Світовий ринок туристичних послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет міжнародних відносин

Кафедра міжнародних економічних відносин

Курсова робота

Світовий ринок туристичних послуг

Львів 2011

Зміст

Вступ

1. Суть, поняття та основні риси світового ринку послуг

2. Особливості ринку туристичних послуг та види туризму

3. Регулювання світового ринку туристичних послуг

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ще з давніх часів, з початку існування цивілізацій вже відбувалася передача, купівля та продаж товарів і послуг у цілому світі, оскільки вони завжди і всюди були необхідними. А у сучасних умовах сфера послуг набула дедалі більшого значення в соціально-економічному житті. За останні десятиліття темпи її зростання значно випереджали інші галузі. Поштовхом до цього були:

- по-перше, розвиток науково-технічного прогресу, який посилює економіку в цілому і сфери послуг зокрема;

- по-друге, зростання життєвого рівня, що закономірно веде до збільшення потреб у нових видах послуг;

- по-третє, відбувається перекваліфікація робочих місць, за допомогою чого виникає конкуренція та необхідність у наданні нових видів послуг.

Поява та розвиток світового ринку послуг також значною мірою обумовлені розвитком національних економік, що приводить до збільшення обсягів світової торгівлі. У свою чергу це призводить до загострення конкуренції, в тому числі національної. Та продажі на світовому ринку дедалі більше супроводжуються наданням різноманітних видів послуг.

Серед основних видів послуг найбільш високі показники функціонування спостерігаються у сфері міжнародного туризму, стрімкий та динамічний розвиток якого притаманний початку ХХІ ст.

Туризм є одним з найпопулярніших видів відпочинку в усьому світі. Міжнародний туризм як найважливіша складова частина зовнішньоекономічної діяльності кожної з держав світового співтовариства є однією з найбільших і найбільш прибуткових галузей світової економіки. Міжнародний туризм істотно впливає як на стан світогосподарських зв'язків, так і на економіку окремих країн.

Туристичний бізнес стимулює не лише розвиток інших галузей господарства, а й соціальної, культурної та екологічної сфер. За прогнозами вчених ХХІ ст. стане століттям туризму. Це зумовлює необхідність дослідження та детального вивчення як теоретичних основ та механізму функціонування світового ринку туристичних послуг, нормативно - правових актів, що його регулюють, так і економічних показників діяльності та основних напрямків розвитку. Саме це надає можливість визначити ступінь впливу міжнародного туризму на стан світового господарства, економіки окремих країн та регіонів, і спрогнозувати тенденції його розвитку в майбутньому.

1. Суть, поняття та основні риси світового ринку послуг

У світовому господарстві складається не тільки світовий ринок товарів, а й світовий ринок послуг.

Отже сучасний світовий ринок послуг - це в першу чергу сфера обміну, яка охоплює сукупний обіг послуг між країнами. Сьогодні важко навіть уявити собі державу, яка могла б обійтися без торгівлі послугами. Вона являє собою обмін певної країни з іншими, який включає оплачуваний експорт та імпорт послуг.

Як правило, до сфери послуг відносять:

традиційні галузі: транспорт, зв'язок і торгівля;

певні галузі господарської діяльності: фінанси, кредит та страхування, консультаційні, інформаційні та інші ділові послуги;

соціально-культурні галузі: наука та наукове обслуговування, освіта, медицина і фізична культура, соціальне обслуговування, побутове обслуговування, житлове і комунальне господарство, мистецтво, культура, туризм та інші рекреаційні послуги [7, c.29].

Для розвитку світового ринку послуг необхідне виконання основних його умов, які дозволяють залишатися країні на світовій арені:

науково-технічний прогрес (інтелектуальні послуги);

ускладнення виробництва;

насичення ринків товарами (торговельні послуги);

інформаційний бум;

нові наукові відкриття (ноу-хау);

зростання кількості компаній по наданню послуг;

прискорений розвиток нових видів транспорту;

підвищення частки нових видів послуг (банківських, страхових, посередницьких) [7, c.53].

Міжнародна торгівля послугами є комплексом різнорідних видів економічної діяльності. Історично економісти намагалися з'ясувати сутність послуг та їхню роль, виходячи з різних аспектів. Часто послуга визначалась як щось невідчутне, невидиме, те, що не є предметом торгівлі, або як категорія, котру неможливо пояснити і котра охоплює майже все, в той час як товари -- відчутні, видимі, постійні і ними можна торгувати.

Поява та розвиток світового ринку послуг також значною мірою обумовлені розвитком національних економік, що приводить до збільшення обсягів світової торгівлі. У свою чергу це призводить до загострення конкуренції, в тому числі національної. Та продажі на світовому ринку дедалі більше супроводжуються наданням різноманітних видів послуг.

Міжнародна торгівля послугами є найважливішою складовою світогосподарських зв'язків. І досить складно визначити саму суть світових послуг. Існує багато різноманітних тлумачень терміну «послуга». Наприклад, економіст Гілл у 1977 р. запропонував визначення послуги, як «зміну умов належності особи або товару будь-якому економічному суб'єктові за попередньою згодою». Елемент необхідної взаємодії між продавцем та покупцем намагався пояснити Герш у 1989 р. Оскільки однією з умов послуги є «фактор одночасності», Герш визначає послугу як угоду з позитивним фактором одночасності. Альтернативне тлумачення терміна розкрив Ніколайдес у 1989 р., за яким послуга - це трансакція, що є не просто передаванням прав власності на об'єкт, а й відображає ступінь витрат виробника для споживача [4, c.67].

Загальноприйнятим визначенням терміна «послуга» є таке, що прийняте ЮНКТАД та Світовим банком у 90-ті роки ХХ ст. - це зміни в стані інституціональної одиниці, які відбувалися в результаті певних дій та на підставі взаємної угоди з іншою інституціональною одиницею.

Це визначення розкриває певні аспекти послуг, їх специфічні риси:

вони не накопичуються і не зберігаються;

захищені державою від іноземної конкуренції;

через свою специфіку не проходять через митний контроль та не оформляються митною декларацією;

надання послуг безпосередньо пов'язане з процесом їх виробництва;

не всі види послуг підпорядковуються напрямам торгівлі на міжнародному рівні [4, c.69].

Отже можна стверджувати, що світовий ринок послуг - це розгалужена система ринків, де предметом купівлі-продажу є послуги.

Також варто зазначити, що світовий ринок послуг як категорія міжнародної економіки повинен функціонувати відповідно до основних законів ринкового господарства, а саме: закону вартості, закону попиту та пропозиції, закону росту продуктивності праці, закону нагромадження та закону пропорційного розвитку. Закономірності розвитку сфери послуг слід вбачати в поступовому залученні окремих країн до світового ринку послуг, переплетенні їх економічних інтересів в цій галузі, динамізмі розвитку національних ринків послуг, що в подальшому проявляється у зростанні об'ємів надання послуг.

Щодо основних особливостей світового ринку послуг, то до них слід віднести наступні:

системність розвитку, яка означає, що ринок послуг розглядається як цілісна система з багатьма складовими, пов'язаними між собою;

чутливість до ринкових змін, причиною якої є постійні коливання в попиті та пропозиції послуг на ринку;

висока швидкість обороту капіталу, пов'язана з коротшим виробничим циклом в сфері послуг;

постійне зростання асортименту послуг [16, c.34].

Щодо визначення ролі та оцінки значення сфери послуг у національній економіці використовують певні показники:

частка сектора послуг у загальній чисельності зайнятих;

частка обсягу наданих послуг у ВНП;

індекс оцінки значення сектора послуг в економіці окремої країни;

індекс оцінки рівня спеціалізації певної країни на експорті послуг [4, c.73].

Послуги як і товари, в залежності від своїх характеристик впливають на способи поставки. У здійсненні міжнародних операцій ГАТС виділяє такі способи постачання:

транскордонне постачання, тобто надання послуг через кордон. Постачальник і споживач послуги не переміщаються через кордон, його перетинає тільки послуга. Прикладами транскордонних операцій можуть бути послуги, що передаються через засоби телекомунікації;

споживання за кордоном, тобто споживачі приїжджають до іншої країни, щоб отримати чи придбати послуги. Прикладом може бути надання туристичних послуг та освіта;

комерційна присутність, тобто постачальник через філіал, представництво чи іншу структуру надає послуги на території іншої країни, де перебуває споживач;

присутність фізичних осіб, тобто тимчасовий переїзд фізичних осіб до іншої країни заради надання там послуг [6, c.143-144].

Міжнародний обмін послугами здійснюється в основному між розвиненими країнами і характеризується високим ступенем концентрації.

Майже абсолютними споживачами на ринку послуг є країни, що розвиваються.

Серед цих країн виділяють три групи країн. До першої відносять нові індустріальні країни, особливо, азійського регіону.

Республіка Корея, Гонконг, Сінгапур, о. Тайвань, Китай, Таїланд активно виступають на світовому ринку послуг, збільшивши свої обсяги.

Другу групу складають країни, для яких виробництво послуг є основним напрямом розвитку економіки.

Зазвичай, це острівні або малі держави. Для них характерна яскраво виражена спеціалізація на туристичних, фінансових або транспортних послугах.

Третя група поєднує найменш розвинені країни, що є експортерами на світовий ринок переважно сировини.

Для них торгівля послугами в зовнішній торгівлі складає менше 10%.

2. Особливості ринку туристичних послуг та види туризму

У 60 - 70-х роках XX ст. міжнародний туризм (переміщення громадян за межі їх постійного місця проживання з рекреаційними, пізнавальними, професійно - діловими, релігійними та іншими цілями на термін від 24 год. до 1 року за умови перетину національних кордонів) набув всесвітнього характеру. Внаслідок цього виник світовий ринок міжнародного туризму, в якому беруть участь всі без винятку країни.

Нині чіткого визначення поняття «світовий ринок туристичних послуг» не існує. Так, Любіцева О. визначає його як «сферу задоволення потреб населення в послугах, пов'язаних з відпочинком та змістовним проведенням дозвілля в подорожі». Заблоцька Р.О., характеризуючи особливості світового ринку міжнародної торгівлі туристичними послугами, взагалі не наводить його визначення. Найбільш широке тлумачення терміна «туристичний ринок» надано в «Єнциклопедии туризма» - це «система світогосподарських зв'язків, де здійснюється процес перетворення туристсько - екскурсійних послуг у гроші і навпаки - перетворення грошей у туристсько - екскурсійні послуги» [7, c.32].

Згідно зі Стандартною міжнародною класифікацією видів діяльності в туризмі, розробленою Всесвітньою туристичною організацією (ВТО) та прийнятою Статистичною комісією ООН у 1993 році, туризм класифікують за різними ознаками: в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу [15]:

за географічною ознакою (внутрішній та міжнародний туризм);

за напрямом туристичного потоку (в'їзний та виїзний туризм);

за метою (рекреаційний, оздоровчий, пізнавальний, професійно - діловий, науковий, спортивний, шоп-тури, пригодницький, паломницький, ностальгічний, екотуризм, екзотичний і т.п.);

за джерелами фінансування (соціальний, комерційний);

за способом пересування (пішохідний, авіаційний, морський, річковий, автотуризм, залізничний, велосипедний, змішаний);

за способами розміщення (готелі, мотелі, пансіонати, кемпінги, бази відпочинку і т.п.);

за числом учасників (індивідуальний, груповий, сімейний);

за організаційною формою (організований і неорганізований).

Виділяють також три групи туристичних послуг: основні, додаткові та супутні.

Основні - регламентуються договором на туристичне обслуговування і путівкою. До таких послуг відносять розміщення, харчування, транспортні послуги, включаючи трансферт, екскурсійне обслуговування.

Додаткові мають дуже широкий спектр і становлять при розвиненій інфраструктурі туризму до 50% від загального обсягу доходів. Це медичні, культурно-видовищні, спортивні, екскурсійні послуги, що не увійшли в перелік основних послуг, інші форми дозвілля.

Супутні - торговельні, кредитно - фінансові, інформаційні, послуги спеціальних видів зв'язку, надання індивідуальних сейфів [7, c.33- 34].

Щодо класифікації за географічною ознакою, то ВТО виділяє шість, декілька відмінних по складу від прийнятих у вітчизняній географії, туристських макрорегіонів світу [1, c.24- 25]:

Європейський - країни Західної, Північної, Південної, Центральної і Східної Європи, включаючи усі колишні республіки СРСР, а також держави Східного Середземномор'я (Ізраїль, Кіпр, Туреччина);

Американський - країни Північної, Південної, Центральної Америки, острівні держави і території Карибського басейну;

Азійсько- Тихоокеанський - країни Східної і Південно - Східної Азії, Австралія і Океанія;

Африканський - країни Африки, окрім Єгипту і Лівії;

Південноазійський - усі країни Південної Азії;

Регіон Близького Сходу - країни Західної і Південно-західної Азії, Єгипет і Лівія.

Туристичний ринок є відкритою системою, на яку впливає безліч факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Розрізняють наступні внутрішні чинники, що впливають на формування ринку туристичних послуг [17]:

рівень соціально-економічного розвитку країни (зайнятість населення, демографічна ситуація, міграційні процеси, розвиток сфери послуг та транспорту, галузей виробництва, НТП, розселення населення, історичні чинники формування економіки, структура населення);

якість життя населення (соціально-культурні, житлово-побутові, екологічні умови життя, рівень прибутків населення тощо);

соціально-політична ситуація (суспільний устрій, розвиток громадсько-політичного життя та інше).

До зовнішніх чинників впливу на формування та функціонування туристичного ринку можна віднести [14]:

економічну та політичну стабільність держави;

участь держави в міжнародних організаціях різного рівня та типу;

характер двосторонніх відносин;

ступінь інтегрованості країни в світогосподарську систему;

моду та імідж.

Один із важливих напрямів вивчення впливу міжнародного туризму на світову економіку - визначення місткості ринку. Гіпотетичний туристичний ринок - це сукупність покупців, які володіють потенційною можливістю укласти угоду з продавцем туристичних послуг.

Серед найважливіших показників місткості ринку міжнародного туризму є «кількість прибуттів», що визначається чисельністю тих, хто здійснив протягом року подорож і зареєстрований як особа, що прибула в певну країну з метою туризму. Окрім кількості прибуттів іноземних відвідувачів, показником місткості туристичного ринку є грошові надходження від міжнародного туризму.

Кількість прибуттів іноземних гостей у різних країнах фіксується за єдиною методикою, розробленою Всесвітньою туристською організацією, що уможливлює статистичний облік за країнами і порівняння показників на міждержавному рівні.

Для спрощення маркетингових досліджень туристичного ринку й оцінки внеску окремих країн у розвиток світового туризму міжнародний туристичний ринок прийнято ділити на ринок виїзного туризму і ринок в'їзного туризму. Місткість ринку виїзного туризму визначається кількістю виїздів із країни, в'їзного - кількістю прибуттів. Загальна кількість виїздів/прибуттів розподіляється за країнами - реципієнтами і країнами - генераторами міжнародного туризму. Генерування туристичних потоків є імпортом туристичних послуг, а прийом та обслуговування іноземних туристів у себе в країні - експортом міжнародних туристичних послуг [14, c.66- 67].

Одного і того ж туриста можна класифікувати і як в'їзного, і як виїзного залежно від того, відносно якої країни описується його переміщення. Розрізняють країну походження туриста, тобто країну, яку він залишає, і країну призначення - до якої прибуває. Ці терміни вживаються стосовно закордонної подорожі на початку поїздки. На зворотному шляху турист просто повертається додому

Внутрішній, в'їзний і виїзний туризм можуть по - різному поєднуватися, утворюючи, крім міжнародного, національний туризм і туризм у межах країни [14, c.16- 17].

Крім показника кількості прибуттів, місткість ринку в'їзного міжнародного туризму визначається обсягом надходжень від міжнародного туризму, джерелом яких є витрати іноземних гостей на туристичні послуги.

Туристські витрати - це загальна сума споживчих витрат, які несе відвідувач або будь-яка інша особа від його імені при підготовці і в ході поїздки, а також під час перебування в пункті призначення [1, c.55].

Ця особливість міжнародного туризму має економічний характер і розкривається через вплив, який міжнародний туризм чинить на платіжний баланс країни. Іноземні туристи, оплачуючи товари і послуги, забезпечують надходження валюти в бюджет країни, яка їх приймає, і тим самим активізують її платіжний баланс. Тому приїзд іноземних туристів одержав назву активного туризму. Навпаки, виїзд туристів пов'язаний із відпливом національної грошової одиниці з країни їхнього постійного місця проживання. Міжнародні платежі, пов'язані з такого роду туристськими операціями, фіксуються в пасиві платіжного балансу країни - постачальника туристів, а сам туризм називається пасивним [14, c.16].

Внаслідок витрат іноземних туристів у країні перебування, по - перше, збільшуються прибутки туристичних фірм; по - друге, підвищується попит з боку туристичного сектора економіки на товари і послуги постачальників. Це в свою чергу сприяє підвищенню попиту в інших секторах, і, як наслідок, зростанню доходів у всіх секторах економіки. По - третє, збільшуються особисті прибутки населення, прямо чи побічно пов'язані з туристичним обслуговуванням, що зумовлює закономірне зростання споживчого попиту.

Відповідно до стандартів обрахунку економічного впливу туризму TSA (Travel Satellite Account) оцінка споживання у сфері туризму, що виконується експертами ВТО, містить такі складовi [7, c.36- 37]:

витрати туристів, що здійснюють мандрівки з особистими цілями;

витрати бізнес - туристів;

індивідуальні витрати державних організацій (музеї, національні парки, митниці тощо) для реклами, урізноманітнення та розширення обсягів надання туристичних послуг;

витрати іноземних туристів на придбання товарів і послуг в країні;

державні витрати загального характеру, що спрямовані на просування туристичного продукту;

інвестиції в інфраструктуру туризму;

витрати на закупівлю супутніх товарів, необхідних для забезпечення індустрії туризму (літаки, одяг, бензин, електронне обладнання тощо).

Таким чином економічний вплив туризму розповсюджується не лише на туристичні надходження цієї галузі, а й на доходи інших галузей економіки, що пов'язані з туризмом, та на зайнятість населення.

Міжнародний туризм охоплює поїздки подорожуючих осіб з туристськими цілями за межі країни постійного проживання. Перетин державного кордону для них пов'язаний з певними формальностями: оформленням закордонних паспортів і віз, проходженням митних процедур, валютним та медичним контролем. Ці правила вводяться державою в цілях боротьби з незаконною міграцією, міжнародним тероризмом, торгівлею наркотиками, проституцією і т. д. і забезпечують встановлений порядок в'їзду до країни і виїзду з неї. Спрощення (посилення) формальностей має пряму дію на міжнародні туристські потоки, полегшуючи (чи, навпаки, затрудняючи) пересування людей. Не сприяють зростанню туристських подорожей складна і затягнута процедура оформлення виїзних документів, порушення встановлених термінів їх розгляду або довільне відхилення, надмірно високий збір, у сфері валютного контролю - введення жорстких обмежень на обмін валюти, від якого залежить рівень спожитий товарів і послуг туристами.

Національні туристичні адміністрації і багато міжнародних організацій включили спрощення формальностей в перелік головних своїх завдань.

Туристські формальності, пов'язані з перетином державних кордонів, є невід'ємною частиною міжнародного туризму і виступають головною його особливістю.

Особливості ринку міжнародного туризму обумовили його структурну специфіку і певний збутовий апарат, основу якого складають численні туристичні фірми. Вони виступають як посередники між виробниками і споживачами туристичного обслуговування, тобто продають туристичні послуги населенню від імені і за дорученням їх виробників. Проте насправді відбувається реалізація не самих туристичних послуг, а лише їх пропозицій. Всі фірми, що працюють на туристичному ринку можна поділити на дві групи: подавці послуг - готелі, ресторани, круїзні лінії, інші туристичні заклади; посередники - туристичні агентства, оператори турів, регулярні та чартерні авіалінії тощо.

Світовий ринок туристичних послуг розвивається в умовах конкурентної боротьби між країнами, що призводить до зростання ролі транснаціональних туристичних корпорацій.

Отже, ринок міжнародного туризму як вид економічної діяльності має такі характерні риси [7, c.35- 36]:

на відміну від зовнішньої діяльності він заснований не на обміні товарами, а на обміні туристами - живими людьми;

туристичний попит відтворюється в меті подорожі, її тривалості, комфортності, безпеці. Отже, забезпечення цих якостей і формує туристичну структуру, що має комплексний характер;

туристичний попит є надзвичайно еластичним: він швидко змінюється при зменшенні доходів сімейних бюджетів або при збільшенні рівня цін на послуги і товари рекреаційно - туристичного призначення. На нього також впливають стихійні лиха, транспортні катастрофи, терористичні акти, війни. Кон'юнктура попиту і вимого до якості обслуговування формуються на світовому ринку, а забезпечуються національними туристично - рекреаційними ринками;

туристичні послуги не мобільні: вони не можуть слідувати за покупцем і не підлягають збереженню. Момент їх реалізації і виробництва збігається у часі і просторі, а якість послуги визначається тільки в момент її споживання;

у пропозиції відсутня гнучкість;

туристичний попит має тенденцію до концентрації як у часі, що забезпечує чіткий сезонний характер функціонування певних секторів ринку, так і у просторі - формуючи певні туристичні центри, райони тощо;

належить до найбільш капітало- і працемістких галузей;

пропозиція послуг, тобто кількість країн, що переважно приймають туристів, значно перевищує попит на туристичні поїздки, тобто кількість країн - постачальників туристів. Таким чином, ринок міжнародного туризму є ринком покупця;

туристична послуга у формі туру виступає товаром на світовому ринку. Тур - це програма, в межах якої реалізується мета перебування туриста поза основним постійним місцем проживання, складена з урахуванням індивідуальних побажань, і яка включає комплекс заходів щодо її реалізації;

туристичні послуги створюються і реалізуються зусиллями багатьох організацій і підприємств, кожна з яких має свої інтереси та методи роботи, специфічні потреби і комерційні цілі. Отже, досягнення успіху можливе лише при системному підході до стратегічного розвитку та взаємопорозумінні щодо загальної мети і шляхів розвитку в умовах існуючої конкуренції.

3. Регулювання світового ринку туристичних послуг

Міжнародне регулювання - це міжнародна система впливу і комплекс заходів, націлених на ефективне управління певним видом міжнародної діяльності (підтримка стабільності, її зміна, впорядкування) відповідно до визначених міжнародних принципів, норм і стандартів.

Міжнародне регулювання туристичної діяльності припускає розробку і реалізацію комплексу міжнародних заходів з метою підтримки сталого розвитку туризму, упорядкування туристичної діяльності, ефективного управління окремими секторами туристичної індустрії, забезпечення їх скоординованої взаємодії, стандартизації туристичного обслуговування.

Міжнародні організації, які працюють на постійній основі, відіграють важливу роль у розвитку міжнародної співпраці в сфері туризму [17, c.161].

Широкомасштабною у сфері міжнародного туризму є діяльність ООН. Її головними органами, які займаються питаннями міжнародного туризму є: Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна рада, Секретаріат; допоміжними - регіональні економічні комісії для Європи, Азії, Африки, Америки. Деякі питання туризму належать до компетенції спеціалізованих установ, що входять в систему ООН. Найбільш активно проблемами туризму займаються:

Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), яка розробляє і здійснює проекти зі збереження світової культурно - історичної спадщини і розвитку туризму, проводить велику роботу з охорони та відновлення історичних місць і пам'ятників, а також з підготовки кадрів, запровадження технічних стандартів обміну інформацією;

Міжнародна організація праці, яка займається проблемами умов праці, професійного навчання, соціального забезпечення, практики наймання на роботу і взаємин між службовцями і роботодавцями, зокрема у галузі туризму;

Продовольча і сільськогосподарська організація, яка надає допомогу туристичним адміністрація окремих країн у розробці проектів з використанням в туризмі лісів, водних ресурсів, національних парків, інших природних об'єктів;

Всесвітня організація охорони здоров'я, яка регулює у галузі туризму міжнародні санітарні норми, спрямовані на боротьбу з поширенням інфекційних захворювань і гарантування максимальної безпеки та здоров'я міжнародних туристів і мандрівників;

Міжнародна організація цивільної авіації, яка сприяє туризму шляхом розробки певних заходів, що спрощують необхідні формальності при організації пасажирських авіаперевезень, особливо на міжнародних лініях;

Міжнародний банк реконструкції і розвитку, який бере участь у фінансуванні великих туристичних проектів і співпрацює з багатьма установами ООН із проблем міжнародного туризму;

Конференція ООН з торгівлі й розвитку, що має спеціальне відділення, яке займається розробкою політики у сфері потенційних можливостей туризму; оцінкою перспектив розвитку основних видів міжнародного туризму; створенням статистики міжнародного туризму; консультуванням і підготовкою оглядів розвитку міжнародного туризму [14, c.49- 50].

Серед урядових інституцій, що мають вплив на розвиток ринку туристичних послуг, значну роль відіграє Європейський Союз (ЄС).

Важливість туризму в Економіці Співтовариства була визнана в 1980-х роках [25].

За період 1997 - 2000 років для сприяння туризму в ЄС була започаткована перша багаторічна програма Philoxenia. В 1997 р. проведена конференція «Працевлаштування і туризм : директиви для дій». В 2006 р. Європейська Комісія запровадила нову політику туризму: «Відновлена політика туризму ЄС : у напрямку до сильнішої співпраці для європейського туризму».

На міністерській Конференції з Європейського туризму, що відбулася в Мадриді 14 квітня 2010 р., була прийнята «Мадридська Декларація», яка містить ряд рекомендацій з приводу виконання консолідованої Європейської політики туризму, підкреслює наступні пріоритети в сфері туризму:

стимулювання конкурентоспроможності європейського туризму;

розвиток життєздатного, відповідального і високоякісного туризму;

створення іміджу Європи як колекції життєздатних і високоякісних місць призначення;

максимізація потенціалу фінансової політики ЄС та інструментів для розвитку туризму.

Важливу роль в управлінні в сфері туризму відіграють Європейська Комісія та Рада, Європейський Парламент.

Політика туризму ЄС не обов'язкова і виконується комісіями і комітетами, які пов'язані з туризмом, а також Структурними фондами ЄС. Ряд дій, що мають відношення до туризму, підтримуються через програми ЄС, у тому числі в областях освіти, професійного навчання, молодіжної політики, культури, споживання і регіональної політики. Передбачено також здійснення фінансування життєздатних проектів, пов'язаних з туризмом через Європейський Фонд Регіонального Розвитку [23].

Міжурядовим універсальним органом співробітництва країн у галузі туризму вважається Всесвітня туристська організація (ВТО) [14, c.53- 54].

ВТО, спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, є провідною міжнародною організацією у сфері туризму і подорожей. Вона служить глобальним форумом в сфері туристської політики і практичним джерелом туристського ноу - хау. Її штаб - квартира знаходиться в Мадриді (Іспанія). У 2006 р. до складу ВТО входило 150 країн, 7 територій і близько 300 членів, що приєдналися і представляють підприємства приватного сектора, навчальні заклади, туристські асоціації і місцеві туристські адміністрації.

Всесвітня туристська організація була створена уперше як Міжнародний конгрес офіційних туристських асоціацій в 1925 р. в Гаазі. У грудні 1969 р. Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію, в якій визнавалася вирішальна і центральна роль перетвореної з Міжнародного союзу офіційних туристських організацій Всесвітньої туристичної організації. У виконання цієї резолюції в травні 1974 р. статутні документи ВТО були ратифіковані державами, офіційні туристські організації яких входили в Міжнародний союз.

У 1976 р. ВТО отримала статус старанного агента Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй, а в 1977 р. було підписано офіційну угоду між ВТО і власне ООН.

У 1989 р. у Гаазі з ініціативи ВТО та Міжпарламентського союзу відбулася Міжпарламентська конференція з туризму. Підсумком роботи Конференції стало ухвалення Гаазької декларації з туризму, в якій було викладено 10 основних принципів розвитку туризму і відповідні рекомендації з їх реалізації.

У 2003 р. ВТО отримала статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй і, таким чином, підтвердила свою провідну роль у сфері міжнародного туризму.

Керівними органами Всесвітньої туристської організації є:

Генеральна асамблея - найвищий орган Всесвітньої туристської організації. Асамблея скликається раз в два роки для обговорення бюджету Організації і її програми роботи, а також актуальних проблем в області туристського сектора.

Виконавча рада - керівний орган ВТО, відповідає за виконання організацією своєї програми роботи відповідно до встановленого бюджету. Вона проводить свої засідання двічі в рік. Цей орган складається з 29 членів, що обираються Генеральною асамблеєю з розрахунку одне місце в Раді від кожних п'яти Дійсних членів. Іспанія як країна, що розміщує у себе штаб - квартиру ВТО, має одне постійне місце.

ВТО, надаючи особливе значення спрощенню туристських формальностей, розробила і прийняла відповідний пакет рекомендацій щодо [14, c.14- 15]:

паспортних формальностей: децентралізація паспортних служб; скорочення термінів і спрощення процедури оформлення закордонних паспортів; візових формальностей: безвізовий в'їзд; поширення дії візи строком на 12 місяців на один або декілька в'їздів до усіх пунктів і по усіх маршрутах; взаємне визнання візи рядом держав; у виняткових випадках видача дозволу на в'їзд на контрольно - пропускному пункті; встановлення єдиного консульського збору незалежно від громадянства туриста;

валютних формальностей: дозвіл ввезення валюти в розмірі, вказаному в митній декларації; надання повної формації потенційним відвідувачам і туристам про правила і поточний курс обміну валюти; розміщення відповідної інформації в обов'язковому порядку на контрольно-пропускних пунктах в'їзду; забезпечення можливості зворотного обміну валюти при виїзді з країни перебування; обмін валюти, що ввозиться, тільки на добровільній основі; надання права туристам мати при виїзді достатні суми в національних грошових одиницях для зворотної поїздки по своїй країні;

митних формальностей: обкладення туристів податками, зборами, митами при в'їзді - виїзді, окрім митних зборів і податків на додану вартість по окремих видах товарів і певній їх кількості; включення деяких податків і зборів на оновлення туристських об'єктів в структуру непрямого оподаткування, замість прямого збору валюти з відвідувачів;

медичних формальностей і надання медичної допомоги туристам : розширення співпраці національних туристських адміністрацій з органами охорони здоров'я в справі надання вичерпної туристської інформації медичного характеру усім зацікавленим особам; укладення дво- і багатосторонніх державних договорів з медичного страхування і надання медичної допомоги туристам; надання невідкладної медичної допомоги усім без винятку туристам; швидке оформлення необхідних документів.

ВТО забезпечує фінансування, притягає провідних світових експертів, а також реалізує численні проекти розвитку [25].

Ще однією міжурядовою туристичною організацією є Рада з туризму Співдружності Незалежних держав (СНД), утворена на підставі рішення голів урядів СНД. Діяльність Ради обмежується територією держав - членів і спрямована на розвиток і зміцнення туристичних зв'язків між ними. Для цього розроблена єдина форма статистичної звітності, правила ліцензування, створені система інформаційного забезпечення, видавнича база, вироблена єдина система стандартизації туристичних послуг, спрощені туристичні формальності, налагоджена співпраця з підготовки кадрів, гарантування безпеки туристів, запроваджено уніфіковані вимоги до класифікації готелів на території СНД.

Значну роль у регулювання міжнародного туризму відіграють також регіональні туристичні організації. Серед них найбільш авторитетними є: Американське товариство туристичних агентств, Європейська туристична комісія, Асоціація туристичних агентств країн Тихоокеанського регіону, Конфедерація туристичних організацій країн Латинської Америки [14, c.62].

Однієї з важливих міжнародно-правових форм регулювання і координації діяльності держав в області туризму, вироблення і впровадження правил і принципів їхнього співробітництва, норм і стандартів міжнародної туристичної діяльності є конференції з туризму, форуми міжнародних туристичних організацій, у першу чергу - конференції ВТО.

Інструменти регулювання міжнародної туристичної діяльності - це правові акти й офіційні документи, спрямовані на установлення визначеного порядку, норм, правил, принципів і підходів у здійсненні туристичної діяльності.

Основними інструментами регулювання міжнародної туристичної діяльності є [17, c.166- 167]:

Всесвітня декларація з прав людини (1948 р.);

Міжнародний пакт з економічних, соціальних і культурних прав (1966р.);

Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (1929 р.);

Чиказька конвенція з міжнародної цивільної авіації (1944 р.) і Токійська, Гаазька, Монреальська конвенції з цього ж питання;

Конвенція з митного забезпечення туризму (1954 р.);

Будапештська конвенція зі спрощення туристичних подорожей (1976р.);

Конвенція з захисту світової культурної і природної спадщини (1972 р.);

Манільська декларація з світового туризму (1980 р.);

Софійська резолюція VI сесії Генеральної асамблеї ВТО, що прийняла Туристичний білль з прав, Хартію туризму, Кодекс туриста (1985 р.);

Конвенція з прав дитини (1990 р.);

Буенос - Айреська резолюція IX сесії Генеральної асамблеї ВТО з забезпечення туризму і безпеки туристів (1991 р.);

Туристична декларація Світового туристського форуму в Осаці і Всесвітньої конференції міністрів з туризму (1994 р.);

Генеральна угода з торгівлі послугами (1994 р.);

Каїрська резолюція XI сесії Генеральної асамблеї ВТО з запобігання організованого секс-туризму (1995 р.);

Стокгольмська декларація проти комерційної сексуальної експлуатації дітей;

Манільська декларація з соціального впливу туризму (1997 р.);

Всесвітній кодекс етики в туризмі (1999 р.).

туристичний вто міжнародний регулювання

Висновки

Сучасний світовий ринок - це в першу чергу сфера обміну, яка охоплює сукупний обіг послуг між країнами. Сьогодні важко навіть уявити собі державу, яка могла б обійтися без торгівлі послугами. Вона являє собою обмін певної країни з іншими, який включає оплачуваний експорт та імпорт послуг.

Міжнародна торгівля послугами є комплексом різнорідних видів економічної діяльності. Історично економісти намагалися з'ясувати сутність послуг та їхню роль, виходячи з різних аспектів. Часто послуга визначалась як щось невідчутне, невидиме, те, що не є предметом торгівлі, або як категорія, котру неможливо пояснити і котра охоплює майже все, в той час як товари -- відчутні, видимі, постійні і ними можна торгувати.

Те, що послуги, можливо і є чимось невідчутним, не свідчить про відсутність надання послуг. В сучасному світі існує багато видів послуг, які допомагають країні розвиватися, будувати власні ринки надання послуг та їх імпортування, в кінці кінців, в кожної країни повинна бути власна система економіки та галузь, яка допоможе розвиватися країні, підніматися у рівні свого розвитку та виходити на міжнародний рівень і досягати певних світових показників, за допомогою яких, в подальшому можна буде співпрацювати зі всіма країнами світу.

Протягом останніх трьох десятиліть обсяг світового експорту послуг збільшився у 22 рази і продовжує зростати. Проте кожна держава визначала порядок функціонування сфери послуг у межах своїх кордонів, а зовнішньоекономічні зв'язки достатньо успішно регулювалися спеціальними міжнародними правилами і конвенціями.

Світовий ринок туристичних послуг -- явище, яке виникло у 60- 70 - х роках XX ст., коли міжнародний туризм набув всесвітнього масштабу. На сьогоднішній день немає єдиного чіткого визначення цього поняття. Це значною мірою зумовлено його багатогранністю та великою кількістю вчених, що займаються його вивченням. Існує велика кількість класифікацій даного поняття, що дає змогу глибше зрозуміти його сутність та особливості. Серед останніх найбільш значною є визначення місткості ринку, і, зокрема, кількості прибуттів, що фіксується за єдиною методикою, розробленою Всесвітньою туристичною організацією. Окрім кількості прибуттів іноземних відвідувачів, показником місткості туристичного ринку є грошові надходження від міжнародного туризму та туристичні формальності, що виникають при перетині кордонів.

За останні шість десятиліть туризм зазнав значного розширення і диверсифікації і став одним з найбільших секторів економіки у світі. Поруч з традиційними - Європа і Північна Америка - з'явилося багато нових туристично привабливих регіонів. Експорт туризму займає до 30% всесвітнього експорту комерційних послуг і 6% повного експорту товарів і послуг. Для багатьох країн, що розвиваються, це - одне з основних джерел прибутку від іноземного обміну і експортна категорія, що створює необхідні робочі місця і можливості для розвитку.

Отже, варто сказати, що сьогодні міжнародна торгівля послугами набуває все більшого значення і стає предметом уваги з боку провідних спеціалістів світу, особливо, у сфері туристичних послуг.

Список використаних джерел

1. Александрова А.Ю. Международный туризм: Учебник. - М.: Аспект Пресс, 2002.- 470с.

2. Антонюк К.В. Структурно-функціональні фактори розвитку міжнародного ринку туристичних послуг: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.02/ Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана.- Київ, 2008. - 23 с.

3. Близнюк А.М., Коніщева Н.Й., Давиденко Л.І. Координація дій місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері туризму на обласному рівні // Вісник ДІТБ. - 2005. - № 9. - С. 8-15.

4. Вавилова Е.В. Основы международного туризма. - М.: Гардарики, 2005. - С. 4- 33.

5. Галушка Є.О. Світовий ринок товарів та послуг: Навчальний посібник. - Чернівці: Наші книги, 2009. - С. 32 - 51.

6. Зорин И.В., Каверина Т.П. Туризм как вид деятельности: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2005. - 288с.

7. Киф?як В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. - Доступний з: <http://tourlib.net/books_ukr/kyfjak_13.htm>.

8. Козловський Є.В. Іноземний досвід регулювання міжнародного туризму та його використання в Україні. - [Цит. 2011, 5 січня]. - Доступний з: < http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Dutp/2005-1/txts/KOZLOVSKIY.htm>

9. Коміренко В.І. Міжнародний маркетинг у туризмі: Підручник. - К.: КиМУ, 2007. - С. 21 - 24.

10. Круглий стіл « Оцінка державної політики в галузі туризму». - [Цит. 2011, 11 січня]. - Доступний з: < tourism.gov.ua >.

11. Кузик С. Теоретичні проблеми туризму: суспільно- географічний підхід: Монографія. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім.І.Франка, 2010. - 252с.

12. Мальська М.П., Антонюк Н.В., Ганич Н.М. Міжнародний туризм і сфера послуг: Підручник. - К.: Знання, 2008. - С. 14 - 19, 47 - 67.

13. Момонт Т.В. Основні засади функціонування ринку туристичних послуг. - [Цит. 2010, 12 листопада]. - Доступний з: < http://nbuv.gov.ua>.

14. Непорожній Ю.О., Корнєєва Р.В. Напрями розвитку туристичної галузі на регіональному та місцевому рівнях// Економічний простір. - 2008. - №11. - С. 42-50.

15. Пуцентейло П.Р. Економіка і організація туристично - готельного підприємництва: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2007. - С. 83- 84, 161- 169.

16. Серегина В. Обзор мирового рынка конгрессного туризма// Туризм: проблемы, перспективы, практика. - 2006. - № 2. - С. 22-23.

17. Сокол Т.Г. Основи туристичної діяльності: Підручник. - К.: Грамота, 2006. - 263с.

18. Ткаченко А. Узагальнення інформаційних аспектів державного регулювання // Управління сучасним містом. - 2004. - № 10-12 (16). - С. 16-19.

19. Туризм як національний пріоритет: Колективна монографія за ред. І.М. Писаревського. - Харків: ХНАМГ, 2010. - С. 19, 29 - 30, 156 - 161.

20. Шупік Б.В. Зарубіжний досвід у регулюванні туризму. - [Цит. 2010, 15 грудня]. - Доступний з: < http://nbuv.gov.ua>.

21. Ige Pirnar, Ceren Miral EU Tourism policy and Turkey's situation during the adaptation process. - [Cited 2010, 2 Dec.]. - Available from: < http://turkey-ikv.org.tr/images/upload/file/pirnar-miral-tebling.pdf>.

22. 2010 International Tourism Results and Prospects for 2011. - [Cited 2011, 18 April]. - Available from: <www.unwto.org>.

23. The economic contribution of travel and tourism. Media Briefing. - [Cited 2011, 23 March]. - Available from: <www.wttc.org>.

24. UNWTO Tourism highlights: 2010 edition. - [Cited 2010, 7 Dec.]. - Available from: <http://www.unwto.org/facts/eng/highlights.html>.

Размещено на Allbest.ru

...