Особливості епохальної толлензе-битви та її глобальні наслідки з точки зору ноонаук

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості епохальної толлензе-битви та її глобальні наслідки з точки зору ноонаук

Корсак Костянтин Віталійович, Таланчук Петро Михайлович, Давиденко Ганна Віталіївна, Калакура Ярослав Степанович, Кірик Тамара Вікторівна, Похресник Анатолій Костянтинович

Анотація

Ми помітили початок історико-археологічної ноореволюції, що полягає у використанні все точніших ізотопних датувань і генетичного секвенування органічної складової артефактів. Цикл статей скерований на ліквідацію неправди про появу українців та України. Ми довели факт вирішального внеску пращурів українців у перехід Homo від канібалізму до гуманізму, у винахід аграрної економіки та її поширення в Європу. Але в Західну Європу через Іберію проникли агресивні носії' гаплогрупи R1b і винищили фермерів. Вони керувалися атлантичним (або західноєвропейським) архетипом. Генетик Д Райх зі США вивчив цей великий геноцид. Європейські українофоби в 2015-2020 роках брехливо звинуватили в геноциді «ямників» - носіїв слов'янської (іукраїнської) чоловічої гаплогрупи R1а. Науковці заперечили неправду і довели, що «ямники» поширили культуру, високі технології і гуманістичний архетип.

Ми вивчили конфлікт між двома архетипами - атлантичним (західним) і гуманістичним (східним). Стаття аналізує передумови і перебіг спроби перенесення геноциду на Схід. Ми описали епічну битву на річці Толлензе 3250 років тому. Перемогли пращури поляків та українців, сформували по меридіану Берліна межу поділу генів і двох архетипів, на 2000 років зупинили атаки на Схід. Контраст агресивного атлантичного і гуманістичного праукраїнського архетипів існує й зараз. Він помітний у відмінах поведінки різних держав Європейського Союзу в сучасній війні Росії проти України. У висновках і пропозиціях ми наголошуємо на необхідності розвитку в Україні ноонаук, зокрема, нооісторії й нооархеології як засобу успіху українців в обороні від збройної агресії зі Сходу.

Ключові слова: помилки в картині минулого, історико-археологічна революція, п'ять мегаподвигів носіїв українських генів, нооісторичні факти, гуманістичний і атлантичний архетипи, Толлензе-битва 3250 років тому, успіх пращурів поляків та українців, потреба в розвитку ноонаук і ноотехнологій.

Вступ

Наш авторський колектив, для якого ми обрали назву «Київський клуб АНТИКОЛАПС» на знак продовження позитивної діяльності Римського клубу, останнім часом сконцентрувався над вивченням проблем розвитку сфери гуманітарних наук ([1 - 3] та ін.). Подальший текст є третьою статтею (попередні -- [4; 5]) з серії публікацій про результати нашого дослідження частини світового процесу освітніх і наукових змін величезного поля (океану!) вивчення і опису подій минулого. Ми їх назвали «історико-археологічною ноореволюцією». Поодинокі інші науковці, які теж помітили інновації в «преісторії (Prehistory)», називають революцію інакше й обходяться без літер «ноо», але в будь-якому разі йдеться про початок систематичного використання у вказаному «океані» цілком нової, чесної і правдивої інформації «нооісторичного» походження. Новим словом «нооісторія» ми пропонуємо охопити всю наявну і майбутню інформацію історико-археологічного плану, що являє собою сукупність ізотопних та всіх інших датувань старих (з музеїв і сховищ) й нових артефактів разом з генетичним розшифруванням (секвенуванням) їх біологічної складової. Для економії часу читачів утримаємося від переліку наукових частин нооісторії, бо вона постійно зростає.

Саме ця обставина позбавляє нас від усіх рекомендацій якнайдетальніше вивчити праці попередників, вказати всі «наявні білі плями» невирішених проблем і пояснити помічені й обрані нами для аналізу суперечності та протиріччя. Безперечно -- було чимало цікавих інсайтних пророцтв і передбачень, але за відсутності надійних фактів вони губилися в згаданому океані міфів, необґрунтованих припущень і вигадок, створених для виконання державних та інших замовлень. Нагадаємо навіть не про період існування СРСР, а Росію в часи Петра І і пізніше, коли практично 100% складу Академії наук були німецькомовними іноземцями. Щиро кажучи, серед них зрідка зустрічалися і чесні особи («рекордсменом» ми вважаємо математика Л. Ейлера), але загалом вони спільно легко сформували всю мегабрехню про появу росіян і «Государства Российского». Чим і зараз живе населення агресора, вважаючи істиною всі подібні старі й новіші вигадки, які на вухо путіну нашіптують радники з українськими прізвищами, надаючи йому змогу підтримувати у населення антиукраїнську істерію.

Тому мета всієї серії наших публікацій на історичну тематику полягає в наданні читачам стислих описів найновіших нооісторичних досягнень для формування у них бази для самостійного критичного мислення й особистісного життєвого вибору.

Завдання цієї статті-3 сконцентровані навколо маловідомої з багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин дуже віддаленої у часі цілковито феноменальної для долітописних європейських часів битви біля переправи для возів, коней і пішоходів через річку Толленза. Все відбувалася на тогочасних польських теренах, а тому її точніша назва -- Доленжа (Dol^za). Це меандриста (звивиста), неширока й подібна до наших поліських річка (перше, що пригадується -- чудова захисниця Києва Ірпінь).

У методологічному аспекті при виконанні запланованих пошуків ми притримуємося усіх перевірених досвідом людства способів і принципів отримання нових корисних і надійних знань й технологій (перераховувати не будемо -- вони загальновідомі). Наша особливість тільки в тому, що віддаємо особливу перевагу найновішим науковим та всім іншим повідомленням зі стратегічно важливої для нас та всіх українців тематики/проблематики. У сепарації правди з сучасного необмеженого океану брехні сподіваємося покищо на себе, чекаючи скерування Штучного інтелекту (ШІ) на швидку допомогу в майбутньому. Зараз його творці сконцентровані на перекладі аж з 200 мов ([6] та ін.) і намагаються удосконалити спроможності ШІ до самонавчання. Ми ж наївно сподіваємося на те, що невдовзі ШІ дасть змогу негайно перевірити довільну е-інформацію на «істинність». Без великих витрат часу отримати присуд ШІ: ось це -- старенька/новенька брехня; плагіат чи цілком оригінальний «глибокий фейк»; а тут -- цікавий новий «наче факт», за розвитком якого доцільно простежити для своєчасного реагування й практичного використання його спроможностей.

Виклад результатів дослідження

1.1. Коротка вступна ноофактологічна інформація з теми статті

Не всі читачі можуть бути добре обізнані з описом усіх наших відкриттів з ноотематики (зокрема -- нооісторичної) в публікаціях початку ХХІ ст. Тому витратимо пару сторінок на стислий перелік необхідного для цієї статті, використовуючи перенасичений правдивою інформацією авторський рис. 1 про досягнення наших генетичних пращурів за останні... 50 000 років (криві лінії з написами дат -- фронти поширення винайденого ними рільництва і дрібного скотарства в долітописні часи).

Рис. 1. Ілюстрація основних подій, в яких в чималому інтервалі 50 тис. --3 тис. років тому брали безпосередню участь наші генетичні пращури

1. Початком була втеча по червоній лінії 9 від небезпечних ворогів. Зі сховку в очеретах дельти Нілу наші невисокі пращури по жіночій лінії десь 50 000 років тому змогли побігти на Північ, як тільки з примхи Долі (точніше -- поєднання геофізичних чинників) цілковито непрохідна Синайська пустеля тимчасово заповнилася зеленню, їжею і водою (доказ цього чуда природи виявлений нещодавно [7]).

2. Схоже, що посередні фізичні можливості наші пращури компенсували поліпшеними мізками. Відчуваючи перші негативні кліматичні наслідки від закінчення Льодовикового періоду і прогнозуючи активізацію канібалізму, наші мудрагелі склали план порятунку з двох частин: а) виховати молодь на засадах пратрипільського гуманізму з ненавистю до канібалізму; б) одомашнити рослини і тварини для цивілізованішого самозабезпечення без потреби харчуватися сусідами. У світоглядній теорії це означало перехід на нові гуманістичні цінності на основі нової моделі Всесвіту і свого довкілля, а в щоденній практиці -- повну відмову від канібалізму та перманентної війни з усіма сусідами. Це був перший з п'яти мегаподвигів носіїв українських генів (опис усіх п'яти ми навели в статті [8]).

3. Вже всім відомим фактом мало б стати доведене археологічними розкопками винайдення феноменально ефективного кільцево-мегалітичного навчально-виховного приладдя. Виявлено принаймні дюжину споруд в позначеному еліпсом на рис. 1 Гебеклі-Тепе й сотні навколо. Найстарішій вже 13 500 років. Потім багато сотень років тривав процес одомашнення і «відбору на корисність» представників флори і фауни, а з межі 10 тис. років тому стали множитися стабільні поселення, мешканці яких не тільки забули про канібалізм -- втратили потяг до банальних крадіжок і навіть бійок! Наскільки високою була якість і безпека життя наших винахідників-пращурів може переконатися кожен, прочитавши в Інтернеті щось про Чатал-Гьоюк (старіша назва -- Чатал-Гуюк) -- довготривале поселення з пануванням не тільки праукраїнського гуманістичного архетипу, а й справжнього «аграрного комунізму».

4. Пізніше наші пращури поширили землеробство на Північ в Європу, організували після ультра-радісного генетичного поєднання з мисливцями аріями (ті прибігли за щастям аж з Алтаю) тогочасний земний рай з назвою «Трипільська культура (на рис. 1 -- Трипілля)». Аби довести в очах коханих свою перевагу над низенькими рільниками-котигорошками, арії здійснили багато грандіозних подвигів: навчились виготовляти неймовірної краси кераміку й побутові скульптури та інші вироби; знайшли й забезпечили себе та «усіх бажаючих» якісними виробами з кременю; першими у світі одомашнили диких коней й дуже удосконалили їх; винайшли колесо й увесь гужовий транспорт; запозичили з регіону Варни «кухонну» металургію тощо.

4. Відомим з публікацій інших науковців твердженням є так званий «занепад Трипілля». Ми ж переконані, що вказані й інші винаходи, кохання, мир, злагода, трипільський архетип й поступова зміна природних умов мали наслідком перенесення нашими пращурами своїх зусиль з трипільського рільництва на утворення і підтримку величезної економічної зони, яку ми пропонуємо називати «Велике Трипілля (ВТ)» й радимо уточнювати її можливе розташування (наш рис. 1 правильний, але містить і приблизні дані). Однак, є набагато серйозніше завдання -- вивчити грандіозний вплив Великого Трипілля мало не на всю Євразію, на що ми натякаємо стрілами 1, 2, 3, ... 8 на рис. 1. Писати тут про це не будемо -- читайте наші й подібні публікації інших авторів і проводьте власні дослідження.

5. Чи не найбільш глобальним та відчутним навіть сьогодні наслідком існування Великого Трипілля є світова індоєвропейська мовна родина, появу якої без пролиття крові навіть на ворожих територіях ми пояснили в 2017 році таким чином: у металургійні й інші центри ВТ прибували посланці від усіх народів, вивчали виробничі терміни (теги), формували власну «хмарку тегів» й з невеликими спотвореннями звучання переносили до себе додому. Можете переконатися в пропорційності спотворень до довжини шляху від Аркаїма чи Синташти до Франції чи Португалії через Гугл-перекладач для слова «береза». Наше «хмарнотегове» пояснення «непереможного поширення» праукраїнських слів схвально сприйняли відомі нам об'єднання лінгвістів.

6. Найголовніше для подальшого викладу даних про Толлензе-битву звучить так: гінці-розвідники не встигали засвоїти у Великому Трипіллі засади гуманістичного архетипу й переносили тільки основу «списків Сводеша (спільних слів)», тому удома у них панував національний архетип. На всьому Заході Європи за період від 5 до 3,5 тис. років тому практично зник гуманістичний архетип землеробів разом з носіями й утвердився полярний до нього -- західноєвропейський (чи атлантичний), що пізніше визначав всі події і в неслов'янській Європі, і на більшій частині планети (війни, геноциди, інквізиція, спалення найгарніших «відьом», колонії та все інше). Це сталося тому, що туди зі східної частини Великого Трипілля по Північній Африці дісталася з усім тогочасним «ВТ-хайтеком» не така вже й велика група носіїв чоловічої гаплогрупи R1b (ербінів). На рис. 1 цей марш «не помістився». «З якихось причин» місцевих чоловіків усюди меншало в 16-18 разів, а от для жінок значних небезпек не було аж до винайдення атлантистами інквізиції.

У результаті поступово формувався вказаний на рис. 1 сірою смугою по меридіану Берліна генетичний і архетипний бар'єр в центрі Європи. На захід домінували носії R1b з агресивним атлантичним архетипом, на схід -- майбутні поляки (лужичани), трипільці й інші праслов'яни зі своїм мирним гуманістичним архетипом і провідною чоловічою гаплогрупою R^.

Можна було б жити і торгувати (тоді панував «кліматичний оптимум»), якби серед ербінів не виявилося забагато «пасіонарних і хворих на голову», тобто переконаних у перевазі свого архетипу над будь-якими іншими.

Тому на практиці сформувалися передумови до протистояння.

1.2. Геофізичні умови поля битви

У наш час споглядання північніших на сотню кілометрів від Берліна теренів за допомогою інтернетної Гугл-інформації дає змогу детально вивчити мало не кожне сільце, дороги й автостради, озера і річки. Хоч під рукою мали російськомовний Інтернет, але все ж одразу стала помітною поширеність слов'янських назв з українським акцентом у східному напрямку від Берліна: Медов, Липен, Липе, Лубмин, Крин, Креслін, Корин, Івен, Брест, Буров, Гришов, Грибов, Глінке, Нетцов, Цихен, Цитен, Ярмец. На захід подібних назв стає все менше, адже «розмножуються» німецькі -- Кноррендорф, Лалендорф, Штафенхаген, Шверін, Віттенбург та ін. Доволі виділяється чимале довгасте озеро Толлензе. На німецькій мові See означає «озеро», а перша частина слова Толлензе чомусь пов'язана зі словом «чудово» (мабуть, для цього завжди були підстави). А от народжена озером звивиста річечка в неширокій долині між смугами горбів має німецьку назву «Толлензе», а польську -- Доленжа (Doi^za).

Після не такого вже й давнього повного танення фантастичних розмірів льодовика над Скандинавією та більшістю інших ділянок Північного Полярного кола сталося багато подій до моменту більш-менш стабілізації рівня Світового океану й сполучених з ним морів -- Балтійського, Середземного і навіть Чорного внаслідок появи двох відомих проток, через які турки у наші дні на заздрість мешканців усіх великих міст на Дніпрі узялися перекидати все більше гарних, довгих і широких мостів.

Невелику частину цих подій ми щойно нагадали, а тому перейдемо до опису природних характеристик поля битви на переправі через Толлензе.

На рис. 2 відтворено долину річки, червоною цяткою позначено місце розташування переправи (гребля з містком), що існувала й періодично ремонтувалася мало не півтисячоліття до битви.

На рисунку з непоганою точністю вказані не тільки горизонтальні відстані, що дає уявлення про ширину долини, а й висоти горбів на обох берегах. Придивившись уважніше до місця переправи (червона цятка), можна помітити що схил лівого горба майже дотягується до русла річки. Очевидно, що це полегшило спорудження греблі й мосту, необхідного для перетину возами долини річки. Майже всі місця помічених тогочасних невеликих поселень розташовані на найвищій частині правого берега. Територіально у правому нижньому куту рисунка розташований не вказаний на ньому чималий курганний могильник.

У момент битви поверхні порівняно пологих схилів були вкриті лісом, що надавав деревину для підтримування всієї рідкісної для тих віддалених часів «інфраструктурної конструкції» в робочому порядку. Вона була дуже важливою для всього тогочасного населення південноприбалтійських теренів, яке в щоденному життєзабезпеченні займалося не безперервним полюванням, а рільництвом, скотарством, рибальством і активною торгівлею головним природним багатством південних узбереж Балтійського моря -- бурштином.

Бурштин -- дуже вигідний і зручний товар, якщо порівнювати з мідною рудою і харчовою сіллю, чим торгували великотрипільці. Вони брали сіль не з шахт, а просто з берегів феноменального озера Баскунчак, а руди -- з багатих і зручних для розробки південноуральських родовищ. Найбільше і найвідоміше -- Каргали, де лишилось понад 35 000 неглибоких і переважно сполучених між собою шахт.

Рис. 2. Просторове відтворення місця битви двох армій на давній переправі через річку Толлензе в її долині 3250 років тому

З його рештками особисто і доволі детально ознайомився геніальний археолог, палеонтолог, фахівець з кількох інших наук І.А. Єфремов (1908-1972), своєрідні науково-прогностичні чи «трохи фантастичні» твори якого користуються увагою навіть сучасної молоді. Його повість про спробу вивчити Каргали корисно прочитати всім, адже вона краща від будь-яких детективів і стоїть в Інтернеті [9].

Енциклопедії й Інтернет свідчить про те, що сіль (хлорид натрію чи просто галіт) удвічі важчий за бурштин, а при сприятливих непустельних умовах ще й набирає масу за рахунок вловлювання з повітря водяної пари. Головні каргалинські мідні руди (азурит і малахіт) у три з половиною рази важчі від бурштину, а тому легко дійти висновку про спрощеність перевезення гужовим транспортом саме доволі дорогого бурштину, що в усі часи цінувався жінками як мало не найкращий матеріал для бажаних прикрас. Мав бурштин й інші застосування, але менш істотні.

Ці два абзаци ми включили для пояснення того не надто детально висвітленого у наших шкільних курсах історії факту великого значення не тільки «шовкових шляхів», а й «бурштинових», які проходили саме по слов'янських землях. Корисно порівняти через Гугл-пошук обидва варіанти й порадіти з тієї обставини, що наша Вітчизна займає друге місце на планеті за промисловими запасами цієї прекрасної скам'янілої смоли товстелезних хвойних та інших дерев віддалених геологічних періодів ([10] та ін.). Для нашої статті найважливішим є факт перебування переїзду через Толлензе саме на найбільшому тогочасному бурштиновому шляху, що перетинав Центральну Європу від Балтики до Середземномор'я. І володіли цим шляхом слов'яни з чоловічою гаплогрупою R^, а заздрили їм «атлантисти» з гаплогрупою R1b.

Як засвідчують практично всі традиційні енциклопедії та інші подібні академічні джерела, українофоби минулих часів зробили все для заперечення саме слов'янської основи лужицької культури, хоч не могли ліквідувати знахідки і визнавали карту, наведену на рис. 3.

Рис. 3. Узгоджена й вміщена в енциклопедії локалізація племен лужицької культури (зелений колір) на мапі Європи для XIV-III ст. до нашої ери

Сучасні науковці Польщі в своїх публікаціях використовують це зображення, не переймаючись тим, що велика і досконала переправа через річку була споруджена й постійно використовувалася півтисячі років до битви. Навряд чи таке піклування відбувалося б у випадку переправи на кордоні з не надто дружніми племенами. Логічно припустити, що це були глибокі внутрішні терени лужичан, про що свідчать збережені й зараз назви найближчих до неї поселень -- Буров, Брест, Гнєвков та інші. Тому на рис. 3 західна межа насправді, ймовірно, хоч і не досягала Гамбурга чи навіть Північного моря, але перебувала на півдорозі до нього -- на захід від меридіану Берліна.

Вкажемо також на те, що однією з улюблених розваг науковців до часів початку секвенування генів було винайдення власних назв для племен Лужицької культури: германці (здогадайтеся -- кому це було вигідно?), кельти, іллірійці, кельто-іллірійці, праіталійці і т.д. Хто завгодно -- тільки не слов'яни чи праполяки.

На рисунках 1 і 3 виразно помітно формування межі дотику двох великих територій з різним за етнічним складом населенням і, як виявилося, полярними архетипами. Поблизу цієї межі й відбулася феноменально велика епічного значення битва між носіями цих двох архетипів.

1.3. Найбільш імовірний перебіг битви за даними розкопок і дешифрувань

Археологи можуть тільки мріяти про отримання зі знахідок візуальних й аудіовражень учасників віддаленого від нас на 3250 років бойовища біля переправи через Толлензе. Добре, що вже є генетичні висновки з точного секвенування, але не всім це подобається, тому називають їх чи помилковими, чи малопридатними.

Надамо власну версію подій, не повторюючи інші висловлювання і не компілюючи вже сказане.

Розпочнемо з того, про що написали мало. До проведення битви століттями накопичувалися її рушійні чинники. Наслідком утвердження на приатлантичних теренах генетичних пращурів сучасних мешканців Заходу, які аж з Алтаю перенесли з собою гаплогруппу R1b і виразне небажання займатися рільництвом і приселищним скотарством, став занепад економіки, культури і банальної чисельності місцевих землеробів, пращури яких колись в Анатолії разом з майбутніми трипільцями успішно перейшли до гуманізму й здійснили «першу тоффлерівську цивілізаційну хвилю», поширення якої так гарно відтворене на рис. 1, основу якого ми запозичили з книги [11]. Нагадаємо, що R1b принесли з собою атлантичний архетип, що й зараз домінує на Заході.

Індивідуальна поведінка і система цінностей носіїв R1b скеровувалася не на енергійну працю з самозабезпечення себе і родини, а на діяльність, якою прославив себе «зразковий» росіянин Степан Разін (1630-1671) до організації свого невдалого повстання проти Москви. У нашому випадку експансія R1b на Схід спершу набула форму нескоординованих геноцидних нападів на невеликі поселення в Центральній Європі, свідчення чого все частіше зустрічають сучасні європейські археологи у вигляді розкопаних ними ям для сміття чи інших господарських заглиблень, куди безладною купою скидалися трупи всіх мешканців за винятком молодих дівчат [12].

Нападники тривалий час не зустрічали нищівного опору, тому їхні керівники в якийсь недобрий день вирішили об'єднати збройні можливості, напасти на західних лужичан, здолати їх опір, винищити більшість чоловіків і перетворити решту в слухняних рабів обох статей, стати володарями всього головного європейського «бурштинового шляху» і назавжди забезпечити своє благополуччя. їхні знання про лужичан були незначні. Нападники не чули про міста чи інші великі укріплені поселення, появу центральної влади й піраміди управління, адже лужичани тільки розпочали формувати таке-сяке об'єднання племен для полегшення обмінів, створення спільної транспортної й іншої інфраструктури та всього іншого. Саме у рамках подібних зусиль і з'явився перехід через річку Толлензе для цілорічного руху возів, незалежно від погоди.

Агресори добре підготувалися до вторгнення і зібрали армію з 1000-1500 (малоймовірно, що 2500) воїнів молодого і середнього віку, більша частина яких не раз приймала участь у бойових діях, зазнавала поранень, але успішно виліковувалась і не втрачала бажання битися. Цю армаду супроводжувала «служба забезпечення» -- жінки, завданням яких було приготування їжі. З ними могла бути навіть певна невелика кількість дітей підліткового віку.

З усіх можливих місць нападу «західні генерали» обрали захоплення переправи на Толлензе з подальшим рухом на схід і північ по «бурштинових землях». Вони були переконані в успіху через впевненість у власній перевазі й відсутність ознак якогось силового об'єднання зі сторони лужичан.

А лужичани, яких ми вважаємо безпосередніми генетичними пращурами поляків, не були наївняками, мали такий-сякий досвід забезпечення довготривалої діяльності привабливого для бандитів «бурштинового шляху».

До того ж, завдяки багаторазовим розповідям чудом вцілілих «західних» фермерів, були обізнані і з прикладами нападів R1b, і з їх повною нещадністю. Тому лужичани, ймовірно, одночасно організували службу стеження за діями ербінів і розпочали збирати власні збройні сили. Усвідомивши намір ворогів обрати переправу через Толлензе як центр всієї атаки, вони добре обміркували свої дії й вирішили не змагатися з ворогом в чистому полі, де й вози стають зброєю, а організувати засідку біля переправи, де звуження долини ліквідувало б для ербінів можливість масованої атаки.

Цілком імовірно, що лужичани зробили все можливе для появи у нападників доказів відсутності загонів охоронців мосту на двох кінцях насипу, збереження мирного життя з рухом одного чи дуже небагатьох возів за добу та ін. А самі розташовували свої групи воїнів в лісовій гущавині уздовж правого берега, де тогочасний «битий шлях» не піднімався угору крутим схилом (рис. 2), а повертав наліво та йшов досить близько до лісу з його смужкою кущів перед стіною великих дерев.

Археологи відшукали багато доказів того, що битва була порівняно короткочасною і тривала усього кілька годин. Ймовірно, лужичани дали змогу авангарду армії ворогів перетнути греблю і почати рух колоною між річкою та лісом. Напад розпочали несподівано по всій довжині колони, коли «вози забезпечення» на верхівці насипу наблизилися до мосту і перекрили для ербінів можливість відступу по шляху свого наближення.

Переконані, що лужичани обов'язково винайшли і застосували якісь засоби для спантеличення й появи розгубленості у ворога. Незвичайне емоційне ураження було корисним ще й тому, що «наші» не мали вирішальної кількісної переваги (розселення тоді було розрідженим і «загін на 10 000 воїнів» можуть придумати тільки фантасти). Основою повної перемоги стало поєднання несподіваного удару й скерування на ворога всієї люті справжніх чоловіків, що захищають своїх дружин і дітей, батьків і дідів, усю свою рідну землю.

Рамки статті не дають нам змоги вичерпно викласти досягнення науковців-етологів у вивченні сутичок нападників і захисників для різних видів розвинених живих істот разом з критичним аналізом довжелезної низки конкретних прикладів з тієї історії, що охоплена рис. 1. Скажемо тільки те, що пахан-путін точно нічого не чув про етологію і скерував до нас велику бандитську зграю, зацікавленою тільки у «зарплаті», грабежах й отриманні великої купи відзнак-подарунків. Полізла вона довгими і тонкими колонами й була бита.

3250 років тому, схоже, відбулося щось подібне, але короткочасніше й набагато енергійніше. Рятуватися втечею і гинути ербіни могли тільки уздовж річки, тому через застосування різних сучасних індикаторів науковці оцінили розташування їх кісток у смузі з довжиною понад 3 км. Висловимо припущення -- повертатися назад в Західну Європу виявилось нікому. Хіба що поодиноким жінкам, яким дали змогу втікти для повідомлення про те, чим закінчився «непереможний похід на Схід (Дранг нах Остен №1)».

Найбільшим його позитивним наслідком було зміцнення й тисячолітні успіхи Лужицької культури в умовах припинення «західної агресії». Щоправда, вже після народження Христа й технологічного розквіту Заходу, якому пощастило отримати «єврейські мізки і руки», відновилася агресія усіляких «псів- рицарів» та подібних до них, про що у нас, можливо, ще буде мова в наступних статтях «нооісторичної серії». Та для цього треба знайти час і багато попрацювати над найновішою нооінформацією.

Закінчимо виклад нашого уявлення про перебіг цілком незаперечної битви на річці Толлензе вказівкою на те, що за багато років розкопали приблизно одну двадцяту потрібного, заповнили спеціально створений музей мало не двома десятками тисяч цілих і понівечених кісток, кісточок і просто пробитих черепів. Отже, нащадкам битих (всі розкопки відбуваються на території сучасної ФРН) роботи ще лишається дуже багато. Як фахової археологічної, так і різноманітної іншої, адже надточні аналізи проводять представники природничих наук, чия робота наближає прихід історико- археологічної ноореволюції.

1.4. Новітня хвиля брехні атлантичних слов'янофобів про Толлензе-3250

Справжні вороги, на жаль, є впертими типами і зазвичай продовжують агресію навіть після великих поразок. Цей висновок підтверджують найостанніші події в інформаційній сфері з теми «Толлензе-3250».

Ми не випадково щойно написали не «Толлензе битва» чи просто «Битва- 3250». На Заході після нетривалих роздумів особи з антислов'янськими переконаннями винайшли чергову і фантастично неякісну брехню про події на переправі й намагаються в усієї молоді й загалу громадян сформувати уявлення про «Толлензе-3250» як про «Massaker-3250», тобто «Різанину-3250». З усіх вже поширених в інформаційній сфері Заходу матеріалів використаємо невеликий і придатний для дослівного відтворення.

Наш вибір припав на статтю Джо Пінкстоуна (Joe Pinkstone) в безперервній MailOnLine з довгою назвою, обраною ним для якнайдетальнішого пояснення читачам теми Science&Tech основної ідеї публікації: «Найстаріша битва в Європі» в долині Толлензе в Німеччині 3250 років тому, можливо, насправді була жорстокою різаниною 1400 купців бронзової доби» [13]. Наводимо курсивом повний текст у нашому перекладі.

¦ Долина Толлензе у Німеччині вважається місцем найдавнішої битви в Європі.

¦ Але тепер археологи вважають, що це була не битва, а засідка та бійня.

¦ За попередніми даними, внаслідок різанини загинуло більше 1000 осіб.

¦ Як тепер вважають експерти, це була різношерста група купців, які проїжджали через регіон.

Новий аналіз найдавнішої' відомої битви в Європі виявив можливість того, що 1400 людей, які загинули на цьому місці в долині Толлензе в Німеччині, були не воїнами, які брали участь у жорстокій рукопашній сутичці, а торговцями, які потрапили в засідку і були безжально вбиті.

Особи нападників залишаються невідомими, але вважається, що вони застали зненацька обслугу та охоронців, убили її та купців і пограбували усіх.

Людські останки на місці в північно-східній Німеччині, поблизу сьогоднішнього кордону з Польщею та в 80 милях на північ від Берліна, були вперше знайдені в 1996 році.