"Гуцульський" хор Дмитра Котка як унікальне мистецьке явище Галичини (1936-1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Гуцульський» хор Дмитра Котка як унікальне мистецьке явище Галичини (1936-1939 рр.)

Кметюк Тарас Васильович, Кандидат мистецтвознавства Університет Короля Данила

Хорове виконавство, будучи одним із вагомих компонентів національної художньої культури українців, тісно пов'язане з найважливішими процесами та етапами української історії і розкриває, поряд із специфічними ознаками музичного мислення, ряд соціокультурних характеристик, що є суттєвими для усвідомлення історичного минулого. Потреба в хоровому мистецтві належить до ментально обумовлених потреб українського народу й продовжує займати важливе місце в духовному житті нації. У цьому контексті винятково зростає роль хорового диригента, його особистої харизми, розвитку творчої особистості, здатності згуртувати колектив довкола єдиної художньої мети, а також сформувати «свою» аудиторію, тонко відчути її духовні потреби й запити. Міра таланту диригента, його самопосвяти хоровій справі обумовлює рівень популярності та значимості даного колективу в сучасному культурному середовищі.

У зв'язку з вищевикладеним, видається актуальною для національної музичної науки тематика цього дослідження, яка органічно вписується в сучасний контекст розвитку регіонального історичного музикознавства: висвітлити мистецьку діяльність «Гуцульського» хору під керівництвом диригента Дмитра Котка як унікального явища хорової культури Галичини другої половини 30-х рр. ХХ ст. Метою наукової розвідки є заповнення прикрої прогалини в історії української музики, осмислення справжнього масштабу творчої постаті хорового Дмитра Котка в загальноукраїнському музичному й науковому контексті, значно багатограннішої, ніж це видається з наявної літератури. Новизною є перше детальне простеження культуротворчої діяльності «Гуцульського» хору, аналіз ініціативної артистичної практики його керівника. Наведення багатої аргументації, введення до наукового обігу архівних матеріалів дають достатні підстави для перегляду уявлень про розвиток хорового мистецтва й інноваційні ідеї Дмитра Котка вказаного періоду.

Мистецтво хорового співу як одна з форм культурологічного та духовного пізнання світу було й залишається невід'ємною частиною світової і вітчизняної культури людства, віками перевіреним фактором формування художнього, естетичного та духовного потенціалу особистості. Українське хорове мистецтво й хорові диригенти - це невмирущий скарб України і безнастанне диво для світу. Нам невідомі тисячі диригентів доби бароко, що мало не в кожному сільському храмі України виконували зі своїми хорами багатоголосні духовні концерти, але відлуння їхньої слави й обдарування відбилося на М. Дилецькому, С. Пекалицькому, М. Березовському, Д. Бортнянському, А. Веделеві, О. Кошицеві, Я. Калішевському, К. Стеценкові та інших геніальних диригентах нашої землі. Їхнє надбання успадкували, відродили й осучаснили хормейстери ХХ ст., імена яких належить знати й шанувати нині. До таких імен належить Дмитро Котко. Його життя і творчість свідчить, що цей непересічний талант яскраво проявив себе у царині українського мистецтва. Людина, цілковито віддана справі розвитку хорової культури, виявила власне музичне бачення оточуючого світу і по-своєму реалізовувала художньо-естетичні та суспільні завдання свого часу. Постать Дмитра Котка на тлі українського, зокрема співочо-хорового процесу Галичини, є однією з найяскравіших, а щодо популярності - першою.

У музичній науці проблемою дослідження творчої постаті митця частково займалися вітчизняні музикознавці. Так, об'ємний огляд музичного життя маестро здійснив Т. Кметюк у монографії «Дмитро Котко: феномен диригента», С. Стельмащук у книжковому виданні «Дмитро Котко та його хори», О. Вітенко в нарисі «Український професійний хор під орудою Дмитра Котка». Вибірково розгляд й аналіз мистецької діяльності диригента міститься в працях М. Черепанина, О. Бенч-Шокало, М. Бурбана, С. Людкевича, Ю. Картух, Я. Михальчишина, В. Барвінського, Л. Вардзарука, М. Голинського та ін. Серед наявних публікацій про Дмитра Котка та його творчість домінують статті в періодичній пресі (автори - С. Стельмащук, О. Вітенко, В. Барвінський, М. Кравчук, В. Паздрій, П. Сов'як, Р. Кирчів, І. Бугаєвич, І. Бермес, Р. Климовський, Т. Кашлюк, М. Черепанин, Л. Кияновська). Однак ці праці не висвітлюють вказаної проблематики або торкаються її лише фрагментарно.

Дмитро Васильович Котко (1892-1982) народився в с. Балки Мелітопольського повіту Таврійської губернії (тепер - Запорізька обл.). З 1900 р. навчається в сільській школі, у 1906-1910 рр. - у церковно- вчительській школі в м. Таганаш (тепер - с. Солоне Озеро АР Крим). У 1913 р. закінчує Ардонську духовно-місіонерську семінарію в Росії, навчаючись у диригентсько-хоровому, педагогічному й богословському класах; одночасно Дмитро - помічник керівника семінарського хору. У 1912-1914 рр. - викладач музики й співу, організатор учнівських хорів у Вищому училищі в м. Прохладний (на території теперішньої Кабардино-Балкарії). Від 1915 р. брав участь у Першій світовій війні. Під час служби в караульному батальйоні в Москві Д. Котко два роки навчався на диригентських курсах у Музичному інституті сестер Гнєсіних, відвідував лекції в Московській консерваторії. Згодом потрапив до польського полону.

У 1920 р. разом з іншими військовополоненими українцями, які перебували в Польщі, він організував професійний чоловічий (з 1925 р. - мішаний) Наддніпрянський хор, у якому став художнім керівником і головним диригентом. Колектив концертував по всій території сучасної Західної України, а також у Польщі, Німеччині, Білорусі, Франції, Литві, широко пропагуючи українське мистецтво. Хоровий колектив під керівництвом Дмитра Котка досягнув неперевершеного вокального професіоналізму. Напрочуд вдалий добір голосів, артистизм, чистота інтонації, ритмічна вивіреність учасників хорового колективу викликали захоплення у слухачів. А загальне визнання здібностей талановитого диригента знайшло місце в численних рецензіях композиторів, музикознавців, діячів культури й мистецтва, критиків і любителів хорового співу. Саме тому науковці у сфері мистецтвознавства надали Дмитрові Котку почесне право бути гідним спадкоємцем відомого диригента й композитора Олександра Кошиця.

У 1930 р., після припинення діяльності «Українського Наддніпрянського хору», Дмитро Котко працює педагогом та піднімає авторитет хорів у Малій Львівській духовній семінарії та Львівській українській жіночій гімназії, куди його запрошує митрополит Андрей Шептицький. У 1936-1939 рр. він очолює організований ним чоловічий «Гуцульський» хор, який став одним з найпопулярніших мистецьких гуртів Західної України. У 1939 р. створює хорову капелу «Трембіта», стає її художнім керівником і головним диригентом. У 1945 р. реорганізував у Станіславі (тепер - Івано-Франківськ) Гуцульський ансамбль пісні і танцю, став його художнім керівником і головним диригентом. У 1951 р. репресований і висланий на заслання в Сибір, де перебував до 1956 р. Після звільнення жив у Львові, керував самодіяльними хоровими капелами, зокрема, незрячих бандуристів - «Карпати», жіночим вокальним ансамблем «Струмочок», хором ветеранів війни при Львівському будинку вчених.

Всюди, куди закидала доля митця, збирав поштові листівки тих місцевостей, у яких перебував. Збирав також вирізки з газет, де була інформація про музичне життя України. Котко володів великою своєрідною колекцією нот.

У 1936 р. Д. Котко організовує з галицьких співаків-аматорів чоловічий хор, який першочергово називався «Трембіта». Однак ця назва відразу не сподобалася польській окупаційній владі. Львівський староста не дав дозволу адміністратору надрукувати афіші для реклами концерту з назвою «Трембіта». Він посилався на те, що трембіта є гуцульським народним духовим інструментом, а гуцули (за його дивною теорією) - це не українці, а поляки, бо походять від польської народності гуралів. Звичайно, що адміністратор хору не міг вступати в суперечку з львівським старостою, тому капела обирає назву «Український мандрівний хор Дмитра Котка» і розпочинає концертну діяльність.

Хоча чотириголосий хор чисельно був невеликий (18-20 осіб), але внаслідок того, що всі учасники мали «високе вокальне обдарування, його спів увесь час захоплював слухачів. Кожну пісню диригент навчав хориста співати зосібна, вимагаючи чистоти дикції, досконалого звучання. І лише домігшись цього, зіспівував окрему партію. Так працював з усіма чотирма партіями, аж поки не доводив спів до бажаної виконавської досконалості. І тоді хор ставав інструментом, що давав високомистецьке звучання» [3, с. 172].

У 1936 р. хор Д. Котка виступав з концертом у Народному дому м. Борщів (нині - Тернопільська обл.), що сприяло пожвавленню культурно-мистецького життя Борщівщини. Р. Дрібнюк пише: «Знаменита «вісімнадцятка» виступала таким складом: тенори перший і другий по 4 співаки, баси перший та другий відповідно 4 і 6 хористів. Попри майже камерний склад, хор цей звучав потужно і справив прекрасне враження. Відвідини Борщева колективом Д. Котка не пройшли безслідно. В репертуарі борщівського чоловічого хору з'явилися твори, які виконував Д. Котко та й сама його поява в Борщеві відчутно підтягнула виконавську дисципліну борщівських хористів» [7, с. 59]. Після виступу польський тижневик «Антена» (№ 47 за 1936 р.) повідомив про виступ хору по радіо і помістив його фотографію.

У цей період були випущені грамплатівки із записом пісень хорового колективу, серед них колядка «Нова радість стала», щедрівка «Дзвони» («А в Єрусалимі дзвони задзвонили») Г. Концевича, в'язанка «Стрілецьким шляхом» під заголовком «Журавлі» Л. Лепкого, «Прометей» К. Стеценка та інші хорові обробки - всього 12 пісень [7, с. 59].

17 вересня 1936 р. хор виступав у Перемишлі у вщент переповненій залі Робітничого дому. Слід зауважити, що на виступи мистецького колективу чисельно приходила як українська, так і польська публіка.

31 жовтня й 1 листопада 1936 р. відбулися концерти в Кременці (нині - Тернопільська обл.). Місцева преса пише, що чоловічий колектив складається з 18 осіб і є досить молодим. Вказуючи на деякі критичні зауваження, зазначено, що голосовий матеріал «недостатньо відпрацьований». Немає жодного професійного соліста, хоча багато творів з програми виконано професійно й артистично (зокрема, М. Леонтовича «Кант про Божу Матір Почаївську», М. Лисенка «Та забіліли сніги», Г. Концевича «Дзвони» та ін.). Автор статті робить застереження щодо репертуару, називаючи його «малоросійським» і таким, що не має «артистичної вартості» («Зібрав батько кумпанію», «Дуб на дуба похилився», «Чумарочка»). Дивно, як диригент «з такого сирого матеріалу може видобути подібний ефект. Безперечно, у цьому є заслуга надзвичайного керівника Дмитра Котка» [21, с. 9].

Список артистів хору, станом на 1936 р.: Петро Лисецький, Михайло Мельничук, Клим-Володимир Багницький, Орест Богонос, Нестор Ходачок, Микола Драган, Іван Дуда, Володимир Горникевич, Микола Яцишин, Володимир Коцалевич, Микола Кушлик, Купріян Кушнір, Григорій Мединський, Осип Мельничук, Володимир Мицко, Іван Новосад, Теодозій Підлісний, Остап Пивоварчук, Євстахій Пунько, Михайло Сподарук, Андрій-Юліан Чеплий, Василь Жовтюк, Володимир-Юрко Корінь [11, с. 112].

Часопис «Українська музика» містить статтю В. Барвінського та Р. Савицького про виступ хору 12 травня 1937 р. у Львові у концертній залі імені М. Лисенка. Автори статті вказують, що важка праця диригента зберегла для співочого колективу дві найголовніші ознаки: інтонаційну чистоту й чіткість та абсолютну дисципліну в ритмі й динаміці. Музичні критики наголошують на менш професійному голосовому матеріалі, ніж був у попередників - співаків Наддніпрянського хору. І все ж традиції давнього хору Дмитра Котка залишилися настільки живими в широких масах публіки, що диригент не вважає за необхідне кардинально проводити заміну старого репертуару новим. Незважаючи на строгий аналіз діяльності мистецького колективу, диригент Дмитро Котко виділяється «непересічним знанням техніки хорового співу та безоглядністю у проведенні всіх своїх інтерпретаційних задумів. Хор мав великий успіх» [1, с. 40].

У серпні 1937 р. мистецький колектив виступав з двома концертами у Космачі (нині - Івано-Франківська обл.) в залі будинку «Просвіти» .

7 грудня 1937 р. хор концертував у Львові в залі Польського музичного товариства на Хорущині (тепер - Концертний зал імені С. Людкевича Львівської обласної філармонії, вул. Чайковського, 7). Колектив здійснив презентацію в оновленому вигляді у модних в той час у Польщі гуцульських строях. Крім нових хорових пісень, у програмі вперше з'явилася танцювальна етнографічна композиція «Аркан», що виконувалася під акомпанемент гуцульської троїстої музики (флояра, гуслі, цимбали). Аркан - це західноукраїнський бурхливий масовий чоловічий танець, що здавна побутує на Гуцульщині. Оригінальність і своєрідність народного танцю полягала у швидкій зміні та різноманітності танцювальних рухів і ритмів, тоді як виконавці майже весь час перебували у зімкнутому колі або півколі з топірцями в руках. Починається танець основним ходом, у якому танцюристи ставлять руки один одному на плечі і рухаються великими, стрімкими бічними кроками, що чергуються з невеликими підскоками, під час яких вільна нога піднімається вверх, навхрест опорної. Серед виконавців один є провідним, він вигуком дає знак до зміни рухів і ритмів. Надзвичайно своєрідна в цьому танці зміна відтінків виконання: на вигук ведучого «батько спить» танцівники згинаються і тихо, стримано, на пальцях виконують рухи основного ходу; на вигук «батько встав» танцівники випрямляються і рухаються бадьоро, жваво, темпераментно.

Після концерту журнал «Українська музика» пише, що хор Котка «є під оглядом загального звуку, якості голосової фарби, внутрішньої дисципліни і великих технічних спроможностей найкращим українським хором Галичини» [19, с. 14]. Однак Станіслав Людкевич у газеті «Діло» вказує на деякі критичні зауваження щодо пісенно-хорової програми, наголошуючи на тому, що серед відомих пісень різних авторів були деякі сумнівні, пісні-криптоніми, що приховували справжнє ім'я автора. Вони позначені в програмі «ххх», або «народні пісні», без посилання на автора. Деякі автори є не зовсім точними (наприклад, «Верховина» В. Матюка (?) або «Огні горять» С. Воробкевича за редакцією С. Людкевича). У деяких хорових обробках «манери в гармонії й голосоведенні на витримують фахової музичної критики і виявляють тут деякі огріхи, які, без шкоди для ефекту, а то й з користю для пісні, можна б оминути; з другого ж боку, деякі такі «огріхи», як, наприклад, рівнобіжні порожні квінти у фригійській каденції пісні «На городі верба рясна» звучать добре, оригінально, просто ревеляційно!» [13, с. 8]. Загалом, як засвідчує С. Людкевич, у хоровому колективі присутня чітка зовнішня і внутрішня дисципліна, а серед артистів помітний темперамент і запал. Цим «Гуцульський» хор Котка (офіційна назва колективу з 1937 р.) виконував серед народу позитивну культурну місію.

Є відомості про те, що у 1937 р. українські артисти виступали з кількома концертами у Перемишлі.

Склад хору станом на 1937 р.:

- ТЕНОР І: Драган Микола (соліст; 1906 р. н., с. Тустановичі Львівської обл. Виконував соло у творах: «Через поле широкеє», «Закувала та сива зозуля». Заміняв Д. Котка як диригент), Жуковський Борис (волинянин, співак ансамблю «Чайка», з 1939 р. - співак «Трембіти»), Несторович Василь (с. Козівка Тернопільської обл., артист Гуцульського мандрівного театру), Пунько Євстахій (1904 р. н., Самбір, з 1939 р. - співак «Трембіти»), Тисяк Дмитро (соліст; с. Микулинці Станіславської обл., брат відомого оперного співака Василя Тисяка, артист хору Гуцульського ансамблю пісні і танцю, учитель співів Микулинецької школи).

- ТЕНОР ІІ: Горникевич Володимир (соліст; 1903 р. н., Калуш), Кушнір Купріян (1907 р. н., Трускавець, співак «Трембіти»), Мицко Володимир (соліст; 1911 р. н., с. Сідлиська Львівської обл.), Підлісний Теодозій (соліст; 1911 р. н., Золочів. Пішовши з хору, утворивши вокально- банджово-гітарний ансамбль «Чайка». З 1939 р. - співак капели «Трембіта»), ЯцишинМикола (1908 р. н., с. Покрівці Львівської обл.).

- БАРИТОН: Григоріїв Лев (соліст), Дуда Іван (соліст; 1912 р. н., с. Мокротин Львівської обл. Співак ансамблю «Чайка», з 1939 р. - «Трембіти», оперної студії Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка), Мединський Григорій (соліст; 1910 р. н., с. Заріччя Львівської обл. Співак ансамблю «Дніпро», з 1939 р. - капели «Трембіта», хору Львівської опери), Новосад Іван (1911 р. н., с. Милятин Волинської обл., учитель співів), Теплий Андрій (соліст; 1908 р. н., с. Беско, Польща; артист українських мандрівних театрів).

- БАС: Багницький Клим-Володимир (бас-октавіст, соліст; 1905 р. н., Городенка), Корінь Володимир-Юрко (1916 р. н., Заліщики), Лозинський Тарас (бас-октавіст; співак «Трембіти»), Мельничук Осип (бас-октавіст; 1907 р. н., Коломия), Пивоварчук Остап (1904 р. н., с. Тайкури Тернопільської обл.), Рудюк Іван (бас-октавіст; волинянин).

До новітніх ідей Дмитра Котка перед музичною культурою цього періоду можна віднести запровадження для хору мальовничого, з високим смаком підібраного сценічного одягу. Концертні костюми до 1937 р. - червоні чоботи, сині шаровари й вишивані сорочки (вишивкою було оздоблено комір, пазуху й манжети); після 1937 р. - гуцульські строї і топірець («палиця із твердого дерева з мідною поперечкою, різьблена й прикрашена кораликами; зверху має вістря, немов сокира») у кожного артиста.

За гуцульський стрій на одній з поштових листівок, випущених масовим тиражем у Львові в 1938 р., колектив рекламували як «Гуцульський хор Дмитра Котка». Цього прикладу одностроїв почали дотримуватися й інші хори Західної України та в еміграції. Це був пошук чогось нового не лише з мистецьких міркувань, але й практичний засіб, який використовувався як принада, реклама для глядачів.

До складу «Гуцульського» хору Д. Котко вводить виконавців- інструменталістів (скрипка, цимбали та сопілка) і танцюристів - прообраз Гуцульського ансамблю пісні і танцю. Можна відзначити для історії української музичної культури, що таке нововведення стало основою для створення 1939 р. у Станіславі прекрасного гуцульського колективу, який існує і сьогодні (Івано-Франківський національний академічний Гуцульський ансамбль пісні і танцю «Гуцулія»).

У березні 1938 р. відбулися два концерти в Коломиї. Як зазначає часопис «Українська музика», виконання хорових творів було бездоганним. Програма концертів складалася із самих «шлягерів». Новиною стали гуцульські танці [18, с. 5].

За свідченням М. Нестерука, жителя с. Ворона Івано-Франківської області, у 1938 р. хор Д. Котка виступав з концертами в усіх селах Коломийщини, зокрема й у його рідному селі Ворона в місцевій читальні «Просвіта». Мистецький колектив, як згадує М. Нестерук, був надзвичайно популярним.

Газета «Новий час» подає рецензію на виступ хору в м. Судова Вишня (нині - Львівська обл.) 4 травня 1938 р. У програму концерту, який складався з трьох частин, входили народні пісні, думи, канти, гуцульські збірки тощо. Серед хористів автор статті виділяє Дмитра Тисяка («металево-героїчний» І-й тенор), Романа Мостовича («глибокий, тубальний» контрабас), Володимира Горнякевича (ІІ-й тенор). «Хор вирівняний у всіх лініях, а перехід до piano з fortissimo є так по-мистецьки виконаний, що послухати цей хор варто й приємно. Висока техніка голосів, а при тім чиста краска й «котківське» викінчення кожної пісні - це та сила, що приковувала публіку» [5, с. 4].

28 травня 1938 р. відбувся концерт у Стрию на Львівщині. Преса в черговий раз звернула увагу на взірцеву сценічну дисципліну артистів, багатий вокальний матеріал, чітку дикцію. Сценічний гуцульський одяг і топірці у руках хористів створювали мальовниче враження. На завершення концерту три артисти виконали танець «Аркан» під музичний супровід цимбалів і сопілки, що створило ілюзію природного гуцульського розмаху й краси. Проте репертуар хору й гармонізація деяких творів викликає застереження. Передусім невідомо, які твори виконував колектив, оскільки не було ані програмок, ані усних оголошень. Інтерпретація творів дещо «перебільшена»: часті subito piano, неврівноважені темпи та ін., що іноді не мало музичної логіки і не підпорядковувалось певним естетичним законам [12, с. 4].

5-6 вересня 1938 р. концерти «Гуцульського» хору відбулися в м. Турка (нині - Львівська обл.). На виступи прибуло багато глядачів з навколишніх сіл, які нагороджували артистів рясними оплесками [16, с. 4].

16 травня 1939 р. відбувся концерт у львівському кінотеатрі «Атлантік». Газета «Діло» пише про чудовий сценічний вигляд артистів, наголошує на оновленому складі хору (новий, чудовий соліст у тенорі). Автор статті акцентує увагу на тому, що програма концерту й інтерпретація творів залишилися такі самі, як і в Наддніпрянському хорі 20-х рр. «з усіма гарними прикметами і деякими недотягненнями», і закінчує свою думку тим, що місію плекання й поширення української народної пісні хор виконує ідеально, що засвідчує повністю переповнена одна з найбільших зал у Львові [15, с. 4].

Історія творчої діяльності «Гуцульського» хору має деякі цікаві історичні моменти. Так, колектив виступав на одному з концертів Федора Івановича Шаляпіна; у Варшаві - під час коронування короля польських циган Міхаіла Квека; протягом місяця хор виконував роль волзьких бурлаків, плаваючи на човнах на озері Ванзеє і співаючи бурлацькі пісні під час зйомки кінофільму «Степан Разін» у Берліні.

Однак, попереднього рівня із цим творчим складом Д. Котко не сягнув. Він не врахував необхідності остаточної зміни репертуару, адже твори Наддніпрянського хору 20-х рр. слухачі вже добре знали. З точки зору технічних можливостей, «Гуцульський» хор також не дорівнював попередньому складу: вокально і музично він був менш професійний. Тому намагання використати ті технічні чи віртуозні прийоми, які були доступні хорові наддніпрянців, не давали бажаного ефекту. Невиправданими були динамічні зміни, раптові sforzando й subito piano, були претензії щодо інтерпретації творів. Технічні прийоми, які в хорі наддніпрянців були окрасою співу й викликали захоплення, у слабшому «Гуцульському» хорі не давали бажаного ефекту. Критика, хоч і сувора, була до хору й диригента доброзичливою і вбачала в ньому один із найорганізованіших і найпопулярніших хорових мистецьких колективів у Західній Україні. Проте популярність «Гуцульського» хору не зменшувалась. Переглядаючи відгуки преси на його концерти (а їх є доволі багато), можемо говорити хіба що про більш або менш вдалі виступи.

Політична хвиля 1939 р. докорінно змінила життя окремих людей, народу України. З одного боку панівна Польща під тиском радянських військ згорнула свою владу, а з іншого, - усе глибоко народне, українське спрямовувалося як радянське, що проявлялося в усіх сферах життя. Концертна діяльність у цей час була неможливою, оскільки у містах і селах установлювалася нова радянська влада. Таким чином, «Гуцульський» хор Д. Котка в 1939 р. практично залишився у Львові без роботи, виступаючи з поодинокими концертами в невеликих просвітянських хатах-читальнях. Колектив був на межі розформування.

Дмитро Котко казав: «У дорадянські часи у нас існували професійні мандрівні заробітчанські хори. Звичайно, жодних дотацій вони не одержували й утримувалися виключно з концертів. Саме з таким мандрівним хором я 1939 року перебував у Львові. Після місячного відпочинку ми збиралися в концертне турне у Волинь й Холмщину та у центральні воєводства Польщі. Але виїхати на заплановані гастролі нам не довелось, бо на західних кордонах Польщі почалася польсько-німецька війна. Зрозуміло, що й у Галичині тоді не було сприятливих умов для концертування. Отож мої співаки опинились у скрутному становищі і, здавалося, наш хор ось-ось припинить своє існування» [6, с. 132].

Проте випадкове знайомство Дмитра Котка із щойно прибулим до Львова міністром культури УРСР, київським письменником-драматургом Олександром Корнійчуком урятувало хор. Дмитро Котко розповів про скрутне становище, у якому перебувають хористи, залишившись без засобів для існування. Відносини з радянською владою та новим міністром мали обнадієний початок, але складалися непросто. Виявилося, що О. Корнійчук уже знав від місцевої преси про Дмитра Котка та гастролі його неперевершеного хору. Тому він попросив диригента зібрати співаків для ближчого знайомства. Артисти зібрались у приміщенні Товариства взаємодопомоги «Дністер» (вул. Руська, 20 у Львові). На зборах були присутні співаки хору: Микола Драган, Жуківський, Дмитро Грибок, Бурачок, Володимир Горникевич, Нестор Ходачок, Льолько, Іван Новосад, Іван Дуда, Андрій-Юліян Теплий, Роман Мостович, Тарас Лозинський, Микола Кушлик, Хінчак та адміністратор Петро Лисецький.

Міністр був розтривожений від розповіді про кризу, у якій знаходиться хор, і обіцяв посприяти в матеріальній допомозі. Він розповів про інші хори: Київську хорову капелу «Думка» під проводом Нестора Гордовенка та зразкову капелу бандуристів під керівництвом Данила Піка, наголошуючи, що артисти цих хорів користуються пошаною, мають достатнє забезпечення під час роботи і після виходу на пенсію.

Міністр культури запевнив Д. Котка, що до Львова незабаром приїде новий начальник обласного відділу культури Іван Піскун, який докладе всіх зусиль, щоб на базі мандрівного хору створити велику державну капелу на зразок київської «Думки». О. Корнійчук навіть запропонував присутнім придумати назву для майбутньої капели. Співак Микола Драган зробив пропозицію назвати хор «Трембіта». Усі присутні схвалили й затвердили її дружніми оплесками. Так розпочалась історія нового хорового колективу «Трембіта», який був заснований Котком і успішно функціонує й дотепер. Але це вже тема для іншої наукової розвідки.

Підсумовуючи вищесказане, можна сформулювати ряд висновків:

1. Із заідеологізованих матеріалів про мистецьку діяльність Дмитра Котка в 1936-1939 рр. пробивається на світ промінчик живої української душі, яка виразила себе через хорову творчість. Плідна діяльність диригента-професіонала в «Гуцульському» мандрівному хорі дозволила набути хоровому мистецтву Західної України функцій провідної галузі, що очолила експериментальний пошук творення національного стилю, нагромадила великий творчий потенціал і дала унікальні художні здобутки в концертних композиціях і культовій музиці.

2. До інноваційних ідей Д. Котка у хоровому мистецтві Галичини окресленого періоду слід віднести: уведення до складу «Гуцульського» хору (1937) виконавців-інструменталістів (скрипка, цимбали та сопілка) і танцюристів - прообраз майбутнього Гуцульського ансамблю пісні і танцю; запровадження для хору нового сценічного одягу (червоні чоботи, сині шаровари й вишивані сорочки; гуцульські строї і топірець у кожного з співаків).

3. Заслугою хорового колективу була пропаганда впродовж тривалого часу української народної пісні й популярних зразків української музичної класики. Завдяки «Гуцульському» хору, Дмитро Котко у високій мистецькій формі пропагував народну пісню, творчість українських композиторів XVIII - початку ХХ ст.

4. Багатогранна, яскрава творча діяльність диригента в 19361939 рр. піднесла імідж української культури, зміцнила засади її майбутнього поступу, залишила плідний ужинок для її життєдіяльності. Мистецька праця Дмитра Котка відіграла значну роль у розвитку українського національного руху, надавши йому чітких організаційних форм, сприяючи авторитетові української хорової культури, її визнанню в загальноєвропейському масштабі.

диригент котко гуцульський хор

Джерела

1. Барвінський В., Савицький Р. Хор Дмитра Котка. Українська музика. 1937. Ч. 3. С. 39-40.

2. Бурбан М. Українські хори і диригенти: монографія. Дрогобич: Посвіт, 2007. 672 с.

3. Вардзарук Л. Маестро Котко. Дорога до безсмертя. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2003. С. 163-177.

4. Вітенко О. Український професійний хор під орудою Дмитра Котка : нарис 1920-1939 рр. Кременець, 1969. 107 с.

5. Гостина хору Котка. Новий час. 1938. 10 травня. С. 4.

6. Дмитро Котко та його хори: статті, рецензії, спогади, документи / ред.-упоряд. С. Стельмащук. Дрогобич: Відродження, 2000. 336 с.

7. Дрібнюк Р. Український Наддніпрянський хор Д. Котка. Літопис Борщівщини. 1994. Вип. 6. С. 58-59.

8. Карась Г. Музична культура української діаспори у світовому часопросторі XX століття: монографія. Івано-Франківськ: Тіповіт, 2012. 1162 с.

9. Кияновська Л. Еволюція галицької музичної культури ХІХ-ХХ ст. Тернопіль, 2000. 339 с.

10. Кметюк Т. Втілення новаційних ідей Дмитра Котка у хоровому мистецтві Галичини 1930-1939 років. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка та Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. Серія «Мистецтвознавство». 2007. № 1. С. 53-58.

11. Кметюк Т. Дмитро Котко: феномен диригента : монографія. Івано-Франківськ: Фоліант, 2015. 204 с.

12. Лисько З. Хроніка й рецензії. Українська музика. 1938. Ч. 7-8. С. 4.

13. Людкевич С. Виступ хору Котка. Діло. 1937. Ч. 272. С. 8.

14. Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / упоряд. З. Штундер. Львів: Дивосвіт, 2000. Т. 2. 816 с.

15. Людкевич С. Хор Котка. Діло. 1939. Ч. 116. С. 4.

16. МО-Т. Хроніка і рецензії. В Турці. Новий час. 1938. 15 вересня. С. 4.

17. Стаємо до творчої праці. Вільна Україна. 1939. № 6. С. 4

18. Хроніка й рецензії: Коломия. Українська музика 1938. Ч. 3. С. 5.

19. Хроніка й рецензії: Львів. Українська музика. 1938. Ч. 1. С. 14.

20. Черепанин М. Музична культура Галичини (друга половина ХІХ - перша половина ХХ ст.): монографія. Київ : Вежа, 1997. 328 с.

21. G. asze. Koncerty Choru Ukrainskiego Dymitra Kotka w Krzeminci. Zycie Krzemienieckie. 1936. № 12. S. 9.

Размещено на Allbest.ru