Еволюція політики краін-членів Організації Африканської Єдності щодо Ізраїлю в період 1963-1973 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція політики краін-членів Організації Африканської Єдності щодо Ізраїлю в період 1963 1973 рр.

Божкова Г.Л.

В середині 50-х рр. ХХ ст. зовнішньополітична стратегія Держави Ізраїль набуває значних змін. В перші роки після проголошення незалежності головна увага ізраїльської дипломатії була зосереджена на таких питаннях як пошук миру з сусідами по регіону, забезпечення безпеки країни та розвиток відносин, передусім, з країнами Європи та Північної Америки. Країни «третього світу» наприкінці 1940-х на початку 1950-х рр. займали в ізраїльській зовнішній політиці досить маргінальне місце. Ситуація змінюється після Бандунзької конференції 1955 р., яка показала, що через сім років після проголошення держави, Ізраїль знаходиться в повній політичній та дипломатичній ізоляції в Азійському регіоні. Перед керівництвом країни постала нагальна потреба пошуку зовнішньополітичних партнерів, здатних забезпечити підтримку Ізраїлю на міжнародній арені. Найбільш перспективним в цьому сенсі регіоном планети виявилась Африка, а саме її тропічна частина, яка в цей момент переживала процес активної національно-визвольної боротьби та стояла на порозі незалежності [1,62]. Процес налагодження відносин між Ізраїлем та країнами Тропічної Африки, що розпочався в 1954 1958 рр., на початку 1960-х рр. вийшов на якісно новий рівень. К 1963 р. Ізраїль відкрив 22 посольства в країнах Африки, з 16 країнами Малі, Верхньою Вольтою, Малагасійською республікою, Дагомеєю, Берегом Слонової Кістки, Габоном, Ганою, Центральноафриканською Республікою, Ліберією, Руандою, Камеруном, Гамбією, Бурунді, Нігером, Танзанією та Угандою було підписано договори про технічне співробітництво та кооперацію [2,2-3].

В травні 1963 р. переважна більшість африканських країн, з якими Ізраїль розвивав відносини, увійшли до Організації Африканської Єдності (ОАЄ). Метою даної статті є дослідження змін у позиції країн-членів ОАЄ відносно Ізраїлю в контексті розвитку ситуації на Близькому Сході. Окремі аспекти зазначеної проблеми, зокрема аналіз впливу «ісламського фактору» на політику країн-членів ОАЄ, знайшли освітлення у роботахН.Чазан, A. Одеда та С. А. Гітелсон [3;4;5]. Причини погіршення відносин між країнами-членами ОАЄ та Ізраїлем аналізують Б.Б. Халламі, К.Б. Артур, Е. Джіма-Боаді, З. Лєві, С. Декало, Д. К. Пономарьов [6;7;8;9;10]. Аналіз історіографії дозволяє зробити висновок щодо кола тих питань, які не знайшли достатнього освітлення в працях дослідників проблеми, зокрема нам вважається доцільним зробити головний акцент на аналізі головних етапів розвитку відносин між країнами-членами ОАЄ та Ізраїлем та освітити зміст та специфіку кожного з етапів. Важливим моментом, який також не отримав достатньої розробки в існуючий історіографії, є питання про вплив окремих країн, передусім СРСР і Єгипту та регіональних організацій, таких як Організація солідарності народів Азії та Африки (ОСНАА) на політику африканських країн щодо Ізраїлю.

Організація Африканської Єдності одна із найвпливовіших організацій на Африканському континенті була створена під час Установчої конференції (22-25 травня 1963 р., Аддис-Абеба, Ефіопія), в якій приймали участь лідери 32 африканських країн. Згідно зі Статутом, першочерговими завданнями новоствореної організації проголошувались, зокрема, такі як сприяння єдності та солідарності африканських держав та координація та активізація співробітництва задля досягнення кращого життя для народів Африки [11].

Ізраїльтяни уважно стежили за розвитком ситуації на Установчій конференції ОАЄ. В якості спостерігачів на форумі були присутні представники Ізраїлю Ієрухам Кохен та Ехуд Авріель. 24 червня 1963 р. наступник Д. Бен-Гуріона на посаді прем'єр-міністра Л. Ешколь, виступаючи у Кнесеті, від імені ізраїльського народу привітав делегатів Аддис-Абебської конференції африканських народів та висловив свою впевненість у тому, що «сьогодні народи регіону ясно усвідомлюють необхідність вирішувати проблеми ... мирними шляхами, прийшов час для створення енергійної і дієвої опозиції арабській ворожості до Ізраїлю, для пошуку конструктивного вирішення проблем регіону» [12].

Діяльність Ізраїлю на африканському континенті викликала гостру стурбованість керівництва арабських країн, оскільки її наслідки вступали в протиріччя з їхньою політикою міжнародного бойкоту Ізраїлю. В Африці Ізраїль вступив у політичне протистояння з тими країнами, які претендують на особливу роль у регіональній системі міжнародних відносин та на лідерство в арабському та мусульманському світі: крім Єгипту та Сирії, до них також можна віднести Ірак, Саудівську Аравію, Іран, Лівію та Йорданію [13,258].

17 квітня 1963 р., незадовго до відкриття Установчої конференції ОАЄ, три із згаданих країн Єгипет, Сирія та Ірак підписали в Каїрі угоду щодо спільної боротьби проти Ізраїлю. У відповідь на каїрські домовленості, прем'єр-міністр Ізраїлю Д.Бен-Гуріон, в своєму виступі перед депутатами Кнесету 6 травня 1963 р. закликав великі держави «забути свої амбіції та інтриги та підтримати резолюції ООН, що закликають арабські країни до переговорного процесу» [14]. Позиція арабських країн підтримувалась СРСР, керівництво якого розділяло негативне ставлення до ізраїльської політики в Африці. Зокрема, за думкою радянського африканіста Д.К. Пономарьова, «кампанія ізраїльської «допомоги» країнам Тропічної Африки . змогла поставити . перепону на шляху плідного радянсько-ізраїльського співробітництва, особливо в першій половині 1960-х років. В підсумку ... деякі країни Африки віддали перевагу зверненню за підтримкою, в першу чергу до Ізраїлю» [10,140].

Засудження ізраїльської політики в Африці поділялося і значною частиною країн-членів Організації солідарності народів Азії та Африки (ОСНАА) організації, яка згідно зі статутом, ставить собі за мету об'єднання ... та посилення боротьби народів Азії та Африки проти імперіалізму, колоніалізму, неоколоніалізму, расизму, сіонізму та фашизму (10.140). Ця організація, до якої входила частина африканських країн, на своїх форумах послідовно проводила кампанію засудження ізраїльської діяльності в Африці. Вперше це питання було піднято під час роботи Першої конференції ОСНАА (26 грудня 1957 р. 1 січня 1958 рЛ У квітні 1960 р. в Конакрі (Гвінея) на Другій конференції ОСНАА, було прийнято декларацію, в якій Ізраїль називався «базою імперіалізму» та в гострій формі засуджувався за свою політику відносно палестинців (10.140). Делегати Касабланкської Конференції Народів Азії та Африки (січень 1961 р., Марокко), серед яких були представники низки країн Тропічної Африки Гани, Гвінеї та Малі які на той час отримували від Ізраїлю допомогу економічного та технічного характеру, прийняли резолюцію, в якій Ізраїль засуджувався в якості «інструменту на службі імперіалізму та неоколоніалізму не тільки на Близькому Сході, але й в Азії та Африці» [10,141].

Проте на початку 1960-х рр. така позиція відносно Ізраїлю не поділялась більшістю африканських країн, що підтверджується резолюцією Монровійської конференції африканських народів (травень 1961 р., Монровія, Ліберія), в якій прийняли участь керівники Браззавільської групи держав (Конго-Браззавіль, Берег Слонової Кістки, Сенегал, Мавританія, Верхня Вольта, Нігер, Дагомея, Чад, Габон, Центральноафриканська Республіка, Камерун та Мадагаскар), а також Ліберії, Нігерії, Сомалі, Сьєра-Леоне, Того, Ефіопії та ін. Один із лідерів Монровійської групи, президент БСК Ф. Уфуе-Буаньї, заявив про те, що на його думку, Касабланкська резолюція є необґрунтованою [3,24].

Така позиція африканських країн відносно Ізраїлю продовжувала домінувати і на форумах ОАЄ, зокрема в 1963 р., під час Установчої конференції ОАЄ, учасники зібрання майже одностайно відхилили єгипетські пропозиції щодо включення до тексту заключної резолюції окремого пункту, в якому б містилось засудження ізраїльської політики. Не підтримав форум ОАЄ і позицію делегатів 3-ї конференції ОСНАА (м. Моші, Танганьїка, лютий 1963 р.), які звернулися до всіх народів Азії та Африки із закликом «справити тиск на свої уряди для розірвання підписаних двосторонніх угод та недопущення укладання нових договорів із Ізраїлем» [10,142].

Аналіз взаємовідносин між країнами-членами ОАЄ та Ізраїлем в період 1963 1967 рр. дозволяє зробити висновок про негативну реакцію більшості африканських країн до вищезгаданих пропозицій ОСНАА: саме цей період став часом найбільшої активності Ізраїлю на африканському континенті. Починаючи з 1960 р. «року Африки» було встановлено багатосторонні зв'язки між Ізраїлем та більшістю країн Тропічної Африки, підписано низку договорів та угод про надання технічної, економічної, військової, культурної допомоги, про підготовку Ізраїлем професійних кадрів для розвитку промисловості та господарства африканських країн, відбувався інтенсивний обмін візитами між ізраїльськими та африканськими державними, партійними, профспілковими, церковними діячами, молодіжними лідерами, активістами жіночого руху, науковими робітниками тощо. До 1967 р. Ізраїль встановив дипломатичні відносини з 31 країною Тропічної Африки, з 21 з них було підписано угоди про співробітництво та надання технічної допомоги, з 12 африканськими країнами діяли угоди про військову співробітництво. Впродовж періоду 1958 1967 рр. в африканських країнах працювали 1800 ізраїльських експертів, які займалися реалізацією близько 200 різноманітних програм, головним чином в сфері агрикультури, науки, соціального розвитку та управління, організації кооперативного та робітничого руху, економіки, медицини та охорони здоров'я, організації молодіжних програм та керування комунальним господарством. Розвивалися відносини в економічній сфері, к середині 1960-х рр. працювали 42 спільних ізраїльсько-африканських підприємства, переважно, в таких сферах як будівництво, сільське господарство, торгівельне судноплавство, розвідка корисних копалин, водних ресурсів, туризм, фармацевтична, хімічна та меблева промисловість [2,17-18].

Негативна для Ізраїлю позиція почала формуватися під час роботи Четвертої (11-14 вересня 1967 р., Кіншаса, Конго) та П'ятої Асамблей голів держав та урядів ОАЄ (13-16 вересня 1968 р., Алжир). Зокрема, на Четвертій Асамблеї ОАЄ було прийнято Декларацію № AHG/ST.2, яка підкреслила важливість дотримання принципу суверенітету та територіальної цілісності країн-членів ОАЄ та висловила «стурбованість щодо ситуації в ОАР африканській країні, територія якої окупована іноземними силами» [15]. Асамблея висловила симпатію та запевнила в своїй підтримці народ ОАР. Крім того, було прийняте звернення до ООН з вимогами щодо наведення порядку та звільнення території ОАР від іноземної окупації [15].

Резолюція П'ятої Асамблеї «Резолюція щодо агресії проти ОАР» за № AHG/Res. 53 (V) була сформульована набагато жорсткіше. Асамблея звернулась з вимогою негайного виводу іноземних збройних сил зі всіх окупованих арабських територій у відповідності до Резолюції РБ ООН № 242 від 22 листопада 1967 р. та закликала всі країни-члени ОАЄ до визнання важливості реалізації вимог зазначеної резолюції [16]. Аналогічні за змістом резолюції було прийнято під час роботи Ради міністрів країн-членів ОАЄ, що проходила з 20 по 24 лютого 1968 р. в Аддис-Абебі. Зокрема, «Резолюція щодо агресії проти Об'єднаної Арабської Республіки (ОАЄ)» за № AHG/Res.78 (XII) підкреслила солідарність країн Африки з ОАЄ та «іншими арабськими країнами, що залишаються під військовою окупацією» та заявила про засудження «сіоністської агресії, що порушила національну територіальну цілісність . інтегральної частини Африканського континенту» [17]. Африканські лідери звернулися «до всіх країн-членів ОАЄ активно підтримати політично, морально та матеріально народ Об'єднаної Арабської Республіки та інших країн Близького Сходу, що стали жертвою агресії» [17].

Слід підкреслити, що жодного разу у резолюціях форумів ОАЄ періоду 1967 1968 рр. Ізраїль прямо не згадувався, делегати Асамблей ОАЄ обмежувались розпливчастими формулюваннями типу «іноземні збройні сили», «сіоністська агресія» і жодного разу не застосували назву «Ізраїль». Ситуація змінюється з 1969 р. Вже на Шостій Асамблеї голів держав та урядів ОАЄ, що проходила з 6 по 10 вересня 1969 р. у Аддис-Абебі, було прийнято «Резолюцію щодо агресії збройних сил Ізраїлю проти ОАР» за № AHG/Res.56/ Rev.1 (VI), в якій наголошувалось на засудженні акту агресії проти народу братньої країни. Члени ОАЄ висловили глибоку стурбованість ситуацією у ОАР і заявили, що «агресія ізраїльських збройних сил ставить під загрозу розвиток країн регіону та стосунки у цьому регіоні» (18). Члени ОАЄ сформулювали вимоги до Ізраїлю негайно вивести свої збройні сили з території ОАР, відповідно до Резолюції РБ ООН № 242 від 22 листопада 1967 р. та резолюцій ОАЄ № AHG/53 (V) та № AHG/ St.2 (IV) [18]. Підтримка Ізраїлем самопроголошеної республіки Біафра, яка була гостро засуджена африканськими лідерами, також сприяла погіршенню відносин. Держави-члени ОАЄ, більшість з яких стикалася з наявною або потенційною загрозою сепаратизму, повстань на етнічному ґрунті, одностайно засудили події в Нігерії та участь в них Ізраїлю.

На початку 1970-х рр. ОАЄ починає власну дипломатичну кампанію для досягнення миру на Близькому Сході. Під час роботи Сьомої сесії Асамблеї голів держав та урядів ОАЄ, що проходила з 1 по 3 вересня 1970 р. в Аддис-Абебі, було проведено спеціальне засідання за участю Генерального секретаря ООН У Тана, присвячене, в тому числі, і розгляду близькосхідної проблеми. Делегати асамблеї запропонували власний план мирного врегулювання конфлікту та прийняли відповідну резолюцію.

Африканські лідери, у формуванні своєї позиції відносно Близькосхідного конфлікту виходили із таких міркувань:

- по-перше, Африка «повинна йти по шляху миру та справедливості»;

- по-друге, «африканські країни повинні пам'ятати, що їх завдання досягти визволення Синаю, який також є африканською територією, оскільки є частиною країни-члена ОАЄ, з-під іноземної окупації»;

- по-третє, «необхідно знайти справедливе вирішення проблеми палестинського народу» [19].

Під час роботи наступної, Восьмої сесії Асамблеї голів держав та урядів ОАЄ, що проходила 21-23 червня 1971р. в Аддис-Абебі (Ефіопія), делегати звернулися до уряду Ізраїлю з вимогами негайного припинення окупації трьох арабських країн, одна з яких є членом ОАЄ та погодитись на план мирного врегулювання конфлікту, запропонований ООН через свого представника Г. Ярринга [20]. Під час роботи Восьмої Асамблеї було створено так званий «Спеціальний комітет», або «Комітет мудреців» (в офіційних документах ОАЄ зазвичай використовується назва «Комітет десяти»), якому було доручено знаходження засобів та шляхів для сприяння веденню переговорів по розв'язанню арабо-ізраїльського конфлікту. В склад «Комітету мудреців» ввійшли такі досвідчені африканські політики як президент Танзанії Джуліус Ньєрере, президент Мавританії Моктар ульд Дадда, який в 1971 р. став президентом ОАЄ, президент Сенегалу Леопольд Седар Сенгор, президент Ліберії Вільям Річард Толберт, президент Кенії Джомо Кеніата, президент БСК Фелікс Уфує-Буаньї, генерал Якубу Говон з Нігерії, президент Камеруну Ахмаду Ахіджо, президент Заїру Мобуту Сесе Секо, імператор Ефіопії Хайле Селассіє І. Проте, комітету не вдалось досягти порозуміння з ізраїльською стороною та домогтись виконання своїх вимог, в результаті офіційні відносини між Ізраїлем та африканськими державами різко погіршились.

Особливо гострими резолюції ОАЄ стають в 1973 р., напередодні Війни Судного Дня (або Жовтневої війни 1973 р.). В якості прикладу позиції африканських країн цього періоду можна навести Резолюції 21-ї (5-9 лютого 1973 р.), 22-ї сесії Ради міністрів країн-членів ОАЄ (17-24 травня 1973 р.,), та Десятої сесії Ради ОАЄ (27-28 травня 1973 р.), місцем проведення яких стала Аддис-Абеба, Ефіопія. Зокрема, Рада міністрів у лютому 1973 р., яка зібралася для вирішення найгостріших проблем, що постали перед країнами-членами ОАЄ: розповсюдження чуми, проблеми в галузі освіти та науки, ситуація в Замбії, Зімбабве, Намібії, ПАР тощо, під № 3 розглянула питання щодо ситуації на Близькому Сході. Делегати зібрання заявили, що « . Рада Міністрів країн-членів ОАЄ вважає дуже серйозним порушенням окупацію частини території АРЄ, члена ОАЄ Ізраїлем, всупереч рішенням ОАЄ, ООН, та Руху Неприєднання» та ще раз виразили «солідарність із справедливою та законною боротьбою єгипетського народу та інших арабських народів за визволення всіх їхніх територій» [21,40-44]. Делегати 22-ї Сесії Ради міністрів країн-членів ОАЄ, 25 травня 1973 р. прийняли Декларацію, присвячену 10-річчю заснування ОАЄ, в якій «. з тривогою констатували, що сьогодні частина нашого континенту продовжує залишатись суб'єктом іноземної окупації та експлуатації. .Ми маємо продовження . колоніалізму та расової дискримінації. . Ситуація на Близькому Сході сьогодні погрожує загальній безпеці, незалежності та єдності Африканського континенту, тому . ми підтримуємо АРЄ та інші арабські країни в їхній законній боротьбі за повернення всіх їхніх територій. Ми пропонуємо створити Дорадчий Комітет для вирішення проблеми та відновлення законних прав народу Палестини. На міжнародній арені ми активізуємо зусилля .... з укріплення анті-імперіалістичного фронту, за консолідацію всіх прогресивних сил світу для настання ери міжнародної рівності» [22].

Позиція країн-членів ОАЄ, що оформилась напередодні Війни Судного дня (Четвертої арабо-ізраїльської війни 1973 р.), була підсумована на Десятій Асамблеї голів держав та урядів країн-членів ОАЄ (27-28 травня 1973 р., Аддис-Абеба, Ефіопія). Делегати зібрання одностайно підкреслили, що «погіршення ситуації на північному сході Африканського континенту в результаті продовження агресії на території Єгипту» . становить загрозу «нашій безпеці, територіальній цілісності та єдності» [23]. Присутні на Асамблеї лідери африканських країн з великою стурбованістю відзначили, що попри неодноразові резолюції ООН та ОАЄ, в яких міститься заклик до Ізраїлю піти з окупованих арабських та африканських територій, «Ізраїль продовжує відмовлятись від виконання цих рішень та продовжує окупаційну політику» [23]. Така позиція змусила африканців рішуче засудити Ізраїль «як країну, що систематично перешкоджала всім зусиллям, направленим на вирішення цієї проблеми як представниками міжнародного співтовариства, так і членами ОАЄ» [23].

Особливе засудження делегатів Десятої Асамблеї ОАЄ викликало «негативне відношення Ізраїлю до ініціативи «Комітету Десятьох» ініціативи десятьох голів африканських держав та створеної ними Комісії ОАЄ зі сприяння здійсненню Резолюції РБ ООН № 242 від 22 листопада 1967 р., яка передбачала, зокрема, виведення ізраїльських військ зі всіх окупованих територій у відповідності із принципом недопустимості придбання територій за допомогою сили. Окремим пунктом члени ОАЄ засуджували країни, від яких Ізраїль отримує «військову, економічну та інші види допомоги, а також політичну та моральну підтримку з тим, щоб він і надалі мав змогу продовжувати свою агресію та здійснювати терористичні акти» і вимагали від цих країн надалі «утримуватись від цих кроків» [23]. Особливий наголос делегати Асамблеї ОАЄ зробили на тому, що «найважливішим елементом та необхідною умовою будь-якого справедливого рішення проблеми встановлення стійкого миру в регіоні є поважання невід'ємних прав палестинського народу» [23].

Країни, що підписали Заключну резолюцію Десятої Асамблеї ОАЄ заявили про своє невизнання легітимності «будь-яких змін, здійснених Ізраїлем на окупованих територіях», зокрема таких, які будуть «де-факто погрожувати територіальній цілісності країн, що стали жертвами ізраїльської агресії» [23]. В підсумковій резолюції Десятої Асамблеї ОАЄ наголошувалось, що «Ізраїль є загрозою для безпеки та єдності Африканського континенту внаслідок агресії, що не припиняється та його відмови евакуювати війська з території країн, що стали жертвами цієї агресії» і заявлялося, що позиція Ізраїлю засуджується державамичленами ОАЄ, які мають намір прийняти проти Ізраїлю «політичні та економічні міри як на загально африканському, так і на колективному та індивідуальному рівні» [23]. Делегати підтвердили, у відповідності з пунктом «С» Статуту ОАЄ, солідарність всіх африканських країн-членів ОАЄ із народом АРЄ та заявили про «активну та повну підтримку АРЄ в її боротьбі за відновлення своєї територіальної цілісності всіма засобами в повному обсязі». Асамблея ОАЄ звернулася до Генерального секретаря ООН з підтримкою єгипетських ініціатив щодо врегулювання ситуації на Близькому Сході та створила ініціативну групу доповідачів, до складу якої увійшли міністри закордонних справ Нігерії, Чаду, Танзанії, Гвінеї, Алжиру, Кенії та Судану [23].

Проте, як свідчить аналіз джерел, резолюції, що приймались на форумах ОАЄ впродовж 1967 першої половини 1973 рр. не вплинули суттєвим чином на розвиток ізраїльсько-африканських відносин. Переважна більшість країн Тропічної Африки до початку Війни Судного дня не пішла на офіційний розрив стосунків з Ізраїлем, виключення складали Гвінея (розірвала відносини 6 червня 1967 р.), Уганда (30 березня 1972 р.), Чад (28 листопада 1972 р.), Конго (Браззавіль) 5 грудня 1972 р., Нігер (10 грудня 1972 р.), Малі (5 січня 1973 р.), Бурунді (16 травня 1972 р.) і Того (21 вересня 1973 р.) [7; 42].

Загалом, період кінця 1960-х 1973 рр. став часом найвищого розвитку ізраїльсько-африканських відносин, зокрема в економічній галузі та сфері реалізації програм технічної допомоги. На протязі 1970 1973 рр. загальний обсяг торгівлі між Ізраїлем та країнами Тропічної Африки зріс з 41.564 до 42.700 тис. дол. США. Швидкими темпами розвивалася торгівля. За період 1967 1973 рр. загальний обсяг ізраїльського експорту до країн Тропічної Африки зріс на 75,7%. Якщо в 1967 р. він складав 24,3 млн. дол. США (100 %), то вже у 1968 р. 27,1 млн. (111,5 %), в 1969 34,2 млн. (140,7%), в 1970 41,564 млн. (171,2%), в 1971 47,472 млн. (195,5 %), в 1972 р. 45,1 млн. дол. США (185,6 % від обсягу 1967 р.), в 1973 р. 42,7 млн.(175 %) [24,108]. Африканській імпорт до Ізраїлю також зростав, хоча і в менших масштабах: в 1967 р. його загальний обсяг становив 26 млн. дол. США, в 1968 р. 30,2 млн.(111,8 % від обсягу попереднього року), в 1969 р. 31,3 млн.(115,9 %), потім почав знижатися: 30,088 млн. в 1970 р. (111,5 %), 25,007 млн. в 1971 р. (92,5 %), 31,953 млн. (118,1 %) в 1972 р. та знову зріс в 1973 р. до 57,1 млн.(211,5 % від рівня 1967 р.) [24,108-109].

Характерним для періоду 1967-1973 рр. було значне зростання кількості економічних та торгівельних місій, до складу яких входили представники міністерств, ізраїльських торгівельної та промислової палати, спеціалісти в сферах економіки, сільського господарства, міського та сільського будівництва. В 1971-1972 рр. ізраїльські економічні місії було направлено в БСК, Габон, Гану, Заїр, Замбію, Ефіопію, Камерун, Кенію, Малі, Нігерію, Танзанію, Уганду. Наприкінці 1960-х на початку 1970-х рр. продовжувалась реалізація програм технічної допомоги. В 1971р. близько 20 тис. ізраїльтян працювали в 30 країнах Тропічної Африки [11,58].

Переломним моментом для розвитку ізраїльсько-африканських відносин стала війна 1973 р. Позицію африканців висловив президент Заїру Мобуту, який 6 жовтня 1973 р. виголосив з трибуни ООН емоційну промову. Він заявив: «Заїр вимушений переглянути свою позицію щодо Ізраїлю, дружної країни, що має право на існування на користь Єгипту, братньої країни, що має право на територіальну цілісність. Ми вибираємо між другом та братом і родинні почуття виявляються сильнішими» [3,11]. За прикладом Заїру, на протязі 1973-1976 рр. 29 країн Тропічної Африки розірвали дипломатичні відносини з Ізраїлем і тільки три країни Малаві, Лесото та Свазіленд утримались від цього кроку [7,42].

Таким чином, можна виділити декілька якісно відмінних етапів у еволюції політики ОАЄ щодо Ізраїлю: по-перше, період 1963 67 рр., коли африканська позиція, попри тиск з боку СРСР та арабських держав, була нейтральною. На протязі 1967 1973 рр. під впливом низки факторів, головними серед яких були негативна реакція ізраїльського керівництва на місію «Комітету десяти», втручання Ізраїлю у внутрішні справи Нігерії та невиконання вимог Резолюції РБ ООН № 242, позиція країн-членів ОАЄ щодо Ізраїлю стає все більш жорсткою. Проте, попри негативні для Ізраїлю резолюції форумів ОАЄ, на протязі 1967 першої половини 1973 рр., ізраїльсько-африканські відносини продовжують активно розвиватися та поглиблюватись. Ситуація кардинально змінюється після початку Війни Судного дня у жовтні 1973 р., коли переважна більшість країн-членів ОАЄ прийняла рішення про розрив дипломатичних відносин з Ізраїлем.

Література

1. Kimche, D. The Afro-Asian Movement: Ideology and Foreign Policy of the Third World / David Kimche. Jerusalem: «Israel University Press», 1973. 274 р.

2. PetersJ. Israel and Africa: The Problematic Friendship / Joel Peters. London: British Academic Press, 1992. 210 р.

3. Chazan, N. Israel and Africa: Dynamics of Relations in the Seventies/ Naomi Chazan // Kidma: Israel Journal of Development. 1973. Vol. 2. P.7-12.

4. Oded, A. Africa, the PLO, and Israel / Arye Oded. Jerusalem: Leonard Davis Institute, Hebrew University of Jerusalem, 1990. 108 р.

5. Gitelson, S.A. Unfulfilled Expectations: Israeli and Arab Aid as Political Instrument in Black African Voting Behavior / Susan Aurelia Gitelson //Jewish Social Studies Vol. 38. No. 2 (1976). P.159-175.

6. Hallahmi, B.B. The Israeli Connection: Whom Israel arms and Why/ Benjamin Beit Hallahmi. London: L.B.Tauris&Co. Ltd, 1988. 410 р.

7. Arthur, K.B., Gyimah-Boadi, E. Africa's Evolving Relations with Israel/ Kwame Boafo Arthur, E.Gyimah-Boadi // Israel and Africa. Assessing the Past, Envisioning the Future. New-York (America Jewish Committee/ The Africa Institute) Tel-Aviv (Tel-Aviv University/ The Hartog School of Government and Policy), 2006. 56 p.

8. Levey, Z. The Rise and Decline of a Special Relationship: Israel and Ghana, 1957-1966 / Zach Levey // African Studies Review. Vol. 46, No.1 (Apr.2003). Р.155-177.

9. Decalo, S. Israel and Africa: Forty Years, 1956 1996 / Samuel Decalo. FAP Books: Florida Academic Press. Gainesville and London, 1998. 206 р.

10. Пономарев Д.К. Политика Израиля в Тропической Африке : сионистская экспансия, 1958 1973 / Пономарев Дмитрий Константинович. М.: Наука, 1981. 167 с.

11. The Summit Conference of Independent African States meeting in Addis Ababa, Ethiopia, from 22 to 25 May 1963: http://www.africa-union.org/root/au/Documents/ Decisions/decisions.htm

12. Statement to the Knesset by Prime Minister Eshkol, 24 June 1963 http://www. mfa.gov.il/MFA/Foreign+Relations/Israels+Foreign+Relations+since+1947/19471974/7+Statement+to+the+Knesset+by+Prime+Minister+Eshko.htm

13. Усова У.Ю. Арабо-израильские отношения в системе международных отношений ХХ! века // Общество и политика современного Израиля. М.: «Мосты культуры», 2002. Иерусалим : «Гешарим», 5762. Под ред. д-ра А. Д. Эпштейна и проф. А. Федорченко. 444 с.

14. Statement to the Knesset by Prime MinisterBenGurion, 6 May 1963 http://www. mfa.gov.il/MFA/Foreign+Relations/Israels+Foreign+Relations+since+1947/19471974/6+Statement+to+the+Knesset+by+Prime+Minister+Ben-G.htm

15. Resolution and Declaration adopted by the fourth ordinary session of the assembly of the heads of state and government held in Kinshasa, Congo, from 11 to 14 September 1967 : Declaration № AHG/ST. 2 http://www.africa-union.org/root/au/ Documents/Decisions/hog/eHoGAssembly1967.pdf

16. Resolution on the Aggression against the U. A. R. № AHG/Res. 53 (V). The Assembly of Heads of State and Government of the Organization of African Unity meeting in its Fifth Ordinary Session, in Algiers, Algeria, 13 16 September 1968 http:// www.africaunion.org/root/au/Documents/Decisions/hog/fHoGAssembly1968.pdf

17. Resolution on the Aggression against the United Arab Republic (U.A.R.) № AHG/Res.78 (XII). http://www.africa-union.org/root/au/Documents/Decisions/ com/pCoM_1968a.pdf

18. Resolution on the Aggression of the Israeli Forces against the UAR № AHN/ Res.56/Rev.1 (VI) http://www.africa-union.org/root/au/Documents/Decisions/ hog/gHoGAssembly1969.pdf

19. Resolution on the Situation in the United Arab Republic № AHG/Res.57/Rev.1 (VI) http://www.africa-union.org/root/au/Documents/Decisions/hog/gHoGAs- sembly1969.pdf

20. Resolution on the continued aggression against U. A. R. № AHR/Res. 66(VII) http://www.africa-union.org/root/au/Documents/Decisions/hog/iHoGAssem- bly1971.pdf

21. Statement on Current Political Issues: III. Middle East http://www.africa-union. org/root/au/Documents/Decisions/com/1CoM_1073a.pdf

22. Solemn Declaration on General Policy № GM/ST. 9 (XI) http://www.africaunion/root/au/Documents/Decisions/com/2CoM_1973b.pdf

23. Resolution on the continued occupation by Israel of part of the territory of the Arab Republic of Egypt № AHG/Res. 70 (X) http://www.africa-union.org/root/au/ Documents/Decisions/hog/kHoGAssembly1973.pdf

24. M. Alpan. Israeli Trade and Economic Relations with Africa/ Moshe Alpan // Israel in the Third World / /Ed. M. Curtis and S. A. Gitelson. New Brunswick, N.J.: Transaction Books, 1976. 410 р.

Размещено на Allbest.ru