Виклики сучасної історіографії у контексті проблеми самовизначення особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральноукраїнський державний університет

імені Володимира Винниченка, м. Кропивницький

Виклики сучасної історіографії у контексті проблеми самовизначення особистості

Дубінка Микола Михайлович, кандидат педагогічних наук,

доцент, докторант кафедри педагогіки та спеціальної освіти



Анотація

Статтю присвячено дослідженню історіографії процесу становлення та розвитку проблеми самовизначення особистості на ґрунті вітчизняних історичних подій, з урахуванням новітніх концепцій українських науковців, що являлись представниками різних наукових шкіл та течій. Українська наука у всі часи еволюціонувала в тісному єдиному зв'язку разом з історичними подіями, розвитком наукових ідей, появою нових представників-науковців, національним рухом та політичною свідомістю українського народу. Аналогічні взаємини були притаманні і всій модерній європейській культурній традиції. Тому в умовах сьогодення вкрай необхідно дослідити, яким чином поєднувалися ідеї вітчизняної історико-педагогічної науки. Зроблено спробу проаналізувати той вид наукової історико-педагогічної думки, що домінував на початку перших зав'язків історико-педагогогічної науки та проблеми самовизначення й був відображений у дослідженнях науковців - 30-ті роки ХХ - XXI століття. Саме тоді вітчизняна наука набула зовнішніх характерних рис, сформувалася наукова парадигма щодо проблеми самовизначення, послідовниками якої ми є. На даний час українські науковці намагаються витворити нову концепцію українського історико- педагогічного процесу за допомогою нових методологічних підходів та повного оновлення теоретичного набутку через спадщину українських науковців минулого. У цьому контексті набирає обертів проблема самовизначення. Поряд з цим обґрунтовано, що 30-ті роки ХХ - ХХІ століття - це період формування концептуальних засад проблеми професійного самовизначення. Також проведений аналіз окресленої проблеми дав можливість виокремити низку тенденцій: 1) зростання престижу освіти у цілому й технічної освіти, зокрема, де професійна освіта представлена як одна з цінностей суспільства, без якої неможливі ні становлення особистості, ні розвиток суспільства; 2) зміна цільових настанов професійної освіти як соціального інституту: від забезпечення потреб держави у фахівцях різного профілю до задоволення освітніх потреб особистості заради її розвитку й самореалізації та конкурентоспроможності на ринку праці; 3) зміна характеру попиту на робочу силу: досягнення належного рівня кваліфікації як необхідна умова забезпечення продуктивної праці в умовах інформаційного суспільства; 4) внутрішня реорганізація освіти відповідно до вимог ринкової економіки. Загалом, підкреслено, що не існувало єдиного розуміння сутності самовизначення особистості, хоча сутність спадщини науковців для подальшого розвитку української історико-педагогічної науки та погляду на проблему професійного самовизначення в сучасному освітньому просторі не підлягає сумніву.

Ключові слова: історіографія, концепція, українська історико- педагогічна наука, самовизначення особистості, періодизація розвитку проблеми.



Dubinka Mykola Mykhaylovych Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Doctoral Student of the Department of Pedagogy and Special Education, Central Ukrainian State University named after Volodymyr Vinnichenko, Kropyvnytskyi

CHALLENGES OF MODERN HISTORIOGRAPHY IN THE CONTEXT OF THE PROBLEM OF SELF-DETERMINATION OF THE INDIVIDUAL

Abstract

The article is devoted to the study of the historiography of the process of formation and development of the problem of self-determination of the individual on the basis of national historical events, taking into account the latest concepts of Ukrainian scholars who represented different scientific schools and trends. At all times, Ukrainian science has evolved in close and unified connection with historical events, the development of scientific ideas, the emergence of new representatives of scientists, the national movement and the political consciousness of the Ukrainian people. Similar relationships were inherent in the entire modern European cultural tradition. Therefore, in today's conditions, it is extremely necessary to investigate how the ideas of national historical and pedagogical science were combined. An attempt is made to analyze the type of scientific historical and pedagogical thought that dominated at the beginning of the first ties of historical and pedagogical science and the problem of self-determination and was reflected in the research of scientists - the 1930s - XXI century. It was then that national science acquired external characteristics, and a scientific paradigm on the problem of self-determination was formed, of which we are followers. At present, Ukrainian scholars are trying to create a new concept of the Ukrainian historical and pedagogical process with the help of new methodological approaches and a complete renewal of theoretical achievements through the legacy of Ukrainian scholars of the past. In this context, the problem of selfdetermination is gaining momentum. Along with this, it is substantiated that the 30s of the twentieth - twenty-first century is a period of formation of the conceptual foundations of the problem of professional self-determination. Also, the analysis of this problem made it possible to identify a number of trends: 1)the growing prestige of education in general and technical education in particular, where vocational education is presented as one of the values of society, without which neither personal development nor development of society is possible; 2) changing the objectives of vocational education as a social institution: from meeting the needs of the State in specialists of various profiles to meeting the educational needs of the individual for the sake of his or her development and self-realization and competitiveness in the labor market; 3)changing the nature of demand for labor: achieving an appropriate level of qualification as a prerequisite for In general, it is emphasized that there was no single understanding of the essence of self-determination of the individual, although the essence of the heritage of scientists for the further development of Ukrainian historical and pedagogical science and the view on the problem of professional self-determination in the modern educational space is not in doubt.

Keywords: historiography, concept, Ukrainian historical and pedagogical science, self-determination of the individual, periodization of the problem.



Вступ

Постановка проблеми. Сучасний стан дослідження історичної свідомості українського народу надають вітчизняній історіографії цілу низку функцій, в тому числі і пізнавальну, і соціокультурну. До того ж в умовах розвитку державотворчих процесів, що відбуваються в період глибокої політичної кризи, зростає питання формування національної свідомості і створення сучасної системи духовних та культурних цінностей.

Українська наука у всі часи еволюціонувала в тісному єдиному зв'язку разом з історичними подіями, розвитком наукових ідей, появою нових представників-науковців, національним рухом та політичною свідомістю українського народу. Аналогічні взаємини були притаманні і всій модерній європейській культурній традиції. Тому в умовах сьогодення вкрай необхідно дослідити, яким чином поєднувалися ідеї вітчизняної історико-педагогічної науки. На даний час українські науковці намагаються витворити нову концепцію українського історико- педагогічного процесу за допомогою нових методологічних підходів та повного оновлення теоретичного набутку через спадщину українських науковців минулого. У цьому контексті набирає обертів проблема самовизначення. Дестабілізація суспільства загалом, реформування системи освіти, криза звичних норм та цінностей, відсутність структурованих нормативних моделей успішної поведінки, відсутність досвіду життя батьків у нових умовах ускладнюють перебіг процесу суб'єктного самовизначення особистості молодої людини. Отже, необхідне чітке розуміння тенденцій процесу самовизначення особистості як об'єкта активності в контексті історичного та сучасного розвитку суспільства, розкриття механізмів даного процесу, виявлення рушійних сил, детермінант, що визначають його спрямованість та якісний зміст.

На думку сучасних дослідників напрацювання вітчизняної науки щодо окресленої проблеми є доволі перспективним напрямком. Робляться спроби поєднати між собою періоди розвитку проблеми самовизначення особистості, критерієм якого постає зміна умов соціально-культурного відродження України, оновлення суспільства, створення національної системи освіти та набуття особливого значення професійного становлення фахівця. Адже історіографія у минулому науки знаходить ті ідеї, формули, принципи, котрі у свій час були незрозумілі, або відкинуті сучасникам, й набули актуалізації тільки відтепер. Таким чином, історія педагогічної науки є засобом розбудови нового знання [2, с. 310].

Тому нам, сучасникам, у першу чергу, потрібно зрозуміти той вид наукової історико-педагогічної думки, що домінував на початку перших зав'язків історико-педагогогічної науки та проблеми самовизначення й був відображений у дослідженнях науковців - 30-ті роки ХХ - XXI століття. Саме тоді вітчизняна наука набула зовнішніх характерних рис, сформувалася наукова парадигма щодо проблеми самовизначення, послідовниками якої ми є.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історіографічний аналіз як науковий метод історичних досліджень набув поширення в історико-педагогічних розвідках. Історіографічний огляд свідчить, що здобутки й проблеми української історіографії, методичні аспекти історіографічного процесу цілеспрямовано вивчають історики (О. Бойко, Я. Грицак, В. Бондар, Л. Зашкільняк, Я. Калакура, Г. Касьянов, І. Колесник, Є. Луняк, В. Смолій, В. Яремчук, О. Ясь та ін.). Історики педагогіки також осмислюють цю проблему на теоретико-методологічному рівні (Л. Березівська, Л. Голубнича, Н. Гупан, Н. Коляда, О. Петренко, О. Сухомлинська, В. Федяєва та ін.). Найповніше її досліджено в монографії Н. Гупана «Українська історіографія історії педагогіки» (2002 р.). На основі аналізу праць істориків та істориків педагогіки можна зробити висновок про те, що педагогічна історіографія в широкому розумінні - це сфера наукових знань, яка вивчає розвиток історико-педагогічної науки та її закономірності; у вузькому - це сукупність напрацювань із різних проблем історії педагогіки, освіти (освітні процеси та явища, педагогічна думка) у певний історичний період.

Проблему загального розуміння та трактування поняття «професійне самовизначення» почали вивчати вітчизняні та зарубіжні вчені ще в минулому столітті. Наукові дослідження Л. Божович, Л. Виготського, М. Гінзбурга, І. Захарової, І. Кона, Г. Костюка, Т. Кудрявцевої, Г. Нікова, В. Сафіна, Л. Шнейдер полягали у теорії становлення професійного самовизначення, його факторів та зв'язку з життєвими перспективами особистості у плануванні майбутнього.

У вітчизняній науці після занепаду 30-40-х років ХХ століття відновлення наукових пошуків пов'язане з розвитком основних виробничих галузей, важкої промисловості та військової галузі. Цей період знаменується напрацюваннями Б. Ломова, А. Крилова, В. Зінченко, В. Мерліна, К. Платонова, Є. Мілеряна, В. Шадрікова та ін. Ними було розроблено теоретико-методологічну основу дослідження проблеми професійної діяльності людини. Як підкреслюють науковці (В. Бодров, В. Дружинін, Є. Климов), розгляд проблем професійної діяльності особистості здійснювався в межах чотирьох основних напрямків: психофізіологічному, системотехнічному, експлуатаційному та психолого- педагогічному.

Проведений аналіз наукових досліджень свідчить, що професійна самореалізація майбутнього фахівця є складним та багатогранним процесом поступової трансформації потенційної професіоналізації у реальну, який відбувається протягом усього життя та професійної діяльності. У цьому контексті дослідниками обґрунтовано теорію особистості як суб'єкта життєдіяльності (С. Рубінштейн та ін.); концепцію саморозвитку особистості (Г. Костюк та ін.); теорії розвитку особистості протягом професійної діяльності та особистого життя (Є. Головаха, О. Кронік, E. Anatarella, T. Holmes, R. Rahe та ін.). Розкрито узагальнені показники та критерії самореалізації (С. Максименко та ін.) і висвітлено проблеми самореалізації особистості у професійній сфері (В. Гупаловська, І. Жигаренко, Л. Карамушка, О. Коропецька, С. Максименко, О. Мірошниченко, Н. Старинська, М. Ткалич, Л. Шатирко та ін.).

Науковцями з'ясовано особливості формування важливих якостей для професійної діяльності фахівців (В. Бут, О. Вавринів, В. Вареник, Г. Грибенюк, І. Коваль, М. Коваль, С. Миронець, О. Назаров, В. Садковий, О. Стельмах та ін.). Визначено особливості професійної підготовки фахівців, розкриті питання професійної придатності та психологічної готовності особистості до діяльності (В. Ільїн, І. Попович, О. Савчук, О. Слободяник, Я. Чаплак та ін.).

Мета статті - проаналізувати історико-педагогічну літературу, а також джерельну базу з метою визначення витоків, основних етапів розвитку проблеми самовизначення особистості у визначений період (30- ті роки ХХ - ХХІ ст.).



Виклад основного матеріалу

Історіографічний та джерелознавчий аналіз проблеми професійного самовизначення особистості (30-ті роки XX - ХХІ ст.) передбачає ґрунтовний аналіз історико-педагогічної літератури, а також джерельної бази з метою визначення її витоків, основних етапів розвитку у визначений період, еволюцію та сучасний стан вивчення досліджуваної проблеми.

Джерела, використані у дисертаційному дослідженні, можемо класифікувати на такі основні групи: матеріали офіційного характеру (постанови, накази, звернення тощо), видані у досліджуваний період; різноманітні публікації в педагогічній періодиці 30-х років ХХ століття -

XXI ст.; праці вітчизняних та зарубіжних науковців, педагогів та діячів освіти, які були сучасниками досліджуваного періоду; наукові дослідження сучасних авторів, що висвітлюють історію розвитку професійного самовизначення 30-х років ХХ - ХХІ ст.; дисертаційні роботи, предметом яких є професійне самовизначення особи.

До нормативно-правових актів І періоду (1930-1950 роки) слід віднести насамперед Постанову ЦК ВКП(б) про початкову і середню школу. Додаток № 5 до п. 31 пр. ПБ № 58 від 25.УШ.1931 р. (Додаток) [9], яка закріпила політехнізацію школи. Основне завдання полягало у тому, щоб з метою «знайомити учнів у теорії та на практиці з усіма головними галузями виробництва, здійснювати тісний зв'язок навчання з продуктивною працею, - запропонувати наркомосвіти союзних республік протягом 1931 року широко розгорнути мережу майстерень та робітничих кімнат при школах, поєднуючи цю роботу з прикріпленням шкіл до підприємств, радгоспів, МТС і колгоспів на основі договорів. Підприємствам, радгоспам, МТС і колгоспам надати всебічну допомогу Наркомосвітам у розв'язанні цього завдання шляхом виділення необхідного обладнання та інструментів для шкільних майстерень і лабораторій, виділення кваліфікованих робітників і спеціалістів для безпосередньої участі в роботі школи, допомоги педагогам у вивченні виробництва тощо».

Оскільки у 30-ті роки проблемами професіонального самовизначення займалася педологічна наука, то важливого значення набуває Постанова ЦК ВКП(б) від 4 липня 1936 р. «Про педологічні перекручення в системі Наркомпросу», яка фактично поклала край дослідженням у цій сфері практично до середини 50-х років ХХ ст.

15 липня 1943 року РНК СРСР ухвалила постанову «Про навчання підлітків, які працюють на підприємствах», відповідно до якої було організовано школи підлітків, які працюють на підприємствах, які у 1944 році було перейменовано у школи робітничої молоді для навчання без відриву від виробництва. Вони давали загальноосвітню підготовку в обсязі 7-річної і середньої шкіл, працювали у складі 5-7-х і 5-10-х класів. У 1958 році були перейменовані у вечірню (змінну) середню загальноосвітню школу [8].

ІІ період (1958 - 1984 рр.) - характеризується ухваленням Закону України «Про зміцнення зв'язку школи з життям та про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» від 24.12.1958 р. Відповідний Закон було ухвалено й в Українській РСР від 17 квітня 1959 року. В основу Закону покладено організацію виробничого навчання і виробничої практики з метою поєднання навчання з продуктивною працею дітей (молодь віком 15-16 років повинна була включатися у посильну суспільно-корисну працю). Заслуговує на увагу Указ Ради Міністрів СРСР «Про навчання учнів старших класів у середніх загальноосвітніх школах автосправи» № 44 від 14 січня 1969 року, яким було введено в середніх загальноосвітніх школах, починаючи з 1969/70 року, навчання учнів 9-10 (11) класів автосправи. Пункт 8цього Указу передбачав «Радам Міністрів союзних республік забезпечити для загальноосвітніх шкіл, у яких запроваджують навчання учнів автосправі, виділення в 1969 році по вантажному автомобілю з-поміж автомобілів, які Міністерству оборони СРСР передає республіці за народногосподарським планом, виділення щороку запасних частин, акумуляторів і паливно-мастильних матеріалів у кількості, необхідній для експлуатації автомобілів, які є у школах, а також виділення автомобільних агрегатів, приладів і деталей (із-поміж виробів, які підлягають списанню) у кількості, необхідній для експлуатації автомобілів, які є в школах, а також виділення автомобільних агрегатів, приладів і деталей (з-поміж виробів, що підлягають списанню) у кількості, необхідній для обладнання навчальних кабінетів з автосправи, та здійснення капітального ремонту автомобілів, що належать школам».

Важливою щодо професійного самовизначення учнів стала Постанова Ради Міністрів СРСР «Про організацію міжшкільних навчально- виробничих комбінатів трудового навчання і професійної орієнтації учнів» від 23.08.1974 року № 662, яка передбачала: ознайомлення учнів з трудовими процесами й змістом праці робітників на підприємствах; здійснення профорієнтаційної роботи учнів з метою підготовки їх до усвідомленого вибору професії.

III період (1984 - 1991 рр.). З 1984 року увага акцентувалася на підвищенні ефективності трудового навчання, набутті учнями більш якісних знань з природо-технічних, економічних та суспільних наук. Так, у 1984 р. вийшла Постанова ЦК КПРС «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи», Постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР «Про покращення трудового виховання, професійної орієнтації школярів та організації їхньої суспільно корисної, виробничої праці» від 12 квітня 1984 року № 314, згідно з якою була передбачена обов'язкова участь підлітків у суспільно корисній, виробничій праці в навчальних цехах і на дільницях підприємств та організацій, у МНВК, підсобних господарствах, в учнівських бригадах.

12 квітня 1984 р. Верховна Рада СРСР прийняла постанову «Про реформу загальноосвітньої і професійної школи», в якій наголошувалося на потребі використання методів психологічної і педагогічної наук для виявлення і розвитку схильностей і здібностей учнівської молоді.

Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Основні напрямки перебудови вищої і середньої спеціальної освіти в країні» (1987 р.) визначала головною рушійною силою перебудови вищої і середньої спеціальної освіти в країні інтеграцію освіти, виробництва і науки, яка віднині мала спиратися на договірні зобов'язання, цільову підготовку спеціалістів при частковому відшкодуванні витрат галузями економіки, перенесення частини навчального процесу на виробництва шляхом створення навчально-науково-виробничих комплексів, включаючи філіали кафедр, науково-дослідні лабораторії, експериментальні ділянки. Організовувалися галузеві навчальні центри у складі провідних об'єднань, виробництв, наукових і конструкторських організацій, лікувальних установ, підприємств АПК [10].

IV період - з 1991 року й до сьогодні. До основних нормативних документів, що визначили концептуальні засади професійного самовизначення особистості, слід віднести насамперед Концепцію державної системи професійної орієнтації населення (1994 р.) [3]. Головною метою профорієнтаційної роботи було визначено сприяння специфічними методами посилити конкурентоспроможність працівника на ринку праці та досягнення ефективної зайнятості населення. Основним об'єктом профорієнтаційної діяльності є зайняте та незайняте населення, у тому числі молодь, що навчається, вивільнені працівники та особи з обмеженою працездатністю.

Важливим документом у сенсі нашого дослідження стало Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається (1995 р.) [7], в якому метою професійної орієнтації визначено «забезпечення допомоги особистості в активному свідомому професійному самовизначенні та трудовому становленні. Основою професійного самовизначення особи є самопізнання та об'єктивна самооцінка індивідуальних особливостей, співставлення своїх професійно важливих якостей і можливостей з вимогами, необхідними для набуття конкретних професій, та кон'юнктурою ринку праці». Результатом професійної орієнтації є «сформованість особистісно значимого смислу вибору професії, певної професійної спрямованості (професійних намірів, планів оволодіння професією, професійної перспективи), професійне самовизначення учнів, готовність до зміни професійної спрямованості та переорієнтації на суміжні професії, інші види діяльності, відповідно до індивідуальних особливостей учнів та результатів профвідбору» [7].

З метою здійснення координації профорієнтаційної і методичної роботи з трудового виховання і навчання в загальноосвітніх школах, надання школам допомоги в організації трудової підготовки учнів, відповідно до наказу Міністерства освіти України, створено міжшкільні навчально-виробничі комбінати, які стали центром трудової підготовки старшокласників у районі [6]. Основними задачами навчально-виробничих комбінатів є ознайомлення учнів з трудовими процесами, здійснення професійної орієнтації учнів з метою підготовки до свідомого вибору професії.

Починаючи з 2000-х років активно впроваджуються нові підходи до навчання, включаючи профільне навчання як один із способів індивідуалізації освіти. У цей період було прийнято ряд законодавчих актів та нормативно-правових актів, які регулювали систему освіти в Україні, серед яких слід виокремити Концепцію профільного навчання в старшій школі від 25.09.03 р. № 10/12-2 [4].

До історико-педагогічних публікацій українських науковців, які були сучасниками першого періоду, належать праці професора Ф. Дунаєвського «Проблема професійного підбору» та «Професійний підбір та його соціальний зміст: методологія професійного підбору», які можна розглядати як перші вітчизняні праці з проблем професійної орієнтації. У праці М. Третьякова «Практика профорієнтованих лекцій у трудшколі» було розкрито методику профорієнтаційних лекцій для школярів. Проблемам розробки опису професій («профілю професій», за термінологією того часу) були присвячені дослідження І. Карпова та Г. Смишляєва, зокрема «Методологія й методика побудови профілю спеціаліста».

У 20-30-х рр. ХХ ст. особливе значення в громадянському вихованні мав досвід привчання вихованців до господарювання, що належав А. Макаренку. Педагог у професійному самовизначенні вихованців значне місце відводив трудовій підготовці. Для нього було важливо створити умови для свідомого професійного самовизначення шляхом залучення вихованців до різноманітних видів професійної діяльності [11]. А Макаренко зауважував, що творчою праця може бути лише тоді, коли людина свідомо бачить у ній радість, розуміє користь і необхідність праці, коли праця стає для людини основною формою прояву особистості і таланту [5].

Кінець 50-х - середина 80-х років (ІІ період) відзначився відродженням наукових досліджень проблем професійної орієнтації та професійного самовизначення. Серед публікацій науковців, які були сучасниками цього періоду, слід виокремити праці А. Голомштока, Г. Маліса, П. Атутова, Б. Федоришина, Є. Климова та інших. Учені дослідили психологію професійного самовизначення, умови та закономірності формування професійної придатності, розробили єдину психофізіологічну класифікацію професій.

У цьому контексті варто згадати психолога і педагога Є. Климова та його учня М. Пряжникова, які стали теоретиками профорієнтації та розробниками її методик. Зазначимо, що вони зокрема розуміли професійне самовизначення як процес, який відбувається протягом усього життя і включає у себе всі події, пов'язані з професійним життям індивіда: від формування ранніх професійних інтересів, вибору професії і поведінки на робочому місці до завершення професійної діяльності. Щодо соціологічного осмислення професійного самовизначення, то 60-х роках розпочались масові соціологічні дослідження проблем молоді у цій галузі. Зокрема у цьому контексті не можна не згадати І. Кона, який, хоч і не писав про професійне самовизначення, однак по суті заклав основи для вивчення соціології особистості.

До вітчизняних дослідників цього періоду слід віднести таких науковців, як: В. Оссовський, Є. Головаха, В. Черноволенко, Н. Костенко, В. Паніотто та інші. Свої дослідження учасники цього осередку присвячували питанням впливу сім'ї, школи та ЗМІ на професійне самовизначення молодих людей. Особливо значущим для цієї теми стали дослідження, присвячені становленню соціально-професійної орієнтації, цінностям професії та ціннісним орієнтаціям молодих людей щодо роботи та професій у взаємодії з їхнім професійним самовизначенням. На відміну від своїх колег з інших країн, київські дослідники вбачали вирішення проблем дисбалансу, перш за все, у тому, що «...саме планомірне удосконалення технічно-технологічної бази виробництва і перетворення на цих засадах змісту, характеру, умов трудової діяльності були і залишаються головним, стратегічним напрямом у рішенні проблеми розподілу та раціонального використання трудового потенціалу суспільства» [12].

У сучасних соціально-економічних умовах розвитку держави проблема свободи вибору професії, самовизначення і самореалізації особистості в професійній діяльності значно актуалізувалася.

У психолого-педагогічних дослідженнях К. Абульханової-Славської, Л. Божович, Л. Галаганової, О. Головахи, О. Кухарчук, А. Мудрика, Г. Нікова, Ф. Повшедної, В. Полякова, М. Пряжникова, В. Сафіна, С. Чистякової та ін. ґрунтовно й різнобічно представлені цінні положення, ідеї, концепції професійного самовизначення студентів, педагогів, дані різні підходи до розкриття сутності професійного самовизначення. Аналізуючи дослідження зазначених авторів можна стверджувати, що сьогодні особистісно- діяльнісна природа професіоналізму розглядається як якісна характеристика суб'єкта діяльності і особистості педагога. А професійно педагог готовий до роботи тоді, коли у нього сформовані психолого-педагогічні знання і уміння, об'єктивно необхідні для оволодіння педагогічною діяльністю, про що свідчать дослідження С. Вершловського, І. Зимньої, А. Маркової, В. Серікова, І. Якиманської. Розглянемо в цьому плані найбільш істотні та поширені позиції з погляду відповідності їх завданню формування особистості, що самовизначається.

Якнайповніший аналіз суті професійного самовизначення здійснений у роботах В. Полякова і С. Чистякової, які в рамках розробленої ними Концепції професійного самовизначення молоді розглядають його як «Я-концепцію» особистості, що відображає її розуміння переживань і намірів, відношення до реальних дій у професійній діяльності в конкретних умовах. Тому цілком обґрунтованим є положення про те, що професійне самовизначення - це складний психічний стан особистості, що включає професійну спрямованість (коло інтересів, мотивів, потреб, схильностей, здібностей, ідеалів і установок людини), а також самосвідомість, - коли вихованець виступає суб'єктом діяльності, свої відносини до дійсності усвідомлює як особистісні, такі, що визначаються суспільними цінностями.

Для нас важливою і цікавою у відношенні професійною самовизначення позиція, яка відображена в дослідженнях В. Сафіна і Г. Нікова, що займаються вивченням психологічних аспектів самовизначення особистості. Дослідники розглядають самовизначення як один з істотних проявів людини суспільної, її ініціативності, самостійності, компетентності в ухваленні відповідальних рішень, уміння визначити власне місце в житті, суспільстві. Характеризуючи особистість, що самовизначається у професійному плані, В. Сафін і Г. Ніков підкреслюють - це суб'єкт, що усвідомив, чого він хоче (цілі, життєві плани, ідеали), що він є (свої особистісні і фізичні властивості), що він може (свої можливості, схильності, дарування), що від нього очікує колектив, суспільство; суб'єкт, готовий функціонувати в системі суспільних відносин. При цьому визначальними характеристиками професійного самовизначення є: активність суб'єкта діяльності, усвідомлення ним своїх можливостей і співставлення їх з соціальною необхідністю. Тому не випадково самовизначення є процесом і результатом усвідомленого вибору особистістю своєї позиції, цілей і засобів самореалізації у конкретних життєвих обставинах. На основі здійсненого аналізу можна констатувати, що найважливішими характеристиками самовизначення студента є активність, здатність до самостійного вибору, належний рівень відповідальності. При цьому власна траєкторія процесу самовизначення передбачає пошук значимої для себе схвалюваної іншими позиції суб'єктності, що характеризується: 1) особистісною рефлексією (пошуком відповіді на запитання «Хто я?», виокремленням себе по відношенню до соціального; переживаннями; усвідомленням права на самооцінку, можливістю бути собою); 2) добудовою власної ідентичності по відношенню до інших людей, в першу чергу значимих; 3) випробовуванням себе і своїх можливостей, удосконаленням умінь та навичок, необхідних у діяльності; 4) вибірковістю ставлень до дійсності, а також їх моделюванням та відтворенням у різних видах творчої самореалізації. Узагальнюючи ряд наукових досліджень можна стверджувати, що професійне самовизначення розглядається з різних позицій і достатньо широко: 1) самовизначення професійне - міра самооцінки себе як фахівця певної професії; 2) змістовна сторона спрямованості особистості, що взаємодіє з покликанням; 3) найважливіший об'єкт формування особистості в процесі професійної орієнтації тощо.

Важливим джерелом дослідження проблеми професійного самовизначення є періодичні видання. У дослідженні здійснено ретроспективний аналіз матеріалів фахових видань, а також періодичних видань України різних років як засіб популяризації теорії та практики професійної орієнтації та професійного самовизначення молоді. Зокрема, газети «Більшовиченята» при Молодому Більшовику» у Києві, «Будь напоготові», журналів «Дитячий рух», «Знання та праця». Основними завданнями журналів було стати «знаряддям комуністичного виховання; висвітлювати практичні питання праці членів дитячого руху; допомога у самоосвіті молоді тощо. Так, журнал «Дитячий рух» поділявся на такі відділи: «Загальний» (вміщував статті, що висвітлювали теоретичні основи дитячого руху та загальні питання керівництва); «Всесвітній дитячий рух» (висвітлював дитячий рух за кордоном); «Бесіди з керівниками» (подавалися матеріали для самоосвіти низових робітників дитячого руху); «Наша трибуна» (широко висвітлював болючі питання роботи дитячого руху); «Наш досвід» (висвітлював роботу піонерзагонів на місцях); «Керуючі матеріали» (ЦК ЛКСМУ) [1].

Висновки

історіографія самовизначення особистість

Отже, аналіз джерел, в яких здійснюється історіографічний огляд проблем, що стосуються проблем професійного самовизначення особистості з 30-х років ХХ до ХХІ століття сприяв виокремленню праць, в яких висвітлені хронологія становлення і розвитку професійного самовизначення особи; зміст і структура понять «професійне самовизначення», «професійна орієнтація» тощо, наукові дослідження, які стосуються професійного самовизначення особи.



Література

1. Карпич І. О. Періодичні видання України як засіб популяризації теорії та практики дитячого руху у 20-х - на початку 30-х рр. ХХ століття. Педагогічний дискурс. 2013. Вип. 15. С. 315-320.

2. Колесник І. Курс української історіографії у вищій школі: нова модель викладання. Дніпропетровський історико-археографічний збірник. Вип.1. Дніпропетровськ: Промінь, 1997. С. 308-323.

3. Концепція державної системи професійної орієнтації населення: Схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 27 січ. 1994 р. № 48. Людина і праця. 1994. № 4. С. 22-29.

4. Концепція профільного навчання в старшій школі: Затв. рішенням колегії Міністерствава освіти і науки України від 25.09.03 № 10/12-2.

5. Нариси історії українського шкільництва (1905-1933): навч. посібник /О. В. Сухомлинська [та ін.]; Міжнародний фонд «Відродження». Київ: Заповіт, 1996. 304 с.

6. Положення про міжшкільний навчально-виробничий комбінат: Затв. наказом М-ва освіти України від 30.11.1993 р. № 430. Інформ. зб. М-ва освіти України. 1994. № 17/18. С. 54-63.

7. Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається: Затв. наказом М-ва освіти України, М-ва праці України, М-ва у справах молоді і спорту від 02.06.95 р. № 159/130/1526. Інформ. зб. М-ва освіти України. 1995. № 16. С. 2-7.

8. Про навчання підлітків, які працюють на підприємствах: Постанова РНК СРСР № 782 від 15 липня 1943 р.; Про перейменування шкіл для підлітків на школи робочої молоді та про затвердження. Положення про школи робочої молоді: Розпорядження Ради Народних Комісарів СРСР. URL: https://docs.historyrussia.org/ru/ nodes/387358-o-pereimenovanii-shkol-dlya-podrostkov-v-shkoly-rabochey-molodezhi-i-ob- utverzhdenii-polozheniya-o-shkolah-rabochey-molodezhi-rasporyazhenie-soveta-narodnyh- komissarov-soyuza-ssr-30-aprelya-1944-g-locale-nil-9492-r#mode/inspect/page/1/zoom/4.

9. «Про початкову і середню школу»: Постанова ЦК ВКП(б) Додаток № 5 до п. 31 пр. ПБ № 58 від 25.VIII.1931 р. URL: https://istmat.org/node/53561.

10. Січкаренко Г. Г. Історичний досвід перебудови вищої освіти в Україні (1985-2005 рр.): монографія. Київ, 2014. 326 с.

11. Черевань І. І. Організація профорієнтації вихованців у спадщині А. Макаренка. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах: зб. наук. пр. Класич. приват. ун-т. Запоріжжя, 2013. Вип. № 29. С. 98-101.

12. Черноволенко В. Ф., Оссовский В. Л., Паниотов В. И. Престиж профессий и проблемы профессиональной ориентации. Киев: Наукова думка. 1979. 214 с.



References

1. Karpych, I. O. (2013). Periodychni vydannia Ukrainy yak zasib populiaryzatsii teorii ta praktyky dytiachoho rukhu u 20-kh - na pochatku 30-kh rr. ХХ stolittia. [Ukrainian Periodicals as a Means of Popularizing the Theory and Practice of the Children's Movement in the 20s and Early 30s of the Twentieth Century]. Pedahohichnyi dyskurs. Vyp. 15. Р. 315-320. [in Ukrainian].

2. Kolesnyk, I. (1997). Kurs ukrainskoi istoriohrafii u vyshchii shkoli: nova model vykladannia [The Course of Ukrainian Historiography in Higher Education: A New Model of Teaching]. Dnipropetrovskyi istoryko-arkheohrafichnyi zbirnyk. Vyp. 1. Dnipropetrovsk: Promin. Р. 308-323. [in Ukrainian].

3. Kontseptsiia derzhavnoi systemy profesiinoi oriientatsii naselennia: Skhvalena postanovoiu Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 27 sich. 1994 r. № 48 [Concept of the state system of professional orientation of the population: Approved by the Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine of January 27, 1994 р. № 48]. Liudyna i pratsia. (1994). № 4. Р. 22-29. [in Ukrainian].

4. Kontseptsiia profilnoho navchannia v starshii shkoli: Zatv. rishenniam kolehii Ministerstvava osvity i nauky Ukrainy vid 25.09.03 № 10/12-2 [The concept of specialized education in high school: Approved by the decision of the Board of the Ministry of Education and Science of Ukraine from 25.09.03 № 10/12-2]. [in Ukrainian].

5. Narysy istorii ukrainskoho shkilnytstva (1905-1933). (1996). [Essays on the history of Ukrainian schooling (1905-1933)]: navch. posibnyk. Sukhomlynska, O. V. [ta in.]; Mizhnarodnyi fond «Vidrodzhennia». Kyiv: Zapovit. 304 р. [in Ukrainian].

6. Polozhennia pro mizhshkilnyi navchalno-vyrobnychyi kombinat: Zatv. nakazom M-va osvity Ukrainy vid 30.11.1993 r. № 430. (1994). [Regulations on the Interschool Educational and Production Complex: Approved by the Order of the Ministry of Education of Ukraine of 30.11.1993, No. 430]. Inform. zb. M-va osvity Ukrainy. № 17/18. Р. 54-63. [in Ukrainian].

7. Polozhennia pro profesiinu oriientatsiiu molodi, yaka navchaietsia: Zatv. nakazom M-va osvity Ukrainy, M-va pratsi Ukrainy, M-va u spravakh molodi i sportu vid 02.06.95 r. № 159/130/1526. (1995). [Regulation on professional orientation of young people in education: Approved by the Order of the Ministry of Education of Ukraine, the Ministry of Labor of Ukraine, the Ministry of Youth and Sports of 02.06.95, No. 159/130/1526]. Inform. zb. M-va osvity Ukrainy. № 16. Р. 2-7.

8. Pro navchannia pidlitkiv, yaki pratsiuiut na pidpryiemstvakh: Postanova RNK SRSR № 782 vid 15 lypnia 1943 r.; Pro pereimenuvannia shkil dlia pidlitkiv na shkoly robochoi molodi ta pro zatverdzhennia. Polozhennia pro shkoly robochoi molodi: Rozporiadzhennia Rady Narodnykh Komisariv SRSR [On the education of adolescents working at enterprises: Decree of the Council of People's Commissars of the USSR No. 782 of July 15, 1943; On renaming schools for adolescents into schools for working youth and on approval. Regulations on schools for working youth: Order of the Council of People's Commissars of the USSR]. URL: https://docs.historyrussia.org/ru/nodes/387358- o-pereimenovanii-shkol-dlya-podrostkov-v-shkoly-rabochey-molodezhi-i-ob-utverzhdenii- polozheniya-o-shkolah-rabochey-molodezhi-rasporyazhenie-soveta-narodnyh-komissarov- soyuza-ssr-30-aprelya-1944-g-locale-nil-9492-r#mode/inspect/page/1/zoom/4.

9. «Pro pochatkovu i seredniu shkolu»: Postanova TsK VKP(b) Dodatok № 5 do p. 31 pr. PB № 58 vid 25.VIII.1931 r. [«On Primary and Secondary Schools»: Decree of the Central Committee of the CPSU (b) Appendix № 5 to paragraph 31 of PB No. 58 of 25. VIII.1931]. URL: https://istmat.org/node/53561.

10. Sichkarenko, H. H. (2014). Istorychnyi dosvid perebudovy vyshchoi osvity v Ukraini (1985-2005 rr.). [The historical experience of restructuring higher education in Ukraine (1985-2005): monohrafiia. Kyiv. 326 р. [in Ukrainian].

11. Cherevan, I. I. (2013). Orhanizatsiia proforiientatsii vykhovantsiv u spadshchyni A. Makarenka. [Organization of career guidance for students in the legacy of A. Makarenko]. Pedahohika formuvannia tvorchoi osobystosti u vyshchii i zahalnoosvitnii shkolakh: zb. nauk. pr. Klasych. pryvat. un-t. Zaporizhzhia. Vyp. № 29. Р. 98-101. [in Ukrainian].

12. Chernovolenko, V. F., Ossovskyi, V. L., Panyotov, V. Y. (1979). Prestyzh professyi y problemу professyonalnoi oryentatsyy [Prestige of professions and problems of professional orientation]. Kyev: Naukova Dumka. 214 р. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...