Радянсько-іспанські відносини як передумова становлення і розвитку міждержавних зв'язків Іспанії з країнами пострадянського простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Радянсько-іспанські відносини як передумова становлення і розвитку міждержавних зв'язків Іспанії з країнами пострадянського простору

Вісленкова Т.В.

Іспанії у XX ст. довелося пройти складний шлях, перш ніж вона стала сучасною демократичною та успішною країною. Сьогодні Іспанія є однією з найбільш політично активних держав, чия зовнішня політика спрямована на підвищення ролі і впливу країни у Європі та світі. Формування сучасної концепції зовнішньої політики Іспанської держави здійснювалося у період демократичного транзиту та виходу країни з міжнародної ізоляції після смерті Ф. Франко у 1975 р. Незважаючи на внутрішньополітичні процеси, у зовнішньому курсі країни не відбулося кардинальних зміщень, що дозволяє говорити про певну спадкоємність. Дослідження стратегічних завдань іспанської дипломатії та їх реальне втілення у контексті змін, які відбулися з 1970-х до 2000-х, є актуальним як для вивчення іспанської зовнішньої політики, так і для аналізу міжнародних відносин на межі XX-XXI ст.

Тема радянсько-іспанських відносин є достатньо добре висвітленою у роботах радянських та зарубіжних дослідників. Вивчення окремих аспектів даної проблеми та передумов розвитку двосторонніх зв'язків розпочалося ще у 1960-ті pp. у зв'язку зі встановленням перших контактів між країнами на державному рівні.

Перше іспанське видання, що висвітлювало зовнішню політику країни у 60-ті pp. і яке приділило увагу відносинам з Радянським Союзом, було опубліковано у 1968 р.

В кінці 70-х pp. у відповідь на активізацію двосторонніх контактів між країнами з'явилася низка робіт, у яких згадувалися окремі аспекти двосторонньої взаємодії. Прикладом може слугувати дослідження А.В. Авілової та Я.С. Веденяпіна, яке подає глибокий аналіз різних складників економічного стану Іспанії, включаючи дані про зовнішні контакти у цій сфері. Інтерес викликає робота В.П. Євстигнєєва «Основные направления внешней политики Испании» (1982 р.). Глибокий, комплексний аналіз розвитку радянсько-іспанських відносин, починаючи здругої половини 60-х pp., подається у колективній праці під ред. В.В. Загладіна «Современная Испания» (1983 p.).

Серед англомовних досліджень, присвячених обраній проблематиці, необхідно виділити роботу Д.Лі. Шнейдмана, опубліковану у 1980 р. у збірнику «Іспанія у світі XX століття». У ній автор вперше намагається дати всебічний аналіз причин довгої перерви у відносинах між країнами. Досить інформативною є монографія А. Брауна, у якій розглядається внутрішня та зовнішня політика радянського уряду у другій половині 80-х рр.

Серед російських дослідників, які займаються вивченням радянсько-іспанських відносин, помітний внесок зробила К.Г. Черкасова. У 1990-х у журналі «Мировая экономика и международные отношения» були опубліковані її статті, де аналізувався вплив розпаду радянської імперії на відносини Іспанії з країнами пострадянського простору.

Важливим джерелом для дослідження радянсько-іспанських відносин є мемуари російського дипломата Ю.В. Дубініна «Амбахадор! Амбахадор! Записки посла в Испании» (1999 p.), де розповідається про його діяльність на посаді посла СРСР у Іспанії (1978-1986 рр.).

Серед сучасних праць, присвячених формуванню та еволюції іспансько-радянських зв'язків, необхідно назвати монографію Н.С. Анікєєвої «Испания в современном мире: 1976-2004 гг.» (2007 p.), в якій здійснено комплексне дослідження основних напрямів зовнішньої політики Іспанії в кінці XX - на початку XXI ст. Окрему увагу в монографії приділено радянсько-іспанським відносинам, а також формуванню та еволюції зв'язків Іспанії з країнами пострадянського простору.

Цікавим є дисертаційне дослідження російської дослідниці О.А. Грозної (2004 p.), у якому розглядаються радянсько-іспанські контакти з 1963 p., часу перших спроб встановлення регулярних економічних контактів між двома країнами, до 1991 p., моменту розпаду СРСР та появи нових держав, по відношенню до яких, на думку автора, продовжилися традиції радянсько-іспанських відносин.

Щодо іспанських авторів, великий інтерес представляє колективна праця під редакцією Х.К. Перейри «Зовнішня політика Іспанії (1800-2003 рр.)». Про зовнішньополітичну діяльність кабінету Ф. Гонсалеса розповідається у книзі С. Балфоура і П. Престона (2002).

Аналіз вітчизняної науки за останні роки показав відсутність інтересу до обраної проблематики. Окремі аспекти зовнішньої політики пост франкістської Іспанії досліджувалися у роботах В.В. Копійки, І.П. Лікаренко, І.С. Покровської. Але комплексного дослідження радянсько-іспанських відносин як передумови розвитку відносин Іспанії з новими незалежними державами на теренах колишнього СРСР зроблено не було.

Метою даної статі є вивчення особливостей формування і еволюції радянсько-іспанських відносин та аналіз фактору спадковості зовнішньополітичної стратегії Іспанії по відношенню до країн пострадянського простору на сучасному етапі.

Встановлення дипломатичних відносин між СРСР та Іспанією відбулося 9 лютого 1977 р. внаслідок «природного прагнення до цього двох народів, у яких, незважаючи на історичні перипетії та різницю у політичному устрої, були всі передумови нормалізувати свої контакти, і не було жодного, щоб цього не зробити». Необхідно сказати, що певні намагання встановити зв'язки з Радянським Союзом відбувалися і у франкістський період, оскільки для того, щоб стати повноцінним гравцем на міжнародній арені Іспанії, звісно, не вистачало контактів з такою величезною державою як СРСР та іншими соціалістичними країнами.

Існують дві точки зору щодо того, хто став ініціатором встановлення контактів. Перша, найбільш поширена і якої дотримується автор статті, передбачає, що ініціатива встановлення перших контактів належала Іспанії, яка через швидкі темпи розвитку економіки терміново потребувала нових ринків збуту товарів. Друга група дослідників, представником якої є Д.Лі. ПЇнейдман, вважає, що СРСР, який протягом багатьох років був зацікавлений у виході до Середземного моря, побоювався зближення Іспанії з НАТО, і тому обережно, завуальовано докладав зусилля по встановленню контролю за цим регіоном.

Перші після довгої перерви контакти економічного та культурного характеру між СРСР та Іспанією почали зароджуватися ще наприкінці 1950-х pp. А вже з початку 1960-х іспанська сторона шукала можливість налагодити відносини з СРСР. Згідно зі свідченнями безпосереднього учасника радянсько-іспанських відносин Ю.В. Дубініна, перші контакти офіційного характеру на рівні іспанської та радянської дипломатії були санкціоновані урядом Ф. Франко та мали місце у Франції у листопаді 1963 р. У тому ж 1963 p. М.С. Хрущов та Ф. Франко обмінялися листами, присвяченими питаннями роззброєння та долі іспанського комуніста X. Грімау.

У 1967 р. у Парижі відбувся обмін листами між Міністерством морського флоту СРСР та Міністерством морського торгового флоту Іспанії про доступ радянських кораблів у порти Іспанії та іспанських кораблів у радянські порти. У 1970 р. в іспанській столиці відкрилося представництво Чорноморського пароплавства. У вересні 1972 р. була підписана міжурядова торгівельна угода, на основі якої у Мадриді та Москві були відкриті торгові представництва, з липня 1974 р. ці представництва поряд з торговими виконували також консульські функції. У травні 1976 р. уряди СРСР та Іспанії підписали Угоду про повітряне сполучення, яка вступила в дію у листопаді 1977 р.

Ліквідація диктаторського режиму в Іспанії розсунула рамки її зовнішньої політики. Процес звільнення країни від важкої спадщини, формування її політичного обличчя набув характер переходу від диктатури до демократії, цьому сприяли у кінці 1970-х pp. зміни на міжнародній арені.

9 лютого 1977 р. шляхом обміну нотами між міністерствами закордонних справ СРСР та Іспанії відновилися дипломатичні зносини, послом Іспанії в СРСР був призначений Х.А. Самаранч, радянським послом в Іспанії С.А. Богомолов. Угода була оформлена шляхом обміну нотами між членом Політбюро ЦК КПСС, міністром закордонних справ СРСР А.А. Громико та міністром закордонних справ Іспанії М. Орехою Агірре. У спільному повідомленні про це відмічалося, що Радянський Союз та Іспанія будуть розвивати відносини на основі принципів мирного співіснування, згідно зі Статутом OOH та у дусі домовленостей, досягнутих на НБСС.

Ю.В. Дубінін, Надзвичайний та Повноважний посол СРСР в Королівстві Іспанія (1978-1986 pp.), описує цю епоху так: «Етап становлення дипломатичних відносин виявився складним, оскільки минуле впливало на сторони з різних боків. Окрім того, що у деяких шарах іспанського суспільства залишалося негативне ставлення до Радянського Союзу, існувала проблема, яка мала дипломатичну історію - питання про «іспанське золото», вивезене республіканським урядом у 1930-ті рр. в СРСР. До моменту встановлення дипломатичних відносин ця проблема була фактично знята, що психологічно мало позитивний ефект. Нейтралітет Іспанії був досить відносним, оскільки сама вона була «найбільшим американським авіаносцем з ядерною начинкою» - так її тоді називали. З урахуванням цього фактору іспанська політика була у стані пошуку орієнтації, яку вона могла б прийняти у пост франкітстький період. В самій Іспанії відбувалася боротьба різних тенденцій: одна - на користь нейтралітету, або скоріше на користь участі у Русі неприєднання, і вона була досить сильною; інша - на користь приєднання до Атлантичного союзу. Звісно, в СРСР дивилися тоді на те, що Іспанія може стати членом НАТО через загальнополітичні та стратегічні переконання. Але СРСР проводили гнучку, навіть виважену політику. Таким чином іспанському урядові залишалося поле для прийняття рішень. Ця політика і тактична лінія виявилися найкращими у тодішніх умовах».

Значною віхою у розвитку радянсько-іспанських відносин став офіційний візит до Радянського Союзу з 17 до 20 січня 1979 р. міністра закордонних справ Іспанії М. Орехи Агірре. В ході візиту відбувся широкий обмін думками з приводу міжнародних питань, були розглянуті перспективи розвитку радянсько-іспанських відносин, підписані угоди про наукове, технічне та культурне співробітництво, а також прийнято спільне комюніке.

За запрошенням іспанського уряду міністр закордонних справ А.А. Громико у листопаді 1979 р. прибув з офіційним візитом до Іспанії. Підчас візиту він провів переговори з міністром закордонних справ Іспанії М. Орехою Агірре, в ході яких були розглянуті стан і перспективи розвитку радянсько-іспанських відносин, обговорені важливі міжнародні проблеми, при цьому підкреслювалась необхідність укріплення розрядки у Європі та у всьому світі, зупинення гонки озброєнь, ліквідації вогнищ напруги на Ближньому Сході та інших районах світу. По закінченню переговорів А.А. Громико та М. Opexa Агірре підписали програму культурного та наукового співробітництва між СРСР та Іспанією на 1980-1981 pp., а також протокол про співробітництво між Державним музеєм Ермітаж та музеєм Прадо.

Необхідно сказати, що позитивний поворот у відносинах з Іспанією вписувався у сприятливі зміни у Європі в цілому, які стали результатом політики розрядки 1970-х рр. Обопільні візити сприяли активізації радянсько-іспанських зв'язків і контактів у різноманітних сферах. Так, у Москві відбулася перша сесія змішаної радянсько-іспанської міжурядової комісії з наукового і технічного співробітництва, а влітку 1979 р. в СРСР перебувала з візитом делегація на чолі з міністром наукових досліджень та університетів Іспанії JI. Гонсалесом Сеарою. У Мадриді та Валенсії з успіхом пройшли гастролі Київського академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Збільшився інтерес до розширення економічних зв'язків між Іспанією і Радянським Союзом, в СРСР побувала делегація об'єднання іспанських підприємців на чолі з його президентом К.Ф. Салатом. У березні 1979 р. у Москві було підписано угоду про співробітництво між СРСР та Іспанією у області телебачення та радіомовлення. Отримали розвиток і радянсько-іспанські зв'язки по громадській лінії. У серпні 1979 р. розпочала свою роботу асоціація «Іспанія - СРСР», президентом якої став іспанський вчений-біолог Ф. Кордон Бонет.

Швидкого розвитку набули торгівельні відносини. Якщо у 1977 р. товарообіг між країнами дорівнював 228,5 млн. руб., то у 1979 р. він склав 296,5 млн. руб., у 1980 р. - 402,7 млн. руб., а у 1981 р. досяг значної суми у 649,4 млн. руб. Для сприяння розвитку торгівельно-економічних зв'язків в Іспанії були створені змішані товариства - «Сокімекс», «Мадерас русас» та ін. Важливе значення для розвитку економічних зв'язків між СРСР та Іспанією мала діяльність змішаних товариств: «Совіспан», що займалося обслуговуванням радянських риболовецьких кораблів на Канарських островах, та «Інтрамар», що обслуговувала радянські кораблі у портах Іспанії.

Звісно, задекларовані радянські та іспанські позиції були схожі далеко не у всіх аспектах політики розрядки та роззброєння. Зокрема, Іспанія приєдналася до низки міжнародних угод у сфері роззброєння, проте не підписала угоду про нерозповсюдження ядерної зброї.

Прихід до влади уряду Л. Кальво Сотело у 1981 р. мав своїм наслідком значні зміни у зовнішньополітичній діяльності Іспанії. Лінія щодо форсованого підключення країни до НАТО стала головним напрямком зусиль її правлячих кіл. Ще одним аргументом на користь вступу до НАТО була позиція, що це надасть новий імпульс переговорам щодо вступу Іспанії до СЕС. До осені 1981 р. плани щодо вступу Іспанії у НАТО були переведені у практичну площину і іспанський уряд почав вживати конкретних заходів щодо їх реалізації. У зв'язку з цим 7 вересня 1981 р. через посольство СРСР в Мадриді Міністерству закордонних справ Іспанії була передана Пам'ятна записка, у якій вказувалося, що «право вирішувати, бути чи не бути Іспанії учасницею того чи іншого союзу, у кінцевому рахунку належить самим іспанцям», але Радянський Союз вважав своїм обов'язком висловити свою позицію з цього приводу. У цій записці відмічалося, що створення Північноатлантичного Союзу започаткувало заснування військово-політичних угруповань, які протистоять одна одній у Європі. Радянський Союз та інші країни Варшавського договору, вказувалося у документі, робили все можливе, щоб забезпечити розпуск цих угруповань, або як перший крок, розпуск їх військових організацій, що стало би важливим кроком у напрямку оздоровлення обстановки у Європі та у всьому світі. Вступ Іспанії до НАТО був би кроком у протилежному напрямку. У записці аналізувалася проблема вступу Іспанії до НАТО і з точки зору радянсько-іспанських відносин. В ній відмічалося, що «включення Іспанії до альянсу, спрямованого проти СРСР та його союзників, не могло би не відобразитися на міждержавних відносинах. Неможна не враховувати хоча б такий момент як блокова дисципліна, яка, як показує повсякденна практика HATО, накладає негативний відбиток на позиції учасників цієї організації з багатьох міжнародних проблем, на міждержавні відносини у Європі у цілому, а також на двосторонні відносини держав».

Ця пам'ятна записка була сприйнята у Мадриді неоднозначно. У пресі з'явилися повідомлення про те, що СРСР втручається у внутрішні справи Іспанії. Разом з тим Радянський Союз неодноразово заявляв, що поважав і поважає суверенітет Іспанії, але він не може не звертати увагу на дії або плани, які можуть призвести до зростання міжнародної напруги або нанести серйозний удар справі безпеки у Європі.

Tаким чином, ключовим питанням у відносинах Іспанії та Радянського Союзу у кінці 1970-х - на початку 1980-х рр. залишалося питання інтеграції іспанської держави до НАТО.

Після приходу до влади кабінету JI. Кальво Сотело (1981-1982 pp.) та форсування підключення Іспанії до Північноатлантичного пакту у політичних і торгівельних відносинах Іспанії та СРСР й іншими соціалістичними державами наступив період «охолодження». Але, незважаючи на певні зміни у міжнародній обстановці, позиції Іспанії та СРСР у багатьох питаннях, особливо щодо проблеми безпеки та співробітництва у Європі, співпадали, стали налагоджуватися торгівельно-економічне партнерство, науково-технічні зв'язки, культурний обмін. Це дозволяє зробити висновок, що за досить короткий період двосторонні відносини вийшли на позитивний рівень. Необхідно сказати, що ідея вступу Іспанії до НАТО не знайшла широкої підтримки серед населення, і тому у жовтні 1982 р. на парламентських виборах перемогли соціалісти, які після перемоги сформували уряд ІСРП.

Прийшовши до влади, ІСРП з обережністю поставилася до змін у зовнішньополітичному курсі країни. Задекларовані підчас передвиборчої боротьби антинатовські лозунги «НАТО не допоможе покращити міжнародне становище Іспанії», «НАТО не укріплює іспанську демократію» і так далі не були одразу втілені в життя, що дало підставу говорити про суперечливість позиції ІСРП. Після динамічних суперечок було вирішено створити і винести на загальний розсуд програму, яка буде містити чіткі та зрозумілі зовнішньополітичні орієнтири. 23 жовтня 1984 р. у своєму виступі на дебатах у Конгресі депутатів про становище країни глава уряду Ф. Гонсалес сформулював 10 пунктів («декалог») національної стратегії у питаннях оборони та безпеки. Зокрема, передбачалося, що Іспанія не буде виходити з Організації Північноатлантичного договору, але країна не потребує приєднання до інтегрованої військової структури НАТО; американська військова присутність на іспанській території повинна бути скорочена; буде збережений без'ядерний статус Іспанії; стратегічним завданням уряду Іспанії є курс на участь у Західноєвропейському союзі та ін. Ця програма Ф. Гонсалеса визначила лінію поведінки уряду іспанських соціалістів у міжнародних справах.

У березні 1986 р. в Іспанії був проведений всенародний референдум щодо визначення думки населення про можливий характер взаємовідносин Іспанії та HATО. Попри анти атлантичні настрої минулих років, 52,2% учасників референдуму висловились за продовження членства Іспанії у Північноатлантичному Союзі (проти проголосували 39,8% учасників референдуму).

Згода на продовження членства в НАТО була досягнута через вмілу постановку питання, розроблену соціалістами: Іспанії пропонувалося прийняти фактично такий самий статус в НАТО, який мала Франція, але з доповненням позиції про без'ядерний статус іспанської держави.

Після утвердження на референдумі 1986 р. моделі участі Іспанії в HATO почався процес інтеграції Мадрида у Західноєвропейський Союз.

14 листопада 1988 р. у Лондоні був підписаний Протокол про вступ Іспанії та Португалії у ЗЕС. Таким чином Мадрид у період 1980-х - на початку 1990-х рр. досяг якісного прориву у своїй зовнішній та оборонній політиці, вийшовши на нові для себе геополітичні рубежі. Зростаючий економічний потенціал Іспанії та великі успіхи у демократизації суспільства дозволяли їй брати активну участь у вирішенні міжнародних питань та провадити курс на підвищення своєї ролі у Європі та світі. Проте принципове значення у Мадриді в контексті міжнародної політики надавалось і партнерству з СРСР.

У 1980-х був налагоджений регулярний політичний діалог між країнами на найвищому та високому рівнях. Велике значення, зокрема, мав офіційний візит до Радянського Союзу міністра закордонних справ Іспанії Ф. Морана у середині 1983 p., який відбувся на фоні зростаючого загострення міжнародного ситуації. Під час цього візиту були підписані програма культурного та наукового співробітництва між СРСР та Іспанією на 1984-1985 pp. і угода про морське пароплавство. На своїй заключній прес-конференції Ф. Моран відмітив, що Іспанія та СРСР, незважаючи на розбіжності у суспільному ладі, можуть багато зробити разом для забезпечення безпеки і збереження миру у всьому світі.

Проте найважливішою подією цього етапу радянсько-іспанських відносин став офіційний візит до Радянського Союзу глави іспанської держави короля Хуана Карлоса І. В ході цього візиту, який відбувся з 10 по 16 травня 1984 р., Хуан Карлос І зустрівся з генеральним секретарем ЦК КПСС К.У.Черненко, обмінялися думками міністри закордонних справ СРСР та Іспанії. Політбюро ЦК КПСС відмітило, що візит до Радянського Союзу глави іспанської держави сприятиме кращому взаєморозумінню та подальшому розвитку відносин між двома країнами в інтересах миру, розрядки та послаблення міжнародної напруги.

У період «перебудови» Іспанія взяла курс на підтримку процесів відновлення ринкової економіки у країнах Східної Європи та СРСР. Іспанський уряд задекларував Іспанію як країну, яка відкриє «новій східноєвропейській демократії» шлях у Західну Європу, буде наставником у її адаптації до нового соціального і політичного ладу. Ці прагнення стали одним з принципових моментів зовнішньополітичної концепції Іспанії.

Розпад СРСР змінив розклад на політичній карті світу. Іспанія підтримала процес змін, який почався у 1990-ті pp. Іспанське керівництво виступало за стабілізацію ситуації у цьому регіоні, пошук шляхів мирного врегулювання конфліктних ситуацій та налагодження економічних зв'язків з цим регіоном. При цьому воно виходило з того, що демократичне оновлення повинно привести до створення більш міцної та надійної системи безпеки і співробітництва на європейському континентів.

Так, у грудні 1991 р. Іспанія разом з іншими країнами-членами CC офіційно визнала Російську Федерацію. Іспанські політики виходили з того, що налагодження з оновленою Росією якісно нових політичних та економічних зв'язків допоможе створити міцнішу та надійнішу європейську систему безпеки. Голова уряду Ф. Гонсалес відвідав з візитами Москву у 1991 та 1995 pp. У листопаді 1994 р. відбувся візит до Росії міністра закордонних справ Іспанії X. Солани. 11-13 травня 1994 р. президент Б. М. Єльцин відвідав Мадрид, в ході візиту були підписані Договір про дружбу і співробітництво та інші документи. Важливою подією для співробітництва двох країн став візит короля Іспанії Хуана Карлоса І до РФ у травні 1997 p., а у червні 2000 р. Мадрид відвідав президент РФ В.В. Путін. З 2004 р. з приходом до влади уряду соціаліста Х.Л. Сапатеро відбулося значне пожвавлення стосунків між Іспанією та Росією. Після терористичних атак в Іспанії та інших європейських країнах, основною темою порядку денного двосторонніх відносин стала боротьба з тероризмом, однак невдовзі співпраця поширилася і на інші сфери, такі як торгівля, інвестиції, енергетика, туризм і культура. У 2009 р. підчас візиту російського президента Д. Медведева до Мадриду, країни підписали декларацію про стратегічне партнерство, засноване на «глибокі почуття дружби та історичні відносини між обома країнами» та низку інших угод, у тому числі меморандум про енергетичну співпрацю. Обидві країни мають взаємний інтерес у енергетичному секторі: Іспанія зацікавлена в інвестуванні у видобуток та розбудову інфраструктури в Росії, тоді як Росія демонструє зростаючий інтерес у придбанні пакету акцій іспанської THK «Репсоль». У рамках стратегічного партнерства Мадрид та Москва інституційно закріпили практику проведення регулярних двосторонніх зустрічей на найвищому рівні у форматі щорічних самітів та що піврічних консультацій на рівні міністрів закордонних справ. Хоча економічна взаємозалежність Росії та Іспанії не настільки значна, як у випадку інших країн ЄС, обсяг двосторонньої торгівлі значно зріс.

Розвивалися відносини і з іншими країнами пострадянського простору. Іспанія встановила дипломатичні відносини з усіма державами-членами СНД (з Україною та Казахстаном - на рівні посольств).

З Україною в Іспанії встановилися одні з динамічніших відносин в регіоні. Іспанія задекларувала повну підтримку європейських інтеграційних прагнень Української держави. У 1996 р. Мадрид відвідав президент Л.Д. Кучма. Між країнами було створено достатньо розгалужену договірно-правову базу, регулярно відбуваються консультації між зовнішньополітичними відомствами двох країн. З кожним роком збільшуються контакти в економічній, культурній, освітній сферах. Особливістю двосторонніх відносин є присутність в Іспанії значної кількості українських трудових мігрантів. Проте необхідно відмітити, що у відносинах з Україною Іспанія завжди враховує т. зв. «російський фактор», що певним чином пригальмовує розвиток міждержавних відносин.

У 1997 р. прем'єр-міністр Іспанії Х.М. Аснар відвідав Казахстан, в ході візиту були підписані Угода про культурне співробітництво і меморандум про надання кредиту на 50 млн. дол. У 1998 р. в Алма-Аті з коротким візитом побував король Хуан Карлос І. Відбулося декілька візитів до Іспанії президента Н. Назарбаева (у 2000, 2006 та 2008 pp.). Інтереси сторін полягають у активізації торгово-економічного та інвестиційного співробітництва, зокрема у нафтогазовій галузі.

Збільшилася іспанська присутність у Молдавії. Налагодилися контакти з Узбекистаном (у 1999 р. Узбекистан відвідала іспанська делегація, у 2003 р. до Мадриду завітав президент Л.A. Карімов), Вірменією (під час головування в ОБСЄ у 2007 р. іспанський міністр закордонних справ М.А. Моратінес відвідав Єреван). Іспанська сторона з обережністю спостерігала за внутрішньополітичним становищем у Білорусі, при цьому Іспанія намагалася не відмежовуватися у загальних оцінках від загальної лінії ЄС, хоча і не прагнула загострювати дане питання. Перший візит іспанського міністра закордонних справ до Білорусі відбувся у травні 2009 р. в рамках головування країни у Раді Європи.

Відносини з республіками Прибалтики характеризувалися стабільною динамікою розвитку. радянський іспанський інтеграція

З 1990-х встановився і підтримувався активний політичний діалог, послідовно посилювалася роль економічної дипломатії.

Об'єктивною основою зміцнення багатопланового співробітництва став вступ Латвії, Литви та Естонії до НАТО та ЄС.

Непросто складаються відносини Іспанії з країнами Південного Кавказу. Перші іспанські візити на рівні міністра закордонних справ до країн регіону відбулися лише під час головування Іспанії в ОБСЄ у 2007 р. Після серпневих подій 2008 р. у Грузії Іспанія виділила 500 тис. євро гуманітарної допомоги грузинському народу. Планувалося відкрити іспанське посольство у Баку, проте досі ці плани не реалізовані.

Tаким чином, розвиток відносин між Іспанією та СРСР у період з 1977 до 1991 рр. характеризувався позитивною динамікою. Попри певні розбіжності у зовнішньополітичних орієнтирах, вміла побудова міждержавних стосунків допомогла налагодити контакти у різноманітних сферах, в тому числі економічній, культурній та науковій. Заданий під час радянської епохи імпульс двосторонніх стосунків позитивно відобразився на становленні відносин Іспанії з країнами пострадянського простору. Проте, розвиваючи відносини з Російською Федерацією, Іспанія демонструє досить стриманий інтерес до інших країн регіону. Такий підхід притаманний середній державі з обмеженим потенціалом, а не впливовому актору міжнародної політики, якою намагається бути Іспанія на початку XXI ст.

Список використаних джерел

1. Авилова А.В. Экономика Испании / А.В. Авилова, Я.С. Веденяпин. - М.: Наука, 1978.- 176 с.

2. Аникеева Н.Е. Испания в современном мире: 1976 - 2004 гг. / Н.Е. Аникеева. - М.: Национальное обозрение, 2007. - 280 с.

3. Грозная Е.А. Политика Советского Союза в отношении Испании: дисс. кандидата ист. наук / Е.А. Грозная. - Екатеринбург, 2004. - 286 с.

4. Декларация о стратегическом партнерстве между Российской Федерацией и Королевством Испанией [Электронный ресурс] // Официальный сайт Президента России.

5. Дубинин Ю.В. Амбахадор: записки посла в Испании / Ю.В. Дубинин. - М.: РОССПЭН, 1999. - 360 с.

6. Евстигнеев В.П. Испания: основные направления внешней политики / В.П. Евстигнеев. - М.: Международные отношения, 1982. - 54 с.

7. Копійка В.В. Проблеми вступу Іспанії та Португалії до європейських співтовариств / В.В. Копійка // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2002. - Вип. 22 (Частина II).-С. 182-191.

8. Лікаренко І.П. Соціально-політичні передумови вступу Іспанії до міжнародних організацій / І.П. Лікаренко // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: матеріали другої всеукраїнської наукової конференції, 13-14 листопада 1997. - К: 1997. - С. 256-259.

9. ЛУКОЙЛ хочет купить акции испанской компании Repsol [Электронный ресурс] //ВВС. Русская служба.

10. Покровська I.C. Іспанський досвід наближення до НАТО /1.С. Покровська // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - 1998. - Вип. 10. - С. 22-26.

11. Современная Испания / Авилова А.В., Акимов B.C., Баранова Т.Н. и др.; отв. ред. Загаадин В.В. - М.: Полиздат, 1983. - 383 с.

12. Сообщение о советско-испанских переговорах (1 червня 1983 р.) // Внешняя политика Советского Союза и международные отношения. 1983 г.: Сб. документов / Составитель проф. И.А. Кирилини Н.Ф. Потапова. - М.: Международные отношения, 1984. - С. 92-93.

13. Сообщение о встрече председателя президиума Верховного Совета СССР с Королем Испании (11 мая 1984 г.) // Внешняя политика Советского Союза и международные отношения. 1984 г.: Сб. документов / Составитель проф. И.А. Кирилин и Н.Ф. Потапова. - М.: Международные отношения, 1985. - С. 57-58.

14. Черкасова Е.Г. Россия и Испания: переход к демократии и национальные интересы / Е.Г. Черкасова // Мировая экономика и международные отношения. - 1990. - №11. - С. 110-112.

15. Черкасова Е.Г. Испания - Россия: начало новых взаимоотношений / Е.Г. Черкасова // Мировая экономика и международные отношения. - 1992.

16. Balfour, S. Espaua у las grandes potencies en el siglo XX / S. Balfour, P. Preston. - Madrid : Critica, 2002. - 266 p.

17. Brown, A. The Gorbachev's factor / A. Brown. - Oxford; New York: Oxford University Press, 1996. - 406 p.

18. El Rey ofrece ima cena al presidente de Kazaj stan, pais rico en gas у crndo [Recurso electronico] //ABC. -2008.-29 dejulio.

19. Pereira, J.C. La politica exterior de Espana (1800-2003) / [R.,Calduch Cervera, G. Castanez, S. Marcu у otros], - Barcelona: Ariel S.A., 2003. - 609 p.

20. Relaciones bilaterales entre Georgia у Espana [Recurso electronico] // Sitio web oficial de Embajada de Georgia enEspana.

21. Serer Calvo, R. Espana ante la libertad, la democracia у el progreso / R. Serer Calvo. - Madrid: Guadiana de publicaciones, 1968. - 338 p.

22. Sclmeidman, J. Lee Eastern Europe and the Soviet Union / J. Lee Sclmeidman // Spain in the Twentietli - century world: Essays on Spanish Diplomacy, 1898-1978. - Westport: Greenwood press, 1980. - P.155-180.

Размещено на Allbest.ru