Німецька хроніка "Театр Європи" про перший етап походу військ Речі Посполитої проти Лівобережної Гетьманщини у 1663-1664 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НІМЕЦЬКА ХРОНІКА «ТЕАТР ЄВРОПИ» ПРО ПЕРШИЙ ЕТАП ПОХОДУ ВІЙСЬК РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ПРОТИ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ ГЕТЬМАНЩИНИ У 1663-1664 рр.

В. О. Дятлов

Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка

о. Юрій Мицик

Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України

В статті аналізуються свідчення фундаментальної німецької хроніки XVII ст. «Театр Європи» («Theatrum Europaeum») про перший етап походу війська Речі Посполитої на чолі з королем Яном Казимиром проти Лівобережної Гетьманщини у 1663-1664 рр. Коротко висвітлюється історія пам'ятки, вказується на участь в поході французьких аристократів, відомих з романів Олександра Дюма-батька.

Ключові слова: німецькомовні джерела про Україну, Гетьманщина, Річ Посполита, військо, козаки.

Dyatlov V. О., Pfarrer Yuriy Mytsik. Deutsche Chronik «Theater Europas» uber die erste Etappe des Feldzugs des polnisch-litauischen Commonwealth gegen die Hetmanschaft am linken Ufer in den Jahren 1663-1664.

Im Artikel werden die Zeugnisse der grundlegenden deutschen Chronik des 17. Jahrhunderts. «Theater Europas» uber die erste Etappe der Armee des polnisch-litauischen Commonwealth unter der Fuhrung von Konig Jan Kasimir gegen den Hetman am linken Ufer in den Jahren 1663-1664 analysiert. Kurz wird die Geschichte des Denkmals aus dem XVII. - ersten Drittel des XVIII. Jahrhunderts abgeleuchtet, die auf Anregung des Typografen und Kunstlers Matvii Merian und seiner Kinder von einer Gruppe von Historikern geschaffen wurde. Auch der Ukraine wurde ein bestimmter Platz zugeteilt. Im Artikel werden die Beweise der Chronik zur Geschichte des Feldzugs zum ersten Mal untersucht, der entsprechende Text in der Ubersetzung aus dem Deutschen wird angefuhrt, die Fehler des Autors werden festgestellt, die ursprunglichen Nachrichten werden identifiziert. Trotz Lakonismus enthalt das «Theater Europas» wichtige Beweise dafur, wie sich Informationen uber die Ukraine in Westeuropa verbreiteten.

Schlusselworter: Deutschsprachige Quellen uber die Ukraine, Hetmanschaft, Rzeczpospolita, Armee, Kosaken.

Dyatlov V. O., Fr. Mitsyk Yu. German Chronicle `The Theater of Europe' about the First Stage of the Campaign of the Polish-Lithuanian Commonwealth's Troops against the Left-Bank Hetmanate in 1663-1664.

The article analyzes the testimonies of the fundamental 17th-century German chronicle "The Theater of Europe" ("Theatrum Europaeum") regarding the first stage of the Polish-Lithuanian Commonwealth's army offence, led by King Jan Casimir, against the Left-Bank Hetmanate in 1663-1664. It briefly outlines the history of this 17th-early - 18th-century fundamental issue, initiated, written and published by an artist Matvii Merian and his team of historians. This chronicle consists of 21 volumes (each contains over 1000 pages) and numerous illustrations, primarily focusing on the military and political history of Europe. It also allocates a certain place to Ukraine. While Ukrainian narratives from the first half to the middle of the 17th century have been previously studied (the article briefly discusses the state of the art), the subsequent period had not been explored. This article presents the first examination of the chronicle's accounts of the campaign's history, provides a translation of relevant texts from German, identifies author errors (specifically in using the names of the Ukrainian cities). The article highlights the authors' distinctive historical perspectives and reveals original reports (such as the capture of Hetman Ivan Brukhovetsky by Polish soldiers). It studies the plot about participation of certain French aristocrats (known from the novels written by Alexandre Dumas father) in the campaign. Despite its brevity, "The Theater of Europe" constitutes important evidence of how knowledge about Ukraine spread in Western Europe.

Keywords: German-language sources about Ukraine, Hetmanate, Polish-Lithuanian Commonwealth, army, Cossacks.

Обґрунтування проблеми

Фундаментальна (21 том!) хроніка «Театр Європи» («Teatrum Europaeum») (далі - ТЕ) виходила друком у Франкфурті-на-Майні у 1634-1738 рр., а її видання здійснювалося типографом і художником Матвієм Меріаном (1593 - друга половина XVII ст.) та його дітьми. Над цією хронікою, в якій описувалися події історії Європи ХУІІ - першої третини ХУІІІ ст. переважно військо-політичної, працював цілий колектив істориків, художників, типографів. Вона являла собою ніби підшивку газет за кілька років, до того ж багато ілюстровану (портрети, карти, види міст тощо). Якщо перші 10 томів писалися істориками Й. Ф. Абеліном, Флітнером, Орхеусом, Й. П. Лотіхом, Й. Г Шледером, В. Й. Гейгером, то подальші створювались анонімними авторами. Повний комплект хроніки зберігся в архівосховищах Німеччини, у відділі стародруків бібліотек Ягеллонського університету, музею Чарторийських (Краків) та Львівського національного університету. Певне місце в цій видатній пам'ятці відводилося Україні. Цих сюжетів торкалися В. Липинський, Д. Дорошенко, М. Ковальський, Д. Наливайко [2; 3; 4; 11], один з авторів цієї публікації видав кілька праць про події першої половини - середини ХУІ ст. в описі «ТЕ» [8; 10], з цієї проблематики захистила кандидатську дисертацію Є. Літвіненко [5]. Вивченню українських сюжетів хроніки після 1659 р. побіжно торкався Д. Наливайко у вищезгаданій статті. Проте їхня кількість відчутно зростає. На цей час автори «ТЕ» відмовилися від суто хронологічного викладу подій і перейшли до більш продуманого тематико-хронологічного. Події з історії України вже не треба шукати у величезних томах (кожен том має понад 1000 сторінок!), а під окремими рубриками, присвяченими історії Речі Посполитої та Московської держави.

Один із таких сюжетів ми і публікуємо в цій статті. Це події походу військ Речі Посполитої проти Лівобережної Гетьманщини у 1663-1664 рр., здійсненого з метою відновлення польського панування. Оскільки ця територія перебувала під владою Московії (тоді ще як автономна одиниця), то неминуче Річ Посполита мала воювати і з Московією. Але це не лякало уряд Речі Посполитої і короля Яна Казимира, які вважали, що їхня держава здатна перемогти східного сусіда, тим більше, що вони хотіли заволодіти тільки тими землями, якими Річ Посполита володіла до 1648 р. Однак вони ще не розуміли того, що через спроби придушити національно-визвольну боротьбу українського народу Річ Посполита значно ослабіла і що збройний потенціал Московії значно посилився силами Лівобережної Гетьманщини.

Хроніка про головні події походу

Пізньої осені 1663 р. військо Речі Посполитої на чолі з королем разом з союзними військами Правобережної Гетьманщини на чолі з гетьманом Павлом Тетерею і полковниками (Іваном Богуном, Остапом Гоголем, Михайлом Ханенком та ін.) переправилося через Дніпро і досить швидко просувалося на схід. Воно обходило великі міста як-от Київ, Ніжин, Батурин, легко беручи або змушуючи до капітуляції менші як-от Борзна. Королівські війська майже дійшли до кордону з Московією і на початку лютого 1664 р. обложили Глухів, сподіваючись на його швидке взяття. Але тут вони несподівано зустріли сильний опір. Козацький гарнізон міста на чолі з генеральним суддею Павлом Животовським енергійно боронився. Відзначився тут і Василь Дворецький, київський полковник (у 1658-1668 рр.). Обложених надихала надія на скорий прихід об'єднаних сил лівобережного гетьмана Івана Брюховецького і московського князя Григорія Ромодановського. Останній тоді був фактично головнокомандувачем московитських військ в Україні.

Король вживав різних способів заволодіння містом: штурми, потужні обстріли з гармат, підкопи для закладання бочок з порохом з подальшим їх підривом тощо. Як свідчить «Літописець» Дворецьких, «чотири неділи ...добивали різними приступами, приметами, штурмами, огнистими кулями й підкопами» [9]. Взагалі хід облоги Глухова розглянутий в статтях збірника, який містить матеріали до 350-ї річниці східного походу Яна Казимира [12].

Ми скористалися примірниками «ТЕ», які зберігаються у відділі стародруків бібліотеки Ягеллонського університету в Кракові. Тут у ХІ томі (1672 р.) на с. 1251-1253 міститься розділ під назвою «Про те, що того 1664 року відбулось найбільш значного у королівстві Польському, переважно в Україні при поширенні козацького повстання, між польським королем Яном Казимиром і московитським військом, а також про те, що було на Сеймі у Варшаві при надходженні справи Любомирського». У зв'язку з великим обсягом матеріалу ми наводимо нижче лише першу частину цього розділу, де розповідається про перший етап походу включно з описом облоги Глухова. Автори «ТЕ» пропускають події 1663 р. й одразу переходять до тих, що передували облозі Глухова, починаючи від переходу «від Баби... до Сосниці». Баба (з 1936 р. Жовтневе) - це село в сучасному Менському районі Чернігівської області, що в 9 км від с. Мени. Сосниця в цьому місці оригіналу проходить чомусь під назвою «Sotnik». Однак такого населеного пункту не існує, а траса маршруту йшла саме через Сосницю [6], вперше згадану в Іпатіїв- ському літописі під 1234 р. Тому її аж ніяк не можна назвати новим містом, хіба що автори, довіряючи польським джерелам, починали історію Сосниці як міста від королівського універсалу на надання магдебурзького права від 14 (4) січня 1664 р. Тут міститься важлива згадка про капітуляцію моско- витського гарнізону Сосниці. Подальший шлях короля лежав на схід і природно, що він дійшов до Коропа, який після опору все ж піддався йому 15 січня. Тут згадується наведення королем доброго ладу в місті з метою недопущення грабежів та інших злочинів солдатні. Ян Казимир не хотів, щоб в тилу виникало невдоволення і бунти. Далі він повернув на південь, щоб виманити Брюховецького, який з невеликим гарнізоном укрився в Батурині. Відзначається, що розвідку про становище Батурина доручено коронному хорунжому Собеському (майбутньому гетьману коронного війська, а потім і королю Речі Посполитої) та козацькому гетьману Тетері. Переконавшись, що Батурин має сильні укріплення й артилерію, король пішов на Глухів. У цей час на Смоленщині ситуація ставала небезпечною. Почалося з того, що польному гетьману Великого князівства литовського (далі - ВКЛ) Міхалу Казимиру Пацу відмовилось коритися місто Рославль (на півдні сучасної Смоленської області на лівому березі р. Остер). Це місто в оригіналі «ТЕ» названо Rostov, однак це явна помилка. У польських джерелах Рославль часом іменується як Rostov, причому літера «1» могла помилково бути прочитаною як «t», а автори «ТЕ» сплутали місце з більш відомим містом Ростов. Пац вирішив іти на південь, щоб з'єднатися з королем. Московити, дізнавшись про це, поспішили навздогін з 10 000 солдатів під командуванням князя Юрія Борятинського (ще й підкріплення у 6 000 кінноти), щоб не допустити успішній реалізації задуму. Однак вони зазнали тяжкої поразки через успішні дії війська Олександра Іларія Полубинського. Його названо в хроніці обозним, хоча він був польним писарем ВКЛ. Після цього литовське військо продовжило марш в Україну, а під Смоленськом лишився тільки загін Рамініка (не вдалось встановити особистість).

Далі подається опис облоги Глухова, який у хроніці наведений досить достовірно. Особливо важливими є звістки про «погану допомогу татар і козаків» королівському війську, про штурми, очолювані князем Михайлом Вишневецьким і Францем, графом Грамоном. Однак тут маємо певне перебільшення, бо князь Михайло брав незначну участь у цій кампанії. На додачу він відморозив ногу та йому довелось ампутувати частину п'яти й кілька пальців. Що стосується графа Грамона, то він дійсно брав активну участь в облозі Глухова. Це Арман де Грамон граф де Гіш (1637-1673), один із героїв романів О. Дюма «Двадцять років по тому» і «Віконт де Бражелон, або Десять років по тому». Поруч з ним воювали його сини, зокрема герцог Антуан де Грамон, одружений з племінницею кардинала Рішельє, в майбутньому маршал Франції, один з героїв роману О. Дюма «Віконт де Бражелон, або Десять років по тому» [7]. 7 лютого 1664 р. згадується відправлення канцлера ВКЛ (ним тоді був Криштоф Сигізмунд Пац) і референдарія (радник короля в Речі Посполитій, займався розглядом листів, скарг перед тим, як передати їх королю) ВКЛ (ним тоді був Ципріан Павел Бжостовський) до литовської армії, щоб пришвидшити об'єднання їх з коронним військом (вони таки об'єднались). У «ТЕ» згадано військову раду, де мали обговорюватися подальші дії війська у зв'язку із наближенням великої армії московитів; про зняття облоги Глухова і марш королівського війська на Сівськ, про зіткнення з 25-тисячним об'єднаним військом князя Григорія Ромодановського і лівобережного гетьмана Івана Брюховецького. Про всі ці події говориться побіжно, але куди більшу увагу творців хроніки привертає опис аудієнції Яна Казимира з двома султанами Кримського ханства.

Ймовірно на цій аудієнції обговорювалось питання про дії Орди як союзного війська Речі Посполитої і здійснення надалі нападу 20-тисячного війська безпосередньо на Московію. Основна ж частина війська Речі Посполитої 21 лютого рушила на Новгород-Сіверський, а 26 лютого король наказав кінноті руського воєводи Стефана Чарнецького виступити проти сил Ромодановського, чому перешкодив тонкий лід на р. Десні. Але й про це йдеться досить лаконічно. Куди ширше розповідається про ці події в щоденнику шляхтича Яна Антоні Храповицького [1, с. 458-461]. Тут хроніка стисло інформує про важливий епізод в українській історії - арешт 28 лютого знаменитого козацького полковника Івана Богуна, який тоді був наказним гетьманом. «ТЕ» не тільки пише, що його звинуватили в зраді, але й конкретизує це звинувачення: Богун обіцяв Брюховецькому, що коли той вчинить напад в одному місці, «то він [Богун - Ю. М., В. Д] нападе в іншому». Нижче йдеться про страту Богуна.

Далі автори розповідають про події 29 лютого 1664 р. довкола Сосниці. Оскільки її зайняли московити, на підмогу король відправив «молодшого Са- пігу з 4 000 солдатів». Тут мається на увазі Казимир Ян Павел Сапіга (1642-1720), який був підстолієм ВКЛ у 1661-1663 рр. (підстолій - помічник стольника, який відав обслуговуванням трапези короля або великого князя), а в майбутньому - гетьманом ВКЛ. Він був сином Павла Яна Сапіги (1609-1665), гетьмана великого литовського з 1656 р. До речі, згаданий Храповицький вважає, що цією підмогою командував сам гетьман ВКЛ Павел Сапіга, і це ми вважаємо достовірним. Молодший Сапіга міг бути в загоні батька, але не командувати цією частиною війська. Королівська армія мала рушити до Воронежа, під яким стояли Ромодановський і Брюховецький зі своїми військами.

Армія перейшла Десну і невдовзі відбулася триденна битва, яка в «ТЕ» описана відносно повно і з оригінальними деталями. Насамперед це стосується історії з полоненням гетьмана Брюховецького, якого поляки не впізнали і думаючи, що це один із жовнірів їхнього війська, відпустили його. Згаданий Храповицький лише одним реченням пише про цю подію: «Брюховецький мало не потрапив до (наших) рук». Врешті королівське військо відступило, і це можна розглядати як переломний момент у поході.

Подальший текст «ТЕ» з описом другого етапу походу ми дамо в іншій розвідці. У цій же наводиться текст «ТЕ» з описом першого етапу.

Висновок

Досліджений нами фрагмент хроніки «ТЕ» дає яскраве свідчення про те, як відомості про події в Україні поширювалися всією Європою, насамперед в німецькомовних державах. Описуючи події, автори загалом поділяли погляди польсько- шляхетської історіографії, але водночас намагалися бути об'єктивними й неупередженими. Інформація «ТЕ» ґрунтувалася переважно на польських джерелах, а також на свідченнях німецьких офіцерів на службі Речі Посполитої. Вона є досить лаконічною, містить певні помилки, але водночас і оригінальні звістки. Сподіваємось, що ці дані будуть корисними науковцям, особливо тим, хто досліджує козацьку добу.

«Про те, що того 1664 року відбулось найбільш значного у королівстві Польському, переважно в Україні при поширенні козацького повстання, між польським королем Яном Казимиром і московитським військом, а також про те, що було на Сеймі у Варшаві при надходженні справи Любомирського» Theatrum Europaeum, Bd. ІХ., Franckfurt am Maeyn, 1672. S. 1251-1253.

Ян Казимир знову вирушив зі своєю до сих пір непереможною армією від Баби (Baba) шляхом до Сосниці (Sotnik), нового міста з численними млинами, якому 4/14 січня надав королівський захист. Тоді там були московитські посланці, які не лише були забезпечені повністю продовольством, але й знаходились під захистом окремого загону. Тим не менше, місто було звільнено для короля, а самі вони відправились зі 100 чоловіками назад до царя. Король продовжив свій шлях до Коропа і пройшов маршем впритул до Батурина. Його Величність планував виманити в поле Брюховецького, козацького главу і гетьмана, який мав у себе тисячу козаків і багато зброї (вірогідно, 100 гармат), однак той відчував себе в небезпеці за стінами і валами. Проте король наказав коронному хорунжому Собеському та ще й підпорядкованому польській короні козацькому вождю Тетері з'ясувати, чи можна без великих втрат людей звоювати його. Короп проходять далі. Він же сам пішов 15 січня під Короп, де люди Брюховецького спочатку чинили сильний спротив, однак нарешті мета була досягнута, і польський король змушений був залишити людям велику кількість худоби. Коли це відбулося, польський король навів добрий порядок так, щоб рядові солдати і прислуга не змогли сплюндрувати місто й одразу ж продовжив похід на Глухів.

Далі йдеться про те, як Рославль відмовляє литовцям. Однак невдовзі місто Рославль (Rostov) не захотів бути під литовським гетьманом Пацом (Pazen), а йому, оскільки місто було далеко від нього, потрібно було багато часу, тому він зі своїм лівим флангом відправився до короля. Московити, дізнавшись про цей прорив, дуже скоро і швидко поспішили з 10 000 солдатів під командуванням генерала Борятинського вслід за паном Пацом. Вони посадили більшість своєї піхоти на вози, тому рухались з достатньою швидкістю з тим, щоб не дати з'єднатись литовцям з польською королівською армією. Також до них пристав один із полковників зі 6 000 осіб, і він мав риссю атакувати гетьмана.

Гетьман певний час був всередині (табору), він прийняв залюбки його укріплення і наказав генералу обозному Полубинському, який пройшов уже доволі добру відстань вперед, знову повернутись назад; той доволі швидко розвернувся і зупинився на відстані пів милі від гетьмана. Перед тим як він вже зміг наблизитись до гетьмана, той вже був на полі битви, про що Полубинському сповіщено звуком гармати. Оскільки обидві партії були жорстко налаштовані одна проти одної, Полубинський атакував фланг московитів яро і настільки вдало, що вони швидко спасалися втечею, так що багато з них у хаосі втратили життя по дорозі, а велика кількість попала у полон, і все це відбулося з боку московитського Брянська.

Після такого сильного удару генерал Пац (Patz) і Полубинський продовжили свій шлях без перешкод до короля. Правий фланг литовської армії рушив у похід туди (під Глухів), а пану Рамініку (Raminiec) було наказано з декількома компаніями стояти на річці перед Смоленськом.

Глухів відбиває штурм поляків. Однак перед Глуховом польському війську дещо не поталанило, хоча вбито 12 0000 татар і московитів, військо не хотіло чути про королівську милість. Після цього поляки вирішили взяти це місто силою, дали розпорядження виділити десь 2 000 солдатів і 60 старших офіцерів через погану допомогу татар і козаків, які поляків не дуже захищали. Чотири міни, підготовлені до штурму, були підірвані, однак це дало малий результат, а поляки у відповідь отримали собі ще більше (шкоди). Потім король через ці пробоїни вирішив влаштувати новий штурм. Від литовської армії в табір прибуло 1 500 мушкетерів і частину їх швидко розташували перед новим штурмом поряд із князем Михайлом Вишневецьким, а другу з Францем, графом Грамоном - біля короля, який наказав їм проявити при штурмі свою хоробрість, і тим самим він висловить їм свою чоловічу любов.

Через декілька днів після штурму мешканці міста хотіли відправити до короля з заручниками свого коменданта по імені Дворецький. Така пропозиція була у практиці козаків, коли влаштовували передачу найповажніших мешканців, тобто тримали, а потім повертали назад заручників.

У той самий час поляки продовжують осаду Глухова. Після того король 28 січня (7 лютого) відправив литовського канцлера, а також їхнього гофмаршала і референдарія до литовської армії для того, щоб об'єднати обидва фланги. Він розпорядився сам зібрати військову раду, де вирішували питання, чи залишити місто, чи все ж ще залишалась надія на те, щоб задіяти інші загони, що перебувають в іншому місці. Вагомою причиною відступу був страх перед тим, що московити могли там закріпитися, про що надходили відомості, що вони з великою армією чисельністю 80 000 осіб прийдуть на допомогу оточеним. Через те змушені були швидко вирушити з табору і прямувати на Сівськ (Sivske), де перебували литовці. Туди ж мали прибути московити, і коли ще ці не наблизились, як несподівано наскочили на не дуже сильний у 25 000 осіб загін під командуванням генерала Ро- модановського і Брюховецького, які звідти прибули в Україну влаштувати диверсію проти поляків.

Король дає аудієнцію першому султану. Під Глу- хів прибули два татарських султани або генерали до короля, однак, перш ніж ці наблизились сюди, дано розпорядження піднести їм дорогий одяг, а старшому з них навіть прикрашений золотими речами, соболями і діамантами, а молодшому - плаття прикрашене риссю і рубіновими кнопками. При аудієнції вони висловили бажання, щоб їхні мурзи, тобто старшини могли бути присутніми при його величності. Однак у цьому їм відмовлено. Після аудієнції вони разом з імперським радником мали трапезу в іншому наметі, і король наказав пожалувати старшому 1 000, а молодшому 500 дукатів, а їхнім мурзам і свиті окремі подарунки. Обидва литовські фланги об'єдналися з польською армією. Під Сівськом королівські пани комісари нарешті об'єднались з обома флангами литовської армії. Перша армія до 6 травня залишалась на службі, навпаки другій обіцяно під Рославлем чотири мільйони, коли третя між Івановим днем і 10 грудня відпочивала, а четверта мала бути перед сеймом.

Король повертається до Новгорода-Сіверського. Після цього обидві армії були презентовані королю у з'єднаній зустрічі, і його величність доручив пану Пацу командування литовською армією. Після того від інших, коронної, а також від татарської армій, відправлено 20 000 осіб вчинити напад на Москву і завдати шкоди країні. Решта мала піти з королем на Новгородок у Сіверії [Новгород-Сіверський], малось на увазі, що це дасть можливість потім набагато легше посилити себе, оскільки в цьому було таємно досягнуто порозуміння. З такою надією армії вирушили 21 лютого з-під Сівська, після чого відпочивали декілька днів. Однак через поганий шлях, оскільки пішла велика вода, вони не могли долати більше ніж дві милі і так вони влаштовували багато разів у наступний другий, третій і четвертий день. Коли вони підійшли до Новгорода-Сіверського, то побачили, що їхній компас зовсім неправильний. А до того ж московити тих, які обіцяли підготувати місце, з королівськими листами до мешканців спіймали і стратили. Це стало причиною того, що король на свої очі побачив, що це місце є зручним і з сильним гарнізоном і дав розпорядження силою не нападати. Польська армія висувається звідти. 16/26 лютого армія пройшла три милі й отримала від одного полоненого свідоцтво, що Ромодановський зі своєю армією цього дня має перебувати у Воронежі, тому король одразу наказав руському (Reussen) воєводі, пану генералу Чарнецькому, відправитись туди зі свіжою кіннотою. Однак він отримав знову ту саму невирішену справу, оскільки його провідник вивів його на той бік лісу, де не можна було провести битву. Рушив далі. 17/27 армія підійшла до Десни з великими труднощами через велику артилерію і чисельні вози. Пан Чарнецький увечері все ж таки здійснив з кіннотою марш уперед, для того щоб виявити ворога. Однак старий лід не давав можливості йому перейти через річку, тому призначені ним люди знайти прохід потонули, через що він наступного дня повернувся. Козацького генерала Богуна арештовано. Того дня, 18/28 лютого, армія відпочивала, і тоді ж пана Богуна, одного із козацьких начальників, які командували козаками, що перебували при королі, було взято під арешт із звинуваченням, що він обіцяв генералу Брюховецькому те, що він мав намір, коли він, генерал, нападатиме в одному місці, то він нападе в іншому. Сосниця зайнята московитами. 18/29 лютого король відправив молодшого Сапігу з 4 000 солдатами на підмогу до міста Сосниці, яке нещодавно дотримувалось королівської милості, а зараз було зайнято московитами, а тим часом армія вирушила разом з військовою радою опівночі і підійшла до Воронежа, де генерал Ромадановський з 25 000 солдатами розташувались у лісі. Поляки й московити вступили впритул у бій один з одним. Вся армія успішно перейшла через річку Десна, оскільки вночі вона сильно замерзла. Московити доволі швидко виступили проти поляків з-за дерев. Король наказав людям на один день 20 лютого (1 березня) відступити з тим, щоб виманити ворога на відкриту рівнину, піти через воду і пройти через підготовлений перед цим міст, поки деякі компанії кінноти під командуванням По- тоцького змушені були там стояти з наказом битися з московитами і в будь-якому випадку відступити через міст і приєднатися до армії. німецька хроніка театр європа

Передові загони б'ються один проти одного. Атака ще не відбулась, а московитські загони у 3 000 кіннотників, які Брюховецький повів сам, почали наступати на польських вершників. Ці також почали з усією завзятістю чинити опір так, що більше ніж 30 з них поклали і велику кількість з кривавими головами і покаліченими частинами тіла вивели зі строю. Після цього польська компанія рушила доволі упорядковано назад через згаданий міст до своєї армії, так що на одному з пагорбів було усе приведено в повний бойовий порядок. Брюховецького незрозумілим чином захоплено в полон. Брюховецький поспішив зі своїм авангардом, з сімоома невеликими польовими гарматами через міст і розташувався на рівнині, однак з такою безпечністю, що він попав у руки декількох поляків. Натомість при цьому він мав надзвичайне щастя, що поляки його не впізнали і з думкою, що він належить до їхнього загону, дозволили йому поскакати звідти. Московити не хочуть серйозно зв'язуватися з поляками. Упродовж усього того дня і наступної ночі польська армія залишалась на місці, хоча було доволі холодно, і піхота змушена була багато стояти, а потім вступити в баталію, поки ворог наступного дня, 20 лютого (1 березня) знову пішов звідти через воду і туди до свого табору, у середину лісу, який пройшов з таким поспіхом, що Брюховецький загубив одну гармату. Королівська армія залишалась стояти ще певний час у порядку баталії і лише на милю далі відправила свій обоз. Можна було скоро переконатись, що московити повністю заблокувались за деревами так, що ледь кого з них можна було побачити за ними, з огляду на це король наказав своїм загонам, щоб вони стали на пости біля Новгорода-Сіверського. Коли поляки почали відступ, московити вийшли на те місце, де стояли поляки і там стали. Однак як тільки вони невдовзі побачили перші загони вершників, то одразу знову сховались за дерева. З цього король міг зрозуміти, що московити не хочуть продовжувати битися з ними [поляками], то він наказав армії йти до найближчого села, де був обоз, з тим, що вони могли справитися з тими труднощами, яких вони зазнали за три дні перебування в баталії, і хоч трохи відновили [сили].

Бібліографічні посилання

Chrapowicki J. A. Diariusz. Warszawa, 1978. T. 1. 664 c.

Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Нью Йорк, 1985. 712 с.

Ковальский Н. П., Мыцык Ю. А. Немецкое историческое сочинение «Theatrum Europaeum» об освободительном движении украинского народа в первой половине XVII века. Вопросы рабочего и национальноосвободительного движения. Днепропетровск, 1975. Вып. 2. С. 120-135.

Lipinski W. Z dziejow Ukrainy. Krakow, 1912. 381 c.

Літвіненко Є. В. Німецька хроніка «Theatrum Europaeum» як джерело з історії України другої половини XVII - початку XVIII століття і пам'ятка історіографії. К., 2012. 19 с.

Луняк Є. Козацька Україна XVI-XVII ст. очима французьких сучасників. Ніжин, 2013. С. 84.

Луняк Є. Персонаж Александра Дюма під стінами Глухова на початку 1664 р. Сіверщина в історії України: зб. наук. пр. К., 2013. Вип. 6. С. 177-179.

Мицик Ю., Свешніков I. У світлі німецької хроніки. Жовтень. 1985. № 7. С. 83-91.

Мыцык Ю. А. «Літописец» Дворецких - памятник украинского летописания XVII в. Летописи и хроники. М., 1984. С. 231.

Мыцык Ю. А. Записки иностранцев как источник по истории Украины (вторая половина XVI - середина XVII в.). Днепропетровск, 1981. 75 с.

Наливайко Д. С. Україна другої половини XVII ст. у західноєвропейських історико-літературних пам'ятниках. Український історичний журнал. 1972. № 1. С. 133-137.

Україна та Польща крізь призму століть. Ніжин, 2014. 301 с.

References

Chrapowicki J. A. (1978) Diariusz. Warszawa, 1978. 2. Doroshenko D. (1985) Hetman Petro Doroshenko

P 664 [in Polish]. [Hetman Petro Doroshenko]. New York. P. 712.

[in Ukrainian].

Kovalskiy N. P., Mytsyk Yu. A. (1975) Nemetskoe istoricheskoe sochinenie «Theatrum Europaeum» ob osvoboditelnom dvizhenii ukrainskogo naroda v pervoy polovine XVII vek. [German historical work "Theatrum Europaeum" about the liberation movement of the Ukrainian people in the first half of the 17th century]. Questions of the labor and national liberation movement. Dnepropetrovsk. P 120-135 [in Russian].

Lipinski W. (1912) Z dziejow Ukrainy. Krakow. P 381[in Polish].

Litvinenko Ye. V (2012) Nimetska khronika „Theatrum Europaeum” yak dzherelo z istorii Ukrainy druhoi polovyny XVII-pochatku XVIII stolittia i pamiatka istoriohrafii [The German chronicle „Theatrum Europaeum” as a source of the history of Ukraine in the second half of the 17th-beginning of the 18th century and a monument of historiography]. K.-P.19 [in Ukrainian].

Luniak Ye. (2013) Kozatska Ukraina XVI-XVII st. ochyma frantsuzkykh suchasnykiv [Cossack Ukraine of the XVI-XVII centuries. through the eyes of French contemporaries]. Nizhyn, P 84. [in Ukrainian].

Luniak Ye. (2013) Personazh Aleksandra Diuma pid stinamy Hlukhova na pochatku1664 r. [The character of Alexander Dumas under the walls of Glukhov at the beginning of 1664]. Severshchyna in the history of Ukraine: Collection. of Science Ave. K.: Hlukhiv. P 177-179 [in Ukrainian].

Mytsyk Yu., Sveshnikov I. (1985) U svitli nimetskoi khroniky. Zhovten [In the light of the German chronicle]. № 7. P 83-91 [in Ukrainian].

Mytsyk Yu. A. (1984) «Litopisets» Dvoretskih- pamyatnik ukrainskogo letopisaniya XVII v. ["Chronicler" by Dvoretsky - a monument of Ukrainian annals of the 17th century]. Annals and Chronicles. 1984. P 231 [in Russian].

Mytsyk Yu. A. (1981) Zapiski inostrantsev kak istochnik po istorii Ukrainyi (vtoraya polovina XVI - seredina XVII v.). Dnepropetrovsk. P 75. [in Russian].

Nalyvaiko D. S. (1972) Ukraina druhoi polovyny XVII st. u zakhidnoievropeiskykh istoryko-literaturnykh pamiatnykak. [Ukraine of the second half of the 17th century in Western European historical and literary monuments]. Ukrainian Historical Journal. № 1. P 133137 [in Ukrainian].

(2014) Ukraina ta Polshcha kriz pryzmu stolit [Ukraine and Poland through the prism of centuries]. Nizhyn, 2014. Р 301 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru/