Економічний, освітній та релігійний аспекти польської внутрішньої політики та західноукраїнських землях у міжвоєнний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕКОНОМІЧНИЙ, ОСВІТНІЙ ТА РЕЛІГІЙНИЙ АСПЕКТИ ПОЛЬСЬКОЇ ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Майнаєв Фарідун Якубджонович

кандидат педагогічних наук



Анотація

польща західноукраїнський внутрішній політика

У статті порушено питання внутрішньої політики Польщі на західноукраїнських землях стосовно сільського господарства та промисловості, освіти та релігії. Мета статті полягає в розкритті аспектів польської асиміляційної політики на західноукраїнських землях у зазначений період. Проаналізовано етнічний склад населення Польщі після Першої світової війни як один із чинників польської внутрішньої політики. Акцентовано, що Польща залишалася аграрною, слабко розвиненої в промисловому плані країною, у якій українським землям відводилася роль сировинного придатку та ринку збуту. Виокремлено основні проблеми західноукраїнських земель у складі Польщі й визначено вплив аграрної реформи 1925 року на розвиток регіону. Наголошено на ролі кооперативів в економічному розвитку західноукраїнських земель та на ворожому ставленні до них польської влади. Звернено увагу на «Закон про товариства» від 1933 року, що посилював жорсткий контроль над усіма сферами суспільного життя регіону. Зазначено, що польська політика стосовно освіти на західно-українських землях у складі Польщі мала асиміляційний та дискримінаційний характер. Пояснено динаміку зміни кількості навчальних закладів у регіоні. Проаналізовано становище вищої української освіти та спроби західно-української наукової спільноти протидіяти полонізації вищої освіти шляхом організації університетських курсів. Розглянуто становище православної й греко- католицької церков та їх відносини з польською владою. Описано цілі, які переслідувала польська влада стосовно православної й греко-католицької церков. З'ясовано, як здійснювалася репресивна політика щодо церков та відмінності в політиці щодо православної та греко-католицької церков. Описано етапи релігійного протистояння. Проаналізовано еволюцію ставлення до православної церкви в міжвоєнний період і чинники, під впливом яких вона змінювалася. Резюмовано, що польська політика на західноукраїнських землях базувалася на одному принципі - унеможливити їх вихід зі свого складу. Це спричинило зміцнення українського національно-визвольного руху.

Ключові слова: експансія, асиміляція, західноукраїнські землі, сільське господарство, промисловість, кооперативний рух, полонізація освіти, релігія.



Annotation

Mainaiev Faridun Yakubdzhonovych Ph.D. of pedagogical sciences

ECONOMIC, EDUCATIONAL AND RELIGIOUS ASPECTS OF POLISH DOMESTIC POLITICS ON THE WESTERN UKRAINIAN LANDS IN THE INTERWAR PERIOD

The article raises the issue of Poland's domestic policy on the western Ukrainian lands concerning to agriculture and industry, education and religion. The purpose of the article is to reveal the aspects of the Polish assimilation policy on the western Ukrainian lands in the specified period. The ethnic composition of Poland population after the First World War is analyzed as one of the factors of Polish domestic policy. It was emphasized that Poland remained an agrarian, industrially underdeveloped country, in which Ukrainian lands were assigned the role of a raw material appendage and sales market. The main problems of the western Ukrainian lands within Poland are singled out and the influence of the agrarian reform of 1925 on the region development is determined. The role of cooperatives in the economic development of western Ukrainian lands and the hostile attitude of the Polish authorities towards them are emphasized. Attention was drawn to the “Law on Societies” of 1933, which strengthened strict control over all spheres of public life in the region. It was noted that the Polish policy regarding education on the western Ukrainian lands within Poland had an assimilationist and discriminatory nature. The dynamics of changes in the educational institutions number in the region is explained. The condition of Ukrainian higher education and attempts of the western Ukrainian scientific community to counteract the polonization of higher education by organizing the university courses are analyzed. The positions of the Orthodox and Greek-Catholic churches and their relations with Polish authorities are considered. The goals pursued by the Polish authorities regarding to the Orthodox and Greek-Catholic churches are described. It has been clarified how the repressive policy towards the churches was carried out and the differences in the policy concerning the Orthodox and Greek Catholic churches. The stages of religious confrontation are described. The evolution of the attitude to the Orthodox Church in the interwar period and the factors under the influence of which it changed were analyzed. It is summarized that the Polish policy on the western Ukrainian lands was based on one principle - to make it impossible for them to leave their territory. This caused the strengthening of the Ukrainian national liberation movement.

Keywords: expansion, assimilation, western Ukrainian lands, agriculture, industry, cooperative movement, polonization of education, religion.



Постановка проблеми

Історію польсько-українських відносин простою назвати не можна. Фактично це історія польської експансії на українські землі, наслідком якої є спроба повної асиміляції (релігійної, культурної, етнічної) населення. Апогей польсько-українського протиборства припадає на 20-40 роки ХХ століття. Його початок - міжвоєнний період, коли частина західноукраїнських земель входила до складу Польщі. Для укріплення своєї влади польський уряд активно запроваджував асиміляційну політику. Саме міжвоєнний період залишається надзвичайно важливим у розумінні українсько-польських відносин (як і період Другої світової, так і повоєнний період). Вивчення цього періоду є важливим сьогодні. Українсько-польські відносини потеплішали після Революції Гідності (2014 р.) та приходу до влади в Україні проєвропейського уряду. Польща українські євроінтеграційні починання всіляко підтримувала, як підтримала нас і в 2022 році в протистоянні російській агресії. Москва ж намагається внести розлад в українсько-польські відносини, оскільки їх налагодження становить для неї загрозу. Як інструмент розпалення ворожнечі використовується історія протистояння, основним елементом якої є ОУН та УПА. Отже, для ефективної контрпропаганди необхідно розуміти історію ОУН та УПА, а це не може бути повним без розуміння міжвоєнного періоду та польської політики на українських землях у зазначений період, оскільки саме в ньому криються причини та передумови виникнення ОУН, а потім й УПА.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Економічний, освітній та релігійний аспекти польської політики на західноукраїнських землях у міжвоєнний період в українській історіографії розглянуто доволі широко. Досліджувалися як окремі елементи польської політики на західноукраїнських землях, так і їх сукупність. Ці питання порушувалися такими українськими вченими як І. Зуляк, Ю. Макар, Г. Саган, Ю. Біда, О. Медвідь, В. Дудар та багатьма іншими.

Мета статті - розкрити аспекти польської асиміляційної політики на західноукраїнських землях у міжвоєнний період.

Виклад основного матеріалу

Наслідки Першої світової війни як для всього світу, так і для України важко переоцінити. Суспільство зазнало великих змін, припинили існування чотири імперії - Російська, Османська, Австро-Угорська та Німецька. Замість Віденської системи міжнародних відносин, постала Версальсько-Вашингтонська система. Згідно з Версальсько- Вашитнгтонською системою нації отримали право на самовизначення, щоправда, це стосувалося лише націй, які перебували під владою переможених імперій. Незважаючи на те, що право націй на самовизначення не було реалізовано повною мірою, оскільки було політичним важелем тиску на переможені країни, назвати його негативним не можна. За словами Я. Грицака, «...у 1914 р. національні меншини становили половину населення, то після 1919 р. їхня частка впала до 25%» [1, с. 186], що докорінно змінило політичну мапу Європи. Це дозволило багатьом націям почати процес розбудови власної державності.

Оскільки, як зазначалося вище, право націй було використане як політичний інструмент, то новостворені держави містили великий відсоток національних меншин, їх ніяк не можна було назвати національно однорідними. Землі України, яка програла національно-визвольні змагання, були поділені між Совєтським Союзом, Польщею, Чехословаччиною та Румунією.

Розглянемо становище західноукраїнських земель під владою Польщі. Польща окупувала 125,7 тис. кв. км, на якій проживало майже 9 млн. осіб, із них українців було за різними оцінками від 4,5 млн. [2, с. 96] до 6 млн. [1, с. 187]. Метою польської політики була асиміляція українців.

Після Першої світової війни Польща залишалася аграрною країною, 75% населення якої задіяно в сільському господарстві, до третини робітників надлишкові, дуже велика кількість господарств менша за 2 га. Ефективними такі господарства бути не могли через свій невеликий розмір, до того ж ціни на сільськогосподарську продукцію в міжвоєнний період падали. Усе це в купі сильно гальмувало механізацію праці на селі, а в ширшому сенсі індустріалізацію [1, с. 187].

Українським же землям відводилася роль сировинного придатку та ринку збуту (економіка залишалася переважно аграрною). Це відображалося, наприклад, у поділі Польщі на Польщу «А» (власне польські землі) та Польщу «Б» (західноукраїнські та західнобілоруські землі) - аграрні та економічно відсталі регіони.

Західноукраїнські землі в складі Польщі на початку 20-х рр. мали такі проблеми:

1) штучне стримування промислового розвитку регіону;

2) аграрний голод та спричинені ним високі ціни на землю;

3) збереження поміщицького землеволодіння (деякі маєтки сягали до 1000 га);

4) черезполосиця та важкість доступу через це до землі;

5) повинності (ремонт шляхів, меліораційні роботи);

6) високі податки (поземельний, державний, подорожній, шкільний, за коня, за пасіку, за собаку, місцеві податки) [2, с. 99; 3, с. 108].

Слід зазначити, що польський уряд намагався розв'язати агарні проблеми. Перша спроба припадає ще на 1919-1920 рр., але через совєтсько- польську війну практичних кроків зроблено не було.

Каталізатором реформ став аграрний закон від 28 грудня 1925 р. Він передбачав таке:

1) обмежувалися максимальної норми землеволодіння (у східних регіонах - 300 га);

2) земельні володіння, що перевищували норму (державні, церковні), підлягали парцеляції;

3) від парцеляції звільнялися високопродуктивні спеціалізовані господарства;

4) закон передбачав викуп за вилучення надлишку землі;

5) землевласник сам міг визначити, яку землю залишити за собою, а яка підлягала вилученню;

6) установлювався максимальний розмір господарств: сільськогосподарська ділянка - 20 га, ділянка для виробництва городньо-овочевої продукції - 10 га, реміснича ділянка - 2 га, ділянки у приміських зонах та промислових центрах - 1 га [4, с. 78-83].

Унаслідок реформи до 1938 р. було розпарцельовано 332884 га, а на утворення самостійних господарств виділено 62,5% землі [4, С. 80]. Але слід зазначити, що реформа спрямовувалася на вирішення польських проблем. Майже вся розпарцельована земля відходила польським осадникам, переселення яких до східних регіонів польський уряд так заохочував, оскільки ставив собі за мету асиміляцію краю.

З економічної точки зору, реформа таки дала поштовх для розвитку сільського господарства. Я. Шабала [4, с. 81-82] наводить статистичні дані зростання продуктивності сільського господарства (табл.1, 2).

Таблиця 1

Валовий збір сільськогосподарських культур Волинського воєводства за 1938 р.

Найменування	Відсоток від загальнопольського валового збору	Збільшення врожаю порівняно з 20-ми рр. (%)	Збільшення посівних площ порівняно з 20-ми рр. (%)
Пшениця	12,2 %	130 %	160 %
Ячмінь	11,1 %	80 %	90 %
Хміль	59,7 %	Немає даних	126 %
Конопля	29 %	Немає даних	169 %



Таблиця 2

Тваринництво Волинського воєводства за 1938 р.

Свійські тварини	Кількість	Середній приріст на рік (%)	Приріст 1921 -1938 рр. (%)	Приріст 1921-1938 рр. (%) по Польщі
Коні	416000	4,8 %	25 %	18 %
Велика рогата худоба	915000	5,5 %	48 %	31 %
Свині	709000	6,8 %	50 %	45 %
Вівці	277000	16,7 %	92 %	45 %

Західноукраїнська промисловість розвивалася повільно та була представлена невеликими кустарними підприємствами, переважно аграрними, які обробляли місцеву сировину. Як правило, це були невеликі підприємства з десятком-двома працівників. За словами В. Терещенка, «це були переважно невеликі підприємства з кількістю працівників до 20 осіб. Лише на 58 підприємствах працювало більше, ніж по 20 працівників. Переважну більшість обладнання становили млини - 827, молочарні - 437 та оліярні - 31. У 20-30-х роках на Волині було досить поширеним вирощування льону та конопель. Збільшення їх валового виробництва призвело до збільшення кількості підприємств, пов'язаних із їх переробкою з п'яти у 1925 р. до 39 в 1938 р.» [3, с. 109-110].

У регіоні був присутній іноземний капітал, але вже не австрійський, а французький, англійський, американський, польський, румунський, чеський. Місцеве підприємництво розвивалося вкрай повільно. У Галичині українські промисловці об'єднались у громадську організацію - Союз українських купців і промисловців. Їх кредитовим органом був Торговельно-промисловий банк, заснований у 1926 р. [5].

Аналіз економічного розвитку західноєвропейських земель зазначеного періоду не є повним, якщо не згадати кооперативи. Кооперативи в цьому регіоні виникли ще до Першої світової війни. Вони не обмежувалися виключно економічною діяльністю, а за свідченнями польських можновладців, займалися й відродженням українських освітніх організацій [6, с. 57].

У міжвоєнний період український кооперативний рух був доволі економічно активним. У 1922 році почав свою діяльність Повітовий союз українських кооперативів у Дрогобичі, один з багатьох українських кооперативних союзів. Він об'єднував 53 низові кооперативи із закупівлі та продажу споживчих товарів, завданням його було забезпечення сільських кооперативів як споживчими, так і продовольчими товарами. У 1938 році товарообіг Повітового союзу становив понад мільйон злотих [7, с. 28].

Важливу роль у кооперативному русі відігравало об'єднання «Народна торгівля». Займалося об'єднання реалізацією харчових товарів (борошно, цукор, сіль, вино), за бажанням, товар могли доставити покупцеві додому за окрему плату [7, с. 28].

До українських кооперативів польська влада ставилася вороже, оскільки в українських організаціях (не тільки політичних, але й в освітніх та економічних) поляки вбачали загрозу. Українські організації зазнавали переслідувань. Відображенням цього слугує «Закон про товариства» від 1933 року. Цей документ був покликаний забезпечити жорсткий контроль над організаціями, особливо українськими, установити контроль уряду над всіма аспектами суспільного розвитку. Закон передбачав регулярне звітування громадських об'єднань перед урядовими структурами. Лише зареєстроване товариство мало право на операції з купівлі-продажу та здійснювати управлінську діяльність. Реєстрували об'єднання воєводства. Якщо мова йшла про українські організації, отримати дозвіл було надзвичайно важко - реєстрацію штучно затягували (від кількох місяців до кількох років) [8, с. 144].

Освіта є одним із важливіших інструментів формування та збереження національної ідентичності. Цілком логічно, що польська влада намагалася полонізувати освіту.

Першим кроком до полонізації освіти було переформатування в Східній Галичині українських учительських семінарій на польські. Другий крок - перетворення україномовних шкіл да двомовні (утраквістичні). Третій - визначення мови навчання шляхом шкільного плебісциту, де активно застосовувалися шантаж, підкуп, погрози [2, с. 97-98]. Декларації подавалися до місцевих війтів або нотаріусів, які намагалися під будь-яким приводом їх не реєструвати, найпоширенішою причиною у відмові була відсутність документів про народження дитини [9, с. 94]. Українська мова як мова викладання зберігалася у випадку, якщо відповідні декларації подали 40 і більше батьків, якщо набиралося менше - вводилася польська мова як мова навчання. У випадку, коли декларацій на навчання українською було 40, а польською 20, школа ставала двомовною. Таким способом польська влада за декілька років прагнула ліквідувати українські школи, але кількість декларацій постійно зростала: у 1924 р. було подано декларацій за 138,284 дітей, у 1925 р. - 200 тисяч, у 1932 р. - від 350 тисяч до 400 тисяч [2, с. 97-98]. Четвертий крок - позбавлення права публічності приватних шкіл. П'ятий крок - примусове відчуження в українських шкіл будівель. Шостий - перепони у відкритті нових шкіл [2, с. 97-98]. Сьомий - ведення всієї шкільної документації польською мовою [9, с. 94]. Восьмий - зменшення кількості вчителів-українців шляхом їх звільнення або переводу в північні та західні регіони Польщі [10].

Для збереження законності своїх дій польська влада приймала відповідні закони. Одним із перших (і далеко не останніх) був закон «Про деякі положення організації шкільництва» («Кресовий закон») від 31 липня 1924 року, а також доповнення до закону від 1925 р. Плебісцити, заборона на відкриття нових шкіл та інші дискримінаційні заходи проводилися саме за цим законом. Окрім вище перерахованого, необхідно звернути увагу на статтю 6 цього закону, що передбачала розділення шкільних предметів за мовами викладання [9, с. 94]. Розподіл шкільних предметів представлений у табл. 3.

Такий підхід є дискримінаційним, оскільки за законом передбачався нерівномірний розподіл предметів за мовою викладання: українською викладалися другорядні предмети (окрім української мови), важливі ж предмети викладалися польською мовою. Відсутність викладання українською мовою таких предметів як історія та математика унеможливлювала здобуття якісної освіти українською мовою, що негативно впливало на формування культурної та національної ідентичності.

Таблиця 3

Розподіл шкільних предметів за мовою викладання в утраквістичній школі

Мова викладання	Предмет	Кількість годин на тиждень
Українська	Українська мова	15 год.
	Латинська мова
	Релігія (для православних та греко-католиків)
	Малювання
	Фізкультура
Польська	Польська мова	17 год.
	Релігія (для римо-католиків)
	Історія
	Г еографія
	Математика
	Природа

Польська асиміляційна політика у сфері шкільної освіти, на жаль, мала успіхи. Якщо в 1922 році в Західній Україні налічувалося 2945 державних українських шкіл, то в 1927-1928 рр. таких шкіл уже було 774, натомість польських - 2274, утраквістичних (фактично польських) - 1935 [10].

У царині вищої освіти ситуація була не кращою. Розуміючи важливість національної вищої освіти, польський уряд одразу після окупації українських земель почав наступ на українську вищу школу.

Ще в 1919 році після окупації краю польський уряд у Львові оголосив нові правила вступу до Львівського університету: вступити міг лише громадянин Польщі, який пройшов військову службу, або громадянин союзної з Польщею держави. Українським викладачам запропонували прийняти польське громадянство із зобов'язанням викладати тільки польською мовою. Цю пропозицію прийняв лише один викладач [11, с. 236].

У цих умовах наукові інституції Львова взяли на себе організацію університетських курсів, які б були для українського студентства тимчасовою заміною університетів. Піонером тут стало Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ), але польська влада заборонила проведення курсів НТШ, посилаючись на його статут, у якому не було відповідної статті. Після відмови НТШ передало цю справу Товариству українських наукових викладачів ім. Петра Могили, але польська влада відмовила й на цей раз без надання обґрунтування відмови. Третім, хто здійснив спробу організувати курси, було Ставропігійське братство при греко-католицькій церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Але в день початку роботи курсів польська поліція оточила будівлю братства [11, с. 236].

Інший важливий аспект як особистого, так і суспільного життя людини - релігія. Релігія (точніше її уособлення у вигляді національної церкви), як і мова, історія та культура, слугує об'єднувальним фактором, формує та зберігає національний спадок. Звісно ж, релігія та церква можуть виступати в якості інструменту асиміляції. Ефективність такого інструменту важко переоцінити. Це чудово розуміла польська влада, і тому не збиралася залишати це питання без нагляду. Польська релігійна політика на західноукраїнських землях була складовою політики асиміляції.

Якщо в попередні століття польська релігійна політика щодо православної церкви зводилася до насильницького окатоличення, то в міжвоєнний період вона набула нових форм. Пов'язано це було з новими політичними реаліями. У своїй політиці щодо православної меншини польський уряд намагався унеможливити вплив на неї із-за кордону, не допустити московського впливу, зміцнити свій вплив. Православна церква розглядалася як інструмент асиміляції, асиміляції не релігійної, а політичної. Для досягнення своїх цілей польський уряд використовував як репресивний, так і заохочувальний інструментарій.

Власне, із цієї причини підтримувалися православні церковні ініціативи щодо дистанціювання від Москви як релігійно-культурного центру. Особливу роль у цьому питанні відігравав Ю. Пілсудський. Б. Андрусишин та В. Бондаренко виділяють такі елементи заохочувальної політики: підтримка автокефалії - у 1921 р. міністр віросповідань і освіти Польщі М. Ратай заявив про підтримку з боку уряду автокефалії для православної церкви (церква була визнана автокефальною в 1924 р.); українізація церкви - за підтримки польського уряду було створено комісію для перекладу Святого Письма українською мовою, із 1929 р. українську мову в релігійно-церковне життя запроваджують системно [12, с. 7].

Репресивною ж частиною релігійної політики були підпорядкування та контроль церкви (зменшення кількості парафій, уніфікація православної церкви, відчуження будівель). Про таку політику свідчить стаття 115 Конституційного уставу від 17 березня 1921 р., яка регламентувала відносини православної церкви та держави. За цим документом:

1) екзарх православної церкви може призначати, пересувати та звільняти всіх єпископів у межах Польщі, але за згодою польського уряду;

2) у випадку призначення нового очільника приходу православний єпископ повинен був подати до воєводства кандидатуру нового очільника приходу з детальною інформацією про нього, воєводство мало погодити кандидатуру;

3) у випадку затвердження кандидата він мусив скласти присягу на вірність державі в старости, після присяги староста передавав новому очільнику приходське майно;

4) у випадку пастирських об'їздів приходів православний єпископ зобов'язаний був подати та затвердити графік у воєводстві;

5) Собору православних єпископів заборонялося вносити зміни в територіальний поділ єпархій без узгодження з польською владою [13, с. 62-63].

Іншим елементом репресивної політики була практика відчуження церковного майна, у першу чергу будівель. Діяльність ця здійснювалася через «Декрет про примусове державне управління» від 16 грудня 1918 р. Офіційною причиною оголошувалася потреба догляду за покинутим через війну майном. За словами В. Дударя, «...до кінця 1930 р. Римо-католицька церква лише у східних повітах Люблинського воєводства отримала у власність 144 православні храми, з яких 122, в результаті «стихійної ревіндикації», здійсненної римо-католицьким населенням або духовенством» [13, с. 61].

У другій половині 30-х років польська політика щодо православної церкви змінилася на гірше. Серед польських владних кіл укріпилося побоювання, що українізація церкви згуртує православних і греко-католиків, стане рушієм національного відродження. Розгортається кампанія з примусового навернення православних до католицизму, до того ж не припиняється кампанія з конфіскації та руйнування церков. За червень та липень 1938 р. на Холмщині було зруйновано112 церков, у тому числі багато старовинних споруд ХІІ - ХУІ ст. У 1914 р. тут діяло 389 православних храмів, а в 1939 р. залишився тільки 51 храм [12, с. 7]. Поляки всіляко намагалися послабити вплив православ'я в східних прикордонних районах.

Польську експансію на православну церкву М. Сивіцький поділяє на три етапи, що можна узагальнити у вигляді табл. 4 [14].



Таблиця 4

Етапи польської експансії на православну церкву

Етапи	Хронологічні межі	Особливості експансії	Наслідки
І етап	1919-1924 рр.	Самовільне захоплення (поряд із державним) православних церков та заохочення місцевої влади до таких дій.	До 1924 р. у православних конфіскували більше 500 церков та 20 тис. га церковної землі.
			У деяких місцях місцева влада перестала виконувати рішення про передавання церков, побоюючись соціального вибуху.
ІІ етап	1929-1934 рр.	Судова боротьба за православні церкви та собори, католицькими єпископами було подано 757 позовів.	Найвищий суд визнав судовий шлях повернення неправильним, переклавши проблему на воєвод.
			Розголос у пресі (як місцевій, так і закордонній).
			Протести української діаспори в багатьох країнах.
ІІІ етап	1936 р.	Залучення польським урядом армії.	Підвищення градусу ненависті українців до Польщі.
		Спроби насильного окатоличення православного населення.

Відносини польської влади з греко-католицькою церквою регламентувалися конкордатом, укладеним між Ватиканом та Польщею 10 лютого 1925 р. Конкордат «зрівняв в правах всі обряди перед державним і церковним правом» [12, с. 8]. Вплив польського уряду на формування греко-католицької ієрархії був обмежений. Відновлювали греко-католицькі духовні навчальні заклади та чернечі ордени. Греко-католицька церква все ж таки також зазнавала переслідувань, наприклад, митрополита Йосипа Сліпого від страти врятувало лише втручання Папи Римського.



Висновки

Отже, Друга Річ Посполита постала після Першої світової війни та отримала, окрім своїх етнічних земель, ще й частину етнічних українських та білоруських земель, унаслідок чого Польща не була ні етнічно, ні релігійно однорідною державою. Це її ріднить з уже на той час загиблою Австро-Угорською імперією. З економічної точки зору, Польща була аграрною країною, а отже, бути передовою не могла. Усі ці чинники позначилися на внутрішньо польській політиці. Польські владні кола усвідомлювали, що держава є занадто слабкою, вони розуміли, що у випадку відокремлення західноукраїнських земель навряд чи зможуть цьому запобігти. Польська політика на західноукраїнських землях базувалася на одному принципі - унеможливити вихід західноукраїнських земель зі свого складу. Як інструмент було обрано повну асиміляцію. Це спричинило зміцнення українського національно-визвольного руху.



Література

1. Грицак Я. Нариси історії України: формування модерної української нації XIX- XX ст.: навч. посібн. Київ: Генеза, 1996. 360 с.

2. Зуляк І., Макар Ю. Східна Галичина і Західна Волинь: особливості культурно- освітнього і соціально-економічного становища у міжвоєнній Польщі. Літопис Волині. Всеукраїнський науковий часопис. Вип. 28. 2023 р. С. 95-102.

3. Терещенко В. Економічне становище західноукраїнських земель у складі Польщі напередодні Другої світової війни. Волинь і волиняни у Другій світовій війні: зб. наук. пр. за матеріалами І Міжн. наук.-практ. конф., присвяч. подіям Другої світової війни на території Волин. обл. Луцьк, 2012. С. 107-112.

4. Шабала Я. М. Вплив аграрної реформи на соціально-економічний розвиток Волинського воєводства в 1920-1930-х рр. Волинський національний університет імені Лесі Українки. Історичні студії. М-во освіти і науки України, Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. Луцьк. 2009. Вип. 1. С. 78-83.

5. Історія економіки та економічної думки: XX - початок XXI ст.: навч. посібн. / В. В. Козюк та ін.; за ред. В. В. Козюка, Л. А. Родіонової. Київ: Знання, 2011. 582 с. URL: https://pidru4niki.com/1405100340407/politekonomiya/ekonomichniy_rozvitok_zahidnoukrayin skih_zemel_1920-1930-h_rokah_ekonomichna_dumka (дата звернення: 15.06.2024).

6. Гелей С. Про ідеї, героїв і політику. Вибрані статті та повідомлення. Львів: Вид-во Львівськ. торгов.-економ. ун-ту, 2016. С. 54-59.

7. Медвідь О., Біда Ю. Кооперативний рух на Дрогобиччині у міжвоєнний період. Розвиток сучасної освіти і науки: результати, проблеми, перспективи. Т. XIV: Виміри сталого розвитку в теорії та практиці / Ред.: Я. Ґжесяк, І. Зимомря, В. Ільницький. Конін - Ужгород - Перемишль - Херсон: Посвіт, 2023. 27-29 с.

8. Церковник С. І. Правове регулювання діяльності кооперативних товариств Східної Галичини у міжвоєнний період на початку XX століття. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2024. Т 1. № 82. С. 141-146.

9. Нагірняк А. Польська освітня політика на західноукраїнських землях у міжвоєнний період. Емінак. 2018. №1(1). С. 93-97.

10. Гулай В. В. Етнічна структура шкільної освіти та вчительства Західної України в складі Другої Речі Посполитої. Історія та географія: збірн. наук. пр. Харків. нац. педаг. ун-ту ім. Г. С. Сковороди. 2013. Вип. 47. С. 126-130. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi- bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21 ID=&S21REF=10&S21 CNR=20& S21STN= 1& S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=zn pkhnpu_ist_2013_47_27 (дата звернення: 15.06.2024).

11. Саган Г. Українська наука та освіта у міжвоєнний період на землях, що входили до Польщі. ТЕКА Комісії Польсько-українських культурних зв'язків. 2019. С. 235-244.

12. Андрусишин Б. І., Бондаренко В. Д. Модель нової релігійної політики у державно- церковних стосунках на приєднаних західно-українських землях (20-30-і рр. ХХ ст.). Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія 18: Економіка і право. 2016. Вип. 31. С. 3-12.

13. Дудар В. Особливості державно-церковних відносин в ІІ Речі Посполитій в контексті діяльності православної церкви в Західній Волині та Східній Галичині у 20-30-х роках століття. Scientific notes on Ukrainian history, 2018. Вип. 44. С. 59-65.

14. Сивіцький М. Історія польсько-українських конфліктів; пер. з пол. Є. Петренка. Київ: Вид-во ім. Олени Теліги, 2005. Т. 1. 2005. 343 с. URL: https://coollib.net/b/211101/read#t11 (дата звернення: 15.06.2024).



References

1. Hrytsak, Ya. (1996). Narysy istorii Ukrainy: formuvannia modernoi ukrainskoi natsii XIX-XX st. [Essays on the History of Ukraine: The Formation of the Modern Ukrainian Nation in the 19th and20th Centuries]. Kyiv: Heneza [in Ukrainian].

2. Zuliak, I., & Makar, Yu. (2023). Skhidna Halychyna i Zakhidna Volyn: osoblyvosti kulturno-osvitnoho i sotsialno-ekonomichnoho stanovyshcha u mizhvoiennii Polshchi [Eastern Galychyna and Western Volyn: peculiarities of the cultural, educational and socio-economic situation in interwar Poland]. Litopys Volyni. Vseukrainskyi naukovyi chasopys - Chronicle of Volyn: All-Ukrainian Scientific Journal, 28, 95-102. Retrieved from https://doi.org/10.32782/ 2305-9389/2023.28.12 [in Ukrainian].

3. Tereshchenko, V. (2012). Ekonomichne stanovyshche zakhidnoukrainskykh zemel u skladi Polshchi naperedodni Druhoi svitovoi viiny [The Economic Situation of Western Ukrainian Lands in Poland on the Eve of the Second World War]. Proceedings from IMizhn. nauk.-prakt. konf., prysviach. podiiam Druhoi svitovoi viiny na terytorii Volyn. obl. « Volyn i volyniany u Druhii svitovii viini» - First International Scientific-Practical Conference Dedicated to the Events of the Second World War in the Volyn Region: “Volyn and Volynians in the Second World War” (pp. 107-112). Lutsk. [in Ukrainian].

4. Shabala, Ya. M. (2009). Vplyv ahrarnoi reformy na sotsialno-ekonomichnyi rozvytok Volynskoho voievodstva v 1920-1930-kh rr. [The Influence of Agrarian Reforming on the Economic Development of Volyn Voyevodstvo in 1920-1930th.]. Volynskyi natsionalnyi universytet imeni Lesi Ukrainky. Istorychni studii - Lesya Ukrainka Volyn National University. Historical studies, 1, 78-83. [in Ukrainian].

5. Koziuk, V. V. et al. (2011). Istoriia ekonomiky ta ekonomichnoi dumky: XX-pochatok st. [History of Economics and Economic Thought: 20th to Early 21st Centuries]. Kyiv: Znannia. Retrieved from https://pidru4niki.com/1405100340407/politekonomiya/ekonomichniy_rozvitok_zahidno ukrayinskih_zemel_1920- 1930-h_rokah_ekonomichna_dumka [in Ukrainian].

6. Helei, S. (2016). Pro idei, heroiv ipolityku. Vybrani statti tapovidomlennia [On Ideas, Heroes, and Politics: Selected Articles andMessages]. Lviv: Vyd-vo Lvivsk. torhov.-ekonom. un-tu. [in Ukrainian].

7. Medvid, O., & Bida Yu. (2023). Kooperatyvnyi rukh na Drohobychchyni u mizhvoiennyi period [Cooperative Movement in the Drohobych Region During the Interwar Period]. Rozvytok suchasnoi osvity i nauky: rezultaty, problemy, perspektyvy - Development of Modern Education and Science: Results, Problems, and Prospects. (Vol. XIV: Vymiry staloho rozvytku v teorii ta praktytsi - Dimensions of Sustainable Development in Theory and Practice), (pp. 27-29). Ya. Gzhesiak, I. Zymomria, V. Ilnytskyi (Eds.). Konin - Uzhhorod - Peremyshl - Kherson: Posvit. [in Ukrainian].

8. Tserkovnyk, S. I. (2024). Pravove rehuliuvannia diialnosti kooperatyvnykh tovarystv Skhidnoi Halychyny u mizhvoiennyi period na pochatku KhKh stolittia [Legal Regulation of the Activities of Cooperative Societies in Eastern Galicia in the Interwar Period at the Beginning of the KhKh Century]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia: Pravo - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University. Series: Law, 1(82), 141-146. Retrieved from https://doi.org/10.24144/2307-3322.2024.82.L20 [in Ukrainian].

9. Nahirniak, A. (2018). Polska osvitnia polityka na zakhidnoukrainskykh zemliakh u mizhvoiennyi period [Polish educational policy in the western Ukrainian lands in the interwar period]. Eminak - Eminak, 1(1). S. 93-97. [in Ukrainian].

10. Hulai, V. V. (2013). Etnichna struktura shkilnoi osvity ta vchytelstva Zakhidnoi Ukrainy v skladi Druhoi Rechi Pospolytoi [The Ethnic Structure of School Education and Teaching in Western Ukraine During the Second Polish Republic]. Istoriia ta heohrafia - History and Geography, 47, 126-130. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpkhnpu_ist_2013_47_27 [in Ukrainian].

11. Sahan, H. (2019). Ukrainska nauka ta osvita u mizhvoiennyi period na zemliakh, shcho vkhodyly do Polshchi [Ukrainian Education and Learning on Ukrainian Lands Included In the Second Republic of Poland in the Interwar Period]. TEKA Komisii Polsko-ukrainskykh kulturnykh zviazkiv - TEKA: Commission of Polish-Ukrainian Cultural Relations, 5(14), 235-244. Retrieved from https://doi.org/10.31743/teka.11914 [in Ukrainian].

12. Andrusyshyn, B. I., & Bondarenko V. D. (2016). Model novoi relihiinoi polityky u derzhavno-tserkovnykh stosunkakh na pryiednanykh zakhidno-ukrainskykh zemliakh (20-30-i rr. KhKh st.) [The model of the new religious policy in church-state relations on the associate Western Ukrainian lands (1920-30-ies)]. Naukovyi chasopys Natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni M.P. Drahomanova. Seriia 18: Ekonomika i pravo - Scientific journal M.P. Drahomanov National Pedagogical University. Series 18: Economy and Law, 31, 3-12 [in Ukrainian].

13. Dudar, V. (2018). Osoblyvosti derzhavno-tserkovnykh vidnosyn v II Rechi Pospolytii v konteksti diialnosti pravoslavnoi tserkvy v Zakhidnii Volyni ta Skhidnii Halychyni u 20-30-kh rokakh KhKh stolittia [The Peculiarities of State and Church Relations in II Rzecz Pospolita in the Context of Orthodox Church Activities in Volyn and Halychyna in the 1920s and 30s of the 20th Century]. Naukovi zapysky z ukrainskoi istorii - Scientific Notes on Ukrainian History, 44, 59-65. Retrieved from https://doi.org/10.31470/2415-3567-2018-44-59-65 [in Ukrainian].

14. Syvitskyi, M. (2005). Istoriia polsko-ukrainskykh konfliktiv [History of Polish-Ukrainian Conflicts]. Kyiv: Vyd-vo im. Oleny Telihy. Retrieved from https://coollib.net/b/211101/read#t11 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...