Геополітична структура Чорноморського регіону та геополітичні інтереси акторів і гравців

Размещено на http://www.allbest.ru

Геополітична структура Чорноморського регіону та геополітичні інтереси акторів і гравців

Степанова Г.В

Сучасна геополітична структура у Чорноморському регіоні обумовлена посиленням військово політичної присутності НАТО та США, а також енергетичною політикою [1]. Також можна говорити про те, що Чорноморський регіон на сьогодні на світовій геополітичній мапі є одним з найважливіших місць завдяки величезним природнім ресурсам та головним транспортним коридорам, контроль над яким визначить дійсний контроль над Євразією. Роль лідера у регіоні надає суттєві економічні переваги, перш за все переважання на транспортних комунікаціях та в сфері транзиту енергоносіїв [2].

Довгий час регіон був ареною взаємодій та вторгнень різних культур та цивілізацій та полем зіткнень існуючих геополітичних формацій. Через довготривалу домінацію нерегіональних сил, консолідоване ядро системи інтересів країн Чорноморського регіону не було створене. Країни регіону не стали узгодженою геополітичною силою та шукають зовнішнього захисту чи маневрують між існуючими силами, що змагаються за домінування, використовуючи природні та людські ресурси регіону у власних інтересах [3].

У цьому контексті важливо визначити центри тяжіння акторів геополітики Чорноморського регіону та їхні інтереси, оскільки від цього залежить майбутній розвиток не тільки самого Чорноморського регіону, але й світу в цілому. Дана робота не претендує на вичерпну та завершену побудову системи Чорноморського регіону, а має на меті зазначити основні моменти сучасного стану та його майбутнього розвитку. Також, завдяки схематичному зображенню, показати згуртування країн, що дозволить більш чітко уявити можливості здобуття регіональної переваги для геополітичних акторів регіону.

Існує досить велика кількість робіт щодо проблематики Чорноморського регіону, де зазначаються гравці регіону [2;4-7]. Досить цікаву класифікацію акторів Чорноморського регіону розробив Сінан Оган у праці «Чорне море: нова арена глобального суперництва» [8]. Такої ж класифікації притримується і український науковець Гончаренко О [3]. Актори, що намагаються бути активними у Чорному морі, поділяються на групи:

Держави світової сили: США, Європейський Союз, Росія є повноцінними геополітичними суб'єктами і вони визначають інтереси та політику в регіоні незалежно, їхні інтереси у регіоні постійно зростають. Вплив цих держав у регіоні визначається економічними, політичними, географічними, соціальними та культурними аспектами. Необхідно також зазначити, що їхні інтереси взагалі є суперечливими, а іноді і антагоністичними.

Держави регіональної сили: Туреччина, Україна, Румунія та інші країни регіону цим акторам важко проводити самостійну політику, незалежну від глобальних акторів, через економічні, політичні та інші обмеження, тому вони мусять координувати свої дії з ними, відіграючи роль геополітичних об'єктів.

Міжнародні організації: НАТО, ЄС, ОБСЄ, ГУАМ, ОЧЕС та інші їхні інтереси та дії мають прямий вплив на силовий розподіл та регіональні процеси [1;2].

Необхідно зауважити, що виокремлення останньої категорії гравців суперечити основному положенню класичної геополітики, а саме, у геополітичній теорії активним суб'єктом є держава. Такий підхід є досить логічним у даному випадку, оскільки зазначені організації утворені шляхом входження країн до них з метою забезпечення власних інтересів у сферах та на засадах, за яким утворено організацію шляхом співробітництва у ній. Відповідно до інтересів держав членів організації формується її політика та відбувається розвиток. Міжнародна організація слугує своєрідною формою реалізації інтересів держав членів. Виокремлення Європейського Союзу становить виключення через міркування, що це утворення здебільшого має федеративне походження, особливо це буде проявлятись після прийняття Конституції ЄС.

Можна говорити, що запропонована класифікація Оганом С. та Гончаренко О., є найбільш вдалою, але потребує певного уточнення у рамках даного дослідження. Власна класифікація для подальшого аналізу представлена на рисунку 1.

Обґрунтування і побудова буде базуватись на наступних положеннях:

геополітична структура світу являє собою просторове співвідношення силових полів різного характеру (військових, економічних, політичних, цивілізаційних, екологічних, тощо). В якості генераторів цих полів виступають держави, в якості механізму їх взаємодії розуміються їх геополітичні інтереси [9,18];

геополітична структура світу є динамічною та тісно пов'язана із змінами у просторовому співвідношенні зазначених полів [10];

Чорноморський регіон є окремою цілісною системою, у якій присутні елементи країни (чорноморський регіон формують наступні елементи Україна, Молдова, Румунія, Болгарія, Туреччина, Вірменія, Азербайджан, Грузія та Росія) [11];

регіон не є повністю автономною системою, оскільки такими системами можуть були лише ізольовані системи [12];

Рисунок 1 Групи акторів та гравців Чорноморської геополітики

регіон є підсистемою геополітичної системи/систем більш високого порядку;

регіон розташовується на перетині трьох величезних геополітичних масивів Євроатлантичного, Євразійського та Ісламського, створює унікальний цивілізаційний простір [13].

До Євроатлантичного масиву відносяться країни Європи та США, об'єднані стратегічною метою, розвитком торгового устрою, ліберальною ідеологією, спільними культурно історичними зв'язками, католицькою та протестантською релігією Масив є геополітичним утворення, представляє талласократичне утворення. У військовій взаємодії країни поєднані єдиним блоком НАТО, в економічній спільними договорами про тарифи та перевезення, єдиною системою кредитування, великою кількістю міжурядових організаційних структур, конвенцій та угод. Головну роль грають США, ведучу роль у ЄС франко німецьке ядро, яке повне внутрішніх протиріч (зони геополітичних інтересів Франції та Німеччини повністю не співпадають).

Євразійський масив представляє собою ідеальну теллурократичну імперію, засновану на ідеологічному принципі існування суспільства. Територія масиву характеризується недобудованим санітарним кордоном, який її опоясує. Євразійський масив зазначений в геополітичній теорії як Хартленд, співпадає з територією Росії, Казахстану, частини слов'янських держав (Україна, Білорусь) Основна зона інтересів лідера регіону Росії колишні союзні республіки.

Арабо ісламський масив складне геополітичне утворення, представляє більшою частиною теллурократичне утворення. Є неоднорідним полем з багато чисельними рівносильними гравцями, чиї зони інтересів не співпадають, що призводить до постійного напруження та ескалації конфліктів. Багаточисельні етнічні та релігійні протистояння перешкоджають об'єднанню у єдине геополітичне поле, чим користуються інші цивілізаційні утворення, які постійно здійснюють експансію на регіон.

Статус Туреччини до кінця ще не визначено. Геополітично ця держава відноситься до Європи, як в якійсь мірі і за культурним потенціалом (внаслідок перетворень Ататюрка), але з іншого боку це ісламська держава, менталітет населення якої близький до арабо ісламської держави [14].

Геополітична структура Чорноморського регіону у сучасному світі, його місця представлена на рисунку 2, де ЕС, США як найбільш виразний представник НАТО та Росія є полюсами тяжіння, Україна, Туреччина, Румунія регіональними гравцями Чорноморської геополітики, напрямлені стрілки визначають напрям тяжіння, більш товста більш сильне тяжіння.

Рисунок 2 Геополітична структура Чорноморського регіону

Нажаль, рамки роботи на дозволяють вичерпно прокоментувати позиції гравців та акторів Чорноморської геополітики, тому зазначено основні моменти.

Сполучені Штати Америки. Згідно Стратегії Національної Безпеки США 2002 року Чорноморський та Каспійський регіони вважаються важливими не тільки через запаси нафти, але й через шляхи, що ведуть на ринки Індії та Південно Східної Азії. Значення Чорноморського регіону для США можна звести до наступних положень:

через узбережжя Чорного моря США можуть контролювати «ахіллесову п'яту» Росії Північний Кавказ та здійснювати різноманітні провокації;

присутність США у регіоні може зміцнити впевненість та сміливість України, Грузії, Молдови, у результаті чого ще сильніше будуть протистояти Росії;

Чорне море важливий відрізок шляху Кавказ Каспій Центральна Азія ринки Заходу, тому місцезнаходження Чорного моря у центрі енергетичних коридорів Схід Захід, Південь Північ, та те, що регіон розглядається як альтернатива запасів нафти та газу запасам Ближнього Сходу, підштовхнуло до налагодження США до хороших відносин з регіоном;

Чорноморський регіон розглядається Іраном як канал експорту нафти та газу, тому активне втручання США у справи регіону дозволить США маніпулювати енергетичною політикою Ірану, та географічна близькість може зробити Іран більш легкою ціллю ;

стратегічне розташування Чорного моря може дозволити мобілізувати військові кораблі та бази в регіоні та біля нього, що можне використовуватись для проведення військово розвідувальних операцій проти Росії [2;3];

прагнення переспрямувати енергетичні потоки в регіоні з Чорного моря у Середземне. З цією метою США активно просували реалізацію проекту Баку Тбілісі Джейхан, а також підтримують проект Самсун Джейхан, які дозволяють США отримати незалежний від Росії доступ до Каспійської нафти;

стратегічне значення для США має збереження самостійності Грузії і недопущення потрапляння цієї країни під геополітичний контроль Росії.

ЄС. Румунія. Болгарія. Греція.

Європейський Союз. Із входженням Румунії та Болгарії у 2007 році та потенційним членством Туреччини, ЄС може стати у активним гравцем Чорноморського регіону. Виходячи з такої ситуації, ЄС застосовує «Політику добросусідства». Чорне море знаходиться на перехресті енергетичних шляхів, що особливо важливо для ЄС, який забезпечує свої енергетичні потреби за рахунок зовнішніх акторів. Безпека та стабільність також важливі для ЄС у регіоні.

Безпосередній вихід Болгарії та Румунії до Чорного моря надає цим країнам-членам ЄС особливого статусу «воріт», через які мають надходити енергоресурси, транзит яких здійснюється через Чорне море. Особливе значення мають чорноморські порти Бургас і Варна (Болгарія), Констанца (Румунія). Перетворення на основний імпортно розподільчий центр енергоносіїв ЄС у ЧР не тільки дозволяє цим країнам вирішити проблеми власної енергетичної безпеки, але й підвищує їхній геополітичний статус і значення в ЄС [15].

Головними сферами інтересів ЄС в регіоні є ті напрями, що були зазначені в документі «The Black Sea Synergy a new regional cooperation initiative». Важливими структурно формуючими аспектами сучасної європейської стратегії відносно Великого Чорноморського регіону, на які розраховують більшість країн басейну Чорного моря та які можуть позитивно вплинути на динаміку регіонального співробітництва, є наступними:

посилення співробітництва з існуючими регіональними організаціями з метою реалізації спільних проектів та поглиблення регіональної єдності (ОЧЕС, ОДЕР-ГУАМ, СДВ) та активна співпраця з регіональними інститутами (DABLAS, Black Sea and Danube Commissions, Black Sea Strategic Action Plan) з питань захисту навколишнього середовища;

залучання ЄС до реалізації пріоритетних чорноморських програм за допомогою фінансової підтримки ЄБРР, Європейського інвестиційного банку та приватних фондів. Серед актуальних проектів слід назвати розвиток транспортної, енергетичної та телекомунікаційної інфраструктури (TACIS, TRACECA, INOGATE, BlackSea PETra, Baku Process);

розвиток транскордонного співробітництва, особливо в межах створеного єврорегіону «Чорне море». Наступними напрямами посилення регіонального співробітництва на тлі євроінтеграційних процесів є: розвиток та посилення демократичних інститутів і верховенство закону в країнах регіону; просування довгострокової стабільності та вирішення, у першу чергу, «заморожених» конфліктів завдяки механізму регіонального співробітництва, яке стане підвалинами для зміцнення взаємної довіри та подолання існуючих перешкод на шляху до остаточного миру; боротьба з організованою злочинністю, корупцією і тероризмом, торгівлею людьми та розповсюдження зброї, у тому числі питання міграції та прикордонного контролю. Ще одним важливим напрямом є забезпечення в цих умовах стабільного постачання енергоресурсів для Європи, що Болгарія та Румунія декларують серед головних для просування Чорноморського регіону ближче до Європи.

Румунія. Основними інтересами Румунії в регіоні є: закріплення за собою статусу регіонального лідера; активна участь в економічних проектах, які направлені на розвиток демократії, безпеки і стабільності в регіоні; підтримка та розвиток ініціатив щодо розвитку транспортної, енергетичної та комунікаційної інфраструктури; підвищення екологічної безпеки, розвитку торгівлі, туризму, науки і технології; поглиблення регіонального співробітництва в рамках ОЧЕС, ГУАМ, Чорноморського форуму, Blackseafor; розвиток тісніших відносин між ЄС і регіональними структурами.

З метою реалізації власних інтересів Румунія робить активні кроки. У сфері безпеки в 2004 р. Румунія оголосила про створення the Black Sea Border Security Initiative в Бухаресті, до якої приєдналися інші держави. Також робиться акцент на посиленні відносин з Республікою Молдова для залучення до процесу врегулювання Придністровського конфлікту, а також демократичної консолідації та дотримання прав людини. Велике значення в румунській зовнішній політиці надається співпраці з країнами Південно-Східної Європи в рамках the South East European Cooperation Process (SECP) й the South East European Cooperation Initiative (SECI) за рахунок Регіонального центру SECI, розташованого в Бухаресті.

У сфері економічного розвитку регіону Румунія ініціювала створення європейської Робочої групи високого рівня і залучення до її роботи Фонду розвитку ОЧЕС для спільної розробки та реалізації регіональних проектів у сфері енергетики, транспорту, комунікацій і захисту навколишнього середовища при підтримці Європейської Комісії та Європейського інвестиційного банку [16].

Болгарія. Болгарія прибережна держава Чорного моря, політика її розвивається у наступних сферах: економічному та торговому вимірах, політичної та економічної безпеки, екологічної та людської перспективи. П'ять з десяти міжнародних транспортних коридорів проходять через країну, а чотири з них мають регіональне значення для Чорноморського регіону [17].

Болгарія визначає, що має зосередити зусилля у найближчі роки за наступними напрямками:

конструктивна участь Болгарії у розробках поточних та майбутньої східної стратегії Європейського Союзу;

можливості активації відносин, використовуючи рамки Європейської політики сусідства, яка в деяких моментах набуває базисний характер розвитку деяких сегментів відносин з Росією, які з одного боку до сьогодення не були традиційними, але мають серйозний потенціал;

нові аспекти набувають економічне співробітництво та взаємодію між Болгарією та Росією у зв'язку із членством Росії у Всесвітній організації торгівлі, що дає можливість розвивати деякі ініціативи, пов'язані із специфічними правилами регіональних торгових угод у контексті двосторонніх економічних та торгових зв'язків [16].

Греція. Не дивлячись на те, що Греція не є прибережною державою Чорного моря, існує її морська ідентичність та зв'язки з народами Чорноморського регіону. Історія підкреслює давні інтереси Греції у регіоні. Чорноморський регіон є регіоном, де національні інтереси та політика Греції поєднується з такими з ЄС у високій степені. Європейський елемент є домінуючим у чорноморській політиці Греції.

Греція визнає дві найбільш важливі країни у своїх чорноморській політиці Росія та Туреччина. Туреччина сприймається як головна загроза безпеки через її вимоги на Егейському морі та проблеми Кіпру. У зв'язку з цим Греція прийняла превентивну політику, перетворюючись у головного захисника проєвропейської орієнтації Туреччини. У значній мірі дві країни співробітничають за допомогою економічного перетворення їх чорноморських сусідів. Греція зацікавлена у відносинах з Росією, які були історично близькими, заснованими на стратегічному співробітництві щодо глобальних проблем. Греція переслідувала політику підтримки політичного діалогу та стратегічної співпраці ЄС перш за все у сфері енергії.

Двосторонні відносини Греції з країнами Чорноморського регіону (Молдовою, Грузією, Вірменією, Азербайджаном та Україною) розвиваються у рамках структури Європейської політики сусідства [17].

Зацікавленість Греції у Чорноморському регіоні можна зазначити наступними причинами:

забезпечує Греції можливість розширити простір європеїзації більше ніж її безпосередні сусіди (Балкани на півночі та Туреччина на півдні);

фокусування у межах ОЧЕС просуванні співробітництва в енергетичній, торговій, транспортній сфері та охорони довкілля, так само як і в верховенстві закону, міжурядовому діалогу, зняття торгових бар'єрів, туризму, культурі та боротьбі з організованою злочинністю У цих сферах Греція прагне відігравати вирішальну роль;

можливість активніше залучити економічну дипломатію щоб просувати власні інтереси стимулювання міжнародної торгівлі та інвестицій, середовища функціонування ринків регіону та скорочення витрат та ризиків міжкороднних угод;

самостійно від інших партнерів Чорноморського регіону посилити регіональну кооперацію через власний регіональний процес;

завдяки економічному та політичному співробітництву у широкому Чорноморському регіоні, можна очікувати позитивних тенденцій між двома країнами для вдосконалення відносин Туреччини з ЄС [18].

Росія. Займаючи центральну частину Євразійського континенту, Росія об'єктивно виступає геополітичним «сонячним сплетенням» та грає роль посередника між країнами Європи та Азії. Її одночасна присутність у двох частинах світу впливає на зміст політичних, економічних, культурних та військово стратегічних процесів, які у них відбуваються. Росія майже завжди грала активну роль у світових політичних процесах [19].

Пріоритетною зоною російських інтересів є регіон країн СНД, що випливає з історичного підґрунтя, і полягає у створенні своєрідного «паска безпеки» навколо своїх земель та виходу до теплих морів, розуміючи контроль, перш за все, над Чорним морем та Чорноморськими протоками [20]. Росія не хоче втратити стратегічний регіон, однак її політика втручання у внутрішні справи республік СНД змусила їхніх лідерів шукати іншу орієнтацію [21].

Пріоритетом для Росії є підтримка політичного, економічного та військового домінування в регіоні. Росія бажає контролювати політику в Чорному морі та на Кавказі у відповідності із своїми інтересами та обмежити дії Туреччини, США та ЄС у регіоні [3].

Інтереси Росії у регіоні можна зазначити наступні:

зберегти положення Росії у регіоні як одного з головних акторів. Поява у регіоні сильного лідера Туреччини, та зовнішні актори (США та НАТО), схильні експлуатувати крах СРСР як історичну можливість збільшення їх впливу у регіоні;

придушити ексримізм, сепаратизм та тероризм;

гарантувати безперебійну та безпечну енергію, торгівлю, громадські та військові комунікації у межах Чорного моря та проток;

попередити нові лінії поділу в області та розширенні військових коаліцій, що виключають Росію як активного члена [17].

Разом з тим, реалізуючи власні інтереси в регіоні, Росія не спроможна взяти на себе відповідальність за його долю в цілому. В цілому Росія не зацікавлена в утворенні більш або менш потужних та автономних від її впливу регіональних субстуктур співробітництва та безпеки. Але в той же час її довгострокові інтереси полягають у зміцненні ситуації безпеки та стабільності у регіоні, у знешкодженні загроз, які пов'язані з посиленням місцевих конфліктних ситуацій та криміногенними чинниками [4].

Росія є державою джерелом регіональної нестабільності, оскільки в її регіональній політиці простежуються дві тенденції: намагання повернути Україну, Грузію, Молдову, Азербайджан у сферу власного впливу; використання з політичною метою енергетичної зброї супроти енергетично залежних європейських держав.

Росія не робила конкретних кроків для вирішення «заморожених» конфліктів у регіоні. Більше того, всі її політичні зусилля спрямовувалися на те, щоб зберегти статус-кво, вигідний Москві можливістю зберігати в зонах цих конфліктів свою військову присутність, дестабілізувати політичну ситуацію в державах, на території яких наявні ці конфлікти, та впливати на регіон загалом.

Події, що відбулися в Грузії у серпні 2008 р., є також свідченням того, що Росія спроможна провокувати та використовувати ескалацію «заморожених» конфліктів з метою створення умов для реалізації власних геополітичних та геоекономічних проектів.

Посилення значення Чорномор'я як енерготранспортного регіону Росія намагається використати для локального закріплення своєї монополії. З цією метою РФ активно розвиває інфраструктуру нафтотерміналів, що спрямовані на експорт, на власному чорноморському узбережжі; дбає про «під'єднання» своїх експортних портів до основних джерел каспійської нафти, а також оновлює і збільшує потужності власного танкерного флоту в регіоні, намагається розвивати інфраструктуру транспортування скрапленого газу [15].

Україна. Україна сприймає європейську інтеграцію як ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньота зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до ЄС та створення необхідних передумов для вступу до Європейського Союзу у майбутньому. Євроатлантична інтеграція захист безпекових інтересів України, участь у створенні євроатлантичного простору стабільності та безпеки, поступова інтеграція до НАТО. Реалізація цієї мети має бути досягнуто через використання механізмів співробітництва з НАТО, зокрема Плану дій та щорічних Цільових планів, а також приєднання до Плану дій щодо набуття членства [22]. Але разом з європейської орієнтацією, зберігається відчутний зв'язок з Росією як стратегічним партнером.

Важливими завданнями політики України у регіоні є:

формування альтернативних джерел постачання і транзиту енергоносіїв, реалізація спільних економічних та енергетичних проектів;

вихід на місткі ринки країн Сходу через розбудову зручних та безпечних трансрегіональних транспортних комунікацій;

ліквідація загроз власній безпеці, що мають походження з країн Сходу, особливо в зонах конфліктів (нелегальна міграція, міжнародний криміналітет, наркобізнес тощо) у спосіб створення спільних регіональних механізмів, що їм протидіють [23];

посилення геополітичної ролі України шляхом поглиблення політичної, безпекової та економічної взаємодії в рамках ГУАМ та інших регіональних організацій;

активізація участі України у врегулюванні заморожених конфліктів;

активна участь у програмах ЄС для країн регіону у форматі Європейської політики сусідства;

партнерство у рамках Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), інтенсифікація двостороннього співробітництва з чорноморськими країнами [24].

Молдова. Хоча значна частина населення Молдови (60 70%) підтримує інтеграцію до ЄС, великий відсоток громадян не хоче виходити з СНД (30 35%) [21]. Економічна ситуація у Молдові є дуже складною. Велика заборгованість перед Росією за поставки енергоносіїв. Із вступом Румунії до НАТО спостерігається посилення «євроатлантичної орієнтації» Молдови, але внутрішні політичні та економічні проблеми занадто великі для здійснення радикальних змін, окрім того Росія зберігає достатній вплив на ситуацію у країні [25].

Молдова є однією з ключових ланок у системі евроатлантічеськой безпеки, що вибудовується, в регіоні Чорного Моря. Характерною особливістю є наявність замороженого конфлікту на території Придністров'я. Наявність даного конфлікту генерує розбіжності в області регіональної співпраці. Для Молдови є ще одна проблема в Конституції республіки прописана стаття про нейтралітет. що створює перешкоди для евроатлантічеських інтеграційних процесів. Сьогодні, коли Республіка Молдова вже не є фактичним протекторатом Росії, а узяла курс на реальну незалежність, стаття про нейтралітет зі всіх точок зору застаріла. Російський інтерес до Бессарабії і Придністров'я дуже великий впродовж всієї історії, щоб можна було гарантувати безпеку цієї території поза знаходженням в НАТО [26].

Виходячи з конституційного принципу нейтралітету Молдови, відносини з НАТО закріплені в програмі «Партнерство заради світу» і відображаються на практиці в рамках Плану дій індивідуального партнерства (IPAP) Молдова НАТО. Національна безпека Республіки Молдова не може бути розроблена окремо від європейської безпеки. Проте, зважаючи на той факт, що Європейський союз є стабілізуючим чинником для забезпечення безпеки, Молдова активізує зусилля по активізації процесу європейської інтеграції і членства в Європейському союзі. Оцінка ефективності в реалізації Плану дій Молдова ЄС, переговори про нові рамки співпраці, яка відображає однозначно перспектива приєднання, як і раніше є стратегічною метою Молдови [27].

Важливим для Молдови є економічна складова її Чорноморської політики. Диверсифікація зон доступу молдавського експорту, забезпечення енергетичної безпеки, залучення зовнішніх інвестицій, впровадження стандартів СОТ і інших західних стандартів в молдавську торгівлю, а також розширення зон вільної торгівлі постійно знаходяться у полі зору зовнішньої політики Республіки Молдова [28]. Молдавське економічне процвітання повністю залежить від регіональної та міжнародної торгівлі. Молдова робить акцент на транспортних комунікаціях, зокрема коридорі ІХ.

Туреччина. Після Другої світової війни зовнішньополітичний курс Туреччини був зорієнтований подвійно: політика розвитку індустрії та приєднання до ЄС, а з другого боку у зв'язку зі східною та ісламською орієнтацією Туреччина шукає свою ідентифікацію з Середнім Сходом та Центральною Азією. Туреччина має досить обгрунтовану альтернативу європейському вектору у вигляді своїх південних, ісламських і центральноазійських зацікавлень.

Турецьке керівництво оцінює Чорноморсько Каспійський і Центрально Азійський регіони як єдиний ареал довготривалої геополітичної стратегії, що спирається на доктрину «тюрко ісламського синтезу» і що передбачає поступове зближення, а в перспективі і злиття в єдине політичне, економічне і духовне ціле всіх тюркоязичних і мусульманських народів Центральної Азії, Кавказу, Криму, Поволжя, Уралу, Сибіру і Балканського півострова. Розпад СРСР, різке ослаблення Росії, нездатність України і інших країн СНГ заповнити геополітичний вакуум, що утворився, Туреччина активно використовує протиріччя між ними для вирішення, щонайменше, наступних стратегічних завдань:

максимально швидке і ефективне використання можливостей, що з'явилися, для усестороннього розвитку торгово економічних і науково технічних зв'язків на вигідних для Анкари умовах, і в зв'язку з цим створення в Чорноморсько Каспійській зоні регіональної системи економічного співробітництва (ОЧЕС) і політико-економічного контролю (ПАЧЕС), здатної забезпечити лідерство Туреччини і обмежити вплив інших вірогідних конкурентів (не лише Росії і України, але і Німеччини);

забезпечення максимально можливого політичного, етнокультурного і духовно релігійного впливи на СНД з мусульманським населенням або тюрко мусульманськими общинами на їх території за допомогою створення єдиного тюрко ісламського інформаційного простору, цільових інвестицій в сферу освіти, в будівництво медресе і мечетей;

формування з метою оптимального забезпечення власних економічних та політичних інтересів у Чорноморському регіоні відповідних регіональних систем економічної співпраці з подальшим наданням їм функцій військово політичної структури в рамках «особливих» відносин з НАТО пострадянських причорноморських держав. Перехоплення функцій стратегічного контролю у Росії;

реалізація протурецьких проектів розробки і транзиту вуглеводневої сировини з держав Центральної Азії і Каспію (нафтопровід Баку Тбілісі Джейхан, газопровід Баку Тбілісі Ерзерум і інші варіанти) як геоекономічна передумова стратегії витіснення Росії (і нейтралізації України) з Чорноморсько-каспійській зони стратегічного суперництва [29].

Створення автономної системи економічного співробітництва, з одного боку мало б посилити позиції Туреччини у переговорах з ЄС, а з іншого сприяло б формуванню системи регіональних інтересів, в якій Туреччині належала б не остання роль. Таким чином Туреччина може значною мірою вийти відігравати більш потужну геополітичну роль. Зацікавленість в російському газопостачанні та у каспійській нафті становить значну систему мотивацій Туреччини у налагодженні системи чорноморської кооперації. В цілому у турецькому баченні регіональні субструктури є складовою більш загальної європейської інтеграційної моделі .

Разом з тим певне розчарування Туреччини в євроінтеграційних процесах та бажання набути більшої регіональної ваги стимулює розвиток її тісної співпраці з РФ. Цілком ймовірним є те, що саме ці тісні відносини спричинили неоднозначну позицію Туреччини під час російсько-грузинського конфлікту [15].

Грузія. Грузії важливо заявити про себе як країну з проєвропейськми орієнтаціями. Маючи суперечки з Росією та внутрішній конфлікт в Абхазії Грузія прагне захистити свої національні інтереси шляхом вступу в НАТО та розбудови регіональних систем співробітництва таких як ОЧЕС та ГУАМ [30]. Зовнішньополітичним пріоритетом визначається інтеграція в європейські та євроатлантичні структури [31].

Територія, на якій розташована Грузія, попала під російський протекторат. Отримавши незалежність у 1991 році, Грузія стала об'єктом зіткнення інтересів Росії та країн членів НАТО. Країна є головною транспортною артерією Південного Кавказу. Після запуску проекту Основного експортного трубопроводу Баку Тбілісі Джейхан, Грузія набула ролі виключно важливої в геостратегічному та геоекономічному відношенні території для США та ЄС. Росія виключно не зацікавлена у появі шляхів доставки нафти та газу в обхід її території та для виключення такої ситуації створила на території держави два державних утворення псевдонезалежні Абхазію та Південну Осетію.

Політика національної безпеки грунтується на принципі неподільності простору євроатлантичної безпеки та приналежності Грузії до цього простору. Грузія підтримує інтеграцію країн Чорноморського регіону в НАТО та Європейський Союз, вважаючи, що інтеграція країн Чорноморського регону зміцнить безпеку важливого південного простору НАТО та ЄС. Для Грузії дуже важлива поглиблення співробітництва з країнами чорноморського регіону, вона надає великого значення участі в ініціативах ГУАМ, ОЧЕС та BLACKSEAFOR [32].

Азербайджан. Багата на ресурси країна в центрі історичної Шовкової Дороги, Азербайджан розташований на стратегічному перехресті між Сходом і Заходом. Нафтовий виробник протягом багатьох десятиліть, пострадянський Азербайджан з'явився як ключова країна транзиту для Каспійської нафти призначеної для європейських ринків. Проте, брак вирішення Нагірно Карабаського конфлікту залишається найсерйознішою загрозою внутрішній стабільності і національній безпеці Азербайджану. Територіальна суперечка змушує Європу розглядати конфліктуючі сторони як джерело нестабільності та потенційної небезпеки.

Азербайджан є мусульманською країною з найбільшим населенням на всьому Південному Кавказі, він має тісні контакти з ісламським світом, але в той же час знаходиться під впливом сусідніх християнських націй, що орієнтуються на західну культуру. Таке вигідне положення поєднання Заходу та Сходу дозволяв Азербайджану синтезувати цінності двох культур.

Не дивлячись на велику кількість проблем, Азербайджан має велике значення для Чорноморського регіону завдяки трьом головним факторам: енергетичним ресурсам, нагірно карабаському конфлікту, інтеграції країни в європейське економічне суспільство.

Одним з головних пріоритетів зовнішньої політики Азербайджану є співробітництво з ЄС, де для Азербайджану надіється широкий спектр можливостей прогресивної інтеграції у межах європейського ринку. Азербайджан, як і Грузія, заявила про намір вступити до НАТО [25]. Азербайджан підтримує дружні відносини з Росією, Туреччиною, Іраном, США та ЄС, урівноважуючи свою позицію та отримуючи здатність гарантувати національну безпеку та добрі економічні перспективи.

Вірменія. Вірменія залишається, по суті, єдиним стратегічним партнером Росії на Південному Кавказі, членом Організації Договору колективної безпеки (ОДКБ) [33]. Вірменія надає особливого значення Чорноморському регіону як «вікну у світ». Це важливо для Вірменії, оскільки її кордони з двома державами Чорноморського регіону Азербайджаном та Туреччиною залишаються закритими через ряд політичних причин. Останній конфлікт між Росією та Грузією погіршив ситуацію в регіоні, операції по закриттю кордонів у регіоні на державному рівні можуть призвести до повної транспортної ізоляції Вірменії.

Вірменія в рамках співробітництва у Чорноморському регіоні зацікавлена у своїй участі у проектах, що стосуються розвитку спільного ринку енергоносіїв, транспортної інфраструктури, прикордонного співробітництва, співробітництва у сфері розвитку конкуренції. Вірменію цікавить програма «чорноморська інвестиційна ініціатива», мета якої формувати сприятливу бізнес атмосферу у країнах Чорноморського регіону та зробити регіон більш привабливим для іноземних інвестицій [34].

Серпнева «П'ятиденна війна» в Південній Осетії радикально змінила геополітичний ландшафт Великого Кавказу. На перший погляд ці зміни безпосередньо не торкнулися російсько-вірменських двосторонніх стосунків. Динаміка двосторонніх стосунків сьогодні вражає. У Вірменії діє більше 1000 російських підприємств. З Вірменією співробітничають більше 70 російських областей і республік, а товарообіг лише за останні місяці виріс майже на 20%.

Але Москва розчарована трьома позиціями Єревану як в ході безпосередній військовій кампанії в Південній Осетії. По-перше, керівництво Вірменії утрималося від однозначної підтримки Росії: Вірменія не критикувала Росію і не солідаризувалася із Заходом. По друге, Єреван не почав розривати свої відносини з Тбілісі. Вірменія виразила підтримку територіальної цілісності Грузії, її єдності, мирного врегулювання конфліктів. По-третє, Єреван (як, втім, і інші союзники Росії по ОДКБ) обмежився підтримкою Росії в мотивації її дій в Південній Осетії, але відмовився від формально правового визнання незалежності двох колишніх грузинських автономій. Дуже неоднозначно відносяться у Вірменії і до інтенсифікації російсько-азербайджанських стосунків. Москва активно підтримувала владу, що діяла, в ході президентських виборів (зігравши свою певну роль в міжнародній легітимації режиму Ільхама Алієва) [35].

Для Вірменії найбільш значимою є наявність Карабаського конфлікту та відсутність між конфліктуючими сторонами взаємоузгоджених політико правових основ для його врегулювання. Разом з тим існують загрози транснаціональної організованої злочинності. З метою забезпечення безпечного та стабільного розвитку Вірменії вона вбачає у членстві у міжнародних організаціях та участь у їх програмах. Такими є ООН, ОДКБ, НАТО, ЄС, СОТ, ОЧЕС та інші [36].

Враховуючи стратегічні цілі Вірменії по інтеграції у європейський економічний та політичний простір, розвиток відносин з атлантичними партнерами, для неї програми цих організацій принципово важливі у концептуальному плані, оскільки передбачають використання інтеграційних процесів для досягнення стабільного регіонального розвитку [37].В умовах реконструкції регіону, перерозподілі ролей виникає питання про ключовий елемент, який здатен виконувати нові функції у майбутній системі безпеки. Таким центром прагне стати Вірменія, посилити свої позицій та перетворити Єреван у центр створення нової регіональної безпеки на Кавказі [38].

Сучасні трансформаційні процеси ще більше фрагментували Чорноморський простір за політичними цілями та основними сферами життєдіяльності. У «чистому» вигляді євроатлантичний вектор тяжіння присутній у держав євроатлантичних структур Греції, Румунії, Болгарії, Туреччини, а також у Грузії. Дещо розмита, «багатовекторна» політика спостерігається в України, Молдови, Азербайджану та Вірменії.

Чорноморський геополітичний простір у географічному та політико системному вигляді представляє самостійну систему, що виступає як підсистема європейської та євразійської, в незначній частині ісламської (через Туреччину) (регіональної) системи міжнародних відносин. Ідея тісного регіонального економічного співробітництва стає не тільки важливим фактором розвитку Чорноморської системи, але й нерозривною складовою процесу створення міцної системи регіональної безпеки [39].

За таких обставин можна стверджувати, що Чорноморський регіон все ж таки більше є частиною Євроатлантичного простору.

Практична значимість розв'язання проблеми геополітичного устрою важлива за наступних причин:

її розв'язання впливає на вибір геостратегії сучасних держав та методів, які вони будуть використовувати для збільшення своєї геополітичної могутності;

структура геополітичного простору слугує основою організації системи міжнародних відносин, відповідність якої до реальних умов збільшує ефективність діяльності міжнародних інститутів та мирному існуванню держав.

Література

чорноморський регіон геополітика європейська стратегія

Дергачов В. Доклад «Новая геополитическая архитектура Черноморского региона и безопасность Восточной Европы // Сборник материалов Международного круглого стола. Проблемы безопасности Причерноморья и нейтральный статус Украины. Симферополь: СОНАТ, 2008. 144 с. // http://www.dergachev.ru/ analit/chernomor.html

Сколотяный Ю. Черноморский дебют // «Зеркало недели». 7 декабря

№ 46 (675) 1 // http://www.usfa.org.ua/2007/281107.html

Goncharenko A. Caspian-Black Sea Security Challenges and the Regional Security Structures // http://www.ciaonet.org/olj/co/co_jun04/co_jun04a.pdf

Лакійчук П. Боротьба за лідерство в Чорноморському регіоні і військовоморський флот // Чорноморська безпекаю 2005. №1(1) // http://nomos.com. ua/content/view/41/1/

У Києві 24 25 вересня пройде гарвардський семінар з безпеки Чорного моря // УКРІНФОРМ // http://bsanna-news.ukrinform.ua/actual-topic. php?id=0027&lang=ua

Jackson Bruce. Будущее демократии в регионе Черного моря // http://dialogs. org.ua/crossroad_full.php?m_id=8445

Brzezinski Zbigniew. The Grand Chessboard. Basic Books. New York: Basic Books, 1997. 223 p.

Ogan Sinan. The Black Sea New Arena for Global Competition // http://www. turksam.org/en/a195.html

Колосов В., Мироненко Н. Геополитика и политическая география. -Москва: Аспект Прессю, 2001. 479 с.

Боричевская Е. (Место Европейского Союза в геополитической системе мира: автореф. дис. канд. географ. наук Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова // http://dlib0.rsl.ru:81/diss/rsl01003000000/rsl01003243000/rsl01003243697/ rsl01003243697.pdf

Степанова А. Геополітичний простір Чорноморського регіону // Історико політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. Том 17-18. 243-249.

Кустарев А. Структурная геополитическая динамика: Ближний Восток // http://www.intelros.ru/index.php?newsid=332

Парахонський Б. Місце та роль України у сучасному геополітичному просторі // http://www.niss.gov.ua/book/journal/Ukr2010.htm

Трофимов В. Миропорядок // http://www.geopolitics.ru/common/ worldorder.htm

Снігир О., Микал О., Савін С., Журавльова Ж., Плаксенко М. Зовнішньополітичні аспекти використання Чорного моря як стратегічного ресурсу України // Аналітичний монітор // http://www.niss.gov.ua/Monitor/ mart2009/22.htm

Перспективи європейської інтеграції Чорноморського регіону після приєднання до ЄС Румунії та Болгарії// Аналітичний монітор // http://www.niss.gov. ua/Monitor/February/7.htm

Panagiota Manoli. Unfolding the Black Sea Economic Cooperation: Views from the Region // Xenophon Paper. No2. 2007 // http://icbss.org/index. php?option=com_docman&task=doc_download&gid=218

Triantaphyllou, Dmitrios Greece and the Wider Black sea Area // http://icbss. org/index.php?option=com_docman&task=doc_download&gid=477

Ивашов Л. Рссия в геополитической системе координат // http://nashsovremennik.ru/p.php?y=2005&n=4&id=2

Мухина Я. Россия и ее интересы на постсоветском пространстве// Власть. 2005. № 8. С.56-65.

Луктенко В. На що розпадається СНД? // «День». 5 квітня 2005. №59 // http://www.day.kiev.ua/135060/

Псольство України в Румунії. Пріоритети // http://www.mfa.gov.ua/ romania/ua/publication/content/383.htm

Парахонський Б. Загрози інтересам України в Чорноморсько Каспійському регіоні та формування регіональної стабільності // http://www. niss.gov.ua/book/strateg/027.htm

Експертна доповідь «Україна в 2006році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку» // www.niss.gov.ua/book/D0P0VID07/ index.html

Вторая волна расширения НАТО и трансформация постсоветского пространства: взгляд из Украины //http://www.db.niss.gov.ua/docs/ polmil/ wave2_ru.pdf.

Асаров Б. Зона Черного моря и Республика Молдова: вызовы безопасности и евроатлантические перспективі» // http://docs.moldova.org/download/ documents-rus-politica-46818a20-337.doc

Стратегия национальной безопасности Республики Молдова на 2009 2013 годы // http://www.border.gov.md/index_r.htm

ЗАКОН № 112 от 22.05.2008 об утверждении Концепции национальной безопасности Республики Молдова. Опубликован : 03.06.2008 в Monitorul Oficial Nr. 97-98 статья № : 357.

Григорьянц В. Геополитика Украины и «турецкий фактор» // http://www. perspektivy.info/oykumena/krug/geopolitika_ukrainy.htm

Консорціум демократичного контролю Чорноморсько-Каспійського регіону. Прес-релізю 27 листопада 2004р. // http://www.kgi.edu.ua/ cisss-ua/?section=4

Рудич Ф. Політичне лідерство в країнах СНД і Балтії: загальне, особливе // Політичний менеджмент. 2006.№ 2 (17). 3-18 с // http://www.politik.org. ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=56&c=1179

Концепция национальной безопасности Грузии // www.mfa.gov.ge/index. php?lang_id=RUS&sec_id=12

Фесенко О. Чи розрубано карабаський вузол? // http://ua.glavred.info/ archive/2008/11/20/151023-0.html

Хатламаджян Ш. ОЧЭС и «Дорога аргонавтов» // http://peacebuilding. am/arm/pages.php?page=point&id=250

Маркедонов С. Россия и Армения: к прагматизму в двухсторонних отношениях // http://www.noravank.am/ru/?page=theme&thid=6&nid=1687

Сейран О. Чтобы сдерживать агресивыные устремления вероятного противника // http://www.golos.am/index.php?option=com_content&task= view&id=39741&Itemid=41

Агаджанян М. Программа «Восточное партнерство»: Армения «обречена» на европейский успіх // http://www.noravank.am/ru/? page=theme&thid=6&nid=1629

Арзуманян Р. (Армянский мир и региональная система безопасности Южного Кавказа после окончания постсоветской епохи // http://www.noravank. am/ru/?page=theme&thid=6&nid=1398

ГлушковВ. (Створення зони антитерористичної безпеки у Чорноморському регіоні: геополітичний та правовий виміри // http://mndc.naiau.kiev.ua/ Gurnal/8text/g8_17.htm

Размещено на Allbest.ru

...