Розвиток спеціальної освіти дітей з порушенням мовлення в Україні в ХХ-ХХІ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток спеціальної освіти дітей з порушенням мовлення в Україні в ХХ-ХХІ столітті

Линдіна Євгенія Юріївна, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри прикладної психології та логопедії, Бердянський державний педагогічний університетa

Анотація

У статті розглядається розвиток спеціальної освіти дітей з порушенням мовлення в Україні в ХХ-ХХІ столітті. Зазначено, що на даному етапі розвитку людства світ переживає перехід до нової епохи свого існування - пост індустріальної. Це призводить до фундаментальних змін у політиці, економіці, культурі, освіті, праці та інших сферах життєдіяльності всіх людей. Сьогодні в системі освіти України, як і в усьому світі, все більше уваги приділяється перегляду і зміні цілей, змісту, форм і методів, засобів і взагалі всієї організації системи освіти відповідно до вимог нової епохи.

Дослідження сучасних спеціальних педагогів, логопедів, вчителів-дефектологів свідчать про тривожну тенденцію до збільшення кількості дітей з порушеннями психофізичного розвитку, спричиненими біологічними, екологічними, соціально-психологічними та іншими чинниками. Тому сьогодні вкрай важливо забезпечити повноцінний, всебічний розвиток кожної особистості, в тому числі дітей з особливими потребами, що є критерієм розвиненого демократичного суспільства. Саме на це спрямована діяльність спеціальних закладів освіти, метою яких є навчання, лікування та корекція дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

Звернуто увагу на те, що розвиток теорії та практики навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення в Україні складається із трьох періодів: І період (середина ХІХ ст. - 1942 р.) становлення і розвиток національної системи спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення; ІІ період (1943 - 1990 рр.) інтенсивний розвиток теорії логопедії та подальший розвиток практики на її основі; ІІІ період (1991 р. - сьогодення) реформування національної системи освіти дітей з порушеннями мовлення, модернізація змісту їхньої освіти, поглиблення наукових досліджень у галузі логопедії. Зроблено висновок, що історико-педагогічний аналіз розвитку системи спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення в Україні у період XX-XXI століття демонструє, що розвиток спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення в Україні налічує понад 150 років. За цей час пройдено шлях від дискримінації через ізоляцію та сегрегацію до інтеграції та інклюзії. Були створені спеціальні навчальні заклади та розроблені методи навчання. Модернізація сучасної спеціальної освіти спрямована на демократизацію та підвищення її якості, що вимагає інноваційного розвитку всіх її складових та процесу інклюзії людей з порушеннями мовлення в загальноосвітній простір.

Ключові слова: спеціальна освіта, логопедія, корекційна робота, порушення мовлення, логопедична допомога, особи з особливими освітніми потребами.

Abstract

Development of special education for children with speech impairment in Ukraine in the XX-XXI century

Lyndina Yevheniia Yuriivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Applied Psychology and Speech Therapy, Berdyansk State Pedagogical University

The article examines the development of special education for children with speech disorders in Ukraine in the twentieth and twenty-first centuries. It is noted that at this stage of human development, the world is experiencing a transition to a new era of its existence - the post-industrial era. This leads to fundamental changes in politics, economics, culture, education, labor and other spheres of life of all people. Today, in the education system of Ukraine, as well as throughout the world, more and more attention is paid to revising and changing the goals, content, forms and methods, means and, in general, the entire organization of the education system in accordance with the requirements of the new era.

Studies by modern special educators, speech therapists, and teachers of defectology show an alarming trend toward an increase in the number of children with psychophysical developmental disorders caused by biological, environmental, socio-psychological, and other factors. Therefore, today it is extremely important to ensure the full, comprehensive development of each individual, including children with special needs, which is a criterion of a developed democratic society. This is what the activities of special educational institutions are aimed at, which are aimed at teaching, treating and correcting children with psychophysical developmental disorders. The author emphasizes that the development of the theory and practice of teaching and upbringing of children with speech disorders in Ukraine consists of three periods: I period (mid-nineteenth century - 1942) - the formation and development of the national system of special education of children with speech disorders; II period (1943 - 1990) - intensive development of the theory of speech therapy and further development of practice on its basis; III period (1991 - present) - reforming the national system of education of children with speech disorders, modernization of the content of their education, deepening of scientific research in the field of speech therapy. It is concluded that the historical and pedagogical analysis of the development of the system of special education of children with speech disorders in Ukraine in the period of XX-XXI centuries demonstrates that the development of special education of children with speech disorders in Ukraine has more than 150 years. During this time, the country has gone from discrimination through isolation and segregation to integration and inclusion. Special educational institutions were created and teaching methods were developed. The modernization of modern special education is aimed at democratizing and improving its quality, which requires innovative development of all its components and the process of inclusion of people with speech impairments in the general education space.

Keywords: special education, speech therapy, remedial work, speech disorders, speech therapy, persons with special educational needs.

Постановка проблеми

Історико-педагогічні аспекти розвитку освіти дітей з порушеннями мовлення здавна привертали увагу українських та міжнародних науковців і педагогів. Водночас аналізували історію виникнення наукових поглядів на ті чи інші порушення розвитку та засоби їх корекції у спеціальних закладах освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

О. Адаменко [1, с. 596-600] «вважав, що розвиток української системи освіти для осіб з порушеннями мовлення в усі історичні періоди був і є безпосередньо пов'язаний із соціально-економічним устроєм країни, ціннісними орієнтаціями держави та її громадян (суспільства), державною політикою щодо осіб цієї категорії, законодавством у галузі освіти загалом та спеціальної зокрема, а також рівнем розвитку науки».

В. Бондар [2, с. 15], В. Золотоверх [3, с. 46-53] наголошували, що навчальна діяльність дітей з порушеннями мовлення характеризується уповільненим темпом сприйняття навчальної інформації, труднощами у встановленні асоціативних зв'язків між зоровим, слуховим та мовленнєво-руховим аналізаторами, труднощами в організації довільної діяльності, низьким рівнем самоконтролю та низькою успішністю. Все це може призвести до зниження мотивації дітей до навчання та недосягнення важливих цілей.

Сьогодні в країні існує розгалужена, диференційована система спеціальних навчальних закладів для осіб з порушеннями мовлення. У зв'язку з війною Російської Федерації проти україни мережа закладів дещо скоротилася. Крім того, завдяки впровадженню інклюзивної освіти, деякі діти з порушеннями мовлення починають інтегруватися в загальні заклади дошкільної та загальної середньої освіти.

На сучасному етапі розвитку українська логопедія продовжує пошук нових шляхів і засобів удосконалення навчання дітей з порушеннями мовлення та впровадження новітніх технологій з урахуванням останніх досягнень освіти, науки, техніки та медицини. Тому ми розглянемо розвиток освіти осіб із порушеннями мовлення та зору в контексті змін, спричинених суспільно-політичними, соціально-економічними та соціокультурними чинниками у період XX-XXI ст.

Мета статті - здійснити історико-педагогічний аналіз розвитку системи спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення в Україні у період XX-XXI століття, особливостей методів та рекомендацій включення таких дітей у навчальний процес. У статті використовується як сучасна термінологія, так і термінологія досліджуваного періоду.

Виклад основного матеріалу

Передумови формування національної системи спеціальної освіти для дітей з порушеннями мовлення виникли ще в ХІХ столітті. З початку цього періоду в Україні існувало три різні напрями підтримки дітей з порушеннями розвитку: релігійна благодійність, медико-педагогічні та заклади освіти. До 1917 року в Україні налічувалося 16 закладів освіти.

Спеціальна освіта для дітей з порушеннями мовлення була запроваджена в Україні на рубежі ХІХ-ХХ століть. У розвитку теорії та практики навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення в Україні можна виокремити такі періоди: І період (середина ХІХ ст. - 1942 р.) становлення і розвиток національної системи спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення; ІІ період (1943 - 1990 рр.) інтенсивний розвиток теорії логопедії та подальший розвиток практики на її основі; ІІІ період (1991 р. - сьогодення) реформування національної системи освіти дітей з порушеннями мовлення, модернізація змісту їхньої освіти, поглиблення наукових досліджень у галузі логопедії.

Як зазначає Т. Берник [4, с. 24], «важливість визнання і розуміння педагогами особливих освітніх потреб дітей з порушеннями мовлення значною мірою зумовлена тим, що останнім часом змінився контингент дітей як за рівнем їхнього мовленнєвого розвитку, так і за готовністю до навчання».

Існує дві основні тенденції щодо кількості дітей з мовленнєвими порушеннями. Одна з них збільшення кількості дітей з мінімальними порушеннями мовлення до шкільного віку, що пов'язано зі своєчасним наданням логопедичної допомоги та застосуванням сучасних освітніх технологій. Інша тенденція свідчить про збільшення кількості дітей зі складними мовленнєвими порушеннями тяжкими органічними порушеннями мовлення у поєднанні з порушеннями психофізичного розвитку.

Гострою проблемою в освіті осіб із порушеннями мовлення в ХІХ - на початку ХХ століття було педагогічне та методичне забезпечення. На той час не було досвіду спеціального навчання таких дітей. Тому до розробки теорії та методики навчання активно долучалися місцеві педагоги-практики.

У 1918 році всі школи для дітей з порушеннями мовлення були передані в державну структуру освіти, а право на освіту для цих людей було визнано на законодавчому рівні.

1920-1940-ві роки стали періодом бурхливого розвитку спеціальної освіти в Україні, в тому числі й освіти дітей з порушеннями мовлення. У цей час було створено мережу спеціальних шкіл і дошкільних закладів, розроблено методичні рекомендації та навчальні програми, підготовлено кваліфіковані педагогічні кадри.

У 1920-1940 роках було створено систему спеціальної освіти для дітей з порушеннями мовлення, розроблено методичні рекомендації та навчальні програми, що відповідали сучасним науковим досягненням, підготовлено кваліфіковані педагогічні кадри та видано науково-методичні праці з логопедії. У цей період відкрито перші спеціальні школи для дітей з вадами мовлення, створено Український науково-дослідний інститут дефектології (нині Інститут спеціальної педагогіки НАПН України).

У 1920-х роках створюються перші спеціальні школи для дітей з порушеннями мовлення (Київ, Харків, Одеса), розробляються перші методичні рекомендації щодо роботи з дітьми з мовленнєвими розладами та розпочинається підготовка логопедичних кадрів.

У 1925 році в спеціальних закладах для дітей з порушеннями мовлення в Україні розпочалося навчання за програмою звичайної середньої школи. Релігійну освіту було скасовано, а навчальний процес частково ідеологізовано.

A. Гладуш [5, с. 445] вбачав недолік у тому, що освітній процес був здебільшого орієнтований на ремісничу спеціалізацію.

У 1930-х роках розширюється мережа спеціальних шкіл і закладів дошкільної освіти, розробляються нові методичні рекомендації та навчальні програми, створюються науково-дослідні лабораторії для вивчення мовленнєвих розладів, видаються перші підручники з логопедії.

У 1927 році в Києві було відкрито першу спеціальну школу для дітей з порушеннями мовлення. У 1931 році засновано Український науково - дослідний дефектологічний інститут. У 1936 році вийшов перший в Україні підручник з логопедії. У 1940 році відбулася перша всеукраїнська науково-практична конференція з логопедії.

В. Золотоверх [3, с. 50-53] вважає, що розвиток спеціальної освіти в 1920-1940 роках дав можливість тисячам дітей з порушеннями мовлення в Україні здобути освіту і соціалізуватися. Цілком ймовірно, що багато з них стали успішними людьми.

Спадщина цього періоду використовується і сьогодні в роботі з дітьми з порушеннями мовлення. Розроблені в той час методичні рекомендації та навчальні програми лягли в основу сучасної системи спеціальної освіти в Україні.

1940-ві роки ознаменувалися продовженням розвитку спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення, незважаючи на труднощі, пов'язані з Другою світовою війною, відновленням роботи спеціальних шкіл та дошкільних закладів після війни, розробкою нових методів роботи з дітьми з мовленнєвими розладами.

Загалом, можна сказати, що розвиток спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення в Україні 1941-1945 років був неоднозначним. Війна мала негативні наслідки, такі як знищення інфраструктури та зменшення фінансування. Однак, вона також сприяла згуртованості суспільства, росту усвідомлення проблем дітей з інвалідністю та розвитку нових методів роботи.

Період 1940-1950 років був складним для розвитку спеціальної освіти через Другу світову війну. Багато спеціальних шкіл та дошкільних закладів було зруйновано, а кількість кваліфікованих педагогів значно скоротилася. Було вжито заходів для відновлення роботи спеціальних шкіл і закладів дошкільної освіти. Були розроблені нові методики для роботи з дітьми з порушеннями мовлення. Було підготовлено нові педагогічні кадри.

У 1943-1950 роках, коли в повоєнний період відбудовувалася мережа шкіл для дітей з порушеннями мовлення і всі особи були охоплені спеціальною освітою, педагогічна практика зазнала процесів трансформації та реорганізації. Удосконалювалися методи навчання. У цей час почала формуватися система дошкільної освіти для дітей з порушеннями мовлення.

У 1950-х роках відбувалася відбудова і розвиток спеціальної освіти для дітей з порушеннями мовлення, збільшувалася кількість спеціальних шкіл і закладів дошкільної освіти, розширювалася мережа науково-дослідних лабораторій з вивчення мовленнєвих порушень, видавалися нові підручники і методичні посібники з логопедії, зростала кількість наукових публікацій з логопедії.

У 1947 році було відкрито Київський державний педагогічний дефекто - логічний інститут (нині Український державний університет імені Михайла Драгоманова). 1956 - вийшов перший номер наукового журналу «Дефектологія».

O. Шевченко [6, c. 185] у своєму дослідженні підкреслює, що завдяки розвитку спеціальної освіти в 1940-1950 роках тисячі дітей з порушеннями мовлення в Україні отримали можливість здобувати освіту та соціалізуватися. Тогочасні наукові дослідження та методичні розробки лягли в основу сучасної системи спеціальної освіти для дітей з порушеннями мовлення в Україні. Було відновлено та розширено мережу спеціальних шкіл і дошкільних закладів, розроблено нові методики роботи з дітьми з порушеннями мовлення, збільшилася кількість наукових досліджень у галузі логопедії.

1950-1960 роки характеризуються бурхливим розвитком спеціальної освіти для дітей з порушеннями мовлення в Україні. Збільшилася кількість спеціальних шкіл і дошкільних закладів, розширилася мережа науково- дослідних лабораторій з вивчення мовленнєвих порушень, зросла кількість кваліфікованих педагогів.

В Україні в 1950-х - на початку 1960-х років відбулися значні зміни в науково-дослідній роботі, зокрема розширилася тематика досліджень у галузі логопедії, підвищився її теоретичний рівень, намітилися тенденції до переходу від традиційного опису педагогічного досвіду до наукового пояснення специфіки роботи в спеціальних школах та обґрунтування корекційних методик навчання дітей, що передувало експериментальним дослідженням.

M. Шеремет [7, с. 47] вважає, що в результаті цих змін розширилася тематика досліджень. Насамперед, увагу дослідників привернули питання розробки змісту освіти в спеціальних закладах для дітей з порушеннями психофізичного розвитку та їх подальшого вдосконалення.

Завдяки розвитку спеціальної освіти в 1950-х роках тисячі дітей з порушеннями мовлення в Україні отримали можливість здобувати освіту та соціалізуватися. Наукові дослідження та методичні розробки того часу стали базою сучасної системи спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення в Україні.

Цей період характеризувався удосконаленням системи спеціальної освіти для дітей з порушеннями мовлення. Збільшилася кількість типів спеціальних навчальних закладів. Розроблялися нові програми та методики навчання. Особлива увага приділялася ранньому виявленню та корекції мовленнєвих порушень.

У 1962 році засновано Українське товариство дефектологів (нині Українське товариство спеціальних педагогів). 1965 р. відкриття перших логопедичних пунктів у загальноосвітніх школах. 1967 р. організація IV Всеукраїнської науково-практичної конференції з логопедії.

У 1960-х роках науковці звернули увагу на важливість врахування загального мовленнєвого розвитку дітей при формуванні груп у логопедичному пункті. У групі були діти зі значним недорозвитком лексичної сторони. Для невеликої кількості таких дітей план передбачав індивідуальну роботу, пізніше їх об'єднували в групи.

1970-ті роки характеризуються значними зрушеннями та досягненнями в історії спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення в Україні. У цей період більше уваги приділялося інтеграції дітей з порушеннями мовлення в загальноосвітні школи. Створювалися перші експериментальні класи для таких дітей, розроблялися навчально-виховні методики.

За словами І. Сергєєва [8, c. 89-95], «це було значним кроком вперед, оскільки раніше діти з мовленнєвими порушеннями навчалися переважно в спеціальних школах. Інтеграція дала їм можливість спілкуватися з однолітками, які не мали мовленнєвих проблем, що сприяло їхній соціальній адаптації та розвитку».

Логопедія відігравала все більш важливу роль у системі спеціальних шкіл. Логопеди працювали не тільки в спеціальних навчальних закладах, а й у загальноосвітніх школах, дошкільних закладах, медичних установах тощо. Це давало змогу розпізнавати мовленнєві порушення на ранній стадії і якомога раніше розпочинати корекційну роботу, що значно підвищувало її ефективність.

У 1970-х роках збільшилася кількість наукових досліджень у галузі логопедії. Вчені досліджували причини, механізми та методи корекції різних мовленнєвих порушень. Розроблялися нові рекомендації та навчальні програми з логопедії. Це сприяло постійному вдосконаленню методів роботи з дітьми з порушеннями мовлення. Саме Декларація ООН про права розумово відсталих осіб, яка була прийнята 20 грудня 1971 року є одним із перших нормативно-правових документів щодо визнання осіб з порушеннями психофізичного розвитку суспільно-повноцінною в соціальному сенсі меншиною, яка потребує соціального та правового захисту. У 1975 році відбулася V Всеукраїнська науково-практична конференція з логопедії. У 1977 році в Київському державному педагогічному інституті імені М. П. Драгоманова (нині Український державний університет імені Михайла Драгоманова) відкрито перший дефектологічний факультет, що стало забезпечувати підготовку фахівців, які будуть працювати з особами з особливими потребами. Завдяки розвитку спеціальної освіти в 1970 -х роках тисячі дітей з порушеннями мовлення в Україні отримали доступ до якісної освіти та корекційної допомоги.

1980-ті роки в історії розвитку спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення в Україні стали періодом інтенсивного розвитку та вдосконалення існуючих систем та методів роботи. Зростала кількість спеціальних дошкільних закладів та шкіл-інтернатів для дітей з порушеннями мовлення. Це дало можливість більшій кількості дітей отримати якісну спеціальну освіту та корекційну допомогу.

Розроблялися та впроваджувалися нові навчальні програми та методичні рекомендації для роботи з дітьми з мовленнєвими розладами: «Програма для спеціальних дошкільних загальноосвітніх шкіл для дітей з вадами мовлення» (1982); «Методичні рекомендації щодо роботи з дітьми з фонетико - фонематичним недорозвиненням мовлення» (1985); «Рекомендації щодо роботи з дітьми з заїканням» (1988). Ці програми ґрунтувалися на сучасних наукових дослідженнях та враховували індивідуальні особливості дітей. Велика увага приділялася ранньому виявленню мовленнєвих розладів.

З цією метою були впроваджені спеціальні методи діагностики та створені центри раннього втручання для дітей з мовленнєвими порушеннями. Раннє виявлення мовленнєвих проблем дозволило якомога раніше розпочати корекційну роботу, що значно підвищило її ефективність.

Було продовжено процес інтеграції дітей з мовленнєвими порушеннями в загальноосвітні школи. Розроблено спеціальні програми адаптації та інклюзивного навчання. Інтеграція сприяла соціальній адаптації дітей з різними порушеннями та їх кращому навчанню.

Продовжувалися наукові дослідження в галузі логопедії. Вчені досліджували нові методи і прийоми корекційної роботи з дітьми з мовленнєвими порушеннями, розробляли нові діагностичні засоби та навчально -методичні матеріали.

З 1991 року система освіти для дітей з порушеннями мовлення в Україні була реформована за змістом, докорінно змінено навчально-виховний процес як у традиційних, так і в нових типах закладів. У 1990-х роках зменшилася кількість державних спеціальних закладів і з'явилися приватні заклади. Сьогодні відбувається оновлення змісту освіти в спеціальних освітніх, дошкільних закладах та науково-методичного забезпечення освітнього процесу.

1990-ті роки стали періодом змін і нових можливостей в історії спеціальної освіти для дітей з порушеннями мовлення в Україні. Цей період характеризувався низкою важливих подій та змін, які й досі впливають на систему спеціальної освіти в Україні.

Відбувся перехід від медичної моделі до соціально-педагогічної моделі спеціальної освіти. Це означало, що акцент змістився з виключно медичного підходу на комплексну реабілітацію та соціалізацію дітей з порушеннями мовлення. Цей перехід сприяв більш гуманному та комплексному підходу до навчання та виховання таких дітей.

Розвиток інклюзивної освіти став одним із пріоритетних напрямків. Це передбачало створення умов для навчання дітей з порушеннями мовлення в масових школах поряд з їхніми однолітками, які не мають проблем з мовленням. Інклюзивна освіта сприяла кращій соціальній адаптації дітей з мовленнєвими розладами та їх інтеграції в суспільство.

Було прийнято ряд законів та нормативно-правових актів, які стосувалися спеціальної освіти. Це сприяло створенню більш чіткої законодавчої бази для розвитку та функціонування системи спеціальної освіти в Україні.

Зростала кількість спеціальних дошкільних закладів та шкіл-інтернатів для дітей з порушеннями мовлення. Це дало можливість більшій кількості дітей отримати якісну спеціальну освіту та корекційну допомогу. Окрім того, з'явилися нові типи спеціальних закладів, такі як ресурсні центри та інклюзивно-ресурсні центри.

Продовжувалися наукові дослідження в галузі логопедії, вчені вивчали нові методи та методики корекційної роботи з дітьми з мовленнєвими розла - дами, розроблялися нові діагностичні інструменти та навчальні матеріали.

Україна почала активно співпрацювати з міжнародними організаціями та інституціями в галузі спеціальної освіти. Це дало можливість українським фахівцям ознайомитися з передовим досвідом інших країн та впроваджувати його в українську практику.

Сучасний розвиток спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення в Україні характеризується низкою викликів та можливостей. З одного боку, Україна продовжує впроваджувати інклюзивну освіту та вдосконалювати систему спеціальних закладів. З іншого боку, війна, яка розпочалася в 2022 році, створила нові проблеми та потребує нових рішень.

На думку О. Марчук [9, с. 20], інклюзивна освіта залишається одним із пріоритетних напрямків розвитку спеціальної освіти в Україні. Держава робить кроки для того, щоб створити умови для навчання дітей з порушеннями мовлення в масових школах поряд з їхніми однолітками. Це передбачає наявність кваліфікованих педагогів, спеціального обладнання та методичних матеріалів.

Спеціальні заклади для дітей з порушеннями мовлення також продовжують відігравати важливу роль у системі спеціальної освіти. Ці заклади дають можливість дітям з важкими мовленнєвими розладами отримати якісну освіту та корекційну допомогу.

N. Melnyk та B. Maksymchuk [10] зазначають, що включення дітей з порушенням мовлення у навчальний процес є важливою та актуальною темою в сучасній освіті. Це складний процес, який потребує ретельного планування, співпраці та створення сприятливих умов для всіх учасників. Діти мають можливість навчатися та спілкуватися з однолітками без порушень мовлення, що сприяє їхній кращій соціалізації та адаптації до суспільства.

Н. Пахомова [11, c. 279-286] вважає, що перебування в інклюзивному середовищі може допомогти підвищити свою самооцінку, відчути себе більш впевненими та мотивованими до навчання. Інклюзивна освіта сприяє кращому розумінню та прийняттю з боку однолітків та інших членів шкільного колективу.

Вчителі повинні мати знання та навички роботи з такими дітьми, а також розуміти їхні особливі потреби. Навчальні програми та методи навчання повинні бути адаптовані до потреб таких дітей, щоб вони могли повноцінно брати участь у навчальному процесі. Логопеди повинні співпрацювати з вчителями та батьками, щоб забезпечити комплексну підтримку дітям з порушенням мовлення. Заклад загальної середньої освіти повинен створювати сприятливе середовище для дітей, де вони б відчували себе комфортно та безпечно. Батьки повинні бути залучені до процесу навчання та розвитку своїх дітей, а також співпрацювати з педагогами та логопедами.

На думку М. Супрун, [12, c. 32] «до кожної дитини з порушенням мовлення слід підходити індивідуально, враховуючи її особливі потреби та можливості. Використання сучасних технологій може допомогти у процесі інклюзивної освіти. Наприклад, можна використовувати комп'ютерні програми а також спеціальні вправи для людей з порушеннями мовлення».

Важливо пам'ятати, що включення дітей з порушенням мовлення у навчальний процес є не лише викликом, але й можливістю. Це можливість створити більш справедливе та інклюзивне суспільство, де всі діти мають рівні можливості для розвитку та навчання.

Проте, війна призвела до тимчасового закриття деяких спеціальних закладів освіти, а також до погіршення умов навчання в інших. Україна продовжує співпрацювати з міжнародними організаціями та інституціями в галузі спеціальної освіти. Це дає можливість українським фахівцям ознайомитися з передовим досвідом інших країн та впроваджувати його в українську практику.

Війна в Україні створила нові виклики для розвитку спеціальної освіти. Багато дітей з порушеннями мовлення змушені були покинути свої домівки та переїхати до інших регіонів країни або за кордон. Це призвело до переривання навчання та корекційної роботи. Окрім того, війна призвела до нестачі кваліфікованих кадрів та ресурсів у системі спеціальної освіти.

Незважаючи на виклики, війна також відкрила нові можливості для розвитку спеціальної освіти в Україні. Війна змусила багатьох людей усвідомити складнощі життя людей з порушенням мовлення, особливо в умовах воєнних дій. Це призвело до зростання емпатії та розуміння їхніх потреб. Через руйнування шкіл та переміщення людей, онлайн-освіта стала важливим інструментом для забезпечення доступності освіти для дітей з порушенням мовлення. Завдяки онлайн-платформам та дистанційному навчанню діти з порушеннями мовлення мають можливість продовжувати навчання, навіть якщо вони не мають доступу до традиційних шкіл. Завдяки цій співпраці українські фахівці отримують доступ до передового досвіду та знань з інших країн, що сприяє вдосконаленню системи спеціальної освіти в Україні.

Висновки

Таким чином, історико-педагогічний аналіз розвитку системи спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення в Україні у період XX-XXI століття демонструє, що розвиток спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення в Україні налічує понад 150 років. За цей час пройдено шлях від дискримінації через ізоляцію та сегрегацію до інтеграції та інклюзії. Були створені спеціальні навчальні заклади та розроблені методи навчання. Модернізація сучасної спеціальної освіти спрямована на демократизацію та підвищення її якості, що вимагає інноваційного розвитку всіх її складових та процесу інклюзії людей з порушеннями мовлення в загальноосвітній простір.

У статті проведено історико-педагогічний аналіз розвитку системи спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення в Україні у період XX-XXI століття, проаналізовано особливості методів та рекомендацій включення таких дітей у навчальний процес.

За час свого існування система спеціальної освіти дітей з порушеннями мовлення в Україні досягла значних успіхів починаючи із ХХ століття. У період ХХ-ХХІ ст. створено мережу спеціальних шкіл та логопедичних кабінетів, де діти з порушеннями мовлення можуть отримати якісну освіту, розроблено численні методики роботи з дітьми з порушеннями мовлення, які ґрунтуються на новітніх дослідженнях та передовому досвіді, підготовлено кваліфікованих фахівців-логопедів, які працюють у спеціальних школах, логопедичних кабінетах та загальноосвітніх школах, забезпечено право дітей з порушеннями мовлення на інклюзивну освіту, що дає їм можливість навчатися разом з однолітками в звичайних школах.

Література

1. Адаменко О.В. Розвиток педагогічної науки в Україні у другій половині ХХ століття (1950-2000 рр.): дис. ... докт. пед. наук: Луганський національний педагогічний університет імені Т. Шевченка. Луганськ. 2006. 613 с.

2. Бондар В.І., Синьов В.М. Видатний український дефектолог Іван Панасович Соколянський (1889-1960 рр.). Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 19. Корекційна педагогіка та спеціальна психологія. 2017. Випуск 34. С. 5-10.

3. Золотоверх В. Історичні аспекти розвитку спеціальної освіти в зарубіжній практиці (кінець ХІХ початок ХХ ст.). Дефектологія. 2002. №2. С. 50-53.

4. Берник Т.Л. Розвиток диференційованих форм логопедичної допомоги дітям з вадами мовлення в Україні (1945 - 2000): автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.03. Київ. 2006. 24 с.

5. Гладуш В.А. Розвиток теорії логопедії в Україні: історичний аспект. Педагогічні науки: теорія. історія. інноваційні технології: науковий журнал. СумДПУ імені А.С. Макаренка. 2014. 3 (37). С. 442-450.

6. Шевченко О.Е. Становлення та розвиток системи підготовки дефектологічних кадрів для закладів спеціальної освіти України (1918-1941 рр.): дис. ... канд. пед. н. Київ, 2004. 185 с.

7. Шеремет М.К. Логопедична робота при дислалії: методичні рекомендації для студентів спеціальності «Дефектологія. Логопедія». Київ, 2004. 47 с.

8. Сергєєва І.В. Логопедична допомога в системі освіти в Україні. Педагогіка та методики: спеціальні. Випуск ІІ. Київ: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2002. С. 81-84.

9. Марчук О.А. Учителі України в освітніх реформаційних процесах в період хрущовської "відлиги" (друга половина 50-х - перша половина 60-х рр. ХХ ст.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 Київ. 2017. 20 с.

10. Melnyk N., Maksymchuk B., Gurevych R., Kalenskyi A., Dovbnya S., Groshovenko O., Filonenko L. (2021). The Establishment and Development of Professional Training for Preschool Teachers in Western European Countries. Revista Romaneasca Pentru Educatie Multidimensionala, 13(1).

11. Пахомова Н.Г. Спеціальна педагогіка з історією: навчальний посібник для студентів спец. 6.010100 «Корекційна освіта». Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка. 2-ге вид., випр., перероб. Полтава. АСМІ, 2012. 279 с.

12. Супрун М.О. Теорія і практика корекційного навчання дітей з обмеженими розумовими можливостями в Україні (друга половина XIX - перша половина ХХ століття): автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.03. Київ, 2008. 32 с.

порушення мовлення навчання

1. Adamenko O.V. (2006). Rozvytok pedahohichnoi nauky v Ukraini u druhii polovyni KhKh stolittia (1950-2000 rr.) [The Development of Pedagogical Science in Ukraine in the Second Half of the Twentieth Century (1950-2000)]. Doctor's thesis. Luhansk.

2. Bondar V.I., Synov V.M. (2017). Vydatnyi ukrainskyi defektoloh Ivan Panasovych Sokolianskyi (1889-1960 rr.) [The outstanding Ukrainian defectologist Ivan Sokoliansky (1889-1960)]. Naukovyi chasopys NPU imeni M.P. Drahomanova. Seriia 19. Korektsiina pedahohika ta spetsialna psykholohiia - Scientific journal of the Drahomanov National Pedagogical University. Series 19. Correctional pedagogy and special psychology, Vypusk 34, 5-10.

3. Zolotoverkh V. (2002). Istorychni aspekty rozvytku spetsialnoi osvity v zarubizhnii praktytsi (kinets XIX pochatok XX st.) [Historical aspects of the development of special education in foreign practice (late nineteenth and early twentieth centuries)]. Defektolohiia -Defectology, 2, 50-53.

4. Bernyk T.L. (2006). Rozvytok dyferentsiiovanykh form lohopedychnoi dopomohy ditiam z vadamy movlennia v Ukraini (1945 - 2000) [Development of Differentiated Forms of Speech Therapy for Children with Speech Disorders in Ukraine (1945-2000)]. Extended abstract of candidate's thesis. Kyiv.

5. Hladush V.A. (2014). Rozvytok teorii lohopedii v Ukraini: istorychnyi aspekt [Development of the theory of speech therapy in Ukraine: historical aspect]. Pedahohichni nauky: teoriia. istoriia. innovatsiini tekhnolohii: naukovyi zhurnal. SumDPU imeni A.S. Makarenka - Pedagogical sciences: theory. history. innovative technologies: scientific journal. Sumy State Pedagogical University named after A.S. Makarenko, 3 (37), 442-450.

6. Shevchenko O.E. (2004). Stanovlennia ta rozvytok systemy pidhotovky defektolohichnykh kadriv dlia zakladiv spetsialnoi osvity Ukrainy (1918-1941 rr.) [Formation and Development of the System of Training Defectology Personnel for Special Education Institutions of Ukraine (19181941)]. Candidate's thesis. Kyiv.

7. Sheremet M.K. (2004). Lohopedychna robota pry dyslalii [Speech therapy for dyslexia]: metodychni rekomendatsii dlia studentiv spetsialnosti «Defektolohiia. Lohopediia». Kyiv.

8. Serhieieva I.V. (2002). Lohopedychna dopomoha v systemi osvity v Ukraini [Speech therapy in the education system in Ukraine]. Pedahohika ta metodyky: spetsialni. Vypusk II. Kyiv: Natsionalnyi pedahohichnyi universytet imeni M.P. Drahomanova - Pedagogy and methods: special. Issue II. Kyiv: National Pedagogical Dragomanov University, 81-84.

9. Marchuk O.A. (2017). Uchyteli Ukrainy v osvitnikh reformatsiinykh protsesakh v period khrushchovskoi "vidlyhy" (druha polovyna 50-kh - persha polovyna 60-kh rr. XX st.) [Teachers of Ukraine in the Educational Reform Processes during the Khrushchev Thaw (Second Half of the 1950s - First Half of the 1960s)]: Candidate's thesis. Kyiv.

10. Melnyk N., Maksymchuk B., Gurevych R., Kalenskyi A., Dovbnya S., Groshovenko O., Filonenko L. (2021). The Establishment and Development of Professional Training for Preschool Teachers in Western European Countries. Revista Romaneasca Pentru Educatie Multidimensionala, 13(1).

11. Pakhomova N.H. (2012). Spetsialna pedahohika z istoriieiu [Special pedagogy with history]: navchalnyi posibnyk dlia studentiv spets. 6.010100 «Korektsiina osvita». Poltavskyi natsionalnyi pedahohichnyi universytet imeni V. H. Korolenka. 2-he vyd., vypr., pererob. Poltava. ASMI.

12. Suprun M.O. (2008). Teoriia i praktyka korektsiinoho navchannia ditei z obmezhenymy rozumovymy mozhlyvostiamy v Ukraini (druha polovyna XIX - persha polovyna ХХ stolittia) [Theory and Practice of Correctional Education for Children with Mental Disabilities in Ukraine (Second Half of the XIX - First Half of the XX Century)]: Extended abstract of Doctor's thesis. Kyiv.

Размещено на Allbest.ru