Діяльність Лисичанського содового заводу в 1943-1994 рр. (за документами Державного архіву Луганської області)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відділ використання інформації Національного архівного фонду та взаємодії із засобами масової інформації

Державний архів Луганської області

Діяльність Лисичанського содового заводу в 1943-1994 рр. (за документами Державного архіву Луганської області)

Яна Сілюкова, заступниця директора

Анастасія Коліогло, головна спеціалістка

Лисичанський содовий завод є одним із втрачених на сьогодні центрів хімічної промисловості Луганської області, яка знаходиться нині на тимчасово окупованій рф території України.

Історія цього заводу типова для частини державних підприємств України, що були приватизовані у 1990-х роках із метою створення приватного сектора економіки України. Так, протягом 1994-1999 рр. було проведено приватизацію заводу з перетворенням його в акціонерне товариство відкритого типу - ВАТ «Лисичанська сода». З 2005 до 2007 рр. підприємством володіла група «Приват» «Приват» - одна з найбільших українських фінансово-промислових

груп. Власники групи «Приват»: Г. Боголюбов, І. Коломойський і О. Мар-тинов. У 2007 р. завод було продано російській содовій компанії підприємців М. Гуцерієва та В. Закоптєлова. Внаслідок навмисних дій нових російських власників і конфліктів із місцевою владою завод було доведено до банкрутства, а його обладнання та металеві конструкції демонтовані. З 2010 р. підприємство вже не працювало.

Навесні та в червні 2022 р. місто Лисичанськ стало місцем важких боїв - росіяни, використовуючи нелюдську тактику, квартал за кварталом знищували місто за допомогою артилерії, а потім знову й знову гнали в лобові атаки військових. Унаслідок таких варварських дій серед іншого були зруйновані пам'ятки архітектури: будинок директора заводу «Донсода» (обласний туберкульозний диспансер), колишня казарма для хлопців (гімназія) та частково постраждала лікарня содового заводу, яка вважалася справжнім витвором архітектурного мистецтва. Ці будівлі, зведені свого часу за кошти бельгійських інвесторів, пережили революцію, громадянську і Другу світову війни, але не витримали вторгнення російських військ.

Іл. 1. Лисичанський содовий завод товариства «Любимов, Сольве й К°». 1912 р. Фото М. Ломака.

Варто зазначити, що 22 лютого 2018 р. комплекс споруд м. Лисичанськ увійшов у п'ятірку номінантів та отримав премію «Бельгійська спадщина за кордоном» (Belgian Heritage Abroad Award - 2017) від фонду короля Бельгії «Содові гроші». Як Лисичанськ 1860-х став для бельгійських хі-міків джерелом колосальних статків. URL: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/ lisichanskiy-sodoviy-zavod-xix-stolittya-arhivni-foto-ta-istoriya-belgiyskih- pereselenciv-50193013.html (дата звернення: 24.02.2024).. «Лисичанська Бельгія» - єдиний лауреат премії в Україні. Тоді ж було розроблено концептуальний проєкт відновлення Бельгійської спадщини, який мав на меті створити інноваційний мультихаб, що функціонував би як центр для реалізації соціальних ініціатив. Цим планам не судилося здійснитися через окупацію військами рф території Луганської області.

Лисичанський содовий завод (перша назва - Донецький содовий завод) був заснований у 1892 р. Документи про його будівництво, а також діяльність до 1943 р. не збереглися, оскільки під час Другої світової війни цехи заводу використовувалися як база для ремонту військової техніки Подов В. И., Полоз В. И. Лисичанск. Историко-краеведческий очерк. Донецк : «Донбасс», 1974. С. 57., а сам завод, як й інші підприємства, став жертвою обстрілів і мародерства. Вся документація, яка знаходилася на підприємстві, була знищена Держархів Луганської обл. (Державний архів Луганської області) Ф. Р-278. Оп. 1. Спр. 18. Арк. 1.. На сьогодні також відсутнє повноцінне наукове дослідження, присвячене комплексному вивченню діяльності заводу. Деякі факти про нього зустрічаються в працях істориків-краєзнавців Луганської області, звідки ми можемо почерпнути інформацію про заснування заводу, його власників і розвиток виробництва содової продукції.

Іл. 2. Лікарня содового заводу. 1909 р. Фото М. Ломака.

Документи заводу за 1943-1994 рр. зберігаються в Державному архіві Луганської області. Архівний фонд «Лисичанський державний содовий завод» (Ф. Р-278), налічує 1 тис. 24 справи. Систематизація цього фонду здійснена за хронологічно-структурним принципом, де розділи відображають роки введення справ в обіг і структурні підрозділи заводу. Сюди входять накази і розпорядження, річні звіти з основної діяльності та капітального будівництва, технічні звіти з виробництва, особові справи звільнених директорів і працівників заводу. До архівного опису № 1 також включено звітні калькуляції на виробництво продукції, штатні розписи, плани з праці та відомості про виконання цих планів, колективні договори, ліміти з праці, положення про оплату праці та преміювання працівників, інформація про нещасні випадки, пов'язані з виробництвом. Фізичний стан документів - задовільний.

Документи фонду є інформативним джерелом для наукових досліджень, оскільки відображають різноманітні аспекти діяльності промислового підприємства та його управління протягом 1943-1994 рр. Їх вивчення сприятиме більш глибокому розумінню не лише специфіки роботи підприємства, але і його впливу на формування економічного потенціалу регіону і може слугувати підґрунтям для подальших наукових розвідок та аналізу. Доступ до них надається на загальних засадах, що важливо для забезпечення дослідників можливістю отримання необхідної інформації.

У XIX ст. у Донецькому басейні поступово почала розвиватися промисловість і виникла потреба у такій сировині як сода. 1877 р. у селищі Лисичанське російський промисловець І. Скараманга вирішив побудувати содовий завод, де для такого виробництва були всі умови. Російський уряд надав пільги для виробництва соди за новітніми технологіями й тут навіть почали проводити досліди, проте брак коштів не дозволив підприємцю здійснити свій намір.

До дослідження багатих корисних копалин Донецького краю, особливо вугілля, долучився в 1888 р. учений-хімік Д. Менделєєв. Ним був поданий урядові звіт, де розкрито перспективи освоєння багатств басейну. Зокрема, у розділі звіту «Будущая сила, покоящаяся на берегах Донца» вчений писав про Лисичанськ, що тут є всі умови, щоб «зробити дешеву соду й усякі солі й кислоти содових заводів» Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу. Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009. С. 245..

Іл. 3. Ернест Гастон Сольве.

Фото М. Ломака.

лисичанський содовий завод архівний

У квітні 1892 р. завод почав випускати першу продукцію і був названий на честь річки Донець, на якій він розташовувався - «Донецький содовий завод». Цю назву він носив понад три чверті століття, а потім був перейменований в Лисичанський содовий завод. На початку завод виробляв 70 тис. т кальцинованої соди на рік, але вже незабаром виробіток зріс до 6 млн пудів кальцинованої соди, 1,5 млн пудів каустичної соди, 250 тис. пудів бікарбонату, 600 тис. пудів хлорного вапна, 50 тис. пудів нашатирю та 30 тис. пудів нашатирного спирту, а усього продуктів - близько 8,5 млн пудів, що робило його першим у Російській імперії Лазебник В. Зазнач. твір. С. 201..

Технічне устаткування заводу складалося із 106 різних парових машин, 56 парових котлів, 3 паротягів та 3 кранів. Для зручності постачання матеріалів на завод побудували дротово-канатну дорогу. Вугілля на завод надходило з шахти «Дагмара», яку російський уряд у 1892 р. віддав в оренду акціонерному товариству «Любімов, Сольве й К°» Подов В. И., Полоз В. И. Указ. соч. С. 18.

На заводі працювали близько тисячі робітників, які мешкали у побудованій для них колонії за проєктом бельгійських архітекторів. У їхньому розпорядженні було 300 квартир для сімейних пар і 3 казарми для одинаків. При колонії діяли: двокласне училище на 600 учнів, церква, лікарня, яка вважалася найкращим архітектурним об'єктом такого значення на Донбасі, капличка, лазня та їдальня для робітників. У приміщенні останньої влаштовувалися спектаклі та грав духовий оркестр.

У 1916 р. на заводі працювало 1 тис. 545 робітників, крім того, на заводських шахтах - понад тисячі осіб. Водночас, завдяки припливу нових робітників зростала чисельність жителів с. Верхнє. У 1885 р., коли завод лише починав працювати, у ньому проживало 2 тис. 534 особи, але з плином часу та успіхами заводу кількість мешканців зросла до 11 тис.

Поступово завод і населений пункт, де він знаходився, здобули назву «десятої бельгійської провінції» Курило В. С., Набока О. В., Забудкова О. А. Нариси історії Луганщи- ни. Полтава, Київ : Талком, 2023. С. 179.. Ця символічна назва відображала особливий статус і значення заводу як для місцевого населення, так і для самих бельгійців.

У 1917 р., на тлі революційних подій і змін у політичному ландшафті, що відбувалися у Російській імперії, завод пережив першу кризу з часу свого утворення. У зв'язку з нестабільністю та загрозою для життя багато іноземців виїхали з країни, залишивши свою власність, яка згодом була націоналізована.

У 1919 р. Комісія Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ) РСФРР описала майно закордонних підприємств, включаючи Лисичан- ський содовий завод. Згідно з рішенням комісії іноземні підприємства були визнані частинами «народного господарства СРСР».

Після революційних потрясінь завод зміг відновити свою діяльність тільки наприкінці 1924 р.

За архівними документами можна прослідкувати, як після звільнення міста від нацистських окупантів Лисичанський содовий завод, який був вщент зруйнований, став на важкий шлях відновлення. Його відбудова почалася у вересні 1943 р. відповідно до рішення Державного комітету оборони, прийнятого 16 листопада 1943 р. План передбачав першочергове відновлення одного елемента цеху кальцинованої соди разом з усіма необхідними підсобними та допоміжними службами, а також цеху каустичної соди. Проте у ході відновлювальних робіт керівництво зіштовхнулося з низкою труднощів. Зокрема, необхідно було розв'язати проблему з відсутністю кваліфікованих робітників і механічних майстерень. Крім того, нестача електроенергії та води ускладнювала роботи. Ці обставини призвели до повільного прогресу робіт. Пуск кальцинованого цеху було здійснено лише наприкінці травня - на початку червня 1944 р. Вже 4 червня було отримано сирий бікарбонат натрію, а 6 червня виготовлено першу товарну кальциновану соду. На жаль, запуск цеху каустичної соди не вдалося здійснити протягом того ж періоду. Попри це, відновлення Лисичанського содового заводу було значним кроком у розвитку промисловості та економіки регіону після важких випробувань війни Держархів Луганської обл. Ф. Р-278. Оп. 1. Спр. 7. Арк. 1-41..

Зазначимо, що індустріалізація СРСР у післявоєнні роки мала специфічний характер. На відміну від розвинених країн світу, де її результати часто спрямовувалася на задоволення споживчих потреб населення, в СРСР цей процес носив винятковий характер: індустріалізація виконувалася не для безпосереднього задоволення потреб громадян, а, навпаки, споживання промислової продукції населенням було систематично обмежене. Сама держава була власником створюваних промислових об'єктів і виступала в ролі основного споживача отримуваної продукції, зокрема в сферах виробництва зброї та засобів виробництва. Пріоритетними напрямами індустріалізації були відновлення промисловості, запровадження нового п'ятирічного плану, будівництво нових підприємств, розвиток інфраструктури та мобілізація робочої сили. Індустріалізація відбувалася за жорстким планом, часто нереальним і необгрунтованим.

Поступово Лисичанський содовий завод почав набирати темпів виробництва. Потрібно розуміти, що робота з відновлення у післявоєнний період стала важким викликом для працівників, які опинилися перед труднощами та обмеженнями, накладеними Другою світовою війною. Суворі умови економічної нестабільності, високі втрати та руйнування промислової інфраструктури створювали складні та непередбачувані сценарії для цього процесу. За значні зусилля у відновленні содового заводу багатьох його працівників було нагороджено рядом важливих відзнак і почесних нагород.

Архівні документи свідчать, що важливу роль у післявоєнній відбудові заводу відіграли військовополонені, які потрапили у полон радянської армії під час Другої світової війни Там само. Спр. 47. Арк. 158.. Умови їхнього перебування тут були жахливими. Вони нерідко зазнавали жорстокого поводження з боку представників радянської влади, які не завжди дотримувалися міжнародних правових норм. Німецькі військовополонені жили в умовах недостатньо гігієнічних і переповнених таборів, де відсутність належних санітарних умов і медичної допомоги призводили до поширення хвороб та епідемій. Більшість робочих процесів на заводі містили ризики та небезпеки, особливо під час маніпулювання з хімічними речовинами та обладнанням. Тож не дивно, що випадки важкого травмування були не поодинокі Там само. Спр. 25. Арк. 39..

Проте керівництво заводу робило кроки для поліпшення умов перебування військовополонених. З метою «проведення профілактичних заходів щодо збереження військовополонених» на заводі були організовані роздягальня та душова. Кожного полоненого забезпечували спецодягом та аптечкою з перев'язувальним матеріалом Там само. Спр. 10. Арк. 34.. Хоча ці кроки не можна вважати повним розв'язанням проблеми, вони все ж сприяли поліпшенню умов перебування німецьких військовополонених на заводі.

Повне відновлення заводу, наполеглива робота колективу, впровадження нових технологій, покращення процесів виробництва, а також праця військовополонених - все це дозволило підприємству вийти на передові позиції у Радянському Союзі.

Із кожним роком вироблення валової продукції на заводі продовжувало зростати. Так, наприклад, у 1945 р. виробництво соди зросло на 175,7% порівняно з минулим роком Там само. Спр. 17. Арк. 1.. У 1946 р. приріст склав 31,1% для кальцинованої та 209,9% для каустичної соди Там само. Спр. 27. Арк. 1..

Підвищення виробництва продукції у 1947 р. уможливило здійснення капітального ремонту житлово-комунального господарства Там само. Спр. 31. Арк. 168.. Також при заводі був організований дитячий будинок для утримання дітей-сиріт, які залишилися без батьків унаслідок воєнних дій Там само. Спр. 32. Арк. 19..

Починаючи з 1950-х років, у СРСР особливого розвитку набуло винахідництво і раціоналізаторство з метою розроблення нових технічних рішень, направлених на вдосконалення діяльності підприємств. Керівництво Лисичанського содового заводу активно просувало ці ідеї серед інженерів і робітників. У 1952 р. на заводі було проведено ряд робіт із впровадження передової техніки, інтенсифікації виробничих процесів і поширення передового виробничого досвіду. Внаслідок здійснення цих заходів збільшилася середньорічна продуктивність Держархів Луганської обл. Ф. Р-278. Оп. 1. Спр. 110. Арк. 76-77..

Як свідчать архівні документи, результатом такої роботи, наприклад, у 1978 р. стало запровадження 640 раціоналізаторських пропозицій. Ці вдосконалення дозволили підприємству зекономити значну суму в розмірі 275,8 тис. руб. Там само. Спр. 579. Арк. 169. Така ініціатива забезпечила двобічний ефект: покращення продуктивності та якості виробництва, з одного боку, і збільшення економічної вигоди - з іншого.

Із початку 1979 р. виробництво Лисичанського содового заводу почало зазнавати помітного спаду, а особливо різке падіння було зафіксовано в 1980 р. Випуск основної продукції - кальцинованої соди становив лише 62,7% від звичайного обсягу і свідчив про серйозні труднощі, з якими стикався завод Там само. Спр. 628. Арк. 164..

Зниження темпів виробництва було обумовлено рядом причин. По-перше, існував нераціональний розподіл фінансових ресурсів на капітальне будівництво, що призвело до зниження фінансування основних виробничих потужностей заводу. По-друге, сировинні цехи були недостатньо забезпечені необхідними ресурсами, що викликало порушення виробничого процесу та зниження продуктивності. По-третє, багато питань, пов'язаних із реконструкцією та модернізацією заводу, були відкладені на потім, що стало причиною накопичення проблем і затримки у розвитку Там само. Спр. 576. Арк. 20-22..

Вихід із цього складного становища керівництво заводу вбачало у необхідності проведення докорінної реконструкції підприємства. Роботу в цьому напрямі довірили тресту «Сєвєродонецькпромбуд». Була проведена реконструкція та розширення розсолопромислу «Новий Карфаген», цеху хлористого амонію та електропідстанції «Лівобережна» Держархів Луганської обл. Ф. Р-278. Оп. 1. Спр. 629. Арк. 65..

Однією з ключових змін була інтеграція нової техніки Там само. Спр. 708. Арк. 49. та сучасного обладнання Там само. Арк. 51-53., що дозволило підвищити ефективність виробництва і покращити якість продукції. Особлива увага приділялася новому відділенню кальцинації та реконструйованим ділянкам, де помітно покращилися умови праці для робітників, а саме знижено рівень запиленості та загазованості Там само. Спр. 528. Арк. 127-130., що стало важливим кроком у забезпеченні здоров'я та безпеки працівників Там само. Спр. 748. Арк. 79-82..

Такий комплексний підхід до реконструкції заводу дозволив вирішити багато проблем, з якими стикався завод у минулому. Покращення виробничих процесів і умов праці позитивно позначилися на продуктивності й якості продукції. Вже у період з 1984 р. Там само. Спр. 778. Арк. 167. до 1986 р. виробництво соди знову зросло Там само. Спр. 834. Арк. 108..

У 1986 р., коли завод перебував на шляху до подальшого розвитку, колектив зіткнувся зі страшною подією - аварією на Чорнобильській атомній електростанції. Чимало робітників підприємства були залучені до робіт із ліквідації наслідків катастрофи Там само. Спр. 960. Арк. 198-200; Спр. 978. Арк. 61-70.. Крім цього, вони допомагали будувати спеціальні будинки для постраждалих Там само. Спр. 823. Арк. 59.. Нестача працівників відобразилася на виробництві, але завод продовжував випускати продукцію аж до його приватизації.

Отже, архівні документи Держархіву Луганської області є ключовим елементом для розкриття історії розвитку Лисичанського содового заводу. Зазначимо, що архівна документація виступає не лише свідком подій, але й фундаментальним ресурсом для розуміння трансформацій заводу, його ролі у розвитку регіону.

Перспективи подальших досліджень полягають у глибшому аналізі архівних документів для розкриття питань, які залишилися поза поточним дослідженням. Можливі напрями включають аналіз внутрішніх процесів управління на Лисичанському содовому заводі, дослідження впливу технологічних інновацій на виробництво. Додатковою перспективою може стати вивчення соціального впливу содового заводу на місцеву спільноту: зайнятість, стандарти життя працівників і соціо- культурний розвиток регіону.

Доцільним є також дослідження можливостей реставрації та консервації споруд Лисичанського содового заводу як об'єкта промислової спадщини. Вивчення кращих практик з інших регіонів або країн, де подібні об'єкти були відновлені та використовуються в нових контекстах, може надати цінний досвід та інноваційні підходи для збереження і використання історично важливого промислового спадку.

Сьогодні важливо усвідомлювати, що архіви як ключові свідки історії є невід'ємною частиною культурного капіталу. Важливість збереження архівів особливо акцентується у воєнних конфліктах, де вони стають особливо вразливими перед знищенням або пошкодженням, що призводить до втрати цінної інформації та позбавляє наступні покоління можливості вивчати і зрозуміти події минулого, їхній вплив на розвиток суспільства і формування ідентичності.

Размещено на Allbest.ru