Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Інститут менеджменту та фінансів при

Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Курсова робота

з курсу „Системи технології”

на тему

„Міжнародний рух технологій”

Виконав студент

3 курсу групи

“Менеджмент організацій”

Коник Є. Б.

КИЇВ-2005

Зміст

Вступ

Поняття міжнародного руху технологій, його причини, форми й особливості

Правові форми захисту технологій

Ліцензійна торгівля

Оцінка обсягів передачі технології

Інжинірингові операції

Міжнародне технічне сприяння

Висновок

Список літератури

Вступ

У міжнародній економіці технології звичайно розглядаються як розвинений фактор виробництва, що відрізняється високою міжнародною мобільністю, а саме поняття «технологія» (technology) трактується як сукупність науково-технічних знань, які можна використовувати при виробництві товарів і послуг.

Технологія удосконалюється в міру того, як нові наукові й інші досягнення знаходять застосування у виробництві. Це означає зміни рівня і стану знань про різні способи, що можуть використовуватися при випуску продукції.

За даними ООН, в усьому світі щорічно видається близько 50 тис. технічних і наукових журналів, у яких публікується більш мільйона наукових статей. У фундаментальних науках обсяг знань подвоюється кожні 10 років, у прикладних обновляється кожні п'ять років.

Важливою рисою, що характеризує сучасну НТР, є не тільки швидке одержання нових наукових даних і результатів, але і значне скорочення термінів від моменту одержання нових знань, що на перший погляд можуть носити чисто теоретичний характер, до їхнього технологічного втілення в промисловому виробництві. (1)

Якщо технології удосконалюються, то при тому ж фіксованому наборі виробничих ресурсів стає можливим збільшення обсягу виробництва чи продукції освоєння випуску поліпшених чи принципово нових видів виробів. Тобто, застосування нових технологій дозволяє підвищувати рівень суспільного добробуту, вирішувати проблему дефіциту товарів і послуг на основі росту продуктивності машин і устаткування, праці працівників, віддачі земельних ділянок і т.д.

Прискорення НТР привело до створення в другій половині ХХ століття нового виду світового ринку - технологічного, котрий функціонує поряд зі світовими ринками праці і капіталу. Матеріальною основою виникнення і функціонування цього ринку є міжнародний поділ технологій, що являє собою історично сформоване чи придбане зосередження цього товару в окремих країнах.

Нерівномірність розвитку НТР створює значні технологічні розходження між окремими країнами. Тому на ринку з'являється специфічний товар - технології, міжнародне переміщення якого згладжує технологічні розходження між країнами. (2)

Саме за допомогою технологічного обміну можна вирішити питання підвищення технологічного рівня тих чи інших галузей і народного господарства в цілому, задачі прискореного технологічного переозброєння економіки, розширення можливостей експорту і скорочення імпорту, розвитку техніко-економічних зв'язків між країнами на основі спеціалізації і кооперації при виробництві різних видів продукції.

1. Поняття міжнародного руху технологій, його причини, форми й особливості

Питання про виділення технології як самостійного фактору виробництва, та й про саме визначення технології, дотепер є спірним у загальній теорії економіки.

У рамках міжнародної економіки в залежності від того, що розуміється під технологією, її міжнародне переміщення може розглядатися і як звичайна міжнародна торгівля, щоправда, дуже специфічним товаром, і як міжнародне пересування фактора виробництва, тобто ресурсу, який необхідно затратити, щоб зробити інший товар. Технологію можна вважати і людським ресурсом, який чи самостійно, чи в сполученні з майновими ресурсами (землею і капіталом) використовується для створення товарів.

Відповідно до загальноприйнятого визначення, технологія - це наукові методи досягнення практичних цілей. У поняття технології звичайно включаються три групи технологій: технологія продуктів, технологія процесів і технологія управління.

В сфері технологічного обміну задіяні всі найважливіші форми людської діяльності (наука, техніка, виробництво, управління), починаючи з теоретичних закономірностей пізнання природи (наука), досвіду її перетворення (техніка) і до створення матеріальних засобів і благ (виробництво) з удосконалюванням способів раціональних дій при рішенні виробничих і інших задач (управління). При цьому в обмін можуть бути включені одночасно як всі чотири форми людської діяльності, так і їхні будь-які сполучення.

Якщо виключити з сфери торгово-економічних відносин обмін сировинними і продовольчими товарами, що так чи інакше пов'язано з географічними, кліматичними умовами і наявністю корисних копалин, то частина зовнішньоекономічних зв'язків, що залишилася, у сьогоднішньому світі є наслідком міжнародного поділу праці, що базується на нерівномірному розвитку різних видів технології, рівень якої визначає конкурентноздатність товарів на ринку, їхню якість і собівартість, а отже, і одержання прибутку при реалізації.

Якщо ж виключити товари широкого вжитку, то частина міжнародного економічного обміну буде являти собою обмін технологією або в «чистому виді» - у вигляді знань, досвіду і науково-технічної інформації, або «упредметненої» у матеріалах, машинах і устаткуванні. Ця частина зовнішньоекономічних зв'язків являє собою велику сферу обміну, кінцева мета якого, з одного боку, підвищення технічного і технологічного рівня виробництва, з іншого боку - одержання прибутків.

Міжнародна передача технологій (international technology transfer) - міждержавне переміщення науково-технічних досягнень на комерційній чи безоплатній основі. (3)

У міжнародній економіці носіями технології у певних випадках можуть виступати товари й інші фактори виробництва. Наприклад, це безпосередньо товар у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами; це капітал, якщо ведеться міжнародна торгівля високотехнологічними капіталомісткими товарами; це праця, якщо відбувається міграція висококваліфікованих науково-технічних кадрів; це земля у випадку торгівлі природними ресурсами, для розробки яких використане новітнє високотехнологічне досягнення. (3)

Форми реалізації технології на світовому ринку різні. У «Міжнародному кодексі поведінки в області передачі технології», розробленому Конференцією ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), визначені види угод, що регулюють порядок передачі технологій і різних технологічних нововведень:

Передача, продаж або надання по ліцензії усіх форм промислової власності (за винятком товарних знаків і фірмових знаків).

Сучасні ліцензійні угоди не тільки включають право ліцензіата на використання винаходів, але і передбачають передачу йому ліцензіаром знань, технічного досвіду, секретів виробництва і т.д., необхідних для практичного освоєння предмета ліцензії;

Надання «ноу-хау» і технічного досвіду.

Договори на передачу «ноу-хау» відрізняються від ліцензійних угод тим, що власник технології чи винаходу відмовився за будь-якими міркуваннями від їхнього патентування, не відмовляючись у той же час від продажу самої технології. Відсутність правового захисту визначило специфіку договорів по «ноу-хау», де міститься пункт про збереження конфіденційності переданої інформації і про відшкодування збитків у випадку його порушення.

Надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання машин і устаткування, напівфабрикатів і матеріалів, отриманих за рахунок закупівлі, оренди, чи лізингу яким-небудь іншим шляхом.

Промислове і технічне співробітництво в частині, що стосується технічного змісту машин, устаткування, напівфабрикатів і матеріалів.

Надання інжинірингових послуг, до яких відносяться підготовка техніко-економічних обґрунтувань, проектів; консультації; будівельний, інвесторський і технічний нагляд; коротко і довгострокові консультаційні послуги; проектування нової технології; технічне сприяння при проведенні спеціалізованих робіт; проведення іспитів і перевірки устаткування і машин і переробка сировини замовника з використанням оригінальної технології.

Передача технології в рамках науково-технічної і виробничої кооперації (як на контрактній основі, так і при створенні спільних підприємств), коли в значній мірі поєднуються науково-технічні потенціали кожної зі сторін і відбувається оперативний і стабільний обмін технологією протягом тривалого часу.

Передача технології в рамках інвестиційного співробітництва, у процесі якого відбуваються не тільки комерційна реалізація матеріалізованої технології у вигляді машин, устаткування, технологічних ліній і т.д., що поставляються на споруджувані об'єкти, але і передача технології в «чистому виді» через консультації і навчання фахівців, шеф-нагляд за будівництвом, через передачу робочих креслень, а також багато інших форм технологічного обміну.

Крім перерахованих вище форм угод, існує і некомерційна форма технологічного обміну, до якої відноситься передача науково-технічної інформації в різних видах, проведення наукових конференцій, симпозіумів, відвідування виставок і ярмарків і т.д.

Усі перераховані форми угод призначені для виконання єдиної задачі -- передачі і придбання технології на комерційній основі -- і є своєрідними угодами, у яких покупець володіє відповідним виробничим потенціалом (чи капіталом), а продавець -- правом виробництва і знаннями у визначеній області. Практично все це можна звести до єдиного поняття обміну технологіями і розрізняти тільки по формах виплати винагороди.

Такий підхід надзвичайно важливий для правильного вибору форми угоди і її реалізацій, тому що кінцевий ефект залежить від правильної взаємодії партнерів. І придбання технології по класичній ліцензійній угоді, і компенсаційні угоди, і спільні підприємства практично вирішують ту саму задачу: залучення передової технології з метою підвищення конкурентноздатності виготовленої на її базі продукції. В умовах нашої країни це дозволяє певною мірою замінити імпорт вітчизняними виробами, задовольнити потреби внутрішнього ринку з наступним виходом на зовнішній ринок.

Міжнародний ринок не уречевленої технології промислово розвинутих країн досяг до середини 80-х років 13 млрд. доларів, збільшуючись щорічно на 2,5 %. Основна роль на ринку належить промислово розвинутим країнам: 95% надходжень від експорту технологій і ? плати за імпорт. Обсяг світового експорту наукомісткої продукції склав до початку 90-х років більш 350 млрд. доларів. Найбільш великий ринок - устаткування далекого зв'язку й електронних компонентів (1/4 експорту), великі ринки науково-вимірювальної апаратури і приладів (17%), авїатехніки і частин до неї (15%). (4)

Доцільність продажу технології може бути обумовлена однією з трьох причин:

неможливістю чи недоцільністю за якимись причинами її використання усередині країни;

економічною або політичною неможливістю експорту продукції, виготовленою за цією технологією на території якої-небудь країни чи ряду країн через їхню обмежувальну практику і різний рід бар'єрів;

великим обсягом внутрішнього ринку.

У першому випадку продаж ліцензії на технологію дозволить частково або цілком повернути витрати на її розробку, у другому -- проникнути на закриті для товарного експорту ринки, у третьому -- прискорити насичення внутрішнього ринку, знизити витрати або якось інакше використовувати переваги міжнародного поділу праці.

2. Правові форми захисту технологій

Основне завдання правового захисту результатів інтелектуальної діяльності в сфері промисловості -- це надання на певний строк (до 20 років) авторам технічних рішень, ученим, дослідникам і винахідникам у якості винагороди за їхню творчу діяльність виключного права розпорядження своїм винаходом. Вони можуть або самі використовувати свій винахід, або передати ці права за визначену суму іншій особі. При цьому власник патенту може заборонити будь-якій особі безоплатне використання свого винаходу.

Правовий захист об'єктів промислової власності, по-перше, закріплює за авторами права на винаходи -- плоди їхньої творчої діяльності, по-друге, дозволяє автору, поряд з визнанням результатів творчої діяльності, одержати й матеріальну винагороду. Такий законодавчий захист винаходів гарантує автору, що результати його творчої діяльності не будуть безоплатно використовуватися третіми особами.

Захист результатів науково-дослідних робіт і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР) патентами -- найважливіша задача будь-яких підприємств, оскільки без правового захисту вони легко можуть стати жертвами конкурентів. При публікації відомостей про нові розробки чи випуску продукту на ринок без патентного захисту конкурент одержує можливість заощадити час і засоби на НДДКР і за рахунок цього дістати додатковий прибуток. Більш того, конкурент може зненацька запатентувати чужу незахищену розробку, що поставить під погрозу випуск продукції на підприємстві, що спочатку володіло даною технологією.

Це особливо небезпечно для підприємств, що прагнуть зберегти свої розробки в таємниці. Як показує практика, наука і техніка розвиваються настільки швидко, що аналогічні рішення приходять у голову різним фахівцям і в різних країнах майже одночасно.

У більшості країн нова технологія захищається одним чи декількома правовими інструментами - патентами, ліцензіями, копірайтом, товарним знаком.

Патент (patent) - свідоцтво, видане компетентним урядовим органом винахіднику, що засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу.

Дія патенту означає, що тільки його власник має право розпоряджатися винаходом і вирішувати, яким чином воно буде використано: на власному підприємстві, на спільному підприємстві чи на нього буде продана ліцензія. Крім того, власник патенту має право заборонити протиправні дії третьої особи, що порушує патент. Якщо об'єктом патенту є виріб, то третій особі не дозволяється: виготовляти його, пропонувати до продажу, застосовувати, вводити в обіг. Якщо об'єктом патенту є спосіб, то третій особі не дозволяється: застосовувати цей спосіб самому, пропонувати його до використання, пропонувати до продажу продукт, безпосередньо виготовлений по цьому способі, застосовувати продукт, безпосередньо виготовлений по цьому способі, уводити такий продукт в обіг, імпортувати його.

Практично всі товари, що випускаються на ринок, є запатентованими. Термін дії патенту звичайно обмежується 15-20 роками, і він діє тільки на території тієї країни, де був виданий.

Однак далеко не кожен винахід може бути захищено патентом. Патентоспроможність виробу означає, що він пропонує технічне рішення задачі через створення нових машин чи технологічних процесів, має новизну. Перевищує рівень звичайного інженерного рішення технічної задачі і може бути застосовані практично.

Для підтримки патенту в силі законодавчо потрібно періодична сплата досить високого патентного мита. Тому власник патенту дуже часто воліє переуступити права на його використання тій стороні, що зможе комерційно використовувати винахід.

Значення патентної охорони для реалізації продукції полягає в тому, що патент дозволяє:

розширити вибір засобів конкурентної боротьби;

усунути з ринку чи послабити конкурента;

одержати виключне право на комерційне використання продукту;

стимулювати попит на продукт, оскільки посилання в цих цілях на патент виявляються більш ефективним, ніж простий опис;

одержати базу для надання ліцензії. (5)

Основними причинами, що спонукали фірми в останні роки подавати заявки на патенти в Європейське патентне відомство, були (в міру зменшення їхньої важливості): збереження технічного і технологічного лідерства, довгострокова охорона найважливіших зовнішніх ринків збуту, охорона нових інвестицій, необхідних для комерційної реалізації винаходів, створення основи для ліцензії, сприяння продажу продукції і маркетингу.

Ліцензія (license) - дозвіл, виданий власником технології (ліцензіаром), захищене чи незахищене патентом, зацікавленій стороні (ліцензіарові) на використання цієї технології протягом визначеного часу і за визначену плату.

Копірайт (право відтворення) (copyright) - ексклюзивне право автора літературного, аудіо- чи відео-добутку на показ і відтворення своєї роботи.

Товарна марка (trademark) - символ певної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника. Звичайно це малюнок, графічне зображення, сполучення букв; ім'я засновника чи власника корпорації. У своїй країні товарний знак може використовуватися, якщо його приналежність ніким не оскаржена протягом установленого законодавством терміну. У випадку експорту товару товарна марка звичайно реєструється в країнах експорту. (5)

3. Ліцензійна торгівля

Ліцензійна торгівля (license trade) - форма міжнародної торгівлі технологією, що включає угоди з "ноу-хау", патентами і ліцензіями на винаходи. Предметом ліцензійної торгівлі є ліцензії на використання технологічного досвіду, винаходів, промислових секретів, товарних знаків і ін. т.д.

«Ноу-хау» (know-how) - знання і практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового й іншого характеру, що являють комерційну цінність, застосовні у виробництві і професійній практиці і не забезпечені патентним захистом. Ноу-хау містить у собі технічну документацію (креслення, проекти, схеми, методики, інструкції і т.д.), зразки виробів, відомості комерційного характеру, дані про організацію виробництва, підготовці персоналу і використанню інформації у виробництві.

Передача на комерційній основі, обмін, поширення “ноу-хау” здійснюється, насамперед, шляхом укладенням ліцензійних угод, що передбачає не тільки передачу відповідної документації, але також й підготовку персоналу, участь фахівців у налагодженні виробництва, надання іншої технічної допомоги імпортеру.

Продаж за кордон ліцензій на використання винаходів, технічних знань, досвіду, а також товарних знаків прийнято називати закордонним ліцензуванням.

У сучасних умовах у розвинених країнах практично усі винаходи і нові товари патентуються. Патентні ліцензії, тобто дозволи на передачу прав використання патентів без відповідного "ноу-хау", грають відносно скромну роль у ліцензійній торгівлі. Це пояснюється необхідністю проведення додаткових НДДКР і витрат на впровадження, оптимізацію технологічного процесу, а також ризиком, що даний винахід виявиться економічно нерентабельним і технологічно неприйнятним.

Найбільше поширення в міжнародній торгівлі одержали ліцензійні угоди, що передбачають комплексну передачу одного чи декількох патентів і пов'язаного з ними "ноу-хау".

За характером та обсягом прав на використання технології, наданої угодою ліцензіатові, розрізняють невиняткові (прості), виняткові і повні ліцензії.

Невиняткова ліцензія дає ліцензіарові право самостійного використання ліцензії і видачі аналогічних ліцензій будь-яким зацікавленим особам.

Виняткова ліцензія передбачає монопольне право ліцензіата використовувати винахід чи секрет виробництва на даній території, при цьому ліцензіар відмовляється від самостійного використання ліцензії і її продажу.

Повна ліцензія надає ліцензіатові виключне право на її використання протягом усього терміну дії ліцензійної угоди.

Ліцензійна угода - угода про передачу прав на використання ліцензій, "ноу-хау", товарних знаків і ін. Ліцензійна угода може передбачати передачу патентної ліцензії; комплексну передачу декількох патентів і пов'язаного з ними "ноу-хау"; збільшується також кількість ліцензійних угод на використання "ноу-хау" без патентів на винахід. Ліцензійні угоди останніх двох типів передбачають крім передачі технічних знань надання ліцензіаром (власником патенту) супутніх інжинірингових послуг по організації ліцензійного виробництва, а також відповідні постачання устаткування, вихідної сировини, окремих вузлів і т.п.

Ліцензійні угоди розрізняються в залежності від ряду ознак:

дозволяють вони експорт ліцензійної продукції, цілком виключають його чи частково обмежують;

наявність чи відсутність у них зобов'язання ліцензіара протягом терміну дії угоди надавати ліцензіатові (покупцю ліцензії) інформацію про нові удосконалення ліцензійної техніки;

спосіб передачі технології, тобто ліцензія надається незалежно чи одночасно з укладенням контракту на будівництво об'єкта, постачання комплектного устаткування і надання інжинірингових послуг (самостійні чи супутні ліцензійні угоди).

Щорічна вартість продукції, виробленої у світі на основі ліцензійних угод, складає в середньому 330-350 млрд. доларів. Найбільший у світі експортер ліцензій - США, на частку яких приходиться дві третини від усіх продажів ліцензій. До експортерів відносяться Великобританія, Японія, Аргентина, Бразилія, Росія. (6)

Наприклад, частка ФРН у світовому експорті ліцензій складає 13%, Великобританії - 8%. Японія поки залишається нетто-імпортером ліцензій і патентів, але її частка у світовому експорті досить велика - 19% і має тенденцію до зростання.

За даними Європейського патентного відомства (ЕРО), вартість патентування в Європі до кінця 90-х років стала вище, ніж у США чи Японії, тому що останні одержують урядові субсидії. Частка витрат по оплаті послуг ЕРО в ціні мінімальна (15%), а найвищі витрати (30%) пов'язані з перекладом патенту. Це трохи зменшило обсяги торгівлі в окремих галузях. (4)

Ліцензійний договір - договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає право на використання винаходу чи іншого технічного досягнення (ліцензію), а інша сторона (ліцензіат) виплачує за цю визначену винагороду.

Об'єктом ліцензійного договору є технічні рішення, визнані винаходами за законом країни, громадянином якої є отримувач ліцензії; ними можуть бути також інші технічні досягнення, у т.ч. секрети виробництва, "ноу-хау" і т.п.

Умови ліцензійного договору, як правило, установлюють:

територію застосування ліцензії (частина держави, одна чи кілька держав);

форму використання об'єкта ліцензії (виробництво виробів і (або) їхній продаж, застосування технології і т.д.);

його обсяг у кількісному відношенні;

термін застосування (звичайно від п'яти до десяти років) і т.д.

Ліцензійна винагорода - відшкодування за надання прав на використання ліцензій, "ноу-хау" і ін., що є предметом ліцензійної угоди. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії: роялті і паушальні платежі.

Паушальний платіж - визначена твердо зафіксована в угодах сума ліцензійної винагороди, установлювана виходячи з оцінок можливого економічного ефекту й очікуваних прибутків ліцензіата на основі використання ліцензії.

Паушальний платіж може проводитись як одноразово, у разовому порядку, так і у розстрочку. Перевагою цього виду ліцензійної винагороди є одержання ліцензіаром (власником ліцензії) усієї суми винагороди у відносно короткий термін і без якого або ризику у виді взаємного обміну ліцензіями або шляхом передачі цінних паперів і технічної документації.

Роялті (royalty) - періодичні відрахування у виді фіксованих ставок, що виплачуються організацією-ліцензіатом через погоджені проміжки часу протягом дії ліцензійної угоди.

У міжнародній практиці розмір роялті визначають емпірично -- шляхом установлених для різних галузей промисловості деяких усереднених (так званих стандартних) роялті. У вітчизняній практиці достовірної статистики на цей рахунок не існує, і тому використовують закордонні ставки роялті. У зв'язку з цим виникає, наприклад, проблема обґрунтування окремих економічних показників при розрахунку ціни ліцензії стосовно до наших ринкових умов.

Важливість і актуальність рішення практичних проблем ціноутворення при реалізації науково-технічних розробок і комерціалізації інтелектуальної власності і судовому захисту їхнього прав обумовлена неоднозначністю позицій фахівців з питань визначення обґрунтованого розміру упущеної вигоди або збитку від порушення прав інтелектуальної власності, а також і обґрунтування “справедливих” розмірів ліцензійних виплат.

Особливо гостро проблеми оцінки і ціноутворення в даний час виявляються в зв'язку з розглядом судових справ по позовах про відшкодування збитку від протиправного використання інтелектуальної власності, при судовому визначенні величини відшкодування на основі так званого “розумного” роялті і при визначенні вартості передбачених законодавством примусових ліцензій.

Відповідно до законодавства всіх промислово-розвинених країн передача технологій і майнових прав на них у рамках міжнародного обміну вимагає “розумної компенсації” чи “розумних роялті” як винагороду за використання інтелектуальної власності.

Один з найбільш загальних способів, яким оцінюється компенсація - це “розумні роялті”, які, як визначає суд, повинні бути сплачені відповідачем патентовласнику, так якби той спочатку представив добровільну ліцензію. При цьому фахівці вважають, що не існує будь-яких визначених формул або точних правил, відповідно до яких патентне відомство або суд могли б прийняти справедливе рішення про те, яка винагорода “розумна”. (7)

У міжнародній практиці ліцензійної торгівлі під ціною ліцензії звичайно розуміють суму виплат покупця ліцензії на користь продавця ліцензії. Найбільше широко використовуються два основних методи розрахунку ціни ліцензії: на основі розміру прибутку ліцензіата; на базі роялті.

При розрахунку ціни ліцензії на основі розміру прибутку ліцензіата виходять з того, що розмір виплат ліцензіарові визначається як частина (частка) прибутку, одержуваної ліцензіатом від виготовлення і реалізації продукції по ліцензії. При цьому частка ліцензіара коливається в досить широких межах від 10 до 50% прибутку ліцензіата і залежить від цілого ряду ціноутворюючих факторів, основними з який є обсяг переданих прав, наявність і дійсність патентної охорони і розмір прибутку.

При цьому вважається, що якщо об'єкт ліцензії ще не готовий до промислового або комерційного використання, а основну цінність представляють передані за ліцензійною згодою патентні права, то тоді частка ліцензіара в прибутку ліцензіата складає 20%. Якщо об'єктом є промислово освоєний виріб або технологічний процес, то, при винятковій ліцензії (при передачі всіх прав), частка ліцензіара може складати 35 - 50 %, а при невинятковій ліцензії (ліцензіатові передається тільки право на використання зі збереженням прав у ліцензіара) 20 - 30 %.

При розрахунку ціни ліцензії на базі роялті розрахункову ціну ліцензії і, відповідно, розмір виплат власнику інтелектуальної власності (ліцензіарові) традиційно визначають як певний відсоток відрахувань у залежності від вартості зробленої і реалізованої продукції по ліцензії. (7)

У ліцензійних угодах ставка роялті встановлюється у відсотках від вартості чистих продажів ліцензійної продукції, її собівартості, валового прибутку або визначається в розрахунку на одиницю продукції, що випускається. Як правило, вона обчислюється по формулі:

 , (1)

де С_р -ставка роялті;

R - річна сума роялті;

S - річна вартість чистих продажів за винятком непрямих податків, зборів і мита (2-10%).

Тоді ціна ліцензії визначається по формулі:

, (2)

де V_i - обсяг випуску продукції;

Z_i - ціна одиниці продукції;

R_i - розмір роялті;

Т - розрахунковий термін угоди, що укладається.

У практиці міжнародної торгівлі ліцензіями розмір роялті звичайно визначають не розрахунковим шляхом, а емпірично - шляхом встановлених у світовій практиці для різних галузей промисловості усереднених розмірів роялті - так званих “стандартних” роялті. Розмір відомих з літературних джерел “стандартних” ставок роялті найчастіше складає від 0,5 до 14%. (7)

4. Оцінка обсягів передачі технології

Тільки частина платежів за технологію уловлюється статистикою платіжного балансу. Якщо технологія передається «у чистому вигляді», то платежі за неї проходять рядком платіжного балансу «роялті і ліцензійні платежі», що відноситься до розділу послуг у рамках поточних операцій. Тільки промислові країни публікують статистику технологічних платежів, і тому оцінити їхній обсяг у світі в цілому не представляється можливим.

У рамках міжнародних організацій вивчається питання про складання «технологічного платіжного балансу», що дозволив би відстежити міждержавні потоки технологій, пов'язані з торгівлею високотехнологічними товарами, міжнародними інвестиціями, власне продажем патентів і наданням ліцензій і передачею технологій на безоплатній основі.

Якщо міжнародна передача технології розглядається більш широко і включає торгівлю технологічно ємними товарами, то підхід до оцінки її розмірів трохи інший. Для оцінки обсягів технології, що передається через торгівлю високотехнологічними товарами, застосовується розроблена ЮНКТАД класифікація технологічної ємності торгівлі.

Технологічна ємність торгівлі (ТЄТ) (R & D intensity of trade) - частка витрат на дослідження і розробки в обсязі виробництва і торгівлі товарами окремих галузей.

Коефіцієнт технологічної ємності торгівлі (ТЄТ) може бути розрахований для різних галузей виробництва й окремих товарів різних країн світу. Потім обчислюється середній показник. Усі товари і галузі, чиї ТЄТ знаходяться вище середнього для даної країни, групи країн або галузі рівня, вважаються високотехнологічно ємними. Якщо ТЄТ розташовується поруч із середнім значенням, товари вважаються середньотехнологічно ємними. Якщо ж ТЄТ значно нижче середнього рівня, то товар і торгівля їм вважаються низькотехнологічно ємними.

Як уже згадувалося, лідерами в експорті ліцензій є розвинуті країни - члени ОЕСР - США, Японія, Німеччина, Італія. Вони ж, а також деякі країни Південно-Східної Азії, що швидко розвиваються, є головними імпортерами ліцензій. У країнах ОЕСР:

високотехнологічно ємною вважається торгівля аерокосмічним устаткуванням (22,7% витрат на дослідження і розробки в загальному обсязі виробництва), офісним устаткуванням і комп'ютерами (17,5%), електронікою і її компонентами (10,4%), ліками (8,7%), приладами (4,8%), електроустаткуванням (4,4%);

середньотехнологічно ємною вважається торгівля автомобілями (2,7%), хімікатами (2,3%), іншими промисловими товарами (1,8%), неелектричним устаткуванням (1,6%), гумою і пластмасами (1,2%), кольоровими металами (1,0%);

низькотехнологічно ємною вважається торгівля цеглою, глиною, склом (0,9%), продуктами харчування, напоями і тютюном (0,8%), судами (0,6%), нафтою(0,6%), чорними металами(0,6%), виробами з металу (0,4%), папером і шпалерою (0,3%), деревом і меблями (0,3%), текстилем, одягом і взуттям (0,2%).

При цьому середня ТЄТ для високотехнологічних товарів складає 11,4%, середньотехнологічних - 1,7 і низькотехнологічних - 0,5%.

Крім того, для оцінки технологічної ємності торгівлі використовується Стандартна міжнародна торгова класифікація Standard International Trade Classification - SITC). (3)

5. Інжинірингові операції

Міжнародний інжиніринг (engineering) - це виконання комплексу операцій по наданню послуг виробничого характеру, здійснюваних спеціалізованими інженерно-консультаційними промисловими, будівельними й іншими компаніями.

Торгівля інжиніринговими послугами одержала розвиток під впливом науково-технічної революції.

Ведучими експортерами інжинірингових послуг є компанії таких країн з ринковою економікою, як США, Великобританія, Франція, ФРН, Японія.

Міжнародний інжиніринг має особливості:

Функціонування в якості однієї з послуг виробничого призначення, реалізованої не в уречевленій формі продукту, а в корисному ефекті. Наприклад, проектування, консультування, навчання і т.д.

Зв'язок з підготовкою і забезпеченням процесу виробництва і реалізацією, розрахованих на проміжне і кінцеве споживання реальних благ і послуг.

Наявність комерційних властивостей, що виявляються в процесі купівлі-продажу.

Відмінність від ліцензій і «ноу-хау». Об'єктом купівлі-продажу на ринку інжиніринга є послуги по підготовці, систематизації, пристосуванню до використання в конкретних умовах і передачі доступних будь-яким кваліфікованим фахівцям науково-технічних, виробничих знань і досвіду. Такого роду послуги є відтвореними, тобто, їх можуть зробити багато фірм. У той же час продаж ліцензій, «ноу-хау» і нових технологій здійснюється їхнім реальним власником і автором.

Цілком можливе підкріплення інжинірингових послуг ліцензіями і «ноу-хау». Основними факторами успіху на світовому ринку є професіоналізм, спеціалізація, комплексність на основі вільного, багатобічного співробітництва з іншими фірмами. На передові позиції у світі в даний час виходять великі міжнародні інжинірингові фірми, здатні самостійно здійснювати «міждисциплінарний інжиніринг».

Тому що співробітництво між інжиніринговими фірмами є вагомим аргументом у конкурентній боротьбі, те досить часто застосовуються такі основні форми кооперації праці, як:

створення нової компанії в результаті злиття при поглинанні однієї з фірм;

створення спільних підприємств довгострокового типу;

створення короткострокових спільних підприємств для виконання конкретного проекту;

укладення угод про співробітництво.

Крім того, досить часто практикується створення консорциумів, що полегшує одержання замовлення за рахунок входження в нього банківських і державних фінансових організацій. Можливе створення тимчасових консорциумів.

Великий комплекс операцій інжинірингових фірм можна орієнтувати по проектно-консультаційних, підрядних і управлінських видах діяльності.

Істотною проблемою є визначення оптимальної вартості інжинірингових послуг. Для цього вивчається конкурентний матеріал з різних регіонів світового ринку. Використовуються також і сталі підходи до оплати. Наприклад, послуги інжинірингової компанії, що виконує функції генерального постачальника і генерального підрядчика, у залежності від масштабів об'єкта, можуть коливатися в межах від 10 до 20 % загальних витрат на його спорудження.

Іноді потрібно розраховувати оплату (у випадку повної відсутності аналогів), виходячи з погодинної оплати роботи фахівців. При цьому величини можуть бути наступними: для фахівців високого класу - 60-70 доларів за годину, середнього класу - 30-35 доларів, нижчого - 20-25 доларів. Середня фірма має в основному штаті не менш 3-4 висококваліфікованих фахівців і 1-2 секретарів, інших фахівців фірма може залучати в міру необхідності. (6)

6. Міжнародне технічне сприяння

технологія виробництво ліцензійний міжнародний

Різновидом міжнародної передачі технологій є міжнародне технічне сприяння або технічна допомога, що одержала великий розвиток з 70-х років ХХ століття.

Міжнародні програми технічного сприяння здійснюються як по лінії міжнародних організацій, так і на двосторонній основі. Вони спрямовані, насамперед, на надання технічного сприяння країнам, що розвиваються, та країнам, які знаходяться у перехідному періоді, з метою прискорення створення основ розвинутої ринкової економіки. Технічне сприяння спрямоване на підвищення технологічного рівня країн-одержувачів. Його варто відрізняти від інших форм міжнародної допомоги розвитку, що є здебільшого прямим бюджетним фінансуванням з боку розвинених держав найбідніших африканських і азіатських країн і спрямовані на задоволення потреб жителів цих країн у їжі, воді, паливі й ін.

Технічне сприяння (technical assistance) - надання країнам сприяння на платній або безоплатній основі в сферах технології процесів, продуктів і управління.

Таке сприяння може виявлятися практично в будь-яких галузях виробництва. В економічній сфері найбільше часто технічне сприяння надається в області розробки програм економічного розвитку, статистики, грошової і бюджетної політики, розвитку регіонів, техніко-економічного обґрунтування окремих проектів. З погляду ступеня залученості одержувача технічної допомоги в процес її розподілу можна виділити кілька організаційних видів технічної допомоги: технологічні гранти і софінансування технічного сприяння.

Технологічні гранти (technological co-operation grants) - безоплатна передача розвиненими країнами технології, технологічно ємних товарів або фінансових ресурсів на покупку технології, навчання і перепідготовку персоналу. Гранти передбачають надання донором у рамках проекту в рамках проекту технічного сприяння технології й устаткування, відряджання фахівців і здійснення навчання кадрів без будь-якої фінансової участі одержувача допомоги у фінансуванні проекту. У цьому випадку одержувач виконує чисто організаційні функції по прийому і розміщенню технічної допомоги. Донор, звичайно, має право брати участь через своїх представників у розподілі допомоги і нагляді за ефективністю її використання.

Софінансування технічного сприяння (co-financing) - передбачає більш серйозну участь і відповідальність її одержувача, що відповідно до угоди про надання технічної допомоги повинний не тільки організаційно забезпечити її одержання, але і нести деякий тягар її фінансування. Звичайно фінансова участь одержувача, хоча і складає меншу частку вартості проекту, розглядається як свідчення зацікавленості уряду в ефективному використанні наданій його країні технічної допомоги.

У залежності від кількості країн, що беруть участь у проекті, виділяється двостороннє і багатобічне технічне сприяння.

Однією з перших міжнародних організацій, що стала надавати технічну допомогу країнам, що розвиваються, стала Програма розвитку ООН (United Nations Development Program - UNDP). Великі програми технічної допомоги здійснюють МВФ, Світовий банк, ОЕСР і практично всі інші міжнародні організації. (6)

Висновок

Міжнародна передача технології - наукових методів досягнення практичних цілей - являє собою міждержавне переміщення науково-технічних досягнень (технології продуктів, технології процесів і технології управління) на комерційній або безоплатній основі.

Технологія, як фактор виробництва, має високий ступінь міжнародної мобільності. У більшості розвинених країн великі компанії охоче продають технологічно застосовні знання іноземним фірмам, чим вітчизняним, а зовнішні ринки технологій значно перевершують внутрішні. Причини цього явища наступні:

На шляху міжнародного переміщення технологій стоїть менше бар'єрів і обмежень у порівнянні з рухом товарів і капіталів.

Багатонаціональні компанії воліють продавати нові технології своїм закордонним філіям чи дочірнім компаніям, чим незалежним вітчизняним компаніям, щоб не втратити монопольного права на ці технології.

Реалізація технологій за рубіж часто супроводжується додатковими постачаннями сировини, устаткування, напівфабрикатів, тобто забезпечується одержання так називаного ескорту-ефекту (escort-effect).

Часто тільки шляхом продажу нової технології за рубіж фірма може одержати доступ до необхідному їй нововведенню іноземного партнера на умовах перехресного ліцензування.

Мотиви, що спонукують покупця здобувати нові технології на світовому ринку, також різноманітні:

Імпортуючи нові технології, покупець звичайно істотно заощаджує ресурси і час у порівнянні із самостійними розробками в цій області.

Покупки на міжнародному технологічному ринку відкривають доступ до нововведень високого технічного рівня.

При придбанні нових технологій витрати по освоєнню виробництва скорочуються, тому що ліцензіар звичайно робить допомогу по налагодженню устаткування.

Покупець нової закордонної технології збільшує свої експортні можливості, у зв'язку з високою конкурентноздатністю нових виробів.

Ліцензійна торгівля грає всі зростаючу роль із закордонними інвестиціями й експортом наукомісткої продукції. Однієї з причин швидкого розвитку ліцензійної торгівлі є істотне підвищення її прибутковості. Розширилася практика продажу ліцензій на побічні технологічні процеси і на окремі винаходи при збереженні монополії на технологію виготовлення готового продукту. У результаті бурхливого росту міжнародної торгівлі ліцензіями і патентами і неліцензійними "ноу-хау" сформувався специфічний ринок зі своїми особливостями і закономірностями.

Міжнародна торгівля ліцензіями і "ноу-хау" стала важливою складовою частиною сучасної світової торгівлі, фактором прискорення міжнародного товарообігу. Експорт ліцензій і "ноу-хау" стимулює розширення традиційних товарних потоків. Ліцензування технології впливає на розвиток торгівлі об'єктами капітального будівництва й інжинірингових послуг.

Список літератури

1. Хасбулатов Р.И. Міжнародні економічні відносини, М.: Новини -- 1991..

2.Овчинников Г.П. Міжнародна економіка. Сп.-б.-1999.-390 с.

3. Киреев А. Світова економіка.

4. Міжнародні економічні відносини. Під ред. Жукова. М.-1999. 485 с.

5. Основи зовнішньоекономічних знань. Під ред. И. Фаминского, М., 1994.

6. Прокушев Е.Ф. Зовнішньоекономічна діяльність: Учеб.-практич. Посібник. - М.:ІОЦ “Маркетинг”, 1999. - 208 с.

7.Мухопад В.И. “Ліцензійна торгівля: маркетинг, ціноутворення, управління”. - М.; ВНИИПИ, 1997. 285 с.

Інноваційний менеджмент. Під ред. Ильенкова С.Д. М.: Банки і біржі, ЮНИТИ. 1997. - 327 с.

Размещено на Allbest.ru

...