Міжнародні науково-технічні програми: цілі, фінансування, механізм реалізації

Рішенням Глав урядів країн СНД 18 жовтня 2011 року затверджено Міждержавну програму інноваційного співробітництва держав-учасниць СНД на період до 2020 року. Метою Програми є створення умов для підвищення глобальної конкурентоспроможності економіки держав-учасниць СНД, трансформації її в економіку знань, реалізації пріоритетів економічного розвитку в інноваційній сфері на основі ефективної взаємодії національних інноваційних систем в інтегрованому інноваційному просторі. [7]

З метою інтеграції наукових досліджень та розширення формату співпраці між Україною та Китайською Народною Республікою в науково-технічній сфері 20 червня 2011 року під час офіційного візиту Голови КНР Ху Цзіньтао в Україну підписано Меморандум про взаєморозуміння між Держінформнауки та Міністерством науки і техніки КНР щодо надання підтримки у створенні українсько-китайського Інституту зварювання ім. Є.О. Патона. Це дозволить забезпечити сприятливі умови для спільної комерціалізації наукових розробок, підтримки створення спільних науково-дослідних центрів, розвитку українсько-китайського науково-технічного співробітництва в галузі високих технологій та інновацій.

З 31 жовтня до 4 листопада 2011 року українська делегація взяла участь у Другому засіданні українсько-американської робочої групи з науки і технологій Комісії зі стратегічного партнерства (США). Під час засідання здійснено огляд нової інфраструктури науки в Україні, розглянуто нову концепцію Українського науково-технологічного центру, а також пропозицію української сторони щодо започаткування українсько-американського центру з передачі технологій, обговорені ключові питання співробітництва між Держінформнауки та Фондом цивільних досліджень та розвитку США. За підсумками засідання Робочої групи узгоджено спільний план дій щодо започаткування нових проектів у зазначених вище сферах науки і технологій.[9]

З метою надання нового імпульсу двосторонньому науково-технічному співробітництву між Україною та Японією, 17 листопада 2011 року у м. Токіо відбулося Друге засідання Українсько-японської комісії з питань науково-технічного співробітництва. Досягнуто домовленості стосовно доопрацювання проекту Меморандуму про наукове, науково-технічне та інноваційне співробітництво між Держінформнауки та Агентством з науки та технологій Японії. Розглянуто питання застосування досвіду України у справі подолання наслідків аварії на ЧАЕС і можливості перекладу японською або англійською мовами та публікації серії книг «Безпека атомних станцій», а також спільної участі у випуску журналу «Проблеми безпеки атомних електростанцій та аварійне реагування». Окрім того, в ході засідання визначено сфери майбутнього українсько-японського співробітництва, що мають спільний інтерес для обох країн, а саме: матеріалознавство, нанотехнології, сільське та лісове господарство (заходи захисту від забруднення радіонуклідами), навколишнє середовище (особливо очищення від радіоактивних матеріалів), енергетичні питання. [7]

Значний крок зроблено на шляху до продовження українсько-литовського науково-технічного співробітництва. Під час офіційного візиту Президента Литовської Республіки в Україну 22 листопада 2011 року підписано нову Програму українсько-литовського співробітництва у сфері науки і технологій, спрямовану на подальшу реалізацію міжурядової угоди про співробітництво в галузі науки, освіти та культури від 4 серпня 1993 року. Документ містить перелік видів спільної діяльності, форми реалізації програми, умови фінансування обмінів учених і оцінки поданих проектів, терміни їхньої реалізації та використання результатів.[9]

15-18 листопада 2011 року українська делегація взяла участь у міжнародному форумі Білоруський інноваційний тиждень «Інтелект. Ініціатива. Інновації» (м. Мінськ, Республіка Білорусь). Держінформнауки та Державним комітетом науки і технологій Республіки Білорусь укладено Угоду «Про співробітництво у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності», якою передбачено створення Українсько-Білоруського центру науково-технічного та інноваційного співробітництва. Обговорюючи перспективи співробітництва у галузі фармакології, сторони дійшли згоди щодо створення двох спільних науково-промислових комплексів, один з яких вироблятиме субстанції для лікарських препаратів, а другий - самі препарати. Мета України і Білорусі - вийти на повний технологічний цикл у фармакології, який включатиме всі стадії: від наукової розробки і лабораторного дослідження до виробництва. [9]

1 липня 2011 року українська делегація взяла участь в Одинадцятому засіданні Спільної робочої групи зі співробітництва Україна-НАТО (СРГ) з питань науки та охорони довкілля, яке відбулося у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. У ході засідання СРГ обговорено структурні зміни в науковому підрозділі штаб-квартири НАТО, результати виконання домовленостей, досягнутих під час попереднього засідання СРГ, стан виконання Річної національної програми співробітництва України з Альянсом на 2011 рік у контексті пріоритетів України в рамках Програми НАТО «Наука заради миру та безпеки». Було схвально оцінено реалізацію чинних проектів, що впроваджуються науковими та дослідницькими установами України за підтримки НАТО. [7]

Висновки

Основні тенденції розвитку науково-технічного простору в Європі обумовлені положеннями Лісабонської стратегії і значною мірою відповідають нагальним потребам розвитку України. Основні питання для Європи, які випливають з аналізу та статистичних даних, такі.

Європа має насамперед формулювати про-активні стратегії, аніж постійно фокусуватися тільки на тому, яким чином витримати тиск світової , в тому числі американської, конкуренції;

- інновації мають бути пристосовані для ринку і продажу. Якнайкраще використання інновацій у секторі виробництва не тільки вимагає відповідних зусиль від самих компаній, але й потребує середовища підтримки, включаючи ефективне функціонування внутрішнього ринку;

- потреба в розробці і впровадженні ринкових стимулів для інвестування технологічного розвитку.[7]

Доцільність розвитку в Україні європейських програм, таких як EUREKA, COST, 7 Рамкова програма та інші, обумовлена насамперед намірами України приєднатися до Європейського Союзу, а також бажанням підтвердити реальними діями співпрацю України з іншими партнерами у європейських програмах.

Україна має активно долучатись до нових програм ЄС, насамперед до 7 Рамкової програми, яка повністю відкрила двері для «третіх країн», включаючи Україну. Технологічні платформи, технологічні ініціативи, Програма конкурентоспроможності та інновацій, разом з її підпрограмами (програма підприємництва та інновацій, програма підтримки політики інформаційних і комунікаційних технологій, інтелектуальна енергетична програма для Європи) мають стати каналом для залучення українських учених до європейських знань, технологій та ринків.[8]

Інноваційна європейська програма EUREKA є одним із кращих наявних інструментів. Вона забезпечує ефективне використання національних державних фондів для залучення приватного капіталу. Як програма, так і організаційні засади EUREKA сприяють ринковому розвитку економіки України, і це незаперечно.

Україна, своєю чергою, дістає додаткову можливість для інтеграції в Європейське Співтовариство.[6]

Участь у європейських програмах та фондах, крім очевидних фінансових перспектив, дає можливість отримання фактичної незалежної експертизи рівня, значущесті та спрямування своїх робіт. Важливою також є можливість доступу до використання закордонного унікального дослідницького та технологічного устаткування, відсутність якого є одним з найболючіших питань для української науки, яка фактично животіє за теперішніх умов фінансування.

Участь українських дослідників в європейських програмах можливо сприятиме перенесенню досвіду організації цих програм на наші терени.

На жаль, участь наших учених та спеціалістів у Рамкових програмах обмежують два основні чинники. Насамперед це, безумовно, відсутність фінансового внеску України у бюджет Рамкової програми, але для цього зовсім не потрібно бути членом Євросоюзу. Наприклад, Ізраїль, не-член ЄС, такий внесок сплачує, що забезпечує йому можливість повного доступу до фінансування участі своїх вчених у Рамкових програмах.

По-друге, це хронічний брак поінформованості вітчизняних учених про правила подачі пропозицій, тематику, форми реалізації проектів та ін., а часто і про саме існування програми. Щоправда, в останні роки в Україні проводилася досить значна робота з інформаційної презентації 6-ої Рамкової програми (FP6) через Національний інформаційний центр зі співробітництва з Європейським Союзом (ЄС) у сфері науки і технології діяльність якого підтримується Міністерством освіти і науки України та одним з підрозділів Єврокомісії. [7]

Размещено на Allbest.ru