Роль публічної дипломатії США в протистоянні з СРСР під час холодної війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль публічної дипломатії США в протистоянні з СРСР під час холодної війни

Голінка Аліна Романівна

Ужгородський національний університет

Науковий керівник: Мателешко Юрій Павлович, кандидат історичних наук, доцент Ужгородський національний університет

Анотація

Стаття досліджує роль публічної дипломатії США у контексті протистояння з СРСР під час Холодної війни. В статті аналізується, потенціал держави і особливо економічний, і прикладом цього є позиція Сполучених Штатів на міжнародній арені, демократична основа якої, має бути метою кожного суспільства та застосування політики "м'якої сили", яка перш за все заснована на демократичних засадах. Результати дослідження показують, що публічна дипломатія США виявилася важливим інструментом в боротьбі за ідеологічне переважання, сприяючи розповсюдженню американської культури, цінностей та ідеалів.

Ключові слова: м'яка сила, світова політика, холодна війна, культурна дипломатія, публічна дипломатія, ідеологічна битва, міжнародні відносини.

Постановка проблеми. У розвитку стратегії держави існують концепції "сили", "жорсткої сили" та "м'якої сили". З поширенням неолібералізму у світі виникли нові виклики щодо реалізації внутрішньої та зовнішньої політики, які вимагають дослідження змісту та проявів цих концепцій. Одним із таких викликів є залежність від впливу інших держав у політичній, економічній та соціальній сферах. У згаданому контексті Сполучені Штати Америки є надзвичайно важливим прикладом, оскільки протягом другої половини ХХ століття дипломатія цієї країни стала однією з найбільш інноваційних і динамічних. Вона внесла нові поняття до теорії дипломатії і здійснювала практичну діяльність у напрямках, які ще навіть не усвідомлювалися іншими державами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В сучасній політології представники різних напрямків, питання використання публічної дипломатії як ефективного інструменту реалізації національних інтересів держави цікавило, таких як І. Валлерстайн [2], І. Гавриленко [3], С. Гуцал [4], Дж. Най [8], В. Халілов [10], Г. Філімінов [9], О. Ісакова [1] та ін. згодні в тому, що сила держави полягає в її здатності впливати на події, що відбуваються в світі, а також в інших державах за допомогою реалізації розумної політики м'якої сили, тим самим покращуючи свій імідж на світовій арені, стаючи прикладом для інших держав. Розгляд культурної політики США, у закордонній і вітчизняній історіографії отримав досить широкий розвиток, але разом з тим більша частина робіт присвячена окремим аспектам вивчення, що зумовлює необхідність її комплексного аналізу.

Метою статті є проаналізувати історичні події та політичні стратегії, що використовувалися США в цей період, зокрема за допомогою публічної дипломатії, з метою зміцнення своєї позиції в світі та зниження впливу СРСР. дипломатія публічний протистояння війна

Результати дослідження. Сучасність все частіше спостерігається повернення світу до періоду Холодної війни, до епохи "нових 80-х". Це період, коли протистояння між Заходом, очолюваним США, і комуністичним блоком, очолюваним СРСР, досягло свого найвищого рівня [3]. Геополітичні зміни відбувалися дуже швидко - за 10 років світ пройшов шлях від жорсткої позиції Рональда Рейгана стосовно СРСР на початку 80-х років, коли була провідна концепція "Імперії зла", через пікове протистояння у 19831985 роках до швидкої політики розрядки і, в кінці кінців, до розпаду СРСР і завершення Холодної війни [5].

Десять років - це дуже короткий проміжок часу з історичної перспективи. Але в 80-ті роки зміни відбувалися настільки швидко, що навіть учасники подій не завжди могли за ними встигати, а рішення, прийняті з довгостроковою перспективою, іноді втрачали актуальність протягом року-двох. Сьогоднішня Росія продовжує використовувати методи, які залишилися мало змінними з 80-х років [3]. Логіка дезінформаційних кампаній та пропагандистські механізми спілкування з аудиторією залишаються практично такими ж, як і в останнє десятиріччя Холодної війни. Тому дуже важливо вивчити досвід країн, які перемогли в Холодній війні, що призвело до зникнення СРСР з політичної мапи світу. Особливо цінним є досвід США, чий інформаційний підхід в той період активно трансформувався, щоб запобігти пер емозі СРСР у пропагандистській війні (журналіст Пол Сміт пропонував назвати цю війну "стратегічною військовою системою" Радянського Союзу) і не допустити поширення комуністичної ідеології та контролю над новими державами [11]. У свою чергу, СРСР використовував "активні заходи" і масштабну пропаганду для досягнення своєї мети, а США намагалися створити контр модель інформаційної роботи, яка була б типовою для демократичних країн. Ця модель отримала назву "публічної дипломатії" (далі - ПД) [7].

Система публічної дипломатії (ПД) США завжди була потужною та розгалуженою, і її почали системно формувати після закінчення Другої світової війни [15]. З перебігом часу і пройденими етапами розвитку, зокрема з 1945 року, система ПД досягла свого піку в 80-х роках, коли вона залучила найбільшу увагу політичного керівництва країни. Деякі дослідники називають цей період "золотим віком американської публічної дипломатії" [2]. Проте для США цей період був неоднозначним, оскільки вони були залучені до числа важливих подій та процесів, таких як приход Рональда Рейгана до влади, нові виміри Холодної війни, громадянські війни в Сальвадорі та Нікарагуа (з активною матеріальною й технічною підтримкою США певних учасників) та вторгнення американських військ до Гренади. Паралельно з цим розвивалась система ПД США, мети і завдання якої часто були непублічними і керувалися Радою національної безпеки (РНБ) США та невеликим колом урядових агентств, зокрема Центральною розвідувальною агентством (ЦРУ). Результати ефективності заходів ПД ставали важливим елементом щоденних звітів Президенту США [10].

Створення Інформаційного Агентства США в 1953 році було ключовим кроком у розвитку публічної та культурної дипломатії Сполучених Штатів Америки [13]. Це агентство було під керівництвом радника зі зв'язків із громадськістю Державного департаменту США. Протягом 1950-х років США сформулювали основні завдання публічної дипломатії та визначили ключові регіони і цільові аудиторії своїх заходів. У цей період, що припав на розпал "Холодної війни", увага США була спрямована на протидію Радянському Союзу і "червоній загрозі" [5].

Один з потужних інструментів американської культурно-пропагандистської політики була широка мережа міжнародних радіо- та телемереж, особливо спрямованих на ворожі країни. Ця мережа, яку контролювало згадане агентство, включала радіостанції, такі як "Свобода" та "Вільна Європа" з Мюнхена та Відня, що транслювали до Східної Європи, а також менші радіостанції, наприклад "Голос вільної Угорщини" [9]. Ця система, створена під час "холодної війни", об'єднувала п'ять міжнародних трансляційних установ, таких як Голос Америки, Світова мережа обслуговування телебачення та кіно, Радіо і ТБ Марті, які були частиною міжнародного трансляційного бюро, а також неприбуткові корпорації, такі як Радіо "Вільна Європа" / Радіо "Свобода" та Радіо "Вільна Азія" [3].

Завдяки так званій "кампанії правди", кількість осіб, які не погоджувалися з радянською політикою всередині блоку, збільшилась. Особливо активні заходи були проведені щодо країн Східної Європи під час напружених моментів в Угорщині в 1956 році та в Чехословаччині в 1968 році. З послабленням "залізної завіси" у 1980-х роках, цей регіон став пріоритетом публічної дипломатії США. Президент Рональд Рейган особисто брав участь у реорганізації та розвитку цієї важливої сфери зовнішньополітичної діяльності [8]. У 1983 році була оголошена перша "Програма демократичної та публічної дипломатії". За спеціальною директивою президента була створена група, яка координувала діяльність усіх відомств і програм публічної дипломатії. Ця група діяла під керівництвом радника президента з національної безпеки, що свідчило про велике значення, яке Рейган приділяв цій сфері.

Ще одним важливим методом публічної дипломатії стали програми обмінів та візитів громадян інших держав, таких як студенти, чиновники, військові і т.д., до США, переважно з країн Західної Європи. В меншій мірі програми публічної дипломатії охоплювали країни Близького і Середнього Сходу (зокрема Іран), Індокитаю та Східної Азії (особливо Японію), а також Латинську Америку.

Завдяки так званій "кампанії правди", кількість осіб, які не погоджувалися з радянською політикою всередині блоку, збільшилась [5]. Особливо активні заходи були проведені щодо країн Східної Європи під час напружених моментів в Угорщині в 1956 році та в Чехословаччині в 1968 році [3]. З послабленням "залізної завіси" у 1980-х роках, цей регіон став пріоритетом публічної дипломатії США. Президент Рональд Рейган особисто брав участь у реорганізації та розвитку цієї важливої сфери зовнішньополітичної діяльності. У 1983 році була оголошена перша "Програма демократичної та публічної дипломатії". За спеціальною директивою президента була створена група, яка координувала діяльність усіх відомств і програм публічної дипломатії. Ця група діяла під керівництвом радника президента з національної безпеки, що свідчило про велике значення, яке Рейган приділяв цій сфері [14].

Ще одним важливим методом публічної дипломатії стали програми обмінів та візитів громадян інших держав, таких як студенти, чиновники, військові і т.д., до США, переважно з країн Західної Європи. В меншій мірі програми публічної дипломатії охоплювали країни Близького і Середнього Сходу (зокрема Іран), Індокитаю та Східної Азії (особливо Японію), а також Латинську Америку.

У цільову аудиторію входили три групи населення:

1) державні службовці, журналісти та редактори ЗМІ;

2) викладачі вузів та вчителі шкіл;

3) студенти.

Ці групи складалися з широкого кола осіб, але основний акцент США здійснювався на молодих професіоналах у сферах політики та науки та державних службовцях. Поступово збільшувалася кількість представників державних еліт, що брали участь у програмах обміну. Це дозволяло створити коло осіб, впливових у цільових державах та лояльних до Америки, тим самим захищаючи ці держави від прорадянських режимів. Серед найвідоміших та масових проектів такого роду - Програма Фулбрайта, яка почала діяти в 1946 році і стала ознакою цілого етапу "публічної дипломатії США" та громадянського обміну [12]. Згідно з цією програмою, США надавали гранти для студентів, аспірантів, викладачів, адміністраторів та професіоналів для навчання і стажування в різних установах, передусім, в американських, як для іноземців, так і для своїх громадян. Протягом існування цього проекту в ньому взяли участь більше 264 000 людей (з яких 96 000 американців і 168 000 іноземців), багато з яких з часом стали лауреатами Нобелівських та Пулітцерівських премій, президентами та прем'єр-міністрами своїх країн, високопосадовими державними чиновниками, послами, професорами, суддями та відомими артистами.

Протягом періоду "холодної війни" США активно сприяли різноманітним програмам, спрямованим на вивчення англійської мови за кордоном, шляхом надання організаційної та фінансової підтримки. Основною метою цього підходу було поширення американського культурного впливу, залучення громадян інших країн до ознайомлення та розуміння американських цінностей, а також підвищення ефективності культурної та політичної пропаганди. В цьому контексті були створені центри допомоги вчителям англійської мови (American House) по всьому світу, які надавали навчальні матеріали, такі як аудіо, відео і друковані матеріали. Крім того, були організовані бібліотеки та проводилися спеціальні радіо- та телетрансляції.

Поза освітніми програмами, зовнішня "культурна" політика охоплювала інші галузі. Державний департамент координував та спонсорував гастролі відомих музикантів за кордоном, які виступали як посланці великої держави та її культури (наприклад, Луї Армстронг був відомий як "Посол Джазу"), організовував виставки американського мистецтва та розповсюджував журнали та книги, що містили позитивну інформацію про США [5]. У 1964 році започатковано програму "Мистецтво в програмах посольств", до якої було залучено близько 180 американських резиденцій (посольств та консульств) по всьому світу. Фактично створено глобальний музейно-виставковий центр, де демонструвалися твори з колекцій американських галерей, музеїв, корпорацій та приватних осіб.

Згідно з інформацією, наданою Державним департаментом США, завдання заступника державного секретаря полягають у забезпеченні публічної дипломатії, що включає спілкування зі світовою громадськістю, культурні програми, надання академічних грантів, організацію освітніх обмінів та ведення ідеологічної боротьби проти світового тероризму. Заступник державного секретаря керує трьома відділами Державного департаменту: відділом освітніх та культурних зв'язків, відділом зв'язків із громадськістю та міжнародних інформаційних програм, а також відділом політики, планування та ресурсів, а також має під собою дорадчу комісію з публічної дипломатії [15]. Він також бере участь у формуванні зовнішньої політики.

Працівники, які працюють у сфері публічної дипломатії під керівництвом заступника державного секретаря, є досвідченими дипломатами, які діють у більш ніж 20 американських посольствах за кордоном. Головна їх мета полягає у повідомленні місцевих громад про різні обмінні програми. Крім цього, ці структури надають підтримку та спостерігають за автономними урядовими та неурядовими організаціями, що має велике значення у тих державах, де ставлення до американської влади є негативним. Прикладами таких організацій є USAID, "Корпус миру", Теле-радіо агентство США, Дипломатичний центр США і багато інших [14]. Наведені приклади становлять лише частину важливої діяльності заступника державного секретаря з публічної дипломатії та громадських справ і його підлеглих. Проте цих прикладів достатньо, щоб зрозуміти важливість ролі публічної дипломатії США.

Висновки

Отже можна дійти висновків, що в даному контексті не перебільшеним буде твердження про те, що публічна дипломатія в руках тих чи інших політичних сил перетворюється в потужну ідеологічну зброю та переконливий державний політичний капітал, які не вимагають стільки фінансових ресурсів, як інструменти "жорсткої сили". Всі напрями культурної політики, які використовували Сполучних Штати Америки слугували формами розповсюдження та реалізації їхньої політики, задля прагнення бути взірцем для інших країн. Таким чином, публічна дипломатія США виявилася важливим інструментом в боротьбі за ідеологічне переважання, сприяючи розповсюдженню американської культури, цінностей та ідеалів, це дозволило показати іншим країнам, що можливо стати лідером на світовій арені і без застосування військової могутності і бути вагомим гравцем у світі.

Джерела

1. "Активні заходи" СРСР проти США: пролог до гібридної війни: аналіт.доп. / Д.В. Дубов, А.В. Баровська, Т.О. Ісакова, І. О. Коваль, В.П. Горбулін; за заг. ред. Д.В. Дубова. 2-ге вид. К.: НІСД, 2017. 52 с.

2. Валлерстайн І. "Постамериканський період" світової історії // Міжнародні процеси. - 2009. - № 3. - С. 40-45.

3. Гавриленко І. Здійснення м'якої сили через багатосторонню дипломатію у зовнішньополітичному дискурсі США - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2016. - Ч. 1. - С. 51-54.

4. Гавриленко І. Особливості здійснення публічної та культурної дипломатії США - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2017.

5. Гуцал С. Публічна дипломатія та стратегічні комунікації: визначення концептуальних основ. URL: http://journals.iir.kiev.ua/index.php/pol_n/article/ viewFile/2769/24

6. Луценко А.В. Стратегії "м'якої сили" у зовнішній політиці США / А.В. Луценко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К., 2008. - Випуск 78. Частина ІІ. - С. 83-89.

7. Луценко А.В. Інструменти "м'якого тиску" в міжнародних відносинах: пропагандистський аспект / А.В. Луценко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К., 2009. - Випуск 84. Частина І. - С. 233-241.

8. Мателешко Ю.П. Становлення інституційних основ публічної дипломатії України. Геополітика України: історія і сучасність: збірник наукових праць. Ужгород: ДВНЗ "УжНУ", 2022. Вип. 2 (29). С. 49-58. DOI: https://doi.org/10.24144/2078-1431.2022.2(29).49-58

9. Інформація про діяльність Відділу преси, освіти і культури [Електронний ресурс] / Посольство Сполучених Штатів Америки, Київ, Україна. - Режим доступу: http://ukrainian.ukraine.usembassy.gov/

10. Най Дж. "М'яка" сила і американо-європейські відносини // Вільна думка-ХХІ. - 2004. - № 10. - С. 20-24.

11. Филимонов Г.Ю. "Мягкая сила" культурной дипломатии США: Монография. - М.: РУДН, 2010. - 212 с.

12. Халилов В.М. Кино и современное общество США // США и Канада: экономика, политика, культура. - 2001. - № 4. - С. 102-112.

13. 23d Report to the Congress on the information, educational and cultural programs administered by the United States Information Agency (February 14, 1968). URL : https://www.state.gov/docume nts/organization/175309.pdf

14. Kiehl W. America's Dialogue with the World. Washington [Електронний ресурс] / W.P. Kiehl (ed.). - DC: Public Diplomacy Council. - 2006. - Режим доступу: http://www.nyu.edu/brademas/pdf/kiehl.pdf

15. Public Diplomacy Relative to National Security (S) (CIA-RDP97M002 38R000 500010046-5). URL: https://www.cia.gov/library/readingroom/

16. Under Secretary for Public Diplomacy and Public Affairs [Електронний ресурс] / U.S. Department of State. - Режим доступу: http://www.state.gov/r/

17. What is Public Diplomacy? [Електронний ресурс] / The USC Center on Public Diplomacy. - Режим доступу: http://uscpublicdiplomacy.org /index.php/about/what_is_pd

Размещено на Allbest.ru