Основні форми міжнародної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»

Індивідуальна робота

З дисципліни «Економічна теорія»

на тему: „Основні форми міжнародної економіки”

Виконав:

Кушнірук О.В.

Перевірив:

Михалевська К.Є.

Луцьк-2012р.

План

1. Міжнародна торгівля

1.1 Міжнародна торгівля як одна з найвизначальніших форм МЕВ

1.2 Динаміка та тенденції розвитку світової зовнішньої торгівлі

1.3 Структура міжнародної торгівлі

2. Міжнародний рух капіталів

2.1 Основні елементи

2.2 Світовий ринок позичкових капіталів

2.3 Міжнародний кредит, класифікація і його роль у світовій економіці

3. Міжнародна міграція робочої сили

3.1 Загальні закономірності розвитку світового ринку трудових ресурсів

3.2 Міжнародна трудова міграція: суть та причини виникнення

3.3 Основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів

4. Міждержавні організації

4.1 Еволюція міжнародних організацій

4.2 Характеристика міжнародної системи

4.3 Сучасне світове господарство

Література

1. Міжнародна торгівля

1.1 Міжнародна торгівля як одна з найвизначальніших форм МЕВ

міжнародний економіка торгівля кредит

Міжнародна торгівля у широкому розумінні охоплює всяку обмінну діяльність, як товарами, так і іншими продуктами людської праці.

Зовнішня торгівля - це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з вивозу(експорту) і ввозу(імпорту).

Світова торгівля - це сукупність зовнішньої торгівлі країн світу.

Міжнародна торгівля товарами - це форма МЕВ, що відображає товарно-грошові відносини куплі-продажу між суб'єктами МЕВ стосовно товарів матеріального виробництва і базується на МПП.

Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Якщо на національному ринку рух товарів обумовлюється більше економічними факторами і державною політикою, то на світовому ринку суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав чи їх груп.

Рух національних товарів між країнами дещо обмежений, а деякі національні товари взагалі не надходять у світовий товарообіг. На світовому товарному ринку обертаються тільки конкурентоспроможні товари, кращі з національних товарів.

Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру, яка може забезпечити просування товарів чи послуг від виробника до споживача в інші країни.

У цій системі основною є матеріально-технічна база та спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування.

Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена нести великі втрати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав(для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів).

Стан зовнішньої торгівлі характеризується рядом показників:

величина загального експорту(імпорту) країни;

торговельне сальдо країни;

величина експорту(імпорту) даного виду продукції;

торговельне сальдо країни з даного виду продукції.

1.2 Динаміка та тенденції розвитку світової зовнішньої торгівлі

Зовнішня торгівля на сучасному етапі є надзвичайно динамічною. Це зумовлено в значній мірі розвитком спеціалізації та кооперації виробництва в міжнародному масштабі, скасування ряду обмежень у міжнародній торгівлі, високими темпами розвитку нових індустріальних країн. Панівні позиції в світовій торгівлі посідають розвинуті країни, найбільшими експортерами світу є: США, ФРН, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Бельгія.

Зовнішня торгівля на сучасному етапі перетворилась у важливу сферу економіку будь-якої крани, зростає її вплив на світовий економічний розвиток. Незважаючи на загальну тенденцію до зростання, міжнародна торгівля зазнає значних коливань, що зумовлено економічними, енергетичними кризами, нестачею сировини та іншими проблемами.

Підвищення ролі зовнішньої торгівлі в економіці кожної країни проходять при нестійких міжнародних торговельних зв'язках. Внаслідок цього в структурі товарообігу та в напрямках зовнішньоторговельних потоків постійно відбуваються зміни.

Сьогодні в міжнародному товаристві суттєво скорочується питома вага сировини і різко підвищується частка готових виробів. В таких країнах як ФРН та Японія частка готової продукції в експорті становить близько 90%. Але в багатьох країнах, що розвивається, та в країнах Східної Європи значну частину в експорті становлять продовольчі та сільськогосподарські продукти, сировина, паливо.

Високими темпами зростає міжнародна торгівля машинами і обладнанням, продукцією електротехнічної промисловості. В сучасному експорті дедалі більшого значення набуває наукоємна продукція. Це спричинило розширення торгівлі послугами, яка стимулює міжнародну торгівлю товарами.

Характерною рисою сучасного етапу є збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою, на неї припадає понад 70% всієї світової торгівлі.

Економічно менш розвинуті країни намагаються посилити свої позиції в світовій торгівлі шляхом її диверсифікації - тобто одночасним розвитком багатьох її напрямків та розширенням асортименту товарів.

Особливості розвитку міжнародної торгівлі на сучасному етапі:

Підвищенні темпи зростання міжнародної торгівлі порівняно з темпами росту виробництва.

Зміни в товарній структурі міжнародної торгівлі на користь готової продукції(особливо наукоємної) та послуг.

Зростання ролі країн, що розвиваються в міжнародній торгівлі.

Посилення ролі зовнішньоекономічної політики країн.

Транснаціоналізація міжнародної торгівлі.

Посилення ролі науково-технічного прогресу у розвитку міжнародної торгівлі.

1.3 Структура міжнародної торгівлі

Структуру міжнародної торгівлі розглядають у двох ракурсах: як торгівлю окремими групами товарів і як систему методів організації реалізації товарів на світовому ринку.

Товарна структура міжнародної торгівлі - це частка тих чи інших товарів у світовому товарообігу. Сюда відносять основні групи товарів:

Продовольство(включаючи напої та тютюн), сировина, мінеральне пальне, продукція переробної промисловості(машини,устаткування, хімічні товари, метали, текстиль).

Товари на світовому ринку мають штрихові коди - це належність товару до певної товарної групи, кодування його властивостей та якості за допомогою штрихових позначок. Код України 482. Україна вступила до Міжнародної асоціації товарної нумерації в Європі (ЕАN) в 1995. У 1996 році вийшла Постанова КМУ “Про введення штрихового кодування товарів”, а з 1997 року введено обов'язкове кодування національних товарів.

Структура міжнародної торгівлі за формами міжнародної торгівлі:

1. Традиційна торгівля - це торгівля між суб'єктами за традиційними правилами: гроші - товар.

2. Торгівля продукцією у рамках кооперації - це спосіб реалізації продукції між суб'єктами міжнародної виробничої кооперації, яка здійснюється, як правило, за трансфертними цінами у пільговому режимі.

3. Зустрічна торгівля - це сукупність міжнародних торговельних угод, при укладанні яких закупівля продукції супроводжується зворотнім постачанням товарів, з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій:

а) бартер - це оцінені і збалансовані товарообмінні операції за єдиним договором-контрактом без грошового еквівалента.

б) зустрічна закупівля.

в) компенсаційні угоди - це довгострокові угоди(10-20 років), при яких покупець оплачує вартість товарів постачанням інших товарів або наданням послуг, а при необхідності різницю доплачує грошима.

г) кліринг - це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери та послуги, яка базується на зарахуванні взаємних вимог і зобов'язань.

д) угода “світч” - передача зобов'язань, угоди з багаторазовим перепродажем товарів.

е) угода “оффсет” - це поєднання обміну товарів та послуг з вкладанням капіталу, який використовується головним чином для підтримки реалізації товарів на світовому ринку: для реклами, для покращення упаковки.

4.Біржова торгівля - це оптова торгівля масовими товарами, що мають стійкі та чіткі якісні параметри, при посередництві бірж. Конъюнктура біржової торгівлі та ситуація на фондовій біржі є одним з найважливіших і достатньо достовірних показників динаміки світових товарних та валютних ринків.

Товарні біржі бувають:

Спеціалізовані:

Лондон, Нью-Йорк - кольорові метали.

Чікаго, Лондон, Вініпег, Мілан - зерно.

Нью-Йорк, Чікаго, Ліверпуль, Бомбей - бавовна.

Нью-Йорк, Лондон, Гамбург, Париж - кофе, какао.

Універсальні:

Чікаго - зерно, соя, бройлери, срібло, золото.

Лондон - кофе, какао, цукор, каучук.

5. Міжнародний аукціон - це спосіб міжнародного продажу окремих партій товару або окремих предметів, що по черзі виставляються для огляду, і які переходять у власність покупця, що запропонував найвищу ціну.

Види аукціонної торгівлі:

а) публічний “гласний” аукціон;

б) негласний аукціон;

в) голландський аукціон.

Аукціони бувають: спеціалізовані, універсальні, примусові(реалізується майно різного роду боржників, або конфіскованого майна).

Найвідоміші у світі міжнародні аукціони знаходяться в Лондоні, Нью-Йорку, Калькутті, Монреалі, Амстердамі, Коломбо, Санкт-Петербурзі(хутро), Москві(коні).

6. Міжнародні торги(тендери) - це змагальна форма закупівлі, при якій покупець оголошує конкурс для продавців з різних країн на товарів чи послугу, які би відповідали певним техніко-економічним даним. Існують відкриті, закриті та одиничні тендери. Найбільше тендери розповсюджені на світовому ринку машин і устаткування.

7. Міжнародний ярмарок - це великий, періодично діючий і відкритий ринок, що проводиться у визначеному місці і пору року(час), і в установлений термін. Метою ярмарку є: укладання угод, демонстрація зразків товарів, обмін науково-технічною інформацією, ділові переговори.

8. Міжнародна виставка - це демонстрація досягнень в області науки та техніки однієї або декількох країн на території іншої країни з метою зацікавити суб'єктів МЕВ для підписання протоколів про наміри торгувати, обміном науково-технічною інформацією, проведенням ділових зустрічей.

9. Консигнаційна торгівля - це продаж товарів за кордон, коли власник товару передає їх продавцю для продажу з його складу.

Види міжнародної торгівлі:

а) торгівля сировиною.

б) торгівля напівфабрикатами.

в) торгівля готовою продукцією:

широкого вжитку(машини, обладнання).

виробничого призначення(у розібраному виді, комплектуючими, в закінченому вигляді).

2. Міжнародний рух капіталів

2.1 Основні елементи

* Міжнародні фінансово-кредитні відносини -- це відносини, що виникають між суб'єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів з метою отримання їхніми власниками підприємницьких прибутків, позичкових процентів.

* Міжнародні кредитні відносини -- це відносини, що існують між кредиторами і позичальниками з різних країн з приводу надання, використання і погашення позики, включаючи наростання процентів.

* Міжнародний рух капіталу -- це переміщення капіталу між країнами у пошуку більш вигідної сфери застосування.

* Експорт капіталу -- це одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з метою здобуття зиску. Експорт капіталу можна звести до трьох видів:

Експорт підприємницького капіталу-це довгострокові закордонні інвестиції.

Експорт позичкового капіталу-відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту.

Міжнародна економічна допомога-це надання капіталу в грошовій чи товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб'єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення тобто безвідшкодності.

Міжнародна економічна допомога має свої форми:

- фінансова допомога-це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб'єктами одних країн суб'єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів.

- матеріальна допомога-це безплатна передача суб'єктами одних країн суб'єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

За принадлежністю капітал, що експортується ділиться:

1. Приватний капітал -- експортується у формі інвестицій та кредитів, рідше у формі допомоги.

2. Державний капітал -- експортується у формі міжнародної економічної допомоги, а також кредитів, але він переслідує дещо інші цілі і має іншу тенденцію.

Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:

- прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку.

- отримання підприємницького прибутку.

- отримання процентів за позичковий капітал.

- прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.

Користь від імпорту капіталу:

1. Отримання нових технологій при порівняно низьких затратах.

2. Порівняно швидкий розвиток виробництва.

3. Підвищення рівня класифікації працівників.

4. Нові робочі місця.

5. Розширення експорту, розвиток сфери послуг, набуття іноземного досвіду в господарюванні.

6. Поповнення національного бюджету.

Шкідливий бік імпорту:

1. Можливе вивезення сировини.

2. Іноземне втручання у національну банківську справу.

3. Захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни.

4. Вивезення у прихованому виді прибутків з країни.

5. Деякі втрати політичної свободи.

2.2 Світовий ринок позичкових капіталів

Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70роки 20ст. єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку.

Світовий ринок позичкових капіталів -- система відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторами різних країн.

Економічна структура світового ринку позичкових капіталів:

Світовий грошовий ринок -- надання короткострокових позик переважно для обслуговування міжнародної торгівлі, і виступає у вигляді грошей (депозитів).

Міжнародні покупні - Короткострокові

та платіжні засоби - позики

Світовий ринок капіталів--надання тривалих позик, фінансування капіталовкладень.

Кредитний ринок - Ринок цінних паперів

Ринок євровалют

Євроринок

Інституціональна структура світового ринку позичкових капіталів:

1. Вкладники--населення планети, офіційні інститути, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні та міжнародні організації.

2. Посередники(акумулятори і постачальники капіталу) -- транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи.

3. Споживачі(позичальники) -- ТНК, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації.

Географічна структура світового ринку позичкових капіталів--відображає рух капіталів між країнами, групами країн та регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Основні передумови формування фінансових центрів:

Високий рівень економічного розвитку країни.

Активна участь у МЕВ.

Розвинений національний ринок капіталів.

Ліберальне валютне і податкове законодавство.

Вигідне географічне розсташування.

Відносна політична стабільність.

Провідними фінансовими центрами є: Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих, Фракфурт-на-Майні; нові фінансові центри: Бахрейн, Панама, Гонконг, Сінгапур.

Ядром світового ринку капіталів є Євроринок--це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах(валюта, яка функціонує як позичковий капітал поза країною її походження).

Обсяг позичкових капіталів Євроринку складає - 7-8трл $, а загальний обсяг світового ринку позичкових капіталів складає - 10трл $.

Функції світового ринку позичкових капіталів:

1. Акумуляція капіталу.

2. Перерозподіл капіталу.

3. Стабільність світового господарства.

4. Забезпечення прибутку від кредитних операцій.

2.3 Міжнародний кредит, класифікація і його роль у світовій економіці

Міжнародний кредит--це позика в грошовій або товарній формі, яку надає кредитор однієї країни позичальнику іншої країни на умовах строковості, повернення і платності.

Класифікація кредитів різноманітна:

1. За призначенням:

а) комерційні кредити--це кредити, що надаються для закупівлі певних товарів або оплати необхідних послуг.

б) фінансові кредити--це кредити, які можуть використовуватися позичальниками на довільні цілі(інвестиції, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію.)

2. За джерелами кредитування:

а) внутрішні -- це кредити, які надаються суб'єктами однієї країни один одному для здійснення ЗЕД.

б) зовнішні -- це кредити іноземних позичальників національним суб'єктам для здійснення ЗЕД.

3. Суб'єктами кредитування:

а) приватні кредити -- це кредити приватних фізичних та юридичних осіб.

б) державні кредити -- це міжнародні кредити, що надаються урядовими установами від імені держави.

в) кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.

г) з мішані кредити -- це міжнародні кредити, що надаються під одну програму різними кредиторами.

4. За формою надання:

а) товарні кредити -- це переважно комерційні кредити, для закупівлі певних видів товарів чи послуг.

б) валютні кредити -- це грошові фінансові кредити.

5. За формою забезпечення:

а) забезпечений кредит -- це кредит, що забезпечується нерухомістю, товарами, цінними паперами, як заставою.

б) бланковий кредит -- це міжнародний кредит, який надається під зобов'язання боржника сплатити його і під соло-вексель з одним підписом позичальника.

6. За терміном дії:

а) короткострокові кредити - до 1 року.

б) середньострокові кредити - від 1-5 років.

в) довгострокові кредити - зверх 5-7 років.

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. У той же час він може приводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платіжну спроможність позичальників за рахунок сплати величезних процентів за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

3. Міжнародна міграція робочої сили

3.1 Загальні закономірності розвитку світового ринку трудових ресурсів

Світовий ринок трудових ресурсів - це система відносин, що виникає з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв'язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу. Іншими словами:

Світовий ринок робочої сили - це сукупність трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені.

Трудові ресурси розміщені по світу нерівномірно, а тому в одних країнах відзначається недостача робочої сили, в той же час, як в інших країнах населення набагато перевищує потреби в робочих руках. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і малорозвинених країнах, що часто співпадає.

Густонаселеними вважаються в основному Південна і Південно-Східна Азія, Північна і центральна Африка, північна частина Латинської Америки.

Світовий ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в русі, тобто переживає тенденційні зміни.

Основні особливості динаміки професійної структури і форм зайнятості активного населення світу:

збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей, потреба в професії яких відмирає.

в розвинених країнах настає насиченість економіки “білими комірцями”, а тому вони стають безробітними.

3.2 Міжнародна трудова міграція: суть та причини виникнення

Явище міжнародної міграції населення досить давне і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн, наприклад: США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх емігрантів.

Міграція трудових ресурсів - це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку місця роботи.

Міжнародна трудова міграція - це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

велика густота населення.

масове безробіття.

низький життєвий рівень і заробітна плата.

виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію:

потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.

потреба у додатковій дешевій робочій силі.

порівняно висока зарплата.

3.3 Основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

США, Канада - постійно працює 5% іммігрантів(5-12млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.

Західна Європа - кількість працюючих іммігрантів 4-7млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

Близький Схід - в середньому тут працює 3-5млн. іммігрантів. Найбільше іноземців працює в Об'єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

Латинська Америка - число іммігрантів 3-8млн. Найприваблішими країнами є Аргентина та Венесуела.

Австралія - це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% іммігрантів від кількості всього числа працівників.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон - основними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Сінгапур.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони.

Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:

Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу.

Отримала готових спеціалістів.

У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає

державний бюджет.

Виграш країни-експортера трудових ресурсів:

Валютні перекази іммігрантів своїм сім'ям(осідає в банках валюта).

Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття.

Підвищується кваліфікація іммігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:

виникнення додаткових проблем, пов'язаних з соціальним захистом іммігрантів.

відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу.

втрата виучених дешевих спеціалістів-іммігрантів, при їх поверненні на батьківщину.

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:

втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”.

додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів.

виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

4. Міждержавні організації

4.1 Еволюція міжнародних організацій

Ключову роль у сучасній системі міжнародних відносин продовжують грати незалежні національні держави (nation-states). Вестфальский міжнародний порядок, установлений після відомого конгресу 1648 р., визначив на кілька сторіч уперед чільні позиції суверенних держав і міждержавних відносин у світовій політиці.

Однак сьогодні національні держави перестали бути єдиними акторами на світовій арені. В другій половині ХХ в. усе більш активна участь у системі міжнародних відносин стали приймати нові актори -- міжнародні організації, форуми багатобічної дипломатії, багатонаціональні корпорації, великі міста, трансграничні регіони, індивіди. Підвищення їхньої ролі і значення в міжнародному житті особливо проявилося в останні десятиліття ХХ в. Сьогодні можна говорити про те, що на зміну моноцентристской міжнародній системі одного актора поступово приходить поліцентристська міжнародна система безлічі акторов¹.

Другим по ролі і значенню (після держави) актором міжнародних відносин є міжнародні організації (МО). Перші МО з'явилися на початку і середині XIX в. Це були Центральна комісія з судноплавству на Рейну, що виник у 1815 р., а також Всесвітній телеграфний союз (1865) і Загальний поштовий союз (1874). Перші МО створювалися в сфері економіки, транспорту, культури, соціальних інтересів держав і по своїм цілям були спрямовані на спільне трансграничне співробітництво в неполітичній області (law politics).

Число таких організацій, чи, як їх тоді називали, міжнародних адміністративних союзів, зросло до початку ХХ в. До них відносилися комісія з охороні здоров'я, комісія з боротьби про повенями, транспортний союз і ін. Зростаюча індустріалізація вимагала спільного керування в області хімії, електрифікації і транспорту, викликаючи тим самим необхідність створення нових МО. Трансграничний потік товарів, послуг, інформації і людей привів до того, що на початку ХХ в. сформувалася квазиглобальная, евроцентристская по своїй сутності, система світового господарства. Важливу роль у керуванні цією системою грали МО.

У політичній сфері попередники перших МО з'явилися після Віденського конгресу 1815 р. Тоді сформувався так називаний Європейський концерт, чи пентархия, що складався з 5 великих держав (Англія, Пруссія, Росія, Австрія і Франція). Європейський концерт можна розглядати як прообраз МО в сфері безпеки, що претендувала на керівну роль у європейських справах. Концерт являв собою систему конгресів і конференцій, у рамках яких 5 держав вирішували питання врегулювання і дозволу міжнародних криз і конфліктів. Основним принципом діяльності Європейського концерту був принцип рівноваги.

Наступним важливим етапом у розвитку МО була діяльність Ліги Націй, створеної в 1919 р. Ліга Націй мала дві істотні відмінності від Європейського концерту: 1) вона була створена на основі международно визнаного акта -- Статуту Ліги Націй; 2) вона будувалася на принципі колективної безпеки.

Створена для того, щоб запобігти нову світову війну, Ліга Націй, однак, зазнала невдачі, оскільки принцип колективної безпеки не знайшов свого застосування. З організації, що повинна була сприяти колективної безпеки, роззброюванню, мирному врегулюванню конфліктів і повазі міжнародного права, вона перетворилася, по вираженню сучасного британського дослідника К. Арчера, "у порожню шкарлупу", що ігнорували країни, що не бажали проводити політику поза сферою своїх чи інтересів щось утрачати через Статут Ліги"².

Ліга Націй не виявила волі і бажання, щоб не допустити у свій склад такі "ревізіоністські держави", як Німеччина і СРСР, хоча вони ставили під сумнів територіально-політичне статус-кво в Європі. Однак найбільший недолік Ліги Націй складався в її військово-політичному безсиллі, оскільки вона не мала механізму санкцій.

Разом з тим неупереджена оцінка діяльності Ліги Націй (вона активно працювала в 1919--1939 р. і формально була розпущена в 1946 р.) дає підстави західним ученим називати її "великим експериментом", негативний досвід якого був врахований творцями ООН. Уся система Ліги Націй, у которую входили інститути в сфері міжнародної безпеки, економічного і соціального співробітництва і міжнародного правосуддя, була важливий ланкою, що з'єднувало МО, створені перед 1914 р., і механізми співробітництва в роки Першої світової війни, з більш централізованими і систематизованими формами співробітництва глобального масштабу, якимись були органи й організації системи Ліги Націй. Завдяки створеним Лігою інституціональним формам міжнародного співробітництва забезпечувалася більш надійна опора для майбутньої ООН.

Час показав, що Утомившись ООН виявився значно більш елективним і впливовим інструментом підтримки міжнародного світу і безпеки, а також розвитку співробітництва в неполітичній сфері, чим Статут Ліги Націй. В другій половині ХХ в. ООН змогла зайняти центральне місце в системі МО, координуючи діяльність як урядових, так і неурядових МО. Виникла система ООН з її великою мережею спеціалізованих установ і інших зв'язаних c Об'єднаними Націями організацій.

Діяльність ООН і інших МО проходила у визначеній міжнародній атмосфері, що значною мірою визначала їхні успіхи і невдачі. У 1945--1990 р. ООН розвивалася під визначальним впливом двох найважливіших факторів післявоєнної системи міжнародних відносин. Першим з них була "холодна війна" між Сходом і Заходом, другим -- наростаючий конфлікт між економічно розвитою Північчю і відсталим і бідним Півднем. У цьому плані історія ООН і інших МО є відображенням розвитку післявоєнного світу. Відомий англійський дипломат Д. Гледвин, робота якого довгий час була зв'язана з ООН, писав у 1953 р.: "Об'єднані Нації -- це дзеркало, що відбиває світ навколо них, і якщо це відображення жахливе, то в цьому не можна звинувачувати Організацію".

МО не існують у політичному вакуумі. Вони є частиною світової державно-центристської системи, і їхні інституціональні форми і діяльність відбивають національні інтереси, а якщо говорити емоційно, те також надії і страхи держав і урядів у рамках цієї системи. Історія швидкого росту МО після Другої світової війни демонструє те, як вони тісно зв'язані з життям сучасного індустріального суспільства й експансією європейської міжнародної системи на увесь світ.

Після закінчення "холодної війни" функції МО об'єктивно розширилися, потенційно підвищилася їхня здатність до врегулювання міжнародних конфліктів, рішенню глобальних проблем. Однак, як свідчить досвід активності ООН у 1990 р., ця організація не виправдала поки завищених чекань і надій, що на неї покладалися відразу після закінчення "холодної війни". Що стосується сфери міжнародної безпеки -- цієї найважливішої області міждержавної взаємодії, те національний егоїзм держав як і раніше превалює над міждержавним співробітництвом.

4.2 Характеристика міжнародної системи

Відзначене вище положення про визначальне впливі міжнародного політичного середовища на МО змушує нас більш уважно проаналізувати стан цього середовища. На рубежі третього тисячоріччя система міжнародних відносин, чи, як її прийнято називати в західній літературі, міжнародна система (International System), вступає в якісно нову фазу свого розвитку. Її вплив на сучасний світ можна характеризувати як революційне. Міжнародна система періоду "холодної війни", чи Ялтинсько-Потсдамська система, що існувала в 1945--1990 р., канула в Лету.

Нова міжнародна система, що приходить на зміну Ялтинсько-Потсдамському порядку, переживає турбулентний процес радикальних змін. Протягом декількох років, що охоплювали кінець 1980-х-начало 1990-х рр., відбулися такі події всесвітньо-історичного значення, як припинення конфронтації між Сходом і Заходом, розпад соціалістичного табору, дезинтеграція СРСР, поява на Євразійському материку десятків нових незалежних держав. За кілька років кількість і якість акторів міжнародної системи, моделі їхніх відносин і правила поведінки випробували більш глибокі зміни, чим протягом десятиліть "холодної війни".

Світ на результаті ХХ в. характеризується в більшому ступені безладдям, чим порядком, конфліктами, чим стратегією їхнього врегулювання. Як відзначає німецький автор В. Войке, міжнародна система на рубежі сторіч має характер "світового перехідного суспільства" ("Weltubergangsgeselschaft")⁵.

Назвемо деякі характерні риси сучасної міжнародної системи.

4.3 Сучасне світове господарство

Вихідною категорією світового господарства е економічна діяльність як спосіб забезпечення життя людини, її головна сфера -- матеріальне виробництво. Організаційною формою, в якій здійснюється економічна діяльність, є господарство. Таким чином, господарство -- це економічна система, функціонування якої являє собою процес економічної діяльності Особливість національного господарства полягає в тому, що економічна діяльність обмежена рамками держави (країни). Отже, національне господарство -- це економічна система, функціонування якої являє собою процес економічної діяльності в межах країни. Ця система єдина в економічному і організаційному відношенні й складається Із сукупності взаємопов'язаних; галузей та сфер діяльності, що мають визначену пропорційність (співвідношення) у розвитку, і обумовлена розміщенням на території країни.

Як світ складається із країн, так і світова економіка (господарство) складається з національних господарств цих країн. Але то не просто сукупність або сума. Світове господарство -- це сукупність національних господарств та їх економічних взаємовідносин. Слід підкреслити, що без економічних відносин національні господарства залишилися б відокремленими і не створили б світову економіку як систему.

Відомо, що в розвитку продуктивних сил рано чи пізно настає період, коли вони виходять за межі національних кордонів -- починається інтернаціоналізація господарського життя. Економічні зв'язки між країнами помітно зміцнюються уже у XIX ст. під впливом великої машинної індустрії, яка потребує багато сировини та залучає до її видобутку і виробництва дедалі нові країни. Здійснивши на базі великого машинного виробництва перехід до масового випуску продукції, багато галузей все частіше починають працювати не тільки на внутрішній, а й на зовнішній ринок. Прискорений внаслідок цього процес міжнародного поділу праці (приблизно до середини XIX ст.) спричинив до виникнення такої ситуації, коли більшість країн стали досить тісно економічно пов'язаними. Саме на цей період припадає зародження світового господарства.

Всесвітнє господарство -- система взаємодіючих господарств усіх країн світу, цілісний характер і функціонування якої визначаються об'єктивними законами розвитку людського суспільства.

Світове господарство як система має свою структуру. Зауважимо, що тривалий час паралельно існувало три точки зору (підходи) на його структуру, формаційна (міжсистемна) концепція; концепція «трьох світів» і концепція «центру та периферії».

Формаційний підхід полягає в тому, що світове господарство розглядається з точки зору суспільно-економічних формацій. Виходячи з цього, розрізняли світову систему капіталістичного господарства та світову систему соціалістичного господарства, а окремі національні економіки входили у відповідну систему господарства.

Концепція «трьох світів» розподіляла світову економіку на світ капіталізму, світ соціалізму та світ, що розвивається. Відображенням такої точки зору е поширені в останні десятиріччя статистичні Матеріали, де усі країни поділяються на три названі вище групи.

Останнім часом найбільшого поширення набула третя концепція, згідно з якою світова економіка має свій «центр» (найбільш розвинуті країни) та «периферію» (країни, що відстають від «центру» за рівнем економічного розвитку). Переваги такого підходу полягають у тому, що структура світового господарства розглядається тільки з точки зору критеріїв економічного розвитку.

Між «центром» та «периферією» чіткої межі немає. До «центру» належать, як правило, країни Західної Європи (у першу чергу ЄС), США, Канада, Японія, деякі країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Нова Зеландія, Австралія та Ін.). До світової «периферії» належать всі інші національні економіки, але вони в свою чергу розподіляються на групи за ступенем віддаленості від «центру».

Систематизація національних економік, виділення типів країн, їх групування необхідне для того, щоб:

систематизувати країни відповідно до особливостей та рівня їх розвитку;

виявити їх характерні риси;

визначити місце у системі світового господарства та міжнародних економічних відносин;

визначити та передбачити імовірні перспективи їх розвитку.

Література

1. І.М. Школа В.М. Козменко. “Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута”, 1996 ст. 126-146.

2. В.В. Козик Л.А. Панкова “Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995

3. М.А. Гольцберг А.В. Воронова. “Международная торговля” К.1994

4. А.І. Кредісов. “ Управління зовнішньоекономічною діяльністю” Київ 1998 ст. 85-99, 382-396.

5. А. Гальчинський “ Теорія грошей” Київ 1998

Размещено на Allbest.ru

...