Розвиток української археографії ХІХ століття у світлі культурно-історичного підходу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток української археографії ХІХ століття у світлі культурно-історичного підходу

Ковальчук Оксана Олександрівна

доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інститут української' археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Україна

Історія української археографії - тема, що неодноразово досліджувалася вітчизняними істориками. Є десятки робіт з історії археографічних установ, едиційного стилю окремих істориків, репертуару тощо. Особливий напрямок складають дослідження, що охоплюють широкі часові й просторові межі. З історії української археографії ХІХ ст. існує три роботи у вигляді дисертацій. Це дослідження Б. Ватулі, О. Журби і В. Хмарського. З них лише робота Б. Ватулі охоплює основні археографічні об'єкти, що існували протягом ХІХ ст. на всій території України. Невелика кількість досліджень зумовлена трудністю підбору методики об'єднання розрізнених фактів у єдину систему. Особливо важко пояснити хід розвитку теоретичної частини, оскільки, протягом ХІХ ст. українська археографія фактично не продукує окремих досліджень про предмет, метод, завдання археографії, елементи археографічного оформлення. Проте існує багато ситуативних, зроблених під конкретні едиційні завдання правил видання історичних документів, дискусій, рецензій збірників джерел, згадки про базові поняття археографії в контексті висвітлення проблем історіографії та архівознавства. Зрештою, є самі видання історичних джерел, що завдяки аналізу дозволяють скласти уявлення про базові засади археографії. Ці матеріали вказують на зміни, що відбуваються протягом ХІХ ст. в осмисленні змісту археографії, та її ролі в історичному дослідженні.

Історія теоретичного мислення важлива для з'ясування внутрішніх системотворчих чинників, що зумовлюють всі види археографічної діяльності. Тому питання методології дослідження історії археографії, а особливо її теоретичної частини, є актуальним. Б. Ватуля у дисертації 50-х років ХХ ст. присвятив йому окремий розділ. Дослідження, зроблене в радянські часи, ґрунтувалося на історичному матеріалізмі. Останній як метод дослідження історії базувався на позитивізмі, для якого характерним є еволюційний підхід у систематизації матеріалу [1]. В свою чергу: «Концепція еволюційного розвитку суспільства близька до концепції історичного прогресу... В основі еволюціонізму лежить припущення, що розвиток - ускладнення існуючих форм - переходить через послідовні фази, жодна з яких не може бути пропущена. Еволюційний розвиток - це процес поступовий і причинно-наслідковий» [2].

Б. Ватуля не знайшов поступу та спадковості в українській археографії, що на відміну від російської не перейшла від окремих роздумів про засади публікації історичних документів до вироблення правил видання джерел певного типу. Також не знайшов дослідник спільного знаменника в едиції різних осередків, діячів, інституцій. Таким чином, у ХІХ ст. в археографії «панувала роз'єднаність, повний різнобій» [3]. Про складність узагальнення навіть на рівні едиції окремої установи говорить В. Хмарський, використовуючи для дослідження «персоналістичний» підхід [4].

В роботах В. Хмарського й О. Журби дієвими виявились методи об'єднання матеріалу за формальними ознаками: порівняння продуктивності видавничої справи, аналіз репертуарних пріоритетів, домінуючі форми видання документів у той чи інший період. Попри вагомі здобутки, пошук методики внутрішнього об'єднання археографічних процесів залишається відкритим. хмарський археографічна діяльність

Еволюційний метод виявився непродуктивним для української едиційної археографії ще й тому, що не міг пояснити деяких явищ. Наприклад відродження наприкінці ХІХ ст. застарілих і фактично вже забутих форм публікації документів (контамінації). Або чому після десятиліть «зразкових» публікацій, що відрізнялися від попередніх упорядкованістю, системністю й актуальністю, популярності набувають безсистемні публікації або публікації «випадкових» документів. Окрім того, у появі деяких явищ не простежуються причинно-наслідкові зв'язки. Наприклад, після десятиліть спрощеної публікації текстів, що задовольняють потреби навіть сучасних дослідників, наприкінці ХІХ ст. повертається інтерес до ускладненої, зорієнтованої на автентичність форми передачі тексту. Для таких випадків продуктивним може виявитись культурно-історичний підхід, що не передбачає наявності причинно- наслідкового зв'язку між явищами. Навпаки, такий підхід орієнтується на дослідження унікальних інтелектуальних ландшафтів, що складаються під впливом парадигми тієї чи іншої епохи. Для ХІХ ст. - це романтизм, позитивізм, початок модерну. Ефективність такого підходу почасти продемонстрував О. Журба, якому вдалося за допомогою культурологічного підходу знайти внутрішню єдність між новими явищами археографії на сході України в другій чверті ХІХ ст. [5].

Поширення культурно-історичного підходу на весь період ХІХ ст. дає позитивні результати, оскільки, пояснює появу тих нових явищ, що не пов'язані причинно-наслідковими зв'язками з попереднім станом розвитку археографії в Україні. Такий підхід дає нам можливість не ігнорувати частину матеріалу, що не вкладається в еволюційну схему, а пояснити його невипадковий характер особливими інтелектуальними умовами, що склалися в культурі на той час. Простежити зміну семантичного наповнення одних і тих самих понять та процесів у залежності від нової парадигми. Зрештою, такий підхід дає можливість уникнути описовості як єдиного методу охоплення всього різноманіття об'єктів, що досліджуються.

Список використаних джерел:

[1 ] Зашкільняк, Л. О. (2009) Матеріалізм історичний. Енциклопедія історії України. (Т. 6).

Вилучено з URL: http://www.history.org.ua/?termin=Materializm

[2] Глушко, К. Ю. Еволюціонізм в історичній науці Енциклопедія історії України. (Т. 3).

Вилучено з URL : http://www.history.org.ua/?termin=Evo!judonizm

[3] Ватуля, Б. С. (1952). Развитие археографии на Украине в ХІХ и начале ХХ века (дис.... кандидата іст. наук). Інститут історії України. Київ, Україна.

[4] Хмарський, В. М. (2004) Археографічна діяльність наукових установ на півдні України уХІХ- на початкуХХст. (дис. .доктора іст. наук). Одеський національний ун-т ім. І. І. Мечникова. Одеса, Україна.

[5] Журба, О. І. (2004) Становлення української археографії' та історіографічний процес