Коли завершиться "Битва за Дніпро" у суспільній свідомості: дискусія довкола реекспозиції діорами і зали історії Другої світової війни у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д.І. Яворницького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького

Коли завершиться «Битва за Дніпро» у суспільній свідомості: дискусія довкола реекспозиції діорами і зали історії Другої світової війни у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д.І. Яворницького

В.С. Лавренко

Ю.В. Пісчанська

Лавренко В.С., Пісчанська Ю.В.

Коли завершиться «Битва за Дніпро» у суспільній свідомості: дискусія довкола реекспозиції діорами і зали історії Другої світової війни у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д.І. Яворницького

Анотація

радянський історичний музейний експозиція

У статті висвітлюються ключові питання соціальної дискусії, що розгорілася у м. Дніпрі у 2017-2022 рр. в межах модернізації діорами «Битва за Дніпро» та реекспозиції зали історії Другої світової війни у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д.І. Яворницького. Стаття акцентує на проблемах подолання радянського історичного наративу в музейних експозиціях в умовах викликів дерадянізації та деколонізації, в межах висвітлення питань мілітарної історії. Війна за героїв та символи нової експозиції та за строки реалізації цього музейного проєкту, що відбувається в суспільній свідомості у нас час, ніби метафорично продовжує «Битву за Дніпро» 1943 р.

Ключові слова: наратив, соціальна дискусія, музейна експозиція, антропоцентризм.

Lavrenko V.S., Pischanska Yu.V.

Wann wird die «Schlacht um den Dnipro» im offentlichen Bewusstsein enden: eine Diskussion uber die Neuausstellung von Dioramen und den Geschichtssaal des Zweiten Weltkriegs im nach D.I. Yavornytskyi benannten Nationalen Historischen Museum Dnipropetrowsk

Anmerkung

Der Artikel beleuchtet die Schlusselthemen der gesellschaftlichen Debatte, die in den Jahren 2017-2022 in der Stadt Dnipro im Rahmen der Modernisierung der Dioramen «Schlacht um den Dnipro» und der Neuausstellung des Saals der Geschichte des Zweiten Weltkriegs entbrannte Weltkrieg im nach D.I. Yavornytskyi benannten Nationalen Historischen Museum Dnipropetrowsk. Der Artikel konzentriert sich auf die Probleme der Uberwindung des sowjetischen Geschichtsnarrativs in Museumsausstellungen im Kontext der Herausforderungen der Entsowjetisierung und Dekolonisierung im Rahmen der Berichterstattung uber militarhistorische Fragen. Der im offentlichen Bewusstsein unserer Zeit stattfindende Krieg um die Helden und Symbole der neuen Ausstellung und um die Umsetzung dieses Museumsprojekts scheint metaphorisch die «Schlacht um den Dnipro» von 1943 fortzusetzen.

Schlusselworter: Erzahlung, gesellschaftliche Diskussion, Museumsausstellung, Anthropozentrismus.

Lavrenko V.S., Pischanska Yu.V.

When will the «Battle for the Dnipro» end in public consciousness: a discussion around the re-exposition of diorama and the hall of the history of the World War II in the Dmytro Yavornitskiy Dnipropetrovsk National Historical Museum

Annotation

The article highlights the key issues of the social debate that broke out in the city of Dnipro in 2017-2022 as part of the modernization of the «Battle for the Dnipro» diorama and the re-exposition of the hall of the history of the WWII in Dmytro Yavornitskiy Dnipropetrovsk National Historical Museum. The need for re-exposition was caused by the technical condition of the existing museum space and the challenges of de-Sovietization and decolonization. Despite the obvious need for periodic renewal of the museum space, a large part of the city's public took a confrontational approach to the museum. This social confrontation was caused by nostalgia for the Soviet Union, the mass perception of the museum as an unchanging space, the desire of individual citizens to see the stories of their ancestors in the exposition, that is, a kind of «appropriation of memories». The war for the heroes and symbols of the new exhibition and for the dead lines of implementation of this museum project, which is taking place in the public consciousness of our time, seems to metaphorically continue the «Battle for the Dnipro» of 1943. Currently, due to the Russian full-scale invasion of Ukraine, active repair work in the museum has stopped. Despite the social pressure, the group working on the re-exposition, nevertheless, continues to stand on the positions of anthropocentrism, the importance to highlight uncomfortable issues and fill the "blind spots" of history with museum methods. The «Battle for the Dnipro» diorama, the World War II History Hall, and the Museum of the Modern Russian-Ukrainian War, combined in space, will become a complete complex of the military history of the region.

Key words: narrative, social discussion, museum exposition, anthropocentrism.

Постановка проблеми

Музейні експозиції є доволі консервативним середовищем, і вони реагують на зміни в історичному наративі ледь не в «останньому ешелоні». Причина цього полягає в тому, що розбудова музейної експозиції є недешевою справою порівняно з написанням статей, проведенням конференцій чи виданням наукових праць. Однак коли явище реекспозиції музею все ж відбувається, то в соціальному дискурсі проходить багато дискусій щодо нього, які часто переростають у своєрідні «битви пам'яті». У цій статті ми спробуємо розглянути локальний випадок Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького, пов'язаний з модернізацією діорами «Битва за Дніпро» та реекспозицією зали № 7 «Наш край у роки Другої світової війни».

Чому вивчення локальних «битв пам'яті» є актуальним? Зазвичай подібні дискусії дають зріз масової історичної свідомості і містять багатий матеріал для подальшого аналізу практиків з публічної історії (до яких в Україні варто віднести і музейних працівників). Навіть якщо ці історичні баталії є явно інспірованими певними групами впливу, вони мають все ж викликати реакцію розробників державної політики пам'яті, що є вкрай важливим в умовах побудови сучасного демократичного суспільства.

Аналіз наукових досліджень і публікацій

Варто зазначити, що авторки статті перед початком роботи над концепцією зали № 7 вивчали як вітчизняний, так і закордонний досвід музейної репрезентації подій 1939-1945 рр., а саме: досвід Національного музею історії України у Другій світовій війні (м. Київ) [4], Національного меморіалу Катастрофи та Героїзму Яд Вашем (м. Єрусалим) [11], Музею Другої світової війни (м. Гданськ) [9], меморіального комплексу Аушвіц-Біркенау [8], Музею історії польських євреїв Полін (м. Варшава) [10] тощо. Однак унікальність завдання дніпровських музейників полягає у створенні наративу щодо локальних подій та в потребі вписати реекспозицію в наявні площі музею.

Мета дослідження полягає у висвітленні завдань, музейних рішень та наративу реекспозиції діорами «Битва за Дніпро» та зали історії Другої світової війни у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д.І. Яворницького, а також у фіксації соціальних дискусій, викликаних музейними трансформаціями.

Виклад основного матеріалу

У заголовку статті ми в алегоричній формі звертаємося до назви діорами в комплексі Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького. Діорама «Битва за Дніпро» розповідає про форсування Дніпра червоноармійцями в районі сіл Військове - Вовниги Солонянського району Дніпропетровської області восени 1943 р. Військове - Вовниги - це один з 23 плацдармів на правому березі Дніпра, захоплений радянськими військами внаслідок боїв з 26 вересня по 23 жовтня 1943 р. На художньому полотні діорами зображені події першого, найскладнішого періоду боїв [3, с. 7].

Діорама «Битва за Дніпро» була відкрита 7 травня 1975 р. Вона одразу ж на хвилі святкування «30-річчя Перемоги у Великій вітчизняній війні» зусиллями радянської державно-партійної системи була перетворена на місце пам'яті, обов'язкове для відвідування кожним жителем та офіційним гостем міста. Музейні старожили донині з гордістю згадують про кілометрові черги в діораму з відвідувачів, не розуміючи зворотного боку подібного ажіотажу, пов'язаного з відсутністю конкурентів на ринку послуг дозвілля, та того, що успішний піар музейного комплексу значною мірою тримався на системі примусу. Як наслідок, 2 травня 1977 р. діораму «Битва за Дніпро» відвідав мільйонний відвідувач [7, с. 3].

У 1986 р. в діорамі були проведені реставраційні роботи на художньому полотні, і з того часу і до 2017 р. реставрація комплексу не проводилася, як і не проводилася санація та модернізація системи освітлення полотна. Перш за все незадовільний технічний стан комплексу став причиною його реставрації протягом 2017-2018 рр. На початку 2010-х рр. відвідувачі змушені були буквально приглядатися до того, що зображено на полотні. Однак зрозуміло, що невіддільним складником модернізації комплексу діорами, відкритого 8 травня 2018 р., стало переосмислення радянського наративу [3, с. 13].

Музейні прийоми, спрямовані на подолання та згладжування радянського патетичного наративу в діорамі «Битва за Дніпро»:

Доповнення діорами виставкою зброї та побутових предметів з місць боїв Другої світової війни на території області, знайдених групою «Пошук-Дніпро». Серед виставлених предметів - фрагменти стрілецької зброї, гранат, фляги, каски, консервні бляшанки, приладдя для приготування їжі. Ця виставка доносить відвідувачу ідею, що відгуки війни ми можемо відчувати ще й нині. Ще одним призначенням виставки є демонстрація відчуття війни як тотального дискомфорту для її рядового учасника - довготривала відсутність гарячої їжі, можливість розбити скляну радянську флягу під час бою і залишитися без води, важкість носіння зброї на довготривалих переходах. Експонати на цій виставці не пройшли через реставрацію. Прихильники радянського наративу війни часто скаржаться: мовляв, нащо залізяки показувати, якщо є добре збережені фондові предмети, пов'язані з високими армійськими чинами. Але головний задум виставки - продемонструвати якраз побут рядового складу, його проблеми і тяготи та донести думку про те, що ми і сьогодні стикаємося з залишками війни, а отже вихід суспільства зі стану війни був також тривалим.

Фотопанно із зображенням жінок та підлітків, які обробляють землю. Поруч з ними зображені тіні, що символізують людей, які пішли на війну і не повернулися з неї. Завдання панно - показати трагедію війни, бойові втрати на прикладі конкретного села, яке не дорахувалося багатьох мешканців, чиї місця зайняли на роботі підлітки та жінки.

Манекени, які відображають ключових учасників боїв вересня - жовтня 1943 р. в районі сіл Військове - Вовниги. Серед них: червоноармієць, піхотинець вермахту та чорносвитник (малонавчений боєць, якого призвали до лав Червоної Армії з деокупованих територій і через короткий час, інколи навіть не встигнувши одягнути у форму, кинули в бій) [1; 2; 5]. Відвідувач може порівняти озброєння та спорядження солдатів, замислитися над тим, що саме людина була найціннішим ресурсом перемоги.

Проєкції на стінах та відеопанелі. Вони демонструють спогади свідків про форсування Дніпра в районі Військове - Вовниги, зразки радянської та німецької зброї і техніки, які брали участь у форсуванні, з технічними характеристиками та перелік ідентифікованих полеглих бійців Червоної Армії в боях на згаданих плацдармах. Також окрема панель присвячена історії будівництва діорами. Завдання цих панелей - інформаційна (окрім списку полеглих), вони мають надихнути людину до роздумів над причинами і ціною перемоги радянських військ, спонукати людину до самостійної оцінки подій, до критичного мислення. Панель зі списком полеглих виконує в тому числі комемораційну функцію.

Кіноекран (найбільший у м. Дніпро), на якому демонструється документальний фільм про форсування Дніпра у 1943 р., заснований на свідченнях очевидців та на історичній реконструкції. Документальний фільм демонструє історію Другої світової війни у Європі крізь призму зіткнення двох тоталітарних режимів - нацистського та сталінського, і його завдання полягає в тому, щоб підвести відвідувача контекстуально до історії боїв у районі Військове - Вовниги наприкінці вересня 1943 р. [6]. Однак нині наратив фільму, по суті, вступає в конфлікт з наративом самого полотна, тому можна з упевненістю сказати, що бої довкола пам'яті про Другу світову війну на локальному рівні на Дніпропетровщині тривають.

На сьогодні в суспільній свідомості мешканців Дніпра розгортається декілька палких дискусій, пов'язаних з реконструкцією простору діорами «Битва за Дніпро», суть яких викладена нижче:

Питання щодо екстремальності подолання водної перешкоди р. Дніпро червоноармійцями. Умовно кажучи, прорадянськи налаштована частина відвідувачів стверджує про високий рівень організації переправи з боку командування Червоної Армії, про наявність достатньої кількості поромів для перевезення людей. Ця думка активно підтримується зображеннями червоноармійців на художньому полотні, які виходять буквально «сухими з води».

Водночас абсолютно зрозуміло, що в умовах переправи було частим явищем потрапляння артилерійських снарядів з боку вермахту у плоти, на яких переправлялися червоноармійці. За таких умов солдати опинялися в холодній воді в річці шириною не менше ніж 300 м. І це ставило під питання виживання червоноармійців ще на етапі потрапляння на правий берег Дніпра. Спогади очевидців зберігають інформацію про те, що солдати намагалися набити скатку шинелі соломою, що робило можливим її використання як своєрідного рятувального кола.

Саме в такий спосіб через дискомфорт і ризик життям з боку рядового складу показується переправа у фільмі, який супроводжує діораму. Але певна частина постійних відвідувачів цього музейного комплексу не може відмовитися від винятково героїчно-патетичного наративу в оповіді про бої за Дніпропетровщину у 1943 р.

Претензія до молодого віку свідків боїв у районі Військове - Вовниги, які висвітлюють своє бачення подій у фільмі [6].

Дійсно, об'єктивно кожен рік, який віддаляє нас від подій Другої світової війни, зменшує кількість живих учасників, які можуть про них розповісти. Тому серед свідків, чиї голоси звучать у фільмі, є також діти та підлітки (на 1943 р.), які бачили прихід Червоної Армії і форсування Дніпра. Однак юний вік цих свідків абсолютно не означає, що вони не мають право на свою «історію знизу». Окрім того, наратив фільму доповнюється опублікованими раніше спогадами бійців РСЧА та спогадами командування вермахту про ці події, адже бачення ворога суттєво доповнює історичну картину.

Невіра певної частини аудиторії в існування «чорносвитників» як таких. Як аргумент наводяться свідчення пошуковців групи «Пошук-Дніпро», які не знаходили на полях бою жодного не вдягненого у форму бійця Червоної Армії.

У цьому випадку хочеться підкреслити, що багато «чорносвитників» були безпосередньо мобілізовані з найближчих сіл, тому часто їх тіла забирали місцеві мешканці для поховання [1]. Окрім того, відсоток досліджених пошуковцями територій є мізерно малим.

Наступний виток «боїв за пам'ять» про Другу світову пов'язаний з реекспозицією зали № 7 Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького, який має назву «Наш край у роки Другої світової війни».

Експозиція 7-ї зали, з одного боку, продовжує анфіладу залів історичного музею, вибудуваних у хронологічній послідовності, а з іншого боку, зала № 7 тематично та структурно пов'язана з діорамою «Битва за Дніпро» (із зали є прямий вихід до комплексу діорами, таким чином, діорама «Битва за Дніпро» може бути органічно інтегрована в розширену екскурсію з історії Другої світової війни). Також зала № 7, діорама «Битва за Дніпро» та Музей сучасної російсько-української війни в комплексі формують певну тематичну структуру (з'єднану архітектурно), що висвітлює проблеми мілітарної історії.

Причини реекспозиції зали крилися в ряді недоліків попередньої експозиції, створеної у 1976 р., серед яких варто назвати:

експозиція була витримана в межах радянської концепції розгляду подій війни, в центрі експозиції містився комплекс радянської військової техніки, зокрема гармата ЗІС-3 та установка залпового вогню БМ-13 «Катюша», це задавало центральну тему залу - величі та перемоги радянської зброї;

присутність матеріалів, які втратили свою актуальність, репрезентативність, атракційність;

відсутність нових технологій подання інформації, нових технічних надбань музейної справи та виставкових технологій;

слабка комунікативність та інтерактивність експозиції, що робить заважким самостійне відвідування її без допомоги екскурсовода;

відсутність у попередній експозиції оповіді про ряд «болючих тем» Другої світової війни, а саме: радянських військовополонених, націоналістичний опір на території області, Голокост, реінтеграцію вояків, які повернулися з війни, у тому числі людей з інвалідністю, наших земляків, які воювали у складі армій інших держав антигітлерівської коаліції тощо.

При створенні наукової концепції та тематико- експозиційного плану зали робоча група з музейників у складі 9 осіб виходила з таких принципів побудови майбутньої експозиції:

Антропоцентризму. Він полягає у прагненні поставити калейдоскоп доль людей у центр наративу та експозиційного простору. Цей принцип реалізовується за рахунок наповнення експозиції предметами з персональними історіями (наприклад, у майбутню експозицію буде вміщено «Кобзар», який пройшов фронтовий шлях від Ленінграда до Праги в наплічнику одного з радянських солдатів; вірші уродженця Катеринослава І. Гвая, одного з конструкторів установки БМ-13, якого не розглядали крізь призму його поетичної творчості; ордер на заохочення, вручений жінці-хліборізці в евакуації за перемоги на трудовому фронті у вигляді билець для ліжка, що яскраво нам оповідає про побут людей в евакуації; інтер'єр «запічного кабінету» Олеся Гончара - після війни письменник-фронтовик повернувся в рідне місто і жив у невеликому будинку з сестрою, де облаштувати робоче місце в прямому сенсі слова вдалося лише за пічкою, а також його кітель гвардії сержанта зі зрізаними погонами, у якому він ще 1946 р. ходив в університет, нині названий його іменем).

Поєднання глобального і локального. У новій експозиції можна буде побачити і мапу, на якій відображені бої по всій земній кулі, у яких брали участь вихідці з Дніпропетровщини, і прапори над Будапештом та атолом Пелеліу, підняті уродженцями краю, листи, надіслані остарбайтерами з Німеччини. І водночас у центрі експозиції саме життя мешканців краю на етапі 1939-1945 рр. та локальна пам'ять про Другу світову війну.

Історизму. Експозиція прагне занурити відвідувача в епоху 1939-1945 рр. Центральною темою, яку репрезентує візуальне рішення зали, є тема руйнування. Площинні вітрини стилізовані під балки, що впали, а вертикальні - під будівельні конструкції, які похилилися. Експозиція дасть можливість відвідувачу зануритися в інтер'єри часів окупації Дніпропетровська, побувати біля розбитої кулеметної точки, оглянути обстановку евакуйованого заводу тощо.

Балансу між експонатом та мультимедіа. Експозиція передбачає багато мультимедійних панелей, на яких можна буде ознайомитися з листами фронтовиків, бойовим шляхом вихідців з Дніпропетровщини, документами, які наштовхують відвідувача на емпатію (норми продуктового пайка в евакуації, ціни на продукти першої необхідності в окупованому Дніпропетровську, втрачені в роки війни експонати музею тощо). Однак мультимедійні панелі мають на меті лише поглибити розуміння відвідувачами процесів минулого, ключові меседжі доносяться здебільшого за допомогою експонаторики. А чисельність експонатів у новій залі значно зросте порівняно з попередньою.

На сьогодні зала № 7 Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького «Наш край у роки Другої світової війни» перебуває на стадії реекспозиції, тимчасово призупиненої у зв'язку з повномасштабним російським вторгненням на територію України, яке розпочалося 24 лютого 2022 р. Наразі розроблена наукова концепція та тематико-експозиційний план, візуальне рішення майбутньої зали.

Однак весь час з моменту демонтажу попередньої зали, довкола її нового змісту йде жорстка «боротьба за пам'ять» у регіональному суспільному дискурсі.

Основні моменти дискусії зводяться до таких протистоянь:

Боротьба за героїв.

Умовно кажучи, цю боротьбу розпочав дніпрянин, архітектор за фахом Артем Шавурін, онук льотчика Петра Шавуріна, який дійсно в ході Другої світової війни мав близько 350 бойових вильотів та збив 17 літаків супротивника. У переддень 9 травня 2020 р. пан Артем звернувся до громадськості на своїй сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» з вимогою до музейників (далі - орфографія та пунктуація А. Шавуріна, російською): «1. Я настаиваю - чтобы в будущем, обновленном зале № 7 посвященный В.О.В. - были выставлены все экспонаты Героев, с разобранного зала № 7! 2. Я настаиваю - чтобы в будущем, обновленном зале № 7 посвященный В.О.В - были выставлены два тома «Почетные граждани от г. Екатеринослава до г. Днепра», которые были представлены в зале № 7, до осени 2018 г.! 3. Я настаиваю - чтобы зал № 7 - был открыт и посвящен ИМЕННО Великой Отечественной войне и Героям, которые воевали против фашизма и победили 9 мая 1945 г.! 4. Я настаиваю - чтобы будущий зал № 7 - не нес даже оттенка националистического характера!» https://www.facebook.com/artyom.shavurin..

Якщо не брати до уваги, що в попередній експозиції зали ніколи не було двотомника почесних громадян Катеринослава - Дніпра, то загалом риторика А. Шавуріна зводиться до того, що право на свою історію в залі історії Другої світової війни мають лише ті, хто заслужив це пролитою кров'ю чи то збитими літаками. Якщо ти не потрапив до офіційного радянського пантеону героїв, то ти втратив право на згадку. Зала історії Другої світової війни вважається пану А. Шавуріну та його прихильникам таким собі меморіальним комплексом людей, увінчаних нагородами, без висвітлення гуманітарних аспектів війни, без так званої солдатської правди, із замовчуванням дражливих питань колаборації чи то інтеграції фронтовиків у мирне життя після їх повернення. Подібне трактування повністю виключає існування віктимного наративу та подання подій Другої світової війни з точки зору її трагічності і ціни, відданої за перемогу.

Війна за символи.

Символом боротьби людей, які відстоюють «прорадянський» наратив у залі історії Другої світової війни, стала установка залпового вогню БМ-13 «Катюша». Це був центральний експонат у попередній експозиції. Він є доволі масштабним за площею 5,18*3,85 метра. І теперішнє експозиційне рішення передбачає демонтаж та переміщення цього експоната. Адже його збереження в залі означатиме суттєве скорочення контенту у блоках, присвячених роботі підприємств Дніпропетровської області в евакуації та боям за область у 1943 р. Проте на сьогодні є доволі потужна позиція в соціальному дискурсі, що «Катюша» є символом війни та перемоги, без якого зала як така не відбудеться.

Війна за строки.

У будь-якому разі реекспозиція музейної зали є справою тривалою. Вона передбачає розробку наративу, наукової концепції, тематико-експозиційного плану, візуального та конструктивного рішення, поповнення фондів новими експонатами, наукову апробацію напрацювань, розробку мультимедійної частини і лише потім монтаж. У соціальному дискурсі доволі часто лунають звинувачення щодо музейників, що зала не була відкрита до 75-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні або що зала закрита для відвідувачів надто довго. Музей буквально засипаний інформаційними запитами щодо долі конкретних експонатів з попередньої зали, хоча доля в них абсолютно однакова - на момент реекспозиції вони поміщені у фонди музею за конкретними групами зберігання, що передбачає музейна система обліку.

У будь-якому разі музейники намагаються виконати соціальний запит щодо історії Другої світової війни в регіоні через онлайн-лекції, публічні дискусії, роботу оновленого комплексу діорами «Битва за Дніпро». Але пришвидшувати процес реекспозиції під ювілейні дати чи то пак «під вибори» є неприпустимим, адже це може згубно позначитися на якості самої майбутньої зали № 7 та враженнях відвідувачів щодо неї.

Висновки

Таким чином, реалізована модернізація діорами «Битва за Дніпро» та реекспозиція зали № 7 Дніпропетровського національного історичного музею, яка є на стадії реалізації, перебувають на піку соціальних дискусій. Тому ми можемо умовно сказати, що «битва за Дніпро» продовжується в площині пам'яті. В оновленому комплексі діорами гострі дискусії викликають питання про участь «чорносвитників» у форсуванні Дніпра, про рівень підготовки операції в районі Військове - Вовниги з боку радянського командування і про репрезентативність свідчень очевидців, використаних в межах зйомки документального фільму, який демонструється в музейному комплексі. Стосовно зали № 7, то значна частина активних критиків музею просто не готова до зміни історичного наративу і сприймає реекспозицію, як своєрідне «збирання - розбирання» попередньої зали із заміною етикетажу, вітрин та системи кріплення експонатів. Звідси випливають основні вектори дискусій у публічному просторі: щодо героїв нової зали, щодо збереження знакових мілітарних експонатів та строків виконання проєкту.

Однак варто зазначити, що жорсткими опонентами музею є дуже вузьке коло осіб, а основний потік відвідувачів музею має експектації стосовно того, що в новій залі буде більше моментів взаємодії людини з минулим, які команда музейників, що працює над реекспозицією, планує задовольнити.

Бібліографічні посилання

1. Гриневич В. Військові мобілізації в Україні 1943-1944 років. «Ви повинні змити власною кров'ю провину перед Батьківщиною і її великим вождем товаришем Сталіним». Дзеркало тижня. 2005. 2 вересня.

2. Демченко К. «Чорносвитники» у регіональному вимірі Наддніпрянщини. Історичні етюди - для сучасності. Український інститут вивчення Голокосту «Ткума» («Відродження»). Дніпро: Ліра ЛТД. 2018. С. 100-137.

3. Діорама «Битва за Дніпро»: буклет. Дніпро: ДНІМ, 2018. 27 с.

4. Національний музей історії України у Другій світовій війні. Офіційний сайт. [Електронний ресурс]. URL: https://warmuseum.kyiv.ua/.

5. Рибченко Л. Радянські військові мобілізації на території України у 1941-1945 роках. Друга світова війна: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси: у 2 кн. К.: Наукова думка, 2010. Кн. 1. С. 300-310.

6. Форсування Дніпра в районі сіл Військове - Вовніги. [Електронний ресурс]. URL: https://www.youtube.com/watch?v=fDWy4mCIa8k.

7. Як створювалася діорама. До 60-річчя перемоги у Великій вітчизняній війні та 30-річчя створення діорами «Битва за Дніпро» / під ред. Н.І. Капустіної. Дніпропетровськ: ДІМ. 23 с.

8. Miejsce рамщсі i muzeum Auschwitz-Birkenau. Official site. [Online Source]. URL: https://www.auschwitz.org/.

9. Muzeum ii wojny swiatowej w Gdansku. Official site. [Online Source]. URL: https://muzeum1939. pl/.

10. Muzeum Historii Zydow Polskich Official site. [Online Source]. URL: https://polin.pl/.

11. Yad Vashem - The World Holocaust Remembrance Center. Official site. [Online Source]. URL: https://www.yadvashem.org/.

Размещено на Allbest.ru