Голодомор в Україні 1932-1933 рр.: реакція західної спільноти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Голодомор в Україні 1932-1933 рр.: реакція західної спільноти

Баченко Антон Олександрович

аспірант, кафедра всесвітньої історії та археології УДУ

імені М. Драгоманова, Київ

Анотація

У статті подано огляд та аналіз реакції представників інших країн, і перш за все європейського суспільства, на події 1932-1933 років. В той час, коли в Україні вирував голод, штучно створений радянською владою, в європейському світі це питання майже не порушувалося в інформаційному просторі. Проте, варто зазначити, що звістки про трагічні події доходили до інших країн. У дослідженні аналізується яким чином СРСР намагався приховувати інформацію стосовно подій в Україні. Розкриваються особливості контактів радянських та західних дипломатів. Подано огляд європейської преси тих років, яка тим чи іншим чином торкалася у своїх інформаційних звітах питання Голодомору в Україні в 1932-1933 роках. Розкрито особливості сприйняття та реакції європейського загалу голоду, який вибухнув в Україні. У дослідженні подані приклади публікацій у деяких європейських газетах, які ілюструють, що інформація стосовно голоду в Україні все ж доходила до засобів масової інформації європейських країн. В той же час проаналізовано яким чином Радянський Союз намагався протидіяти поширенню інформації та які кроки робив задля недопущення розголосу трагічної ситуації в Україні в 1932-1933 роках. У дослідженні також наводяться приклади діяльності закордонних журналістів, які намагалися показати правду та розповісти світу про Голодомор в Україні. Розкрито реакцію західного суспільства на звістки про жахливі події в Україні в 19321933 роках. Проаналізовано яким саме чином через небагатьох свідків західне суспільство могло дізнатися про Голодомор в Україні.

Практичне значення даної статті полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані науковцями ЗВО та наукових установ, аспірантами, студентами під час написання наукових робіт та досліджень, присвячених суміжній тематиці.

Ключові слова: Голодомор, національні меншини, світова спільнота, міжвоєнна Європа, Україна.

Bachenko Anton Oleksandrovych PhD student, Department of World History and Archeology of M. Dragomanov State University, Kyiv

Abstract

HOLODOMOR IN UKRAINE 1932-1933: WESTERN SOCIETY'S REACTION

The article provides an overview and analysis of the reaction of representatives of other countries, and primarily of European society, to the events of 1932-1933. At the time when the famine was raging in Ukraine, artificially created by the Soviet authorities, in the European world this issue was hardly discussed in the information field. However, it is worth noting that news of the tragic events reached other countries. The study analyzes how the USSR tried to hide information about events in Ukraine. The peculiarities of contacts between Soviet and Western diplomats are revealed. An overview of the European press of those years, which in one way or another touched on the issue of the Holodomor in Ukraine in 1932-1933 in its information reports, is presented. The peculiarities of the perception and reaction of the European public to the famine that broke out in Ukraine are revealed. The study provides examples of publications in some European newspapers, which illustrate that information about the famine in Ukraine still reached the mass media of European countries. At the same time, it is analyzed how the Soviet Union tried to prevent the spread of information and what steps it took to prevent the tragic situation in Ukraine from being publicized in 1932-1933. The study also provides examples of activities of foreign journalists who tried to show the truth and tell the world about the Holodomor in Ukraine. The reaction of Western society to the news about the terrible events in Ukraine in 1932-1933 is revealed. An overview of how Western society could learn about the Holodomor in Ukraine through a few witnesses is given.

The practical significance of the article is that its materials can be used by scientists of higher educational institutions and scientific institutions, graduate students, and students when writing scientific papers and researches devoted to related topics.

Keywords: Holodomor, national minorities, world community, interwar Europe, Ukraine.

Постановка проблеми

голодомор україна радянський західний

Події 1932-1933 років стали однією з найтрагічніших сторінок української історії. В той час, коли на сьогодні дослідження обставин та реалій того часу, аналіз документів та джерел відбувається ретельно та неупереджено, в ті роки висвітлення будь-якої інформації стосовно голоду в Україні переслідувалося з боку радянської влади. На сьогодні, з появою низки раніше засекречених документів, відбувається детальне осмислення різних аспектів тих трагічних подій. У зв'язку з посиленням інтересу до історії України у світі варто визначити яке саме місце мали події 1932-1933 року в інформаційному просторі Європи 30-х років ХХ століття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

До проблеми висвітлення тематики Голодомору в закордонних працях та закордонних ЗМІ того часу зверталися деякі науковці у процесі дослідження різних аспектів тих трагічних подій. Зокрема матеріали про реакцію західних країн можна зустріти у працях науковців Інституту досліджень Голодомору та Українського центру дослідження Голодомору.

Мета статті

Метою даної статті є простежити та охарактеризувати реакції західної спільноти на Голодомор 1932-1933 років та особливості висвітлення цієї тематики в закордонному інформаційному просторі.

Виклад основного матеріалу

Про події, які відбувалися у Радянському Союзі тогочасна Європа мала лише приблизне уявлення, адже суттєвою перешкодою на шляху поширення інформації була закритість та тоталітарна цензура СРСР, яка не допускала розголошення жодної інформації, крім тієї, яку вважали за необхідне.

Аналізуючи те, яка інформація стосовно подій 1932-1933 років доходила до Європи та чи знали європейці про страшні події, які відбувалися в Україні, звертаємося до сучасних досліджень європейських науковців. Так, А. Каппелер, науковець з Інституту східноєвропейської історії Віденського університету, нещодавно здійснив вагомий огляд європейських газет того часу, на основі якого проаналізував деякі аспекти поінформованості Європи в ті роки.

За його словами у ті роки Радянський Союз намагався приховати події, що відбувалися. Було введено повну інформаційну блокаду, радянська влада намагалася цілковито обмежити можливість пересування по своїй території іноземних кореспондентів та збирання ними будь-якої інформації. Також була введена заборона на виїзд іноземних журналістів. Репортажі тих кореспондентів, які все ж змогли відвідати СРСР, піддавалися жорсткій цензурі, значна кількість матеріалів з них вирізалася та заборонялася до розголосу.

Також А. Каппелер зазначав про те, що уряди багатьох європейських країн знали про голод в Україні, проте західні дипломати не хотіли якимось чином погіршити відносини з Радянським Союзом, а тому намагалися не порушувати цю тему та не акцентувати на цьому увагу [11].

Не дивлячись на це, інформація про трагічні події, які відбувалися в Україні, доходила до засобів масової інформації і на сторінках європейських газет періодично з'являлися повідомлення, присвячені трагічним подіям. Варто зазначити, що також мала місце певна неточність, яка навіть сьогодні трапляється у неофіційних західних джерелах, а в ті роки не була рідкістю. Так, деякі газети на своїх шпальтах повідомляли про голод, який відбувався «на Півдні Росії» або на «південному заході Росії». В той же час, нерідко зустрічалися газети, в яких вживалися формулювання «про голод в Україні, на Північному Кавказі та Нижній Волзі».

За оцінками А. Каппелера преса європейських країн відносно регулярно у період 1932-1933 року повідомляла про різні факти та події, пов'язані з голодом. В той же, аналізуючи західні друковані видання, дослідник дійшов висновку, що преса Центральної та Західної Європи знала досить мало про пік голоду, який припав на весну - літо 1933 року. Це свідчить про те, що радянська цензура змогла приховати переважну більшість фактів та свідчень пов'язаних із трагічними подіями в Україні [11].

Одним з найбільш відомих західних журналістів, які писали про Голодомор був Гарет Джонс. Він відвідав Україну в 1933 році і на власні очі бачив масштабний голод. Його статті привернули увагу міжнародної спільноти, хоча радянська влада намагалася дискредитувати його свідчення. У липні 1931 року Г. Джонс відвідав УСРР. Він описував аспекти буття простих людей та став свідком жорстоких репресій радянської влади по відношенню до українського селянства. Після поїздки до Радянського Союзу та повернення він опублікував серію статей в британських та американських газетах, таких як «Evening Standard» і «The New York Evening Post», де описав жахливі умови життя українських селян і масштаби голоду. Наприклад, в одній з його статей Джонс писав: «Я пройшов через села, де люди помирали від голоду, де люди лежали в мертвій тиші з виснаженими обличчями і голодними очима». У березні 1933 року Г. Джонс опублікував репортаж про голод в Україні на сторінках газети «The Manchester Guardian». Загалом журналіст опублікував в європейських засобах масової інформації понад 20 статей про великий голод в Україні [2].

В той же час траплялися журналісти, які потрапляли під вплив радянської пропаганди та заперечували справжні масштаби голоду в Україні. Таким були Л. Фішер, який працював у «The Nation» та поширював радянську точку зору; В. Дюранті, кореспондент «New York Times» в Москві, який у своїх статтях також заперечував масштаби Голодомору.

Французькі та німецькі газети теж публікували суперечливі повідомлення про Голодомор. З одного боку, деякі видання піддавали сумніву офіційну радянську версію і публікували статті про катастрофічну ситуацію в Україні. З іншого боку, знаходилися і такі видання, які повторювали радянську пропаганду, заперечуючи або применшуючи масштаби трагедії. Так, французька газета «Le Matin» публікувала статті про катастрофічні наслідки радянської політики в Україні, тоді як видання «L'Humanite», на своїх шпальтах копіювало московську пропаганду [4].

Інформація про голод в Україні викликала різні реакції у суспільстві. Деякі громадські організації та окремі особи непокоїлися ситуацією і намагалися привернути більше уваги до трагедії. Наприклад, деякі українські діаспорні організації у Франції та Великій Британії активно поширювали інформацію про Голодомор і закликали до міжнародної допомоги.

Проте, політичні лідери в Європі здебільшого уникали прямих заяв або конкретних дій, направлених на конфронтацію з СРСР через власні економічні та дипломатичні інтереси. Незважаючи на повідомлення про голод, багато країн продовжували торгівлю з Радянським Союзом і підтримували дипломатичні відносини. Уряд США теж був досить обережним у своїй реакції. Американські дипломати знали про голод, але адміністрація президента Франкліна Д. Рузвельта вирішила не робити публічних заяв, оскільки у 1933 році відбувалося офіційне визнання СРСР. Деякі американські політики та громадські діячі висловлювали занепокоєння, але офіційної реакції країни не відбулося [5, с.31].

Варто зазначити, що хоча на офіційному рівні не робилося значних кроків для допомоги Україні або хоча б визнання голоду, проте чимала кількість благодійних організацій, церковних громад та української діаспори намагалися привернути увагу до голоду. Вони організовували акції, писали листи урядам та газетам, намагаючись донести правду про трагедію.

Паралельно із цим радянський уряд усіляко заперечував голод і розгорнув широку пропаганду для дискредитації свідчень західних журналістів. Організовувалися спеціальні показові тури для іноземних кореспондентів, де їм показували «успіхи» колективізації. В часи, коли переважна кількість інформації поширювалася через газети, та не мала такої швидкості розповсюдження як у наш час, такі методи мали значний успіх. Пропаганда мала вплив на світове сприйняття ситуації. Багато людей на Заході, особливо ті, хто симпатизував соціалістичним ідеям, були схильні вірити офіційним заявам Радянського Союзу.

Уже у травні 1932 року у німецькій газеті «Vossische Zeitung» з'явився репортаж про голод в Україні. Кореспондент В. Штайн розповідав: «...про голодуючих селян, які виживають завдяки корму для худоби, масово їдуть до Одеси та продають там все, що мають, щоб роздобути буханку хліба або кінську кістку.». Через кілька днів схожа стаття з'явилася і у французькій пресі [11].

Влітку 1932 року стає все більше повідомлень про голод. Зокрема, деякі австрійські газети опублікували допис, який поширило американське інформаційне агентство. В австрійській газеті «Das Neue Wiener Journal» писали таке: «Той, хто не бачив цього на власні очі, навряд чи може уявити собі жах цього безпрецедентного нещастя. Сотні тисяч, навіть мільйони нещасних і обірваних селян, з усім своїм майном у мішку за плечима, вирушають у похід, не знаючи, куди йти. Це безпрецедентне блукання в пошуках їжі повністю змінило зовнішній вигляд країни. Цілі села були покинуті» [1].

Згодом у європейських газетах зустрічаємо повідомлення, що стосувалися прийняття закону СРСР відомого під назвою Закон про п'ять колосків.

Преса інформувала про масштабні вилучення зерна у селян та про сурові покарання та репресії, до яких вдавалася радянська влада.

На початку 1933 року у британській пресі М. Маггерідж, британський журналіст і кореспондент газети «Manchester Guardian», також повідомляв про голод в Україні. Він таємно подорожував селами України і бачив на власні очі страждання та смерть селян. У своїх статтях він описував сцени масового голоду і смерті, підтверджуючи повідомлення Джонса. М. Маггерідж писав: «Голод в Україні - це штучно створена катастрофа, наслідок радянської політики». Кореспондент повідомляв про голод, безлюдні села і робив висновок, що це був «організований голод». Водночас, він говорив, що частину зерна, конфіскованого у селян, все ще продовжували експортувати і він прогнозував, що становище значно погіршиться перед літніми жнивами, і голод пошириться на інші регіони [4].

Певним чином брак інформації заповнювали небагаточисельні листи очевидців катастрофи. Деякі з таких листів публікувалися у газетах. Наприклад, у лютому 1933 року в австрійській газеті було опубліковано лист, в якому зустрічалися численні свідоцтва страшенного голоду. Важливим свідком трагічних подій став австрійський фотограф А. Вінербергер. Він робив фото таємно а потім переправляв їх за кордон по дипломатичних каналах. На жаль, більшість фото зберігалися у архівах і побачили світ лише нещодавно. На його світлинах було зафіксовано масштаби Голодомору [7].

Історик А. Капеллер стверджує, що перший комплексний аналіз Голодомору було здійснено в консервативній віденській газеті «Reichspost» 16 липня 1933 року. Там йшла мова про величезну смертність та аналізувалися причини трагедії. Автор тієї статті у своєму огляді спирався на листи численних постраждалих з охоплених голодом регіонів.

20 серпні 1933 року на сторінках віденської газети «Reichspost» було опубліковано звернення архієпископа Відня кардинала Теодора Іннітцера. Він звертався до міжнародного співтовариства з проханням допомогти тим людям, які вмирали від голоду в Україні. Це був перший випадок офіційної реакції на заході. Каппелер наголошує, що це була «перша і єдина чітка заява людини з офіційним статусом у всій Центральній і Західній Європі на підтримку голодуючих» [11].

Наприкінці 1933 року в Європі почастішали повідомлення про голод. У французьких, британських та австрійських газетах наводили свідчення очевидців та ствердження про штучно організований голод.

Таким чином, більшість газет західної Європи повідомляли про Голодомор в Україні, концентруючись на висвітленні питань аграрної політики та на різних проявах голоду. Чимало повідомлень публікувалося в австрійських газетах, що дослідники пов'язують із історичною близькістю

Австрії та Західної України. Паралельно працювали комуністичні газети, які повторювали радянські гасла. Крім того, ліберальні французькі газети були досить обережні у публікаціях та не критикували радянський уряд.

Більшість ЗМІ сходилися у думці про те, що голод був результатом насильницької колективізації, проте варто зазначити, що уже в той час були видання, які стверджували, що голод, організований радянською владою, мав на меті перш за все знищення українського народу. Так, у серпні 1933 року французьке видання «Journal des debats» цитувало журналіста із Риги, який стверджував, що боротьба за хлібозаготівлі насправді була боротьбою проти національного руху українців. Схожий інформаційний напрям мало і повідомлення у французькій газеті «Le Matin» від журналістки Сюзанни Бертійон, 30 серпня. Коментар мав заголовок: «Голод в Україні. Систематично організований для знищення народу, єдиною провиною якого є прагнення до свободи» [5, с.33].

В той же час стосовно подій в Україні було чимало скептицизму. У серпні 1933 року відбувся візит французького політика Едуарда Ерріо до Радянського Союзу Під час цієї поїздки йому демонстрували ідилічну картину ніби в Україні все добре і населення не страждає від голоду. Повернувшись, він наголошував, що «Україна - це один великий сад». Його думка розійшлася через ЗМІ. Такі заяви дуже майстерно використовувала радянська пропаганда, яка підкреслювала і в західному інформаційному полі, і у власних газетах що, нібито, голоду немає [10].

Варто також зазначити про те, що окрім Франції та Австрії, питання голоду у Радянському Союзі також порушувалося і в Німеччині. Так, консул Німеччини А. Хенке, який працював у Києві, бачив ситуацію з голодом, яка склалася в Україні. У травні 1933 року він повідомляв своє керівництво про те, що голод посилився: «Особисто я при кожному виході в місто бачу, як люди падають від голоду й залишаються лежати на вулиці, а перехожі звикли до цього й не звертають особливої уваги». Він також доповідав керівництву про те, що перед приїздом Е. Еріо, радянська влада ретельно готувалася до цього задля того, щоб справити найбільш сприятливе враження та замаскувати справжню ситуацію. Ще один німецький консул К. Вальтер, який працював у Харкові, також бачив ситуацію на власні очі. У звіті він повідомляв про те, що стан села особливо викликає занепокоєння, а колективізація фактично зруйнувала уклад життя мільйонів селян. Він зазначав про мільйони загиблих та про «високу ціну комуністичних експериментів» [5, с. 32]. Подіну формацію доповідали і польські дипломати, які перебували в той час на території Радянського Союзу.

Восени 1933 р., коли наслідки катастрофи стали очевидними, газети по всьому світу все частіше публікували різні повідомлення про голод в Україні.

Московський кореспондент газет «Манчестер Гардіан» та «Крісчен Сайєнс Монітор» В. Чемберлін, якому вдалося відвідати деякі райони України та Північного Кавказу, був глибоко вражений наслідками голоду.

Він, для того щоб написати правду, виїхав з СРСР. Його книга, яка називалася «Залізний вік Росії» вийшла у Бостоні. Автор повідомляв що голод охопив територію з населенням 60 мільйонів, а число померлих становило щонайменше 3-4 мільйони осіб. Влітку 1934 року, газета «Нью-Йорк Таймс» опублікувала статтю генерального секретаря Конгресу європейських меншин Е. Амменда. Він уперше назвав цифру 7,5 мільйонів чоловік, які померли від голоду [5, с. 31].

У вересні 1933 року Європейською федерацією українців за кордоном було подано меморандум про голод в Україні на розгляд міністра закордонних справ Великої Британії Д. Саймона. У документі йшла мова про низку заходів, які мали допомогти населенню України. Але реакція іноземних дипломатів була незмінною - вони вирішили не загострювати відносини з Радянським Союзом та зрештою ніяк не відреагували на документ. Поступово, до 1934 року, повідомлення про голод в Україні зникли зі сторінок європейської преси.

Отже, можна зробити висновок, що жителі європейських країн мали можливість прочитати чимало звісток про жахливий голод в Україні 19321933 років. Однак, було чимало чинників, які поступово впливали на свідомість і ці повідомлення були стерті з пам'яті. Капеллер зазначає: «Подальші драматичні події, сталінські "чистки", жахи націонал-соціалізму та Другої світової війни й, не в останню чергу, радянська пропаганда, затьмарили і затуманили спогади про голод 1932-1933 років» [11].

Висновки. Проаналізувавши все вищезгадане, та звернувшись до думки інших дослідників цього питання, можна дійти до висновку, що європейська громадськість ставилася до новин про голод в Україні досить стримано та зі значною недовірою. Повідомлення про Голодомор були сприйняті здебільшого скептично і не мали значної уваги та розголосу у західному суспільстві.

З плином часу все більше архівних документів ставало доступними, публікувалися нові свідчення очевидців, таким чином європейське суспільство усвідомило масштаби трагедії і уже в наш час чимало іноземних істориків почали звертатися до цього питання. Голодомор 1932-1933 років залишив глибокий слід в історії України і світу. Спочатку європейське сприйняття цієї трагедії було обмеженим через радянську пропаганду і політичні обставини. Однак, завдяки зусиллям журналістів, дослідників і громадських активістів, правда про Голодомор стала відомою міжнародній спільноті.

Висвітлення Голодомору в європейських газетах було неоднозначним і дуже часто залежало від політичних уподобань авторів та впливу потужної радянської пропаганди. Хоча деякі журналісти, такі як Г. Джонс і М. Маггерідж, намагалися донести правду про трагедію, їхні зусилля часто підривалися іншими впливовими кореспондентами, такими як В. Дюранті, які підтримували радянську точку зору. Незважаючи на це, інформація про Голодомор поступово проникала в західне суспільство, закладаючи основу для майбутнього визнання цієї трагедії, як одного з найжахливіших актів геноциду ХХ століття.

Література:

1. Applebaum Anne. Red Famine: Stalin's War on Ukraine. - London: Penguin Books Ltd,

2017. - 496 pp.

2. Gamache, R. Gareth Jones: Eyewitness to the Holodomor. Welsh Academic Press, 2018. - 280 pp.

3. Висоцький Р. Голодомор та інформаційна діяльність Українського Бюро в Лондоні протягом 1932-34 рр. Україна Модерна, № 30, 2021. С.24-31.

4. Голодомор у світовому контексті. https://www.ukrainer.net/holodomor-u-

svitovomu-konteksti/

5. Демочко В. Замовчування трагедії Голодомору в Україні провідними державами світу в 30-ті роки ХХ століття. Питання Історії України. 2010. Т.13. С.29-34.

6. Марочко В. Сучасна зарубіжна історіографія голоду 1932-1933 pp. в Україні: нова чи стара інтерпретація? Український історичний журнал. 2006. № 3. С. 186-199.

7. Молдавський Р. Речники правди про Голодомор: Гарет Джонс. https://holodomormuseum. org.ua/news-museji/rechnyky-pravdy-pro-holodomor-garet-dzhons/

8. Молдавський Р. Речники правди про Голодомор: Александр Вінербергер. https:// holodomormuseum.org.ua/news-museji/rechnyky-pravdy-pro-holodomor-aleksandr-vinerberher/

9. Рудницька М. Боротьба за правду про великий голод. Статті. Листи. Документи. Львів, 1997. С. 399-400

10. Сергійчук В. Втрати від Голодомору 1932--1933 років набагато більші, ніж вважають українські демографи. Голос України. 2017. № 17 (6522). С. 8.

11. Що писала тогочасна преса в Європі про Голодомор. https://www.ukrinform.ua/ rubric-world/3791036-so-pisala-togocasna-presa-u-evropi-pro-golodomor.html.

References:

1. Applebaum A. (2017). Red Famine: Stalin's War on Ukraine. London: Penguin Books Ltd. 496 pp. [in English].

2. Gamache, R. (2018). Gareth Jones: Eyewitness to the Holodomor. Welsh Academic Press. 280 pp. [in English].

3. R. Vysotskyi, (2021). Holodomor ta informatsiina diialnist Ukrainskoho Biuro v Londoni protiahom 1932-34 rr. [Holodomor and information activities of the Ukrainian Bureau in London during 1932-34]. Modern Ukraine, 30, 24-31. [in Ukrainian].

4. Holodomor u svitovomu konteksti [Holodomor in the world context]. Retrieved from: https://www.ukrainer.net/holodomor-u-svitovomu-konteksti/ [in Ukrainian].

5. Demochko V. (2010). Zamovchuvannia trahedii Holodomoru v Ukraini providnymy derzhavamy svitu v 30-ti roky ХХ stolittia [Silence of the Holodomor tragedy in Ukraine by the world's leading powers in the 1930s]. Issues of the History of Ukraine, 13, 29-34. [in Ukrainian].

6. Marochko V. (2006). Suchasna zarubizhna istoriohrafiia holodu 1932-1933 pp. v Ukraini: nova chy stara interpretatsiia? [Modern foreign historiography of the famine 1932-1933 pp. in Ukraine: new or old interpretation?] Ukrainian historical journal, 3, 186-199. [in Ukrainian].

7. Moldavskyi R. (2022). Rechnyky pravdy pro Holodomor: Haret Dzhons. [Speakers of the truth about the Holodomor: Gareth Jones]. Retrieved from: https://holodomormuseum.org.ua/ news-museji/rechnyky-pravdy-pro-holodomor-garet-dzhons/ [in Ukrainian].

8. Moldavskyi R. (2022) Rechnyky pravdy pro Holodomor: Aleksandr Vinerberher. [Spokesmen of the truth about the Holodomor: Alexander Vinerberger]. Retrieved from: https:// holodomormuseum.org.ua/news-museji/rechnyky-pravdy-pro-holodomor-aleksandr-vinerberher/ [in Ukrainian].

9. Rudnytska M. (1997). Borotba za pravdu pro velykyi holod [Struggle for the truth about the great famine]. Articles. Letters. Documents. Lviv. [in Ukrainian].

10. Serhiychuk V. (2017). Vtraty vid Holodomoru 1932--1933 rokiv nabahato bilshi, nizh vvazhaiut ukrainski demohrafy [Losses from the Holodomor of 1932-1933 are much greater than Ukrainian demographers believe]. Voice of Ukraine, 17 (6522), 8. [in Ukrainian].

11. Shcho pysala tohochasna presa v Yevropi pro Holodomor [What the European press of that time wrote about the Holodomor]. Retrieved from: https://www.ukrinform.ua/rubric- world/3791036-so-pisala-togocasna-presa-u-evropi-pro-golodomor.html. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru