Проблеми та перспективи реалізації ісламської економіки в сучасних умовах

За роки незалежності України віруючі мусульмани здобули можливість вільно сповідувати свою релігію. Державою створюються умови, коли віруючі мають можливість безперешкодно задовольняти свої релігійні потреби, здійснювати ісламські обряди, відроджувати мусульманські святині та місця для молінь. Єдність релігійних та правових норм є характерним для ісламського віровчення. Таким чином, для мусульман, у якій країні вони не проживали, основним правилом залишається дотримання норм шаріату.

Поява на етноконфесійній карті України мусульманської спільноти, зростання й ускладнення її ролі у суспільному житті визначають важливість комплексного наукового вивчення ісламу, його віровчення, культової практики, соціальних наслідків поширення в країні. Актуальність цього завдання стає ще більш вагомим у разі врахування перспективи подальшого утвердження ісламу на українських теренах [1, с. 159].

Останнім часом все більше уваги приділяється саме розширенню економічних зв'язків між країнами Сходу, а особливо Близького Сходу. Головною релігією для цих країн є іслам. Мусульманська громада досить чітко та регламентовано виконує закони шаріату. На даному етапі в У країні немає досліджень, які вивчали питання впливу ісламу на економіку країн, тому дане дослідження є сьогодні досить актуальним, оскільки при укладанні угод, стягуванні податків, виплату закята, роботу ісламських банків та ін., необхідно врахувати всі принципи ісламського віровчення.

Процес «ісламізації економічних відносин», що відбувається в мусульманському світі, має два рівні: по-перше це теоретичний - на якому відбувається боротьба ідей сучасних ісламських теологів про суть і зміст ісламської економічної доктрини, та практичний - представлений реально існуючими кредитно-фінансовими інститутами, що діють на принципах ісламської економіки. Тут можна виділити три підрівня:

• міждержавні інститути;

• системи приватного капіталу;

• національні ісламські кредитно-фінансові інститути [2, с. 115-117].

Найважливішим кредитно-фінансовим інститутом міждержавного рівня є Ісламський банк розвитку (ІБР) - міжнародний орган, що надає фінансові послуги мусульманським державам які до нього входять, та наділений рисами міжнародних інститутів допомоги. ІБР діє в двох напрямках: у сфері фінансування проектів розвитку та фінансування зовнішньої торгівлі. Другий напрямок має набагато більше значення в операціях банку (до 80% виділених коштів).

ІБР по масштабах своєї діяльності значно уступає західним банкам, однак вже випередив більшість арабських інститутів допомоги по сумі наданих коштів. При формальному дотриманні ісламських фінансових принципів ІБР фактично надає кредити на типових умовах, а надані кредити мають суворо цільовий характер.

Слабкість ісламської аргументації міжнародних економічних зв'язків мусульманських держав, стала предметом обговорення ісламських ідеологів. Це питання в непрямій формі розглядалося, зокрема на 13-й сесії Організації Ісламської Конференції (ОІК), де цілий ряд виступів був присвячений необхідності «зміцнення ісламських основ» сучасної науки, техніки, міжнародного співробітництва.

На практиці ІБР процедуру прийняття рішень забезпечує лідируюче положення нафтовидобувних держав Аравійського півострова, підкріплене їхніми капіталами, що мають значну питому вагу (більш 50%) у загальній сумі внесків банку. Це дозволяє аравійським монархіям (насамперед Саудівської Аравії) використовувати ІБР як провідник своїх інтересів у мусульманських країнах - одержувачах допомоги.

Крім ІБР у рамках OIK для здійснення інтеграції діє ряд інших економічних організацій:

• ісламська торгово-промислова палата (1978 р. Карачі)

• інститут взаємного страхування (1978 р. Хартум)

• ісламський центр по професійно-технічному навчанню і дослідженням (1977 р. Дакка)

• ісламська асоціація судновласників (1981 р. Джидда)

• ісламський фонд розвитку (1981 р.)

• ісламський центр розвитку торгівлі (1981 р. Танжер)

Розвиток економічних і фінансових зв'язків між мусульманськими державами здійснюється не тільки по державній лінії, але і по лінії приватного (точніше приватно-державного) підприємництва. Значну роль у цьому процесі покликана зіграти МАІБ. Ціль МАІБ, за словами її керівника, полягає в «поширенні ісламських принципів на банківську сферу мусульманських держав» і наданні технічної допомоги національним ісламським банкам, один із творців МАІБ принц Мухаммад аль-Фейсл ас-Сауд аль-Фейсал розглядає ісламізацію фінансової діяльності як форму ведення джихада. З ініціативи МАІБ створений Міжнародний інститут ісламської банківської справи й економіки, що виконує як навчальні, так і дослідницькі функції.

Новою тенденцією в розвитку ісламської банківської справи є створення ряду фінансових організацій за межами афро-азіатського регіону.

З ініціативи аль-Фейсала і при його фінансовій участі засновані, наприклад, Ісламський банк у Люксембурзі, Ісламська інвестиційна компанія в Нассау (Багамські острова), у яких розміщенні не тільки «ісламські», але і західні капітали. З 1981 року чотири ісламські інвестиційні компанії діють у Великобританії і т. п.

Об'єднання приватного бізнесу на основі ісламських принципів здійснює організація Дар аль-Маль аль-Іслаї (ДМІ), заснована в 1981 році групою керівних і відомих діячів мусульманських держав при особистій участі того ж принца аль-Фейсла. Вона є міжнародною неурядовою фінансовою організацією. Своєю задачею ДМІ ставить сприяння мусульманським країнам та окремим підприємцям у створенні мережі фінансових установ, що діють на принципах шаріату: ісламських банків, інвестиційних і страхових компаній (так званих компаній ісламської солідарності). «Класичні банки в ісламському світі залучили до своєї діяльності лише 4% клієнтів, - стверджує Мухаммад аль-Фейсал, - ми ж звертаємося за іншим, потенційним 90% вкладником».

У систему МАІБ і ДМІ входять національні ісламські банки, що діють на принципах мушарака й існують нині більш ніж у 20 країнах. По цілому ряду об'єктивних причин їхня діяльність спрямована переважно на фінансування зовнішньоторговельних операцій. Більш третини цих організацій створено в нафтовидобувних арабських країнах, основними пайовиками їх є або самі ці держави (або державні організації), або представники нафтового бізнесу Аравії [3, с. 106 - 109].

Ісламські країни відрізняються між собою не тільки соціально - економічними і політичними рисами, а і обсягом, спрямованістю впливу ісламу на їх державно-правовий розвиток. Норми мусульманського права (шаріату) безпосередньо впливають на підприємницьку діяльність мусульман. У таких країнах, як Саудівська Аравія та Судан норми шаріату відіграють головну роль у всіх сферах господарювання. Ane навіть у країнах зі значним впливом ісламу на громадське життя норми мусульманського права зустрічають серйозну конкуренцію західних правових систем. Tак, при розробці закону Саудівської Аравії про компанії за зразок було узято французьке законодавство в даній сфері. Норми французького та англійського права також значною мірою вплинули на розвиток підприємницького законодавства інших арабських країн. У зв'язку з цим, мусульманські правознавці (факіхи) почали вимагати привести діючі закони у відповідність до норм шаріату і використовувати закріплені в Корані та сунні положення як основу для створення нових правових норм регулювання економічних відносин.

У Корані зазначено не так вже багато настанов, які безпосередньо стосуються питань підприємницької діяльності. Однак мусульманські правознавці і донині вважають його головним і незаперечним джерелом норм, що регулюють економічні відносини в суспільстві. Наприклад, в аяті 282 сури «Бакара» («Корова») детально описані правила укладання угод. Але, для мусульманських юристів, при вирішенні питань, які стосуються економічних відносин вказівками є не лише прямі настанови, але і загальні положення, яким надається особливе тлумачення [4, с. 56]. Наприклад, відомий аят Корана: «Он(Аплах) - Тот, кто сотворил вам все, что на земле…» [5,2:29] мусульманські правознавці тлумачать як дозвіл, крім іншого, інституту приватної власності, а аят «Аллах хочет для вас облегчения, а не хочет затруднения для вас» [5,2:185] лежить в основі положення, що при колізії двох правових норм суддя повинен зволіти тією, виконання якої вимагає менших зусиль з боку людини. Подібні аяти, які начебто з першого погляду не мали до економіки жодних відносин, стимулювали створення мусульманськими правознавцями численних праць, присвячених питанням регулювання економічних відносин у суспільстві.

Ще одним із основних джерел шаріату є сунна Пророка. Серед величезного числа переказів, що дійшли до нашого часу, чимало хадисів було присвячено саме питанням підприємницької діяльності. Важливим обов'язком кожного мусульманина є виконання настанов Священних Книг, і питання, які стосуються ділових відносин не є виключенням.

Іслам ще з давніх часів назвали релігією торговців. Багато видатних діячів ісламської історії активно займалися торгівлею. Tак, троє з чотирьох праведних халіфів, що входили до число найближчих сподвижників Пророка, - Абу Бакр, `Умар і `У сман, а також батько четвертого праведного халіфа Алі - були купцями, засновник же самої великої правової школи в ісламі Абу Ханіф вдало поєднував заняття комерцією з написанням видатних богословських і юридичних праць. Більш того, саме мусульманське право стало розвиватися на основі аятів Корана та висловлювань Пророка - хадисів, присвячених тим або іншим видам торговельних та економічних відносин. Прикладом, є хадис у якому зазначається: «Передают, что Абу Рафи', да будет доволен им Всевышний Аллах, рассказывал: «Однажды Пророк, мир ему и благословение Аллаха, позаимствовал у одного человека молодого верблюда. Когда же к нему пригнали верблюдов из закята, он повелел мне вернуть долг тому человеку. Спустя некоторое время я вернулся к нему и сказал: «Я нашел только одного прекрасного верблюда, находившегося на седьмом году жизни». Тогда Пророк сказал: «Отдай его ему, потому что лучшим из людей является тот, кто возвращает долг самым лучшим образом>>[6, с. 138].

Значна увага в ісламському віровченні приділяється доброчинності. Прикладом цьому є захист права власності незахищених категорій населення, перед усім це сироти: «И не приближайтесь к имуществу сироты иначе как с тем, что лучше, пока он не достигнет крепости; выполняйте меру и вес по справедливости» [5,6:152].

Також, окрема увага в ісламі приділяється питанням стягування та розподілу закята. Під закятом розуміється обов'язкове пожертвування, які виплачує мусульманин на користь соціально незабезпечених груп при наявності в нього майна встановленого розміру (нісаб). Слово закят у перекладі з арабської мови має значення «очищення», «благодать», «правильність».

Як один зі стовпів ісламу, прирівняний по догматичній значимості до молитви, закят має поліфункціональне значення - він є найважливішим елементом релігійної практики, а також відіграє важливу соціально - економічну роль у житті мусульманина і мусульманської громади.

Закят один зі стовпів віри і видів поклоніння Аллахові, священний релігійний обов'язок віруючого, прагнучого щиро, від чистого серця здобути божественне благовоління. Важливість виплати закята підкреслюється тим, що він у сполученні з молитвою згадується приблизно в тридцятьох двох аятах Корана [7, с. 7].

Податкова система шаріату розрізняє дев'ять предметів обкладання закятом: 1) пшениця; 2) ячмінь; 3) фініки; 4) виноград та ізюм; 5) верблюди; 6) велика рогата худоба; 7) дрібна рогата худоба; 8) золото; 9) срібло. Цей податок стягується лише з мусульман і дорівнює 2,5% річного доходу [8, с. 164].

Відмінність податку закят альфітра - податок-милостиня - платиться за кожного дорослого члена заможної мусульманської родини, а закят - офіційний податок, що платить глава родини. Крім цього, закят альфітра платиться раз на рік з нагоди закінчення місячного посту, а податок закят - у залежності від дозрівання зернових культур, ягід, після їхнього сушіння тощо. Хто не має достатнього доходу, щоб забезпечити свою родину протягом року, може не платити податок-милостиню.

Закят являє собою обов'язковий податок, що сплачується дієздатними мусульманами на користь нужденних одновірців, а також деяких інших категорій осіб (наприклад, збирачів закята). Спочатку виплата закята носила добровільний характер, однак згодом він перетворився на один з обов'язкових податків та стрімко поширився у мусульманській державі.

Слід зазначити, що в мусульманському суспільстві економічні важелі впливу виявлялися часом більш ефективними, чим застосування військової сили. Віротерпимість нових завойовників, що супроводжувалася значним полегшенням податкового тягаря, послужила гарною основою для зміцнення позицій ісламу на величезних територіях, скорених мусульманами. Джизія - податок, що стягувався з немусульман у мусульманських країнах (за винятком жінок і дітей), мотивувався тим, що немусульмани повинні платити за своє невір'я і за захист, що надається їм мусульманською державою. Іновірці не повинні відбувати військову повинність, тому, що захист країни - релігійний обов'язок мусульманина.

Розмір джизьї залежав від платоспроможності. Немусульман розділяють на три групи: бідняків, середній клас та багатих. Джизья - регресивний податок: з багатих він не перевищує 0,5% їхнього матеріального становища, із середнього класу - 12% і з бідних - ще більшої суми.

За допомогою такого важливого інституту, як закят, держава мала змогу координувати перерозподіл багатства в суспільстві, щоб запобігти його концентрації в руках невеликого кола людей. Правда, це зовсім не завжди вдавалося і нині не часто вдається: у мусульманських країнах (у тому числі тих, що виникли на території колишнього СРСР) багато мільярдерів і мультимільйонерів, що збагатилися не завжди праведним шляхом. Тим часом шаріат засуджує нагромадження багатства заради самого багатства і невикористання отриманого доходу в обороті. З цього приводу існує висловлення Пророка: «Для каждой общины предусмотрено испытание. Испытание для моей общины - богатство». Крім того, матеріальні ресурси не повинні використовуватися для заподіяння шкоди іншим людям. Te, що людиною було зароблене, повинне бути по можливості якомога швидше нею отримане у відповідності зі словами Пророка: «Отдавай работнику плату за труд, пока не высох его пот».

Також значна роль у шаріаті приділяється захисту права власності. Відповідно до ісламського віровчення, єдиним власником усього, що існує у світі, є Аллах, а людина виступає лише у ролі розпорядника довіреній її Аллахом власності, і тому повинна обходитися із нею справедливо, не порушуючи запропонованих Усевишнім законів [9, с. 98 - 105].

Прикладом покарання за крадіжку власності є фіксоване у мусульманському праві суворе покарання - хадд: «…и вору и воровке рубите руку» [5,5:38], у той час як убивця, по шаріату, може бути прощений родичами вбитого. Під цим розуміється, що крадіжка входить у число злочинів, що заподіюють збиток усій громаді, а убивство і заподіяння тілесних ушкоджень порушують інтереси лише окремих людей і тому за них Кораном і сунной передбачене інше фіксоване покарання.

Благодійність відповідно до шаріату аж ніяк не обмежується виплатою закята. Іслам спонукує віруючих по можливості робити допомогу тим, хто її потребує і в повсякденному житті. При цьому рекомендується не забувати, насамперед, про своїх близьких. Тільки якщо вони будуть забезпечені всім необхідним, можна витратити надлишкові кошти на допомогу іншим людям.

Особливе місце в ієрархії благодійних інститутів займає вакф. Вакф являє собою майно, відчужуване в благодійних цілях. Після передачі визначеного майна у вакф воно перестає бути власністю засновника вак - фа, і разом з тим, це майно не переходить у власність того, хто одержує вакф і керує їм в інтересах, які буди зазначені засновником вакфа. Майно, передане у вакф, заборонено використовувати не по призначенню, установленому засновником вакфа.

Шаріатом заборонено засновувати вакф на свою користь або на користь членів своєї родини. Але, на думку шиїстських правознавців, засновник вакфа має право виділити частину майна, що входить у вакф (або частину доходів від вакфа) для спорудження та утримання своєї гробниці або на інші ритуальні витрати.

Починаючи із XII століття вакфи стають одним із джерел постійного фінансування релігійних установ. У сучасній умовах, коли в Україні відчувається дефіцит милосердя та добродійності розвиток інститутів вакфу у мусульманській громаді був би досить актуальним.

Після утворення мусульманської громади, перед факіхами постало питання щодо відповідності тієї або іншої угоди, оскільки на той час були широко розвиті різні інститути і механізми ведення підприємницької діяльності. Одним із них був - мудараба.

Мударабой називається договір, по якому одна сторона (рабб аль - маль) надає свій капітал у розпорядження іншої сторони, яка виступає у ролі керуючого капіталом (мударіб). Отриманий доход розподіляється між власником капіталу і керуючим в обговорених частках. Збитки ж несе власник капіталу, а керуючий не одержує винагороди за свою працю. На думку мусульманських правознавців, утрати, понесені мударібом у виді трудових, тимчасових і інших витрат, не менш значимі, чим фінансові витрати власника капіталу. Іншими словами, договір мудараба заснований на системі поділу прибутків і збитків. У наш час мудараба активно використовується в операціях, здійснюваних ісламськими банками й іншими фінансовими установами, що діють відповідно до норм і принципів шаріату.

По популярності і поширеності в роботі різних фінансових інститутів, що функціонують відповідно до норм мусульманського права, до мудара - би примикає мушарака. Учасники такого договору вносять свій капітал і поділяють отриманий прибуток відповідно до обговорених часток. Що стосується збитків, то вони розподіляються пропорційно часткам партнерів у внесеному ними капіталі.

При цьому було би помилкою стверджувати, що робота ісламського банку заснована винятково на принципі розподілу прибутків і збитків. У діяльності ісламських банків передбачені також договори, засновані на борговому принципі. Наприклад, за умовами такого договору, як мурабаха, банк приймає на себе зобов'язання відшукати і купити відповідно до заявленого клієнта критеріями товар, а клієнт зобов'язується викупити даний товар у банку. У ціну продаваного клієнтові товару банк включає вартість зробленої їм клієнтові послуги. Дана надбавка до основної ціни може бути виражена як у процентному відношенні, так і у виді визначеної фіксованої суми. Як правило, ціна товару, включаючи націнку, виплачується покупцем (клієнтом) на виплату. Таким чином, істотною відмінністю ісламського банку є право здійснювати не тільки банківські, але і торговельні операції. Однак законодавство багатьох країн забороняє банкам здійснювати торговельні й інші небанківські операції, і це перешкоджає інтеграції ісламських банків у міжнародні фінансові структури [2, с. 116].

Вищевказані механізми використовуються з метою запобігання лихварства (або стягування відсотка) у різних фінансових і торгівельних операціях. Заборона лихварства (ріби) мається на увазі, як релігійна, так і раціональна точка зору. Відповідно до хадисів Пророка, лихварство має 73 форми.

Разом з тим, у Корані та сунні немає чіткого визначення поняття «лихварство», що дозволило наступним поколінням мусульман по різному тлумачити його зміст. Tак, деякі правознавці стверджували, що під заборону підпадала не процентна ставка як така, а надмірно завищений відсоток. Учені називали різні ставки відсотка, які вони вважали лихварськими.

Однак у наш час мусульманські правознавці більш схильні апелювати до раціональних аргументів на користь заборони шаріатом відсотка. Логіка їхніх суджень така. Надаючи певні засоби позичальникові, кредитор виявляється у свідомо виграшному положенні, претендуючи на одержання фіксованого відсотка - поза залежністю від того, яке багатство було зароблено з використанням наданого кредиту. Іншими словами, не беручи участь як рівноправний партнер в даній угоді, кредитор претендує на незароблений прибуток. У підсумку, відповідно до ісламського уявлення про власність, виходить, що одна сторона (кредитор) необгрунтовано претендує на власність іншої сторони (позичальника). Крім того, надаючи кошти під відсоток, банки не цікавляться, де будуть використані дані кошти, очікуючи лише гарантоване законом повернення позикових засобів зі збільшенням, у той час, як кредит може бути інвестований у недозволену шаріатом діяльність (наприклад, у торгівлю наркотиками або спиртним).

Довгий час банківська й інша фінансова діяльність у мусульманському світі розвивалися по західному зразку. Перед мусульманами, що не бажали порушувати вимоги шаріату, стояв вибір: або слідувати фетвам богословів-модерністів, що оголосили банківський відсоток дозволеним, або, у випадку сумніву і щоб уникнути гріха, - не користуватися банківськими послугами відповідно до відомого хадиса Пророка: «Залиш сумнівне і візьми безсумнівне!». До речі, слід зазначити, що до другої половини XX століття більшість мусульман не було користувачами банківських послуг.

Ситуація змінилася з початком розвитку економіки мусульманських країн. У цей час відбувається підвищення національної самосвідомості, що супроводжується зростанням ролі релігії в житті мусульман. Про те, наскільки підвищилося значення ісламу в мусульманському суспільстві, свідчать численні факти. Якщо декілька десятків років тому, мусульманські богослови безуспішно зверталися до віруючих, та призивали їх платити закят, то тепер ріст самосвідомості віруючих досяг такого ступеня, що в багатьох країнах стали збиратися значні суми, і для координації збору даного податку, були засновані спеціальні відомства.

У 1963 році в Єгипті в містечку Міт Гамр був створений перший ісламський банк - «Міт Гамр Бенк», що працював на основі безпроцентного фінансування. У тому ж році в Малайзії була заснована Ощадна корпорація для мусульманських паломників, що допомагала нагромадити заощадження для здійснення хаджжа. Однак справжнього розквіту ісламська банківська справа досягла починаючи з 70-80 років XX століття. У 1975 році в Об'єднаних Арабських Еміратах (OAE) почав роботу Дубай Ісламік Бенк. Приблизно в цей же час стали з'являтися інші ісламські фінансові установи (так, у 1979 році у Судані з'явилася перша ісламська страхова компанія). Стала розвиватися ісламська модель фінансової звітності в рамках концепції ісламської економіки в цілому.

Нині практично у всіх країнах, де проживають значні мусульманські громади, функціонують різні інститути, в основі діяльності яких лежать положення шаріату. Лідером тут є Малайзія, де прийняте спеціальне законодавство, що регулює питання ісламської економіки і фінансів: закон про ісламську банківську справу 1983 року, закон про такяфуле (ісламське страхування) 1984 року та інші. Своя модель ісламської (тау - хідної) економіки реалізується в Ірані після ісламської революції у 1979 року. Однак усі мусульманські країни, включаючи Іран, уважно вивчають кроки по ісламізації економіки в Малайзії.

Останнім часом передові західні банки стали виявляти значну цікавість до ісламської банківської справи. Такі великі банки як «Абн-амро», «Сосьєте Женераль», «Ай-Ен-Джи», «Джей Пі Морган» та інші відкрили відділення, що здійснюють банківську діяльність відповідно до вимог шаріату.

При зростанні числа традиційних банків, що прагнуть відкривати відділення, які діють на основі норм шаріату, росте число клієнтів не мусульман, бажаючих користуватися послугами ісламських банків. У той же час розуміння корисності і необхідності розвитку ісламської банківської справи не знайшло відгуку в серцях багатьох мусульман-фахівців по банківській справі, оскільки, багато банкірів, мають практичний досвід у сфері ведення бізнесу за західними стандартами.

Крім заборони лихварства - ріби шаріатом заборонені угоди, що містять елемент гарара (цей термін можна перевести як «невизначеність»), Tак, Пророк Мухаммад заборонив купувати товар, що у момент укладання договору не знаходиться у власності продавця. До категорії невизначених угод може бути також віднесена залежність виконання умов договору від події, що повинна відбутися в майбутньому (причому точно не відомо, відбудеться вона чи ні) або продаж товару покупцеві при відсутності у покупця всієї необхідної інформації про даний товар.

Невизначеності не повинно бути і в інших угодах, які схвалені мусульманським правом, - навіть однобічних. Одним із таких прикладів є перехід майна за заповітом.

Однієї з особливостей спадкування відповідно до шаріату є відсутність можливості мусульманина розпоряджатися в заповіті усім своїм майном. Він може заповідати тільки 1 /3 свого майна і тільки після того, як буде забезпечена виплата боргів, закята, повернуте майно махр дружинам покійного. До числа виплат, які підпадають до розподілу спадщини, відносяться також витрати на похорон. Іслам приділяє велику увагу тому, щоб людина відійшла у світ без обтяження боргами. Згідно хадису, Пророк відмовлявся молитися за померлого, якщо той умирав, не залишаючи після себе майна для погашення боргу. І тільки після перерахованих вище виплат і розподілу майна, частину, що залишилася, одержували спадкоємці, частки яких чітко були обговорені в Корані [10, с. 112].

Норми спадкоємного права можуть побічно «випливати» у ситуаціях, що не мають, на перший погляд, ніякого відношення до питань спадщини. Наприклад, у діяльності ісламських страхових компаній при здійсненні операцій у сфері так званого сімейного такяфуля (особистого страхування) у випадку смерті власника полісу сплачені їм внески та отриманий по ньому (відповідно до системи поділу прибутків і збитків) доход підлягає розподілові серед тих, кому в даному випадку він по закону повинен належати. Формально у більшості країн цими людьми можуть бути близькі родичі власника поліса (він же спадкодавець). У відповідності ж з мусульманським правом, у якості того, хто може отримувати доход, може виступати будь-як особа, а не тільки родич застрахованої особи. Однак, не входячи в число спадкоємців за законом, той, хто має отримати доход, не може одержати всі накопичені по полісу кошти, а повинен розподілити їх між законними спадкоємцями. Сам же він має право претендувати не більше ніж на 1 /3 від усього залишеного власником поліса майна після виплати боргів і інших витрат [10, с. 145].

Таким, чином при реалізації ісламської економіки в сучасних умовах вона продовжує зберігати вірність моральним імперативам. Мусульманські економісти ставлять в основу інтереси суспільства, без реалізації яких неможливо гармонічний розвиток економіки і добробуту окремо узятої людини. Про це останнім часом усерйоз говорять і на Заході, прагнучи зробити економіку більш «людяною».

мусульманський закят податковий ісламський

Размещено на Allbest.ru