Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сьогодні Південна Корея є однією з країн, що розвиваються найбільш динамічно. Своїми успіхами країна зобов'язана спроможності розбудувати експортний бізнес в умовах істотного браку природних ресурсів, підпорядкувавши цьому завданню промислову, торговельну і кредитну політику. У новітній історії корейської економіки фахівці звичайно виділяють п'ять періодів. Перший період (6О-ті роки) - політика сприяння експорту й індустріалізації країни здійснювалася шляхом сильної централізації влади, жорсткого контролю поточної ситуації з боку президента. Другий період (70-ті роки) - стабільне зростання, підтримка важкої та хімічної промисловості. Пріоритетними було визначено сім галузей - чавуноливарну, сталеливарну, металообробну промисловість, машинобудування, електроніку, суднобудування, промислову хімію. Третій період (80-ті роки) - посилення ринкових механізмів, лібералізація торгівлі, підтримка збалансованого бюджету. Четвертий період (1990- 1997рр., до настання кризи 1997р.)- структурні зміни та глобалізація. П'ятий період (1997- 2001 рр.)--відновлення після фінансової кризи, структурні реформи в корпоративному і фінансовому секторах, підтримка малих та середніх підприємств, виконання програм соціального захисту.

Сьогодні Південна Корея є однією з країн, що розвиваються найбільш динамічно.

У середині 50-х років мало хто вважав, що вона має шанс вижити: нація опинилася на повоєнних руїнах, була політично розмежована, економіка занепала. А в 2000р. країна вже посідала 12-те місце у світі за обсягом ВВП (457,2 млрд. дол.), 5-те місце за обсягом міжнародних резервів (96,198 млрд. дол.), 12-те місце за обсягом експорту, причому частка продукції високих технологій в ньому досягла 32% ¹; обсяг ВВП на душу населення досяг 8,9 тис. дол.

Своїми успіхами країна зобов'язана спроможності розбудувати експортний бізнес в умовах істотного браку природних ресурсів, підпорядкувавши цьому завданню промислову, торговельну і кредитну політику. Другим важливим чинником успіхів називають вплив конфуціанства, що визначає особливу роль освіти як ключа, що заводить економічний годинник.

За 40 років розвитку, який розпочався з приходом до влади прагматичного диктатора-генерала Пак Чжон Хі (1961), економічна політика країни декілька разів зазнавала серйозних змін відповідно до зовнішніх обставин та завдань, що поставали в різний час. Протягом усього цього періоду держава відігравала вирішальну роль у піднесенні господарства. До кризи 1997р. органи державної влади зберігали прямий контроль над економікою, призначаючи президентів банків і великих компаній, здійснюючи селективну підтримку окремих галузей через дешеві кредити, податкові пільги і преференції під час експорту й імпорту. Жорстке централізоване планування та управління забезпечили високі темпи зростання, проте з розвитком економіки та інтеграцією до світового господарства почало гальмуватися підвищення конкурентоспроможності

Трансформаційні процеси в кінці 80-х - на початку 90-х років виявили структурну слабкість корейської економіки, пов'язану з неефективним корпоративним управлінням, високим рівнем монополізації, непрозорістю фінансових балансів і потоків, що й призвело до розгортання фінансової кризи 1997 р. Рішучі структурні реформи протягом 1997--2001 рр., зокрема, реструктуризація фінансового, корпоративного та державного секторів сприяли пом'якшенню наслідків кризи, зміцненню ринкових підойм регулювання, швидкому відродженню економіки, достроковому поверненню боргу Міжнародному валютному фонду.

На відміну від Південної Кореї, Україна є багатою на різноманітні природні й трудові ресурси, в неї менше бар'єрів для пристосування до глобального середовища, ніж стояло перед Кореєю на початку 60-х років, коли вона почала розбудовувати свою самопідтримувану економіку. Проте економічна криза в період ринкової трансформації в Україні виявилася набагато глибшою. У зв'язку з цим критичний аналіз і врахування особливостей, досвіду та помилок у розвитку економіки Південної Кореї буде надзвичайно корисним для України.

Трансформація економіки Південної Кореї від адміністративно-планової до ринково-орієнтованої

У новітній історії корейської економіки фахівці звичайно виділяють п'ять періодів, що відрізняються пріоритетами розвитку, вжитими заходами та досягнутими результатами. Розглянемо кожен з цих періодів.

Перший період (6О-ті роки) - політика сприяння експорту й індустріалізації країни здійснювалася шляхом сильної централізації влади, жорсткого контролю поточної ситуації з боку президента. Вжиті заходи визначалися, по-перше, необхідністю заробляти іноземну валюту для купівлі імпортної сировини в умовах браку власних ресурсів, а по-друге, необхідністю повніше інтегруватися в міжнародну економіку. Пріоритет мали обробна промисловість, експорт трудомістких видів продукції-одягу, взуття, текстилю, шкіряних товарів, металевих виробів, товарів для туризму. Серед заходів економічної політики були такі:

- низькі податки на експорт, преференційні кредити для експортерів, які отримували автоматичний доступ до банківських позик під низькі проценти (зниження ставок досягало 20% у середині 60-х років);

- значні зовнішні запозичення під гарантії уряду;

- націоналізація комерційних банків;

- імпортозаміщення і стимулювання експорту через девальвацію національної

валюти в 1961 і 1964 рр. на 100%, відповідно;

-дозвіл експортерам залишати в себе валютну виручку для закупівель імпортних товарів, звільнення їх від митного контролю і сплати тарифів;

- створення у 1964 р. корейської корпорації сприяння торгівлі й інвестиціям КОТRА, захист нових виробництв від іноземної конкуренції.

Завдяки цій політиці у кінці 60-х років річний приріст ВВП досяг 11-13%, інвестицій - 25%, експорту - 38 - 43% В основі цього прискореного зростання і трансформації економічної структури був приріст продукції обробної промисловості в середньому на 16% на рік протягом 1960 - 1970р.Така політика сприяла успішній локалізації ресурсів в експортному секторі і здобуттю експортерами конкурентних переваг на міжнародних ринках обмежений обсяг внутрішнього попиту орієнтував фірми на участь у жорсткій міжнародній конкуренції, на опанування прогресивних технологій і ноу-хау. Але з прогресом в економіці сприяння експорту поступово зменшувалося.

Значний поштовх для розвитку корейської економіки дала в'єтнамська війна, так само як для японського бізнесу - корейська війна 1950-1953 рр. Пославши 50-тисячне військо у В'єтнам, Південна Корея отримала від США більш як 1 млрд. дол.; ці кошти були направлені у воєнні контракти з південнокорейськими фірмами, що займалися здебільшого ремонтними роботами й обслуговуванням армії Сполучених Штатів. У В'єтнамі корейці нагромадили досвід виконання великомасштабних інженерних проектів, що зумовило прибуткову діяльність у різних сферах (наприклад, у будуванні аеропортів та госпіталів на Середньому Сході). Цей досвід сприяв швидкому розвиткові корейської промисловості.

Другий період (70-ті роки) - стабільне зростання, підтримка важкої та хімічної промисловості. Пріоритетними було визначено сім галузей - чавуноливарну, сталеливарну, металообробну промисловість, машинобудування, електроніку, суднобудування, промислову хімію. Проводилася політика розбудови економічної незалежності та безпеки, зумовлена зменшенням (утричі) американської присутності на території країни, бажанням об'єднатися з Північною Кореєю та спробами зменшити залежність від Японії.

Додатковими чинниками переорієнтації на політику індустріалізації були загроза швидкого розвитку конкурентного експорту з боку Китаю (продукція легкої промисловості) та нових азіатських країн "другого ряду", а також необхідність зменшити від'ємне сальдо торговельного балансу, викликане високою залежністю від імпорту.

Оскільки приватні фірми остерігалися інвестувати кошти в ризиковані та непевні проекти, держава використовувала політику "батога та пряника" для заохочення підприємців. На початку 70-х років було прийнято ряд законів, якими впроваджувалася фіскальна підтримка ключових галузей через податкові канікули, інвестиційні податкові кредити, прискорену амортизацію, протекціонізм в імпорті.

Близько двох третин банківських кредитів у переробну промисловість протягом 1976 - 1979 рр. направлялося у важку та хімічну промисловість, потужним стимулом для приватних інвестицій у ключові галузі були низькі процентні ставки. Ця політика позитивно вплинула на структуру південнокорейської економіки: питома вага важкої та хімічної промисловості в загальній структурі експорту зросла з 20 до майже 50% протягом 1973 -1980 рр., експорт зріс у 5 разів. Середньорічне збільшення випуску становило 8,5%.

Таблиця 2 Зрушення у секторальній структурі ВВП за 1960 - 1990 рр.

Третій період (80-ті роки) - посилення ринкових механізмів, лібералізація торгівлі, підтримка збалансованого бюджету. Орієнтація на пріоритетний розвиток важкої та хімічної промисловості закінчилася жорсткою рецесією у 1980 р. Причинами цього стали не тільки політична невизначеність у зв'язку із вбивством Президента Пака в жовтні 1979 р. та друга нафтова криза, а й негативний вплив обраної промислової політики.

Економіка розвивалася екстенсивне, ефективність державних інтервенцій була нижчою, ніж могла би бути в умовах дії ринкового механізму. Малим та середнім підприємствам доводилося платити річну процентну ставку за кредити на рівні ЗО - 40%, з відчутними штрафними санкціями в разі неповернення. Поряд з тим контрольовані державою банки надавали дешеві кредити експортерам та вимушені були покривати великі ризики під політичні цілі. Таким чином, селективна підтримка важкої та хімічної промисловості оберталася браком інвестицій в інші галузі.

Автоматичне розширення кредитів в експортні галузі призводило до втрати контролю за грошовою масою. Це підштовхнуло зростання інфляції до 28,7% у 1980 р., згортання експорту на 1% у 1979 р. та зниження ВВП на 4,8% у 1980р.(див. табл. 3).Кардинально переорієнтував економічну політику в напрямі до вільного ринку генерал Чон Ду Хван (1980). Національними пріоритетами були визнані демократизація, лібералізація торгівлі, обмеження контролю в торгівлі лише рівнем монополій, приватизація комерційних банків. У промисловій політиці секторальні заходи поступилися місцем горизонтальним, спрямованим на ефективніше розміщення ресурсів шляхом підвищення внутрішньої та зовнішньої конкурентоспроможності. Було скасовано диференціацію процентних ставок на позики у пріоритетні раніше галузі і звільнення від оподаткування; замість надання субсидій окремим підприємствам практикувалася більш функціональна підтримка, пов'язана із створенням сприятливих загальноекономічних умов для підприємництва. Відкритість дістала переваги над протекціонізмом а підтримання цінової стабільності - над зростанням цін.

Було відновлено лібералізацію імпорту, перервану в 1968 - 1977 рр., у першу чергу, продукції кінцевої переробки та споживчих товарів. Середній рівень тарифу впав з 29,7% у 1977 р. до 18,1 % у 1988 р. Після 1988 р. лібералізація імпорту стосувалася головним чином аграрного сектора та сектора послуг. Цей шлях був важливим для підтримки коопераційних зв'язків з розвинутими країнами, включаючи США, і сприяв входженню Південної Кореї у глобальне економічне середовище.

Курсова політика зазнала значних змін. У період підтримки важкої та хімічної промисловості курс корейської грошової одиниці - вони підтримувався постійним; згодом він став надто переоціненим, що зменшувало бажання експортувати товари. Після істотної девальвації у 1980 р. уряд дозволив воні потроху дешевшати.

Відбувся розпродаж певної кількості великих державних корпорацій, серед покупців яких була п'ятірка найбільших банків.

Цей, дуже своєчасний, поворот у політиці дав змогу Південній Кореї здобути переваги від буму в експорті продукції завдяки сприятливим зовнішньоекономічним факторам; на початку 80-х років вартість американського долара впала, процентні ставки на світових ринках і світові ціни на сиру нафту знизилися. Енергозалежній економіці Кореї всі три зниження принесли вигоду.

У середині 80-х років економіка країни переживала справжній бум. Реальне зростання ВВП становило в 1986 р. 11,7% за інфляції 2,8%, вперше за всю історію Кореї було отримано додатне сальдо торговельного балансу обсягом 4384 млн. дол. Реальний експорт зріс у 1987 р. на 36,2% (див. табл. 3).

Четвертий період (1990- 1997рр., до настання кризи 1997р.)- структурні зміни та глобалізація. Кінець 80-х років став поворотною віхою в південнокорейській економіці. Міжнародна конкуренція посилилася. Корея опинилася між розвинутими країнами, що вимагали відкриття її ринків, але не квапилися при цьому продавати їй новітні технології, і країнами, що розвивалися (Китаєм та ін.) Вже були втрачені конкурентні переваги від низьких цін та трудомісткої продукції, обробна промисловість почала стрімко сповільнювати темпи зростання. Відтак Корея мала створити інше джерело конкурентоспроможності, щоб підтримати поступ, зокрема в технологіях.

Уряд активізував економічні реформи на ринкових принципах. Головними напрямами було визначено зміцнення приватного сектора шляхом лібералізації та дерегулювання, приватизацію і глобалізацію. Було форсовано демонтаж селективної промислової політики, розпочатий у середині 80-х років, значно зменшилися державне регулювання та інтервенції у приватний сектор.

Усі торговельні інституції, політика, практична діяльність були переглянуті відповідно до міжнародних правил, встановлених Світовою організацією торгівлі (СОТ),Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Більше уваги приділялося торгівлі технологіями та міжнародним інвестиціям. Трансфер технологій та інвестиції в інші країни сприяли розвиткові галузей з високою доданою вартістю та економічному співробітництву з країнами, що розвиваються. Завдяки поєднанню корейських ноу-хау та дешевої іноземної робочої сили трудомісткі галузі спромоглися відновити свою конкурентоспроможність.

У торговельній політиці пріоритети змінилися на користь лібералізації імпорту як засобу посилення міжнародної конкурентоспроможності країни. Посилилися заходи, що перешкоджали нечесній торгівлі, водночас антиімпортне регулювання було мінімізоване. Ці зусилля сприяли приєднанню Південної Кореї до ОЕСР у 1996 р.

Уряд почав орієнтуватися не тільки на економічне зростання, а й на добробут усіх економічних агентів, включаючи споживачів.

Поряд з тим швидка інтеграція до глобальної системи господарювання мала зворотний бік.

У 1993 р. держава відмовилася від укладання 5-річних планів. Згортання планової роботи, серйозне послаблення ролі економічної політики створили умови для надмірного інвестування, втрати гнучкості на ринку праці та зменшення прибутковості в реальному секторі. Легкий доступ до кредитів поряд із слабкими критеріями запозичень сприяв фінансуванню сумнівніх проектів, розростанню великих промислових конгломератів (Сhaebols). Протягом 1995 - 1996 рр. корпоративні борги перевищили вартість активів компаній у 2 -- 3 рази, а для ЗО найбільших компаній - у 5 разів (кінець 1997р.).

Відрегульовані взаємозв'язки між державою та бізнесом, характерні для корейської моделі, змінилися на "неформальні" відносини. Корупція поширилася в обробних галузях. Корпоративний сектор перебував під тягарем великих запозичень та надзвичайних втрат інвестицій. Це обернулося акумулюванням проблемних кредитів у фінансовому секторі та ерозією ліквідності у фінансових інституціях. Але нагромаджувалися ці проблеми поступово і далися взнаки лише за появи додаткових зовнішніх чинників. Одним з них стала фінансова криза 1997 р.

П'ятий період (1997- 2001 рр.)-- відновлення після фінансової кризи, структурні реформи в корпоративному і фінансовому секторах, підтримка малих та середніх підприємств, виконання програм соціального захисту. Розпочавшись у Південно-Східній Азії у середині 1997 р., валютна криза досягла і Кореї. Структурні проблеми на міжнародному валютному ринку наклалися на структурну слабкість корейської економіки, внутрішніми причинами якої були такі явища:

З макроекономічного боку - різке зменшення експорту у 1996 р., значний дефіцит платіжного балансу, переважання короткострокових боргів у складі зовнішнього

боргу країни.

З боку корпоративного сектора - надлишкові інвестиції та проблемні борги,

що призвели до сери банкрутств великих корпорацій під час втечі іноземних капіталів.

Неефективна фінансова система, надмірно зарегульована, надто захищена урядом, байдуже ставлення фінансових інституцій до небезпечного розширення боргів корпоративного сектора. На початку кризи макроекономіка Південної Кореї мала вигляд добре керованої. Державний бюджет був майже збалансованим, від'ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу зменшилось, інфляція залишалася низькою, не очікувалося девальвації валютного курсу, а зростання ВВП передбачалося на рівні 6%.Поштовх для кризи з'явився з боку слабких фінансових балансів корпоративного і банківського секторів. Протягом 1995 -1996 рр. (період лібералізації ринків капіталу) питома вага зовнішнього боргу у ВВП швидко збільшилася (по 33% у 1997 р.), причому стрімко зростали запозичення обох секторів для фінансування знову ж таки корпоративного сектора (див. табл. 5).

Головна проблема полягала не в обсягу зовнішнього боргу, а у переважанні короткострокових боргів: у 1997 р. вони становили 309,8% до міжнародних валютних резервів. З втечею іноземних портфельних інвестицій у вересні - листопаді цього року розпочалося банкрутство великих конгломератів, а потім - банків-кредиторів і торговельних банків.

Таблиця 5. Динаміка і структура зовнішнього боргу в 1992 - 1998 рр.

(млн. дол.)

Перший пакет заходів уряду з управління у кризовій ситуації включав:

мобілізацію коштів держави та населення з метою викупу проблемних боргів, рекапіталізації

проблемних банків і виплати гарантованих депозитів на загальну суму 15% ВВП;

пролонгацію сплати короткострокових зовнішніх боргів;

запозичення у МВФ за умови здійснення жорсткої фіскальної політики, зменшення видатків через високі процентні ставки та девальвацію вони, обмеження попиту

корпорацій на інвестиції;

- інтенсивну реструктуризацію фінансового можних сектора (закриття неплатоспроможних фінансових інституцій, переважно комерційних банків, реорганізацію шляхом операцій викупу, привласнення, злиття після перевірки їх платоспроможності);

- створення державних фондів для викупу проблемних боргів збанкрутілих

інституцій та передачу їх активів в управління націоналізованим банкам або державним корпораціям

відкриття ринку для іноземних компаній;

створення Фінансової комісії з нагляду.

Завдяки цим заходам корейська економіка, опинившись на самому дні у 3-му кварталі 1999 р., розпочала відроджуватись. Але глибокої реструктуризації корпоративного та фінансового секторів здійснено не було. У середині 1999 р. збанкрутувала корпорація ДЕУ, значні обсяги готівки було вилучено з інвестиційних трастових компаній. Це був серйозний удар по економіці.

Другий пакет заходів з реструктуризації фінансового та корпоративного секторів запроваджено з кінця 2000 р. Він включав реформи в чотирьох секторах економіки (фінансовому, корпоративному, державному та зайнятості) і соціальні реформи з метою пом'якшення наслідків кризи для населення .

Реформи у фінансовому секторі:

ліквідація нежиттєздатних інституцій (після злиття, позбавлення ліцензій, призупинення діяльності з 2100 фінансових інституцій 590 пішли з ринку), добровільне злиття банків

ін'єкція державного капіталу в життєздатні фірми і створення холдингових фінансових компаній для управління їхніми активами (загальний обсяг державної підтримки фінансових інституцій протягом 1997 - 2000 рр. перевищив 100 млрд. дол.

впровадження Фінансовою комісією з нагляду ряду регулюючих законів

відповідно до міжнародних стандартів.

Як наслідок, проблемні борги в банківському секторі зменшилися більш як на третину.

Реформи у корпоративному секторі:

впровадження стандартів корпоративного управління, поліпшення структури

капіталу;

сприяння галузі Інформаційних технологій та венчурному бізнесу як передумові

підвищення конкурентоспроможності;

розширення доступу іноземного капіталу.

В результаті зупинено серію банкрутств, відношення обсягів боргів до капіталу корпорацій зменшилося з 295% на початок 1998 р. до 198% на початок 2000 р., а щодо ЗО найбільших корпорацій - з 512,8% у 1997 р. до 171,2% у 2000 р. їхній прибуток зріс до 12 трлн. вон у 2000 р. проти збитків у 0,9 трлн. вон у 1997 р.

За 3 останніх роки створено близько 10 тис. венчурних підприємств, які забезпечили зайнятість для 350 тис. осіб.

Реформи у державному секторі

започаткування приватизації 11 державних підприємств, з яких 6 уже приватизовано (компанії "Когеа Telekom, "Роsсо" тощо);

широкомасштабне розукрупнення підприємств;

- адміністративна реформа, скорочення 131 тис. штатних одиниць, скасування значної кількості адміністративних обмежень.

Соціальні реформи

відновлення гнучкості на ринку праці через підписання угоди між працівниками,

роботодавцями й урядом;

посилення соціального захисту, створення продуктивної системи підтримки

добробуту громадян (прийняття базового закону про безпеку життя, запровадження мінімальної заробітної плати на всіх робочих місцях, страхування від безробіття та нещасних випадків).

Завдання на перспективу: економічна стабілізація та довгострокове зростання

Уповільнення розвитку світової економіки у 2001 - 2002 рр. і пов'язане з цим скорочення зовнішнього попиту викликають необхідність у розширенні внутрішнього попиту й активних структурних перетвореннях. Для синхронізації внутрішніх процесів з глобальними і забезпечення сталого зростання Міністерство фінансів та економіки накреслило підходи економічної політики на найближчі 10 років. Довгострокові цілі включають:

спроможність господарства країни до адаптації, перетворення його в систему,

що постійно реструктурується;

поліпшення умов для іноземного інвестування;

нову природу зростання (економіка спирається на інтелектуальний потенціал);

посилення системи соціального захисту;

співробітництво з міжнародною спільнотою;

об'єднання з Північною Кореєю.

Уроки для України

південна корея реформа кризовий

Будь-яка країна під час зміни соціально-економічного устрою не застрахована від втрат та помилок. Вони неминучі. Але від спроможності урядів здійснювати гнучку економічну політику, тримаючи під контролем загальну ситуацію, залежить, наскільки швидко і безболісно країна пройде цей шлях.

Корея трансформувала свою командну економіку в ринкову майже без проблем порівняно з Україною: падіння ВВП за всю 40-річну історію спостерігалося лише 2 рази (у 1980 та 1998 рр.), а борг Міжнародному валютному фонду (кошти, одержані на підтримку ліквідності після кризи 1997 р.) було повернуто достроково завдяки швидкому відродженню економіки. Головним корисним досвідом для України є спроможність корейського уряду тверезо оцінювати і прогнозувати економічну ситуацію, рішуче і своєчасно відмовлятися від тих заходів, які вже себе вичерпали або не працюють на перспективу.

Так, в експортній політиці корейський уряд поступово змінював пріоритети підтримки; з трудомістких галузей обробної промисловості -- до важкої та хімічної промисловості, а далі - до інформаційних технологій та венчурного бізнесу. Починаючи з 90 - х років перевага віддається трансферту технологій, який забезпечує країні конкурентні переваги та найбільші прибутки. Україна ж і за несприятливої зовнішньоекономічної ситуації продовжує підтримувати енергомісткий гірничо-металургійний комплекс, не переймаючись занепадом критичних технологій та науково-технічної діяльності.

За відчутної загрози падіння міжнародної конкурентоспроможності економіки Корея переглянула свою зовнішньоекономічну політику й інституції, вступила до ОЕСР і дістала внаслідок цього чималі переваги. Розгортання та якісне оновлення українського експорту нині гальмується якраз зволіканням з інтеграцією, у першу чергу, в СОТ і ЄС.

Після кризи 1997 р., і особливо після другого обвалу - в 1999 р., корейський уряд критично переглянув політику в корпоративному та фінансовому секторах на користь більш радикальних реформ. Швидко та енергійно було здійснено закриття неспроможних фінансових інституцій, викуп проблемних боргів збанкрутілих інституцій, передачу їх в управління націоналізованим банкам та державним корпораціям, відкриття ринків для іноземних компаній. Сьогодні в Україні фінансові баланси багатьох державних та корпоративних підприємств, комерційних банків також не відповідають дійсному стану їх ліквідності, а фінансовий контроль -- слабкий і не узгоджується з міжнародними стандартами. Це зумовлює низьку результативність заходів економічної політики уряду, продовження кризи платоспроможності і загрозу несподіваного вибуху. Потрібні рішучі заходи для доведення до ладу проблемних фінансових балансів українських інституцій. Розвиткові внутрішнього ринку й інтеграції України до світової економіки не в останню чергу заважає низький рівень заробітної плати та доходів більшості населення, що поряд з неефективною системою оподаткування зумовлює тіньову діяльність. У Кореї державна політика 60 - 70-х років також будувалася на концепції використання дешевої праці для експорту продукції обробної промисловості. Але прибутки поверталися в країну і використовувалися для капітальних інвестицій та підготовки робітників, що сприяло зростанню заробітної плати (її реальний приріст більш як у 2 рази перевищував приріст ВВП, див. табл.1). Держава заохочувала також індивідуальні заощадження через високі ставки депозитів. А на зменшення корупції вплинуло запровадження приватизації, націоналізації, банкрутства та продажу боргів збанкрутілих компаній.

Проблему браку інвестиційних ресурсів у розбудову інфраструктури (магістралей, портів, стадіонів тощо) Корея вирішує за допомогою державних інвестиційних позик. Необхідність обслуговувати ці борги зумовлює від'ємне сальдо бюджету, але результат такої політики - добра інфраструктура і висока зайнятість населення. Для України з її статусом транзитної держави цей приклад показує можливість відновити розбиті шляхи і включитися у транспортну мережу Європи.

Деякі експерти називають серед факторів швидкого відродження Кореї значну допомогу з боку США. Проте важливим є не те, скільки грошей одержано (було залучено 1 млрд. дол. у спільні проекти), а як їх використано. Корея вклала кошти в техніку і технології. Україна ж протягом 1993 - 2001 рр. отримала тільки від МВФ та Світового банку 6,7 млрд. дол., але ефективність витрачання коштів низька, і вагомих результатів немає.

Як і в Україні, в Кореї на початку 90-х років поряд з середньостроковими та річними планами розроблялося багато не забезпечених фінансуванням програм розвитку. Це зрештою привело до відмови у 1993 р. від практики укладання планів, які не забезпечували координацію всіх програм, і до переходу до середньорічного фіскального планування та антикризового регулювання, що доповнюється довгостроковими програмами. Це відповідає практиці країн з ринковою економікою. Україна, яка сьогодні теж має проблеми з узгодженням та фінансуванням значної кількості цільових комплексних програм, також повинна переходити до середньострокового фіскального та стратегічного планування.

Размещено на Allbest.ru