Ґенеза законодавства про легалізацію рабства в англійських колоніях у XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ґенеза законодавства про легалізацію рабства

в англійських колоніях у XVII ст.

Марія Вячеславівна Левчук,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії права та держави Навчально-наукового Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Резюме

Левчук М.В. Ґенеза законодавства про легалізацію рабства в англійських колоніях у XVII ст.

У статті досліджується підґрунтя правової регламентації рабства в англійських колоніях Північної Америки. В основі законодавства, що регулювало рабство в англійських колоніях лежали різні юридичні традиції і джерела права, а саме: англійське загальне право, з якого запозичувались і адаптувались положення, зокрема, що стосувались кріпосної залежності віланів як моделі для прикріплення рабів до землі та примусової праці; закони, прийняті в Англії, які стосувались регулювання суспільного порядку та боротьби з бродяжництвом; місцева колоніальна судова практика, судові прецеденти, які заклали юридичне підґрунтя для колоніальної системи рабства; місцеві закони про рабство, які узагальнювали доктрини і положення англійського права.

Ключові слова: рабство, історія рабства, легалізація рабства, рабство в англійських колоніях, англійські колонії в Північній Америці, законодавство про рабство, англійське право.

Summary

Mania Levchuk. The genesis of legislation on the legalization of slavery in English colonies in the 17th centuries.

The article is devoted to the study of the formation of the foundations of legislation that regulated slavery in the English colonies of North America in the 17th centuries. It is proven that it was formed as a result of the interaction of different legal traditions and the borrowing of legal norms from different sources: English common law, laws adopted in England, local colonial judicial practice, local laws adopted in the colonies themselves.

Special attention is paid to the influence of English common law, which regulated serfdom, on the formation of the colonial system of slavery. It states that although both groups were attached to their master's land and subject to forced labor, there were significant legal differences between them, such as the right to legal protection, the right to acquire property, and the principle of determining the legal status of children.

The impact of English laws and practices aimed at regulating social order and combating vagrancy on the slavery system in the colonies is analyzed. Colonial laws dealing with slavery borrowed provisions from English police laws to regulate the behavior of slaves, allowing the use of forced labor and punishing slaves for escape or insubordination.

A significant aspect noted in the article is the attempts to legalize slavery and introduce permanent and hereditary slavery in the colonies. Due to the failure of attempts to adopt a slave code in the English Parliament at the end of the seventeenth century, the regulation of slavery took place thanks to judicial precedents, among which the decision of the court in the case of Batts v. Penny in 1677 stands out as a defining moment. With this decision, slavery was recognized as a legal form of property, and slaves were considered the property of their owners. This set the stage for a system of slavery where the rights and liberties of slaves were subject to the power and control of their owners.

The article also examines the influence of decisions of local colonial courts on the expansion of the boundaries of the slavery system. Notable precedents include the 1640 John Punch decision, which sanctioned lifelong slavery on the basis of race, and the 1662 Elizabeth Key decision, which established the principle that slave status passed from mother to child regardless of father status.

The final part of the article provides an overview of how the generalized ideas of doctrines and statutes from English law became the basis for the creation of local legislation regarding slavery in the colonies. A specific example is the Barbados Slave Code of 1661, which set the standards for the slavery system, including recognition of slaves as property, disenfranchisement, total subordination to their owners, compulsory forced labor, and severe corporal punishment for the slightest offenses. This code served as a model for the creation of laws regarding slavery in other English colonies.

Key words: slavery, history of slavery, legalization of slavery, slavery in English colonies, English colonies in North America, English law, slavery legislation.

Постановка проблеми

законодавство рабство англійська колонія

Питання, пов'язані з історією рабства, залишаються однією з найбільш склад-них і болючих тем в історії людства. Протягом багатьох століть рабство було не лише прийнятим, а й зако-нодавчо закріпленим явищем у низці держав світу, що вплинуло на їх формування, одночасно ставши одним з найбільших порушень прав людини. Створення і функціонування системи рабства в англійських колоніях Північної Америки має глибокі корені, і вивчення її ґенези допомагає зрозуміти складні механізми формування правових норм та інститутів, що регулювали правовий статус рабів, умови їхньої праці, способи вирішення конфліктів. Для розуміння цих аспектів важливим є розкриття впливу різних джерел права та юридичних традицій, які стали основою для формування законодавства, що регулювало рабство.

Стан дослідження проблеми. Ранні дослідники тематики рабства (до ХХ ст.) Дж. Інгрем1, Е. Лонг2, Т. Кобб3, Дж. Страуд4 зосереджувалися на вивченні історії рабства в англійських колоніях, але вони часто мали етнічний і расовий підтекст, через існуючу расову дискримінацію. Хоча ці дослідження і дають загальне уявлення про розвиток рабства, але вони не завжди були об'єктивними. З розвитком академічних досліджень та зростанням інтересу до соціальних проблем, тема рабства в англійських колоніях отримала новий поштовх на основі постколоніального підходу, який розглядає рабство як частину більш широкого процесу колонізації та наслідків імперіалізму. Цей підхід дає можливість аналізувати взаємозв'язок між колоніальною імперією та колоніями, а також його впливу на розвиток рабства. Сучасні дослідження звертають увагу на різні аспекти цієї проблеми, включаючи її правові, економічні, соціокультурні та расові аспекти. Поміж науковців, які у своїх роботах торкаються юридичних аспектів регламентації рабства в англійських колоніях можна відзначити таких, як П. Колчін5, Д. Девіс6, Е. Морган7, І. Берлін8, Т. Моріс9. Серед українських дослідників, які у своїх працях розглядали тематику рабства та його історії слід назвати О. Захарчук10, В. Малишка11, В. Калашникова12.

Формулювання мети статті. Метою цієї статті є дослідження правового підґрунтя, що лягло в основу законодавства, яке регулювало рабство в англійських колоніях у Північній Америці у XVII ст.

Викладення основного матеріалу

Активізація процесу відновлення рабства і становлення рабовлас-ницької системи в колоніальних державах охоплює XVII - поч. XIX ст., коли світ перебував на етапі початку колоніальної експансії й формування нових імперій. Цей період характеризувався зростанням зовнішньої торгівлі, економічними змінами та залученням значних людських ресурсів для розвитку колоній. Дуже швидко з цим постала проблема і відновлення рабства, що було визнано легальною формою праці, де люди були позбавлені свободи і розглядалися як власність їх господарів. Дослідники як історичного, так і сучас-ного рабства визначають цей інститут у широкому сенсі як законне чи незаконне утримання людей проти їх волі шляхом насильства чи загрози його застосування, з метою використання їх праці, в якості рухомої власності їхніх, так званих власників, заради економічної вигоди тих, на користь кого вони змушені працювати13. Відтак рабство перетворює людину на специфічну форму товару на ринку праці14.

Необхідність легалізації рабства була зумовлена соціально-економічними факторами того часу, а коло-ніальна влада прагнула забезпечити дешеву робочу силу для експлуатації колоніальних ресурсів і виробництва. Значну частину англійського колоніального суспільства в Північній Америці XVII-XVIII ст. становило залежне населення, яке потрапило до Нового Світу різними шляхами. Спочатку переважно це були закон-трактовані слуги чи «сервенти»: вчорашні європейські селяни чи міські низи, які мали відпрацювати вар-тість свого перевезення до колонії протягом певного часу (зазвичай від 2 до 7 років) на плантаціях або гос-подарствах вільних власників. Використання їх праці, хоча й було обмежене тимчасовими рамками, все ж було ефективним і прибутковим, проте не покривало потреби в робочій силі повною мірою.

Потреба в дешевій робочій силі, а з нею і законодавчого закріплення рабства в англійських колоніях Північної Америки (особливо у південних колоніях) і Вест-Індії у ХУІІ ст. була зумовлена кількома факто-рами: розвитком плантаційного господарства, нестачею місцевої робочої сили, подальшою колонізацією територій та економічними інтересами.

Зазвичай у господарствах англійських колоній поєднувалася експлуатація уже згадуваних сервентів і рабів, проте водночас зі зростанням завезення рабів з Африки, вони починають витісняти сервентів на план-таціях. Англійські південні колонії у Північній Америці та колонії Вест-Індії, розвивалися як плантаційні економіки, де основою було вирощування сільськогосподарських культур, таких як тютюн, бавовна, індиго, рис та ін. Цей тип господарства потребував значної робочої сили, і рабство стало основним джерелом без-коштовної та безмежної праці. Нестача місцевих робітників також стала нагальною проблемою для колоністів, адже місцеві народи Північної Америки, такі як індіанці, не виявляли бажання працювати на плантаціях, крім того, місцеве населення було нечисленним. Відтак для задоволення потреб плантаційного господарства необхідно було залучати робочу силу в інший спосіб, яким стало завезення рабів-негрів з Африки. З кінця XVII - поч. XVIII ст. відбувається перетворення їх на спадкових рабів, у основі якого лежала проста економічна вигода: за одну й ту саму ціну на невільницькому ринку можна було купити сервента на певний термін або раба-негра на все життя.

Усі перелічені фактори сприяли формуванню рабства, а також зумовили необхідність його правової регламентації. У багатьох англійських колоніях були прийняті законодавчі акти, що регулювали правовий статус рабів, їхні права та обов'язки, умови їх праці, процедури набуття та передачі власності на рабів, визначали права власників рабів, способи вирішення конфліктів, пов'язаних з рабами. У таких законах відображались основні принципи і цінності суспільства того часу, де рабство вважалось цілком допустимим і незаперечним станом речей. Це законодавство виникло не на пустому ґрунті, не було чимось принципово новим - на його формування вплинули різні юридичні традиції, зокрема, ідеї, доктрини і принципи англійського загального права, англійське статутне право, місцева судова практика, місцеві колоніальні закони, звичаї і традиції, а отже, система рабства у англійських колоніях виникла як результат взаємодії різних юридичних традиції і правових джерел.

Англійська система права стала підґрунтям для формування законодавства, що регламентувало рабство в колоніях, адже у своїй основі, хоча й не повною мірою, містила необхідні правові інструменти для регулювання рабовласництва та встановлення обмежень на життя, працю та свободу рабів. Проте варто зазначити, що в самій Англії переважала ідея, згідно з якою Англія толерувала рабство в колоніях, але не вдома, і вирішення питання щодо рабства відбувалось непослідовними судовими рішеннями, в яких по-різному обґрунтовувалось ставлення до рабства, работоргівлі, прав рабовласників і правовий статус самих рабів.

Одним із ранніх способів вирішення питання щодо можливості повного обмеження свободи людини, її примусової праці та прикріплення до земельної ділянки стало використання в колоніях деяких правових доктрин англійського права. В англійському загальному праві примусова праця мала законні підстави лише в деяких випадках - якщо це стосувалось кріпаків-віланів як спосіб боротьби з безпритульністю та в якості покарання за злочин. Регламентація нормами загального англійського права цих аспектів обмеження свободи людини частково була запозичена для регламентації рабства в британських колоніях і, отже, стала основою колоніального законодавства, що регулювало рабство.

У середньовічній Англії існував прошарок кабальних (прикріплених) орендарів землі - віланів, які займали нішу між вільним селянином (або «вільною людиною») і рабом. Правовий статус віланів характеризувався відсутністю свободи, а за нею йшов зв'язок із землею та примусова праця. Вілани в середньовічній Англії за законом були невільними і підпорядковувалися волі свого лорда, який керував ними через різноманітну ренту та побори. Розрізняли два види віланів: перші були прикріплені до землі лорда (і в праві трактувались як нерухоме майно, що є складовою частиною земельної ділянки); інші вважались особистою власністю лорда, могли передавалися актом від одного власника до іншого, і в цьому відношенні відповідали просто рухомому майну. Принципи правового регулювання стану кріпосної залежності (villeinage) в Англії послугували моделлю для колоніальної форми рабства, яка прикріплювала рабів до землі їхнього господаря та дозволяла використовувати їх примусову працю.

Проте були й серйозні відмінності у правовому статусі віланів у самій Англії й колоніальних рабів, адже не всі положення кріпосного права поширювались на рабів. Основні відмінності стосувались права на судовий захист, набуття права власності на майно та визначення правового статусу дітей15. Так, жінки-вілан- ки мали право подати позов про зґвалтування, якщо лорд примусить їх силою; закон також забороняв калічити та вбивати віланів, що відрізняло їхнє становище від становища колоніальних рабів16. Це сталося тому, що закон визнавав віланів «підданими короля» (на відміну від рабів) і захищав їх від жорстокого поводження з боку лорда: він не міг убити чи скалічити свого вілана, хоча міг бити його безкарно. Натомість колоніальних рабів можна було побити, калічити і навіть убити без будь-яких правових наслідків для їх господаря.

Вілани, на відміну від рабів, також мали принаймні обмежену здатність набувати право власності на майно. Що стосується визначення правового статусу дітей, то діти рабів успадковували статус матері, принаймні в межах англійських колонізованих територій, а діти віланів, навпаки, успадковували статус свого батька, відтак коли батько був вільною людиною, дитина також отримувала цей вільний статус.

Протягом ХУІІ ст. судами Англії було розглянути низку справ, у яких судді вдавались до різного і часто неоднозначного тлумачення взаємозв'язку між рабством і кріпацьким станом віланів17. Тому лише деякі аспекти регламентації правового статусу віланів використовувались як основи для вироблення законодавства, що регламентувало рабство в англійських колоніях в Північній Америці.

Наступним підґрунтям колоніального законодавства, що регламентувало рабство, були англійські закони, прийняті для боротьби з бродяжництвом. Англійська колоніальна влада намагалася застосовувати підхід до регулювання наймання слуг і рабів, схожий на той, який використовувався в Англії для боротьби з безробіттям і бродяжництвом. Закони, що регламентували рабство в колоніях, запозичили елементи англійських поліцейських законів, що дало змогу впроваджувати примусову працю, контролювати та карати рабів за втечу чи непокору.

Англійський Закон про бродяжництво 1547 року передбачав, що бродяги (такими визнавались особи, які не мали домівки або стали безробітними та не мали засобів до існування) можуть бути поневолені й перетворені на рабів на певний строк18. Зазвичай цей строк становив два роки, і впродовж цього терміну бродяги вважалися рабами, які були зобов'язані працювати на свого господаря. Таких рабів-бродяг можна було купувати та продавати. Крім того, діти-бродяги ставали «підмайстрами» на певний строк і повинні були працювати під наглядом дорослих. Закон надавав право господарям використовувати фізичне покарання для поневолених бродяг, це включало в себе побиття, надягання залізних кайданів на шию та ноги поневоленого та інші форми фізичного примусу до праці. Закон також передбачав у якості покарання поневолення тих, хто не підкорявся владі господаря, а за втечу чи її спробу загрожувало довічне поневолення. В самій Англії цей закон був невдовзі відмінений, проте колоніальне законодавство про рабство наслідувало ці практики і застосовувало попередній досвід Англії у боротьбі з проблемами суспільного порядку в ХУІ ст.

Застосування положень, які стосувались кріпосної залежності віланів, до рабів та запозичення із зако-нів про бродяжництво в колоніях не вирішувало ключових питань рабовласницької системи, що на практиці вже існувала, не маючи міцних юридичних підстав. З розвитком колоніальних суспільств украй гостро постало питання як екстраполювати та адаптувати положення англійської системи права на відносини раб-ства, а головне - зробити його постійним і спадковим, надати йому юридично законних підстав, особливо в самій Англії з її сталою системою законів, які мали вищу юридичну силу в колоніях. Як виявилось вирішен-ня цієї проблеми було дуже складним. Так, до 1807 року, за винятком законів, що сприяли розвитку міжна-родної работоргівлі та регулювали її оподаткування, не було прийнято практично жодного законодавчого акта, що стосувався рабовласництва. А дві спроби (у 1660-1670-х рр.) прийняти рабський кодекс через англійський парламент зазнали невдачі19.

Система права Англії в Модерну епоху, будучи системою, яка хоча й була заснована на прецедентах, все ж включала закони, прийняті парламентом і судді повинні посилатися на них у своїх рішеннях. А тому відсутність в Англії закону, що регламентував відносини рабовласництва, спонукало до пошуку інших способів правового регулювання. У країнах континентальної Європи королівські укази мали вищу юридичну силу і у Франції, наприклад, король Людовик XIV зміг видати у 1685 році Чорний кодекс («Code Noire») для регламентації правового становища рабів і пов'язаних з рабством питань у французьких колоніях. Королівські укази європейських монархів були відтак основоположними у формуванні державно-правової політики в їхніх імперіях. Проте в Англії абсолютизм, як відомо, був «незавершений», а королі Англії, не маючи можливості просто видавати королівські укази, використовували суди, щоб обійти парламент і узаконити рабство. Тому загальне право в питаннях про рабство зазнало суттєвих змін протягом ХУІІ-ХУШ ст., ставши інструментом політики корони в рамках нової колоніальної імперії, де колоніальні правові норми мали відповідати англійському праву. В рішеннях англійських судів була закладена правова основа для «імперського» загального права про рабство, яке дозволяло вважати людей абсолютною власністю. А принципи та процедури англійського права були використані для обґрунтування легітимності системи рабства, права власності на рабів, визначення їх прав і обов'язків.

Особливо це набуло актуальності зі зростанням африканської работоргівлі, що почалася у ХУІІ ст. головним чином для забезпечення робочою силою цукрових і тютюнових плантацій у британських колоніях. Центральне місце в цьому процесі займала Королівська африканська компанія, яка з 1660 року мала монополію на работоргівлю, а її комерційні суперечки щодо рабства незабаром поставили перед англійськими судами нові юридичні питання. В англійських колоніях у Новому Світі, особливо на Барбадосі та інших колоніях Карибського басейну, іноді купували та продавали людей на особливих умовах, починаючи з 1610-х років, і не лише африканців, а й англійців та ірландців. Продавці намагалися законно підтвердити продаж, що було надто проблематичним, адже жодна з існуючих правових моделей на той час не забезпечувала надійного виконання контрактів щодо продажу людей, які не дали на це згоди. Відповідно до lex mer- catoria, раби іноді розглядалися як рухоме майно з обмеженими правами, але англійські суди не завжди визнавали торговий звичай в якості джерела права, і навіть в англійському торговельному праві не було чіткої позиції щодо цього. Питання виникло і стало предметом суперечок в англійських судах, оскільки персональні позови могли бути подані в Англії, навіть якщо причина позову виникла за кордоном. У 1671 році, після того як Королівська африканська компанія збанкрутувала (Причиною фінансової кризи компанії у 1667 і подальшого банкрутства до 1671 року була неспроможність стягнути паперові борги - неофіційні контракти на продаж людей, які не могли бути виконані законно. Про умови банкрутства та рефінансування.)20, англійський монарх Карл ІІ допоміг зробити купівлю та продаж людей як рабів повністю законною, поширивши це право по всій імперії.

Коли в англійському парламенті, як зазначалось, через значну опозицію в обох палатах не вдалося легалізувати рабство (Було дві спроби це зробити - у 1660 та 1674 роках, ключовими елементами обох пропозицій було те, що іноземців або нехристиян можна використовувати в якості рабів як в Англії, так і в колоніях.), король звернувся до суду і Верховний суд королівської лави своїм прецедентом зробив рабство легальним не лише в самій Англії, а й у її імперії. У 1677 р. у справі Баттс проти Пенні судді постановили, що позов про тровер (Більшість позовів в англійському загальному праві вимагали використання певного виду наказу (writ), щоб бути дійсним.) (trover - форма позову в загальному праві про відшкодування збитків за незаконне заволодіння особистим майном) можна застосовувати щодо чорношкірих людей, наче вони були рухомим майном. Для використання trover, як у цьому випадку, потрібне було тлумачення, яке в підсумку вказав суд, що особа може бути «bona» (лат. благо) або власністю. Встановлене тут правило про те, що люди є товаром, відкривало цілу категорію інших судових позовів для таких судових процесів, у тому числі ще один вид посягання на власність під назвою detinue, який був ще більш корисним для рабовласників. Як detinu, так і trover були різновидами юридичних позовів про порушення власності й вимагали компенсації за товар, який хтось узяв, проте detinu допускав повернення самого «товару» (поневоленої особи), а також збитків; trover видавався лише для відновлення вартості товару.

У цій справі судді створили потужний правовий механізм, що дав змогу «повернути» людей як майно за борги, заклавши правову основу для загального права про рабство, яке дозволяло вважати людей абсолютною власністю. Обґрунтування полягало в тому, що язичники та невірні не мали прав, вони не могли бути підданими, оскільки вони не могли присягнути на вірність, щоб зробити їх такими. Судді вважали, що люди могли бути «благом» або абсолютною власністю, якщо вони були «невірними» (і, отже, юридично іноземцями, які перебували поза захистом будь-яких законів), і що їхній статус міг бути вічним і спадковим. Як іноземців, їх можна вважати «товаром», а не людьми для цілей торгівлі. Це рішення стало основоположним прецедентом англійського майнового права у підтримці рабства. Особливо після 1698 року, коли актом англійського парламенту була скасована монополія на работоргівлю Королівської африканської компанії (що збанкрутувала) і вона була визнана дозволеною для всіх англійських підданих21, що збільшило кількість справ, які стосувались рабства.

Практика розгляду справ місцевими судами в англійських колоніях також вплинула на формування законодавства, що стосувалось рабства, адже судді та юристи були знайомі зі звичаями та традиціями регіону, а їхні рішення відображали місцеві цінності та відповідали переважаючим суспільним поглядам. Значущим судовим прецедентом у правовій історії англійських колоній Північної Америки, який визначив подальший розвиток колоніальної системи рабства стала справа поневоленого афроамериканця Джона Панча (John Punch) 1640 року, який жив у колонії Вірджинія та був слугою за наймом. У цій справі після втечі трьох слуг - Джона Панча (африканського походження), Джона Касора і Гронна Г арднера (обидва європейського походження) - усіх трьох спіймали та повернули до Вірджинії, після чого їх власник Хью Гуллі звернувся до суду. 9 липня Рада губернатора Вірджинії, яка була найвищим судом колонії, засудила всіх трьох чоловіків до тридцяти ударів батогом кожного, обох європейців до продовження терміну контракту ще на чотири роки для кожного, а Панча, оскільки він був негром, до «служіння своєму згаданому господареві або його спадкоємцям протягом часу його природного життя тут або в іншому місці»22, обґрунтовуючи це саме на основі расової належності Панча. Відтак чорношкірий Джон Панч став рабом, на відміну від двох білих слуг, які мали лише довше служити.

Використання судом як обґрунтування рішення належність до раси не містить прямого посилання на прецедент у загальному праві Англії чи Вірджинії, тому можна лише припустити, що члени суду, ймовірно, знали про положення загального права, згідно з якими християнин не міг поневолювати християнина (Панча вважають нехристиянином, на відміну від його спільників). Це був перший відомий випадок у Вірд- жинії, пов'язаний із рабством, більше того, це мало суттєве значення, оскільки було задокументовано.

Це судове рішення стало прецедентом для встановлення практики пожиттєвого рабства на підставі расової належності. З цієї причини деякі дослідники навіть вважають Джона Панча «першим офіційним рабом в англійських колоніях»23, а його справу - першим юридичним санкціонуванням довічного рабства. Деякі історики також вважають це однією з перших юридичних відмінностей між європейцями та африкан-цями, що була зафіксована в колонії, і ключовою віхою в розвитку інституту рабства в Сполучених Штатах24. Ця справа, відображає тенденцію до юридичного визнання рабства, заснованого на расових критеріях, і відіграла важливу роль у становленні системи рабства в Північній Америці. Вона також підкреслила соціальні та правові відмінності між африканськими та європейськими слугами, що вплинуло на подальший розвиток рабської системи в регіоні.

Ще одним важливим судовим прецедентом стала справа Елізабет Кі (Elizabeth Key), яка була однією з перших темношкірих жителів тринадцяти колоній, які подали позов про звільнення від рабства та виграли. Цей позов був одним із найперших «позовів про свободу» особи африканського походження в англійських колоніях.

Елізабет Кі була донькою африканської рабині та англійця Томаса Кі, отримала хрещення в церкві Англії, проте, оскільки вважалась «незаконнонародженою дитиною», набула статусу рабині. На початку ХУІІ ст. у доктрині англійського загального права діти, народжені англійськими батьками за межами країни, ставали англійськими підданими при народженні, проте невизначеним залишався статус дітей, якщо лише один із батьків був англійським підданим25.

Її справа ґрунтувалася на кількох ключових аргументах. Одним із них був той факт, що її батько, Томас Кі, був англійцем і що згідно з англійським законодавством юридичний статус вільного або раба залежав від правового статусу батька. Окрім того, вона стверджувала, що була хрещена в дитинстві й була практикуючою християнкою, а тому не повинна бути поневоленою. Довівши в суді зазначені аргументи, суд надав Елі- забет Кі свободу.

Наслідком розгляду цієї справи стало прийняття у 1662 року закону в Вірджинії, щоб роз'яснити статус дітей жінок негритянського походження. Закон встановлював, що соціальний статус дітей, народжених у колонії, відповідатиме соціальному статусу їхніх матерів26. Цей закон відрізнявся від положень англійського загального права, за яким соціальний статус дітей визначався статусом батька, який мав обов'язок утримувати як закононароджених, так і позашлюбних дітей. Цей закон також звільнив білих батьків від визнання дітей своїми, надання фінансової підтримки чи організації учнівства, як від них вимагали в Англії, або емансипації. Законодавство розширило межі рабства, закріпивши принцип «partus sequitur ventrem», який означав, що статус рабства передавався від матері до її дітей. Було встановлено, що всі діти, народжені жінками-рабинями, незалежно від статусу батька чи частки європейського походження, будуть народжуватися в статусі рабів.

На формування законодавства про рабство вплинули і деякі закони, прийняті в окремих англійських колоніях, що надалі використовувались як основа для вироблення власних законодавчих актів. Таким «зразковим» регіоном стала британська Вест-Індія, зокрема, Барбадос, що має сумнівну честь бути першим в Америці, де розпочалася цукрова революція, яка, своєю чергою, спиралася на рабство та сприяла проголошенню і поширенню американського колоніального рабства.

Цукровий бум у британських острівних колоніях вимагав більше робочої сили для економіки цукрових плантацій, що постійно зростала. Завезення африканських рабів на Барбадос почалося в 1627 році, практично з моменту колонізації острова британськими поселенцями. Работоргівля з Африкою стала важливою складовою економіки Барбадосу і багатьох інших колоній у Карибському регіоні, забезпечуючи робочу силу для розвитку плантаційного господарства, зокрема вирощування цукрової тростини. За лічені десятиліття завезення рабів з Африки на Барбадос значно зросло, і рабство стало основною формою праці на острові.

Колоніальне поневолення Вест-Індії охоплювало три взаємопов'язані аспекти права, які були трансформовані з запровадженням африканського рабства: по-перше, визначення рабів як власності; по-друге, встановлення форм контролю над рабами; і по-третє, розробка правових визначень раси, які відрізняли африканських поневолених та їхніх нащадків від решти населення. З метою забезпечення контролю над рабською спільнотою, яка виявляла ворожість і не приймала свого підлеглого стану, плантатори, побоюючись можливого повстання чорношкірої більшості, впроваджували контроль над африканською людністю і численні соціальні обмеження.

Першим і ключовим законом Барбадосу, що регулював питання рабства був «Закон про кращий порядок і управління неграми» (An Act for the better ordering and governing of Negroes), відомий як Барбадоський рабський кодекс 1661 року27, що з деякими змінами був перевиданий у 1667 році. Основною метою його прийняття стала регламентація процедур управління зростаючим рабським населенням острова, яке потроїлося з 1640 року.

Цей закон установив правовий фундамент для функціонування системи рабства в колонії та поклав початок юридичній регламентації рабства. Оскільки Барбадос був першою англійською колонією, де відбу-лась регламентація рабства, як зазначає Рассел Менард, цей кодекс широко запозичувався для вироблення законів, що регулювало систему рабства в інших колоніях, хоча колоністи і не обмежувались тільки ним28.

У цьому всеосяжному законі африканці визначалися як «язичники» і «дикуни», стосовно яких не можуть застосовуватися ті ж закони, що й до християн. Законодавцями було визначено, що африканці були визнані як «чужинці» та «слуги» та підлягали повній підпорядкованості своїм власникам та їхнім спадкоєм-цям, встановлюючи таким чином, що статус раба передавався у спадок, тобто раби могли бути продані, куп-лені або залишені у власності спадкоємців своїх попередніх власників.

Права рабів жорстоко обмежувались: вони не мали права володіти майном, займати жодні посади, одружуватись без дозволу власника або виїжджати з місця проживання без дозволу. Закон встановлював положення, за яким раби відносились до рухомого майна, позбавляючи їх навіть основних прав людини, гарантованих загальним правом, наприклад права на життя. Це дозволяло власникам рабів робити зі своїми рабами все, що їм заманеться, за будь-які злочини, включаючи побиття, скалічення, страту і навіть спалювання живцем. Наприклад, якщо темношкіру особу визнавали винною у вчиненні насильства проти білої людини, кодекс передбачав, що її слід «жорстоко пошмагати», за другий злочин - «має бути жорстоко побитий батогом, розрізаний ніс і спалений розпеченим залізом у якійсь частині обличчя», тоді як третій злочин має «каратися смертю»29. Проте «якщо будь-яка людина з безглуздості, або лише з кривавої думки, чи з жорстоких намірів навмисно вб'є негра чи іншого власного раба, вона повинна заплатити в державну скарбницю 15 фунтів стерлінгів; але якщо людина вб'є раба іншої людини, вона заплатить власнику негра подвійну вартість і в державну скарбницю двадцять п'ять фунтів стерлінгів»30.

Проте цей закон також встановлював і деякі положення щодо умов утримання рабів: визначалось, що господарі повинні були забезпечувати кожного раба одним комплектом одягу на рік, проте не встановлюва-лись стандарти щодо харчування, житла чи умов праці рабів.

Через сім років після Кодексу 1661 року Барбадоська асамблея у своєму акті визначила рабів як нерухоме майно31. Це означало, що спадкоємці рабовласників не втрачатимуть свою власність на рабів після смерті власників і закон захищав інвестиції плантатора в купівлю рабів, так само як і в нерухомість, щоб зберегти їх нащадкам. Претензія на право власності, тобто законне право на «річ», вважалося нічим іншим, як дозволом здійснювати певні природні повноваження та за певних умов отримувати захист, реституцію або компенсацію за втрату власності. Рабовласники робили все необхідне для збереження свого права власності в поневолених: зазвичай це включало вимогу компенсації за смерть рабів або ушкодження, а також вимогу повернення рабів-утікачів.

Барбадоський рабський Кодекс поширився по всьому Карибському басейну та майже цілком був запозичений і діяв у кількох інших англійських колоніях, включаючи Ямайку, Кароліну (1696 р.), Джорджію та Антигуа32, ставши зразком законів, що регламентували систему рабства і в північноамериканських англійських колоніях.

Висновки

Система рабства в англійських колоніях Північної Америки мала свої особливості, вклю-чаючи визнання рабів в якості власності, позбавлення їх основних прав, існування різноманітних форм при-мусової праці, що регламентувалось як законами, так і судовими прецедентами. Законодавство, що регулю-вало рабство сформувалось як результат взаємодії різних юридичних традицій і запозичення правових норм з різних джерел: англійського загального права, законів, прийнятих в Англії, місцевої колоніальної судової практики, місцевих законів, прийнятих у самих колоніях.

З англійського права в колоніях були запозичені положення, що стосувались кріпосної залежності віла- нів, яка послугувала моделлю для колоніальної форми рабства. Як і вілани, раби в колоніях були прикріплені до землі свого господаря і підлягали примусовій праці. Проте повністю екстраполювати на рабів положення Villeinage, тобто кріпосного стану було неможливо через суттєві відмінності, що стосувались права на судовий захист, права на набуття власності та принципу визначення правового статусу дітей.

На формування законодавства щодо рабства у колоніях у Північній Америці вплинули англійські закони та практики, які були спрямовані на регулювання проблем суспільного порядку та боротьбу з бродяжництвом. Закони, що стосувалися рабства в колоніях, запозичували елементи англійського поліцейського закону для регулювання поведінки рабів. Це дозволяло використовувати примусову працю, контролювати та карати рабів за втечу чи непокору.

Проте цих юридичних підстав було недостатньо для легалізації рабства і це вимагало знайти способи пристосування положень англійського права щодо відносини рабства, зробити його постійним і спадковим у колоніях. Спроби у 1660-1670-х роках прийняти рабський кодекс через англійський парламент зазнали невдачі через опозицію, тому регламентація рабства відбулася завдяки судовим прецедентам. Одним із визначальних прецедентів стало рішення англійського суду у справі Баттс проти Пенні у 1677 році, яким рабство було визначене як законна форма власності, а раби розглядалися як майно їхніх власників. Це встановило основу для системи рабства, де права та свободи рабів були підпорядковані владі та контролю власників.

Рішення місцевих колоніальних судів доповнювали існуючі доктрини англійського права в колоніях, розширюючи межі рабства. Значущими прецедентами стали рішення у справі Джона Панча 1640 року, що санкціонувало довічне рабство на підставі расової належності та справа Елізабет Кі 1662 року, після якої основоположним принципом статусу дітей негритянського походження став «partus sequitur ventrem». Він означав, що статус рабства передавався від матері до її дітей, і якщо мати була рабинею, то її діти також автоматично народжувалися як раби незалежно від статусу батька, що закріплювало життєздатність існування системи рабства впродовж поколінь.

Узагальнені ідеї доктрин і статутів з англійського права стали основою для створення місцевого зако-нодавства щодо рабства в колоніях, окремі колоніальні закони стали взірцевими, що запозичувались і реце- піювались в інших колоніях. До таких належав Барбадоський рабський кодекс 1661 року, що визначив низку стандартів для системи рабства, а саме: визначення рабів в якості власності, позбавлення їх будь-яких прав, включаючи право володіння майном, вільного укладення шлюбу та свободи пересування; повне підпорядкування рабів своїм власникам; обов'язкова примусова праця та суворі фізичні покарання за найменші провини. Цей кодекс заклав правовий фундамент для функціонування системи рабства в колонії та став прикладом для створення законів, що регулювали рабство в інших англійських колоніях.

Досліджені правові джерела та доктрини лягли в основу законів, які приймались колоніальними урядами. Вони адаптувались до місцевих умов, доповнювались і розвивались, підтримуючи життєздатність рабства в Північній Америці, що тривало більше двох століть.

Література

1 John Kells Ingram A History о f Slavery and Serfdom. Adam and Charles Black, 1895. 308 p.

2 Edward Long. The History of Jamaica: Or, General Survey of the Ancient and Modern State of that Island, 1970, Frank Cass&Co., Ltd. 1825 p.

3 Thomas R. R. Cobb AnInquiry into the Law of Negro Slavery in the United States of America. Negro Universities Press, 1968.358 p.

4 George M. Stroud. A Sketch of the Laws Relating to Slavery in the Several States of the United States of America. Philadelphia: H. Longstreth, 1856. 180 p.

5 Peter Kolchin. American Slavery 1619-1877. Hill and Wang, 1993. 352 p.

6 David Brion Davis. Inhuman Bondage: The Rise and Fall of Slavery in the New World. Oxford University Press, 2006. 440 p.

7 Edmund S. Morgan. American Slavery, American Freedom: The Ordeal of Colonial Virginia. W. W. Norton & Company, 1975. 464 p.

8 Ira Berlin. Many Thousands Gone: The First Two Centuries of Slavery in North America. Belknap Press, 1998. 512 p.

9 Thomas D. Morris, Southern Slavery and the Law, 1619-1860 (Studies in Legal History). The University of North Carolina Press, 1996. 575 p.

10 Захарчук О. І. Суспільно-історичні форми рабства: зміст та особливості прояву: дис. ... канд. філос. наук: 09.00.03 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ, 2017. 193 с.

11 Малишко В. М. Еволюція правових інститутів тимчасового і довічного рабства у Британській Америці (16071775 роки): дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. Київ, 2009. 221 арк.

12 Калашников В. М., Малишко В. М. Формування інститутів держави і права в США ранньої доби: 1607-1775 рр.: монографія / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Київ: Логос, 2015. 425 с.

13 Davis, David Brion, Inhuman bondage: the rise and fall of slavery in the New World. New York, NY: Oxford University Press, 2006. Р 30.

14 Захарчук О. І. Рабство та кріпацтво як історичні форми інституалізації неволі. Гілея: науковий вісник. 2014. Вип. 87. С. 254.

15 Collins, J. (2021). English Societal Laws as the Origins of the Comprehensive Slave Laws of the British West Indies. In W. Eves, J. Hudson, I. Ivarsen, & S. White (Eds.), Common Law, Civil Law, and Colonial Law: Essays in Comparative Legal History from the Twelfth to the Twentieth Centuries. P. 312.

16 Watson, A. Slave Law in the Americas. Athens, GA, 1989. P. 76.

17 Collins, J. (2021). English Societal Laws as the Origins of the Comprehensive Slave Laws of the British West Indies. In W. Eves, J. Hudson, I. Ivarsen, & S. White (Eds.), Common Law, Civil Law, and Colonial Law: Essays in Comparative Legal History from the Twelfth to the Twentieth Centuries. P. 313-317.

18 Slavery and Protector Somerset; the Vagrancy Act of 1547 C. S. L. Davies Economic History Review, 1966, vol. 19, issue 3, P. 533-549.

19 Ruth Paley, Cristina Malcolmson & Michael Hunter (2010). Parliament and Slavery, 1660-1710, Slavery & Abolition, 31:2, P. 257-281.

20 Kenneth Gordon Davies, Royal African Company. London: Longmans, Green, 1957, esp. P. 57-59.

21 The Oxford History of the British Empire: Volume I: The Origins of Empire: British Overseas Enterprise to the Close of the Seventeenth Century. Nicholas Canny (ed.) (Oxford: Oxford University Press, 1998), P. 254-259.

22 Minutes of the Council and General Court of Colonial Virginia 1622-1632, 1670-1676. H. R. McIlwane, ed., (Richmond: Library of Virginia, 1924), P. 466-467.

23 Coates, R. D. (2003). Law and the Cultural Production of Race and Racialized Systems of Oppression: Early American Court Cases. American Behavioral Scientist, 47(3), P. 333.

24 Paul Finkelman (1985). Slavery in the Courtroom: An Annotated Bibliography of American Cases (Library of Congress). P. 3.

25 Taunya Lovell Banks, Dangerous Woman: Elizabeth Key's Freedom Suit - Subjecthood and Racialized Identity in Seventeenth Century Colonial Virginia, 41 Akron Law Review 799 (2008). Р. 806-807.

26 Morris, Thomas D. (1996). Southern Slavery and the Law, 1619-1860. University of North Carolina Press. P. 43.

27 The laws of Barbados collected in one volume by William Rawlin, of the Middle-Temple, London, Esquire, and now clerk of the Assembly of the said island. EEBO Editions, ProQuest, 2011. P. 157-164.

28 Russell, R. Menard. Sweet Negotiations: Sugar, Slavery, and Plantation Agriculture in Early Barbados. University of Virginia Press, 2006. P. 112.

29 The laws of Barbados collected in one volume by William Rawlin, of the Middle-Temple, London, Esquire, and now clerk of the Assembly of the said island. EEBO Editions, ProQuest, 2011. P. 158.

30 Там само. С. 164.

31 Там само. С. 73.

32 April Lee Hatfield, Atlantic Virginia: Intercolonial Relations in the Seventeenth Century. Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 2004. P. 155.

Размещено на Allbest.ru