Особливості функціонування та трансформації оборонних споруд на території сучасної Вінницької області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості функціонування та трансформації оборонних споруд на території сучасної Вінницької області

Юрій Роїк

Київ

Анотація

В статті досліджуються особливості існування замків на території сучасної Вінницької області. Встановлюються причини створення оборонних об'єктів, з'ясовується їх місце і роль в історії краю. В контексті зміни геополітичної ситуації виявляються основні чинники, що спричинили до втрати замками області їх оборонного призначення. Також аналізується процес зникнення замків, розглядається особливість їх подальшої трансформації та початок домінування палацового будівництва в досліджуваному регіоні.

Ключові слова: замки, Вінницька область, палаци, оборона, татарські набіги.

Аннотация

В статье исследуются особенности существования замков на территории современной Винницкой области. Устанавливаются причины создания оборонных объектов, выясняется их место и роль в истории края. В контексте изменения геополитической ситуации выявляются основные факторы, которые привели к потере замками области их оборонного назначения. Также анализируется процесс исчезновения замков, рассматривается особенность их дальнейшей трансформации и начало доминирования дворцового строительства в исследуемом регионе.

Ключевые слова: замки, Винницкая область, дворцы, оборона, татарские набеги.

Abstract

The article explores the specifics of the existence of castles in the territory of modern Vinnytsia region. The reasons for creating defense objects are identified. This process was linked to the colonial policy of the Grand Duchy of Lithuania on the one hand, and to the need for protection against the nomads on the other hand. The researched territory was a border that was frequently attacked. The problem became especially acute after the creation in 1441 of the Crimean Khanate. The article explains the place and role of fortifications in the history of the region. The castles could protect the local population from the Tatar raids.

The main factors that have caused the loss of the defensive function of the castles are identified in the article. Since the beginning of the XVIII century, significant changes have taken place in the geopolitical situation. The Polish-Lithuanian Commonwealth gradually lost its power until the division of its territories at the end of the XVIII century. Instead, the Russian Empire strengthened and invaded the researched territories. Subsequently, as a result of a series of Ottoman-Russian wars, the threat of steppe attacks finally disappears. So the castles have lost their value and began to declin under the new conditions.

The article also discusses the peculiarity of further transformation of castles and the beginning of dominance of palace construction in the researched region. In general, there are several options to take place after castles have ceased to play a key role in the existence of settlements. The first is the gradual decline and demolition of structures, and the second is restructuring. Most of the buildings, unfortunately, have not been preserved to date, or only ruins remain. A significant number have been rebuilt over time. First of all this concerned to private castles.

Keywords: castles, Vinnytsia region, palaces, defense, Tatar raids.

Сьогодні Вінницька область асоціюється, в першу чергу, з наявністю на своїй території значної кількості палаців та палацово-паркових комплексів. Разом з тим, дана територія раніше була свого роду щитом перед загрозою зі степу та характеризувалась наявністю значної кількості оборонних споруд. Замки області були по-справжньому бойовими, адже постійно приймали на себе удари татарських та турецько-татарських нападів.

Проблема існування та зникнення замків на території сучасної Вінницької області є не досить добре дослідженою. Причин цього можна виділити декілька. Перша - до сьогодні майже не залишилось збережених замків області, а тому це питання є мало цікавим для широкого загалу. Друга - в переважній більшості замки та фортеці Вінницької області мали досить скромний вигляд, не відрізнялись своєю величчю та міцністю. Проте, розвиток історико-культурного туризму, можливість залучення сучасних технологій задля популяризації навіть таких пам'яток, які не збереглись до наших днів, актуалізують вивчення історико-культурних пам'яток регіону.

Дослідженням замків Вінницької області безпосередньо чи в контексті в різні часи займались М. Грушевський, О. Пшездзецький, В. Гульдман, Є. Сіцінський, Д. Малаков, Р Афтаназі, О. Пламеницька, Л. Виногродська, О. Мальченко. В процесі дослідження ролі замків в українсько-татарських відносинах використовувались напрацювання сучасних авторів, таких як В. Грибовський, Т Чухліб, М. Крикун, А. Домановський.

Мета статті - проаналізувати особливості функціонування та трансформації оборонних споруд на території сучасної Вінницької області. Поставлена мета передбачає розв'язання низки конкретних завдань, а саме: проаналізувати контекст, в якому відбувався розвиток фортифікаційного будівництва регіону, виявити основні закономірності, які зумовили занепад замків та відстежити їх подальшу долю.

Сусідство зі степом вимагало проведення активної оборонної політики. Після приєднання до складу Великого князівства Литовського в другій половині XIV ст. територія сучасної Вінницької області стала прикордонням та приймала на себе перший удар нападів кочівників. Даний регіон дещо відрізнявся він інших частин Великого князівства Литовського чи Польського Королівства в XIV-XVlI столітті. Це проявлялось в певній відокремленості територій та значно меншому централізованому впливі1. Місцеві міщани несли свій службовий обов'язок нарівні з шляхтою, були зобов'язані ремонтувати укріплення, нести сторожову службу та переслідувати ворога2.

Зменшення значення замків як основних оборонних об'єктів було викликано рядом причин. Важливим фактором став розвиток технічних засобів ведення бою. Стіни замку все рідше могли надійно захищати від гарматних пострілів. Але важливішою, на нашу думку, стала зміна геополітичної ситуація в регіоні. Найчастішим нападником були кримські татари, які в 1441 році на уламках Золотої Орди утворили свою державу - Кримське Ханство. Держава татар була незалежною, проте перебувала під протекторатом Османської імперії. Це зумовлювало залежність зовнішньої політики Кримського Ханства. Проте кримчаки не тільки брали участь у військових діях з османами, а й самостійно проводили походи. Від таких дій часто страждала територія прикордонного Східного Поділля. Для прикладу у 1524 та 1527 рр. кримська орда чисельністю майже 40 тисяч воїнів вторглася до Поділля, а в середині XVI ст. татарами було спалено містечко Брацлав3.

Щодо причин татарських набігів XV-XVII ст. в історичній науці нема чіткої позиції. З однієї сторони, їх можна розглядати як опосередкований прояв політики Туреччини у Східній Європі, з іншої - засіб наживи для самого Кримського Ханства4. І в різних ситуаціях напади могли мати більш виражений характер - від грабунку до досягнення впливу в політичній сфері та на міжнародній арені.

Світлана Плетньова виділяє три стадії кочування: перша - постійний рух кочовиків, строкатість етнічного складу кочового суспільства, стан перманентного нашестя; друга - окреслені межі кочування і землеробства, періодичні грабіжницькі набіги; третя - напівосілість, держава та міста з розвинутою торгівлею, ведення війн за політичне переважання5. Татари Північного Причорномор'я характеризувались строкатістю цих стадій. І якщо Кримське Ханство можна віднести до третьої групи кочування, то ряд орд відносились до другої, а то й першої групи. Централізовано керувати їхніми діями було неможливо, тому навіть в часи перемир'я з Кримським Ханством продовжували відбуватись окремі набіги неконтрольованих орд6.

Основною перевагою татар була раптовість нападів, проте невеликі загони не мали відповідного озброєння та вмінь для штурму укріплених поселень. Тому закономірною для захисту від кочовиків є поява ряду замків на шляхах нападників. За наявності оборонних укріплень місцеве населення мало змогу заховатись за його стінами у випадку небезпеки. Такі замки часто будувались на місці давньоруських городищ. Разом з тим, гарнізони невеликих прикордонних замків не могли повноцінно протистояти нападам Кримського ханства та колишніх монгольських орд. Частково відповідальними за оборону призначались місцеві урядовці, які організовували превентивні військові походи на ворожу територію7. Тому тут варто зауважити, що татарські землі також піддавались частим нападам зі сторони козаків. Такі напади, зокрема, мали на меті і грабіжницький характер.

Суттєвим чинником, який уможливлював взаємні напади була відсутність постійних кордонів в Північному Причорномор'ї8. Відсутність системи контролю за кордоном давала змогу нападаючим відносно без проблем проникати як на українські землі, так і на землі Кримського Ханства. Проте вже з другої половини XVII століття сусідні держави намагаються урегулювати питання прикордонних територій.

Статус татарських набігів чітко не був визначений. Така ситуація тривала до кінця XVII ст. В цілому, з першої половини XVIII ст. Кримське ханство та Османська імперія починають втрачати свої позиції на міжнародній арені. Скориставшись вигідною ситуацією Російська імперія в 1735 році розпочинає війну з Османською імперією. В результаті був укладений Белградський мирний договір9 1739 року, за результатами якого Росії не вдалось досягнути поставлених перед війною цілей. Разом з тим бойові дії сильно позначились на становищі Кримського Ханства, з території якого постійно нависала небезпека нападів для українських земель. Російська армія під командуванням фельдмаршала Мініха майже вщент розгромила Кримський півострів. Було знищено столицю Бахчисарай, розорено значну частину країни.

З другої половини XVIII ст. Річ Посполита стрімко втрачає могутність та стає об'єктом активної політики сусідніх держав. Все закінчилось трьома поділами Речі Посполитої. В результаті другого поділу 1793 року значна територія Правобережної України відійшла до Російської імперії. Після цього на території сучасної Вінницької області було створено Брацлавську губернію10. Приєднання Поділля до Російської імперії стало першим етапом в процесі зменшення потреби наявності замків.

Наступний етап пов'язаний з територіальними змінами, що відбулись в результаті ряду російсько-турецьких війн. В ході витіснення Османської імперії з Північного Причорномор'я та Балкан Східне Поділля поступово перестає бути прикордонною територією. Загроза раптових нападів з боку татар чи турків зводиться майже до нуля. Замки втрачають своє оборонне значення, а їх утримання стає абсолютно невигідним.

Таким чином, зміна геополітичної ситуації та відсутність татарських нападів зумовлюють поступовий занепад замків Східного Поділля. Замки Вінниччини хоч і знаходились на передовій оборони та часто піддавались нападам, проте міцністю та надійністю не виділялись. З описів замків 154511 та 155212 років дізнаємось, що ряд оборонних споруд знаходились в досить занедбаному стані навіть за умов періодичних нападів. До таких, зокрема, можемо віднести Вінницький та Брацлавський замки. Звичайно, в таких замків не було шансів в будь-якій формі проіснувати до сьогодні.

На жаль, від значної частини замків не залишилось і сліду. Дещо інша ситуація з кам'яними спорудами, які часто розбирали на матеріал самі ж місцеві жителі. Частина замків дійшла до нас у вигляді руїн, до таких, зокрема, можна віднести Барський та Озаринецький замки. Бар- ський замок, очевидно, був побудований в середині XV століття, а згодом перебудовувався в 1540-х та в 1640-х роках13. Він був другим, після Кам'янецької фортеці, за площею на Поділлі. Розвитком міста та фортифікаційних укріплень опікувалась королева Бона Сфорца. Але з її від'їздом до Італії в 1556 році починається поступовий занепад. Остаточно замок починає занепадати після руйнувань 1768 року. Озаринецкий замок, як і Барський, знаходиться на заході області. Точний час його появи невідомий, проте в середині XVII поселення було добре укріпленим.

В цілому можна виділити декілька варіантів розвитку подій після того, як замки перестали відігравати ключову роль в існуванні поселень. Перший - поступовий занепад та руйнування споруд. Переважну більшість замків регіону спіткала саме така доля. Цей фактор є важливим у сучасному сприйнятті значення оборонних споруд Вінниччини, адже замки, які відігравали важливу роль в історії краю сьогодні залишаються поза увагою широкого загалу.

Дещо інша ситуація з поширеною практикою перебудови замків у палаци. Це, в першу чергу, стосувалось замків, які перебували у приватній власності. Для прикладу - Іванівський замок в селі Іванів. Будівництво замку розпочалось Адамом Мишкою на початку XV століття14. У XVIII столітті на руїнах старого замку Адам Холоневський побудував замок-палац, який поєднував стилі бароко та класицизму. З чотирьох сторін споруди стояли сторожові вежі. Іванівський замок сьогодні є одним з прикладів збережених замків Вінницької області.

Окремо варто виділити палац в Мурованих Курилівцях. Він був побудований на початку ХІХ століття Станіславом Комарем на підмурку замку XVI століття15. До сьогодні чітко видно збережені ескарпи старого замку, а зовнішній вигляд палацу наче символізує перехід від домінування замкового будівництва до палацового.

Ще одним прикладом трансформації є Хмільницький замок. Мурований замок був побудований та укріплений на початку XVI століття. Після геополітичних змін замок втрачає своє значення і починає руйнуватись. Руйнування тривало до XVIII століття, аж поки будівлю не було розібрано для будівництва палацу поруч. До сьогодні вцілілою залишилась одна вежа, а з розібраного матеріалу було побудовано палац графа Ксідо. замок оборонний історія

Як бачимо, прикордонне розташування території Поділля зумовило певні особливості місцевого укладу. За відсутності належної підтримки зі сторони держави, військові повинності доводилось виконувати навіть міщанам. На утримання замків не вистачало коштів, тому в умовах постійних нападів вони зазнавали частих руйнувань. Місцеве населення вимушене було відбудовувати укріплення, оскільки навіть слабкі, дерев'яні замки часто були чи не єдиним захистом від кочовиків. Більше того, є всі підстави зробити висновок, що фортифікаційні споруди Вінницької області відігравали важливе значення в обороні не лише українських земель, а й території Великого князівства Литовського та Королівства Польського.

Поступова зміна геополітичної ситуації сприяла зміні внутрішнього укладу території. Замки перестають відігравати важливу роль житті поселень. Починаючи з XVIII століття перебудова замків в палаци стала характерною для території Вінниччини. Поміщицькі резиденції з'являються по всій території, часто на місцях старих замків чи поруч з ними. Трансформація об'єктів оборони області закономірно пов'язана з процесом трансформації прикордонної території у внутрішню. Перехід до домінування палаців став новим етапом в історії досліджуваного регіону.

Література

1. Мальченко О. Укріплені поселення Брацлавського, Київського і Подільського воєводств XV - середина XVII століть. - К., 2001. - C. 8.

2. Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом: Український шлях до Чорного моря / Авт. кол.: О. Бачинська, Т Вінцковський, В. Грибовський, Н. Діанова, А. Домановський, М. Майоров, В. Маслійчук, Б. Черкас, О. Шишко; Упоряд. К. Галушко. - Харків, 2016. - C. 80.

3. Чухліб Т Козаки і татари. Українсько-кримські союзи 1500-1700-х років / Відп. ред. В. Смолій. - К., 2017. - C. 13.

4. Грибовський В. Типологія татарських набігів у XVIII ст. // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII-XIX ст. - Вип. 5. - Запоріжжя, 2000. - С. 206.

5. Там само. - С. 208.

6. Там само.

7. Чухліб Т. Козаки і татари... - С. 22.

8. Грибовський В. Типологія татарських набігів. - С. 208.

9. Юзефович Т. (сост.) Договоры России с Востоком. Политические и торговые. - СПб., 1869. - C. 15.

10. Гальчак С. Поділля: Природа, людина - еволюція, історичний розвиток: монографія. - Кам'янець-По- дільський, 2006. - С. 147.

11. 11Литовська Метрика. - Книга 561: Ревізії українських замків 1545 року / Підготував В. Кравченко; Наукове товариство ім. Шевченка в Америці; Наукове товариство ім. Шевченка в Україні; НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. - С. 211.

12. Архив Юго-западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.].

13. Ч. 7. - Т. І: Акты о заселении Юго-Западной России. - К., 1886. - С. 598.

14. Пламеницкая О. Бар в Подолии - «citta ideale»: хронология эволюции города-крепости // Arta / Institutul Patrimoniului Cultural, Centrul Studiul Artelor; col. red.: Mariana §lapac (red.-§ef) - Chi§inau, 2018.

15. Vol. XXVII, nr. 1 - P. 19.

16. Мальченко О. Укріплені поселення... - C. 305.

17. Малаков Д. По Восточному Подолью: от Жмеринки до Могилева-Подольского. - М., 1988. - С. 66.

Размещено на Allbest.ru