Спогади харківського журналіста Воскресенського про студентське життя Дерпту як джерело біографічних досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Спогади харківського журналіста Воскресенського про студентське життя Дерпту як джерело біографічних досліджень

Полякова Юліана Юріївна

Стаття присвячена спогадам Воскресенського про роки вчення у Дерптскому університеті у 1880- тих роках. Ці спогади були надруковані на шпальтах газети «Харьковские губернские ведомости» і досі залишалися поза увагою дослідників. На основі аналізу спогадів зроблено висновки щодо того, як студентські корпорації Дерпту впливали на формування особистості майбутнього журналіста.

Вивчаючи історію театральної критики Харкова, неможливо обійти увагою дописувача газети «Харьковские губернские ведомости», який підписувався прізвищем «Воскресенський» (без ініціалів) та працював у газеті в 1899-1904 рр. Його перу належать не тільки рецензії на вистави, але й аналіз п'єс, які мали йти на сцені [4, 5], творчі портрети акторів, огляди гастролей (В. Комісаржевської, В. Самойлова), дописи про виставки картин та старожитностей, зокрема про матеріали, експоновані на ХІІ Археологічному з'їзді, який проходив у Харкові у 1902 р. [1].

Крім «Харьковских губернских ведомостей», Воскресенський у 1904 р. друкувався також на сторінках газети «Харьковский листок», яка виходила з 1898 по 1905 рр.

До особливостей його творчої манери можна віднести обов'язковий аналіз драматичного твору, який зазвичай передував розповіді про гру виконавців основних ролей.

До речі, на той час в газеті «Харьковские губернские ведомости» сформувався досить потужний корпус театральних критиків (вони спочатку підписувалися ініціалами чи псевдонімами, які досі не всі вдалося розкрити): Костянтин Бич-Лубенський (К. Б.), Любов Хавкіна (Л. Б.), Юхим Бабецький (Е. Эмбе), Федір Мельников (Ф. М. Е.), Зритель та ін. І на цьому фоні Воскресенський не загубився, бо мав свій стиль та своє обличчя. Його прізвище згадується у нарисі, присвяченому історії театральної критики в провінції: «В традициях театрального отдела «Харьковских ведомостей» было подробное и аналитическое описание игры выдающихся актеров. Статьи Воскресенского и других рецензентов давали живое представление о чеховских ролях И. М. Шувалова, об Э. Ф. Днепровой-Настасье Филипповне и Е. Ф. Павленкове-Рогожине, о дебюте А. А. Пасхаловой (Марика) на харьковской сцене, о гастрольных выступлениях Комиссаржевской и Самойлова» [6, с. 309].

Декілька років він також вів у цій газеті рубрику «Из повседневной жизни», де розміщував матеріали на актуальні теми (зокрема, про необхідність підвищення загального освітнього та спеціально-технічного рівня харківських набірників).

Часом на шпальтах цієї офіційної харківської газети Воскресенський друкував і художні твори [3]. Так, у 1903 р. в двох номерах було надруковано його оповідання «Из переписки одиноких людей». Цей невеличкий твір побудований як обмін листами героїнь різних драм: Нори («Ляльковий дім» Г. Ібсена), Маріки («Вогні Іванової ночі» Г. Зудермана) та Анни Мар («Одинокі» Г. Гауптмана, 1898). Нібито ці три жінки розповідали одна одній про своє життя, аналізуючи причини, які спонукали їх піти проти власної родини, проти суспільства, проти загальноприйнятої моралі.

Цей непересічний авторський хід - свідоцтво цікавого літературно-критичного мислення Воскресенського, про якого, на жаль, нам поки що не вдалося знайти ніяких суттєвих відомостей (крім того, що він, вочевидь, походив з духовного звання). Цим, до речі, можна пояснити схильність до цитування Біблії навіть у рецензіях.

Деякі подробиці його життя вдалося з'ясувати з його спогадів, надрукованих на шпальтах «Харьковских губернских ведомостях» в декількох номерах протягом осені та зими 1901 р. [2]. Одразу зауважимо, що цей матеріал досі залишається поза увагою дослідників.

Між тим, спогади Воскресенського достатньо розлогі, вони містять цікаві подробиці з життя дерптського студентства 1880-х років.

На жаль, наші сподівання знайти відомості про автора у ґрунтовному довіднику, присвяченому випускникам Дерптського університету [8] не виправдалися, бо при більш ретельному перечитуванні спогадів з'ясувалося, що Воскресенський навчався не в університеті, а у другому вищому навчальному закладі Дерпту - ветеринарному інституті (він сам вказує, що, ставши студентом, вступив до корпорації ветеринарів «Societas»). Хоча в «Альбомі» ми знайшли випускника історико-філологічного факультету Костянтина Воскресенського з Саратова, але він навчався в університеті у 1870-ті, а не у 1880-ті роки.

Схоже, протягом ХІХ століття студентське життя Дерпту змінювалося мало: надруковані у збірці І. Соловйова «Русские университеты в их уставах и воспоминаниях современников» (1914) уривки зі спогадів про Дерптський університет 1850-х рр. багато в чому збігаються зі спогадами Воскресенського [7].

Як виявилося, на початку 1890-х років патріархальне студентське життя Дерпту зі його усталеними принципами стало темою для дискусій і привернуло увагу широкого загалу. Це було пов'язано, насамперед, з курсом російського Міністерства освіти на русифікацію навчального закладу та зі змінами у його національному складі (з'явилася велика кількість російських студентів). Держава намагалася використати той факт, що молодий запал студентів, який витрачався на сутички між корпораціями, у Дерптському університеті ніколи не переходив у запал політичний,.

На те малися особливі причини, пов'язані зі створенням та існуванням цього навчального закладу, одного з найстаріших на теренах Російської імперії.

Як відомо, Дерптський університет був створений 1632 року королем Швеції Густавом II Адольфом і отримав назву «Universitas Gustaviana». Базою послужив польський єзуїтський коледж «Gymnasium Dorpatense», який існував від 1583 до 1601 рр. Після короткої перерви у період Другої Північної війни університет у 1690 р. відновив роботу при королі Карлі XI (під назвою «Universitas Gustaviana-Caralim»). Потім, у 1699-1710 рр., університет було перенесено до міста Пярну. Далі, після приєднання Естляндії до Росії, він на деякий час припинив існування, і лише у 1802 р. був знов відкритий за наказом Олександра І і отримав статус імператорського («Cesarea Universitas Dorpatiensis»). У 1893-1918, у зв'язку з перейменуванням Дерпта на Юрьїв, мав назву Юрьївський університет.

Довгий час мовою викладання в ньому була німецька. Університетський устав 1884 р., відповідь влади на вбивство Олександра ІІ, став черговим наступом на університетську автономію. В Дерптському університеті це призвело, в числі іншого, до зміни мови викладання. Ще від 1882 р. розпочався плановий перехід університету на російську мову, який остаточно завершився у 1898 р. (від 1893 всі іспити приймалися російською). Від 27 лютого 1893 р. університет став називатися Юрьївським (лише у 1919 р., після створення незалежної Естонської держави, мовою викладання стає естонська).

Дерптський університет в усі часи зберігав свою автономію в питаннях добору кадрів та прийняття студентів. Він, єдиний в імперії, готував протестантських теологів. Від 1831 р., у зв'язку з ліквідацією Віленського та Варшавського університетів, цей університет став місцем навчання багатьох українців, поляків та білорусів Російської імперії.

Другим навчальним закладом міста був ветеринарний інститут. Спочатку в Дерпті у 1848 р. було відкрито ветеринарну школу. Як відомо, ветеринарним школам за статутом було надано право надавати ступеня магістра ветеринарних наук, ветеринара і ветеринарного помічника. У 1873 р. Дерптська ветеринарна школа була перетворена в Дерптський ветеринарний інститут з правами вищого навчального закладу. Інститут отримав право присвоювати ступеня ветеринара і магістра ветеринарної медицини, відповідні університетським ступенями кандидата і магістра, з усіма їх правами. Професори та доценти інституту були зрівняні в усіх правах з професорами і доцентами університетів. Ті з них, які читали спеціальні предмети (такі, як зоотомія, гістологія, фізіологія та ін.), повинні були мати ступінь магістра ветеринарної медицини. Допоміжні предмети, такі, як богослов'я, хімія (неорганічна, органічна і фізіологічна), фізика, ботаніка, зоологія, порівняльна анатомія читали в більшості випадків професори Дерптського університету.

Інститут мав чотирирічний курс навчання. Після закінчення курсу студенти могли здавати іспит на ветеринара, або відразу на магістра ветеринарної медицини. Дерптський ветеринарний інститут відзначався від інших ветеринарних закладів Росії можливостю постійного спілкування з закордонними вченими. Найбільш відомими професорами інституту були німці - П. П. Єссей, Ф. А. Брауель і Ф. С. Унтербергер.

Створення студентських корпорацій та інші особливості побуту студентів однаково були поширені як серед університетської молоді, так і серед майбутніх ветеринарів.

Зі спогадів Воскресенського постає провінційний Дерпт з населенням біля 30 тисяч, все життя якого так чи інакше пов'язано з навчальними закладами: університетом та ветеринарним училищем.

Автор розглядає російські студентські корпоративні організації, які виникли у Дерпті у протиставлення німецьким у 1880-ті роки. Зауважимо, що це протиставлення існувало й раніше, з тих часів, коли німці мали більшість в університеті й вороже ставилися до російських студентів та їхніх корпорацій, таких як «Рутенія». Зіткнення між студентами двох національних корпорацій - російської та німецької, інколи виливалося у справжню бийку (одного разу німецькі студенти навіть підпалили корчму, де сиділи російські бурші).

Воскресенський констатує, що «все характерные особенности буршацкого корпоративного быта сохранились во всей их неприкосновенности со всеми вековыми традициями академической свободы и традициями действительно свободной буршацкой жизни» [2, 14 сент.].

Відсутність подібних традиційних корпорацій у російських університетських містах робила це життя дивним для студентів, які опинились у Дерпті після навчання в інших університетах: «В высшей степени характерной и знаменательной для стародерптской студенческой жизни была традиционность... Поэтому нам, русским студентам и вообще русским интеллигентам, лишенныс в прошлом академических традиций, многое из жизни корпорацій кажется не только странным, но и прямо-таки неприемлемым» [2, 14 сент.].

Російськомовні студенти одразу попадали в чуже оточення: місто було естонським, але його вищі верстви розмовляли німецькою мовою. Цією ж мовою не тільки читали лекції в університеті, її можна було почути в магазинах та на вулицях.

Побут студентів мав свої особливості. Більшість місцевого населення здавала кімнати студентам. Тому майже в кожній оселі було декілька приміщень, ізольованих від господарів. Плату брали вперед, за семестр, студенту одразу видавали ключ від кімнати та ключ від воріт. Студент сам мав придбати дрова, білизну, посуд, продукти. В усіх господарських справах їм допомагали жінки середнього віку, які мали назву «Aufwarterin» (нім. «нянька»). Це була особлива категорія жінок, яка організовувала побут студентів (прибирання, прання, харчування). Цими «няньками» ставали колишні жінки «легкої поведінки», коли вже мали шукати інший спосіб заробітку. Автор вказує, що незважаючи на бурхливе минуле, ці жінки були чесними, порядними та вміло піклувалися про своїх працедавців. До того ж, за кожними студентом стояла якась корпорація, яка могла за нього вступитися.

Як тільки студент займав свою оселю, він отримував запрошення від «президирующей корпорации» [2, 23 сент.]. Кожна корпорація мала своє приміщення («конвент-квартиру»), де розташовувалися зала засідань, буфет та бібліотека-читальня.

Тут студента знайомили з основними правилами студентської організації, з загальним уставом, розповідали, які наразі існують корпорації і з'ясовували, до якої з них новий студент хотів би вступити. Одразу ж він підписував «комман» (загальний устав) та повідомляв, ким його вважати - дуелянтом чи антидуелянтом (це на випадок вирішення майбутніх конфліктів). Якщо студент ще не вибрав корпорацію, йому радили приписатися до будь-якої в якості «вільдера» (від нім. wilder, тобто «дикий»), наголошуючи на тому, що він не буде пов'язаний обов'язками, але, якщо буде потрібно, отримає захист та допомогу у сутичках з владою, керівництвом університету чи професорами.

Дерптські організації на той час були досить вагомою суспільною силою в Естляндській, Курляндській та Ліфляндській губернії. Навіть закінчивши курс, бурші не залишали свої корпорації, підтримували їх фінансово, по змозі приїздили на щорічне свято - день корпорації. Ці корпорації спочатку мали становий характер, але з часом ставали більш демократичними національними організаціями (у Дерпті були естонська, латиська, польська корпорації). Російські студенти теж мали свою корпорацію під назвою «Рутенія», але в часи, про які розповідає Воскресенський, її вже не існувало. Виникнення нових корпорацій та їх утвердження доволі часто супроводжувалося дуелями, які проходили згідно з суворими правилами.

Нові члени корпорації називалися фуксами. Вони мали право відвідувати буфет та бібліотеку, отримати матеріальну допомогу. Кожен фукс мав наставника - філістера, який знайомив його з правилами перебування в корпорації та поводження у побуті. Фукси ставали майже рабами філістерів, в усьому їм підкорялися та всіляко допомагали. Стати повноправним членом корпорації фукс міг тільки за рекомендацією філістера.

Воскресенський описує структуру корпорації, правила, які регламентували її життя (прийняття постанов, прийняття й вилучення членів, стосунки між студентами та професорами). На чолі кожної корпорації стояв так званий «презус», якого вибирали з найповажніших буршів. Якщо хтось зі студентів порушував правила корпорації чи постанови її верхівки, з ним припиняли усілякі стосунки.

В 1880-ті існували такі корпорації: в університеті - «Livonia», «Curonia», «Lettonia» та ін., у ветеринарному інституті - «Societas», «Fraternitas», потім виникли також «Collegium» та «Concordia».

У зв'язку з переходом на російську мову викладання з середини 1880-х років кількість російських студентів у Дерпті значно збільшилася (як університеті, так і в інституті). Це було пов'язано також і зі скороченням набору (кількості студентів) у ветеринарних інститутах інших міст. Крім національних протиріч були ще й, так би мовити, кастові: німецькі бурші з університету з презирством ставилися до ветеринарів, через що постійно виникали зіткнення, бійки, а як - наслідок перебування у карцері.

Нові російські студенти не приймали майже «середньовічний» корпоративний побут, а найбільше - інститут фуксів. Вони також не розуміли ворожнечі між студентами університету та ветеринарами. І взагалі їх дратувало філістерство як спосіб існування. Воскресенський пише про надзвичайно вузький кругозір не тільки студентів, а й викладачів і професорів, які зналися тільки на своєму предметі.

З іншого боку ще до кінця не скасована дерптська академічна свобода викликала подив і захоплення. Російських студентів насамперед вражало те, що можна було вільно вибирати предмети навчання і складати іспити коли завгодно, тоді, коли ти сам будеш вважати себе підготовленим, а не обов'язково в кінці семестру. Те ж стосувалося й ветеринарного інституту, який у певному сенсі міг вважатися ще одним факультетом університету, хоча,звісно, ветеринари не мали змоги вільно вибирати предмети вивчення: «В ветеринарном институте, как учреждении совершенно специальном, такой свободы выбора предметов, конечно, не могло бать, да и покурсного распределения предметов там строже придержувались. Но тем не менее на почве общей академической свободы и там можно было держать экзамены когда угодно и в разные сроки. Да и сам институт представлял в сущности как бы отдельный факультет того же университета, ибо многие предметы читались университетскими же профессорами» [2, 24 нояб.].

Приїхавши до Дерпту, Воскресенський одразу вступив до першого товариства ветеринарів «Societas». З цього товариства досить швидко вилучилося нове, більш прогресивне: студенти бажали під час зборів читати реферати, обговорювати політичні та наукові питання, мати змогу читати нові газети та інші періодичні видання. З ціллю безкоштовного отримання видань студенти нової корпорації навіть звернулися до редакцій газет, і багато хто надсилав їх студентам.

З ініціативі вновь утвореного товариства у Дерпті стали проводити літературні вечори з читанням рефератів [2, 23 дек.]. Цю ідею підтримали два професора - П. О. Вісковатов, що читав курс російської літератури, та біохімік С. О. Залеський. Саме вони керували дебатами, що проходили в актовому залі інституту після читання рефератів на літературні та політико-економічні теми. Ці заходи користувалися великою популярністю серед студентів не тільки ветеринарного інституту, але й університету.

Зміни у студентському житті Дерпту, описані Воскресенським, без сумніву, мають важливе значення для вивчення повсякденна студентів ХІХ століття. Вони ще раз підтверджують ту тезу, що у Дерптському університеті влада не забороняла старі традиції, через які студентство було аполітичним і, як наслідок, у ньому майже повністю був відсутнім революційний дух. Студенти цього університету вперше взяли участь у студентських заворушеннях лише у 1899 році.

Нові студентські корпорації були позбавлені традиційних угод та умов існування, бо російські студенти не бачили в цьому сенсу. Самі вони чекали від своїх організацій іншого - не тільки фінансової та моральної підтримки, але й можливості повноцінного наукового спілкування та права відстоювати свою політичну позицію.

Спогади Воскресенського також прояснюють його загально-політичні погляди. Вони були ліберальними, але досить поміркованими. Хоча для дописувача офіційної провінційної газети він інколи висловлювався досить відверто, навіть аналізуючи твори сучасних письменників чи картини сучасних художників. Спогади Воскресенського майже не містять відомостей про його життя, але дозволяють зрозуміти, де і як формувалася його особистість.

Джерела

харківський журналіст воскресенський студентський

1. Воскресенский. Выставки археологического съезда: Древности церковные: / Воскресенский // Харьковские губернские ведомости. - 1902. - 27 авг.

2. Воскресенский. Из воспоминаний о дерптском студенчестве / Воскресенский // Харьковские губернские ведомости. - 1901. - 14, 23 сент., 14, 31 окт., 24 нояб., 18, 23 дек.

3. Воскресенский. Из переписки одиноких людей / Воскресенский // Харьковские губернские ведомости. - 1903. - 18 янв., 20 февр.

4. Воскресенский. Новые драматические произведения И. К. Карпенко-Карого: [к постановке труппой М. Л. Кропивницкого] / Воскресенский // Харьковские губернские ведомости. - 1901. - 21 июля.

5. Воскресенский. «Одинокие»: [пьеса Г. Гауптмана] / Воскресенский // Харьковские губернские ведомости. - 1900. - 5 нояб.

6. Герасимов Ю. К. Критика в провинции / Ю. К. Герасимов // Очерки истории русской театральной критики. Конец XIX - начало XX века. - Ленинград, 1979. - С. 289-314.

7. Из воспоминаний дерптского студента // Русские университеты в их уставах и воспоминаниях современников / И. М. Соловьев. - СПб., 1914. - Вып. 1. - С. 155-157.

8. Hasselblatt A. Album academicum der Kaiserlichen Universitat Dorpat / bearbeitet von A. Hasselblatt und G. Otto. - Dorpat: Verlag von C. Mattiessen, 1889. - VIII, 1007S.

Размещено на Allbest.ru