Історичні та соціально-політичні причини невдачі військового перевороту в Туреччині 15 липня 2016 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичні та соціально-політичні причини невдачі військового перевороту в Туреччині 15 липня 2016 р.

Яценко Богдан,

аспірант кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін, Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Анотація

У даній статті розглядається спроба військового перевороту, вчинена офіцерами турецької армії 15 липня 2016 року. Розкриваються передумови та причини поразки заколотників. Аналізуються дії уряду, ЗМІ, суспільства, провладних структур та опозиційних партій у день заколоту та власне перебіг подій. Хоча про офіцерів, які влаштували спробу повалення уряду в Анкарі, навіть зараз відомо не багато, ця спроба заколоту одразу породила дискусію у світовій спільноті, насамперед щодо головних замовників. З одного боку, супротивники правлячого в Туреччині уряду припускають, що спроба перевороту була вправною, керованою державою схемою зміцнення влади Ердогана. З іншого боку, уряд Партії справедливості і розвитку покладає провину за спробу перевороту на політичного суперника Ердогана Фетхуллаха Ґюлена - священнослужителя, який зараз живе в США, та інших тіньових іноземних ворогів та прихильників ататюркістського світського істеблішменту Туреччини. Теорій багато, але одне безсумнівно: переміг Ердоган. Весь світ був вражений єдністю політиків та цивільних осіб з усього ідеологічного спектру у протистоянні спробі перевороту. Незважаючи на позицію опозиційних діячів щодо дій уряду Ердогана, всі основні політичні партії засудили та відмовилися підтримати путчистів.

Ключові слова: Туреччина, путч, внутрішня політика, ПСР.

HISTORICAL AND SOCIAL-POLITICAL CAUSES OF THE COUP ATTEMPT FAILURE IN TURKEY ON JULY 15, 2016

Yatsenko Bohdan,

graduate student of the department

of History and culture of Ukraine and special historical disciplines

Hryhorii Skovoroda University

in Pereiaslav

Abstract

This article describes the attempted military coup by Turkish army officers on July 15, 2016. It reveals the preconditions and reasons for the defeat of the rebels. It analyzes the actions of the government, media, society, pro-government structures and opposition parties on the day of the uprising and the course of events. Little is known about the culprits behind the overthrow of the government in Ankara, but the attempt has immediately sparked a debate across the international community, especially regarding those who ordered it. On the one hand, opponents of Turkey's ruling government suggest that the coup attempt was a skilful, state-directed scheme to consolidate Erdogan's power. On the other hand, the Justice and Development Party government blames Erdogan's political rival, Fethullah Gulen, a cleric now living in the United States, and other shadowy foreign enemies and supporters of Turkey's Ataturkist secular establishment for the coup attempt. There are many theories, but one thing is certain: Erdogan won. The entire world was struck by the unity of politicians and civilians across the ideological spectrum in opposing the coup attempt. Despite the position of opposition figures on the actions of Erdogan's government, all major political parties condemned and refused to support the coup plotters.

Key words: Turkey, coup, domestic policy, AKP.

Постановка проблеми. У зв'язку із нестабільною політичною ситуацією останніх років, неприкритою збройною агресією РФ та не самими позитивними меседжами від наших європейських колег щодо вступу України до блоку НАТО, для нашої держави гостро стає питання пошуку майбутніх стратегічних союзників. Одним із найбільш впливових наших сусідів завжди була Туреччина. Але досить мало уваги в нашому суспільстві приділяється внутрішньополітичній ситуації в цій країні. Розуміння сучасних історичних та політичних процесів на Близькому Сході та у Європі неможливо також без аналізу діяльності чинного президента Реджепа Тайїпа Ердогана який очолював Туреччину з 2002 р., та керівної Партії справедливості і розвитку (ПСР). Визначним моментом для них стала спроба військового перевороту пізно ввечері 15 липня 2016 р., коли в Стамбулі та Анкарі почалися бої та на якийсь час здалося, що уряд президента Реджепа Тайїпа Ердогана може впасти. З моменту переходу до багатопартійної системи в 1950 р. Туреччина стала свідком шести спроб військового втручання в політику. З них чотири: 1960, 1971, 1980 та 1997 рр. були успішними, а дві: 1962 р. та 1963 р. - невдалими. Однак тоді сталося дещо безпрецедентне: вперше в сучасній турецькій історії громадянський уряд зміг зорганізувати та мобілізувати народні маси своїх прихильників, щоб зупинити путч на корені.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематикою спроби державного перевороту у Туреччині 2016 року займалися такі іноземні дослідникиб як: Kadri Gursel, Akin Unver, Hassan Alassaad, Hakan Yavuz, Bayram Balci, Koray Caliskan, Erhan ipener, Muhittin Ataman, Umut Can Adisonmez та ін. заколот турецький поразка

Метою цієї статті є аналіз спроби військового перевороту 15 липня 2016 р., політичної ситуації що історично склалася в країні напередодні даних подій, внутрішніх рішень турецької влади під час повстання військових та наслідків путчу для Турецької Республіки.

Виклад основного матеріалу дослідження:

Хоч втручання військових у політику далеко не рідкість у довгій історії Турецької Республіки, путч 15 липня 2016 р. застав більшість аналітиків зненацька через попередній успіх Партії справедливості та розвитку Ердогана (ПСР) в обмеженні колись величезного політичного впливу турецьких військових. Партія була заснована колишніми членами ісламістського руху та отримала більшість голосів на парламентських виборах у листопаді 2002 р., набравши 34 % голосів та отримавши 363 з 550 місць у Великих національних зборах. Це було понад удвічі більше, ніж отримала друга партія, що пройшла до парламенту, подолавши десятивідсотковий бар'єр - Республіканська народна партія. Наступні кілька років тривала запекла боротьба з двома гравцями світського істеблішменту, що мали право вето та укорінилися в турецькій політичній системі протягом минулих років. Цими ключовими гравцями Турецької політики були військові та судові органи, чий вплив було інституціоналізовано після перевороту 1960 р.. ПСР була орієнтована на політичні та економічні реформи, однією з цілей став вступ Туреччини до Європейського союзу та вирішення Кіпрського питання. Одночасно Ердоган намагався боротися з іміджем ісламістів, який створювали його партії її політичні опоненти. Деякі військові їз лав прихильників жорсткої лінії ще у 2003 р. нібито почали замислювати переворот проти Ердогана, що на той момент обіймав посаду прем'єр-міністра, але вище командування змогло стримати їх (Ersel Aydinli, 2011).

Після боротьби з секуляристами на президентських виборах 2007 р. ПСР об'єдналася з ісламістським рухом, заснованим Фетхуллахом Гюленом, сподіваючись остаточно перемогти кемалістів (Profile: Fethullah Gulen's Hizmet movement). Не зважаючи на здавалося б схильність турецького суспільства до традиційності, ПСР змогла отримати широку підтримку серед населення, адже інтерпретувала процес боротьби із секуляризмом через призму ліберально- демократичних цінностей.

Згідно з твердженнями представників ПСР, саме обрані суспільством чиновники мали керувати над військовими, а не навпаки. Завдяки вдалій риториці, а також мобілізаційному ресурсу своїх власних виборців та прихильників руху Фетхуллаха Гюлена, ПСР спромоглася остаточно послабити політичний вплив військових та впроваджувати свій власний порядок денний.

Але замість того, щоб сприяти демократичній консолідації суспільства, як очікували багато дослідників турецької політики, вищезазначені зрушення сприяли зростанню авторитарності режиму, в якому ПСР опинилися в панівному положенні. Ними було створено систему для переслідування своїх супротивників, що тиснула на ЗМІ, щоб змусити їх підкоритися провладній позиції, та обмежувала політичну арену, щоб стримати опозицію. Зазвичай, в режимі, що має як конкурентні, так і авторитарні риси, останні завжди загрожують першим. У Туреччині ПСР стала настільки сильною, що ігрове поле схилилося на їх користь, а сам принцип конкуренції на виборах опинилася під питанням.

Проте прагнення Ердогана монополізувати владу та загальний поворот ПСР до авторитаризму відштовхнули його ключових партнерів, зокрема прихильників руху Фетхуллаха Гюлена, які планували скористатися плодами спільної перемоги над кемалістським істеблішментом, здобувши більший контроль над державним апаратом. Розлад між союзниками переріс у відкритий конфлікт, оскільки гюленісти намагалися підірвати владу Ердогана за допомогою перевірок щодо корупції, нападок у ЗМІ, передвиборчої боротьби і, нарешті, на думку багатьох діячів турецького суспільства, збройного перевороту.

На відміну від попередніх переворотів, путчисти не розкрили своєї особи та не назвали лідерів під час спроби інтервенції. Натомість вони зробили заяву через громадську радіостанцію, назвавшись "Радою миру у домі" - роблячи певний референс на один з основних принципів Республіки. У даному маніфесті члени ради спробували легітимізувати спробу перевороту, посилаючись на терористичну загрозу, що зростає останні роки, та на збитки, завдані верховенству закону та самому конституційному порядку в країні.

Вони поклялися викорінити корупцію, прийняти нову конституцію, відновити законне правління і змусити владу заможних (Ердогана не згадували напряму у цій промові) відповідати за свої дії (The memorandum...). Цей документ - єдине письмове свідоцтво, яке ми маємо нині, щодо планів заколотників. Маючи так мало інформації, важко сказати, якими були довгострокові цілі путчистів, окрім позбавлення Ердогана влади та, можливо, його арешту.

Аналогічним чином, питання того хто стояв за спробою перевороту і що саме спонукало заколотників до дій, залишаються предметом багатьох дискусій у світовому товаристві. З ночі 15 липня уряд AKP затято і неодноразово звинувачував Фетхуллаха Ґюлена в організації даних подій. Його заперечення не завадили більшості турецького політичного істеблішменту, а також основним ЗМІ (включаючи дружні опозиції органи) визнати істинність цих звинувачень. Те, що навіть зараз жоден з військових діячів не назвав себе лідером перевороту, дозволяє владі Туреччини вважати основною версію за якою змова була задумана поза збройними силами, а потім передана тим елементам армії, які були готові до рішучих дій.

На думку одного з провідних військових аналітиків, у повсталому угрупуванні були в основному гюленісти, але до них приєдналися кілька світських та прагматичних офіцерів- антіердоганівців, а деякі солдати нижчої ланки взяли участь виключно через шантаж або інші форми тиску (How Erdo^gan Used...).

Майже одразу після провалу перевороту почалися масові арешти. З 358 генералів та адміралів усіх збройних сил було заарештовано 151 особу, а також 1656 полковників (в основному з ВПС та жандармерії) та близько 3500 молодших офіцерів (Міністр внутрішніх...). Після цих арештів стало очевидно, що начальник Генерального штабу генерал Хулусі Акар (якого путчисти взяли у полон) та інші вищі воєначальники відмовилися приєднатися до заколоту. Майже половина всіх бригадирів, що брали участь у спробі перевороту, були призначені після 2013 р., (Kadri Gursel, 2016) після чисток серед світсько-кемалістських старших офіцерів у ході справ "Ергенекон" та "Балиоз", на яких було висунуто звинувачення на адресу відставних та дійсних членів турецьких збройних сил у змові з метою повалення уряду ПСР шляхом змови зі ЗМІ, університетами та групами громадянського суспільства. На цих хвилях судових процесів сотні генералів потрапили до в'язниці.

Станом на 30 липня 2016 р. кількість людей, які постійно чи тимчасово позбулися посад сягнула майже 70 тисяч. Кадрова "чистка" зачепила більшість державних сфер, зокрема систему освіти, медицину, армію, правоохоронні органи, а також ЗМІ. 30 липня влада Туреччини повідомила, що повноваження 64 співробітників Конституційного суду призупинено на час розслідування їхніх зв'язків з організаторами заколоту (Спроба держперевороту...).

Переворот провалився із самого початку ще й тому, що путчисти програли битву в засобах масової інформації, а згодом швидко втратили темп, коли люди масово вийшли на вулиці (The Failed Coup...). Саме ця непередбачена подія підірвала моральний дух заколотників, можливо, змусивши багатьох офіцерів, не схильних до ризику, ухвалити рішення не приєднуватися до них. Цей розвиток подій також сприяв розпаду прокурдських сил, особливо після початку ескалації насильства. Те, що народна мобілізація застала путчистів зненацька не викликає сумнівів. Ніколи ще жодна спроба турецького перевороту (навіть невдала) не зустрічала такого опору. Громадянські особи, що стояли перед танками, схилили ситуацію на користь уряду і дали йому перевагу у психологічній битві, яка тривала всю ніч. Головним питанням є саме яким чином ПСР змогла згуртувати народ проти військової інтервенції.

ПСР налічувала на момент подій близько 10 мільйонів членів (за загальної чисельності населення країни близько 80 мільйонів), приблизно 1,6 мільйона з яких виконують роль активістів аж до рівня місцевих ділянок. Зареєстровані члени партії становлять майже половину електорату ПСР. Найближчою конкуруючою партією за цим показником є Республіканська народна партія, але її офіційні члени не становлять і десяту частину її виборчої бази. Зазвичай ПСР проводили збори членів партії щотижня, що певним чином підвищувало мобілізаційні можливості активу, порівнюючи із іншими партіями.

Районні та квартальні організації були тісно пов'язані із централізованою системою зв'язків, яку партія спеціально розробила ще у 2001 р. Така схема фактично дозволяє вищому партійному керівництву напряму співпрацювати із громадою на місцях. Ідеологічним цементом, що скріпляє все вищеперераховане є консервативно-націоналістичний світогляд, який спирається на ісламські світоглядні уявлення та турецький націоналізм, і бачить президента Ердогана в якості природного лідера партії та нації. Протягом останніх двох десятиріч машина ПСР блискуче вміла мобілізувати підтримку та перемагати на виборах. Партія виграла п'ять загальних виборів, включаючи позачергові, та три місцеві вибори, встановивши своє електоральне домінування над опозицією.

Текстові повідомлення та екстрені збори блискавично мобілізували та організували вірних партії громадян. До півночі, коли Ердоган виступав по телебаченню, щоб викликати опір, члени АКП та співчуваючі вже збиралися у провінційних та районних партійних офісах. Згідно з опитуванням, проведеним у Стамбулі 26 липня, серед тих, хто вийшов на вулиці до заклику Ердогана, 57% були членами партії, а 83% голосували за ПСР у листопаді 2015 р. Голова районного відділення ПСР у Мамаку, районі Анкари, повідомив, що терміновий консиліум партійних кадрів зібрався протягом п'ятнадцяти хвилин після перших новин про спробу перевороту (Розповіли, що сталося...). Протягом півгодини представники району вже звернулися до місцевих членів партії через текстові повідомлення та соціальні мережі. Танки на армійській базі в Мамаку навіть не встигли виїхати за ворота - тисячі людей перегородили їм шлях.

ЗМІ також зіграли важливу роль у подіях невдалого перевороту. ПСР має довгу історію конфронтаційних та репресивних відносин зі ЗМІ. З 2002 р. партія встановила постійно зростаючий контроль над пресою та основними мовними мережами, одночасно організуючи зростання проурядових ЗМІ, створених лояльними бізнесменами (Democracy in Crisis...). До 2014 року таке втручання, а також постійний тиск на соціальні мережі, призвело до того, що Freedom House оцінив Туреччину як "не свободну" у плані свободи преси.

У ніч спроби перевороту, за іронією долі, основні мережі новин та соціальні медіа виявилися головною опорою уряду. Ердоган виступив на телеканалі CNN Turk, хоча його власник Dogan Media Group у минулому часто ставав мішенню для ПСР. Але вихід в ефір був вирішальним кроком, оскільки він дозволив Ердогану охопити аудиторію за межою своїх прихильників. Незабаром після цього путчисти здійснили наліт на студії CNN Turk і офіси газети Hurriyet, що також належить Dogan Media Group, але було вже занадто пізно. Те, що один з небагатьох бастіонів незалежності ЗМІ, що залишилися в Туреччині, надав Ердогану дорогоцінний ефірний час, стало сильним ударом у цьому протистоянні. Це унеможливило спроби путчистів заручитися підтримкою секуляристських опонентів президента.

Соціальні мережі також відіграли важливу роль (H. Akin Unver and Hassan Alassaad, 2016). Керівництво ПСР використовувало текстові повідомлення та Twitter, щоб згуртувати своїх прихильників у накоротші терміни. За відсутності достовірного висвітлення подій у ЗМІ повідомлення громадян із різних кварталів Стамбула та Анкари надали безцінну інформацію про масштаби подій та сприяли подальшій мобілізації населення. У період з півночі до 4 години ранку відвідуваність Twitter зросла в 35 разів у порівнянні зі звичайними обсягами, оскільки користувачі опублікували півмільйона твітів із різними хештегами на кшталт "anticoup" (У ніч перевороту...).

Поки йшов переворот, держава значною мірою покладалося на організаційний апарат Діянету (Diyanet i§leri Ba§kanligi, зазвичай його називають просто Diyanet) - Управління у справах релігії, для мобілізації мас. Створений кемалістської елітою в 1924 р. для нагляду за управлінням та утриманням мечетей, Діянет не втручався у повсякденну політику та не грав жодної ролі у попередніх переворотах. Однак після закликів Ердогана вищі чиновники Діянету наказали імамам більш ніж 86 000 мечетей вимовити молитву "Салах" що традиційно використовується для оголошення про похорон - на знак протесту проти перевороту (Pinar Tremblay, 2016).

Більшість імамів виконали цей наказ, піднявшись на мінарети своїх мечетей, щоб багаторазово прочитати молитву через гучномовець і закликати громадян захищати свою країну та уряд "в ім'я любові до Бога і Пророка". Ніколи раніше в історії Туреччини мечеті не грали настільки помітну роль під час політичних подій. Як підсумував Махмут Кар, керівник ЗМІ міжнародної ісламістської групи "Хізб ут-Тахрір" у Туреччині: "Роль Діянету у боротьбі зі спробою перевороту вкрай важлива, бо з півночі до світанку ми чули молитви з мечетей. Люди люблять Ердогана не за демократію, а за іслам. Тепер всі побачили, що проти сили віруючих танки і кулі безглузді" (How Erdo^gan Used...).

Активна участь Діянету частково пояснює переважання людей в ісламському релігійному одязі серед натовпу противників заколоту. Задіявши велику мережу мечетей Туреччини, гучномовці яких чути в незліченних кварталах, уряд, по суті, звернувся безпосередньо до мільйонів громадян і без особливих зусиль та витрат спонукав їх до дії.

Проурядова позиція Діянету під час путчу відображала його підпорядкованість ПСР. Така позиція міністерства була зумовлена подіями 2010 р., коли Ердоган призначив новим керівником Управління у справах релігії Мехмета Ґермеза, який з того часу діяв як співробітник ПСР. Зміни відбулися в той момент, коли партія посилила контроль над різними державними установами та судовою системою. З того часу Діянет дотримується програми ПСР, захищаючи свої заборони на Twitter та YouTube, використовуючи релігійну риторику для засудження критиків партії та дозволяючи великим діячам ПСР проводити агітацію у мечетях (The Rise of...).

Визначальною рисою авторитарних режимів є те, що лояльність до провладної позиції дає величезну перевагу в доступі до ресурсів, як державних так і приватних. За останні чотирнадцять років ПСР отримала можливість використовувати державні ресурси так, як не вдавалося жодній попередній правлячій партії Туреччини. У ніч перевороту путчисти зіткнулися з тим, що в Стамбулі, Анкарі та низці інших міст їхнє пересування дорогами було утруднене вантажівками та важкою технікою, що належать місцевій владі, лояльній ПСР. Спочатку в місті Уак, а потім і в інших місцях муніципалітети перешкоджали мобілізації на підтримку перевороту, просто паркуючи будівельну техніку біля воріт військових баз (Перший удар...). Тільки в Стамбулі місцева влада швидко розгорнула шість тисяч вантажівок або землерийних машин в якості мобільних барикад, щоб закрити доступ до доріг, вертолітних майданчиків та об'єктів зв'язку.

Приватний сектор, який підтримував ПСР, також не стояв осторонь. Голова Асоціації виробників важкої техніки повідомив, що його група відгукнулася на заклик през идента Ердогана, направивши двадцять тисяч одиниць важкої техніки (половина всієї техніки, розгорнутої в містах на той час) проти путчистів, зупиняючи їх танки та вантажівки в одному місці за іншим (Найгероїчніші будівельні...). Вночі путчисти вбили двох операторів цих блокуючих машин.

На відміну від попередніх переворотів, путчисти, схоже, не вступали в контакт із опозиційними партіями до перевороту та не намагалися зібрати лідерів опозиції після його початку. Це може означати, що переворот був спрямований саме проти Ердогана та його адміністрації, а не проти всього політичного істеблішменту. У ніч на 15 липня опозиція була здивована не менше за інших. За повідомленнями, путчисти зателефонували до штаб-квартир двох опозиційних партій - РНП та правої Партії націоналістичної дії (ПНД) з офісу начальника генерального штабу, щоб повідомити, що путч розпочався відповідно до наказів військового командування (Бійці путчу викликали...).

Потім настала черга опозиції дивувати: замість того, щоб використати переворот щоб спробувати скинути Ердогана, всі три опозиційні партії, які мають місця в парламенті, рішуче засудили путч та публічно підтримали демократію. Вони підтвердили свою позицію під час позачергової нічної сесії парламенту, що була скликана для того, щоб депутати від ПСР та опозиції могли засудити путч (Що сталося у...). Можливо, саме ця відкрита непокора підштовхнула путчистів підірвати будівлю парламенту після опівночі.

Відповідь на питання чому опозиція у авторитарному режимі взагалі підтримала чинного президента замість того, щоб очолити спробу перевороту криється у ідеологічному підгрунті цих партій. У Туреччині після 10-х років кожна основна опозиційна партія висловлювала занепокоєння авторитарним шляхом ПСР. У 2013 р. протестний рух у парку Гезі показав глибину невдоволення Ердоганом та його правлінням у значних верствах турецького суспільства, а у 2015 р. відбулася драма під час двох напружених парламентських виборів, на яких Ердоган був змушений сильно маневрувати, щоб зберегти першість ПСР у парламенті (Ziya Oni, 2016: 141-154).

Кожна опозиційна партія, критикуючи авторитарний дрейф ПСР, ґрунтувала свою позицію на ідеях необхідності захисту демократії та парламентської системи. Це було особливо актуально для головної опозиційної партії, РНП, яка після зміни керівництва у 2010 р. відмовилася від опори на позапарламентських гравців, що мали право вето, тобто військових (Sinan Ciddi and Berk Esen, 2014: 419-441). Натомість лідери РНП наполегливо захищали демократичну підзвітність та верховенство закону проти зазіхань уряду на громадянські свободи. Реакція РНП на спробу перевороту абсолютно відповідає оголошеній раніше позиції. Лідер партії Кемаль Киличдароглу дізнався про путч близько 11 години вечора, коли літак, на якому він летів, приземлявся в аеропорті імені Ататюрка. За свідченнями очевидців, він підійшов до заступника голови ПСР, який летів тим самим рейсом, щоб висловити свою незгоду з будь-якою спробою зміни уряду незаконним шляхом. Пізніше того ж вечора РНП опублікувала публічну заяву, де засуджувала переворот та направила своїх представників озвучити це послання з трибуни парламенту.

Дві інші опозиційні партії у парламенті зайняли таку саму позицію. Лідер ультранаціоналістичної ПНР Девлет Бахчелі однозначно засудив переворот та підтримав прем'єр-міністра Йилдирима телезверненням (Штаб MHP...). Прокурдська Демократична партія народів (НДП), з якою творці перевороту так і не зв'язалися, вранці 16 липня виступила із коротким, але чітким меседжом проти спроби заколоту. На вулицях Діярбакир та інших населених пунктів переважно курдського південного сходу не було таких великих натовпів, як в інших регіонах країни, але настрій був у переважній більшості проти перевороту. На відміну від РНП та ПНД, лідери НДП також зробили все можливе, щоб дати зрозуміти, що їхню позицію проти спроби перевороту не слід розглядати як жест підтримки уряду ПСР.

Непроста позиція, в якій опинився голова НДП Селахаттін Демірта с залишатися критиком ПСР та одночасно підтримувати її проти спроби путчу - чудово показує ту дилему, з якою стикаються опозиційні партії в умовах авторитарних режимів. З одного боку, опозиція прагне захистити демократичні та конкурентні риси режиму, сподіваючись на просування демократизації. Через це вона відстоює право обраного уряду залишатися при владі. З іншого боку, опозиції доводиться прикладати всіх можливих зусиль, щоб залишатися легітимною, життєздатною та автономною, водночас стежачи за тим, щоб ця своерідна підтримка уряду не сприймалася як мовчазне схвалення чинної влади із їх авторитарними методами правління. Саме з урахуванням цієї дилеми лідер РНП Киличдароглу написав маніфест із десяти пунктів, у якому зазначив, що його партія захищає демократичні принципи та виступає проти узурпації влади керуючою партією, а також військових інтервенцій (The manifesto...).

Висновки та перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Отже, спроба військового перевороту 15 липня 2016 р. була слабшою, ніж попередні: пучем керували офіцери середньої ланки, а не генерали, що призвело до серйозних прорахунків путчистів. Невідомо як би пройшов переворот, якщо б до нього приєдналося вище армійське командування. Відомо лише те, що переворот потребував народної, політичної та медійної підтримки, щоб переконати як військових, так і цивільних, що на момент початку заколоту вагалися та не були готові приєднатися до путчу. Таким чином, саме мобілізація населення провладними структурами, поряд із підтримкою уряду з боку ЗМІ та політичної опозиції, відіграла вирішальну роль у перемозі над спробою перевороту. Також чисельні народні маси прихильників Ердогана на вулицях зіграли свою роль, маргіналізувавши повсталих в очах турецьких збройних сил та заблокувавши доступ організаторів перевороту до стратегічних об'єктів. Опозиційні політичні сили також виступили проти перевороту, чим посилили народну мобілізацію, позбавивши організаторів перевороту вкрай необхідної політичної та медійної підтримки.

Засобом цієї надзвичайної мобілізації стала правляча партія ПСР. При найближчому розгляді виявляється, що її успіх у відображенні перевороту пояснюється тими ж особливостями, які дозволили ПСР стати домінуючою силою конкурентного авторитарного режиму Туреччини. Завдяки своїй авторитарній складовій ПСР отримала широкий доступ до державних та приватних ресурсів та контроль над ЗМІ. Все це, поза сумнівом, підвищило мобілізаційні можливості партії під час кризи. Позбавлений політичної та народної підтримки і не має доступу до основних та соціальних медіа, путч провалився.

Те, що було скрутним становищем для опозиції, явно стало благом для ПСР: вони виграли від частково відкритого характеру політичного режиму - тому що наявність опозиційних партій та напіввільних ЗМІ дозволила критикам Ердогана, які залишалися прихильниками демократії, протестувати проти збройного втручання у політику країни. Обидві групи стали на бік уряду, незважаючи на його зростаючий авторитаризм. На відміну від інших переворотів в історії Туреччини, опозиційна еліта не підтримала повалення цивільного уряду та публічно стала на бік чинної влади. Це різко скоротило потенціал перевороту щодо отримання народної підтримки. Якби опозиційні партії примкнули до путчистів і підтримали переворот, Ердогану було б важко звернутися до ширших верств турецького суспільства в критичний момент. Роль ЗМІ була особливо важливою під час спроби перевороту. ЗМІ працювали без жодних обмежень все 15 липня, і уряд ефективно використав їх для обміну інформацією з громадськістю, пошуку підтримки та створення контролю, який стримував бойовий дух путчистів.

Джерела та література

1. Democracy in Crisis: Corruption, Media, and Power in Turkey URL: https://freedomhouse.org/sites/default/files/Turkey%20Report%20-%202-3-14.pdf.

2. E. Fuat Keyman and Sebnem Gumuscu, Democracy, Identity and Foreign Policy in Turkey: Hegemony Through Transformation, London: Palgrave Macmillan, 2014.

3. Ersel Aydinli, "Ergenekon, New Pacts, and the Decline of the Turkish Inner State" Turkish Studies 12, no. 2, 2011: 227-39.

4. H. Akin Unver and Hassan Alassaad, "How Turks Mobilized Against the Coup: The Power of the Mosque and the Hashtag" ForeignAffairs.com, 14 September 2016.

5. How Erdo0gan Used the Power of the Mosques Against Coup Attempt URL: www.al- monitor.com/pulse/originals/2016/07/turkeycoup-attempt-Erdo0gan-mosques.html.

6. Kadri Gursel, "Turkey's Failed Coup Reveals Army Within an Army" AlMonitor, 22 July 2016.

7. Levitsky and Way, Competitive Authoritarianism, 10.

8. Metin Gurcan, "Why Turkey's Coup Didn't Stand a Chance" Al-Monitor, 17 July 2016.

9. Prime Minister Yildirim also stated that 36 procoup soldiers were killed on the night of the coup. URL: www.iha.com.tr/haber-basbakan-acikladi-kac-darbeci-olduruldu-580952.

10. Rising Competitive Authoritarianism in Turkey URL: https://freedomhouse.org/sites/default/files/ Turkey%20Report%20-%202-3-14.pdf.

11. Sinan Ciddi and Berk Esen, "Turkey's Republican People's Party: Politics of Opposition under a Dominant Party System" Turkish Studies 15, no. 3, 2014: 419-441.

12. Steven Levitsky and Lucan A. Way, Competitive Authoritarianism: Hybrid Regimes After the Cold War, New York: Cambridge University Press, 2010, 67.

13. The Failed Coup Attempt in Turkey: What We Know So Far. URL: www.ponarseurasia.org/ memo/failed-coup-attempt-turkey-what-we-know-so-far.

14. The manifesto read by Kiligdaroglu at the Republic and Democracy Meeting URL: https://www.birgun.net/haber/the-manifesto-read-by-kilicdaroglu-at-the-republic-and-democracy- meeting-121508.

15. The memorandum aired on public television. URL: www.youtube.com/ watch?v=zcryJb5eEew.

16. The Rise of Diyanet: the Politicization of Turkey's Directorate of Religious Affairs URL: www.turkeyanalyst.org/publications/turkey-analyst-articles/item/463-the-rise-ofdiyanet-the- politicization-of-turkey%E2%80%99s-directorate-of-religious-affairs.html.

17. Why there are so many conspiracy theories about the Turkish coup URL: https://www.washingtonpost.com/news/monkey-cage/wp/2016/07/19/why-there-are-so-many- conspiracy-theories-about-the-turkish-coup.

18. Ziya Oni, "Turkey's Two Elections: The AKP Comes Back" Journal of Democracy 27, April 2016: 141-154.

19. Бійці путчу викликали CHP та MHP у ніч на 15 липня URL: www.ntv.com.tr/turkiye/darbeci- askerler-15-temmuz-gecesi-chp-ve-mhpyiaramis,oFprfx58N0GIqt6okK6SAQ?_ref=infinite.

20. Генерал Акар: Нехай це буде заборонено URL: www.milliyet.com.tr/orgeneral-akar-haram- olsun-siyaset-ydetay-2282909.

21. Міністр внутрішніх справ: заарештовано 8113 осіб URL: www.milliyet.com.tr/icisleri-bakani-ala- 8-bin-113-siyaset-2284960.

22. Найгероїчніші будівельні машини! URL: www.milliyet.com.tr/en-kahraman-is-makineleri-- ekonomi-2281844.

23. Перший удар по перевороту завдав Ушак URL: www.yeniasir.com.tr/surmanset/2016/ 07/25/darbeye-ilk-darbe-usaktan.

24. Профіль: рух Фетхуллаха Ґюлена URL: https://www.bbc.com/news/world-13503361

25. Розповіли, що сталося в Мамаку в ніч спроби державного перевороту URL: www.haberturk.com/yerel-haberler/haber/8956019-darbe-girisimi-gecesi-mamakta-yasananlari- anlattilar.

26. Спроба держперевороту у Туреччині: Кількість "зачищених" наближається до 70 тисяч URL: https://www.pravda.com.ua/news/2016/07/30/7116412/

27. У ніч перевороту ми твітнули в 35 разів більше! URL: www.hurriyet.com.tr/darbe-gecesi-35- kat-tweet-40172748.

28. Штаб MHP у ніч спроби державного перевороту URL: http://bedirhaber.com/haber/darbe- girisimi-gecesi-mhp-genel-merkezi-44523. html.

29. Що сталося у ніч на 15 липня? URL: www.bbc.com/turkce/36821687.

30. REFERENCES

31. Democracy in Crisis: Corruption, Media, and Power in Turkey URL: https://freedomhouse.org/ sites/default/files/Turkey%20Report%20-%202-3-14.pdf.

32. E. Fuat Keyman and Sebnem Gumuscu, Democracy, Identity and Foreign Policy in Turkey: Hegemony Through Transformation, London: Palgrave Macmillan, 2014.

33. Ersel Aydinli, "Ergenekon, New Pacts, and the Decline of the Turkish Inner State" Turkish Studies 12, no. 2, 2011: 227-39.

34. H. Akin Unver and Hassan Alassaad, "How Turks Mobilized Against the Coup: The Power of the Mosque and the Hashtag" ForeignAffairs.com, 14 September 2016.

35. How Erdo0gan Used the Power of the Mosques Against Coup Attempt URL: www.al- monitor.com/pulse/originals/2016/07/turkeycoup-attempt-Erdo0gan-mosques.html.

36. Kadri Gursel, "Turkey's Failed Coup Reveals Army Within an Army" AlMonitor, 22 July 2016.

37. Levitsky and Way, Competitive Authoritarianism, 10.

38. Metin Gurcan, "Why Turkey's Coup Didn't Stand a Chance" Al-Monitor, 17 July 2016.

39. Prime Minister Yildirim also stated that 36 procoup soldiers were killed on the night of the coup. URL: www.iha.com.tr/haber-basbakan-acikladi-kac-darbeci-olduruldu-580952.

40. Rising Competitive Authoritarianism in Turkey URL: https://freedomhouse.org/sites/default/files/ Turkey%20Report%20-%202-3-14.pdf.

41. Sinan Ciddi and Berk Esen, "Turkey's Republican People's Party: Politics of Opposition under a Dominant Party System" Turkish Studies 15, no. 3, 2014: 419-441.

42. Steven Levitsky and Lucan A. Way, Competitive Authoritarianism: Hybrid Regimes After the Cold War, New York: Cambridge University Press, 2010, 67.

43. The Failed Coup Attempt in Turkey: What We Know So Far. URL:

44. www.ponarseurasia.org/memo/failed-coup-attempt-turkey-what-we-know-so-far.

45. The manifesto read by Kiligdaroglu at the Republic and Democracy Meeting URL:

46. https://www.birgun.net/haber/the-manifesto-read-by-kilicdaroglu-at-the-republic-and-democracy- meeting-121508.

47. The memorandum aired on public television. URL: www.youtube.com/ watch?v=zcryJb5eEew.

48. The Rise of Diyanet: the Politicization of Turkey's Directorate of Religious Affairs URL: www.turkeyanalyst.org/publications/turkey-analyst-articles/item/463-the-rise-ofdiyanet-the- politicization-of-turkey%E2%80%99s-directorate-of-religious-affairs.html.

49. Why there are so many conspiracy theories about the Turkish coup URL: https://www.washingtonpost.com/news/monkey-cage/wp/2016/07/19/why-there-are-so-many- conspiracy-theories-about-the-turkish-coup.

50. Ziya Oni, "Turkey's Two Elections: The AKP Comes Back" Journal of Democracy 27, April 2016: 141-154.

51. Biitsi putchu vyklykaly CHP ta MHP u nich na 15 lypnia URL: www.ntv.com.tr/turkiye/darbeci- askerler-15-temmuz-gecesi-chp-ve-mhpyiaramis,oFprfx58N0GIqt6okK6SAQ?_ref=infinite.

52. Heneral Akar: Nekhai tse bude zaboroneno URL: www.milliyet.com.tr/orgeneral-akar-haram- olsun-siyaset-ydetay-2282909.

53. Ministr vnutrishnikh sprav: zaareshtovano 8113 osib URL: www.milliyet.com.tr/icisleri-bakani-ala- 8-bin-113-siyaset-2284960.

54. Naiheroichnishi budivelni mashyny! URL: www.milliyet.com.tr/en-kahraman-is-makineleri-- ekonomi-2281844.

55. Pershyi udar po perevorotu zavdav Ushak URL: www.yeniasir.com.tr/surmanset/2016/07/25/ darbeye-ilk-darbe-usaktan.

56. Profil: rukh Fetkhullakha Giulena URL: https://www.bbc.com/news/world-13503361

57. Rozpovily, shcho stalosia v Mamaku v nich sproby derzhavnoho perevorotu URL: www.haberturk.com/yerel-haberler/haber/8956019-darbe-girisimi-gecesi-mamakta-yasananlari- anlattilar.

58. Sproba derzhperevorotu u Turechchyni: Kilkist "zachyshchenykh" nablyzhaietsia do 70 tysiach URL: https://www.pravda.com.ua/news/2016/07/30/7116412/

59. U nich perevorotu my tvitnuly v 35 raziv bilshe! URL: www.hurriyet.com.tr/darbe-gecesi-35-kat- tweet-40172748.

60. Shtab MHP u nich sproby derzhavnoho perevorotu URL: http://bedirhaber.com/haber/darbe- girisimi-gecesi-mhp-genel-merkezi-44523. html.

61. Shcho stalosia u nich na 15 lypnia? URL: www.bbc.com/turkce/36821687.

Размещено на Allbest.ru