Формування міжнародних партнерських відносин у світовій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування міжнародних партнерських відносин у світовій економіці

Прискорення процесів глобалізації в останні десятиліття та структурні зміни на світових ринках значно вплинули на умови господарювання підприємств та сформували нові вимоги до функціонування суб'єктів економічних відносин.

Сьогодні, більшість підприємців, що прагнуть розвивати свій бізнес, повинні оперувати в рамках світової економіки. Сучасні технології дають можливість організаціям в усьому світі конкурувати між собою на будь-якому ринку. Проте, великі корпорації, що володіють значними ресурсами, кваліфікованою робочою силою та мають певний досвід роботи на ринках, витісняють невеликі компанії та спонукають жорстку конкуренцію між ними. Тому, задля ефективного функціонування та процвітання у сучасних умовах господарювання, підприємствам необхідно активно розробляти нові бізнес-моделі на основі партнерських відносин. Формування моделей взаємодії суб'єктів на умовах партнерства може стати могутнім поштовхом до усунення дисбалансів у світовій економіці.

Варто зазначити, що важливим кроком при налагодженні партнерських відносин є формування довіри. Адже, саме криза довіри у вітчизняній економіці у 1980-их роках проявилася у збільшенні трансакційних витрат. А в процесі сучасних економічних реформ ступінь довіри продовжує падати. Так, знищення колишнього соціального та організаційного капіталу без відповідного акценту на створення нового, на думку Дж. Стігліца, зіграло важливу роль у невдачах деяких країн колишнього Радянського Союзу.

Більшість змін у вітчизняній та зарубіжній економіці - наслідок дефіциту довіри як у міжфірмових зв'язках, так і у відносинах з державою. Наприклад, поширення бартеру у вітчизняній економіці було спричинене, в основному, недовірою між діловими партнерами.

До певного часу, злиття та поглинання між окремими компаніями, вважалися як найбільш стійкі форми взаємодії компаній. І більшість дослідників розглядали партнерські зв'язки між підприємствами, де компанії зберігають свою незалежність, нестійким і тимчасовим аспектом поведінки компаній.

Зростання партнерських зв'язків між фірмами в 1980-х роках стимулювало вчених до розробки теорій, що характеризують між фірмове співробітництво як таке, що забезпечує довгострокову та міцну взаємодію компаній у багатьох галузях промисловості.

Теорії, що виникли в 1980-х і 1990-х роках, можна систематизувати: 1) в залежності від того чи міжфірмова взаємодія розглядається як основна мета фірми чи 2) як стратегічний інструмент, який дозволяє компанії підвищити свою конкурентоспроможність.

міжфірмовий глобалізація поглинання міжнародний

Основні підходи до визначення міжфірмової взаємодії

Сьогодні підприємства здійснюють бізнес на довірі один до одного та об'єднуються у боротьбі проти конкурентів. Проте, конкуренція та співробітництво у сучасній світовій економіці не обов'язково є взаємовиключними поняттями, оскільки існує також i часткова співпраця, у випадку коли фiрми поєднують зусилля для досягнення спiльної вигоди, при цьому кожна отримує прибуток відповiдно до своєї ринкової частки. Так, сучаснi науковці зазначають, що сьогодні бізнес характеризується конкурентною взаємодiєю, що лежить в основі побудови довіри в економіці та окреслюється формуванням iнтелектуальної економіки.

Проблематика взаємодії суб'єктів міжнародних економічних відносин на умовах партнерства поглиблюється існуючими термiнологічними суперечностями щодо розуміння сутi партнерських відносин у світовій економіці, невизначеністю ідеї партнерства як універсального способу взаємодії в умовах зростаючих процесів інтернаціоналізації і транснаціоналізації національних економік, необхідністю створення оптимальних моделей партнерської взаємодії як на рівні міжкраїнних так і міжфірмових відносин окремих суб'єктів господарювання та потребує методологічного забезпечення і практичного втілення. Відсутність чіткого визначення поняття «партнерських відносин» призводить до розмивання суті партнерства та у деяких випадках до невірного трактування цього терміну у міжнародній економіці.

Так, формуванню та розвитку партнерських відносин в економічній системі присвячені роботи таких іноземних дослідників як Р. Коуз, Б. Райзберг, А. Томсон, вітчизняних - А. Ігнатюк, С. Банашов, Н. Мікули, П. Сєдов, Г. Филюк, О. Ястремської, Є. Савельєва, С. Соколенка та ін. Висвітлення аспектів партнерства в міжнародних відносинах займалися такі науковці як П. Циганков, Д. Фельдман, К. Гаджієв, І. Гладій, В. Мельник та інші, які зробили значний внесок у визначення важливості та актуальності подібного способу реалізації господарської діяльності та дослідження форм його застосування. Проте, залишається розбіжність думок цих науковців стосовно теоретичної основи формування партнерських відносин.

Особливостi етапiв розвитку форм міжнародних економічних відносин, значення яких неоднакове на рiзних етапах для рiзних країн та регіонів світу, достатньо чітко проявляються в рiвнях їх реалізації, до яких, як правило, відносять міжнароднi економічні контакти, міжнародну економічну взаємодiю, міжнародне економічне співробітництво та міжнародну економічну інтеграцію. Кожен із цих рівнів характеризує певний ступінь розвитку стосунків та тривалість дії угод між суб'єктами світогосподарської взаємодії.

Так, міжнародні партнерські відносини, на нашу думку, поєднують у собі певні риси міжнародної економічної взаємодії та співробітництва, оскільки характеризують відпрацьовані, стійкі економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами, які закріплені в довгострокових економічних договорах та угодах та мають в своїй основі наперед вироблені та узгоджені наміри.

При цьому, пропонуємо наступні складові, що дозволяють виділити окремі особливості партнерських відносин: (1) вони реалізуються на довгостроковій основі, (2) здійснюються на всіх рівнях світогосподарської взаємодії, включаючи відносини «країна-міжнародні організації», двосторонні та багатосторонні відносини між країнами, окремими регіональними утвореннями та підприємствами, (3) на їх формування впливають не лише економічні, але і політичні, соціальні чинники.

Так, в міжнародній економіці виокремлюється новітня площина досліджень, пов'язана з формуванням партнерських двосторонніх чи багатосторонніх відносин між країнами, міжнародним організаціям та окремими господарюючими суб'єктами. Тому виокремлення характерних рис партнерських відносин та їх місця в загальній системі міжнародних економічних відносин як специфічного виду взаємодії, що стимулює процес транснаціоналізації на мікрорівні, інтернаціоналізації - на макрорівні національної економіки та інтеграції - на мезорівні світової економіки, в сучасних умовах стає важливим теоретичним та прикладним завданням.

Як правило, при характеристиці партнерських відносин між суб'єктами економіки використовують терміни «співробітництво», що вживаються як синоніми. Зауважимо, що і в міжнародних документах присутні обидва ці терміни. Проте, якщо їх зміст стосовно інших сфер взаємодії має певні відмінності, то в міжнародних відносинах ці поняття виступають як тотожні.

Як і міжнародне економічне співробітництво, міжнародне партнерство характеризується, перш за все, міцними і тривалими зв'язками між рівноправними суб'єктами для досягнення спільних цілей та здійснюється на мегарівні міжнародними об'єднаннями та організаціями, на макрорівні - державами і охоплює співпрацю у політичній, економічній, соціальній сферах, транскордонну взаємодію партнерських об'єднань суб'єктів господарювання з різних регіонів (як правило з регіонів двох сусідніх держав) на мезорівні, а також співробітництво між компаніями (стратегічні альянси) та фірмами на мікрорівні, що характеризуються погодженим управлінням, загальними вигодами і створенням нової цінності для обох (усіх) партнерів. Рівність суб'єктів економічної взаємодії припускає відсутність у будь-якої із сторін привілеїв і владних повноважень по відношенню до іншої.

У свою чергу, типологізація міжнародних партнерських відносин стосовно виокремлення та дефініціювання типів активних учасників партнерських відносин (суб'єктів) та співвідношення між ними, дозволила виділити принаймні чотири структурних рівні економічної взаємодії в межах світового господарства: мега-, макро-, мезо- і мікрорівень, або міжнародний, міжкраїнний, регіональний, національний і рівень підприємства чи фірми. На кожному з цих рівнів принципи партнерства реалізуються через координацію економічної політики шляхом підписання міждержавних угод та договорів, з метою об'єднання (інтеграції) економічних потенціалів окремих країн та в ході розв'язання суперечностей, які виникають між учасниками міжнародних економічних відносин.

Для кожного із цих рівнів партнерських відносин характерні і певні види об'єднань: на мегарівні - партнерські союзи між міжнародними організаціями та країнами, на макрорівні - міжкраїнна співпраця на основі угод та договорів, яка на мезорівні переростає у міжрегіональне та транснаціональне співробітництво, а на мікрорівні - інтеграція підприємств та створення тісних міжособистісних зв'язків та внутрішніх інфраструктур, що сприяють освоєння нового досвіду та обміну знаннями, які кожен учасник вносить в союз.

Однією із характерних ознак, спільною для всіх рівнів партнерських відносин - є загальне визнання та довіра рівних суб'єктів господарювання. Як бачимо, незалежно від того, хто є суб'єктом міжнародних відносин - держави, організації чи окремі підприємства, важливим та обов'язковим елементом їх співпраці є довіра до партнера по бізнесу.

Досить часто, при характеристиці партнерських відносин між суб'єктами господарювання у світовій економіці використовують термін «партнерство».

Варто відзначити, що у науковій літературі можна зустріти взаємозамінність понять «партнерські відносини» та «партнерство». Для більш чіткого розуміння цих термінів, розглянемо підходи різних науковців до їх трактування.

Підходи до визначення «партнерських відносини»

Не зважаючи на деяку відмінність у трактуванні поняття «партнерських відносин», більшість авторів акцентують увагу на необхідності укріпленні зв'язків між партнерами, взаємній вигоді і рівноправ'ї сторін, об'єднаних спільним інтересом (зиском) задля створення нових цінностей на договірній довгостроковій основі.

Частина науковців при характеристиці партнерських відносин як коопераційних зв'язків між підприємствами акцентує увагу на прямих виробничих зв'язках між підприємствами, які виготовляють певний вид продукції. Проте, якщо коопераційні зв'язки можна назвати партнерськими, то партнерські відносини не завжди можна ототожнити із послідовним технологічним процесом, що характерно для кооперування.

В. Катенов, С. Полонський та О. Юлдашева пов'язують партнерські відносини із розвитком мережевих форм організації бізнесу.

Значна кількість наукових праць присвячена дослідженню партнерських відносин підприємств з комерційними банками, з державними структурами, на рівні зовнішньоекономічної діяльності господарських суб'єктів.

Ф. Котлер, аналізуючи рівні взаємовідносин, використовує термін «маркетинг партнерських відносин» для шостого, найвищого рівня, який характеризується постійною співпрацею із споживачами та іншими партнерами в пошуках способів пропозиції вищої цінності.

Тема співпраці із партнерами на довгостроковій основі, закріплена у договорах задля отримання спільної вигоди та створення нових цінностей прослідковується і в роботах М. Тротта, П. Темпорала, П. Дойля, Ф. Штерна та Я. Гордона. Зокрема, німецькі вчені П. Дойль та Ф. Штерн стверджують, що при постійному укладанні угод протягом тривалого періоду часу встановлюються такі відносини, коли кожна сторона довіряє іншій, внаслідок чого скорочуються витрати, час на трансакцію зменшується, ризик знижується.

Деякі науковці визначають партнерські відносини як господарський процес, в ході якого всі учасники: фірми, споживачі, інвестори і держави, здійснюють той чи інший вибір. Ствердження Р. Коуза про те, що економіка - це наука про вибір підкреслює той факт, що саме правильний вибір основних напрямків співробітництва, форм і методів їх реалізації на базі взаємної вигоди та рівноправ'я сторін є головною метою партнерських відносин між підприємствами.

У свою чергу канадський науковець Я. Гордон характеризує партнерські відносини як безперервний процес визначення та створення нових цінностей разом з індивідуальними покупцями, а потім спільного отримання та розподілення вигоди від цієї діяльності між учасниками взаємодії. Тут також акцентується увага на управлінні поточною спільною діяльністю постачальників та вибраних покупців для взаємного створення та спільного використання цінностей через взаємозалежність та адаптацію організацій.

Як бачимо, характеристика партнерських відносин з економічної точки зору зводиться до визначення ролі довгострокових договорів, контактів при їх формуванні на рівні підприємств, державних структур та зовнішньоекономічної діяльності господарських суб'єктів, які реалізуються на базі взаємної вигоди та рівноправ'я сторін при здійсненні правильного вибору напрямів співробітництва.

Варто зазначити, що в іноземній літературі більш поширеним є термін «партнерство», («partnership») що створене з метою здійснення господарських операцій та характеризує об'єднання двох та більше осіб, які спільно несуть відповідальність за борги підприємства.

Більшість іноземних науковців під партнерством розуміють об'єднання двох та більше незалежних суб'єктів господарювання на основі довгострокової взаємодії з метою досягнення спільними зусиллями тих цілей та завдань, які важко реалізовувати поодинці.

Вітчизняні науковці Г. Махова та О. Гребешкова теж характеризують партнерство як взаємодію двох (і більше економічних організацій), що передбачає створення спільної цінності з розподілом результатів між партнерами. С. Жданенко, у свою чергу, зазначає, що партнерська взаємодія характеризується рівністю автономних суб'єктів, їхнім взаємним визнанням і довірою, взаємною відповідальністю і добровільністю.

Словник іноземних слів трактує партнерство як «одну з найважливіших юридичних форм організації підприємства; …спільне підприємство декількох осіб, що беруть участь не тільки своїм капіталом, але й особистою працею».

Таким чином, тут партнерство розглядається, з одного боку, як форма організації спільної економічної діяльності фізичних і юридичних осіб на основі договору про регулювання участі в загальних витратах, розподілі прибутку, розділі майна; з іншого боку, як співпраця фірм, компаній, підтверджена відповідним договором, протоколом про корпоративне партнерство.

Найбільш близький український еквівалент «партнерства» - «господарське товариство» («юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками»).

У Економічній енциклопедії, О. Устенко характеризує «партнерство як форму організації підприємства, за якої дві або більше осіб об'єднують своє майно, стають співвласниками створеного підприємства, спільно управляють виробництвом і власністю, розподіляють прибуток і несуть спільну відповідальність за своїми зобов'язаннями».

Партнерство виступає в різних формах, основними з яких (що одержали закріплення у Законі України «Про господарські товариства») є товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство.

Проте, суть зазначених термінів не є ідентичною. Згідно з класичними трактуваннями партнерство (1) зазвичай не є юридичною особою, (2) може засновуватися й за усною угодою партнерів, (3) кожен з яких відповідальний і за себе, і за інших партнерів.

Як бачимо, партнерство може мати як формальну основу (оформлене юридичними договорами), так і неформальну, тобто здійснюватися на основі усних домовленостей.

Не дивлячись на те, що «Юридичний енциклопедичний словник» не містить даного терміну, в юридичній літературі він використовується достатньо широко, особливо у сфері цивільного права, оскільки саме норми цивільного права регулюють «бізнес-відносини».

Можна зауважити, що термін «партнерство» вживають при визначенні форми реалізації економічної діяльності, тоді як «партнерські відносини» окреслюють економічну взаємодію суб'єктів господарювання. Ми вважаємо, що таке трактування цих понять дещо звужує підходи до визначення їх суті, оскільки, обидва ці терміни означають більше, ніж простий договір чи взаємодію. Це - зв'язки між організаціями, які у всьому решта є незалежними; подібні зв'язки можуть набирати різних форм і сприяти подальшій співпраці. Це - взаємна згода про спільну діяльність; вона цінна безліччю перспектив, які відкриваються перед партнерами.

Проте, можна погодитися із думкою А. Магомедової і припустити, що термін «партнерство» носить масштабніший та більш глобальний характер, а «партнерські відносини» - більш точне поняття, вказує безпосередньо на специфіку економічних зв'язків між суб'єктами господарювання.

Як зазначив О. Бречко, партнерство - інтегруючий елемент ринкової економіки, а його види та принципи залежать від того, на якому рівні воно здійснюється і хто є суб'єктами взаємостосунків.

Деякі науковці, щоб окреслити особливий, винятковий характер відносин, що передбачає наявність загальної для партнерів стратегії, їх вклад для досягнення спільної мети та взаємну відповідальність за борги та ризики, використовують термін «стратегічне партнерство».

Так, Л. Шемаєва розглядає стратегічну взаємодію підприємств як інструмент забезпечення реалізації стратегічних інтересів, що базується на засадах встановлення партнерських відносин із суб'єктами зовнішнього середовища, які є стратегічними, з точки зору безпечного функціонування та розвитку підприємства; передбачає можливість здійснення активного впливу на суб'єкти з урахуванням їхніх зворотних дій.

Размещено на Allbest.ru