Дмитро Яворницький - фундатор науково-дослідної кафедри українознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дмитро Яворницький - фундатор науково-дослідної кафедри українознавства

Волкова Світлана Петрівна

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури

В статті висвітлено організацію та діяльність науково-дослідної кафедри українознавства, що діяла в Катеринославі (з 1926 року - Дніпропетровську) на чолі з Дмитром Івановичем Яворницьким. Перебуваючи в місті з 1902 року,визнаний історик козацтва Д. Яворницький очолював краєзнавчий музей імені О. Поля, займався викладацькою та науковою діяльністю, відігравав вагому роль у формуванні національної свідомості, в збереженні історичної пам'яті та культури.

Актуальність дослідження

У зв'язку з реформуванням освіти в Україні, стає актуальним питання науково-організаційної діяльності. Історичний досвід в галузі освіти та науки має як теоретичне значення, так і часто практичне застосування в сьогоденні. Поява науково-дослідних кафедр та їх характер діяльності були обумовлені особливостями реформування вищої освіти у 1920-х роках та тогочасним станом науки, яку відокремили від навчального процесу.

Огляд джерел

До теми виникнення та розвитку науково-дослідної кафедри українознавства в Катеринославідоторкалися дніпровські історики С. Світленко, А. Венгер, С. Волкова та ін.

Оцінку творчості Д. Яворницького шляхом рецензування його творівдалийого сучасники - Б. Грінченко, І. Франко, М. Сумцов та ін. Вартісними щодо висвітленої тематики є роботи І. Яременко, М. Чабана, Г. Швидько та ін. Репрезентативною є епістолярна спадщина науковця, яка налічує більше 6,5 тисяч листів, в якій переважають листи до Д. Яворницького. Упорядницею п'яти томів епістолярної спадщини вченого та перевидання його першої монографії «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» є С. Абросимова.

Джерелами дослідження стали документи Центрального державного архіву вищих органів влади та державного управління України166 фонду, які складаються з особистих справ та планів зі звітами досліджуваної кафедри.

Виклад основного матеріалу

При Катеринославському інституті народної освіти (далі ІНО) 1 січня 1922 року було створено єдину науково-дослідну кафедру історичного напрямку - кафедру українознавства.

Деякі дослідники, зокрема Г. Швидько, А. Болебрух[2] і Н. Комаренко[9], вважають, що кафедра українознавства спочатку виникла при краєвому історико-археологічному музеї, а пізніше при Катеринославському ІНО. І. Яременко в своєму дисертаційному дослідженні зауважує, що науково-дослідна кафедра українознавства спочатку займала «незалежне міжвузівське положення, але з 1921 року вона діє тільки на базі ІНО». С. Світленко вважає, що науково-дослідну кафедру українознавства під керівництвом Д. Яворницького, котра інституційно підпорядковувалась ВУАН, створено 1924 року й організаційно нову кафедру перевели з Катеринославського ІНО до Катеринославського історично-археологічного музею [7]. інститут народної освіти яворницький

На основі знайдених і досліджених архівних матеріалів можемо зробити висновок, що дана установа функціонувала спершу при Катеринославському ІНО, а можливо пізніше на основі рішення засідання Центральної комісії з перегляду дослідних кафедр в Україні від 9 лютого 1925 року кафедра була пов'язана з Катеринославським краєзнавчим музеєм, а не з ІНО [14, арк. 80] у зв'язку з відсутністю приміщень в ІНО.

Керівником науково-дослідної кафедри українознавства було затверджено Д. Яворницького. Кафедра мала дві секції: 1) археології, етнографії, історичної географії та історії Запорожжя, яку очолював сам Д. Яворницький і 2) економічної та соціальної історії України, керівником якої було обрано М. Злотникова. До складу кафедри входили також наукові співробітники П. Єфремов, І. Степанів, Г. Черняхівський [12, арк.18].

Д. Яворницький для секції археології, історичної географії та історії Запорожжя ставив завданнямдослідити кургани, вивчити та описати пам'ятники матеріальної культури краю та історичної спадщини Запорожжя. Співробітники кафедри поклали початок великій етнографічній роботі, яка полягала в збиранні народних пісень, дум, віршів, записаних від сліпих кобзарів, лірників, бандуристів, діалектичне дослідження. До роботи залучали студентів Катеринославського ІНО. Зокрема, в 1922 році було записано 76 одиниць етнографічного матеріалу з вуст сліпого лірника Івана Мережки, українця, який проживав в той час в Новомосковському повіті Катеринославської губернії. У 1924 році Д. Яворницький систематизував етнографічний матеріал, зібраний за попередні роки та підготував його до друку. Розробив «Програму для зібрання етнографічного матеріалу» своїм досвідом поділився під час доповіді у ВУАН «Як збирали та як потрібно збирати етнографічний матеріал по селах України».

Важливим напрямком діяльності кафедри було історичне краєзнавство. За перший рік роботи було списано 100 копій документів, що стосувалися історії місцевого краю з початку XVII ст. А сам Д. Яворницький підготував до друку «Курс з історії місцевого краю» (починаючи з передісторичних часів до кінця XV століття). Крім того професор Д. Яворницький викладав у Катеринославському ІНО курс з історії місцевого краю для студентів, які закріплювали матеріал під час археологічних розкопок. Читав й науково- популярні лекції серед учительства та робітників у різних містах з краєзнавчої тематики.

За оцінкою професора М. Ковальського Д. Яворницьким «вперше в дослідженнях з історії України, широко залучались та аналізувались поряд з письмовими джерелами різні інші типи, фольклорні, різноманітні зразки усної народної творчості, у переважній більшості вперше ним зафіксовані пам'ятки матеріальної культури й побуту, дані топоніміки, гідрографії, історичної географії, народної спадщини, медицини, народних вірувань тощо» [8, с. 6].

При науково-дослідній кафедрі українознавствадіяла аспірантура, де здобули освіту П. Матвієвський, П. Козар, А. Новак, І. Степанів та ін.

Зокрема, під керівництвом Д. Яворницького аспірант П. Козар досліджував тему «Як склався стан лоцманів в запорізькі часи та як він далі розвивався і наскільки зберігся до нашої доби».Ним було надруковано довідник для екскурсантів «На Дніпрельстан через пороги». П. Козар у 1927-1930 роках брав активну участь в роботі комплексної наукової археологічної експедиції на Дніпрельстані. Науковий доробок дослідника складається із шістнадцяти науково-популярних праць та двох монографій із краєзнавства. Деякі з цих досліджень є складовою частиною його дисертації «Лоцмани дніпровських порогів», яку він захистив 1942 року.

До творчого процесу школи Д. Яворницького пощастило зануритися К. Гуслистому, аспіранту науково-дослідної кафедри 1928-1930 років. Вінє учнем і послідовником академіка Д. Яворницького. Дмитро Іванович прищепив К. Гуслистому любов до краєзнавства, сформував почуття бережливого ставлення до надбань культури минулих часів. У нього перейняв методи роботи з першоджерелами. К. Гуслистий у Дніпропетровськудосліджував класові суперечності на Запоріжжі у XVIII столітті, але не опублікував жодної роботи.

Олекса Різник, який допомагав Дмитру Яворницькому збирати українські слова до «Словника української мови», пригадує, що під зустрічіу 1928 році, отримав напутні слова від професора: «Час сліди історії своєю жорсткою мітлою нещадно замітає, а інколи й глибоко приховує від пожадливих очей і недбалих рук. Тому треба до всього дослухатися, до дрібниць придивлятися і дбайливо збирати і приберігати для народу» [10].

Д. Яворницький часто проводив екскурсії для студентів та ділився матеріалами з охочими. Як відзначає у своїх спогадах Іван Матюшенко «Д. Яворницький, улаштовуючи численні екскурсії української молоді на пороги Славути-Дніпра та до історичних місць Запоріжжя, багато оповідав нам про славне минуле України та учив бути гідними наших предків. На кожній лекції він не забував згадати про величне минуле Української Православної Церкви, а закінчував такими словами: - Отже, дорогі мої хлопці та дівчатка! Коли ми з вами будемо українською мовою голосно говорити, співати, а особливо коли у церквах Служби Божі відправлятимуться нашою рідною мовою, тоді будемо мати те, чого душа наша бажає!» [17].

Наприкінці 1920-х років М. Рильський зустрічався із Д. Яворницьким, про що й згадував у своїх записах: «Довелось мені побачити й почути, як Дмитро Іванович показує відвідувачам свій музей. Його пояснення до експонатів варто було записати фонографом. Це були блискучі імпровізації, засновані на прекрасному знанні матеріалу і зігріті палкою любов'ю до цього матеріалу, за якою світилась любов до людини, до народу, до людей. Коли Яворницький розповідав - з приводу якої-небудь старовинної шаблі чи мушкета - про життя запорозьких козаків, про їх походи та звичаї на Січі, то здавалось, що тільки випадково цей чоловік одягнений у сучасну піджачну пару, а не в жупан і широкі як Чорне море червоні штани чи принаймні в ту одіж писаря з каламарем та гусячем пером з вухом або в руці, у якій увічнив його Ілля Юхимович Рєпін...Словом, він здавався сучасником тих подій, про які розказував. Щось було в нього спільне з тими запорозькими чудодіями, характерниками, про яких збереглось стільки розповідей» [17].

Протягом 1927-1932 років Д. Яворницький очолював комплексну науково-дослідну експедицію під час спорудження Дніпрогесу.Експедиція вивчала узбережжя Дніпра, проводила археологічні розкопки, етнографічні дослідження сіл, що підлягали затопленню. Унікальною роботою щодо збереження пам'яті про Дніпрові пороги можна вважати фотоальбом Д. Яворницького «Дніпрові пороги. Альбом фотографій з географічно-історичним нарисом» (1928 року), який містить розлогий опис та понад вісімдесят чорно-білих фотографій з видами Дніпра, порогів, островів тощо.

У 1929 році Д. Яворницький надрукував «До історії Степової України», що окреслює історичні події краю від першої чверті ХУГІІ до початку ХІХ ст., де зосереджена інформація про заснування причорноморських міст і сіл у колишніх козацьких вольностях та будівництво церков у слободах на основі понад 260 документів колишнього архіву казенної палати в Катеринославі.

Козацька та краєзнавча тематики були провідними темами досліджень на науково-дослідній кафедрі українознавства. Д. Яворницький багато зробив, щоб краєзнавство зайняло належне місце в освітньому та виховному процесі Катеринославського ІНО. Д. Яворницького можна вважати фундатором краєзнавства Подніпров'я та одним із засновників краєзнавчого туризму.

До речі, ще в листопаді 1923 року Науковий комітет запропонував для поліпшення наукової роботи об'єднати споріднені кафедри, на що Д. Яворницький відповів, що «кафедра українознавства не має подібних собі кафедр, а тому об'єднання для неї не можливе» [13, арк. 46].

У 1925 році секцію економічної та соціальної історії України перейменовано в секцію історії робітничого і селянського рухів на Півдні України. Завдання цієї секції складалися відповідно до наукових інтересів членів кафедри.

М. Бречкевич у 1923 році отримав посаду професора в Катеринославському ІНО, з його ініціативи та за підтримки В. Євстафієва в 1925 році було створено загально-історичну секцію при науково-дослідній кафедрі українознавства. Секція вивчала історію західних слов'ян, питання слов'янської колонізації Південної України, взаємовідносини України з іншими державами, теоретичні проблеми середньовічної та всесвітньої історії. Професор М. Бречкевич у своїй заяві на відкриття секції наголошував що «вивчення минулого України повинно супроводжуватися вивченням культурних країн та комплексів, що були у взаємовідносинах з українською культурою й українським народом, тільки таке вивчення суміжних та близьких історичних епох інших народів зможе з'ясувати внутрішню економіку, класову й культурну історію самої України, тільки певне освітлення всіх елементів і впливів, що направляли і змінювали життя народу, зможе дати повне і обґрунтоване знання розвитку України» [11]. М. Бречкевич ставив такі основні завдання перед секцією: 1) дослідження відносин України з іншими країнами і народами, переважно слов'янськими; 2) вивчення економічного, суспільного та культурного розвитку слов'янських народів в їх схожості та різниці, в порівнянні з Україною; 3) цінування і дослідження загальних методологічних питань в історії, без чого жодна приватна (окрема) або національна історія не може обійтися.

11 квітня 1926 року було ухвалено заснування 2-х секцій - історії України на чолі з В. Пархоменком та мови і літератури (в джерелахзустрічаються різні назви секції) під керівництвом П. Єфремова на засіданні науково-дослідної кафедри українознавства [15, арк. 66]. Секцію історії української літератури й мови затвердила Укрголовнаука лише наприкінці 1926 року. До її складу, крім П. Єфремова входили й аспіранти В. Чапля, Ф. Дубищев, А. Москаленко і К. Симоненко.

У 1930 році науково-дослідна кафедра українознавства мала 5 секцій: всесвітньої історії, історії України, робітничих та революційних рухів, мови та письменства, економіки.

За постановою Ради народних комісарів про реорганізацію мережі науково-дослідних установ Укрнауки Наркомосвіти від 17 липня 1930 року науково-дослідна кафедра українознавства припинила свою діяльність - секція історії України ввійшла до складу Інституту української культури ім. академіка Д. Багалія, секція історії робітничих і селянських рухів на Півдні України приєдналася до Інституту марксизму, секція історії письменства приєдналася до філії Інституту Т. Шевченка, а секція мови - до інституту мовознавства в Києві [16, арк. 51].

Висновки

У 1922-1930 рр. Д. Яворницький керував науково-дослідною кафедрою українознавства, на якій працювали професори М. Злотников, П. Єфремов, М. Бречкевич, В. Пархоменко. Серед аспірантів кафедри, що близько стояли до Д. Яворницького, були П. Козар, К. Гуслистий, П. Матвієвський та ін.Започаткування кафедри науково-дослідного характеру відкрило більше можливостей для проведення досліджень з питань українознавства, в першу чергу питань, що стосувалися місцевого краю - археології, мовознавства, народної поезії, музики, історії українського письменства, а також підготовки науковців в цій галузі. Твори Д. Яворницького відіграють значну роль у формуванні національної свідомості, в збереженні історичної пам'яті, культури, традицій та розвитку української мови.

Джерела

1. Абросимова С. «Яворницькознавство» - нова галузь в українській історіографії? (роздуми над матеріалами ювілейної конференції до 150-річчя академіка Д. Яворнщького). Ейдос. 2006. 2. C. 429-441.

2. Болебрух А. Г., Швидько Г. К. Академік Д. І. Яворницький і розвиток краєзнавства на Катеринославщині. Зб. рефератів доповідей обласної наук.- практ. конф. з історичного краєзнавства Д., 1990. С. 3-11.

3. Венгер А. Г. Секція загальної історії Дніпропетровської науково-дослідної кафедри українознавства: організація та діяльність / Проблеми всесвітньої: науковий журнал/ Нац. акад. наук України. - Київ: Ін-т всесвіт. іст., 2019г. № 1. С. 155-164.

4. Венгер А. Г. Штрихи до портрета дніпропетровських «всесвітників»: катеринославський / дніпропетровський період життя М. В. Бречкевича / // Питання німецької історії. - 2017. - 2017. - С. 86-97. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pni_2017_2017_16

5. Волкова С. До питання розвитку науково-дослідної кафедри українознавства в 1922 році. Соціально-гуманітарні дослідження та інноваційна освітня діяльність. Матеріали Міжнародної наукової конференції. 24-25 травня 2019р., м.Дніпро / Наук. ред. О. Ю. Висоцький. Дніпро: СПД «Охотнік», 2019. С. 119-121.

6. Волкова С. Науково-просвітницька діяльність членів кафедри українознавства Катеринославського (Дніпропетровського) ІНО. Соціально-гуманітарні дослідження та інноваційна освітня діяльність. Матеріали II Міжнародної наукової конференції. 26-27 червня 2020 р., м.Дніпро. / Наук. ред. О. Ю. Висоцький. Дніпро: СПД «Охотнік», 2020. С. 67-68.

7. Світленко C. І. Дмитро Яворницький: вчений та педагог в українському інтелектуальному товаристві: монографія. Дніпропетровськ: Ліра, 2015. 312 с.

8. Ковальський М. Місце Д. Яворницького в вітчизняному історіографічному процесі. Вчений -- подвижник. Дн. 1992. С. 3-10.

9. Комаренко Н. В. Утворення та діяльність історичних кафедр на Україні в 20-х рокахісторіогрофічні дослідження в Українській РСР. К., 1971. Вип.4. С. 33-47.

10. Різник О. О.СпогадипроДмитраІвановичаЯворницького:рукопис.Херсон,1981.18 ^URL:

https://drive.google.com/file/d/0ByecimIevfm6NjE3bFBOSjJlUEU/view?resourcekey=0-Mwt0FUqp1Ik7-7-4vrMLAQ

11. Центральний державний архів вищих органів влади та державного управління України (ЦДАВО України). Ф. 166, Оп. 2. Спр. 1/69.

12. ЦДАВО України. Ф. 166, оп. 2, спр. 459.

13. ЦДАВО України. Ф. 166, оп. 2, спр.1168.

14. ЦДАВО України. Ф. 166, оп.4, спр.233.

15. ЦДАВО України. Ф. 166, оп.6, спр.4594.

16. ЦДАВО України. Ф. 166, оп.9, спр.360.

17. Чабан М. Сучасники про Яворницького: Спогади. Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1995. 204 с.

Размещено на Allbest.ru