Церква, 8-11 вересня 2003 р.: тез. доп. Ніжин: ТОВ «Наука-сервіс», 86.

[14] Кривошеєв, С.П. & Омелюта, В.П. (2008). Американський білий метелик (Hyphantria cunea Drury). Можливість розповсюдження в умовах українського Полісся. Карантин і захист рослин, (9), 20-21.

Размещено на Allbest.ru