Засоби ускладнення простого речення в актах Житомирського Гродського уряду 1590 р., 1635 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Засоби ускладнення простого речення в актах Житомирського Гродського уряду 1590 р., 1635 р.

Галина Гримашевич,

кандидат філологічних наук, доцент,

завідувач кафедри української мови та методики її навчання Житомирського державного університету імені Івана Франка

Анотація

У статті проаналізовано ускладнювальні засоби простого речення в пам'ятці офіційно-ділового стилю північноукраїнського ареалу Акти Житомирського гродського уряду: 1590 р. (35 справ, які спорадично охоплюють майже всі місяці вказаного року) та 1635 р. (значна кількість судових позовів за січень і лютий). Поряд з однорідними членами речення, які найуживаніші в текстах судових справ і вже були проаналізовані автором у спільній публікації раніше, доволі часто вживаними є відокремлені члени речення (248 фіксацій), які допомагали писарям уникати громіздких багатокомпонентних складних конструкцій, давали змогу уточнювати висловлення, виділяти важливі елементи судових справ. Зокрема, відзначаємо обставини способу дії, умови, часу, виражені дієприслівниковими зворотами, які функціюють у різних позиціях у реченні (на початку, у середині, у кінці); означення, переважно у формі дієприкметникових зворотів, які стоять у постпозиції до означуваного іменника; прикладки, котрі, здебільшого, пояснюють особовий займенник, іменник власну назву, характеризуючи особу з позиції спорідненості та свояцтва, уточнюючи посаду особи, про яку йдеться в судовій справі, а також доволі часто називаючи самого писаря. Спорадично в пам'ятці зафіксовано відокремлені додатки, що приєднуються переважно словом яко, частина з яких виражає обмеження, решта - виділення об'єкта з групи однорідних предметів. Водночас у досліджуваних Актах Житомирського гродського уряду, навіть усупереч вимогам офіційно-ділового стилю, який не передбачає авторських коментарів щодо описаних ситуацій, відзначаємо вставні конструкції (54 одиниці) із семантикою можливості, припущення, емоційної оцінки повідомленого, логічної впорядкованості мовлення, висновку, джерела повідомлення. З огляду на стиль пам'ятки цілком закономірно найменш уживаним ускладнювальним засобом є звертання (9 уживань). Загалом писарі Актів Житомирського гродського уряду 1590 року вживали менше ускладнювальних засобів порівняно з авторами судових справ 1635 року. речення стиль гродський

Ключові слова: Акти Житомирського гродського уряду: 1590 р., 1635 р., відокремлені члени речення, вставні конструкції, просте речення, ускладнювальні засоби.

Abstract

The article analyzes the complicating means of a simple sentence in the monument of the official business style of the northern Ukrainian areal Acts of the Zhytomyr Grodno government: 1590 (35 cases, which sporadically cover almost all months of the specified year) and 1635 (a significant number of lawsuits for January and February). Along with homogeneous clauses, which are the most used in the texts of court cases and have already been analyzed by the author in a joint publication earlier, separate clauses are quite often used (248 usages), which helped scribes to avoid cumbersome multi-component complex constructions, made it possible to clarify statements, highlight important elements of court cases. In particular, we note the circumstances of the mode of action, conditions, time, expressed by adverbial inflections that function in different positions in the, meaning, mainly in the form of adverbial inflections that stand in postposition to the marked noun, adverbs, which mostly explain the personal pronoun, noun a proper name, characterizing a person from the position of kinship and kinship, specifying the position of the person referred to in the court case, and also quite often naming the scribe himself. Sporadically in the note, separate appendages are recorded. At the same time we note inserted constructions (54 units) with the semantics of possibility, assumption, emotional evaluation of the message, logical orderliness of speech, conclusion, source of message. Taking into account the style of the monument, it is quite natural that the least used complicating tool is appeal (9 uses).

Key words: Acts of the Zhytomyr Hrodsky government: 1590, 1635, complicating agents, interjections, references, simple sentence.

Вступ

Проблеми історичного синтаксису завдяки введенню до наукового обігу через нові видання низки різножанрових і різностильових пам'яток, опублікованих у кінці ХХ - на початку ХХІ ст., активно порушують українські лінгвісти, оскільки мають надійну джерельну базу для дослідження, що уможливлює діахронне вивчення синтаксичної системи української мови, яка є не тільки показником граматичних процесів, а й репрезентантом розвитку мови загалом, адже саме в синтаксисі знаходять своє втілення елементи інших мовних рівнів. Зазначимо, що наразі в українському мовознавстві наявні значні напрацювання із синтаксису української мови з позиції і діахронії (дослідження С. Бевзенка, О. Безпалька, Л. Булаховського, О. Мельничука, А. Москаленка, С. Самійленка, І. Слинька, У. Єдлінської та ін.), і синхронії (праці М. Плющ, М. Каранської, К. Городенської, Н. Гуйванюк, І. Вихованця, А. Загнітка, Н. Іваницької, К. Шульжука, М. Мірченка та ін.), хоча відсутність чи мала кількість видань пам'яток на час написання значної кількості праць з історичного синтаксису не дала змоги авторам проаналізувати синтаксичну систему, наприклад, староукраїнської мови, у повному обсязі. З огляду на зазначене дослідження синтаксичного рівня української мови на матеріалі пам'яток у різні періоди її існування завжди актуальне, оскільки відображає стан синтаксичної системи в означений період і її тяглість до сучасності, демонструючи статику чи динаміку в процесі свого розвитку та становлення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У відомих мовознавчих працях із проблем історичного синтаксису зовсім мало уваги приділено характеристиці простого ускладненого речення, наприклад, у фундаментальній праці "Історія української мови" проблеми функціювання ускладненого речення репрезентовано на кількох сторінках (Історія, 1983, с. 95 - 99), причому більше уваги зосереджено на функціюванні однорідних членів речення. Щодо досліджуваних нами інших ускладнювальних конструкцій, зокрема відокремлених членів речення, зауважено, що з-поміж них найбільш уживаними були відокремлені обставини часу й місця, які великого поширення набули й у староукраїнських пам'ятках (Там само, с. 97); а в давньоруській писемності вживалися відокремлені означення, виражені здебільшого дієприкметниковими зворотами, та прикладки, що стоять у постпозиції до означуваного іменника чи особового займенника, які широко представлено й у староукраїнській мові, натомість уживання вставних слів і речень значно розширюється в староукраїнській мові порівняно з давньоукраїнською (Там само, с. 97 - 98); фрагментарно відзначено наявність звертань у формі власних імен у давньоруських пам'ятках і вказано на розширення їхнього функціювання в староукраїнських текстах (Там само, с. 98).

Водночас О. Безпалько, аналізуючи просте ускладнене речення, зазначає, що в такій конструкції давньоруської мови могли бути однорідні члени речення, звертання, прикладки, вставні слова чи речення та відокремлені звороти (Безпалько, 1960, с. 5), акцентуючи переважно на таких ускладнювальних засобах, як однорідні члени речення, хоча матеріал про інші засоби ускладнення представлений фрагментарно. Зокрема, дослідник наводить лише чотири речення з літописів києворуського періоду зі звертаннями (Там само, с. 10), зауважує, що в давньоруських пам'ятках ділового характеру речення зі вставними конструкціями відсутні зовсім, а в староукраїнських уже функціюють (Там само). Натомість у відомій ґрунтовній праці І. Слинька "Історичний синтаксис української мови", присвяченій історії простого речення, зовсім не представлено матеріалу про ускладнене речення (Слинько, 1973), імовірно, через те, що автор не ставив собі за мету розглянути ці елементи, зосередившись на прийменниково-іменникових конструкціях, пізніше констатуючи відсутність опису синтаксису хоча б найголовніших староукраїнських пам'яток (Слинько, 1994, с. 11).

О. Мельничук вважав, що ускладнені речення мають давню історію, оскільки успадковані спільнослов'янською мовою з індоєвропейської прамови, хоча частково розвинулися й на власне слов'янському мовному ґрунті як результат поступової зміни синтаксичних функцій деяких віддієслівних іменних форм. Дослідник зауважує, що рушійною силою цієї зміни була нагальна потреба у вираженні за допомогою єдиного речення дедалі складніших думок (Мельничук, 1996, с. 164), хоча в українському мовознавстві ще раніше висловлювали думки про синтаксичні способи передачі того самого змісту (Шульжук, 1977, с. 30).

Усе зазначене свідчить про недостатню увагу до проблем історичного синтаксису, хоча видання низки різночасових пам'яток демонструє активне побутування ускладнювальних засобів у простому реченні. Не стали винятком і досліджувані Акти Житомирського гродського уряду, предметом розгляду в яких були однорідні члени речення як найбільш уживані засоби ускладнення (Сьомак, Гримашевич, 2015). Крім того, аналізована й інші пам'ятки офіційно-ділового стилю північноукраїнського ареалу привертали увагу вчених, які описували їхню фонетичну (Мойсієнко, 2006), лексичну (Царалунга, 2010; Гримашевич, 2007; Титаренко, Ящук, 2022 та ін.), фразеологічну (Денисюк, 2020) системи.

Мета дослідження - проаналізувати засоби ускладнення простого речення в пам'ятці офіційно-ділового стилю Акти Житомирського гродського уряду: 1590 р., 1635 р.

Методи дослідження. У статті використано описово-аналітичний метод як основний із прийомами спостереження, систематизації мовних фактів і явищ, що дало змогу здійснити інтерпретацію та класифікацію проаналізованого матеріалу, водночас застосовано методику суцільної вибірки та кількісних підрахунків.

Виклад основного змісту. Акти Житомирського гродського уряду: 1590 р., 1635 р. - пам'ятка офіційно-ділового стилю, у якій уміщено документи за вказані роки (1590 - на с. 42 - 89; 1635 - на с. 89 - 198 видання), збережені найкраще. Зокрема, як зазначає у вступній статті до видання упорядник В. Мойсієнко, 35 справ за 1590 р. охоплюють майже всі місяці, але їх невелика кількість за місяць, натомість справи 1635 р. представлені лише за січень і лютий (Мойсієнко, 2004, с. 6). Проаналізувавши передовсім фонетичну систему досліджуваної пам'ятки, учений робить висновок, що вона позначена виразними північноукраїнськими фонетичними особливостями (Там само, с. 7) і відображає вплив польської фонетики із середини І пол. XVII ст. (Там само, с. 11). Крім того, історик мови аналізує граматичну систему пам'ятки, зокрема морфологічну, а також синтаксичну, причому звертає увагу передовсім на синтаксичні функції прийменникових і безприйменникових конструкцій, схематично характеризує, подаючи поодинокі приклади, ускладнювальні засоби, насамперед відокремлені та однорідні члени речення, вставні (Там само, с. 20 - 21). Оскільки однорідні члени речення досліджуваної актової книги як найбільш поширений ускладнювальний засіб уже були предметом нашого розгляду (Сьомак, Гримашевич, 2015), у запропонованій розвідці акцентуємо на функціюванні інших засобів ускладнення простого речення.

Відокремлені члени речення (248 уживань) - синтаксичні одиниці, які допомагали писарям уникати громіздких багатокомпонентних складних речень, давали змогу уточнити описувану подію, факт, явище, особу. З-поміж відокремлених членів найпоширенішими є прикладки, які цілком закономірно стоять у постпозиції до означуваного іменника (сына -мтг, Яну и Тимофею, на потребы іг выдати (Акти, 2004, с. 58), Грнгорн^и Чижевичь, возны^и воево^дства Кие^вско^го (Акти, 2004, с. 44), И других слуг своих, Марка Барановского, Миколая Кухара, Стася машталера, Васка (Акти, 2004, с. 44), Жда^н Щение^вски^и, во ³ны^и, рука власная (Акти, 2004, с. 47), Урожоно^и панС Марины Кголакого Ру^дни^цко^и, ма^лжо^нки суое^и (Акти, 2004, с. 100), у его мл^сти пана Сурина, маЖо^нка моего, позычити (Акти, 2004, с. 58) та ін.) чи особового займенника (И^ж я, Ждан Счениевъски^и, во ³ны^и гда^рски^и повету Кие^вского со ³наваю ты^м мои^м квито^м (Акти, 2004, с. 47), Передо ^мною, Себестиано^м Каве^цки^м, по^д старости ¹⁴ лжнтомескн ³ (Акти, 2004, с. 42), А та^кя, во ³ны^и, штомъ виделъ и слышалъ (Акти, 2004, с. 51), Пере^д мене, Матея Стры^ико^вско^го, на то^т ча^с по^дстаростего житоми^рского (Акти, 2004, с. 66) тощо).

Переважна більшість відокремлених прикладок у текстах судових справ стосується власної назви й уточнює посаду, професію, військове звання: его мл^сти пана Есифа Немирича, су^ди зб^мско^го кие^вско^го (Акти, 2004, с. 59), его м^л кнзь Яну^ш Збара ³ски^и, жлмсг по^лны^и (Акти, 2004, с. 59), его м^л пана Семена Дени^ска Ма^тфеУню^го, старосты житоми^рского (Акти, 2004, с. 62), Зе ^Збаража Ворони^цкого, наме^сника воево^дства кие^вского (Акти, 2004, с. 44), Григори^и Чижеви^ч, во ³ны^и кие^вски^и, проси ¹ (Акти, 2004, с. 45), его м^ст па^н Я ко Кутовичъ, хоружи^и кие^вски^и, з сыно^м своим Семено^м (Акти, 2004, с. 48), его м^л па^н Фри'ри'' Тишкеви^ч Лого^иски^и, воеводичъ бересте^иски^и (Акти, 2004, с. 52), его мл^сти пана Есифа Немирича, су^ди зе^мско^го кие^вско^го (Акти, 2004, с. 59), его м^л кнзь Яну^ш Збара ³ски^и, ге^тма^н по^лны^и (Акти, 2004, с. 59), W" его м^л пана Семена Дени^ска Ма^тфее^вню^го, старосты житоми^рского (Акти, 2004, с. 62), Шляхе^тны^и Иуанъ За^руаницки^и, уо ³ны^и енералъ уоеуо^дстуъ Кие^уско^го, Уолы^нско^го и БрО ³лауско^го (Акти, 2004, с. 108), Пана Во^итеха Барано^вско^го, би^скупа премы^слъского (Акти, 2004, с. 65) та ін.), характеристику особи за спорідненістю та свояцтвом (Па^н Алекса^ндро Тиша Быко^вски^и, бра^т мо^и ста^рши^и (Акти, 2004, с. 50), его мл^сть па^н Алекъсанъдеръ, бра^т мо^и (Акти, 2004, с. 51), Па^н АлекъсаоС Тиша Быковъски^и, бра^т пана моего (Акти, 2004, с. 51), У его мл^сти пана Сурина, ма^жоАка моего, позычити (Акти, 2004, с. 58), Трохима, Дорошкоуо^го зятя (Акти, 2004, с. 110), Пна Миколая Прежо^уско^го, брата рожоного (Акти, 2004, с. 95), Пна Уа^цлауа Зло^уско^го, сына суоего (Акти,

2004, с. 102) та ін.), рідше - громадянство (Имєнє^м робо^тного Уа^ска, по^ддано^го д^жаяы (Акти, 2004, с. 111), Фе^дка и Ми^ска Подяка, по^дданыхъ дёЖиуы (Акти, 2004, с. 110), Имене" шляхє^тно^го Александра Воронича, земенина зе"ли Кие^вское (Акти, 2004, с. 63)), особисте ставлення позивача (З ы^ншими бояри, товарышами моими (Акти, 2004, с. 63)). Писарі досліджуваних актових книг уживають здебільшого поширені відокремлені прикладки, які містять значний пласт інформації про номіновану особу, даючи їй повну характеристику. Водночас спорадично фіксуємо непоширені прикладки, які переважно уточнюють посаду, звання: голова пана Томаша Белецъкого, ро^тмистра, с товариша!'"¹ (Акти, 2004, с. 59), Па^н Счє^рбина, при^нцыпалъ (Акти, 2004, с. 115), УИ ¹яша, со^тника (Акти, 2004, с. 66).

Крім того, фіксуємо речення з однорідними відокремленими прикладками, перша з яких уточнює, пояснює особовий займенник, а друга указує на посаду особи (Передо мною, Себестияном Кавецкимъ, подстаростим житомирским (Акти, 2004, с. 47), Я, Жданъ Щение^вски^и, во ³ны^и повету кие^вско^го (Акти, 2004, с. 57) тощо) або називає всі чини, звання чи титули особи (Его м^л пна Стефана Немирича, по^дкоморего Кие^уского, старо^сты Н'срунъкого (Акти, 2004, с. 104)).

В офіційно-діловому стилі використовують штампи-кліше, а синтаксичні конструкції будують за усталеними схемами. Зокрема, на початку кожної справи писар неодмінно називав себе: передо "ною, Себестиано" Каве^цки", по^дстарости" житоме^рски" (Акти, 2004, с. 63). Відокремлену прикладку Себестиано" Каве^цки" ужито в тексті пам'ятки 30 разів. Водночас натрапляємо й на імена інших писарів: передо "ною Яно" Стание^вски", писаро" за"ку к^р его м^л Житоми^рского (Акти, 2004, с. 70), Передо "ною, Яно" Станише^в ски", писаро" за"ку Житоми^рско^го (Акти, 2004, с. 72), Передо мъною, Яно" Уити^нским, по стари ти" житоми^рскимъ (Акти, 2004, с. 90) та ін.

Доволі активно писарі в судових справах уживають відокремлені обставини, виражені дієприслівниковими зворотами (178 речень). Найчастіше такі обставини уточнюють спосіб дії: Не ^дбаючи на поко^и права посполитого и по^д часо" се^иму теперешнего коронного во^лно^го Ва^рша ского в року тепе^р идучом деве^тдесято" за ки" вси справы судо^в вшелякш устава^т звыкли (Акти, 2004, с. 48), пору^чни^к зо ^всими товари^шми своими пасха ши мо^цно кгва^лто" неприяте^лски" ^бычаемъ ко^нно збройно на ^име^не мое Шумско (Акти, 2004, с. 45), читс зе^зна^не на ^вряде на пна Сергея Скрагу, ви ³воляючи его с то^го усего (Акти, 2004, с. 69) та ін.), умову (Мы, вря^д, видечи поступо^к пра ны^и умоцовано^го є³ м^л пана

воеводича бересте^иско^го <...> уздали (Акти, 2004, с. 70], не замо^рдова^л, паРіа ши у Пилипо^в по^ст, запове^вши по^лторы недели в року прошло" ІВміліеся" девято" и держечи мене у везе^ню та" же мне бъючи и мо^рдуючи (Акти, 2004, с. 45), Я виделъ, маючи при собе сторону люде^и до ⁶ры^х дву^х шля^хтичо^в усего збытого и Упулого (Акти, 2004, с. 57), \Гвшш ши того Воронича бе^зви^нне W забы^те сына своего Ивана Сокора, на ро''ко' кгро'скш кие скихъ тега^ся вывода ⁶ Вороничовы^х пра ш>г слуха ⁴ (Акти, 2004, с. 64), значно рідше - указують на міру і ступінь (О^тчи^зну свою на Псищове... продав не зоставуючи ничо^го са^м на себе и пото^мки свои (Акти, 2004, с. 63)) та час (Я, узя^вши з уряду слу^г за^мково^го внє до^ста^тку во^зно^го то^т бо^и кры^и сво^и ії'казова ³ (Акти, 2004, с. 72), его м^л кнзь Ворони^цки^и, насла ши на до^м мо^и вла^стны^и слугъ свои' (Акти, 2004, с. 44) тощо.

Уподобань автора-писаря щодо позиції розташування в реченні дієприслівникових зворотів не спостерігаємо, оскільки такі відокремлені обставини вжиті і на початку (Прибегши его М ¹, был гото^в слухати (Акти, 2004, с. 43), Будучи мне во ^именъю его мл^сти пана Василі Тиши Быковъского в дому Белико^вцахъ №поведа^лъ и №казовалъ мне на собе раны (Акти, 2004, с. 51) та ін.), і в середині (Я, прие.ха ши всле^д до Житомира за ними, №бачило^м (Акти, 2004, с. 72), Мае^тности вси по^дданы^х мои трояно скш з домов клете^и двери и за^мкиу комор пої-Вбіупа ши, побра^ли, полупили (Акти, 2004, с. 60), Па^н Винарски^и, випавши з дому, с челя^дю своею мо^ско ⁶ку мою власную W" мене \-\"^тшя^:' (Акти, 2004, с. 72), Кгды ^ж, уводячи мене, словы лаго^дными ве^рну^т ее не хотелъ а кгды ми ее №"далъ (Акти, 2004, с. 71), і в кінці речення (Писа ¹ и присыла ¹ <...> па^н Алекса^ндро Ворони ¹, жалуючи и №поведаючи W то^м (Акти, 2004, с. 44), Его м^л кнзь Ворони^цки^и, пасла ши на до^м мо^и вла^стны^и слугъ свои (Акти, 2004, с. 44) тощо), хоча в постпозиції такі конструкції фіксуємо дещо рідше.

Імовірно, для точнішого опису справ, вираження послідовності виконаних дій доволі часто писарі використовують однорідні відокремлені обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, поєднаними сполучниковим і безсполучниковим зв'язком (Не замо^рдова^л, по^има^вши у Пилипо^в по^ст, запове^вши по^лторы недели в року прошло^м ^мъдеся™ девято^м и держечи мене у везе^ню та^м же мне бъючи и мо^рдуючи (Акти, 2004, с. 45), Пересла^вши слу^г своихъ, мене само^го, на доброво^лно^и дорозе полиннії, звезали и д Че^рнехова име^ня его приве^дши до веза^ня, и ⁶ ла^нцухъ усади ¹ и листы побра ши, поб' пе.чатова ши их чита^л (Акти, 2004, с. 59), Па^н Бо^гда^н Иванови^ч Стрыбылъ са^м и ^з слугами и по^ддаными ло'ко'скими наехавъши моцно кгвалътомъ на ^вла^сны^и кгрунътъ пана моего белико^вски^и неподалеку руды Жарки и нашедъши тамъ на то^м кгру^нте по^дданых пана моего белико ски Петра Хилимоновича а Потапа Ивановича пасучи бы^дло свое самыхъ позъбывалъ и поморъдовалъ и бы^дло побралъ (Акти, 2004, с. 57), Мо^цно кгва^лтовне побравши и пограби^вши до ^име^ня места яго Слободищъ звезли (Акти, 2004, с. 53), Во ³ны^и тамъ бывъши и того всего ббле.оавъши почавши на вряд передо мъною ку записова^ню до книгъ замку господаръского Житомиръского ЇТчеви то вызналъ (Акти, 2004, с. 54) та ін.

Зрідка в тексті досліджуваної пам'ятки фіксуємо відокремлені обставини способу дії, виражені одиничним дієприслівником: дву^х по^дданы^х Mint' шу'скіг Ждана а Гарасима повезабши, з собою повели (Акти, 2004, с. 45), Того по^дданого пана мого ро веза шн пустили (Акти, 2004, с. 62).

Відокремлені означення, виражені дієприкметниковим зворотом, уживані вдвічі рідше, ніж відокремлені обставини (78 разів), хоча теж є важливим засобом ускладнення, місце якого - постпозиція щодо означуваного іменника. Переважно вони вказують на належність предмета комусь або віднесення до чогось: на кгру^нтє до сєла Забилоча належачимъ (Акти, 2004, с. 112), vb села до Ходо^рко\а належачи' (Акти, 2004, с. 127). Часто за допомогою відокремлених означень автор описує предмети, речі, одяг, домашніх тварин, що були викрадені, додаючи їхню вартість: шабля Wпраvная сребромъ кошътовала золотыхъ полъски^х пятъдесятъ (Акти, 2004, с. 179), зняли з жоны моеи кожу* лиси^и су^кно^м чо ныг крыты^и (Акти, 2004, с. 77), Же^нскую белиную мухаяром чо 'ны^м крытую (Акти, 2004, с. 50), зняли з жоны моеи ша^пку бсаміРчіую, куницами по^дшитую (Акти, 2004, с. 77), жипанъ габены^и куплены^и за полъсема золотого (Акти, 2004, с. 168), шапъки куплению лисюю за чотири золотъТ (Акти, 2004, с. 168), ричъници пташию, куплению за десеть золоты^х (Акти, 2004, с. 168), пистолитъ киплены^и за десеть золоты^х (Акти, 2004, с. 168), коня гнедо^го, купленого за ше^ст копъ гроше^и (Акти, 2004, с. 69), Кожихъ куплены^и за пять золоты^х (Акти, 2004, с. 168); завдані тілесні ушкодження, поранення, яких зазнали потерпілі внаслідок різноманітних нападів, пограбувань, розбоїв: ранъ нарице лех>о^и ovu шаблею тяты^х (Акти, 2004, с. 180), на ^хрыбте, на плечахъ ранъ до оаГцатн киями, плазами битыхъ (Акти, 2004, с. 181), ранъ синихъ спихълы^х кроvъю подошлы^х немало задаvали (Акти, 2004, с. 182), vиделъ есми на немъ ранъ W'/ni на тыари з лшуо^го боки шаблею плазом битию (Акти, 2004, с. 183), раны синие, кро ю подошлые поро ³ны^х ми^сца^х немало позадаvали (Акти, 2004, с. 185), Уиделемъ vолосе^v, vы^рvаны^х з голоvы немало (Акти, 2004, с. 140), Рану в ногу левую зру^чницы по^стреленую (Акти, 2004, с. 65), Раны... битые синие кроvъю ба'зо натекълые (Акти, 2004, с. 192) та ін.

Фіксуємо низку відокремлених означень з уточнювальною семантикою, які конкретизують назву місцевості, її розташування: До ме^сте^чка Городисча, прозываемо^го Трибисо' (Акти, 2004, с. 95), V селе, наХаномъ Vысокимъ (Акти, 2004, с. 103), Мае^тно^сти села Реко'щины наХаное Липле^нщины (Акти, 2004, с. 106), На урочи^ско, на^зуаное Самъсоноvъку (Акти, 2004, с. 110), На^д ре^чкою Гуе^вкою, лежачою у воево^дстве Кие^вскомъ (Акти, 2004, с. 52).

Водночас відзначаємо нанизування кількох відокремлених означень, які писар уживає для показу інтенсивності завданої потерпілим шкоди: Нарице праvо^и сына и ниже^и ло^ктяранъ чотыры, синие снулые, кроvю подошлые, киями битые (Акти, 2004, с. 175), Засталъ панюю Адамоуую КоРницкую на ложъку лежачую, ба^рзо хорию збитую (Акти, 2004, с. 140), На плечахъ и на рикя ранъ ше^т киемъ битыхъ кроvъю подошлыхъ (Акти, 2004, с. 182), Виде ¹¹ е^сми мужа ее Федора Ма^сла, забитого в пе^рси зру^чницы по^стрелено^го (Акти, 2004, с. 65).

На відміну від проаналізованих відокремлених членів речення, відокремлені додатки - спорадичне явище, адже відзначаємо лише 10 речень із такими конструкціями, причому додаток приєднується переважно словом яко: абы тая протетацыя, яко и его со ³нанъе до кни^г было принято и записано (Акти, 2004, с. 183), и с сынами суоими Миколаем и Семеномъ Уышъполъскими, яко принъцыпалами (Акти, 2004, с. 180), дФпекътъ и ^Збитъе яко и Wграбежъ <...> протФтоуалъ (Акти, 2004, с. 191), панъ Межинъски^и, яко и тотъ во^итъ коростешо^вски^и (Акти, 2004, с. 190). Водночас у двох реченнях відокремлений додаток приєднується словом тоестъ, надаючи семантики виділення об'єкта з групи однорідних предметів (Маючи при собе дуо^х шля^хтичо^в люДє³ добрыхъ, тоестъ пана Енъдрея Тришкоуъско^го и пна Уо^итеха РокгалС ского (Акти, 2004, с. 176)) і жиро ⁴ (Собе быть меную^т на три тисечи золоты^х №про^ч кони^и е ³ны^х (Акти, 2004, с. 174)), виражаючи обмеження.

Згідно з вимогами офіційно-ділового стилю в Житомирських актових книгах будь-яких коментарів щодо описуваних ситуацій не має бути, крім тих, які виражають порядок розташування думок, водночас автори-писарі досліджуваної пам'ятки, фіксуючи й описуючи порушення, злочини, грабунки тощо, уживають вставні конструкції (54 фіксації), переважна більшість із яких називає джерело повідомлення, адже часто позивачі були учасниками або свідками описуваних подій чи скаржниками: за вла^сны^м его ро ³каза^немъ (Акти, 2004, с. 53), за вла^сы ро^сказа^немъ его мл^сти пана Стрыбыля (Акти, 2004, с. 62), за вла^ссны^м ро^зказа^немъ его м^л пана Я'ка Бутовича (Акти 2004, с. 66), з улФ^сно^го ро^сказаня (Акти, 2004, с. 185), за казане™ и №буожене^м напе^С само^го на Гаурила Недашкоп^уско^го (Акти, 2004, с. 185). Уживання таких елементів, на нашу думку, зумовлено тим, що автор прагнув у документах судових справ констатувати, що позов написано зі слів скаржника. Водночас рідше фіксуємо вставні одиниці, які виражають можливість, припущення (запеуне (Акти, 2004, с. 169)), емоційну оцінку повідомленого (чого боже ухоуа^и (Акти, 2004, с. 99), ки уелико^и шкоде (Акти, 2004, с. 135); містять власні коментарі писаря (на то^и ча^с де^ржауы суое^и (Акти, 2004, с. 163), а чо^го боже ихоуа^и (Акти, 2004, с. 16), е^сли жиуъ будетъ (Акти, 2004, с. 128), панъ богъ уидаетъ (Акти, 2004, с. 129), показують логічну впорядкованість мовлення, висновок: \учеви^сто (Акти, 2004, с. 54), напе^руе^и (Акти, 2004, с. 91), тше' (Акти, 2004, с. 185). В. Мойсієнко в передмові до досліджуваної актової книги наводить дев'ять одиниць зі вставними реченнями, зафіксованими в пам'ятці (Мойсієнко, 2004, с. 21).

Водночас зауважимо, що часто писарі використовують слова з розмовно-побутового стилю, вочевидь, намагаючись точно передати мовлення людини, яка подає позов: бо^и (Акти, 2004, с. 133), де^и (Акти, 2004, с. 167), знать (Акти, 2004, с. 168), снать (Акти, 2004, с. 173), чи, можливо, такі слова були елементом лексикону самих авторів-писарів як вихідців із північноукраїнських теренів. Із-поміж них найбільш уживаним є слово де^и, рідше - де в значенні `мовляв', яке найчастіше функціює в актах 1590 року. Як зазначає В. Мойсієнко, це слово - характерна ознака Житомирських актових книг (Мойсієнко, 2004, с. 21), водночас воно й досі збережено в середньополіських говірках Житомирщини.

З огляду на стиль і жанр досліджуваної пам'ятки найменш уживаний ускладнювальний засіб - звертання, яке зафіксовано всього дев'ять разів. Найчастіше це риторичне звертання до Бога: таи ми, божє, поможи (Акти, 2004, с. 133), е^сли бы по пра^вде, Боже всемогущи*, на^м помози (Акти, 2004, с. 71), поодиноко - до конкретної особи (о^тро^к припадае^т вше мл^сти, пане по^дстарости^и, пану писару туто^шне'^у (Акти, 2004, с. 74).

Висновки і перспективи подальших досліджень

Аналіз використання засобів ускладнення в Актах Житомирського гродського уряду: 1590 р., 1635 р., де репрезентовано особливості офіційно-ділового стилю кінця XVI - початку XVII ст. на теренах північноукраїнського ареалу, дає підстави зробити висновки про те, що писарі житомирських актових книг часто вживали ускладнювальні засоби, більшість із яких, як свідчать опрацьовані дослідження з історичного синтаксису, існувала ще в києворуський період і була успадкована староукраїнською мовою. Поряд з однорідними членами речення, які виявилися найбільш уживаними, про що було констатовано раніше (Сьомак, Гримашевич, 2015), найпоширеніше явище - відокремлені члени речення, передовсім прикладки, які переважно уточнюють посаду особи, про яку йдеться, або називають самого писаря, обставини способу дії та умови, виражені здебільшого дієприслівниковими зворотами в усіх позиціях у реченні, рідше - одиничним дієприслівником, а також постпозитивні означення, виражені дієприкметниковими зворотами, що стосуються іменника, значно рідше - додатки, приєднані переважно словом яко. Із-поміж вставних конструкцій переважають словосполучення та речення, які вказують на джерело повідомлення. Стиль пам'ятки не дав змоги писарям використати весь арсенал звертань, тому такий ускладнювальний засіб найменш уживаний у текстах актів. Порівнявши використання ускладнювальних засобів у судових справах 1590 р. та 1635 р., узагальнюємо, що репертуар цих синтаксичних одиниць значно ширший у текстах початку XVII ст., що, вочевидь, свідчить про подальший розвиток офіційно-ділового стилю, неодмінним елементом якого й сьогодні є відокремлені члени речення, окремі різновиди вставних конструкцій.

Перспективи наукових пошуків убачаємо в дослідженні складних речень у пам'ятках офіційно-ділового стилю північноукраїнського ареалу XVI - XVII ст.

Література і джерела

1. Акти Житомирського гродського уряду: 1590 р., 1635 р. (2004) / упоряд. М. Мойсієнко. Житомир, 253 с.

2. Безпалько, О.П. (1960). Нариси з історичного синтаксису української мови. Київ: Рад. шк., 236 с.

3. Гримашевич, Г. І. (2007). Одяг поліщука-шляхтича у XVI - XVII ст. (за матеріалами актових книг житомирського гродського уряду. Волинь - Житомирщина: іст.-філол. зб. з регіон. проблем. Вип. 17.

4. 149 - 158.

5. Денисюк, В. (2020). Динамічні процеси у фразеології ділового дискурсу української мови XVI - XVII ст. Волинь - Житомирщина: іст.-філол. зб. з регіон. проблем. Вип. 31. С. 29 - 40. історія української мови. Синтаксис (1983) / Г.П. Арполенко, А.П. Грищенко, В.В. Німчук та ін. Київ, 504 с.

6. Мельничук, О.С. (1996). Розвиток структури слов'янського речення. Київ, 165 с.

7. Мойсієнко, В. (2004). Акти Житомирського уряду кінця XVI - початку XVII ст. - важливе джерело вивчення тогочасної української літературно-писемної мови. Акти Житомирського гродського уряду: 1590 р. - 1635 р. / упоряд. В.М. Мойсієнко. Житомир. С. 5 - 41.

8. Мойсієнко, В.М. (2006). Фонетична система українських поліських говорів у XVI - XVII ст.: монографія. Житомир: Вид-во ЖДУ імені !вана Франка, 450 с.

9. Слинько, I. I. (1973). Історичний синтаксис української мови. Київ: Вища шк., 216 с.

10. Слинько, I. I. (1994). Синтаксис сучасної української мови: проблемні питання: навч. посіб. / I. I. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська. Київ: Вища шк., 670 с.

11. Сьомак, Н., Гримашевич, Г. (2015). Однорідні члени речення в Житомирських актових книгах XVI - XVII ст. URL: http://eprints.zu.edu.ua/15888/ (дата запиту: 22.08.2023).

12. Титаренко, В. М., Ящук, Л.В. (2022). Гунгаризми в північноукраїнських пам'ятках XVI - XVII ст. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філологічні науки. Вип. 96. С.145 - 154.

13. Царалунга, I. (2010). Помешкання українців кінця XVI - початку XVII ст. URL: http://elar.khmnu.edu.Ua/bitstream/123456789/1136/3/21_22.pdf (дата запиту: 12.08.2023).

14. Шульжук, К.Ф. (1977). Формування ускладненого речення в новій українській літературній мові. Мовознавство № 4. С. 30 - 37.

Размещено на Allbest.ru