Європейська практика ідентифікації та класифікації сільських територій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЄВРОПЕЙСЬКА ПРАКТИКА ІДЕНТИФІКАЦІЇ ТА КЛАСИФІКАЦІЇ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Притула Х.М.

Постановка проблеми. Зважаючи на відносно недавнє введення в науковий економічний обіг поняття сільських територій, воно не має чіткого і однозначного визначення і є предметом дискусії серед науковців. Огляд законодавчого поля засвідчив паралельне використання термінів села, сільського розвитку, сільської місцевості, районів та сільських територій, що потребує конкретизації і ясності у визначеннях.

У проекті Закону України “Про планування територіальної інфраструктури сільської місцевості” від 07.04.2005 р., проекті Закону України “Про упорядкування сільської поселенської мережі, поглиблення принципів місцевого самоврядування у сільській місцевості та сприяння деурбанізації народонаселення” від 05.02.2009 р., №4028 та проекті Закону України “Про упорядкування сільської поселенської мережі” задекларовані визначення сільської території та сільської місцевості є запозиченими з європейського досвіду ідентифікації руральності. Тому вважаємо за потрібне зупинитися більш детально на еволюції підходів до визначення та класифікації сільських територій на європейському просторі.

Аналіз останніх досліджень. Більшість дослідників даної проблематики не є одностайними у питаннях визначення, структури, шляхах розвитку сільських територій тощо. Окремими аспектами розвитку сільських територій та їх проблемними питаннями займаються Губені Ю., Барановський М., Онищенко О., Орлатий М., Павлов О., Пасхавер Б., Попова О., Прокопа І., Саблук П., Третяк А., Шепотько Л., Юрчишин В., Якуба К. та ін. сільський європейський територія економічний

Метою дослідження є висвітлення існуючих підходів до визначення і класифікації сільських територій у країнах Європейського Союзу.

Результати дослідження. На рівні Європейського Союзу (ЄС) немає єдиного визначення поняття сільських територій. Поняття терміну ”сільський” на європейському просторі відзначається багатоаспектністю. На початках поняття ”сільський” використовувалося для опису територій, які не були ”міськими”. Таким був підхід Ради Європи. У Європейській хартії сільських районів (у доповіді парламентської асамблеї Ради Європи) сільським районом вважалася “протяжність внутрішньої чи прибережної сільської місцевості, включаючи малі міста і села, основна частина території якої використовувалася для ведення сільського та лісового господарств, ремесел, пов'язаних з водою, та рибальства, економічної та культурної діяльності місцевих жителів (ремесла, промисловість, сфера послуг та ін.), заміської рекреації та зон відпочинку (чи природних заповідників) та інших цілей, таких як зведення житла” [1].

Визначення “сільських районів” базувалося на протиставленні міських та сільських районів: ”Сільськогосподарські (включаючи лісове господарство, ремесла, пов'язані з водою, та рибальство) та несільськогосподарські частини сільської місцевості формують у підсумку певну цілісність відмінну від міської місцевості, яка характеризується високою концентрацією мешканців та вертикальними та горизонтальними структурами”. Проте дане визначення, базоване на доступних статистичних та географічних даних, виявилося надто спрощеним, оскільки сільська місцевість має власні притаманні їй характеристики, свої сильні і слабкі сторони, специфічні потреби тощо, що потребує більш точної ідентифікації.

На даний момент в Європі при ідентифікації сільських територій використовуються два підходи - концепція регіонів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) і ступінь урбанізації територій, яка використовується Статистичним комітетом ЄС.

ОЕСР розробила просте визначення сільських територій з метою побудови міжнародних порівнянь сільських умов та трендів. Дане визначення охоплює два ієрархічні рівні: місцевий та регіональний.

На регіональному рівні (NUTS 3) ОЕСР виділяє три типи регіонів:

- переважно сільські регіони, якщо більше 50% населення проживає в сільських общинах, відносно сільські регіони, якщо в сільських общинах проживає від 15 до 50% населення,

- переважно міські регіони: менше 15% населення регіону проживає в сільських общинах.

На місцевому рівні (NUTS 5) єдиним критерієм, який використовується для виокремлення сільських общин є густина населення, яка встановлена на рівні 150 чол. на км.

При такому підході термін ”сільський” розглядається як територіальне або просторове поняття, не прив'язане до якогось особливого використання землі, рівня економічного добробуту тощо. Існуюча класифікація регіонів, базована переважно на демографічному критерії, потребувала вдосконалення, зважаючи на існуючі тенденції регіонального розвитку: тиск нового прогресивного укладу, сільський занепад та існування маргінальних територій. Новий підхід ОЕСР передбачав групування сільських територій залежно від рівня їх інтеграції з національною економікою на:

- економічно інтегровані сільські райони, які демонструють економічне та демографічне зростання. Вони, як правило, розміщені неподалік міських центрів та характеризуються високим рівнем розвитку. Переважна більшість населення зайнята у вторинному та третинному секторах, хоча обробіток землі залишається основною сферою її використання;

- проміжні сільські райони, які є більш просторово віддаленими від міських поселень, проте їх добре розвинута інфраструктура забезпечує легкий доступ до міських центрів. Такі райони традиційно залежать від ведення сільського господарства та пов'язаних з ним видами діяльності, проте все більше диверсифікуються іншими секторами, такими як виробництво та надання послуг;

- віддалені сільські райони, які є зазвичай слабо заселеними і розташовані у периферійних регіонах, сильно віддалених від міських центрів. Вони характеризуються низькою густиною населення, старіючим населення, відсутністю розвиненої інфраструктури та недоступністю послуг, слабкою інтегрованістю з решта економікою. Населення зайняте переважно у сільському господарстві.

На думку ОЕСР, наведена вище типологія є корисною настільки, наскільки вона здатна виявити відмінності між сільськими територіями.

Різноманітні сучасні дослідження намагалися формалізувати поняття сільської місцевості та сільського розвитку. З метою вдосконалення різноманітних визначень, які до цього часу зосереджувалися на єдиному критерії густоти населення, статистична організація Європейської Комісії (Євростат) зробила наголос на рівні урбанізації [2]. За цим критерієм регіони розділено на три групи:

- густонаселені території: такими є групи суміжних муніципалітетів, кожен з яких має густину населення вище 500 осіб на кв. км та загальну кількість населення не менше 50 000;

- проміжні території: такими є групи муніципалітетів, кожен з яких має густину населення більше 100 осіб на кв. км та не належить до густонаселеної території. Загальна кількість населення території повинна бути щонайменше 50 000 мешканців, або бути суміжною до густонаселеної території;

- слабонаселені території: такими є групи муніципалітетів, які не належать ні до густонаселених, ні до проміжних територій.

Країни ЄС також розробляють власні підходи до визначення та класифікації сільських територій, виходячи з особливостей їх розвитку та внутрішніх потреб [3, 4]. Ці підходи зазвичай базуються на показниках густоти населення, загального природного приросту (скорочення) населення, структури населення (демографічне навантаження на населення працездатного віку) тощо. Соціо-економічними змінними розвитку сільських територій є показники валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення (розраховуються як відхилення від середнього по ЄС), частка сільського господарства у ВВП тощо. Середній показник ВВП на душу населення є вищим у багатих, густонаселених країнах (Данія, Нідерланди, Бельгія, західна Німеччина), проте нижчим у більшості середземноморських країна (Португалія, Іспанія, Греція, південна Італія) та в Ірландії. Найбільша частка сільського господарства у ВВП країни притаманна Греції та Іспанії. Зокрема, у Фессалії (область Греції) частка сільського господарства сягає 34,5%, в той час як середній показник у співтоваристві складає 2,6% [1].

Безробіття є одним з ключових соціальних аспектів ознаки ”сільський”. Зазвичай високим є безробіття Іспанії, в італійських регіонах Кампанія, Калабрія та Сісілі, в яких більш ніж 60% молодих людей є безробітними. Цим країнам середземноморського регіону притаманні також одні з найвищих рівнів довготермінового безробіття [1].

Детермінантою ”руральності” є також частка зайнятих у сільському господарстві. У грецьких регіонах Пелопоннес, Західна Греція і Східна Македонія та Трейсі сільське господарство забезпечує більш ніж 40% зайнятості. І хоча загальний тренд зайнятості у сільському господарстві є спадним, близько 40 регіонів Об'єднаного Королівства та Фінляндії демонструють стабільність у кількості зайнятих у сільському господарстві, чи навіть продемонстрували деяке зростання між 1983 та 1997 роками [1].

Будь який аналіз ”руральності” повинен включати і територіальний аспект. Структура та організація території є ключовими факторами розвитку сільських територій. Площа землі, яка використовується у сільському господарстві європейських країн, складає 44% загальної території. А якщо до неї додати ще лісисту місцевість, то вийде, що фермери є відповідальними за управління більшої половини земельної площі співтовариства. Проте за останні два десятиліття площа землі, яка використовується для ведення сільського господарства, незмінно зменшується.

Віддаленість деяких регіонів є природним індикатором сільського розвитку. Розвиток, в першу чергу, транспортної інфраструктури покликаний сприяти економічній та соціальній згуртованості.

Наостанок слід наголосити на тісному зв'язку між сільськими територіями та навколишнім середовищем. Паралельно з веденням сільського господарства фермери зобов'язані зберігати навколишнє середовище шляхом консервації біорізноманіття, ведення екологічного менеджменту, збереження якості землі та води; розвивати дозвілля та туристичні послуги тощо.

На Європейському рівні не існує єдиної спільної політики стосовно сільських територій. На сьогодні вони є об'єктом двох політик: Спільної аграрної політики та структурних політик. Основними засадами розвитку сільських територій на європейському просторі є посилення економічної та соціальної згуртованості, зменшення диспаритетів у розвитку різних регіонів, усунення відсталості найбільш несприятливих регіонів чи островів, включаючи сільські райони. Пріоритетним напрямом розвитку є збалансований сільський розвиток.

Висновки. Розуміння сільських територій та підходи до їх класифікації зазнали у ЄС значних еволюційних змін. Ці зміни відбувалися під впливом нових реалій та особливостей регіонального розвитку. Тому використання європейських підходів у дослідженнях сільських територій України сприятиме їх ефективному розвитку лише за умови врахування всієї специфіки соціально-економічного розвитку сільських територій: високої густоти населення, високої частки продукції сільського господарства у ВВП країни, високої частки зайнятих у сільському господарстві, монофункціонального розвитку територій тощо.

Література

1. Rural realities in the European Union [Електронний ресурс] -- Режим доступу : http:// www.ec.europa.eu.

2. A typology of rural areas in Europe [Електронний ресурс] -- Режим доступу : http:// www.nordregio.se.

3. A comparative study of typologies for rural areas in Europe [Електронний ресурс] -- Режим доступу : http://www-sre.wu-wien.ac.at.

4. Typology of rural areas in the CEE new Member States [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.ecsocman.edu.ru.

Размещено на Allbest.ru