Зовнішньополітичні вектори Б. Обами в умовах геополітичної кризи США

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зовнішньополітичні вектори Б. Обами в умовах геополітичної кризи США

Рябінін Є.В

Перше півріччя президентства Б. Обами пройшло під знаком його візитів до Європи, Росії, Близького Сходу, Африки. Відмова щодо розміщення системи ПРО в Східній Європі та прагнення до зближення із ісламським світом свідчать про програшну модель зовнішньої політики США. Можливо Б. Обама вирішив поліпшити імідж Штатів в очах світової спільноти, але метод, який він обрав, не на користь Америки. Росія продовжує нарощувати свою міць, а Іран на фоні північно-корейських погрожувань щодо ядерної відповіді, скоріше за все не погодиться відмовитись від ідеї створення ядерної зброї. Сьогодні дуже важко чітко окреслити регіон впливу США та зовнішньополітичне становище цієї супердержави, яке можна охарактеризувати як "усюди та ніде".

Тому, головною метою цієї статті є детальний політологічний аналіз цього періоду правління Президента Б. Обами.

Отже, європейський тур Б. Обами співпав із багатьма заходами, які проходили в Європі. І якби не саміт G20, святкування 60-річної річниці створення НАТО, невідомо, коли відбувся б візит Б. Обами в ЄС, з огляду на той факт, що проблеми всередині країни, залишені адміністрацією Дж. Буша, вимагають їх планомірного, щоденного та довгострокового вирішення.

Економічне становище США сьогодні для самоствердження Б. Обами не дозволяє розпочинати чергову військову кампанію проти представників "осі зла" Ірану та Північної Кореї, які посилюють свої ядерні позиції на фоні спаду економіки та політичного впливу США на міжнародній арені та невирішених затяжних конфліктів в Іраку та Афганістані, які перетворилися для США подвійним В'єтнамом. Тому, як ніколи, європейський тур надав хорошу можливість Б. Обамі заручитися підтримкою країн ЄС.

Але Європа має скепсис відносно того, що кількість військ принесе стабільність у країни, які страждають від військових дій десятиріччями. Основним сигналом на саміті НАТО Президента США була впевненість у перемозі в Афганістані та над тероризмом загалом лише спільно з країнами Європи. Тероризм в особі Талібану, вирощений США за часів холодної війни, не має конкретного місцезнаходження, це не держава, це ідеологія опору, яку неможливо знищити. Європа могла б зіграти ключову роль у боротьбі з тероризмом, але їй завжди приділялися треті ролі, що визнав сам Б. Обама, заявивши, що "Америка надто часто недооцінювала головну роль Європи у світі".

Однак представники "Старої Європи" Президент Н. Саркозі і Канцлер А. Меркель висловили небажання надавати військову чи фінансову допомогу для ведення війни в Афганістані. На тлі економічної кризи, це недозволена розкіш.

Б. Обама отримав відмову попри свої застереження з приводу того, що мішенню стане Європа, якщо відбудеться ще одна атака Аль-Каїди. Здобути перемогу над тероризмом в Афганістані, на його думку, можна шляхом розвитку фінансової інфраструктури, створення військ внутрішньої безпеки та дипломатичного впливу на Пакистан, що повинно реалізовуватися спільними зусиллями. Європа не повинна вважати це лише тягарем США. Це був основний месидж Б. Обами, який ЄС не прийняв.

Цілком зрозуміло, що США вже не мають необхідних людських і фінансових ресурсів для завершення військової кампанії в Афганістані та Іраку. І всю надію Президент США покладає на Європу. Проте Європа зіштовхнулася з проблемою соціальної нестабільності вже на своїй території, яка виходить з-під контролю. Під час саміту G20 демонстранти закидали камінням поліцію, а потім підпалили КПП на мосту, який з'єднує Францію та Німеччину. Дим пожеж і розбиті вітрини магазинів це вже звична картина для столиці Франції. І за таких умов Європа не спроможна допомагати США, ще й з огляду на той негативний образ США, який із "успіхом" створила в усьому світі адміністрація Дж. Буша.

Необхідно зазначити той факт, що Б. Обама чітко оцінює відношення "Старої Європи" до США, тому приготував запасний хід для вирішення близькосхідних проблем в особі Туреччини. Схоже Туреччина стане головним після Великобританії партнером США в Європі. Та чи буде це на руку самій Туреччині? Туреччина представляє для Америки особливий інтерес межуючи з Іраком і Іраном, маючи серйозний вплив на Афганістан, беручи активну участь у розробці мирної угоди між Ізраїлем і Сирією, Туреччина спроможна стати регіональним центром впливу.

Виступаючи в Парламенті Туреччини, Б. Обама підкреслив, що відносини Америки з мусульманським світом не можуть бути засновані тільки на протистоянні тероризму. Америка шукає широкого співробітництва, заснованого на взаємних інтересах і взаємоповазі. Б. Обама вважає, що війна Дж. Буша з тероризмом сприймалася як зіткнення цивілізацій і релігій. Барак Хусейн Обама, як його представили в Парламенті, заявив, що США збагачується тільки духовно за рахунок американських мусульман, багато американців мають мусульман у своїх сім'ях або тривалий час жили в мусульманських країнах.

Промову в Туреччині слід було сприймати як репетицію перед виступом у Каїрському університеті. Беручи до уваги неспроможність США починати нову військову кампанію на тлі економічної кризи та ще й активізації ядерних програм Північної Кореї, Б. Обама зробив дуже мудрий хід він заявив, що готовий вести діалог з Іраном на паритетних умовах, а 4 червня він зробив так званий "хід конем" його промова в Каїрському університеті не лише ще більше зблизила країни-союзники США на Близькому Сході, але й ще більше віддалила їх від потенційного зближення із Іраном. обама близькосхідний демократія

Передусім, слід зазначити, якщо Б. Обама хотів підписати неофіційний мирний договір з ісламським світом, він повинен був виступати із промовою в Ірані, наскільки важким це не виглядало би з першого погляду. Виступ в стані союзників не є настільки ж почесним та далекоглядним. Для того, щоб зробити комплексний висновок про близькосхідні перспективи США, автор цієї статті пропонує проаналізувати безпосередньо найважливіші пункти промови Президента США.

Отже, перша проблема це войовничий екстремізм в усіх його формах. В межах цього пункту, Б. Обама підкреслив: "Ми не хочемо тримати наші війська в Афганістані. Нам не потрібні там військові бази" [1]. Слід зазначити, що в гонці за лідерство із наростаючою міццю Росії, США просто необхідні військові бази поблизу державних кордонів Росії для того, щоб тримати ситуацію в регіоні під контролем. А беручи до уваги зацікавленість Штатів та Росії в Кавказькому нафтовому регіоні, військові бази будуть конче необхідними для забезпечення безпеки функціонування нафтових компаній в разі отримання доступу до каспійської нафти. Крім того, вивести свої війська сьогодні із Афганістану означає повторити долю СРСР, імперії, яка зазнала поразки в цій бідній, розірваної війною країні, яка по праву може вважатися "грозою авторитетів".

Наступне питання доповіді Ірак. Президент відзначив, що "Іракські події нагадали Америці про необхідність використовувати дипломатію". Одночасно він підкреслив, що "іракському народові легше живеться без тиранії Саддама Хусейна", що говорить про повну підтримку ним іракської кампанії. І знову Президент підкреслює, як і в ситуації з Афганістаном, що США не потрібні ні військові бази, ні їх території, ні їх ресурси. Хоча зауважив, що війська будуть виведенні лише до 2012року. В першому випадку просліджується чи то бажання стати союзником ісламського світу, чи то неспроможність протистояти йому. Питання із виведенням військ красномовно свідчить про те, що військові бази на нинішньому етапі для Сполучених Штатів є необхідними. Ініціювавши вторгнення до Іраку за підтримки Великої Британії, США сподівалися не лише на швидке повалення режиму С. Хусейна, але й встановлення системи влади, необхідної для належного подальшого розвитку країни. Але, на мою думку, головним питанням було економічне, а саме доступ до нафтових ресурсів та подальший вплив на регіон за допомогою влади Іраку. Але Сполучені Штати зіткнулися з релігійними протиріччями, які зводять нанівець усі реформаторські спроби. Отже, слід зробити висновок про те, що коли зіштовхуються інтереси країн різних релігійних світоглядів, не слід розраховувати на швидке вирішення будь-якого питання.

Наступне питання торкалось багаторічного палестино-ізраїльського конфлікту. Беручи до уваги сильне та впливове єврейське лобі, Б. Обама заявив, "що Америка не повернеться спиною до законних палестинських сподівань прагненню до гідного життя, шансам на успіх та власної держави". Він вважає, що "єдиним виходом, який дозволяє задовольнити прагнення обох сторін, є дві держави, в яких як ізраїльтяни, так і палестинці будуть жити в мирі та безпеці".

Б. Обамі потрібно віддати належне, що він не побоявся відкрито виступити проти Ізраїлю, оскільки заява про створення палестинської держави і є тим випадом, наслідки якого ми будемо змогу спостерігати в недалекому майбутньому. Крім того, Б. Обама запропонував конкретне вирішення проблеми, яка триває декілька десятиріч, а не чергову дорожню карту, яка призводить до тупикової ситуації. Створення незалежної палестинської держави вирішить безумовно не усі проблеми регіону, але доведе рівень протистояння до мінімуму.

Фраза про те, що "багато мусульман визнають, що Ізраїль вже нікуди не подінеться, як і більшість мешканців Ізраїлю визнають необхідність створення палестинської держави" стала, з мого погляду, ключовою в його промові стосовно палестино-ізраїльського конфлікту і під час наступних палестино-ізраїльських переговорів мова буде вестись не про заходи щодо врегулювання конфлікту, а про заходи щодо створення незалежної палестинської держави.

Створення палестинської незалежної держави є єдиним вирішенням палестино-ізраїльського питання. Це, на мою думку, вдалий месидж усьому політичному співтовариству, усі попередні варіанти виходу з кризи якого виявились невдалими.

Наступна проблема, яку потрібно вирішувати Сполученим Штатам це Іран. Не дивлячись на те, що Б. Обама готовий обговорювати більшість питань без попередніх вимог на основі взаємної поваги, він все ж таки нагадав про негативні моменти в історії американо-іранських відносин, що, з мого погляду, було зайвим, якщо він намагається написати нову сторінку двосторонніх відносин. Успіхи в реалізації ядерної програми Ірану примушує США вести діалог з цією країною, беручи до уваги її інтереси. Маловірогідним здається той факт, що Іран підтримує тезу про те, що слід створити такі умови, за яких ніхто не мав би ядерну зброю. Але що мав на увазі Б. Обама під словом "ніхто" не здогадується ніхто взагалі чи ніхто, крім США, Росії та ще кількох країн.

Наступне питання, найбільш суперечливе із усіх, які порушив Б. Обама, це демократія. "Ніяка система правління не повинна бути нав'язана однією країною іншій". Тут на противагу можна привести приклад Іраку, який представляє собою не лише військове втручання в справи суверенної країни, але й нав'язування країні той моделі управління, яка вигідна Сполученим Штатам для того, щоб контролювати ситуацію в регіоні. На це питання можливо подивитися під іншим кутом цією фразою він виправдовувався за занадто агресивну зовнішню політику свого попередника. Крім того, для західних політиків є притаманним вирішення політичних питань, не зважаючи на релігійні чинники. А демократичні аспекти функціонування ісламського суспільства є не лише маловірогідними, вони взагалі є неможливими. Це й слід брати до уваги, розробляючи зовнішньополітичні концепції та доктрини.

Наступні два питання, а саме релігія та права жінок, йдуть в одному контексті. Автор цієї статті не підтримує тезу про те, що "сьогодні слід більше приділяти увагу свободі релігії". Релігійні розбрати в більшості своїй розпалюються політичними силами, які відвертають увагу суспільства від економічних питань для того, щоб утриматись при владі за рахунок протистояння різних верств суспільства.

На думку Б. Обами "віра повинна об'єднувати нас. Ось чому в Америці ми створюємо нові релігійні проекти, в межах яких зберуться разом християни, мусульмани та євреї". Хотілось би підкреслити, що релігійна віра не може бути проектом, це є духовна, а отже основоположна частина людського світу. Крім того, у кожної релігії є свої правила, які дотримується більшість суспільства, не замислюючись над правильністю того чи іншого релігійного постулату. Як відомо, послідовники ісламу є найбільш набожними. В межах ісламу жінки мають менше прав у порівнянні із іншими релігіями. Беручи до уваги релігійну основу ісламу, порушувати питання про права жінок в ісламі це втручання і порушення релігійної основи. А якщо вірити тому факту, що мусульмани США допомагали Б. Обамі в написанні цієї промови, слід зазначити, що ці представники ісламу настільки американізувалися, що не знають фундаментальних питань цієї найсуворішої релігії.

Отже, головний месидж промови Б.Обами полягав в тому, що США вже готові для ведення переговорів з ісламським світом. Хоча, після перемоги у холодній війні, вони так звиклися із роллю світового диктатора, що переговори на паритетних умовах можливо було порівняти із національним приниженням. Хоча економічна криза та провальна зовнішня політика попередника Б. Обами внесли корективи у модель поведінки США на міжнародній арені. І якщо Б. Обама не зробить кардинальних змін, роль США не лише буде зменшуватися, це може призвести до ситуації, коли їх інтереси взагалі не будуть братися до уваги, що вже роблять Іран, Північна Корея та Російська Федерація.

Іншим важливим турне став візит до Москви, який окреслив нову еру нової моделі американської дипломатії.

Візит Б. Обами до Москви було подано під грифом "перезавантаження" відносин із Росією, хоча нічого нового в російсько-американських відносинах світова спільнота не побачила: прем'єр-міністр В. Путін був надмірно прохолодним, а Президент Д. Медведєв дотримувався тактики свого попередника, а саме інтереси Росії понад усе.

Але, на мою думку, під перезавантаженням треба розуміти модель поведінки обох сторін. Нова влада Сполучених Штатів під цим терміном розуміє не іншу зовнішньополітичну концепцію, тому що цілі та пріоритети залишилися такими ж самими. На мою думку, змінилась модель поведінки та модель ведення діалогу як з Росією, так і з іншими країнами. Крім того, не має жорсткого поділу на "своїх" та "чужих". Адміністрація Б. Обами дуже обережно буде ставиться до наклеювання ярликів та буде уникати такої політики.

Модель поведінки нової американської влади порівняно із попередньою помітно змінилась. Новий президент не виказує зневаги та надмірної впевненості, як це робив Дж. Буш. Це також пояснюється самим становищем США не дивлячись на те, що вони залишаються впливовою державою, а також здатністю, а головне бажанням, Б. Обами прислуховуватися до думки протилежної сторони та знаходити консенсус, а не компроміс. Перше відрізняється від другого тим, що формула консенсусу виглядає як "переміг-переміг", тоді як компроміс означає "переміг-програв", коли одна зі сторін вимушена приймати невигідні для неї умови.

Б. Обама вирішив змінити модель поведінки офіціального Вашингтону, оскільки вісім років президентства Дж. Буша пройшли під знаком повної недовіри та агресивного відношення з боку більшої частини світового товариства по відношенню до самих США.

Що стосується Росії, то для неї перезавантаження це визнання країни як такої, що може претендувати на роль другої країни світу, яка формує навколо себе другий політичний полюс та буде впливати на цей регіон. США та Росія нібито помінялися містами, та тепер Росія більш агресивна в зовнішній політиці, ніж США.

Аналізуючи підсумок переговорів, слід зазначити, що громадська та експертна думка є такою, що візит Б. Обами не дав якихось значних результатів, як очікувалось, а саме тому, що жодних зобов'язальних договорів та угод не було укладено. Усі підписані документи є лише меморандумами про наміри, хоча й стосуються таких важливих питань, як рамкова угода про СНО-3, яка передбачає скорочення ядерних боєголовок, хоча ця угода набере чинності лише через сім років. А в умовах стрімкого змінення геополітичної карти світу, це занадто великий період. Також було підписані угоди про створення комісій з відносин Росії і США, але постає слушне питання наскільки прагматичною і вдалою буде ця співпраця, беручи до уваги високий рівень взаємної недовіри.

Питання про зменшення ядерного арсеналу, яке було вирішено під час візиту, не можна розглядати як великий успіх американської адміністрації, оскільки в сучасних умовах військові операції блискавичні та швидкі, та під час їх реалізації використовуються інші види зброї, що ще раз довели події 8 серпня минулого року в Грузії. Ядерна зброя є більше бажаним елементом залякування з боку П. Кореї та Ірану, які бажають примусити світове співтовариство поважати ці країни та враховувати їх інтереси. Такі держави, як Росія та США мають змогу обійтись іншими засобами та стратегіями ведення військових кампаній, що й з успіхом доводять.

Дозвіл Росії на повітряний та територіальний простір для військ США для боротьби із талібами Афганістану може виглядати як дивний, хоча вирішення цього питання також є вигідним і для Росії. По-перше, Росія зацікавлена в стабільності країн, які знаходяться поблизу її кордонів чи в регіоні її впливу. Близький Схід та Середня Азія за останні декілька десятиріч важко назвати регіоном стабільності, тому остаточна перемога над талібами буде вигідна, передусім, Росії. По-друге, Росія й досить не вирішила питання із тероризмом на своїй території, про що свідчать недавні терористичні акти в Інгушетії та Чечні. А Афганістан, з території якого прибувають до Росії терористи, є головною та основною перешкодою для стабільності в південних республіках Росії.

Крім візиту до Москви, відбувся також візит Б. Обами до Гани, який нічим особливим не запам'ятався, окрім низки фраз, які також можливо було почути під час доповіді в Москві. Як це розцінювати брак часу для підготовки доповіді чи використання штампів у зв'язку із необізнаністю стосовно справ в галузі міжнародних відносин? Крім того, низка подій стосовно України продемонструвала, що Україна не входить до сфери пріоритетності Сполучених Штатів, та Україна знову повертатиметься до зони впливу Російської Федерації.

Отже нічого корисного, крім феєричних виступів, нова американська адміністрація під час перших півроку головування Б. Обами не зробила. Якщо 44-ий Президент США буде й надалі проводити невигідну для США зовнішню політику, Сполучені Штати можуть втратити той контроль над політичним світом, який в них зараз залишився, а це не той відсоток, який був 5-10 років тому.

Література

1. Речь Б. Обамы в Каирском университете // www.newsru.com/world/04jun2009/obama_3.html

Размещено на Allbest.ru