Мотивація здійснення прямих іноземних інвестицій ТНК в Україну

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Реферат

«Мотивація здійснення прямих іноземних інвестицій ТНК в Україну»

Виконала:

Студентка 4 курсу,

6 групи, 6503 МЕiM

Нагорнюк Марина

Перевірив:

Ананьєв Микола Юрійович

КИЇВ-2013

Зміст

Вступ

1. ТНК як суб'єкт інвестиційної діяльності

2. Україна як об'єкт іноземного інвестування

3. Проблеми залучення прямих іноземних інвестицій ТНК в Україну

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У сучасному світі прямі іноземні інвестиції є важливим економічним ресурсом та інструментом. Саме прямі іноземні інвестиції транснаціональних компаній володіють потенціалом створювати робочі місця, покращувати продуктивність, здійснювати обмін досвідом та технологіями, збільшувати експорт та відігравати важливу роль у довгостроковому економічному розвитку країн.

Такі факти, що наразі іноземні філіали приблизно 64000 ТНК створюють 53 мільйони робочих місць, пряме іноземне інвестування є найбільшим джерелом зовнішнього фінансування країн, що розвиваються, одна третина світової торгівлі - це торгівля, що здійснюється саме усередині фірм, свідчать про необхідність прямого іноземного інвестування для розвитку країн на всіх рівнях. Українська економіка - не є виключення, а отже потребує певних механізмів і інструментів мотивації здійснення інвестицій із закордонних ТНК. Особливо ця необхідність проявляється в контексті світових глобалізаційних процесів та участі України на світовій арені.

Тема роботи є досить актуальною, адже залучення прямих іноземних інвестицій є важливим для розвитку нашої країни. А оскільки найбільшими прямими інвесторами є саме ТНК, тому я буду розглядати інвестиції саме з їх боку, та можливі шляхи мотивації цих інвестицій.

Метою даної роботи є комплексне дослідження теоретичних та практичних аспектів прямого іноземного інвестування, його соціально-економічних наслідків, а також аналіз основних засад залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України.

1. ТНК як суб'єкт інвестиційної діяльності

Міжнародна інвестиційна діяльність посідає особливе місце у системі сучасного міжнародного бізнесу. Це обумовлено багатьма факторами, найбільш значущими із яких є:

- превалювання у міжнародному поділі праці виробничої і науково-технічної кооперації, ефективність якої залежить від мобільності всіх факторів і, насамперед, капіталу;

- великомасштабний і динамічний розвиток процесів транснаціоналізації, основу яких становить інтенсивна інвестиційна діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК);

- формування і розвиток міжнародних інтеграційних угруповань, в яких поряд із вільним рухом товарів, послуг і робочої сили забезпечується вільний рух капіталів;

- становлення глобального фінансового ринку із безпрецедентними обсягами рухливих портфельних інвестицій, що здійснюються переважно, через інформаційно-комунікаційну фондову інфраструктуру тощо [1].

За цих умов центральним суб'єктом глобальної трансформації світового економічного зростання стали транснаціональні компанії поступово завойовують нові ринки, розташовуючи в різних країнах світу свої філії. У сучасних умовах ТНК - це міжнародні компанії, які володіють чи контролюють виробництво продукції (чи послуг) поза межами країни базування, розташовуючи в різних країнах світу свої підприємства, об'єднані єдиною власністю на засоби виробництва, і діючі відповідно до глобальної стратегії, розробленої головною компанією.

Комісія ООН із ТНК розробила таке визначення. ТНК - це компанія, що включає одиниці у двох або більше країнах, незалежно від їх юридичної форми та сфери діяльності. Її система прийняття рішень дозволяє проводити узгоджену політику і здійснювати загальну стратегію через єдиний керівний центр. Окремі одиниці пов'язані власністю так, що одна з них може мати значний вплив на діяльність інших і, зокрема, ділити знання, ресурси і відповідальність з іншими [1]. Досліджуючи діяльність ТНК, експерти ООН визначили основні ознаки, за якими компанію можна віднести до транснаціональної: річний обсяг такої компанії повинен перевищувати 100 млн дол., наявність філіалів не менш, ніж у шести країнах, також аналізується відсоток продажу товарів за межами країни-резиденції. На даний час за останнім показником лідирує швейцарська компанія Nestle, в якій частка іноземних продаж складає 98 %. Транснаціональний статус компанії можливо визначити і за структурою її активів. Деякі іноземні дослідження до ТНК відносять компанії, які мають 25 % своїх активів за кордоном [2].

Активна участь ТНК у міжнародному виробництві характеризується величезними масштабами, залученням ринків країн, що розвиваються, створенням власне міжнародного виробництва в межах компанії, що діє на основі модернізованого міжнародного поділу праці. При цьому ТНК широко використовують переваги міжнародної спеціалізації окремих країн, податкові, інвестиційні та інші пільги, що діють для іноземних інвесторів.

Отже, транснаціоналізуючи свою діяльність, компанії можуть керуватись такими принципами:

1) забезпечення свого виробництва іноземною сировиною;

2) закріплення на закордонних ринках збуту шляхом створення своїх філій;

3) раціоналізація виробництва шляхом його переміщення до країн з меншими витратами виробництва, ніж на національній території;

4) орієнтація на техніко-фінансову стратегію, яка полягає у використанні іноземних капіталовкладень для створення таких форм закріплення на зарубіжних ринках, як організація субпідрядних підприємств, укладання довгострокових партнерських угод з іншими фірмами, відмова від частини старих виробництв і розширення нових видів діяльності, насамперед, у сфері науково-технічних досліджень і розвитку, пошук прибутків на міжнародних фінансових ринках.

ТНК компанії відіграють вагому роль у світовому господарстві, будучи центральним суб'єктом інвестиційного ринку. Їхня діяльність базується на ефективному розміщенні капіталу за кордоном. За своїм значенням сукупні іноземні інвестиції таких компаній є суттєвішими за торгівлю. ТНК контролюють третину світових виробничих капіталів приватного сектора, до 90 % прямих інвестицій за кордоном. На сьогодні статус транснаціональних компаній мають понад 61 тис. корпорацій, які контролюють за межами своїх країн 900 тис. прямих іноземних представництв, що на інвестиційному ринку складає біля 7 трлн дол. [3]. За останні два десятиріччя кількість таких представництв збільшилась більш, ніж в 7 разів (тоді як у 1970 р. було зареєстровано лише 7 тис. таких компаній). Поряд з цим серед такої величезної кількості корпорацій панівну роль у світовій економіці відіграють лише 500 потужних ТНК, які реалізують 80 % світової виробничої продукції електроніки і хімії, 95 - фармацевтики, 76 % - продукції машинобудування. Найпотужніші 85 компанії контролюють 70 % усіх іноземних інвестицій. П'ять найбільших ТНК здійснюють контроль над виробництвом понад половини загальносвітового обсягу товарів тривалого користування і стільки ж у галузях літакобудування, електронного устаткування, автомобілебудування та інших галузях виробництва високотехнологічної продукції. І лише дві-три західні компанії контролюють майже половину всіх світових телекомунікаційних мереж [3].

Досить різноманітною є галузева структура ТНК: 60 % компаній зайняті у сфері виробництва, 37 - послуг і 3 % у добувній промисловості і сільському господарстві. Останнім часом встановились чіткі тенденції до збільшення інвестицій у сферу послуг та скорочення їх у виробничій сфері.

Основна частина ТНК зосереджена в США, Японії і країнах ЄС, тобто економічно розвинутих країнах. Та корпорації країн, що розвиваються, також роблять відповідний внесок. Їх частка у світовому обсязі прямих іноземних інвестицій зросла з 6 % у середині 1980-х рр. до 11 % в кінці 1990-х рр. перед значним зниженням до 7 % протягом 2007 - 2010 рр. [4]. Для розміщення своїх виробничих потужностей ТНК обирають країни з середнім та нижче середнього рівнем достатку, обминаючи найбідніші країни, де робоча сила є досить дешевою, але відсутня економічна і політична стабільність. Діяльність ТНК спрямована на максимізацію прибутку, а тому компанії обирають країни, де можливо досягти такого ефекту. Такий феномен, як ТНК несе з собою не тільки позитивні, але й негативні наслідки для приймаючих країн. Завдяки глибокій інтегрованості на міжнародних ринках, ТНК стають диктаторами економічної політики у світі. При цьому дуже часто інтереси компаній розходяться зі стратегією національного розвитку країн, в яких вони представлені. Філіали ТНК, що діють у різних країнах світу, є потужним економічним механізмом, який керується з країн базування компаній і практично обминає контроль національних держав. Це дає можливість вправно обходити національні законодавства з метою приховування доходів від оподаткування, направляючи їх з однієї країни в іншу. Крім цього, завдяки своєму панівному становищу, ТНК знищують конкуренцію в середині країни, встановлюючи монопольні ціни і диктуючи умови, які зачіпають інтереси національних виробників[3].

Нині ТНК контролюють понад 50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, понад 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технологій та ноу-хау, майже 90% прямих зарубіжних інвестицій. Майже всю торгівлю сировиною на світових ринках контролюють ТНК, зокрема 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, залізною рудою; 85% -- міддю, бокситами; 80% -- оловом, чаєм; 75% -- натуральним каучуком, сирою нафтою.

Розвиток процесів транснаціоналізації особливо характерний для таких галузевих ринків як ринки харчових продуктів та напоїв, автомобілів, електротехнічних виробів та електроніки, машинобудування, а у сфері послуг -- ринків транспортних, банківських, страхових, туристичних та інших послуг.

Як свідчить досвід останніх глобальних фінансових криз, інвестиції у виробничий сектор є більш стабільною формою вкладення грошей і ресурсів, ніж банківські позики і портфельні інвестиції [2]. Що стосується структури, то транснаціональна корпорація є підприємством, до якого входять материнська компанія, її дочірні підприємства та асоційовані підприємства закордоном. Іноземна дочірня компанія - це підприємство, де інвестор, що є резидентом іншої країни, володіє значною, вагомою часткою капіталу, яка дає змогу йому протягом тривалого часу впливати на управління цим підприємством. Як доводить світова практика, ТНК є довготерміновими інвесторами, які мають свої власні технології. Здійснюючи інвестування в країну, вони ставлять за мету своєї діяльності здобути новий ринок для своєї продукції, отримати доступ до ресурсів, досягти більшої ефективності виробництва. ТНК віддає перевагу інвестуванню довготермінових проектів із залученням великого науково-дослідного потенціалу, що зумовлено легким доступом до капіталу, має передові стандарти ведення бізнесу. Ці компанії тримають на середньому рівні ставку внутрішньої прибутковості інвестицій, як і інвестори-підприємці інвестують переважно в негрошовій формі [2].

Для сучасної світової економіки, що характеризується інтенсивними процесами глобалізації, характерна значна концентрація капіталів, кількісний та якісний ріст ТНК, що сприяє прискореному формуванню єдиного світового ринку. А ведучу роль в міжнародному русі капіталів, що виражається через міжнародне інвестування, відіграють транснаціональні корпорації та банки, що, по суті, повністю і контролюють цю сферу. В контексті цих явищ проблемою глобалізації є наслідки переміщення капіталів ТНК у формі прямих іноземних інвестицій в економіку різних країн.

транснаціоналізація міжнародний інвестиція іноземний

2. Україна як об'єкт іноземного інвестування

Світові інтеграційні процеси не можуть обминути стороною і Україну, яка протягом тривалого часу переживала економічну кризу і знаходилась у стані занепаду, а тому особливо відчуває потребу у фінансовій підтримці, технологічній допомозі та широкому досвіді міжнародних компаній. Світові економічні зв'язки і взаємодія національних економік можуть стабілізувати розвиток продуктивних сил і забезпечити зростання життєвого рівня населення. При цьому провідними силами поглиблення та розширення цих зв'язків виступають ТНК, які є одночасно і результатом, і головною діючою особою інтерналізації. Їм належить одна з головних ролей в організації міжнародної діяльності, поширенні науково-технічного прогресу та залученні значних інвестиційних ресурсів[4].

Залучення іноземних капіталів в економіку України є важливим джерелом забезпечення інвестиційного розвитку країни. Особливістю прямих іноземних інвестицій в економіку нашої країни, як втім, і всіх країн світу, є те, що переважні обсяги ПІІ надходять від транснаціональних корпорацій, які реалізують свої стратегічні цілі розвитку через інвестиції в інші країни. Відповідно до доповіді експертів конференції ООН з торгівлі і розвитку ЮНКТАД за результатами опитування 192 найбільших ТНК, найбільш привабливі для інвесторів країни - Китай, Індія, США, Росія, Бразилія, В'єтнам. Україна в списку 20 країн, що у 2007 - 2009 р. стануть найбільшими одержувачами ПІІ, на 18 місці, що в тому числі зв'язано з аспектом переносу інвестицій у країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою з розвинених[1].

Україна належить до приймаючих ТНК країнам. У силу наявності певних переваг, вона має один з найвищих показників залучення іноземного капіталу через ТНК серед країн СНД. Так, при розподілі 50 найбільших за капіталізацією і закордонним активам ТНК Європи, їх чисельність в Україні значно перевищила чисельність ТНК, що функціонують у більшості країн СНД. У силу цього Україна має також досить високий рівень транснаціоналізації серед даної групи країн. Для його оцінки розраховується індекс транснаціоналізації. Це середній відсотковий показник з 4 компонентів: середньої за три попередні роки частки ПІІ у вкладеннях в основний капітал, відношення припливу ПІІ до ВВП, відношення виробленої іноземними компаніями доданої вартості до ВВП і частка зайнятих у філіях іноземних компаній в загальній зайнятості в даному році. За цим показником Україна займає друге місце серед країн СНД. До теперішнього часу серед компаній, що направляли прямі іноземні інвестиції на український ринок, переважали ТНК індустріально розвинених країн: США, Німеччини, Великобританії, Франції, Кіпру.

Слід зазначити, що Україна як промислова держава не представляє інтересу для ТНК. Такий висновок можна зробити, вивчивши основні глобальні корпорації, представлені на вітчизняному ринку: Coca-Cola, Samsung, Toyota, Nestle, Nokia, Metro Cash & Carry, Hewlett-Packard, British American Tobacco та деякі інші ТНК. Великі промислові концерни не здійснюють капіталовкладення в українську економіку і тому відсутні на вітчизняному ринку. Винятком є Mittal Steel, для якої її українські активи є проміжним, а не кінцевою ланкою виробничого ланцюга.

Для транснаціональних корпорацій за станом на квітень 2011 року найбільш інвестиційно привабливими в Україні є наступні сфери: харчова промисловість і переробка сільськогосподарської продукції, торгівля, фінансова сфера, машинобудування, транспорт, металургія і обробка металу.

При цьому для ТНК із країн ЄС і США найбільш привабливими є українська харчова промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтика. Саме в цих сферах звернення вкладеного капіталу є швидким, а комерційні ризики мінімальні. Привабливим для ТНК із промислово розвинених країн є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземним капіталом. Особливо слід відзначити функціонування транснаціональних корпорацій в нафтогазовій сфері України. Приватизаційні процеси в ПЕК призвели до проникнення на український ринок великих, перш за все, російських, ТНК. Вони зайняли позицію активної експансії щодо придбання потужностей у країнах СНД і Східної Європи, серед яких Україна знаходиться в числі пріоритетних країн. Найбільшими транснаціональними компаніями, які здійснили значні капіталовкладення в Україні, є:

- у сфері нафтопереробки - російські компанії «ЛУКОЙЛ», «ТНК», «Татнефть», «Славнефть», «Група Альянс», «ЮКОС» і казахстанська компанія «Казахойл» («КазМунайГаз»);

- у сфері транспортування нафти - «Транснефть», «Сибнефть»;

- у сфері постачання та транспортування газу - російські компанії «Газпром» і «Ітера».

Одним із способів прямих інвестицій ТНК є транскордонних злиттів і поглинань. Цей процес являє собою об'єднання активів і операцій двох фірм для створення нової компанії. При цьому змінюється управління активами та діяльність компанії, приєднуваної внаслідок інвестицій. Значна частина ПІІ (близько 80%) здійснюється через міжнародні злиття та поглинання фірм. Дана форма іноземного інвестування присутня і в Україні. При цьому поглинання українських компаній іноземними переважає над придбанням іноземних компаній українськими фірмами. Слід зазначити, що існують відмінності в застосуванні цього виду ПІІ в країнах-донорах з різним типом економічного розвитку. Так, практично 100% прямих інвестицій у розвинені країни здійснюється у формі злиття і поглинань. У той же час для країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою ця цифра не перевищує 40%. Подібна ситуації характерна і для України, де більша частина іноземних інвестицій реалізується у формі інвестицій «зеленої зони», тобто у вигляді будівництва нових дочірніх компаній і філій ТНК, що фінансується готівкою.

3. Проблеми залучення прямих іноземних інвестицій ТНК в Україну

Створення і підтримка сприятливого інвестиційного клімату в країні полягає не тільки в залученні визначеного обсягу іноземних інвестицій, але й у конкретних умовах їхнього застосування. У цьому розумінні розвиток національної економіки України має визначені особливості.

По-перше, деіндустріалізація країни зажадала скорочення виробництва продукції важкої промисловості до рівня національних потреб і потреб експорту її продукції.

По-друге, упровадження нових технологій і створення пріоритетних сфер як основи інформаційного суспільства неминуче пов'язано з залученням іноземного капіталу.

По-третє, чималих інвестицій вимагає реконструкція аграрного сектора країни і підвищення його продуктивності.

По-четверте, відновлення будівельної індустрії зв'язано з оптимальними її розмірам для національної економіки.

По-п'яте, іноземні інвестиції можуть бути використані для відродження фундаментальної науки і системи вищого утворення.

По-шосте, чималих засобів вимагає часткова реанімація минулої і створення нової моделі соціальної політики в країні, де також можуть бути використані іноземні інвестиції.

Аналіз позиції щодо дискримінації вітчизняних інвесторів у порівнянні з іноземними показує, що крім юридичної, економічної і моральної несправедливості стосовно національного капіталу, це є однією з причин його відтоку за кордон, тобто позбавлення власного потенційного джерела інвестування української економіки. У цьому факті проглядається слабкість аргументу за надання більш сприятливих умов іноземним інвесторам.

Деякі автори висувають як перешкоди для більш об'ємного іноземного інвестування в економіку України такі причини, як нестабільність законодавчої бази, недосконалість податкової системи, суперечливість (у теорії і на практиці) прав власності на землю, пробіли в механізмі приватизації держмайна іноземними юридичними і фізичними особами, власне кажучи відсутність державних гарантій іноземним вкладенням капіталу. Ці твердження можна розглядати і як справедливі, і не дуже. Так, нестабільність характерна для будь-якої перехідної економіки, а недосконалість законодавства або оподатковування з приводу іноземного капіталу існує у всіх країнах, особливо в тих, що розвиваються. Однак, і те, і інше аж ніяк не є перешкодою для іноземного інвестування їхньої економіки. Брати до уваги, як представляється, треба головне - економічну ефективність інвестицій як для іноземного інвестора, так і для національної економіки України. І тільки з цієї позиції слід визначати, чи сприятливий інвестиційний клімат у країні-реципієнті капіталу.

Таким чином, для України позитивними результатами ввозу капіталу варто визнати створення можливостей розвитку її національної економіки на рівні сучасних техніки і технологій, росту зайнятості населення, розвитку інфраструктури (транспорту й інших комунікацій), росту життєвого рівня народу країни в остаточному підсумку.

До негативних наслідків можна віднести: ризики (економічні, фінансові, технологічні) через політичну нестабільність, скорочення можливостей прибуткового застосування капіталу у своїй країні, скорочення діяльності малого і середнього підприємництва або його витиснення з іноземним капіталом і т.п. Крім того, не можна скидати з рахунку мету іноземних інвесторів: використання дешевої робочої сили, дешевої сировини, сприятливої для їх економічної ситуації в прагненні збільшити прибуток від капіталу, що вивозиться, вільне або ні стримування розвитку тих галузей національної економіки, що могли б розвиватися більш успішно при наявності власних інвестиційних ресурсів.

Отже, виявляються суперечливі процеси і тенденції в росту обсягу іноземних інвестицій. Проте, їхня доцільність для економіки України очевидна - вона диктується тим, що її реструктуризація вимагає значних інвестицій, що за рахунок власних джерел покривати не вдається. Разом з тим, високі відсотки по кредитах, частка прибутку, що привласнюється, з об'єктів спільного підприємництва, у ряді випадків кабальні умови "допомоги" викликають законне неприйняття іноземних інвестицій. Загальновідомо: учені-економісти вважають, що сума іноземного капіталу в реципієнті не повинна перевищувати 30-ти відсотків від ВВП, оскільки перевищення цієї границі може викликати погрозу її економічної (національної) безпеки. Поки для України такої небезпеки не існує - загальний обсяг прямих іноземних інвестицій у країні не досягає стосовно ВВП і трьох відсотків.

Розгляд таких переваг, як дешева робоча сила або географічна близькість до європейських країн - екстенсивний шлях розвитку. Серед важливих факторів інвестори називають велику свободу підприємництва, широкі можливості для вкладення капіталу і використання приватної ініціативи. Український бізнес, у порівнянні з багатьма європейськими країнами, менш обтяжений податками і соціальними зобов'язаннями. Також позитивним є величезна потенційна місткість ринку, а також найширші можливості для впровадження технічних новацій. Україна може заощадити час на впровадженні нових технологій, оскільки науковий і кадровий потенціал наших компаній допоможе швидко пройти той шлях, на який розвиті країни світу витрачали цілі десятиліття.

За даними офіційної статистики найбільшою привабливістю для іноземних інвесторів сьогодні володіють м. Київ і Київська область, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Одеська, Львівська і Харківська області й Автономна Республіка Крим - у ці регіони вкладено біля 80 % іноземних інвестицій [4].

Можна виділити основні фактори створення сприятливого інвестиційного клімату: політичні, економічні, соціальні, екологічні, фінансові, ресурсно-сировинні, трудові, виробничі, інноваційні, інфраструктурні, споживчі, інституціональні, законодавчі, кримінальні[ 3].

Надходження прямих іноземних інвестицій для потреб розвитку національної економіки є важливим індикатором міжнародної привабливості держави, ознакою якості інвестиційного клімату та ключовим показником конкурентоспроможності на міжнародному ринку капіталу. Держава має відігравати активну роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату, спрямовувати ПІІ на позитивні соціально-економічні зрушення в державі, забезпечувати дотримання паритетних умов між іноземними та національними інвесторами на внутрішньому ринку.

Для України питання впливу ПІІ на зростання економіки через її транснаціоналізацію є питаннями майбутнього. Вплив прямих закордонних інвестицій транснаціональних корпорацій на економічний розвиток країни має як позитивні, так і негативні наслідки, але завжди необхідно пам'ятати, що для ТНК розширення корпоративної мережі насамперед є доступом до сировинних і інтелектуальних ресурсів країни-реципієнта та можливістю обійти національний захист внутрішнього ринку[3]. Визначальна причина вкладення інвестиції в Україну - пошук нових ринків збуту. Іноземні інвестори, як правило, сподіваються на внутрішню ставку дохідності в межах від 10 до 30%. ТНК, які залучають капітал під менші відсотки, задовольняються ставкою, нижчою за 20%. Тому ТНК можна розглядати як найкращий спосіб залучення довгострокових інвестицій в Україну. Проте процес іноземного інвестування в Україні гальмується численними чинниками.

Очевидно, що низька інвестиційна привабливість регіонів України, небажання вкладати кошти в її економіку, окрім суто економічних причин, зумовлені незацікавленістю чи байдужістю місцевої влади до проблеми залучення інвестицій. Інвестиційний рейтинг регіонів України свідчить про низький професійний рівень місцевих чиновників, які відповідають за створення інвестиційного клімату, доводить низьку ефективність зусиль місцевої влади для підвищення інвестиційної привабливості територій. Подальше розшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стає перепоною на шляху формування єдиного господарського простору в країні, зміцнення господарських зв'язків, становлення регіонів як суб'єктів міжнародної інвестиційної діяльності. Слабкі інвестиційні позиції окремих регіонів не дають змоги розширювати виробництво, відповідно не розвивається соціальна сфера. Головна роль у процесі підвищення інвестиційної привабливості регіонів України має належати державі, яка володіє для цього необхідними коштами бюджету та позабюджетних фондів, і здатна в масштабах усієї країни визначити перспективні напрями та об'єкти інвестування. Водночас органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади мають розробляти основні напрями інвестиційної політики на території регіону щодо залучення коштів під перспективні інвестиційні проекти, сприяти у визначенні основних пріоритетів інвестування регіону, координувати інвестиційні проекти, контролювати раціональне використання отриманих фінансових ресурсів.

Висновки

Отже, існує велика кількість особливостей та чинників, що впливають на здійснення прямих іноземних інвестицій ТНК у світі і Україні.

Аспекти, що визначають мотивацію інвестування та форми стимулювання:

ТНК є важливим суб'єктом інвестиційної діяльності, через який здійснюються прямі іноземні інвестиції в різні країни світу

Існує багато підходів до визначення суті ПІІ ТНК, та найпоширенішим залишається те, що інвестиції здійснюються поза межами країни базування, але всередині компанії-інвестора, який і контролює діяльність.

Пряме іноземне інвестування, що здійснюється ТНК, має як низку позитивних, так і негативних ефектів. Причому цей ефект може проявлятися і для приймаючої країни, і для самої ТНК.

Серед країн з перехідною економікою Україна є досить привабливим об'єктом для інвестування, хоча існуючий рівень інвестицій все ще не задовольняє попит на них.

Основними демотиваторами для іноземних інвесторів в Україні залишаються макроекономічні та політичні фактори, що виражаються в нестабільності та непередбачуваності ринкової кон'юнктури.

Основні аспекти мотивації та залучення інвестиції ТНК в Україну повинні виходи від імені держави та в контексті державних принципів інвестиційної політики.

Список використаних джерел

1. Скопенко Н.С./ Прямі іноземні інвестиції в АПК: переваги, недоліки, ризики/ Науковий вісник: Фінанси, банки, інвестиції - 2011 - №2

2. Л. Шабаліна, М. Корнейченко/ Аналіз впливу транснаціональних компаній на економіку України./Науковий вісник: Економіка № 3 (117) травень-червень 2012 р.

3. О.А. Беззубченко / Оцінка діяльності іноземних ТНК в Україні./ ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ЕКОНОМІКА, 2011, ВИП. 1Поліщук О.В., Цимбал В.В. /Роль ТНК у інвестиційних процесах сучасності./ Проблемы материальной культуры - ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ -2011, [57-60]

4. Тесля, С.М. Прямі іноземні інвестиції як економічна категорія, їх суть та класифікація [Текст]/С.М.Тесля // Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. - №19.3

Размещено на Allbest.ru