Періодизація творчої спадщини Олександра Дорошкевича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Періодизація творчої спадщини Олександра Дорошкевича

Наталія Гаврилюк

здобувачка третього (освітньо- наукового) рівня вищої освіти Університет Григорія Сковороди в Переяславі

(науковий керівник - д. пед. н., проф. Токмань Г. Л.)

Статтю присвячено життєвому та творчому шляху видатного українського педагога, літературознавця, редактора, критика, громадського діяча та методиста О. К. Дорошкевича. Розкрито такі поняття, як «персоналія», «періодизація», «період». Висвітлено важливість вивчення педагогічних персоналій та їх наукового доробку для розвитку сучасної методичної науки. Дослідниця характеризує педагогічну персоналію О. Дорошкевича як першоджерело української методичної думки. Стаття містить послідовне розкриття його методичних поглядів, життєвих концепцій, переконань тощо.

Розглянуто переломні моменти особистого життя, проаналізовано вплив тогочасної ідеології на його погляди та видавничу діяльність. З'ясовано, що вчений був одним із представників педагогічної та методичної науки кінця ХІХ- початку ХХстоліття, яка характеризувалася інтенсивними пошуками шляхів та методів шкільного навчання. Учений паралельно займався громадською та науковою діяльністю, підтримував українізацію освіти. Дослідниця аналізує наукові, навчальні, публіцистичні праці, архівні матеріали, які є джерелами інформації. Увагу сфокусовано на патріотичній діяльності О. Дорошкевича, який, зокрема, після утвердження Української Центральної Ради працював під керівництвом І. Стешенка в Міністерстві народної освіти та підтримував українізацію навчання. Надалі вся праця вченого була спрямована на гідне, педагогічно глибоке навчання української мови і літератури в школах України. О. Дорошкевич зазнав переслідувань радянської влади за свою патріотичну діяльність. Його праці мають непроминальне значення для національної літературної освіти.

Ключові слова:персоналія, періодизація, творчість, педагогічна діяльність, методична спадщина, літературознавство, О. Дорошкевич.

Natalia HAVRYLIUK

holder of the third (educational and scientific) level of higher education Grigory Skovoroda University in Pereyaslav

(academic advisor - Professor Tokman H.L.)

PERIODIZATION OF OLEKSANDR DOROSHKEVICH'S CREATIVE HERITAGE

The article is devoted to the life and creative path of the outstanding Ukrainian teacher, literary critic, editor, public figure and methodologist O. K. Doroshkevich. Such concepts as "personnel", "periodization", "period" are revealed. The importance of the study of pedagogical personalities and their scientific development for the development of modern methodical science is highlighted. The researcher characterizes the pedagogical personality of O. Doroshkevich as the primary source of Ukrainian methodological thought. The article contains a consistent disclosure of his methodical views, life concepts, beliefs, etc. періодизація творчість педагогічний дорошкевич

The turning points of his personal life are considered, the influence of the contemporary ideology on his views and publishing activity is analyzed. It was found that the scientist was one of the representatives ofpedagogical and methodical science of the late 19 th and early 20 th centuries, which was characterized by intensive searches for ways and methods of school education. The scientist simultaneously engaged in public and scientific activities, supported the Ukrainianization of education. The researcher analyzes scientific, educational, journalistic works, archival materials, which are sources of information. Attention is focused on the patriotic activities of O. Doroshkevich, who, in particular, after the approval of the Ukrainian Central Council, worked under the leadership of I. Steshenko in the Ministry of National Education and supported the Ukrainization of education. In the future, all the scientist's work was aimed at decent, pedagogically deep teaching of the Ukrainian language and literature in Ukrainian schools. O. Doroshkevich was persecuted by the Soviet authorities for his patriotic activities. His works are of immeasurable importance for national literary education.

As a conclusion, the periodization of the scientist's creative activity was carried out for the first time. The entire creative work of Oleksandr Kostyantynovich is divided into four periods, with clearly defined boundaries, works, changes in attitudes under the influence of Soviet ideology, research directions. Among the main criteria for the periodization of a scientist's pedagogical creative activity, the researcher singled out the following: the influence of historical events; views on education in general and on the study of literature in particular; new methodological and literary concepts.

Key words: personality, periodization, creativity, pedagogical activity, methodological heritage, literary studies, O. Doroshkevich.

Постановка проблеми

Прогрес методичної теорії та практики неможливий без вивчення творчого доробку й освітньої діяльності відомих педагогів у минулому. Для того, щоб дати об'єктивну оцінку історичним реаліям та охарактеризувати вплив і вагомість певних ідей в аспекті розвитку методичної думки, важливо досліджувати методично-педагогічну спадщину окремих персоналій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Основу для нашого дослідження складають документи та матеріали з фондів ЦДАВО України, Державного архіву м. Києва, видання «Мої спомини (19121926 рр.)» Л. Білецького. До основних документів належать: особова справа, протоколи, постанови, покаяльні листа, ордер, епістолярій. Також досліджено праці сучасних педагогів та методистів, які не оминули постать О. Дорошкевича, зокрема таких як А. Ситченко, Г. Токмань, Л. Базиль, О. Семеног, Т. Яценко та інші.

Мета статті - визначити та обґрунтувати періодизацію творчої спадщини О. Дорошкевича.

Виклад основного матеріалу дослідження

Процес державотворення в Україні, гуманізація та демократизація суспільства змусили переосмислити пріоритети й цінності сучасної освіти, яка поєднує в собі традиції, досвід та інновації. Усе більшої актуальності набуває звернення до педагогічних персоналій, як до першоджерела української методичної думки - вивчення біографій культурно- освітніх діячів, педагогів, методистів, учених минулого та послідовного розкриття сукупності їхніх методичних поглядів, життєвих концепцій, переконань тощо. Саме в них віддзеркалюються соціальні процеси відповідної історичної епохи.

У різні часи вітчизняної історії з'являлися все нові дослідження творчих доробків та біографій вчених, педагогів, методистів, а також системний аналіз їхнього наукового світогляду (С. Єфремов, Н. Марков, Ф. Яреш та ін.). Нині у межах дисертаційних досліджень висвітлено, наприклад, педагогічну спадщину М. Сумцова (О. Кін), І. Огієнка (О. Гривнак), В. Сухомлинського (Л. Мамчур), О. Біляєва (Л. Савич) тощо.

Основними джерелами для таких досліджень стають наукові, історичні, методичні, публіцистичні праці, архівні матеріали й інші джерела, які містять інформаційну та змістову наповненість досліджуваного. Сюди можна віднести науково-популярні видання, публіцистичні статті, навчальні програми, посібники, підручники, хрестоматії тощо.

Однією з мало досліджуваних, але важливих постатей в історії методичної науки є Олександр Костянтинович Дорошкевич. Згадку про нього та посилання на його напрацювання можна віднайти у працях багатьох сучасників (А. Ситченко, Г. Токмань, Л. Базиль, О. Семеног, Т. Яценко тощо), але комплексного аналізу його особистості як персоналії, яка зробила непроминальний внесок у розвиток методики навчання літератури, досі був нерозкритий.

Перед тим, як перейти до періодизації творчості митця, звернемося до його біографії, проаналізуємо ключові моменти з його життя з метою якнайповніше розкрити всі ті перипетії, які надалі мали вплив на його погляди.

О. Дорошкевич народився 3 (15 за Юліанським календарем) вересня 1889 року в місті Бронниці (нині Московська область) у сім'ї земського лікаря. Родина була родом з Борзинського повіту на Гетьманщині. Леоніда - мати науковця - походила з козацько- старшинського (згодом дворянського) роду Петра Ілляшенка. Вона була двоюрідною бабусею письменниці Наталі Лівицької-Холодної. Крім середульшого Олександра, у родині було ще двоє синів - старший Борис (1881-1918), який у майбутньому також став педагогом, та молодший Гліб (1899-1937), котрий з початком 1930-х років був співробітником Інституту Т. Шевченка.

Навчався майбутній літературознавець у 5-й московській та 4-й київській гімназіях. Вищу освіту здобував протягом 1909-1913-х років на історико-філологічному факультеті Університету св. Володимира, нині відомого як Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Там він відвідував семінари під керівництвом А. Лободи і В. Перетца. Відповідно до інформації з анкети-автобіографії, яка зберігається в ЦДАВО України, при кафедрі українського письменства йому було призначено стипендію від вищезгаданого університету [3, арк. 7]. Він володів українською, російською, німецькою, польською мовами [5, арк. 1, 5].

Зі споминів Л. Білецького дізнаємося, що протягом 1912-1913 років жив він по сусідству з О. Дорошкевичем на Тарасівській вулиці. Олександр у цей час винаймав дві кімнати від М. Василенка [2, с. 80].

Ще в роки свого навчання веселий та темпераментний студент був патріотом та брав активну участь в українському русі.

Після закінчення педагогічних курсів, починаючи з 1913 року, почав працювати вчителем у різних школах.

Уже в 1914 році Олександр Костянтинович мав власне помешкання на Марано-Благовіщенській, яке налічувало шість кімнат. Дві кімнати він радо запропонував Л. Білецькому, який з теплом згадує родину науковця, називаючи її «незвичайно хорошою» [2, с. 81].

До науковця часто приходили «конспіративні» гості (А. Ніковський, Д. Дорошенко та ін.), які засідали по вечорах в одному з кабінетів та обговорювали питання більше політичного характеру, аніж культурного.

У 1915 році починається евакуація шкіл із Києва на Схід (Самару, Саратов, Сибірськ тощо). Науковець звернувся до Земсоюзу, де його призначили помічником уповноваженого з евакуації біженців, які відходили від фронтових дій на Схід, і відправили до Звягельського повіту, де він стає свідком страшних картин: українське населення було вимушене покидати свої домівки, збирати свого єдиного воза і їхати кудись у безвість. Це безвихідне відчуття, на жаль, до болю знайоме нинішньому поколінню українців, котре застало війну в Україні, яка точиться й донині. Завданням українського педагога було організовувати при школах чи при волості, або просто в напівзруйнованих хатах «пітатєльниє пункти» Всеросійського Земського Союзу, постачати туди хліб, страви, сіно тощо. У зв'язку з тим, що школи, де на той час учителював Олександр Костянтинович, не виїздили з Києва, він був вимушений повернутися до своїх основних обов'язків.

У березні 1917 року відкрилася перша українська гімназія імені Т. Шевченка. До вчительського складу входив і О. Дорошкевич разом з В. Прокоповичем, П. Холодним, С. Русовою, а згодом і Л. Білецьким. Л. Білецький у своїх споминах педагогічну працю в цій гімназії згадує як найсвітліше у своєму житті [2, с. 31]. Уже восени цього ж року відкривається друга українська гімназія імені М. Костомарова з цілою низкою нових вчителів (А. Лещенко, Г. Голоскевич, М. Сімашкевич, П. Зайцев та ін.), серед яких був і Олександр Костянтинович.

Паралельно з учительською діяльністю він бере участь у засіданнях організаційного комітету разом з А. Лещенком, вчителем Біланівським, С. Русовою, метою якого було вироблення статуту для Всеукраїнської учительської спілки і підготовка до Всеукраїнського вчительського з'їзду, призначеного на осінь 1917 року. Після його проведення вчительство роз'їхалось, залишивши по собі Центральне Бюро Всеукраїнської учительської спілки, членом якої протягом 1917-- 1920 років був О. Дорошкевич.

У 1918 році науковця спіткало велике горе. Спочатку він сам тяжко перехворів на іспанку. Друзі та родина переживали, що його слабке серце просто не витримає. Однак, він пережив кризу та поступово одужував. Водночас від нього заражаються та помирають його дружина Антоніна Іллівна та старший брат Б. Дорошкевич. Тоді старенькій матері та його молодшому братові Г. Дорошкевичу довелося прийняти важке рішення і приховати від Олександра Костянтиновича факт смерті його близьких, оскільки той ще навіть з ліжка не міг встати. Лише після того, як його серце трохи зміцніло, йому повідомили цю жахливу новину.

Наступного року помирає на лікарській праці від плямистого тифу його другий брат - Леонід. На диво, О. Дорошкевич швидко оправився від таких утрат і через півроку вдруге одружився з Л. Граціанською, яка теж була у Міністерстві Освіти по департаменту народних шкіл. Основним поштовхом до цього був той факт, що у нього на руках залишився маленький син. Однак, родинні переживання не вплинули на його адміністративну та літературну продуктивність.

З 1920 року при Вищому інституті народної освіти читав лекції з історії української літератури, а з 1921 року ще й курс методики української літератури. У 1922 році починає свою викладацьку діяльність у Київському кооперативному технікумі.

У перші дні української революції відзначився своєю громадською діяльністю. Після утвердження Української Центральної Ради працював під керівництвом І. Стешенка у Міністерстві народної освіти та підтримував українізацію навчання.

Л. Білецький характеризував громадського діяча так: «Гарний промовець, тактовний, переконаний у правдивості своєї справи, О. Дорошкевич своїми виступами робив добрий уплив на публіку, яка шукала не демагогічних викритів з одного чи другого боку, а переконливих аргументів, щоби наочно переконатись у правоті української справи та українського цілового руху» [2, с. 120].

Науковець належав до партії соціалістів-федералістів, які проводили м'яку, обережну, чисто інтелектуальну політику, що в повній мірі його не задовольняла. Тому під час проведення виборів до загальноросійських та українських установчих зборів він двічі віддав свій голос на користь соціалістів-революціонерів [2, с. 122].

З визнанням Тимчасовим Урядом автономії України, Генеральний Секретаріат розділили на чотири департаменти. Так Олександр Костянтинович став керівником відділу середніх загальноосвітніх шкіл. Водночас входив до комісії на чолі з П. Холодним, яка займалася розробкою проєкту єдиної школи.

Найсприятливішим періодом для розвитку української науки та культури були перші десять років існування Української академії наук (1918-1928). У цей час літературознавцям, яких зібрав навколо себе Керівник комісії для видання пам'яток новітнього письменства С. Єфремов, вдалося досягнути значних здобутків. О. Дорошкевич разом із А. Лободою, В. Міяковським, В. Петровим, М. Зеровим, М. Новицьким, П. Руліним були нештатними співробітниками. У 1921-1923 роках входить до Історично-літературного товариства ВУАН, а в 1923 році призначений на посаду секретаря ВУАН.

Також працював у редколегії Державного видавництва України, був редактором журналів «Вільна українська школа» (1917-1919) та «Життя й Революція» (1925-1927).

Організаційне бюро, до складу якого входив і О. Дорошкевич, протягом кількох років працювало над відкриттям Інституту Тараса Шевченка, який офіційно розпочав свою роботу в листопаді 1926 року. Науковці покладали надію на те, що Інститут буде відкрито у Києві, однак цього не сталося. О. Шумський, який обіймав посаду народного комісара освіти УРСС у 1924-1927 роках, прийняв рішення про заснування його у Харкові.

Однак згодом у Києві з'являється філія Інституту Шевченка. Це пов'язано з браком наукових кадрів у тодішній столиці УРСР. На посаду директора філії Інституту Тараса Шевченка в Києві було висунуто два кандидати - С. Єфремов та О. Дорошкевич, який і посів її.

Згодом у листопаді 1928 року у стінах будиночку, де до цього часу містилася філія Інституту, було відкрито Будинок-музей Т. Г. Шевченка. Чимала заслуга в цьому О. Дорешкевича, оскільки він, будучи керівником установи, домігся, щоб будинок передали саме для наукових потреб. Перша експозиція музею була підготовлена співробітниками київської філії, а сам О. Дорошкевич мав намір по відкриттю тимчасово перевезти до музею шевченківську виставку, яка знаходилася у Галереї картин Шевченка у Харкові [7].

На сторінках автобіографії від 28 липня 1940 року йдеться про те, що він чотири рази обирався депутатом Київської міської думи [4].

Згодом, наприкінці 1920-х років, почалося згортання процесу українізації. Як наслідок, позбавлені радянських ідеологічних впливів праці ставало все важче видавати. Влада сфальсифікувала справу «Спілки визволення України» та провела низку арештів української інтелігенції. Після цього О. Дорошкевич очолив зібрання колективу ВУАН з приводу викриття вищезгаданої спілки та виголосив обвинувачення щодо діяльності С. Єфремова - віце-президента ВУАН.

Через деякий час Олександр Костянтитович вирішив залишити посаду директора київської філії, на якій пропрацював п'ять років (1926-1931), та повідомив про свої наміри директора Інституту Тараса Шевченка Д. Баглія. Так він повернувся до наукової роботи у ВУАН. Тут Комісію для видавання пам'яток новітнього письменства було замінено Комісією промислової доби та капіталізму, яку й очолив літературознавець.

У 1932 разом з М. Хритовим був обраний заступником Редакційного Комітету, створеного для роботи над новим повним зібранням творів Шевченка з нагоди його 125-річчя. Того ж року О. Дорошкевич був премійований як один з найкращих співробітників ВУАН.

Незважаючи на обережність педагога перед радянською владою, 24 лютого 1933 року його арештовують у власній квартирі, яка знаходилася по вулиці П'ятакова 61 (нині вул. Саксаганського) [10]. Літературознавця було звинувачено в контрреволюційній діяльності за статтями 54-11, 54-13. Протягом слідства він перебував у спецкорпусі Державного політичного управління .№1 на Харківщині [12]. Його мати та дружина Л. Граціанська разом з сином залишилися чекати на нього вдома.

Допити тривали більше трьох місяців (з 2 травня по 21 серпня 1933 року), під час яких науковцеві довелося визнати свої методологічні помилки, підтвердити співпрацю з «буржуазним націоналістом» М. Грушевським тощо. Він також признав свою причетність до Братства української державності у 1921-1923 роках та Української військової організації [13, арк. 82-83]. Допоки тривало слідство, О. Дорошкевич неодноразово писав покаяльні листи до Колегії Державного політичного управління УРСР, де говорив про те, що він уже розповів про все, що знає, і чистосердечно розкаюється перед пролетарською владою [11]. Він нагадував слідчим і про тяжкий стан свого здоров'я, оскільки мав нервові розлади, ваду серця, а також нещодавно перехворів на черевний тиф [1, арк. 4]. Нарешті, 17 вересня 1933 року слідство по його справі було припинено, а 3 листопада цього ж року справу було закрито [12, арк. 156, 158].

Аналіз автобіографії митця показав, що певний час у 1934 році він працював редактором художнього відділу київської Кінофабрики і цього ж року відправився на Урал [4]. 25 жовтня його було призначено на посаду виконуючого обов'язки професора російської літератури в Удмуртському державному педагогічному інституті, де йому було призначено премії як найкращому співробітнику протягом 1935-1937 років.

Подальша викладацька діяльність пов'язана зі Свердловським державним педагогічним інститутом, де він читав курс російської літератури, починаючи з 1 лютого 1938 року, а вже 25 лютого обійняв посаду декана факультету російської мови і літератури. 11 червня цього ж року Олександру Костянтиновичу присвоєно звання професора російської літератури.

З 1 вересня наступного року він був професором та завідувачем кафедри російської літератури Рязанського державного педагогічного інституту. У цей час він веде досить активне листування з дружиною Л. Граціанською, де скаржиться на хвороби, просить надіслати літературу, необхідну йому для його наукової роботи, ділиться своїми переживаннями. Так, в одному з листів (від 22 червня 1941 року) ідеться про те, що О. Дорошкевичу було запропоновано посаду викладача в Київському університеті імені Тараса Григоровича

Шевченка. Але початок німецько-радянської війни змусив уже відомого педагога відкласти своє повернення в Київ, за яким він сумував [8, арк. 57 зв.].

Після повернення до столиці УРСР у 1943 році стає на чолі відділу української літератури ХІХ століття, який знаходився при Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР, а також кафедри української літератури при Київському університеті. Водночас працює над дисертацією, яку присвятив Марку Вовчку. Внутрішня тривога не покидає митця, і деякі свої сумніви та душевні переживання він викладає на папері під час листування зі своїми друзями та дружиною [8, арк. 67]. У 1940 -х роках також співпрацює з М. Рильським.

Олександр Костянтинович Дорошкевич помер 1 квітня 1946 року (через кілька днів після захисту докторської дисертації, присвяченої творчості Марка Вовчка). Поховали його на Байковому кладовищі.

Протягом усього життя він не припиняв наукової праці. На підставі розглянутих нами біографічних даних та комплексного аналізу праць вченого, розробимо періодизацію його творчого діяльності.

Незважаючи на важливе пізнавальне та функціональне значення періодизації, методологія гуманітарних наук не дає її чіткого визначення. Її трактують як «технологію дослідження», «вид класифікації», «метод» [14, с. 46].

Під періодизацією творчості О. Дорошкевича розуміємо логічне впорядкування творчої спадщини науковця за часовою протяжністю з метою поглиблення пізнання та розуміння змінних станів об'єкта. Отже, потрактовуємо періодизацію як метод, який передбачає застосування певної системи процедур, прийомів та способів, спрямованих на виділення в науковому доробку автора найважливіших часових проміжків (періодів) за спільними ознаками і критеріями.

У навчальному посібнику О. Сухомлиської «Нариси історії українського шкільництва» (1996) поняття періоду тлумачиться як умовно окремий відрізок часу в історичному процесі, який характеризується спільними рисами, певними особливостями й відмінностями порівняно з іншими періодами, має початок і кінець [9, с. 36]. Періоди в історико-методичних розвідках є структурним компонентом загального методичного процесу, котрий з часом набуває змін. На разі в межах періодів, які складатимуть систему досліджуваного феномену, спробуємо простежити трансформацію поглядів, думок, ідей О. Дорошкевича як педагога та методиста.

Серед основних критеріїв періодизації педагогічної творчої діяльності вченого виділимо такі:

¦ вплив історичних подій;

¦ погляди на освіту загалом і на вивчення літератури зокрема;

¦ нові методико-літературні концепції.

Аналіз архівних джерел дав підстави із залученням загальнонаукових методів (аналізу, синтезу, зіставлення, систематизації й узагальнення) виокремити такі періоди педагогічної творчої діяльності науковця:

1) 1909-1916- рання творчість. Свою наукову діяльності

О. Дорошкевич починає вести під керівництвом В. Перетця. У цей період з'являються його перші наукові праці «Кріпацтво в творах Шевченка» (1911), «Сторінка для характеристики говірки с. Хоцьок Переяславського повіту на Полтавщині» (1915). У 1911 році вийшла також замітка «Пам'яті М. Добролюбова». Для цього періоду характерним є дотримання настанов неонародницької школи та закладення фундаменту громадської діяльності. Уже тоді він відчував величезну потребу в теоретичному проводі вчительства, плекав задуми опрацювати й видати підручники, шкільні посібники, педагогічні теоретичні курси. В українському питанні він на перше місце висуває національні тенденції.

2) 1917-1925 - період становлення методологічних засад та концепцій. Ці роки позначилися активною участю в українському русі. Зокрема, в перші дні революції педагог відзначився більше громадською й організаційно-адміністративною діяльність, ніж літературною. Пише журнальні статі до політично-громадської преси на літературно-критичні на громадсько-політичні теми, працює над підручниками. Так на сторінках «Вільної української школи» протягом 1917-1920 років з'являються статті: «Історія української літератури на вчительських курсах», «Огляд життя середньої школи», «Шевченко на лекціях літератури», «Учитель і школа». Також пише низку рецензій на шкільні підручники та книги українських письменників, друкує низку статей у книзі

«Іван Котляревський - «Енеїда» (1919). Для цього періоду характерна поява підручників з історії української літератури (пізніше багато разів перевиданих): «Хрестоматія з історії української літератури» (1918, 1920), хрестоматія «20-40-ві роки в українській літературі» (1922, 1924), «Українська література» (1922, 1927, 1928), «Підручник з історії української літератури» (1924, 1926, 1927, 1929, 1930). Протягом цього періоду було опубліковано також ґрунтовний огляд «Літературний рух на Україні в 1924 році» (1925), полемічні роздуми «Ще одне слово про Європу: (До нової дискусії на стару тему)» (1925), «Моя апологія альбо оборона» (1925), нариси про літераторів «Естет і поміщик» (1925) тощо. Виходять статті і з методики навчання літератури у школі, а також перша в історії методична книга з літературної освіти українською мовою: «Українська література в школі. Спроба методики» (1921).

Як бачимо, учений підтримував процес українізації навчання. Саме в ці роки вийшли друком найважливіші методичні та педагогічні праці О. Дорошкевича, де він виклав свої світоглядні концепції навчання української літератури у школі, сформулював методичну думку, в основу якої поклав естетику літератури модернізму й досягнення літературної критики. Олександр Костянтинович пропагував ідею активізації пізнавальних інтересів учнів та їхньої самостійності. Однак уже помітним тут стає вплив тогочасної методології.

Велику літературознавчу працю він провів і з шевченкознавства, визначивши чільне місце природи у творчості поета, встановивши основні атрибути пейзажів у ранніх напрацюваннях тощо. Також у 1924 році виходить стаття «Шевченко. Деякі проблеми з шевченкознавства», яку автор присвятив методології в шевченкознавстві.

Усе частіше О. Дорошкевич у своїх текстах послуговується культурно-історичним та соціологічним методами. Так, наприклад, у розвідці «Шевченко у соціалістичному оточені» (1924) автор дослідив вплив гуртка петрашевців й О. Герцена на світогляд поета. Тож можна твердити, що він переходить на позиції соціалістичної школи в літературознавстві.

3) 1926 - 1931 - педагогічна творча діяльність на посаді директора

київської філії Інституту Т. Г. Шевченка. На перший план виходять наукові статті, присвячені життєтворчості І. Франка, Марка Вовчка, М. Коцюбинського, П. Куліша та ін. Але левову частку складають публікації, адресовані постаті Т. Шевченка. Більшість праць означеного періоду зазнала впливу марксистсько- ленінської ідеології. Так його літературознавчі напрацювання, присвячені найяскравішим постатям і творам української літератури ХІХ століття (окрім Т. Шевченка), були написані із застосуванням історико-культурного, соціологічного методу, іноді навіть з нахилом до вульгарного соціологізму.

У працях з шевченкознавства все частіше автор акцентує на українсько-російських літературних зв'язках, взаєминах Т. Шевченка з російською інтелігенцією, вплив на формування його світогляду громадсько-політичних рухів тощо.

Протягом цього періоду публікуються такі праці, як: «Література і школа» (1926), «Листи Мих. Коцюбинського до Ів. Левицького» (1926), «Драгоманов в українській критиці» (1926), «Нотатки про Я. Щоголева» (1926), «Трагедія самотнього чуття: (Шевченко й Ликера)» (1926), «Шевченко і петрашевці в 40 -х рр.» (1926), «До питання про вплив Герцена на Шевченка» (1928), «Чернишевський та український літературно-громадський рух» (1928), «Шевченко і наступні літературні генерації», (1926), «Шевченко в приватному листуванні» (1926), «Шевченкознавство, як науково-громадська проблема» (1928), «Шевченко в селянських переказах» (1929), «Принципи організації тексту шевченкової поезії» (1932), «Подбаймо за повне, науково-перевірене видання творів Шевченка» (1932), «Бюлетні Комітету для видання творів Т. Г. Шевченка при ІІ відділі ВУАН» (1933). У 1930 році було видано також «Етюди з шевченкознавства», які зазнали чималої критики з боку літературознавців. Так П. Колесник написав, що «Етюди з шевченкознавства» науковця «не роблять кроку до марксистського літературознавства, навпаки автор збірки обома ногами стоїть на ґрунті «буржуазного шевченкознавства» і з його позицій обстрілює своїх супротивників» [6, с. 226]. Сам О. Дорошкевич навіть виступив з покаянням у журналі «Літературний архів» (1931).

Під керівництвом Олександра Костянтиновича протягом зазначеного періоду також виходять друком твори Т. Шевченка для масового читача «Катерина» та «Марина», до яких він написав передмови; рецензії на оповідання І. Сенченка.

У 1931-1932 роках літературознавець виступає з критикою наукового методу роботи свої колег, звинувачуючи їх у відсутності марксистсько-ленінської ідеології у працях (А. Кримського, М. Грушевського, М. Могилянського, М. Новицького). Через це він втратив з багатьма з них дружні стосунки. Згодом під час розмов з друзями у 1932 році визнав створену партією ситуацію в науці нестерпною.

4) 1933-1946 - період сумнівів та вагань. Це, напевно, найбідніший

період щодо видань. Незважаючи на наполегливе застосування соціологічного методу в літературознавстві, опису тісних взаємин українського і російського письменств у статтях, критики своїх колег, О. Дорошкевичу не вдалося уникнути арешту. Після вислання із Києва продовжував досліджувати українську класичну та новітню літературу, працює над докторською дисертацією про творчість Марка Вовчка, але більшість наукових праць присвячена Т. Шевченку. До останнього періоду належать такі напрацювання: «На берегах Неви. До 240-річчя дня заснування Петербурга- Ленінграда» (1943), «Т. Шевченко і український літературний рух» (1944), «О. І. Герцен» (1945), «Шевченко і слов'янський світ» (1945), «Українська культура в двох столицях Росії» (1945), «Два поети» (1945), «Деякі нові факти про перебування Шевченка на Аральському морі» (1946), пише примітки до російськомовного видання «Кобзаря», за його редакцією та текстологічними принципами виходить книжка поезій Шевченка «Твори: у 3 т.», пізніше вилучена владою з наукового обігу.

Хоча його напрацювання містять все більше ідей, вигідних московській владі, та відбивають ідеологічні штампи того часу, О. Дорошкевич відчуває пориви сумнівів та вагань, про що неодноразово говорить у листуванні з дружиною та друзями. Після повернення до України не бере активної участі в публікаціях Інституту літератури імені Т. Шевченка.

Посмертно були видані книги «Реалізм і народність української літератури ХІХ століття» (1986) та «Підручник історії української літератури» (1991).

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок

Отже, науковій діяльності О. Дорошкевич присвятив близько тридцяти років, проявивши себе як літературознавець, педагог, методист, редактор, громадський діяч, критик, автор підручників, публіцист тощо. Його перу належить понад сто наукових праць, більша частина яких з методики навчання української літератури та історії українського письменства ХІХ століття (зокрема, близько тридцяти статей з шевченкознавства).

Проведений аналіз його життєдіяльності дав змогу вперше розробити періодизацію педагогічної творчої спадщини вченого, розбивши її на чотири періоди. Результати дослідження можуть використовуватися в подальших розвідках з історії методики та педагогіки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Анкета обвиняемого [Ал. Дорошкевича], февраль 1933 г. ЦДАГО. Ф. 263. оп. 1. Од. зб. 44590. Арк. 4-4 зв.

2. Білецький Л. Т. Мої спомини (1917-1926) / підготовка тексту, вступна стаття та іменний покажчик В. Р. Адамський. Кам'янець-Подільський : «Медобори - 2006», 2013. 239 с.

3. Дорошкевич Ал. Личное дело, 4 марта 1923 г. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 12. Од. зб. 2270. Арк. 7, 10.

4. Дорошкевич О. К. Автобіографія, 28 липня 1940 р. ЦДАМЛМ України. Ф. 549. Оп. 1. Од. зб. 7. Арк. 1-1 зв.

5. Дорошкевич Ол. Анкетний листок наукового співробітника, 12.04.1927 р. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 12. Од. зб. 2270. Арк. 1,5.

6. Колесник П. Під забралом академічного об'єктивізму, 1 січня 1937 р. ІР НБУВ. Ф. Х. Од. зб. 14580. Арк. 226-240.

7. Лист Дорошкевича Ол. до Новицького М. від 2 квітня 1930 р. ІР НБУВ. Ф. ХXXVП. Од. зб. 1445. Арк. 1-1 зв.

8. Листи Дорошкевича Ол. до Граціанської Л., 30-31 березня 1925 р., 28 вересня 1939 р., 22 червня 1942 р., [1940-ві рр.]. ЦДАМЛМ України. Ф. 549. Оп. 1. Од. зб. 8. Арк. 18-22зв., 47-47 зв., 57-58, 66-67 зв.

9. Нариси історії українського шкільництва. 1905-1933 : навч. посіб. / за ред.

О.В. Сухомлинської. Київ: Заповіт, 1996. 304 с.

10. Ордер на арешт Дорошкевича Ол. № 1026 від 23 лютого 1933 р. ЦДАГО. Ф. 263. Оп. 1. Оп. 44590. Арк. 3.

11. Покаяльні листи Дорошкевича Ол. від 20, 29 березня, 25 червня, червень (число відсутнє) 1933 р. ЦДАГО. Ф. 263. Оп. 1. Оп. 44590. Арк. 5-10, 31-33, 43-44 зв., 45-47 зв.

12. Постанови про початок слідства, припинення слідства та про закриття справи Дорошкевича Ол., 28 березня, 17 вересня, 3 листопада 1933 р. ЦДАГО. Ф. 263. Оп. 1. Оп. 44590. Арк. 1а-1а зв., 156, 158.

13. Протоколи допиту Дорошкевича Ол. від 2 травня, 17 серпня 1933 р., машинопис. ЦДАГО. Ф. 263. Оп. 1. Оп. 44590. Арк. 37-40 зв., 81-83.

14. Розман І. Проблема періодизації дослідження педагогічної персоналії. Гірська школа українських Карпат. №20, 2019. С. 45-47.

REFERENCES

2. Bilets'kyy L. T. (2013). Moyi spomyny (1917-1926) [My Memories (1917-1926)] / pidhotovka tekstu, vstupna stattya ta imennyy pokazhchyk V. R. Adams'kyy. Kam'yanets'-Podil's'kyy: «Medobory - 2006». [in Ukrainian].

3. Doroshkevych Al. Lychnoe delo [Doroshkevich Al. Private case], 4 marta 1923 h. TsDAVO Ukrayiny. F. 166. Op. 12. Od. zb. 2270. Ark. 7, 10 [in Ukrainian].

4. Doroshkevych O. K. Avtobiohrafiya, 28 lypnya 1940 r. [Autobiography, July 28, 1940] TsDAMLM Ukrayiny. F. 549. Op. 1. Od. zb. 7. Ark. 1-1 zv. [in Ukrainian].

5. Doroshkevych Ol. Anketnyy lystok naukovoho spivrobitnyka, 12.04.1927 r. [Application form of a researcher, April 12, 1927] TsDAVO Ukrayiny. F. 166. Op. 12. Od. zb. 2270. Ark. 1, 5 [in Ukrainian].

6. Kolesnyk P. Pid zabralom akademichnoho ob'yektyvizmu, 1 sichnya 1937 r. [Under the veil of academic objectivism, January 1, 1937] IR NBUV. F. Kh. Od. zb. 14580. Ark. 226-240 [in Ukrainian].

7. Lyst Doroshkevycha Ol. do Novyts'koho M. vid 2 kvitnya 1930 r. [Letter of Doroshkevich Ol. to Novitsky M. from April 2, 1930] IR NBUV. F. KhXXVII. Od. zb. 1445. Ark. 1-1 zv. [in Ukrainian].

8. Lysty Doroshkevycha Ol. do Hratsians'koyi L., 30-31 bereznya 1925 r., 28 veresnya 1939 r., 22 chervnya 1942 r., [1940-vi rr.] [Letters of Doroshkevich Ol. to Gratianska L., March 30-31, 1925, September 28, 1939, June 22, 1942, [1940s]] TsDAMLM Ukrayiny. F. 549. Op. 1. Od. zb. 8. Ark. 18-22zv., 47-47 zv., 57-58, 66-67 zv. [in Ukrainian].

9. Narysy istoriyi ukrayins'koho shkil'nytstva. 1905-1933 : navch. posib. [Essays on the history of Ukrainian schooling. 1905-1933: study guide] / za red. O.V.Sukhomlyns'koyi. Kyyiv: Zapovit, 1996. 304 s. [in Ukrainian].

10. Order na aresht Doroshkevycha Ol. № 1026 vid 23 lyutoho 1933 r.[ Arrest warrant for Doroshkevich Ol. No. 1026 of February 23, 1933] TsDAHO. F. 263. Op. 1. Op. 44590. Ark. 3 [in Ukrainian].

11. Pokayal'ni lysty Doroshkevycha Ol. vid 20, 29 bereznya, 25 chervnya, cherven' (chyslo vidsutnye) 1933 r. [Penitential letters of Doroshkevich Ol. dated March 20, 29, June 25, June (no number) 1933] TsDAHO. F. 263. Op. 1. Op. 44590. Ark. 5-10, 31-33, 43-44 zv., 45-47 zv. [in Ukrainian].

12. Postanovy pro pochatok slidstva, prypynennya slidstva ta pro zakryttya spravy Doroshkevycha Ol., 28 bereznya, 17 veresnya, 3 lystopada 1933 r. [Resolutions

13. on the initiation of the investigation, the termination of the investigation, and the closure of the case of Ol. Doroshkevich, March 28, September 17, November 3, 1933] TsDAHO. F. 263. Op. 1. Op. 44590. Ark. 1a-1a zv., 156, 158 [in Ukrainian].

14. Protokoly dopytu Doroshkevycha Ol. vid 2 travnya, 17 serpnya 1933 r., mashynopys [Interrogation protocols of Doroshkevich Ol. dated May 2, August 17, 1933, typescript] TsDAHO. F. 263. Op. 1. Op. 44590. Ark. 37-40 zv., 81-83 [in Ukrainian].

15. Rozman I. (2019) Problema periodyzatsiyi doslidzhennya pedahohichnoyi personaliyi [The problem of periodization of the study of pedagogical personnel]. In Hirs'ka shkola ukrayins'kykh Karpat. (Issue 20), (pp. 45-47). Ivano-Frankivsk [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru