Бернгард Лісовський - німець у жорнах сталінських репресій

Размещено на http://allbest.ru

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Бернгард Лісовський німець у жорнах сталінських репресій

О.О. Чепурко, О.В. Бойко

Анотація

Бернгард Лісовський німець у жорнах сталінських репресій

Чепурко О.О., Бойко О.В.

Уперше предметом дослідження є постать Бернгарда Лісовського, брата відомого художника Роберта Лісовського. Здійснено реконструкцію його біографії, проаналізовано документи архівно-слідчих справ Бернгарда Лісовського, з'ясовано причини й перебіг репресивних дій щодо нього. Розкрито обставини політичної реабілітації Бернгарда Лісовського. Доповнено й уточнено дані щодо родини Лісовських.

Ключові слова: архівно-слідча справа, органи НКВС, антирадянська діяльність, Польська організація військова.

Abstract

Bernhard Lisowski Ein Deutscher in den Muhlen der stalinistischen Repressionen

Tschepurko О. О., Boiko О. V.

Zum ersten Mal wird die Figur von Bernhard Lisowski, dem Bruder des bekannten Kunstlers Robert Lisowski, zum Forschungsgegenstand gemacht. Es wurde eine Rekonstruktion seiner Biografie durchgefuhrt, Dokumente aus den archivarischen Ermittlungsakten von Bernhard Lisowski analysiert, die Grunde fur repressives Vorgehen gegen ihn aufgedeckt. Die Umstande seiner politischen Rehabilitierung werden ebenfalls offengelegt. Die Informationen uber die Familie Lisowski wurden erganzt und prazisiert.

Schlusselworter: Ermittlungsakte, NKWD-Organe, anti-sowjetische Aktivitaten, Polnische Militarorganisation.

Abstract

Chepurko O. O., Boiko O. V.

Bernhard Lisovskyi a German in the millstones of Stalinist repressions.

For the first time in historiography, the authors devoted an article to the tragic fate of Bernhard Lisovskyi (1898-1937), a German by origin, who, like many other representatives of national minorities, was absorbed by the flywheel of Soviet repression in the 1930s. The complete absence of scientific works devoted to the life and circumstances of the death of Bernhard Lisovskyi was revealed; only few mentions of him were found, which are contained in publications, primarily memoirs dedicated to the life and work of his famous brother, the artist Robert Lisovskyi. The research is based mainly on the analysis of the sources that have not yet been introduced into scientific circulation the materials of two archivalinvestigative cases of Bernhard Lisovskyi, which are stored in the archives of the Dnipro city.

The reconstruction of the biography of Bernhard Lisovskyi was carried out, the circle of his closest people and their fate in life were outlined. The documents of the archival-investigative cases of Bernhard Lisovskyi were analyzed, the reasons and detailed course of repressive actions against him were clarified. It was determined that the persecution of Lisovskyi took place in two stages: 1) in 1935, when due to the lack of convincing evidence of his guilt, first in espionage, and later in anti-Soviet agitation, the case was closed and Bernhard was released; 2) in 1937 the final decision on his liquidation based on artificially created accusations regarding Lisovskyi's participation in the anti-Soviet Polish military organization and planning terrorist activities.

The course of the investigation of his case by the special services was considered, in particular, the investigation protocols with the testimony of Lisovskyi, witnesses, and eyewitness accounts were studied. The main reason for his arrest was determined to be his ethnic origin, which in most cases became the decisive factor for the relentless use of repressive measures against him. It has been proven that the investigators were constantly searching for new evidence of Bernhard's anti-Soviet activities (communication with foreign relatives, campaigning, past connections with Germans, etc.), which would give the least reason to connect Bernhard Lisovskyi with espionage, counter-revolutionary network activities.

The details of the second arrest of Bernhard Lisovskyi and the efforts of the NKVD authorities to include him together with other Kamianske residents in a fabricated case against the fictitious Polish underground, subversive-intelligence, terrorist organization PMO are covered. The circumstances of the political rehabilitation of Bernhard Lisovskyi and the prospects of further scientific research into the case of PMO in Dnipropetrovsk oblast are separately disclosed.

Keywords: archival-investigative case, repression, NKVD bodies, anti-Soviet activity, Polish military organization.

Вступ

Постановка проблеми значній кількості власних громадян, ба більше У 1930-ті р. репресивна політика радянської цілих родин. Аби об'єктивно з'ясувати масштаби влади вкоротила життя, зламала й понівечила долі і наслідки репресій вочевидь недостатньо лише математичних підрахунків, адже за жертвами масового терору криється жорстоко та безглуздо втрачений величезний демографічний, економічний, культурний та інший потенціал. З наукової точки зору власне завданням істориків мають бути дослідження більшовицьких кривавих злочинів і повернення із небуття якомога більшої кількості імен репресованих у злочинний спосіб осіб; з моральної це важливо з огляду вшанування їхньої пам'яті, а також надання можливості нащадкам дізнатися про справжню долю пращурів, історію свого родоводу. Тож ця стаття присвячена трагічній долі Бернгарда Лісовського (1898-1937 рр.), німця за походженням, якого, як і багатьох інших представників нацменшин, у 1930-х рр. поглинув маховик радянських репресій. Наукові праці, присвячені життю та обставинам загибелі Бернгарда Лісовського, відсутні, отже, його постать уперше опинилась в епіцентрі нашого наукового дослідження. Проте лише окремі згадки про нього містяться в літературі, присвяченій життю та творчості його іменитого брата художника Роберта Лісовського. Фактично констатацією наявності у Роберта ще двох братів і сестер, серед яких і Бернгард (інколи подаються варіанти Бернард, Борис), а також його розстрілом у 1937 р., інформація в літературі вичерпується. Тому дослідження побудоване переважно на аналізі ще не введених у науковий обіг джерел матеріалах архівно-слідчих справ Бернгарда Лісовського [1; 4].

Мета дослідження реконструювати біографію німця Бернгарда Лісовського, з'ясувати причини, перебіг застосованих репресивних дій щодо нього, розкрити обставини політичної реабілітації.

Виклад основного матеріалу

Народився Бернгард Лісовський 10 серпня 1898 р. у с. Каменське Катеринославської губернії (тепер м. Кам'янське Дніпропетровської області). Його батько, Антон Карлович Лісовський (1863 р.н.), походив із німецько-української родини, в Бельгії вивчився на інженера і на момент народження Бернгарда завідував майстернями Дніпровського металургійного заводу в Кам'янському, працював старшим майстром на заводській водокачці. Він був забезпеченою людиною, мав гарно мебльовану квартиру, а його діти навчались у гімназіях, училищах. Невідомо коли саме він припинив трудову діяльність, але в 1930-х рр. уже був пенсіонером, який жив у чужих людей, і щоб хоч якось матеріально допомагати дітям, вигодовував свиней та перебивався випадковими заробітками. Смерть дружини, потім двох синів, виїзд доньок за кордон, злидні усе це довелося пережити старій людині, тому під час нацистської окупації України як фольксдойч отримав паспорт і в 1943 р. намагався перебратися до сина Роберта за кордон, після чого його слід загубився [9]. Матір Бернгарда німкеня Юліана фон Анзер (ймовірно дворянського походження) була домогосподаркою. Про неї збереглося надто мало свідчень. У 1932 р. вона померла у Дніпропетровську [2; 3; 8].

Подружжя Лісовських мало п'ятьох дітей. Окрім Бернгарда, в сім'ї були ще два сини Роберт і Вальдемар (Володимир) і доньки Олена та Матильда. Вочевидь авторитет батька Антона, його професійне середовище, оточення надалі вплинули і на дітей. За свідченнями Зої ЛісовськоїНижанківської, доньки Роберта, Бернгард і Володимир, а також чоловіки сестер Олени Шликевич і Матильди Ляшенко були інженерами-металургами [8, с. 7]. Водночас варто зауважити, що в анкетних даних слідчої справи Бернгарда вказано на наявність у нього лише середньої освіти.

Існуванню джерел, які дають хоч якесь уявлення про походження Бернгарда Лісовського, ми все ж зобов'язані іншій відомій постаті його брату Роберту. Саме завдяки спогадам і нарисам про нього збереглися найменші свідчення про родину Лісовських [8; 9]. Для довідки: Роберт Лісовський (1893-1982), відкривши в собі талант художника, спочатку закінчив Миргородську художньопромислову школу, потім навчався у Миколи Мурашка, Георгія Нарбута, відвідував заняття з монументального мистецтва Михайла Бойчука в Українській державній академії мистецтв. У 1920-ті рр. опинився у Львові, де зблизився з представниками українського національного руху. Пізніше місцем навчання та роботи стали Берлін, Прага, Лондон, Женева. Спадщина Роберта Лісовського немала, і все ж варто хоча б назвати окремі його мистецькі досягнення працював декоратором у «Молодому театрі» Л. Курбаса, створив емблеми організацій «Пласт», ОУН, ілюстрував поетичні збірки П. Тичини, О. Ольжича, обкладинки українського місячника «Вільний шлях» та ін. [2; 3; 5].

Загальна атмосфера підозрілості, недовіри й боротьби з «ворогами», яка запанувала в 1930-х рр. у радянському суспільстві, докотилась і до родини Лісовських. 26 квітня 1935 р. уперше Бернгарда заарештовано за обвинуваченням у порушенні ст. 54-6 КК УСРР, тобто «проведення активної контрреволюційної агітації та підтримці зв'язку з фашистськими елементами за кордоном» [1, арк. 2]. Арешт супроводжувався обшуком місця проживання у м. Кам'янському за адресою Нове Селище б. 1, кв. 36, після чого його за клопотанням міського відділу Кам'янського НКВС запроторили до місцевої в'язниці та розпочали слідство.

Саме з документів слідчої справи здобуваємо фрагментарну інформацію про життя Бернгарда Лісовського з початку революційних подій на Катеринославщині. На перший погляд, здавалося б, його біографія переконливо свідчила про лояльність до радянської влади: громадянин СРСР, освіта середня, за соціальним походженням робітник, у 1917-1919 рр. член КП(б)У (але вибув з неї, за власним свідченням, у зв'язку з хворобою), проходив службу в лавах Червоної армії рядовим з 1918 р. по 1919 р., на момент арешту працював завідувачем групи металів відділу постачання «Кам'янбуду» у м. Кам'янському (з лютого 1936 р. Дніпродзержинськ) [1, арк. 4-4 зв.]. На момент арешту Бернгард був одружений на Анастасії Михайлівні (в дівоцтві Яцук), але дітей подружжя не мало. Як відомо зі спогадів Ігоря Яцука, племінника Анастасії Михайлівни, саме в літній кухні її рідного брата у Дніпропетровську з 1935 р. по 1943 р. безоплатно проживав батько Бернгарда Антон Карлович [9, с. 16].

Чому ж у такому разі Бернгард Лісовський потрапив у фокус органів НКВС? Лиш один момент міг привернути увагу радянських спецслужб його німецьке походження! Так, в його анкетних даних саме «німець» позначено у графі «національність». Не випадково у протоколах допитів слідчий насамперед цікавився закордонними родичами Бернгарда та листуванням з ними. Напевно, слідчі вже мали інформацію про його брата, художника Роберта Лісовського, який на той час проживав у Празі. Розуміючи це, Бернгард давав правдиві відповіді в контексті питань слідчого він згадував рідного брата та двоюрідну сестру.

Бернгард не приховував, що його брат Роберт Лісовський у 1920 р. виїхав до Львова, де був директором художньо-ремісничого українського училища, а потім виїхав до Берліну, де навчався в академії мистецтв. Після закінчення навчання Роберт перебрався до Чехословаччини, отримавши запрошення на посаду професора Празького художнього інституту. Задовольняючи цікавість слідчого, Бернгард повідомляв, що не часте листування (1 лист за 1-2 роки) з братом мало лише приватний характер. Наприклад, у 1929 р. у листах Роберт сповіщав, що планує надіслати на художню виставку в Харків свої картини, а у 1932 р. скаржився на важкий матеріальний стан, що змусило його продати частину картин. Останнього листа від нього Бернгард отримав у червні 1932 р. [1, арк. 22].

Під час допитів Бернгард також згадував двоюрідну сестру, Шольте Олену Йоганівну (у дівоцтві Майле), яка виїхала до Чехословаччини ще в 1921-1922 рр. разом зі своїм чоловіком Георгом, інженером вагонного заводу і, перебуваючи за кордоном, активно листувалася з родичами [1, арк.10-12].

Об'єктивно кажучи, як переконливий доказ провини арештанта слідчі НКВС не могли застосувати зафіксовану в протоколах допитів Лісовського і свідків доволі нейтральну інформацію про закордонних родичів, тому продовжили пошуки інших фактів біографії Бернгарда, які можна було б використати з користю для справи. Один епізод із далекого 1918 р. давав їм надію на позитивне завершення справи Лісовського. Так, слідство встановило факт буцімто служби Бернгарда Лісовського перекладачем у німецькій комендатурі м. Кам'янського (свідчення К. Меніксара, С. Гроднера, Г. Пучкова). Натомість і цього разу він дав цілком зрозуміле роз'яснення того, чому виступив перекладачем німецького офіцера. Зі слів Бернгарда, це був своєрідний збіг обставин, коли, намагаючись виїхати зі станції Тритузна потягом до Бердянська або Москви, він запропонував послуги перекладача німецькому лейтенанту, військовий підрозділ якого наразі вантажився у вагони. З цим підрозділом він доїхав до ст. Синельникове, звідки й повернувся до Кам'янського [1, арк. 10-12].

Наскільки переконливими були такі пояснення важко говорити, але слідство так і не знайшло вагомих доказів «антирадянської» діяльності Бернгарда Лісовського за ст. 54-6. Уже в ході подальшого розслідування справи статтю обвинувачення замінено на 54-10 «антирадянська агітація». Це пов'язали з отриманою інформацією під час допитів свідків. Як виявилося, Бернгард мав радіоприймач, завдяки якому слухав «антирадянські» (на думку слідчих) лекції професора Славека з Праги У протоколі допиту пояснень немає, але припускаємо, що це були лекції професора Яна Славіка (1885-1978) - історика та публіциста.. Лісовський не приховував, що про їхній зміст розповів кінооператору Польського клуба Козленку та працівнику відділу металоконструкцій Михайлу Журі, причому з останнім навіть намагалися послухати ці лекції, але через поганий зв'язок і перешкоди передачі спроба виявилася невдалою [1, арк. 18]. У підсумку винним у проведенні антирадянської агітації Бернгард себе не визнав.

Як вище зазначалося, неблагонадійність Лісовського слідчі намагалися підважити показами свідків. З-поміж матеріалів справи 1935 р. загальним обсягом 93 аркуші містяться протоколи допитів осіб, які надали йому негативну характеристику. Так, колега Бернгарда по роботі в 1931-1933 рр. у відділі металоконструкцій Дзержинбуду Леонід Оліфер не лише розповів про перебування його брата Роберта Лісовського за кордоном, але й схарактеризував самого Бернгарда як «антирадянську особистість»: «Усі заходи радянської влади викликають в нього різке невдоволення і власну антирадянську агітацію він систематично та постійно проводив серед свого оточення по службі». Свідок стверджував, що Лісовський слухав радіо, зокрема промови з Чехословаччини, де йшлося про те, що в СРСР голод і зубожіння мас, запрошуючи інших співробітників до прослуховування радіо [1, арк. 28-28 зв.]. Наскільки серйозно інформація була сприйнята слідством, важко говорити, але сам факт того, що Оліфер неправдиво повідомив про поїздку матері Лісовського за кордон до Чехословаччини у 1934 р. (вище зазначалося, що його матір померла у 1932 р.) мав змусити їх замислитися стосовно верифікації цих свідчень [1, арк. 42-42 зв.].

Знайшлися й інші свідки, які надали негативні характеристики Б. Лісовському К. Г. Меніксар (з ним Бернгард учився в школі), С. К. Гроднер (співробітник). Обидва оцінили Лісовського за політичними поглядами як «ворога радянської влади» [1, арк. 30-30 зв.], «антирадянську особу», а С. К. Гроднер, окрім засвідчення антирадянської агітації Б. Лісовського, зокрема запрошення слухати закордонні радіопередачі, ще й згадував про його антисемітські висловлювання, мовляв, «радянська влада це єврейське засилля», і всі високі посади на виробництві займають євреї [1, арк. 31].

Зважаючи на деякі розбіжності в показах свідків, наявні в протоколах допиту апеляції до чуток, надто загальні обвинувачення, не підкріплені конкретними фактами, міська прокуратура Кам'янського поставила слідчим НКВС завдання: 1) додатково провести допит Оліфера та з'ясувати: звідки він знає, що матір Лісовського у 1934 р. їздила за кордон; в чому конкретно проявилися антирадянські дії Лісовського; якими діями радянської влади він невдоволений; осіб з оточення Лісовського, з якими він систематично проводив антирадянську діяльність; 2) додатково допитати Гроднера і дізнатися: звідки він знає Лісовського та характер їхніх взаємин; факти, на підставі яких визначено його антирадянські настрої; хто ще чув про антисемітські висловлювання Лісовського; 3) провести очні ставки Оліфера, Гроднера з Бернгардом Лісовським і з'ясувати його думки щодо наявних обвинувачень. лісовський репресивний політичний реабілітація

Під час додаткових допитів Б. Лісовського з'ясувалося, що в нього з Оліфером були конфлікти і вони один з одним навіть не розмовляли, а Гроднер виявився товаришем Оліфера. Визнаючи, що слухав виступи професора Славека з Чехословаччини і переказував зміст колегам по роботі, обвинувачення в антисемітизмі та антирадянській діяльності все ж Бернгард Лісовський категорично відкинув. Повторні покази свідків знов-таки не надали слідству конкретних фактів антирадянської діяльності Лісовського, до того ж з'ясувалося, що його нібито антирадянські й антисемітські висловлювання, крім зазначених свідків, ніхто не чув. Позицію Лісовського дещо посилили очні ставки, де слідчі остаточно переконалися в наявності «неприязних відносин» між обвинуваченим і свідком.

22 липня 1935 р. попереднє слідство завершилося, справа передана до суду, а обвинуваченого переведено до Дніпропетровської в'язниці. 19 серпня заступник прокурора області розглянув справу та звільнив Лісовського з-під варти під розписку про невиїзд з м. Кам'янського. У серпні грудні 1935 р. були проведені допити інших колег по роботі, які не виявили додаткових компрометуючих даних про Бернгарда, а 10 грудня 1935 р. кримінальне провадження щодо нього було припинене та передано в архів. Таким чином, загалом слідство у справі Бернгарда Лісовського тривало 7,5 місяців, з 25 квітня по 10 грудня 1935 р.

Як виявилося пізніше, недовго Бернгарду Лісовському довелося побути на свободі. Настав 1937 рік. Саме тоді по Дніпропетровщині, як і решті регіонів УРСР, прокотилася нечуваної сили хвиля «великого терору», пік якої припав на другу половину 1937 р. першу половину 1938 р. Під молоха масових репресій в області за цей період потрапило майже 30 тис. людей різних вікових, соціальних, етнічних і професійних груп [7, с. 107]. Радянські спецслужби цього періоду часто «реанімували» старі закриті, архівовані справи, інкримінуючи їх фігурантам нові злочини, нерідко ще страшніші. Слідчі фабрикували справи, об'єднуючи звинувачених у вигадані «контрреволюційні», «антирадянські», «фашистські», «шпигунські» групи й організації, долучаючи до них і тих, хто вже відбув термін покарання наприкінці 1920-х у 1930-х рр., і тих, хто за відсутності належних доказів зміг уникнути подібних переслідувань.

У червні 1937 р. ім'я Бернгарда Лісовського знову сплило в катівнях НКВС у Дніпропетровській області під час допиту поляка Болеслава Рульковського, обвинуваченого у шпигунсько-диверсійній діяльності, зв'язках із польською розвідкою та участю в Польській організації військовій (далі ПОВ) [4, арк. 10]. Напевно, саме ця інформація і стала підставою щодо нової розробки слідчими органами Бернгарда Лісовського, позаяк витяг з протоколу цього допиту єдиний документ у справі Б. Лісовського, датований раніше постанови «Про прийняття справи до провадження, обрання запобіжного заходу і пред'явлення звинувачення». Цією постановою Дніпродзержинського міського відділу НКВС УРСР йому інкримінувалася участь у польській диверсійно-розвідувальній та терористичній організації, а також зазначалося про обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою у в'язниці Дніпродзержинського відділу НКВС [4, арк. 1-1 зв.]. Зрештою, 22 червня 1937 р. був виписаний ордер на його арешт [4, арк. 2].

23 червня 1937 р. Бернгард Лісовський був удруге заарештований, а за адресою його проживання (м. Дніпропетровськ, вул. Сербська, б. 20, кв. 2) у присутності представників домоуправління проведено обшук, в ході якого вилучили: паспорт, п'ять світлин, профспілковий квиток, військовий квиток та адрес [4, арк. 3-3 зв.]. Наступного дня у в'язниці слідчий зачитав йому обвинувачення, які Бернгард категорично відкинув [4, арк. 6-8]. Під час першого допиту слідчий проявив зацікавленість найближчими знайомими Лісовського по місту Дніпродзержинську, особливо відносинами і «контрреволюційними» розмовами з колишнім начальником механічної майстерні заводу ім. Дзержинського Вітольдом Матиєвським [4, арк. 6-8].

Останній уже деякий час перебував під слідством і, напевно, слідчі НКВС впливали на нього (як саме можемо лише припускати!), добуваючи потрібні для справи зізнання. Під час одного з допитів під протокольний запис Вітольд Антонович Матиєвський «зізнався», що відігравав помітну роль у ПОВ, зокрема її фракції «Лівобережний центр», яка нібито утворилася в 1931 р. З його слів, діяльність ПОВ полягала в такому: 1) вербування польських контрреволюційних націоналістичних кадрів і підготовка їх для активної боротьби проти радянської влади; 2) організація мережі шпигунства і диверсій на найважливіших промислових підприємствах України, що мають оборонне значення, з подальшим їх руйнуванням під час прийдешньої війни; 3) широка полонізаторська робота і популяризація серед польського населення законних прав Польщі на захоплення України і розширення за її рахунок своїх володінь у межах 1772 року; 4) підготовка та здійснення терористичних актів щодо державно-партійного керівництва [4, арк. 11-18].

Тож не дивно, що під час очної ставки 17 липня 1937 р. з Лісовським Вітольд Матиєвський заявив про те, що він особисто завербував німця Бернгарда Лісовського в Польську організацію військову під час його роботи техніком на азотно-туковому комбінаті в 1936 р. [4, арк. 21-22]. Пізніше на допиті він навіть конкретизував місію Лісовського в ПОВ, якому начебто доручив створити диверсійну групу для підпалу заводу у випадку прийдешньої війни. Водночас зазначав, що в цьому напрямі Лісовському нічого не вдалося зробити [4, арк. 10-18]. Щодо Бернгарда Лісовського, то як і під час першого допиту він наполягав на своєму: «Ні про яку контрреволюційну організацію ПОВ я нічого не знаю, ніхто мене ніколи не вербував і ніколи я в ній не перебував» [4, арк. 21-22].

Ніби в унісон із В. Матиєвським за заздалегідь прописаним сценарієм проти Лісовського дали свідчення, зокрема й під час очних ставок, інші фігуранти «контрреволюційної» ПОВ, вигаданої НКВС, Болеслав Рульковський (з показів якого й почалася оперативна розробка Лісовського) та Мар'ян Вальчак [4, арк. 19-20]. Обидва буцімто особисто знали Бернгарда, характеризували його як «німецького фашиста», учасника ПОВ, на якого нібито були покладені диверсійні обов'язки [4, арк. 23-24]. До чого ж схожі ці покази про вербування Матиєвським Лісовського і надані йому завдання, позбавлені будь-якої конкретики, складені із загальних фраз! Водночас варто віддати належне стійкості Бернгарда, якого попри всі старання органів НКВС, все-таки не змогли примусити визнати участь у ПОВ. В оглядовій довідці, підготовленій для ухвали остаточного вироку щодо Бернгарда Лісовського, поряд із звинуваченнями так і залишився припис «Не зізнався»! [4, арк. 25]. На вказаному документі, датованому серпнем 1937 р., стоять підписи начальника управління НКВС по Дніпропетровській області старшого майора державної безпеки Кривця та обласного прокурора Цвіка.

Рішенням наркому внутрішніх справ СРСР і верховного прокурора СРСР від 9 вересня 1937 р. звинувачуваний у контрреволюційній диверсійній роботі за ст. 54-9-11 УК УРСР Лісовський Бернгард Антонович був засуджений до найвищої міри покарання розстрілу із конфіскацією всього особистого майна. Вирок виконано 22 вересня 1937 р. [4, арк. 26] (у кн. 2 видання «Реабілітовані історією. Дніпропетровська область» помилково вказано дату розстрілу 29 вересня) [6, с. 528]. 9 вересня «розстрільні» вироки отримали й інші фігуранти сфабрикованої ПОВ В. Матиєвський, Б. Рульковський, М. Вальчак та ін.

Під час «великого терору» родина Лісовських, окрім Бернгарда, втратила й інших членів були розстріляні брат Володимир, а також обидва чоловіки сестер Олени і Матильди [3, с. 209]. Варто зауважити, що, за спогадами Зої ЛісовськоїНижанківської, Володимир загинув в автомобільній катастрофі, а чоловіки сестер були репресовані і пропали в сибірських таборах [8, с. 7]. Водночас у 2-ій книзі видання «Реабілітовані історією» ми знайшли короткі повідомлення про двох осіб, які, на нашу думку, підпадають під надзвичайно обмежені дані про чоловіків сестер Лісовських (у слідчій справі Б. Лісовського містяться чоловічі прізвища сестер, а зі спогадів Зої Лісовської-Нижанківської відомо, що вони були інженерами-металургами). Це Шликевич Казимир Петрович (1893 р.н.), керівник групи Дніпропетровського облметалотресту, і Ляшенко Михайло Іванович (1894 р.н.), інженер відділу капітального будівництва заводу ім. Молотова; обидва розстріляні в 1938 р. за контрреволюційну діяльність [6, с. 545, 1074].

Зі смертю Бернгарда Лісовського, як виявилося, його слідча справа не завершилася. У травні 1958 р. до військового трибуналу Київського військового округу з проханням про «розшук справи та реабілітацію» чоловіка звернулася дружина Лісовського Анастасія Михайлівна, яка на той час проживала у Дніпродзержинську [4, арк. 30]. На хвилі часткової реабілітації політв'язнів, жертв «великого терору», яка здійнялася після смерті Сталіна, це звернення спровокувало процес додаткової перевірки архівно-слідчої справи Бернгарда Лісовського [4, арк. 29]. Після розгляду всіх слідчих матеріалів складено висновок щодо цієї архівно-слідчої справи, а 12 червня 1959 р. ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР скасовувалася постанова НКВС та Прокурора СРСР від 9 вересня 1937 р. щодо Лісовського Бернгарда Антоновича, отже, і карна справа проти нього була закрита за відсутністю в його діях складу злочину.

Висновки

Як бачимо на прикладі Бернгарда Лісовського, для радянських спецслужб 1930-х рр. подеколи навіть етнічне походження своїх громадян ставало підставою для невблаганного застосування репресивних дій. Прихід до влади в Німеччині нацистів з їхньою антикомуністичною ідеологією, антирадянською риторикою вочевидь викликав інтерес органів НКВС до радянських німців. За відсутності переконливих причин арешту Лісовського в 1935 р. його німецьке походження вже само по собі стало підставою для затримання і відкриття кримінальної справи. Слідчі вели пошуки доказів його антирадянської агітаційної діяльності, їх цікавило листування підслідного із закордонними родичами тощо, тобто все те, що давало найменші підстави пов'язати Бернгарда Лісовського зі шпигунською, контрреволюційною діяльністю. Уже під час тотального терору в 1937 р. саме через своє німецьке походження, наявність родинних зв'язків з особами, які мешкали за кордоном, а також з огляду на попереднє кримінальне провадження, яке хоч і не було доведене до кінця, але вдало вписувалось у контекст обвинувачення антирадянська діяльність, Лісовський був удруге заарештований. Цього разу разом із кам'янчанами польського походження його долучили слідчі до сфабрикованої справи проти вигаданої польської підпільної диверсійно-розвідувальної, терористичної організації ПОВ. Попри слабкість доказової бази, що в підсумку й засвідчив перегляд справи у 1958 р., категоричне заперечення провини самим Бернгардом, його доля, як і решти «членів» неіснуючої ПОВ, була, мабуть, вирішена заздалегідь. Як бачиться, має наукову перспективу й окреме дослідження репресованих у справі «Польської організації військової» у 1937 р. на Дніпропетровщині, що, сподіваємося, відкриє нові імена засуджених, які проходили за кримінальним провадженням, а також обставини цих репресій.

Бібліографічні посилання

Архівний підрозділ УСБУ в Дніпропетровській обл. (м. Дніпро, Україна). Ф. 6 (Р). Оп. 2. Спр. 11834. 93 арк.

Білокінь С. І. Лісовський Роберт Антонович. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2009. Т. 6. С. 226.

Буланова Н. М. Художник із Кам'янського Роберт Лісовський: життя та творчість. Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. Дніпропетровськ, 2012. Вип. 10. С. 205-211. Державний архів Дніпропетровської області (м. Дніпро, Україна). Ф. Р-6478. Оп. 2. Спр. 3460. 60 арк.

Попович М. В., Стельмащук Г. Г. Лісовський Роберт Антонович. Енциклопедія сучасної України. К., 2017. URL: https://esu.com.ua/article-55713 (дата звернення: 21.09.2023).

Реабілітовані історією: у 27 т. Дніпропетровська область: у 2 кн. Дніпропетровськ, 2008. Кн. 2. 1118 с.

Ченцов В., Архірейський Д. Особливості «великого терору» 1937--1938 рр. на Дніпропетровщині. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2007. № 1 (28). С. 100-108.

Яців Р Роберт Лісовський (1893-1982): Дух лінії. Львів, 2015. 232 с.

Яцук І. Німець чи український патріот? Вільна думка. 2002. № 11-12 (2683-84), 11-24 березня. С. 16.

Размещено на Allbest.ru