Європейська безпека: стан, проблеми і перспективи

Дослідження основних рис європейської безпеки в умовах глобалізації. Загрози європейській безпеці: агресивний націоналізм слаборозвинутих держав, ксенофобія i расово-етнічна нетерпимість багатих країн, відсутність парадигми керування в сучасному світі.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 15.12.2012
Размер файла 35,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин

Кафедра країнознавства та міжнародних відносин

Індивідуальна робота

Європейська безпека: стан, проблеми і перспективи

ЗМІСТ

Вступ

1. Основні риси європейської безпеки в умовах глобалізації

2. Загрози європейській безпеці

3. Проблеми формування європейської системи безпеки

4. Перспективи європейської безпеки

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Сьогодні питанням міжнародної безпеки приділяється значна увага міжнародного співтовариства. В умовах глобалізації основні загрози можуть мати негативні наслідки не лише для окремої держави, а й для всієї їх спільності, оскільки зникають небезпеки для окремих індивідів та конкретних країн, а натомість з'являються небезпеки для окремих регіонів та глобальної світової системи загалом. Простим доказом цього можуть бути навіть внутрішні державні конфлікти, які привертають увагу перш за все держав-сусідів, а також часто призводять до втручання міжнародних організацій у врегулювання з метою недопущення їх ескалації та так званого „ефекту доміно”, що призводить до появи таких же конфліктів в інших країнах, які мають подібні проблеми.

Зараз з'являються нові загрози боротися з якими одна країна просто не може. Тому питання міжнародної безпеки сьогодні є актуальним як ніколи.

1. ОСНОВНІ РИСИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Переважною більшістю політиків і пересічних громадян європейська безпека пов'язується з ефективністю двох структур: НАТО i Європейським Союзом. Це ґрунтується на міцному фундаменті, який утворюють загальні цінності, інтереси, цілі й стратегії західної спільноти. Нова стратегічна концепція НАТО (1999 р.) та Амстердамський (1997 р.) i Ніццький (2000 р.) договори в рамках ЕС, з одного 6оку відтворили військово-політичні зміни в Європі у 90-х роках, а з іншого, суттєво розширили завдання цих структур у питаннях 6езпеки i оборони. Захід через діючі структури безпеки - НАТО i ЕС - репрезентує i реалізує модель 6езпеки, яка визначається як „колективна безпека”, Схід, навпаки, пропонує модель безпеки, яка повторює відому європейцям „колективну безпеку”. Особливості цих двох моделей безпеки носять принциповий i відмінний характер. Розглянемо принципи, котрими керується НАТО, як головний фундатор моделі „кооперативної безпеки” i Російська Федерація, яка є прихильником „колективної безпеки”.

Принципи НАТО покладені в основу Вашингтонського договору 1949 р., Стратегічної концепції НАТО від 1999 р. (Вашингтонський саміт НАТО), Плану отримання членства у НАТО, Досліджень з питань про розширення НАТО. Сукупність діючих принципів, що цементують „кооперативну модель” (НАТО-центричну) безпеки, умовно можна поділити на три групи: ідеологічно-ціннісні принципи, принципи Гельсінські (Нарада НБСЄ у 1975 році) i принципи воєнного 6удівництва країн-учасниць Альянсу.

Першу групу принципів, що синтезують ідеологічно-ціннісний вимір, складають принципи демократії, свободи особистості, верховенства права і свободи торгівлі.

Другу велику групу складають 10 принципів політичної взаємодії, котрі затверджені Заключним Актом Гельсінкі країн-учасниць ОБСЄ (НБСЕ) і до яких теж входять країни НАТО. Слід визнати, що, незважаючи на те, що Захід останнім часом їх відверто ігнорує, окремі з них дослівно використовуються в офіційних документах НАТО. Третю гpyпу принципів створює те „загальне”, що складає основу політики воєнної безпеки на платформі НАТО і, водночас, є підґрунтям будівництва збройних сил країн-членів НАТО як елементів цієї системи.

У моделі безпеки, що репрезентується як „кооперативна безпека”, західна спільнота перш за все бачить кардинальну зміну акцентів безпеки i надання їй „первинного i дійсного змісту”, який генерує лібералізм.

НАТО, про можливість припинення функціонування якої дискутували лише зразу після ліквідації ОВД, змогла не тільки продовжити своє існування, але й активно розвиватися. Тому, що вона має реальні сили і засоби для виконання захисних оборонних функцій, успішно протистояла ОВД i після ліквідації останньої довела свою спроможність адаптуватися до нових геополітичних реалій. Зрештою в Альянсі зацікавлений його лідер - Сполучені Штати Америки.

Проте, незважаючи на могутність євроатлантичної системи безпеки на основі НАТО, треба сказати, що принаймні дві проблеми все більше підривають існування Альянсу:

1. США - лідер НАТО, який все більше захоплюється месіанською роллю супердержави та ідеєю „законності” в нав'язуванні своєї політики силовими методами. У США вже не вважають що Альянс може бути ефективним військовим інструментом у війнах проти тероризму. Тут розглядають НАТО головним чином як важіль політичного впливу на Європу та на євроінтеграційні процеси.

2. Держави Європи вже yсвiдoмлюють, що коли вони сьогодні не побудують власну систему безпеки, завтра їм буде важко виступати впливовим гравцем у майбутньому багатополюсному світі.

Таким чином, основним інтегральним чинником НАТО як євроатлантичної системи безпеки є її потенційні воєнно-політичні можливості у гарантуванні безпеки своїм учасникам у поєднанні з упровадженням демократичних цінностей.

Упровадженню спільної зовнішньої політики та політики безпеки, складовою якої у подальшому стала спільна європейська політика безпеки й оборони (СЕПБО), на нашу думку, значно посприяло завершення ідеологічного протистояння між Схoдoм і Заходом.

Хоча діяльність СЕПБО помітна, її активізації перешкоджають наслідки конфронтаційної епохи. Керівництво європейських країн звикло - основні витрати на безпеку й оборону роблять США. Переконати себе, а головне - свої народи, що у зв'язку з витратами на оборону треба скорочувати соціальні програми, не зовсім легко.

Сучасна логіка створення європейської системи безпеки знову виявила дефіцит довіри й відкритості у зовнішньополітичних цілях. Розуміння того, що вона будується на підставі однакового уявлення про неприпустимість війни як засобу вирішення спірних питань, що всі країни керуються загальновизнаними принципами колективної безпеки Гельсінкі, котрі однаково розуміються, тлумачаться і обов'язково виконуються всією спільнотою, зайшло в суперечність з реальною практикою міжнародних відносин.

Трансатлантичні зв'язки між НАТО та ЄС зберігатимуть свою ключову роль. Це пов'язано з тим, що суто європейський оборонний потенціал ще довго буде недостатнім порівняно з можливостями Альянсу. Така обставина зумовлюватиме певну залежність ЄС і НАТО.

Стверджувати, що дальша інтеграція Європи призведе до певного антагонізму у відносинах між європейськими країнами та США, не можна оскільки їх об'єднує загальна система цінностей західної ліберальної демократії Доводиться лише говорити про прагнення Європи стати рівноправним партнером Америки, бути одним з основних гравців у світовій політиці.

Принципова риса постконфронтаційного періоду полягає в тому, що на зміну домінанті глобальної загрози прийшла маса потенційних загроз меншого масштабу, але при цьому досить серйозних за своїми наслідками для міжнародного миру й стабільності, таких, що зачіпають інтереси 6агатьох держав. На перше місце нині висуваються загрози екологічного характеру, загрози з боку так званих експансіоністських режимів, логіка поведінки яких виключає можливість використання ядерного та інших видів зброї масового ураження. Не зникла перспектива війн між державами у боротьбі за ресурси або території, руйнування національних економік, внутрішні конфлікти на релігійному, етнічному чи національному ґрунті. Особливо ж не6езпечною загрозою, що яскраво проявила себе після 11 вересня 2001 р., є загроза міжнародного тероризму. Існуючі глобальні та регіональні системи 6езпеки в останні 10 років виявилися нездатними ефективно реагувати на новий спектр загроз воєнного характеру. Саме слабка ефективність традиційних структур безпеки, головним завданням яких 6уло упередження широкомасштабного збройного нападу ззовні, спричинили перегляд підходів до проблем гарантування безпеки як на законодавчому, так і на інституційному рівнях. Однією з визначальних рис розвитку структур безпеки є їх адаптація до кардинальних змін, які протягом останніх років впливали на стан безпекового простору. Поява нових викликів. трансформація загрози тероризму на небезпеку глобального рівня, можливість поширення збройних конфліктів, техногенних екологічних катастроф вимагає рішучих зусиль з формування нових правил поведінки та пристосування міжнародних механізмів протидії загрозам до вимог сьогодення. Відсутність реальної загрози широкомасштабного воєнного конфлікту із застосуванням з6рої масового знищення наявність про6лем нерозповсюдження ЗМЗ, та її застосування перевела у площину невизначеності й збільшення ризиків. І швидко поширюються секрети ядерних технологій. Рівень багатьох держав дозволяв оволодіти секретами виробництва ядерної зброї попри протидію „ядерних грандів”. Серед інших істотних тенденцій і ситуаційного розвитку можна виділити такі:

- міжнародні структури безпеки перебирають на себе функції у сфері безпеки, які раніше були виключною прерогативою держав (ці зміни планується затвердити у новій Конституції Європи), що свідчить на користь зменшення їхніх можливостей самостійно вирішувати питання безпеки в сучасних умовах;

- посилюється тенденція щодо мілітаризації міжнародних політико-економічних структур (ЕС, про що свідчать рішення Празького саміту та зустріч четвірки європейських країн у Брюсселі у 2003 р. ) та політизації військових альянсів НАТО. (Вимоги Альянсу щодо країн претендентів на вступ на дві третини становлять питання політичної ста6ільності, прогнозованості, рівня економічного та демократичного розвитку);

- розширюється спектр завдань та просторовий вимір дії структур 6езпеки, що не обмежуються рамками „договірної території” i включають до переліку своїх завдань „захист прав людини” та „захист демократії”, боротьбу з міжнародним тероризмом. Як HATО так i країни Європейського Союзу планують застосовувати військову силу поза межами національних територій в операціях „примусу до миру”. Діяльність ООН, ОБСЄ, НАТО, ОВД та інших структур безпеки в останні десятиліття свідчить, що спроби вплинути на конфлікт нормами права без опору на силу закінчується невдачею. Для міжнародних взаємин більш характерним є статус „великої держави”. Офіційно у міжнародному праві немає чіткого визначення цього поняття. Зазвичай його застосовують до країн з особливим, привілейованим становищем серед інших. З їхньою позицією змушені рахуватися інші країни світу, а їхнє слово, як правило, має більшу вагу, ніж думка „рядових” членів міжнародної спільноти. Статусу „великої держави” ніхто офіційно не надає. Проте його можна набути за умов зростання реальної ваги (економічної, політичної, дипломатичної, військової) в сучасному світі. Причому роль військової складової в умовах гло6алізації та інтеграції світових процесів постійно знижується. Крім того посилюється нова тенденція, коли статус „великої держави” замінюється на статус „члена могутнього регіонального чи глобального утворення”. Нині у світі склалася ситуація, що доктор Матіас Рат, якого іноді називають „совістю світу”, охарактеризував у такий спосіб: шість мільярдів людей живуть сьогодні в умовах зростаючих криз, усе нових воєн i ненажерливості корпорацій. Проблема безпеки в контексті глобалізації може бути визначена по-різному, залежно від того, на якому з аспектів глобалізації сконцентрувати увагу. Якщо розглядати процес глобалізації як стихійний об'єктивно детермінований процес поглиблення світового поділу праці, що супроводжується інтеграційно-коопераційними тенденціями між економіками країн світу, створенням наднаціональних регіональних і міжнародних, інститутів, тоді проблема безпеки матиме один вимір. Іншою буде проблема, якщо цей процес є за своїм політико-економічним змістом результатом погоджених дій окремої групи країн, спрямованих на розв'язання конкретних завдань і досягнення визначених цілей. Корінь проблеми погіршення стану безпеки в період глобалізації - у сутності єдиного в даний момент сценарію соціального прогресу - полягає не тільки в розриві між бідністю країн третього світу i багатством незначного кола провідних країн, що поглинають 40-60% світових ресурсів, а й у консервації цього розриву, що посилює ідеологія ліберально-ринкового месіанізму, яку Захід проводить щодо іншого світу. У цьому зв'язку для керівництва розвинутих країн важливо визнати, в епоху всесвітнього пробудження та загальної міжнародної вразливості 6езпека залежить не тільки від воєнної могутності, а також i від переважаючої атмосфери думок, політичного тлумачення соціальних пристрастей. Тому в ситуації, яка склалася, колоніальне мислення, що відроджується, може спричинити відповідні реакції з боку відсталих держав, крайньою формою яких є антизахідні екстремістські ідеології та практика тероризму.

2. ЗАГРОЗИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

європейський безпека націоналізм ксенофобія

Міжнародний тероризм переростає в стратегічну загрозу безпеці людства. Грізним симптомом цієї хвороби стали страшні за своєю жорстокістю і кількістю жертв теракти. Терористи безперервно міняють методи, засоби і тактику боротьби, знаходять нові цілі для своїх дій. Населення найбільших мегаполісів планети і стратегічно важливі перевезення енергоресурсів, комп'ютерні системи життєзабезпечення сучасної держави, транспортна, туристична, банківська інфраструктура світу - це далеко не повний перелік цілей атак, що вже відбулися та можуть відбутися. Лідери екстремістських угруповань дестабілізують обстановку в окремих країнах через розпалювання релігійної та національної ворожості і сепаратизму.

Реагуючи на кинутий терористами виклик, світове співтовариство змогло об'єднатися, щоб спільно протистояти цій новій глобальній загрозі. Вперше з часів Другої світової війни створено настільки широке об'єднання держав - антитерористична коаліція. Принципово важливо, що координуючу роль в цих зусиллях відіграє Організація Об'єднаних Націй.

Набирають силу регіональні механізми антитерористичної взаємодії, в тому числі в рамках Співдружності Незалежних Держав і Шанхайської організації співробітництва, покликані поставити завісу на шляху поширення тероризму в Центральній Азії. Важливий потенціал протидії тероризму закладено в новій якості партнерства Росії з країнами НАТО та Євросоюзом. Спільне завдання світового співтовариства - зберегти та розвинути набутий досвід взаємодії в рамках коаліції, уникаючи таких односторонніх дій, які могли б її підірвати.

Захист прав та свобод своїх громадян - обов'язок будь-якої держави. Право на життя - головне з них. Проте саме життю простої людини загрожують терористи. Світове співтовариство зобов'язане забезпечити громадянам право на надійний захист від тероризму.

У сучасних умовах дедалі більшу роль відіграють загрози, спричинені релігійними проблемами та проблемами міжнародного тероризму.

У 1990-х рр. однією з основних небезпек стає тероризм. Після подій 11 вересня 2001 р. виникла нова ситуація у сфері безпеки, політика в усьому світі не гарантує безпечного розвитку, але з інших причин, ніж у часи холодної війни. Не виникає сумніву, що це безпосередньо пов'язано з розвитком ситуації на Близькому Сході, зокрема в сфері міжцивілізаційних взаємодій. Хоча ці теракти не мали однозначної політичної мотивації, їх розглядали і у контексті близько - східного врегулювання, палестинської проблеми, i в зв'язку з присутністю американських з6ройних сил на території Саудівської Аравії, подій в Афганістані та Чечні, у контексті загалом конфлікту західної та ісламської цивілізацій.

Близький Схід здавна був і залишається одним із вибухонебезпечних регіонів світу. В країнах Близького Сходу використання військової сили було традиційним інструментом забезпечення внутрішньої політичної стабільності. Це пов'язано з домінуванням там авторитарного характеру державної влади.

У відносинах між країнами регіону існує низка непорозумінь, кожна з них розглядає країни як потенційне джерело загрози.

Для більшості країн притаманний складний комплекс внутрішніх проблем, що пов'язаний, з одного боку, з незавершеністю процесу формування націй та національних держав, а з іншого боку, з нерівномірністю розвитку як у масштабах окремої країни, так i регіону в цілому внаслідок нерівномірного розподілу природних ресурсів, передусім нафтових та водних.

Сукупність таких про6лем та суперечностей у країнах регіону може призвести до переростання внутрішніх конфліктів у міжнародні.

Вже сьогодні гострого міжнародного значення набуває про6лема прав людини в Близькосхідному регіоні та її інтерпретація на 3аході. Самостійне місце у переліку деста6ілізуючих чинників займає гонка оз6роєнь пов'язана з про6лемою неконтрольованого поширення ядерних та інших видів з6рої масового знищення. Схильність країн Близького Сходу до застосування сили як засобу за6езпечення національної та регіональної безпеки є одним з головних чинників нарощування оз6роєнь.

В умовах глобалізації нового звучання набувають багато „класичних” проблем міжнародної безпеки.

Стійкість та надійність міжнародної системи XXI ст. напряму залежить від підтримки та укріплення стратегічної стабільності. В умовах глобалізації роль цього фактору не лише не зменшується, а, навпаки, за багатьма параметрами зростає.

З однієї сторони, підтримання стабільних партнерських відносин між ядерними державами, недопущення відродження гонки стратегічних озброєнь набувають особливого значення для укріплення атмосфери взаємної довіри і передбачуваності на світовій арені. В той же час прискорення науково - технічного розвитку, що стимулюється глобалізаційними процесами, об'єктивно формує передумови для створення все більш потужних систем озброєння. Реалізація цих можливостей повернулась би для людства відновленням гонки найбільш руйнівних видів зброї.

Значно більшої, ніж раніше, гостроти набуває в умовах глобалізації проблема нерозповсюдження зброї масового знищення. Зараз першочерговим завданням є досягнення „універсалізації” найважливіших договорів про нерозповсюдження ядерної зброї і про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань.

Невід'ємною частиною процесу нерозповсюдження є запобігання виведенню зброї в космічний простір. Ще однією постійною загрозою міжнародному миру, яка зараз звучить по-новому є регіональні та глобальні конфлікти. Піднесення політичного та релігійного екстремізму в багатьох „гарячих точках” ускладнює пошук компромісів, робить жорстокішими всіх учасників конфронтації, сприяє формуванню свого роду поясу нестабільності від Косово до Індонезії. До радикального зниження кількості та інтенсивності збройних конфліктів поки що далеко. Перш за все це відноситься до ситуацій на Близькому Сході та навколо Іраку.

У всі часи і в усьому світі тероризм та екстремізм намагались шукати собі виправдання в соціально - економічній нестабільності, що зберігалась та в бідності. Визнаючи наявність цих серйозних проблем, слід підкреслити, що тероризму нема і не буде жодних виправдань. Разом з тим будівництво стійкої та справедливої міжнародної фінансово-економічної структури допомогло б у боротьбі з багатьма серйозними викликами людству.

Не менш масштабні завдання стоять перед світовим співтовариством в галузі охорони навколишнього середовища. Стихійні лиха, що в 2002 р. звалились на багато районів нашої планети, ще раз наочно підтвердили, що вирішення екологічних проблем не можна відкладати, інакше під загрозою опиниться виживання наступних поколінь.

Роль війни, як найбільшої загрози безпеці, не змінилася, але технічний і технологічний розвиток людства, формування міжнародної економічної системи та загальносвітової мережі комунікацій дали поштовх до виникнення принципово нових загроз, що мають свої осо6ливі риси i специфічно проявляються у внутрішньополітичних та міжнародних стосунках. Техногенні катастрофи на кшталт черно6ильської, внутрішні криваві збройні конфлікти на етнічному, релігійному чи політичному ґрунті, інформаційні війни, економічні кризи i т. ін. змінили погляди на 6езпеку в цілому і потре6ують розробки нових підходів до цієї проблеми.

Стало очевидним, що зловживання та маніпуляції з дефіцитними ресурсами з політичною а6о економічною метою випадковий, розрив у поставках внаслідок аварій створюють реальні загрози для нормальної життєдіяльності держав i можуть спровокувати застосування сили. Підрахунки, зроблені політологами С. Хантінгтоном та С.Липсетом, свідчать, що падіння рівня національного доходу на душу населення нижче 2000 дол. США призводить до загострення соціальних конфліктів та значно знижує внутрішню стабільність будь-якої країни.

Світові реалії підтверджують залежність між внутрішніми та регіональними конфліктами, з одного боку, та поширенням бідності з іншого.

Агресивний націоналізм слаборозвинутих держав. Цей тип загроз безпеки виникає від зіткнення двох протилежних тенденцій: а) властивої глобалізаційній тенденції інтернаціоналізації і космополітизації всіх процесів життєдіяльності суспільств і держав - від економіки і до культурних впливів, відкриття всіх кордонів і стирання меж як географічних, так і станово-класових; 6) тенденції зміцнення молодими державами і тими, що розвиваються, свого суверенітету під ідеологічними гаслами націоналізму.

Ксенофобія i расово-етнічна нетерпимість багатих країн. Підґрунтям цього процесу є переміщення величезних мас емігрантів, викликане глобалізацією (це може бути як економічна, так i політична еміграція, з бідних країн у більш розвинуті й6агатші. З 6ідних країн люди прямують до регіонів з вищим життєвим рівнем, причому цей потік „Південь-Північ” дедалі більш посилюється і з урахуванням перспектив демографічного розвитку світового населення може ще зростати.

Ця обставина призводить у розвинутих країнах до спалахів ксенофобії. Етнічна ворожість i дискримінація поступово стають загальним явищем для всіх частин Європи, посилює небезпеку приходу до влади в європейських країнах націонал-екстремістських сил, можливо, навіть з фашистським відтінком.

Відсутність парадигми керування в сучасному світі. Суть цієї загрози полягає в труднощах знаходження оптимального шляху між Сциллию Хаосу i Харибдою насильницького порядку - двох форм, що органічно пов'язані з глобалізацією і між якими перебуває сучасний світ. Тобто гло6алізація посилює доцентрові тенденції до інтеграції, але водночас вона стимулює відцентрові тенденції до дезінтеграції, регіоналізації та маргіналізації.

Підводячи підсумки під цим аналізом сучасних загроз та викликів міжнародній безпеці, можна сказати, що людство активізувало пошук нових, більш ефективних відповідей на проблеми, які глобалізація ставить перед ним в сфері безпеки. Але поки що ці зусилля розпорошені і не зведені до єдиного комплексу заходів, який покривав би увесь комплекс загроз та ризиків.

3. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ БЕЗПЕКИ

Чинну міжнародну правову базу у сфері європейської безпеки загалом сформовано в останній період холодної війни (1975-1990 рр.). Її базовий документ - Гельсінкський Заключний акт - передбачає, зокрема, принципи непорушності кордонів, міжнародного співробітництва і верховенства прав людини над суверенітетом держав. Варто виокремити Паризьку декларацію 1990 р. про єдиний європейській дім, яка визначила кінцеву мету зусиль держав континенту, та договори про ліквідацію ракет середньої і малої дальності 1987 р. і про обмеження звичайних збройних сил в Європі (ДЗЗСЄ) 1990 р., що встановлювали основні правила гри в сфері воєнної безпеки. Розпад соціалістичного табору у 1989 р. і остаточний колапс СРСР 1991 р. докорінно переформатували європейський простір і, відповідно, поставили під сумнів адекватність цієї правової бази. Нині ця правова база європейської безпеки зазнала деструкції.

Понад півстоліття воєнно-політичний блок НАТО був основою безпеки і оборони Західної Європи і сьогодні він залишається фактично єдиною дієздатною оборонною структурою у Європі. Водночас, з огляду на певні розбіжності в інтересах союзників, обмеження, зумовлені, переважно військовим характером діяльності НАТО, а також бажанням європейців взяти на себе більше відповідальності за власну безпеку, об'єктивно виникла необхідність розбудови власне європейської дієздатної структури безпеки і оборони.

Така структура зараз активно створюється під егідою ЄС у рамках Спільної європейської політики безпеки і оборони (СЄПБО). Поки що цей процес нагадує скоріше створення європейської філії НАТО, ніж адекватну відповідь на сучасні виклики європейській безпеці. Однак, вже зараз можна стверджувати, що для об'єднаної Європи існують реальні передумови з часом стати більш вагомим глобальним суб'єктом не лише в економіці, а й у сфері безпеки.

По-перше, існування в Європі незалежної від НАТО системи безпеки не можливе. А по-друге, європейська система ще далеко не реальність, а тільки майбутній проект.

Однак жодної подібної реальної можливості нині в Європі та світі не існує. Суб'єкти європейської безпеки вже визначені, роль НАТО залишається ключовою, а дії ЄС у галузі безпеки та оборони є скоординовані з НАТО і спираються на військовий потенціал Альянсу. ЄС посилює складники безпеки та оборони за погодження з НАТО, а не всупереч йому. Лісабонська угода (прийнята замість Конституції ЄС), містить пряме посилання на НАТО, причому у такій відповідальній частині, як клаузула солідарності - положення про солідарність і зобов'язання взаємного захисту країн - членів ЄС у разі військової агресії, терористичної атаки, стихійних або техногенних катастроф: зобов'язання і співпраця країн - членів ЄС у сфері безпеки та оборони мають відповідати зобов'язанням в межах НАТО, яке для тих країн, що є членами його (НАТО) залишаються основою їхньої колективної оборони. Зрозуміло, що НАТО навіть подумки не можна уявити як альтернативу європейській системі безпеки, адже тоді довелося б припустити, що більшість європейських країн діють альтернативно щодо самих себе.

Нове положення про взаємну оборону країн ЄС підкреслює виняткове значення колективних гарантій безпеки у сучасному світі. Це положення не тільки не спирається на ідею незалежності від НАТО, позаблоковості та інші, але створює додаткові юридичні та моральні проблеми для європейських країн з формально нейтральним та позаблоковим статусом (Швеції, Фінляндії, Австрії), які беруть активну участь в оборонній політиці ЄС, включно з військовим складником.

4. ПЕРСПЕКТИВИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

За прогнозами розвитку архітектури європейської безпеки до 2015 р. двома головними європейськими інститутами на перспективу до 2015 р. залишатимуться НАТО та ЄС. Інституалізація відносини між ними буде визначальним процесом формування архітектури системи європейської безпеки. Важливим фактором стане також розвиток кооперативних структур, які залучатимуть до системи європейської безпеки Російську Федерацію. ОБСЄ відіграватиме важливу, але допоміжну роль, в основному, в галузі контролю над озброєннями та у забезпеченні прозорості військової діяльності. Значення ОБСЄ як загальноєвропейського форуму зменшуватиметься. Структури безпеки, створені на теренах СНД, зможуть відігравати роль тільки тією мірою, якою вони взаємодіятимуть з НАТО та ЄС.

Формування архітектури європейської безпеки на період до 2015 р. буде визначатись адаптацією основних європейських інституцій до нових загроз, розширенням НАТО та ЄС з одночасним перерозподілом обов'язків між ними та еволюцією безпекової політики Російської Федерації.

Адаптація європейських інститутів безпеки до нових загроз супроводжуватиметься конвергенцією стратегій безпеки НАТО, ЄС та Російської Федерації. Спільні позиції у цій сфері будуть пов'язані із універсалізацію підходів до безпеки, які проголосили Сполучені Штати. Йдеться про довгострокове продовження тенденції 2002-2003 рр., коли під впливом нової Стратегії національної безпеки США було вироблено нову Стратегію безпеки ЄС та нову Воєнну доктрину РФ.

Основними рисами спільного підходу до безпеки НАТО, ЄС та РФ будуть такі :

- проголошення головними загрозами європейській безпеці тероризму та розповсюдження зброї масового ураження;

- визначення в якості основних об'єктів можливого застосування сили політичних режимів країн, а не самих країн;

- ототожнювання розповсюдження збройних технологій та матеріалів з розповсюдженням самої зброї.

Положення про можливість превентивних військових дій заради усунення нових загроз, яке міститься у Стратегії національної безпеки США, буде пом'якшене в інтерпретації ЄС (більшою мірою) та НАТО і РФ (меншою мірою), однак збереже свою силу.

Адаптація європейських інститутів безпеки до нових загроз призведе до розмивання границі між зовнішньою та внутрішньою безпекою країн. Військові структури НАТО та ЄС будуть діяти узгоджено з правоохоронними органами та іншими структурами, залученими до боротьби з тероризмом.

Процес розширення НАТО та ЄС збереже синхронність із випередженням з боку НАТО. Нові країни на сході Європи можуть бути запрошені до НАТО тільки за умови упевненості щодо їхнього майбутнього членства у ЄС. Така залежність розширення НАТО від розширення ЄС пов'язана з необхідністю масштабної модернізації економічної, транспортної та інформаційної інфраструктури нових членів, для проведення якої НАТО як організація безпеки не пристосована.

Центральним для ЄС при формування архітектури європейської безпеки буде питання політичного контролю над інтегрованими військовими структурами, які зараз належать НАТО, але не їхня руйнація. В основі сучасної системи європейської безпеки лежить інституалізація стосунків між НАТО та ЄС на принципах „берлін-плюс”. Головними з них є положення про одиничність загальноєвропейської системи командування й управління військами та право НАТО на перший вибір щодо залучення цієї системи. Аналіз політики ЄС після війни в Іраку дозволяє судити, що вона спрямована на збереження першого з цих принципів та перегляд на свою користь другого. Це дозволяє стверджувати, що незалежно від форм перерозподілу зобов'язань між НАТО та ЄС, на період до 2015 р. існуватиме тільки одна загальноєвропейська система командування та управління військами. З часом вона буде зміцнюватись за рахунок розвитку європейської ПРО, введення у дію європейських космічних систем та появи нових інформаційних технологій.

Пошук нових форм відносин між НАТО та ЄС супроводжуватиметься активними зусиллями з боку США та впливових європейських країн зберегти НАТО як головний інститут європейської безпеки. Не виключено, що це призведе до намагань вирівняти членство в обох організаціях за рахунок залучення до НАТО нейтральних країн ЄС. Наряду із зміцненням колективних зобов'язань у рамках ЄС, це означатиме поступове зникнення нейтралітету як форми європейської безпекової політики.

Незалежно від того, США чи ЄС будуть домінувати у загальноєвропейській системі командування й управління військами, на період до 2015 р. розширене ядерне стримування збереже своє значення для європейської безпеки. У разі домінування США центральним елементом розширеного ядерного стримування залишатиметься американська тактична ядерна зброя у Європі. У разі втрати США домінуючих позицій цю зброю, ймовірно, буде виведено, і її роль виконуватиме ядерна зброя Франції та Великої Британії.

Розвиток співпраці між НАТО та РФ, а також між ЄС та РФ, буде поглиблюватись, однак навряд чи призведе до утворення спільних військових структур, в основному, через негативне ставлення до багатонаціональних військових структур з боку РФ. Незважаючи на існування спільних загроз та сумісність принципових підходів боротьби з ними, до 2015 р. об'єднання воєнних доктрин країн НАТО та ЄС з одного боку та РФ з іншого не відбудеться. Основний конфлікт інтересів стосуватиметься розширення зони військової відповідальності НАТО на Схід та продовженням Російською Федерацією практики планування військових операції проти європейських країн. За такої ситуації, умовою об'єднання воєнних доктрин для РФ буде припинення розширення військової інфраструктури НАТО та ЄС, для європейських країн - визнання з боку РФ західного домінування на спільному безпековому просторі, що на далеку перспективу є неможливим.

Формування архітектури системи європейської безпеки до 2015 р. включатиме ряд етапів.

Протягом 2012-2015 років вірогідно відбудеться завершення географічного розширення європейських інститутів, після чого розбудова архітектури системи європейської безпеки перейде у наступну фазу, фокусом якої стане впровадження нових військових технологій.

ВИСНОВКИ

Значною проблемою сучасності залишається створення надійних та ефективних систем глобальної і регіональної безпеки. Особливо - з урахуванням багатьох аспектів світових глобалізаційних тенденцій. Теракти в США довели, що норми, процедури, механізми та інститути існуючої системи безпеки виявилися неготовими ефективно протидіяти цій загрозі. Інша проблема пов'язана з відповіддю на питання: а з чим, власне, боротися; що є найбільш прийнятним, ефективнішим - боротьба з причинами, що породжують негативні явища, чи із самими негативними явищами та їх наслідками?

Питання про методи та напрями протидії загрозам не є простим і однозначним. По-перше, як завжди, виникає питання про забезпеченість потрібних заходів ресурсами (людськими, фінансовими, матеріально-технічними, інформаційними, правовими). Тому широта та глибина комплексу заходів охоплюють, як правило, лише ту частину повного циклу дії негативних чинників (зародження, виникнення, ескалація, вплив, наслідки), на яку вистачає існуючих ресурсів. По-друге, не завжди взагалі можливо протидіяти загрозам на ранніх стадіях, бо кожна з них має свій часовий ряд і структурну особливість: одна знаходиться на стадії зародження протиріч, історія виникнення коренів іншої вимірюється століттями; підґрунтям однієї є суто економічні розбіжності в інтересах сторін, іншої - цілий комплекс етнічних, економічних, політичних протиріч, виявити які на ранніх стадіях дуже складно (хоча й можливо); у протидії одній загрозі зацікавлені практично всі суб'єкти міжнародної діяльності (боротьба з тероризмом), а протидія іншій негативним чином зачіпає певні інтереси окремих гравців (наприклад, зменшення атмосферних викидів). Тому підхід до проблем забезпечення безпеки має бути, по-перше, системним, по-друге, конкретним і, по-третє, відповідальним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бодрук О. Силова грань безпеки // Політика і час. - 2005. - № 4. - С. 47-56.

2. Горбулін В., Литвиненко О. Європейська безпека: можливий шлях послабити виклики і загрози // Дзеркало тижня. - 2009. - № 43. - С. 5.

3. Грубов В. М. Європейська безпека XXI ст.: форми і принципи // Трибуна. - 2004. - № 3/4. - С. 28-29.

4. Європейська безпека: нові загрози - старі відповіді? [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/article.php?news_id=155

5. Мохер Д. Основи ядерної безпеки і спонуки її створення // Ї. - 2004. - № 31. - С. 88-93.

6. Пасинчук К. Європа і Близький Схід: міжцивілізаційні відносини і міжнародна безпека // Політика і час. - 2006. - № 3. - С. 40-48.

7. Пирожков С. І. Соціальний прогрес і проблеми безпеки // Стратегічна панорама. - 2004. - № 4. - С. 3-9.

8. Федуняк С. Г. Основні тенденції розвитку системи міжнародної безпеки в Європі і Євразії: три виміри консолідації // Стратегічна панорама. - 2004. - № 1. - С. 30-35.

9. Федуняк С. Г. Пан-єврпейська система безпеки. Міражі та перспективи інтеграції // Віче. - 2004. - № 4. - С. 46-48.

10. Храбан І. Концепція колективної та кооперативної міжнародної безпеки // Політика і час. - 2006. - № 1. - С. 24-30.

11. Храбан І. США, НАТО і безпека Європи // Політика і час. - 2006. - № 7-8. - С. 35-40.

12. Чальцева О. М. Міжнародна безпека: теоретико-концептуальний аналіз // Трибуна. - 2004. - № 3/4. - С. 37-39.

13. Яворська Г. Європейська безпека і НАТО // Тиждень. - 2008. - № 9. - С. 7.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Аналіз позиції керівництв центральноазійських країн щодо анексії Криму Росією на початку 2014 р. Виклики та загрози безпеці країнам регіону в рамках агресивної політики РФ. Елементи впливу Росії та Китаю на центральноазійський регіон на початку ХХІ ст.

    статья [30,0 K], добавлен 19.09.2017

  • Поняття та фактори продовольчої безпеки, що її забезпечують. Критерії продовольчої безпеки. Основні засади політики продовольчої безпеки країн Європейського Союзу. Перспективи розвитку та стратегічні напрямки забезпечення продовольчої безпеки країн ЄС.

    контрольная работа [36,3 K], добавлен 20.06.2012

  • Розвиток української держави в умовах формування європейської та глобальної систем безпеки, заснованих на взаємодії демократичних держав євроатлантичного простору. Українсько-російські відносини в європейському контексті. Співробітництво України з ЄС.

    доклад [25,3 K], добавлен 31.01.2010

  • Стан, проблеми та перспективи розвитку української економіки. Нова модель економічного розвитку України. Специфіка процесів інтернаціоналізації на сучасному етапі розвитку України. Стратегія відродження і розвитку в умовах глобалізації і інтеграції.

    контрольная работа [30,5 K], добавлен 05.06.2011

  • Аналіз проблеми ефективності програм кредитування МВФ у сфері забезпеченні валютної безпеки країн-членів. Особливості впливу зростання глобальної дестабілізації на валютну стабільність країн, що розкриваються. Інституційні драйвери розвитку Фонду.

    статья [56,0 K], добавлен 19.09.2017

  • Стан економічної інтеграції України і Європейського Союзу та перспективи на майбутнє. Створення конкурентоспроможної економіки України в умовах глобалізації. Європа і Україна: проблеми інтеграції. Участь українських ВНЗ в європейських освітніх програмах.

    реферат [24,0 K], добавлен 16.11.2010

  • Критерії оптимальності валютних зон і передумови валютної інтеграції. Аналіз виконання членами Європейського валютного союзу критеріїв конвергенції. Основні шляхи вирішення проблем європейської валютної інтеграції і перспективи участі в ній України.

    курсовая работа [2,1 M], добавлен 16.06.2014

  • Історія створення Європейського Союзу (ЄС), його розширення як процес приєднання європейських країн. Характеристика основних етапів Європейської інтеграції. Особливості новітньої історії Європейської інтеграції. Підтримка громадянами України вступу до ЄС.

    презентация [1,3 M], добавлен 18.04.2015

  • Поняття європейської політики сусідства (ЄПС) як зовнішньополітичної стратегії ЄС. Передумови та причини, мета та завдання запровадження ЄПС. Європейський інструмент сусідства. Аналіз співробітництва України і ЄС в межах європейської політики сусідства.

    дипломная работа [1,7 M], добавлен 26.08.2010

  • Основні цілі та принципи організації діяльності Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ). Організаційна структура та функції підрозділів ЄСЦБ. Інструменти грошово-кредитної політики та операції. Проблеми та перспективи функціонування організації.

    реферат [45,9 K], добавлен 17.04.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.