Размещено на http://www.allbest.ru/

"Пріоритетні моделі розвитку туризму в умовах глобалізаційних викликів"

туризм світовий економіка макросередовище

Глобалізаційні метаморфози, а також виклики, що постали перед країнами, які знаходяться у процесі розбудови власної соціально-економічної ідентичності, надали принципового значення питанням про визначення ефективних моделей розвитку тих секторів національної економіки, які є «потенційними генераторами» розвитку «нової економіки» [1]. Головний вектор глобалізаційних змін полягає у напрямі від достатньо капіталомісткої та маломобільної індустріальної економіки до гнучкої та динамічної індустрії послуг. Паралельно з цим відбувається зміщення акцентів з пріоритетності матеріальної бази виробничих процесів і систем у площину зростання вагомості людського капіталу, що зумовлює істотні секторальні зміни, актуалізуючи проблему розвитку такого важливого сектору економіки, як туризм.

Сучасна індустрія туризму - одна з прибуткових і динамічних галузей світового господарства та регіонального розвитку економіки. Частка туризму становить 10% світового валового національного продукту, 7% загального обсягу інвестицій, 11% споживчих витрат, 5% усіх податкових надходжень і третину світової торгівлі послугами.

За даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО) у 2010 р. кількість міжнародних прибуттів в Україні становила 898 млн, що на 6% більше ніж у 2009 р. У 2010 р. темпи зростання міжнародного туризму прискорилися, перевищивши показники 2009. (5,4%) та 2008 р. (5,5%). Після стагнації 2008-2009 рр. туризм четвертий рік поспіль випереджає довготерміновий прогноз ВТО щодо щорічного зростання на 4,1%. Підсумки 2010 р. є підтвердженням цього прогнозу, яким передбачалося, що у 2008 р. рівень міжнародних прибуттів досягне 800 млн, 2015 р. - 1,1 млрд, а 2020 р. - 1,6 млрд За даними Державного комітету статистики України // http://www.ukrstat.gov.ua/ (Опрацювання стат. зб. «Туризм в Україні»).. Наведені показники свідчать, що ця сфера економічної діяльності спроможна відіграти генеруючу та інтегруючу роль щодо позитивної динаміки кількісних і якісних економічних показників розвитку галузей інших сфер економіки.

Перетворення туризму в суспільно значущий соціально-економічний феномен, глобалізаційні процеси актуалізують проблему вивчення успішного досвіду країн, де ця сфера активно розвивається і є однією з основних експортних статей економіки. Використання позитивних надбань сприятиме адаптації туристичної сфери до європейських стандартів, включенню її до світових туристичних потоків, а також забезпечить імплементацію успішних моделей туризму в реалії вітчизняного бізнесу; орієнтацію державної політики на комплексний розвиток регіонів і туристичних центрів з урахуванням соціально-економічних інтересів їх населення, збереження та відновлення природного середовища та історико-культурної спадщини.

Використання позитивних надбань розвитку туризму сприятиме адаптації вітчизняної туристичної сфери до європейських стандартів, включенню її до світових туристичних потоків, а також забезпечить орієнтацію державної політики на комплексний розвиток регіонів і туристичних центрів. Дослідження туризму набуває усе більшої гостроти й актуальності і є предметом наукових досліджень вітчизняних науковців А.А. Мазаракі, Т.І. Ткаченко, І.М. Школи, Л.М.Шульгіної, В.І. Чужикова та ін.

Важливим аспектом при формуванні національної моделі розвитку туризму є вивчення світового досвіду країн, в яких політика щодо туризму є успішною і спрямована на забезпечення високого рівня конкурентоспроможності національного туристичного продукту.

Вибір альтернатив щодо обґрунтування національної моделі розвитку туристичної сфери може відбуватися лише в руслі визначення того, що і як регулювати, і на вирішення яких пріоритетних завдань необхідно спрямовувати зусилля. У цьому контексті первинним є визначення сутності поняття «модель туризму».

Теоретичні пошуки стосовно його змістовного наповнення дають підстави стверджувати, що здебільшого науковці прагнуть охарактеризувати соціально-економічні та політико-правові процеси, що відбуваються у цій сфері, виявити специфіку та особливості, які відрізняють національний туризм від туризму інших країн. Проте нами не визначені наукові погляди, які б давали конкретну характеристику цього поняття. Найчастіше аналіз «моделі туризму» - це узагальнення економічних показників його розвитку, географічне ранжирування країни та її дестинацій. Безумовно, це важливий аспект дослідження, оскільки кількісні індикатори дозволяють визначити ступінь розвитку туризму, інвестиційну привабливість окремої дестинації. Вони є основою для розвитку міжнародної співпраці та залучення вітчизняних туристичних підприємств в програми туристичних маршрутів. Саме тому, на підставі вищевикладеного, «модель туризму» доцільно визначати з двох взаємопов'язаних позицій. По-перше, це спрощена схема сприйняття явищ і процесів, що дозволяє здійснити моніторинг руху турпродуктів за всіма складовими інфраструктури туризму (галузями, сферами) та виявити фактори, що впливають на його розвиток. По-друге, це структура, яка забезпечує залучення в економічний процес всіх структурних елементів туризму.

З огляду на взаємозв'язок процесу формування моделей туризму з дією впливу факторів макросередовища, передумовою визначення моделі туризму є аналіз критичних сфер Під критичними (найбільш несприятливими) сферами розуміємо такі, для яких характерна найбільша розбіжність між оптимістичним і песимістичним сценаріями розвитку подій у макросередовищі. щодо його розвитку. Наукова логіка пов'язана також з тим, що модель - це динамічна система, яка представляє ситуацію не в статиці, а в розвитку. Тобто, якщо змінюється будь-який фактор, це відображається на загальній оцінці та, відповідно, впливає на модель. Для визначення впливу факторів макросередовища застосовано один із методів стратегічного аналізу - моделювання сценаріїв розвитку подій стану макросередовища в Україні.

Методично дослідження базувалося на моделюванні оптимістичного, песимістичного і найбільш очікуваного сценаріїв розвитку подій макросередовища щодо інтенсивності впливу факторів на розвиток туризму. На основі отриманих результатів, які відображені на рис. 1, визначено ступінь впливу проаналізованих факторів та встановлено, що критичними сферами впливу на розвиток туризму України є економічна, технологічна та соціокультурна, тому що розбіжність між сценаріями в них є найбільшою. Отримані результати узагальнені на спайдер-діаграмі (рис. 2), оскільки візуалізація моделі дозволяє дійти висновку про стійкість моделей розвитку ^{Модель розвитку є стійкою, якщо всі сторони моделі рівнобедрені.}.

Рис.

Рис. 2. Візуалізація моделі розвитку туризму в Україні за результатами впливу факторів макросередовища

Зокрема, в Україні економічні, політико-правові та соціокультурні фактори не обумовлюють формування належних умов для довгострокового розвитку туризму, і їх доцільно інтерпретувати як прояв обмежуючих факторів.

В Україні немає масштабних інвестицій через відсутність ефективного механізму сприяння вкладенню коштів у розбудову туристичної інфраструктури, високий рівень податків, ускладненість та забюрократизованість процедури погодження інвестиційних проектів. Стримуючими факторами також є недостатня ємність платоспроможного внутрішнього попиту, незначні порівняно з європейськими країнами обсяги в'їзного туризму. Незважаючи на високий туристичний потенціал України гальмується як подальше планування створення нових туристичних зон, так і можливість залучення масштабних інвестицій. Дестабілізація, що наростає, в соціальній сфері, також негативно впливає на розвиток туризму в Україні.

В умовах глобалізації важливим для визначення моделей розвитку туризму є використання досвіду європейських країн. З огляду на цей аспект для розвитку туризму України цінним є вивчення досвіду Польщі, оскільки соціально-економічні умови розвитку туризму в цих країнах дещо схожі. Зокрема, дуже корисний є досвід розвитку соціального туризму, який як вид туризму є необхідною передумовою зростання внутрішнього туризму в контексті зміни його співвідношення з виїзним туризмом.

Зважаючи на успішний досвід реалізації моделі соціального туризму в Польщі, формування національної моделі соціального туризму є однією з перспективних і в Україні, оскільки сприяє стимулюванню внутрішнього (ендогенного) розвитку регіонів на основі використання місцевих умов і ресурсів. Передумовою вирівнювання деформації в структурі туристичних потоків Польщі став «Пакт про підприємство» (1993 р.), в якому були визначені способи та напрями використання соціального фонду підприємств. Зокрема, в економічно успішних підприємствах Польщі почали використовувати систему відпускних чеків, яка була каталізатором розвитку соціального туризму у Франції. Впровадження цієї системи зумовило зростання попиту на туристичні послуги, коефіцієнта завантаження Згідно зі статистичними даними впродовж 2005 -2011 рр. майже на 10% зріс коефіцієнт завантаження в туристичних підприємствах соціального призначення (www.intur.com.pl.statystyka.html). санаторіїв та будинків відпочинку, туристичних баз і, відповідно, суттєве збільшення доходів від внутрішнього туризму.

В європейських країнах, як правило, співвідношення чисельності туристів, які подорожують в середині країни і тих, які виїжджають в інші країни, в середньому 4:1, а відповідно з подальшим прогнозом 5-6:1. З урахуванням цього досліджено загальний обсяг споживання туристичних послуг, який забезпечений внутрішнім і виїзним видами туризму Показники розвитку цих видів внутрішнього туризму досліджуваних країн узагальнювалися за статистичними даними Державної служби туризму та курортів Міністерства культури та туризму України і за даними досліджень Інституту туристики Польщі (www.intur.com.pl.statystyka.html). в Україні та Польщі (рис. 3 та 4).

Рис. 3. Структура споживання туристичних послуг в Україні: внутрішній (ряд 2) та виїзний (ряд 1) види туризму

Рис. 4. Структура споживання туристичних послуг у Польщі: внутрішній (ряд 2) і виїзний (ряд 1) види туризму

З 2008 р. практично досягнуто співвідношення між структурою цих видів туризму - 1:1. За прогнозами науковців до 2015 р. буде досягнуто співвідношення 2-2,5:1 Strategia rozwoju turystyki na lata 2010-2015. Kierunki rozwoju turystyki w Polsce na lata 2007-2013 ( Інформація Ministerstwa Gospodarki Poski).. Зміщення сутності туризму в бік соціальної складової є важливим для України, оскільки однією з найважливіших тенденцій, що визначають перспективи включення національного туризму до глобальних контурів світового туристичного ринку, є соціальна складова моделі туризму [2].

Для визначення пріоритетних моделей туризму в Україні важливим є імплементація європейських моделей розвитку сільського туризму. На користь цього припущення зазначимо, що сільський, сільський зелений та екотуризм визначено як один із провідних напрямів розвитку туристичної діяльності, що знайшло відповідне висвітлення в національних концепціях та програмах розвитку туризму.

Відповідно до Проекту Закону України «Про сільський та сільський зелений туризм» Про прийняття за основу проекту Закону України про сільський та сільський зелений туризм : Постанова Верховної Ради України від 16.11.2010 р. сільський, сільський зелений та екотуризм - це види туризму, орієнтовані на використання природних, культурно-історичних і інших ресурсів сільської місцевості та її специфіки для створення комплексного туристського продукту. Перші кроки для розвитку сільського туризму в Україні зроблено. Разом з тим є цілий ряд проблем, що стоять на заваді ефективного розвитку цього виду туризму. Чинне законодавство України, яким регулюються правовідносини у цій сфері, не має необхідної структурної повноти та системної завершеності. Необхідно, спираючись на європейський досвід, визначити концептуальні напрями імплементації європейських моделей розвитку сільського туризму, акцентувавши при цьому увагу на доцільності уніфікації понять, що стосуються сільського туризму.

У країнах ЄЕС як «першої», так і «другої» хвилі розвиток сільського туризму розглядається як один із провідних напрямів розвитку туристичної сфери, що знаходить висвітлення в національних концепціях розвитку туризму. Насамперед, позитивним досвідом для формування моделі розвитку туризму в Україні є те, що екотуризм та сільський туризм трактуються як взаємодоповнюючі та взаємопов'язані поняття. Більше того, з метою стимулювання розвитку сільського туризму, з точки зору дбайливого ставлення до навколишнього середовища, близькі за мотивацією види туризму (у тому числі сільський, фермерський, спортивний, пригодницький, екстремальний та ін.) об'єднані в єдину сферу сільського туризму.

Досліджуючи досвід розвитку сільського туризму Франції, Італії, Польщі, Угорщини, Болгарії визначено, що, крім економічних, розвиток сільського туризму передбачав соціальні цілі, завдяки чому:

ліквідовано економічну деградацію сільських районів;

скорочено міграцію сільського населення до міст;

збережено й відтворено культурну спадщину та національну самобутність сільських регіонів.

Як вид підприємницької діяльності сільський туризм став соціально-економічним важелем щодо рекогносцирування частини аграрного населення зі сфери виробництва в сферу послуг З цієї позиції сільський туризм розглядався як підприємницька діяльність у сфері послуг. У рамках сільського туризму важливе значення надавалося також і відродженню й розвитку народних промислів.. Модель розвитку сільського туризму ґрунтується насамперед на використанні ресурсів домашніх господарств як засобів розміщення й туристичних ресурсів регіонів (як сільських, так і міських). Основна ідея розвитку сільського туризму орієнтована на розвиток малого сімейного готельного господарства в сільських регіонах як найбільш ефективної форми організації бізнесу. Базуючись на тенденціях розвитку сільського господарства і реальних можливостях економіки, програми розвитку сільського туризму формувалися за такими напрямами:

ь на рівні урядів приймалися рішення про напрями державної підтримки сільського туризму;

ь створювалася система пільгового кредитування агротуристичних господарств для реконструкції будинків для прийому туристів;

ь організовувалися асоціації суб'єктів сільського туризму;

ь створювалися інформаційно-рекламні портали щодо підтримки суб'єктів сільського туризму в мережі Інтернет.

Ці організаційні засади стали основою створення моделі розвитку сільського туризму в більшості європейських країн, яка реалізується завдяки прийнятій на загальнонаціональному рівні комплексній соціально-економічній стратегії, спрямованій на підтримку сільських регіонів. Одним із компонентів стратегії є підтримка розвитку мережі засобів розміщення (мікроготелів) на базі існуючого в сільській місцевості житлового фонду й сільськогосподарських (ферми, пасіки, рибальські господарства тощо) та спеціалізованих об'єктів.

Реалізація моделі розвитку сільського туризму крім економічного аспекту має також певне ідеологічне навантаження. Як було зазначено вище, розвиток туризму в європейських країнах пов'язують з вирішенням соціокультурних завдань. Саме тому аналогічні тенденції характерні й для сільського туризму. Аналізуючи європейські державні та локальні програми щодо розвитку цього виду туризму, слід зазначити, що в процесі формування відповідних концепцій велике значення надавалося збереженню національної й етнокультурної спадщини, природного й історико-культурного середовища перебування туристів, архітектурно-історичного простору, відродженню та пропаганді традиційних цінностей і способу життя. Провідна роль при цьому належить місцевим структурам.

На відміну від європейських країн для розвитку сільського туризму в Україні здебільшого характерні стримуючі умови та суперечливі тенденції.

По-перше, немає чітко сформульованої державної політики стосовно сільського туризму й системи нормативно-правового забезпечення цього виду діяльності.

По-друге, на регіональному рівні: в деяких регіонах влада (Львівська, Чернівецька, Івано-Франківська, Закарпатська області) формує прийнятні для українських умов регіональні програмні документи з урахуванням європейського досвіду й існуючих умов, які не отримують повноцінної підтримки та координації центральних органів.

По-третє, на місцевому рівні: здійснюються спроби реалізації агротуристичних інвестиційних проектів, створення окремих агротуристичних господарств і мікромереж, однак концептуального оформлення місцеві ініціативи не отримують.

Дослідження особливостей розвитку сільського туризму в Україні дозволило дійти висновку про невідповідність моделі розвитку цього виду туризму вимогам сучасного стану туристичної сфери. Неоднозначність розвитку сільського туризму не тільки актуалізують необхідність урахування успішного досвіду, який характерний для розвитку цього виду туризму в європейських країнах, але й вимагають його адаптації до нових соціальних зрушень та інноваційної перспективи розвитку цієї моделі туризму. З огляду на економічні та соціальні досягнення розвитку сільського туризму в європейських країн та з метою вибору моделі розвитку сільського туризму в Україні визначено підходи, які доцільно реалізувати в процесі формування правового поля розвитку сільського туризму.

По-перше, державна політика підтримки сільського туризму повинна здійснюватися з позиції його розуміння як альтернативної (додаткової) діяльності населення, що приносить дохід сільській місцевості й невеликим містам.

По-друге, концепції розвитку сільського туризму на державному й регіональному рівні повинні визначати напрями (модель або моделі розвитку) сільського туризму з урахуванням української (загальнонаціональної) і регіональної специфіки сільських регіонів.

По-третє, в цільових програмах розвитку сільського туризму як дохідного сектора регіональної економіки повинні бути чітко визначені механізми нормативно-правового, фінансового, організаційного, інформаційного забезпечення розвитку сільського туризму на всіх ієрархічних рівнях управління.

Для досягнення ефективного розвитку сільського туризму доцільно поєднувати помірний протекціонізм із стимулюванням вільного ринку. Окремі принципи ЄС, зокрема, децентралізація та субсидіарність, не завжди прийнятні для України, оскільки місцеві та регіональні органи влади не мають для цього достатніх повноважень та коштів. Через невизначеність їх статусу стосовно використання місцевих ресурсів (земельних, природних, демографічних, виробничих тощо) ускладнюється соціально-економічний розвиток регіонів і, відповідно, гальмується розвиток сільського туризму. Важливим є поступове зменшення залежності регіонів від центральної влади. Це сприятиме підвищенню ефективності суспільної діяльності, дієвості управлінських рішень, посиленню ініціативи на місцях.

Модель розвитку сільського туризму України повинна бути комплексною й відображати: