Вплив іноземного фінансування на розвиток країн з транзитивною економікою

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ГОНЧАРОВА НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК 339.727

ВПЛИВ ІНОЗЕМНОГО ФІНАНСУВАННЯ НА РОЗВИТОК КРАЇН З ТРАНЗИТИВНОЮ ЕКОНОМІКОЮ

Спеціальність 08.05.01. - Світове господарство

і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ 2007

Дисертацією є рукопис

Дисертаційна робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Румянцев Анатолій Павлович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин

Офіційні опоненти :

доктор економічних наук, професор Гаврилюк Олег Вікторович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник відділу глобалістики, геополітики і геоекономіки

кандидат економічних наук Вахненко Тетяна Петрівна, Державна установа "Інститут економіки і прогнозування" НАН України, провідний науковий співробітник відділу фінансового та бюджетного прогнозування

Провідна установа Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, кафедра міжнародних фінансів, м. Київ

Захист відбудеться " 22 " січня 2007 р. о " 14 " годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.02 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кім. 12.

Автореферат розісланий " 22 " грудня 2006 року.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради Поліщук Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. Динамічний процес глобалізації значно загострив проблему нерівномірного розвитку окремих країн та регіонів, яка сьогодні стоїть на заваді стабільності та прогресу в усьому світі. Визначальна роль у її розв'язанні покладається на міжнародний рух капіталу, який дає змогу суб'єктам світового господарства залучити додаткові матеріальні ресурси, сприяє розповсюдженню прогресивних технологій, досягнень праці та науки. Однак, як підтверджує міжнародна практика, за сучасного формату перерозподілу капіталів, повністю гармонізувати світовий розвиток неможливо. У зв'язку з цим виникає потреба зробити цей процес більш усвідомленим і цілеспрямованим, перевести увагу донорів і реципієнтів від активізації міжнародного руху капіталів у площину його раціоналізації та підвищення користі від нього.

Актуальною залишається проблема систематизації наукових знань про властивості та закономірності руху міжнародних потоків капіталу для розробки науково обґрунтованих підходів до залучення та активізації їх участі в соціально-економічному розвитку країни-реципієнта. Формування на рівні теорії уявлень про причинно-наслідкові зв'язки між параметрами функціонування національного господарства і безпосередніми проявами у ньому іноземних капіталів особливо важливі для країн з транзитивною економікою. Для них іноземне фінансування є одним з ресурсів забезпечення стратегічного розвитку, тому реформування національної економіки має враховувати необхідні умови та шляхи реалізації позитивного потенціалу зовнішніх джерел фінансування.

В українській економічній науці значний внесок у розробку проблематики міжнародного руху капіталу та залучення його потоків до країн з транзитивною економікою зробили В. Будкін, Т. Вахненко, О. Гаврилюк, А. Гальчинський, Л.Кістерський, Г. Климко, А. Кредісов, В. Левківський, Д. Лук'яненко, З. Луцишин, Ю. Макогон, О. Мозговий, В. Новицький, Ю. Пахомов, В. Плотніков, А. Поручник, А. Рибчук, О. Рогач, Л. Руденко, А. Румянцев, В. Савчук, А. Філіпенко, А. Чухно, О. Шнирков та ін. В Росії дослідження з цієї тематики здійснювали Р.Ентов, Л.Кірєєв, Л.Красавіна, А.Радигін та ін. Поняттю капітал та процесу його міжнародного руху приділялася значна увага багатьма науковими школами на всіх етапах розвитку економічної думки. Різноманітні інвестиційні моделі економічного розвитку сформували стійке уявлення про капітал, як основу процесу розширеного відтворення (Р.Харрод, О.Домар, Дж.М.Кейнс, Дж.Хікс, Е.Хансен). У більш сучасних дослідженнях міжнародному руху капіталів відводиться роль провідного фактору посилення процесу інтернаціоналізації та глобалізації (Дж.Вульфенсон). У роботах Дж.Робінсон, Е.Чемберлін, М.Портера, П.Кругмана та С.Хаймера, А.Ругмана, Дж.Даннінга розкривається мотивація процесу прямого іноземного інвестування. Значна увага приділяється дослідженню міжнародного фінансового ринку (Л.Абалкін, М.Енг, Д.Пізано) та проблемі ефективного використання офіційного фінансування розвитку (М.Тодаро, Г.Ганінг, Т.Карозерс).

Однак роботи цих та інших авторів присвячені дослідженню окремих форм міжнародного руху капіталів або певних аспектів цього процесу, де він розглядається як джерело розширення та удосконалення ресурсної бази національного господарства. Увага дослідників зосереджена на питанні факторів та механізмів залучення іноземного фінансування, проте немає системного викладення зворотної за характером проблеми впливу іноземного фінансування на внутрішні перетворення у національному господарстві країни-реципієнта, не розкрито потенціалу його сукупних потоків для розбудови національної конкурентоспроможності країн з транзитивною економікою.

Кожна форма надходження іноземного капіталу має власне функціональне призначення для країни-реципієнта, а їх сукупний потік сприяє комплексному розв'язанню основних проблем та суперечностей, властивих транзитивній економіці. Тому в дослідженні ми використовуємо поняття іноземне фінансування, яке охоплює собою всі потоки припливу капіталів - від прямого та портфельного іноземного інвестування, приватного кредитування до офіційного фінансування і допомоги розвитку - що дає змогу всебічно та системно проаналізувати ефекти від їх залучення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з плановою темою дослідження кафедри міжнародної економіки економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Україна у світових інтеграційних процесах: макро- та мікрорівні" в рамках факультетської теми 06БФ040-01 "Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності і суперечності".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення ролі іноземного фінансування в економічному розвитку країн з транзитивною економікою.

Для досягнення мети дослідження у дисертації поставлено такі завдання:

- дослідити економічну природу процесу іноземного фінансування та особливості його взаємодії з національним господарством країни-реципієнта;

- дослідити структуру потоку іноземного фінансування та встановити функціональне призначення його складових у процесі економічного розвитку країни з транзитивною економікою;

- обґрунтувати доцільність застосування ресурсів іноземного фінансування у системному реформуванні та удосконаленні умов функціонування національного господарства країни з транзитивною економікою;

- критично оцінити наслідки іноземного фінансування для національного господарства країни-реципієнта, розробити інструментарій аналізу та прогнозування результатів його залучення;

- з'ясувати та систематизувати чинники процесу іноземного фінансування, визначити їх вплив на оптимізацію результатів застосування іноземних капіталів в економічному розвитку країни-реципієнта;

- розробити стратегії залучення і регулювання окремих форм іноземного фінансування із урахуванням потреб та пріоритетів розвитку країн з транзитивною економікою;

- здійснити аналіз сучасного стану використання ресурсів іноземного фінансування в економічному розвитку України, з'ясувати причини їх низької віддачі;

- визначити шляхи та передумови оптимізації впливу іноземного фінансування на економічний розвиток національного господарства України.

Об'єктом дослідження є процес залучення та застосування ресурсів іноземного фінансування у країнах з транзитивною економікою.

Предметом дослідження є характер та механізми впливу іноземного фінансування на економічний розвиток та конкурентоспроможність національного господарства країн з транзитивною економікою, зокрема України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є діалектичний метод пізнання економічних явищ і процесів. Для розкриття сутності процесу іноземного фінансування, дослідження його структури та індивідуальних властивостей його складових у роботі застосовано методи порівняльного аналізу (р. 1.1) та декомпозиції (р. 2); у дослідженні умов утворення міжнародних потоків капіталу в сучасному світовому господарстві - історичний метод та метод узагальнення (р. 1.2); для визначення факторів варіації результатів іноземного фінансування у різних країнах - системний аналіз (рр. 2, 3). Метод моделювання використано для відображення залежності між іноземним фінансуванням та економічним розвитком країни-реципієнта; вихідні дані та висновки моделі формалізовані за допомогою функцій та графіків (р. 3). Методи порівняльного та теоретичного аналізу застосовано для розгляду та систематизації статистичних даних, наведених у додатках.

Наукова новизна дослідження полягає у визначенні ролі та механізмів впливу, розробці інструментарію оптимізації процесу іноземного фінансування у розвитку країн з транзитивною економікою. Найсуттєвішими результатами, що характеризують наукову новизну дисертаційного дослідження та особистий внесок автора, є такі:

вперше:

розроблено модель взаємодії потоку іноземного фінансування із національним господарством країни-реципієнта, яка розкриває функціональне призначення його складових у розвитку країни з транзитивною економікою: зокрема, офіційне фінансування та допомога сприяють удосконаленню інституційної системи, зменшують рівень трансакційних витрат у національній економіці; прямі іноземні інвестиції через механізми ринкової конкуренції стимулюють зростання продуктивності праці у господарському секторі; іноземний приватний позичковий капітал та портфельні інвестиції підвищують інтенсивність використання фінансових ресурсів - за рахунок впливу на певні параметри функціонування національного господарства кожна форма іноземного фінансування створює передумови для підвищення доходності капіталу та збільшення обсягів сукупного продукту;

встановлено особливості характеру впливу окремих форм іноземного фінансування на розвиток країни-реципієнта та обґрунтовано застосування до них різних стратегій залучення та регулювання: 1) офіційне фінансування є тимчасовим інструментом активізації розвитку, доцільність використання якого обмежена періодом системного реформування національної економіки; 2) пряме іноземне інвестування є постійним стимулом зростання сукупного продукту, проте сила його впливу залежить від рівня трансакційний витрат в економіці; 3) приватний іноземний позичковий капітал та портфельне інвестування є засобом економічного зростання у межах природного рівня насичення внутрішнього фінансового ринку та потребує зваженого підходу до обсягів його залучення;

дістали подальшого розвитку:

сучасні теоретичні підходи до аналізу ролі та механізмів впливу іноземного фінансування на розвиток країн з транзитивною економікою: встановлено, що складові його потоку поєднують в собі здатність забезпечувати економічний розвиток, як за рахунок збільшення обсягів капіталу, так і оптимізації параметрів функціонування національного господарства; поєднання властивостей всіх форм його надходження дає змогу знизити сукупні витрати залучення капіталу та отримати синергетичний ефект їх застосування;

підходи та принципи оцінювання процесу іноземного фінансування у країні-реципієнті; вони передбачають здійснення аналізу співвідношення між доходами та витратами, які несе національне господарство від залучення іноземних капіталів; узгодження завдань розвитку із джерелами їх фінансування за критеріями очікуваних результатів, втрат, строків виконання;

систематизація чинників іноземного фінансування, які визначають характер його впливу на національне господарство країни-реципієнта, зокрема їх узагальнено у вигляді трьох показників: рівня трансакційних витрат, який встановлюється інституційною системою; рівня продуктивності праці, який характеризує господарчий сектор; інтенсивності обігу фінансових активів, яка відображає розвиток фінансової системи - комплексний аналіз цих параметрів є основою для прогнозування та визначення шляхів оптимізації результатів процесу іноземного фінансування;

обґрунтування принципів та логіки побудови загальної стратегії розвитку країн з транзитивною економікою, яка враховує взаємозв'язки між формами іноземного фінансування та полягає у послідовному використанні їх властивостей для оптимізації умов функціонування національного господарства, зокрема: 1) усунення бар'єрів розвитку, які мають інституційне походження, шляхом використання коштів офіційного фінансування; 2) заміщення ресурсів офіційного фінансування потоками прямих іноземних інвестицій, які сприяють підвищенню рівня продуктивності в економіці, забезпечують передумови для припливу фінансових ресурсів; 3) насичення фінансового ринку країни за рахунок залучення приватного іноземного позичкового капіталу, удосконалення з його допомогою параметрів функціонування національної системи перерозподілу капіталів;

удосконалено:

концептуальні засади аналізу сучасного стану використання ресурсів іноземного фінансування у національному господарстві України; з'ясовано, що суперечливі результати залучення іноземного капіталу виникають через недооцінку ролі інституційної складової у формуванні національної конкурентоспроможності - це призводить до пригнічення стимулів економічного розвитку, розбалансованості суспільних та індивідуальних інтересів, утворення тіньового сектору економіки, підвищення ризиків комерційної діяльності;

принципи та інструментарій оптимізації процесу іноземного фінансування, які мають знайти реальне відображення у державній політиці регулювання національної економіки України; вони полягають у дотриманні вимог відповідності мети залучення іноземного фінансування пріоритетам національного розвитку, зниженні витрат його залучення, впровадженні заходів із запобігання появі можливих негативних наслідків надходження капіталу - зокрема, координування та контроль над ефективністю програм офіційного фінансування, забезпечення рівних умов конкуренції між національним та іноземним капіталом, відмова від надання преференцій прямим іноземним інвестиціям, створення ефективної системи ідентифікації фінансових ризиків.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-теоретичні результати, отримані у ході дисертаційного дослідження, використано у законотворчій діяльності Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій - довідка від 22.03.06 р.; а також враховані при розробці заходів із заохочення та активізації прямих іноземних інвестицій Українським центром сприяння іноземному інвестуванню - довідка №01-01/36 від 30.03.06 р. Понятійний апарат, методичний інструментарій та окремі положення дисертації впроваджено у навчальний процес при викладанні навчальних курсів "Міжнародні економічні відносини", "Міжнародні валютно-фінансові відносини", "Економіка зарубіжних країн" у Київському економічному інституті менеджменту - довідка №206/1 від 08.06.05 р. та навчальних курсів "Основи зовнішньоекономічної діяльності", "Міжнародна економіка", "Інвестиційний менеджмент" у Київському університеті ринкових відносин - довідка №80 від 24.03.06 р.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження висвітлено на: VII Міжнародній науково-теоретичній конференції "Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (приклад України)" (25 листопада 1999 р., м. Київ); I Національній міжвузівській науково-практичній конференції "Міжнародна економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку" (29 листопада 1999 р., м. Київ); Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції "Сучасні тенденції і пріоритети розвитку перехідної економіки" (20 травня 2000 р., м. Сімферополь); Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції "Україна в 2000 році: трансформація в ринкову економіку" (29 жовтня 2000 р., м. Сімферополь); Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції "Регіональна економіка і механізми управління її розвитком" (6 квітня 2001 р., м. Сімферополь); ІІІ Міжвузівській науково-практичній конференції "Трансформаційна економіка в глобальному конкурентному середовищі" (27 листопада 2001 р., м. Київ); Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції "Управління соціально-економічним розвитком регіонів України і АР Крим" (17 травня 2002 р., м. Сімферополь); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в умовах глобалізації" (20 квітня 2006 р., м. Сімферополь).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 12 одноосібних наукових статей загальним обсягом 2,9 д.а., у т.ч. 5 статей (2,0 д.а.) у наукових фахових виданнях і 7 тез (0,9 д.а.) в інших виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 210 найменувань на 15 сторінках та 7 додатків на 60 сторінках. Основний текст дисертації викладено на 186 сторінках і містить 25 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету і завдання, сформульовано предмет, об'єкт і методи дослідження, визначено наукову новизну та вказано практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі "Іноземне фінансування в системі міжнародних економічних відносин" розкрито економічний зміст та специфічні риси іноземного фінансування, розглянуто структуру його потоку; досліджено роль міжнародного руху капіталу в сучасному процесі глобалізації; встановлено фактори, які визначають міжнародний перерозподіл капіталу у світовому господарстві, та тенденції розвитку цього процесу; з'ясовано передумови залучення іноземних капіталів до країн з транзитивною економікою.

Іноземне фінансування є підсистемою міжнародного руху капіталу, що охоплює собою відносини між суб'єктами світового господарства стосовно припливу та використання іноземних капіталів усіх форм та видів у межах певної країни-реципієнта. Завдяки здатності переносити у своїх потоках прогресивні досягнення людства та примножувати ресурсний потенціал країни-реципієнта, воно виступає важливим чинником економічного розвитку для будь-якого національного господарства та розглядається як головна передумова реформування країн з транзитивною економікою. Проте світовий досвід засвідчує, що далеко не всі країни з транзитивною економікою здатні отримати доступ та ефективно використовувати потенціал іноземних капіталів.

У дослідженні процесу іноземного фінансування, слід враховувати два аспекти.

По-перше, іноземне фінансування є інструментом забезпечення потреб іноземних власників капіталу. Їх мета та інтереси визначають форму надходження капіталу, шляхи його застосування, перебіг та наслідки цього процесу. Спираючись на критерій мотивації та стратегії поведінки інвесторів/донорів, ми виділяємо три складові потоку іноземного фінансування, які мають принципово різні механізми впливу на країну-реципієнта (див. рис.1):

І - прямі іноземні інвестиції, пов'язані з безпосередньою участю нерезидентів у господарському житті країни та створенням сукупного продукту;

ІІ - іноземне приватне кредитування і портфельні інвестиції, залучення та розподіл яких опосередковано фінансовим ринком. Ця складова включає також іноземні капіталовкладення у створення кредитно-фінансових установ, оскільки привнесені ними ресурси акумулюються переважно у фінансовому секторі і використовуються для кредитування та портфельного інвестування;

ІІІ - офіційне кредитування та допомога, які об'єднують всі некомерційні потоки капіталу.

По-друге, іноземне фінансування є частковим результатом конкурентної боротьби за перерозподіл капіталів між усіма національними господарствами світу. Обсяг та структура його потоку залежать від того, наскільки країна-реципієнт відповідає критеріям міжнародної конкурентоспроможності. До них слід віднести: високий рівень економічної свободи; лібералізацію внутрішнього ринку та засад зовнішньоекономічної діяльності; уніфікацію всіх сторін господарського життя; пріоритетність інноваційного шляху розвитку; демократичність та прозорість діяльності органів державної влади, а також безпосередньо умови ділового клімату, поєднання яких диктує певний рівень доходності капіталу.

На початку реформ рівень конкурентоспроможності країн з транзитивною економікою є низьким. Щоб отримати доступ до міжнародних потоків капіталу, вони змушені або платити високу ціну за їх залучення, або йти на певні поступки та пільгові режими, які утворюють непрямі витрати для національної економіки. До них прямують ті капітали, які з об'єктивних причин не знайшли застосування у більш розвинених економіках, або такі, які здатні перетворювати слабкі боки та недоліки країни на власні конкурентні переваги. У більшості таких випадків залучення іноземного фінансування є недоцільним, бо країна-реципієнт не може перейняти від нього позитивний імпульс, але повною мірою стикається з привнесеними ним викликами глобалізації - зростанням нестабільності економічної системи, підвищенням впливу зовнішніх чинників, посиленням процесів монополізації за участю іноземних капіталів, ослабленням державної влади в наслідок відкриття національної економіки.

Отже слід розрізняти мікроекономічну та макроекономічну ефективність використання іноземного фінансування: прибутки безпосередніх об'єктів інвестування необов'язково означатимуть аналогічний приріст доходів та продукту для національної економіки в цілому; навпаки, іноземні капітали можуть створювати ефект заміщення та витіснення національних ресурсів, ставати причиною несправедливої конкуренції на ринку. Щоб долучити потоки іноземного фінансування до розвитку національного господарства, потрібно оптимізувати співвідношення сукупних витрат та результатів їх залучення, що досягається, насамперед, шляхом підвищення конкурентоспроможності країни. Політика залучення іноземних капіталів має бути виваженою, враховувати стратегічні цілі національного економічного розвитку та сприяти удосконаленню основних параметрів національного господарства, а не приносити короткострокові результати у формі тимчасового подолання браку державних коштів та дефіциту капіталу.

У другому розділі "Потенціал іноземного фінансування та напрями його реалізації в країні-реципієнті" розкрито теоретичні основи руху іноземного капіталу різних форм; виявлено сфери та механізми впливу окремих складових іноземного фінансування на країну-реципієнта; встановлено можливі наслідки надходження іноземного фінансування, фактори їх виникнення та варіації; визначено напрями та можливості застосування потоків іноземного фінансування у соціально-економічному розвитку та провадженні системних реформ у країні-реципієнті; визначено причини виникнення та механізми запобігання ризикам, які несе в собі залучення іноземного капіталу.

Проблема впливу іноземного капіталу на економічний розвиток країни-реципієнта є дискусійною. Висновки представників різних шкіл економічної теорії з цього приводу різняться, залежно від аспектів іноземного фінансування, що бралися ними до уваги: для класичного напряму економічної думки характерне виділення позитивного ефекту від припливу капіталу за рахунок розширення матеріальних ресурсів; представники кейнсіанської школи економічної теорії, навпаки, дотримувалися протекціоністських поглядів щодо іноземних інвестицій, бо вбачали у них загрозу для формування раціональної економічної структури і реалізації системи національних пріоритетів країни; Дж. Мілль у своїх роботах застерігав про можливість передачі через потоки іноземного фінансування інфляції, а Т.Рибчинський вказував на ризик зростання капіталозалежності країни внаслідок дії іноземного капіталу.

Наслідки процесу іноземного фінансування для країни-реципієнта утворюються у результаті нашарування окремих проявів усіх його складових і відрізнятимуться залежно від структури та характеристик залученого капіталу. Кожній його формі відповідає особливий механізм впливу на національну економіку, який визначається сферою надходження та способом використання іноземного капіталу у системі національного господарства:

- прямі іноземні інвестиції беруть участь у формуванні величини та якісних характеристик підприємницького капіталу країни, удосконаленні стосунків між господарчими суб`єктами - їх вплив можна узагальнити за допомогою показника продуктивності праці у національній економіці;

- іноземний приватний позичковий капітал та портфельні інвестиції забезпечують насичення ресурсами фінансової системи національного господарства - їх внесок в економічний розвиток країни полягає в удосконаленні функціонування національної системи перерозподілу капіталів та підвищенні інтенсивності використання капіталів;

- ресурси офіційного фінансування розвитку спрямовуються на згладжування кризових явищ в економіці, виправлення внутрішніх диспропорцій національного господарства, усунення вад інституційної системи - вони чинять вплив на економічний розвиток через поліпшення умов господарської та фінансової діяльності, зменшення рівня трансакційних витрат.

Проте всю сукупність потенційно можливих наслідків припливу окремих форм іноземного фінансування, яку конкретизовано у схемі на рис.2, слід розрізняти на дві групи:

- позитивний вплив на економічний розвиток країни-реципієнта, який може бути задіяно до розв'язання пріоритетних завдань транзитивного суспільства;

- потенційні ризики, які здатні нівелювати користь від розширення капітальних ресурсів країни, дестабілізувати її внутрішній стан та гальмувати соціально-економічний розвиток.

Потік іноземного фінансування є результатом досягнення компромісу між потребами власників капіталу та можливостями, які пропонує їм країна-реципієнт. Оскільки властивості міжнародного руху капіталу до певної міри є незмінними, наслідки іноземного фінансування утворюються головним чином з урахуванням особливостей функціонування національного господарства. Останні визначають оптимальні шляхи досягнення цілей іноземних капіталовласників і можуть посилювати або знецінювати роль іноземного фінансування у розвитку країни.

Негативні наслідки від залучення іноземного фінансування виникають через спотворення умов функціонування національного господарства. Зокрема, до викривлення позитивних властивостей прямого іноземного інвестування призводить завищений рівень трансакційних видатків в економіці, репресивна державна політика, яка пригнічує ділову активність, передусім, національних підприємств. Причиною дисбалансу в припливі іноземних фінансових активів є спотворення об'єктивної інформації про реальний стан внутрішнього ринку, штучне згладжування ризиків по фінансових операціях та стимулювання приросту обсягів запозичення. Офіційне фінансування розвитку набуває деструктивної ролі у разі браку чіткої мети та зорієнтованості на досягнення конкретних результатів від його використання.

Розглядаючи проблему іноземного фінансування, не слід поспішати з однозначною оцінкою цього явища, зважаючи на те, що результати припливу іноземного капіталу обумовлені процесом його використання у кожній конкретній країні. При залученні іноземного фінансування слід враховувати здатність цього процесу вносити корективи у параметри функціонування національного господарства та використовувати ці властивості на користь країни-реципієнта. Завдання оптимізації іноземного фінансування має покладатися на урядові установи, які розробляють національну стратегію розвитку країни. Згідно з нею повинні формуватись національне ділове середовище, система стимулів і орієнтирів для поведінки іноземних інвесторів/донорів капіталу.

У розділі 3 "Оптимізація іноземного фінансування в країнах з транзитивною економікою" представлено модель, яка відображає взаємодію потоків іноземного фінансування з національним господарством країни-реципієнта; розкрито сутність механізмів розвитку, які ініціює іноземне фінансування; проаналізовано сучасний стан використання його ресурсів у національному господарстві України; визначено шляхи оптимізації впливу іноземного фінансування на розвиток національної економіки України.

Між соціально-економічним розвитком країни та припливом до неї іноземного фінансування існує двоїстий взаємозв'язок: потенціал розвитку країни визначає величину та структуру вхідного потоку іноземного капіталу, а привнесені з іноземним фінансуванням ресурси здатні активізувати процес економічного розвитку. В реалізації цієї взаємодії є третій визначальний по своїй суті елемент, який проектує ці процеси один на одного. Роль такої сполучної ланки відіграє національне господарство країни-реципієнта, яке конкретизує цілісна сукупність показників його функціонування. Вони характеризують рівень віддачі іноземних ресурсів всередині країни і, відповідно, кінцевий результат їх використання.

Для розкриття механізму взаємодії іноземного фінансування із країною-реципієнтом у роботі розроблено модель, у основу якої покладено функцію сукупного продукту

Y = p x (v x K)^r,

де K - змінна, що вказує обсяги капіталу, який бере участь у процесі розширеного відтворення,

p, v, r - показники функції, які відображають значущі для процесу розширеного відтворення параметри національного господарства: p - показник продуктивності праці, який відбиває рівень капіталоозброєння праці в національній економіці (р > 0); v - показник швидкості обертання капіталу в національному господарстві (v > 0); r - коефіцієнт перетворення витрат у виробничий ресурс (працю), який вказує граничний приріст праці, залученої до процесу розширеного відтворення, при збільшенні на одиницю величини витрат (r є (0;1)).

Для дослідження процесу іноземного фінансування використовуються похідні функції витрат

С = v х К

та доходності капіталу

i = v x (p x (v x K) ^(r-1) - 1),

за допомогою яких визначається обсяг оптимального насичення економіки капіталом (К_е) та фактично доступний для країни обсяг капіталу (К_f), а також відповідні ним величини сукупного продукту Y_е та Y_f (рис.3).

У країнах з транзитивною економікою величина наявного капіталу є суттєво менша за потребу в ньому, бо відносно низькі значення параметрів p, v, r національного господарства обмежують рівень віддачі та обсяги залученого до процесу розширеного відтворення капіталу. Отже, першопричини незадовільного економічного розвитку та дефіциту капіталу в цих країнах містяться у внутрішніх диспропорціях їх побудови. У такому разі метою іноземного фінансування є не стільки кількісне наповнення ресурсами, скільки якісне удосконалення національного середовища, прискорення та полегшення процесу його гармонізації із зовнішнім світом.

За допомогою функцій та графіків моделі в роботі розглянуто три умовні етапи перетворення національного господарства під впливом іноземного фінансування (рис.3), кожному з них відповідає інша форма графіків та новий стан рівноваги.

І етап: за низьких показників p, v, r національного господарства єдиним шляхом отримання ресурсів є офіційне фінансування розвитку. Його позитивний потенціал полягає у здатності удосконалювати інституційну систему країни-реципієнта, тобто коригувати параметр r. Це відповідно позначається на розташуванні кривих сукупного продукту (Y>Y(I)) і доходності (i>i(I)), розширює можливості залучення капіталу (К_f > К_f(I)) та приводить до збільшення сукупного продукту (Y_f > Y_f(I)).

ІІ етап: зниження рівня трансакційних витрат в економіці, яке означає приріст параметру r, створює стимули для приходу на ринок прямих іноземних інвесторів. Вони, у свою чергу, стимулюють підвищення рівня продуктивності праці р в цілому по національному господарству. Отже, границя виробничих можливостей країни знову зростатиме (Y_f(I) > Y_f(II)) та формуватиметься додатковий попит на капітал (К_f (I) > К_f(II)).

ІІІ етап: встановлення на конкурентоспроможному рівні показників p та r є гарантом платоспроможності суб'єктів національної економіки, створює передумови для припливу іноземних портфельних інвестицій та приватного позичкового капіталу. Їх залучення сприятиме насиченню фінансового ринку країни та зростанню показника v, що принесе із собою чергове зростання сукупного продукту (Y_f(II) > Y_f(III)) за рахунок підвищення обсягів та інтенсивності використання капіталу (К_f(II)>К_f(III)).

Таким чином вимальовується певна логіка і послідовність проведення реформ національного господарства та залучення до цього процесу ресурсів іноземного фінансування - оптимізація витрат та результатів іноземного фінансування забезпечується завдяки поступовій реалізації потенціалу його складових для удосконалення параметрів національного середовища. Ця гіпотеза має підтвердження і в реальних фактах. Зокрема, в Естонії, яка мала найвищі темпи економічного розвитку серед колишніх республік СРСР (обсяги її реального ВВП за 1993-2004 рр. зросли в 2,1 рази та на кінець періоду дорівнювали 11,2 тис. дол. на душу населення) динаміка припливу ІФ відповідала логіці, встановленій у моделі: у період економічного спаду іноземний капітал надходив до неї переважно у формі офіційного фінансування розвитку; у період відновлення - чистий приплив офіційного фінансування у 93-122 млн. дол. на рік було підкріплено щорічним приростом обсягів прямих іноземних інвестицій на рівні 82-214 млн. дол.; на стадії економічного зростання чистий приплив офіційного фінансування стабілізувався на рівні 74-95 млн. дол., уповільнилися темпи приросту прямих іноземних інвестицій, натомість до 1302 млн. дол. зросли обсяги припливу іноземного позичкового капіталу. За підсумками 2005 р. величина офіційного фінансування розвитку в Естонії становила 101 дол., а прямі іноземні інвестиції - 9125 дол. на душу населення.

В Україні потенціал іноземного фінансування залишається невикористаним, а обсяги його залучення знаходяться на низькому рівні: на кінець І п/р 2006 р. на душу населення припадає всього 385 дол. прямих іноземних інвестицій; сума офіційного фінансування розвитку протягом всього періоду з 1993 р. по 2006 р. коливається у межах 7-10 дол. на душу; після 1998 р. спостерігається відплив іноземного позичкового капіталу та портфельних інвестицій. Недооцінка інституційної складової в економічному розвитку країни призвела до значного спаду обсягів виробництва та тривалого періоду відновлення: тільки у 2004 р. реальні обсяги виробництва перевищили рівень 1992 р., обсяги ВВП на душу населення за підсумками 2005 р. склали 1,8 тис. дол. Активізація потенціалу іноземного фінансування у розвитку національної економіки України, перш за все, потребує впровадження заходів із удосконалення інституційної системи, підвищення ефективності роботи державних установ, кардинального перегляду завдань, принципів, інструментів урядової економічної політики.

ВИСНОВКИ

іноземний фінансування транзитивний економіка

Інтеграція у світове господарство країн з транзитивною економікою, до складу яких входить і Україна, потребує від них застосування у процесі внутрішніх перетворень і розвитку переваг процесу інтернаціоналізації та глобалізації. Найефективнішим інструментом для здійснення обміну матеріальними активами, технологіями, знаннями, досвідом є міжнародні потоки капіталу. Реалізація їх потенціалу потребує створення науково обґрунтованої концепції використання ресурсів іноземного фінансування у соціально-економічному розвитку країн з транзитивною економікою, у ході вдосконалення і деталізації якої ми дійшли таких висновків:

1. Для розвитку країн з транзитивною економікою першочергове значення має здатність потоків іноземного фінансування впливати на оптимізацію параметрів національного господарства країн-реципієнтів, і тільки у другу чергу - нарощувати обсяги капітальних ресурсів. Дефіцит капіталу або низька якість виробничих активів є для них вторинними проблемами, першопричини яких полягають у низькій доходності інвестицій через незадовільні умови функціонування національної економіки в цілому. Рушійною силою їх економічного зростання стає впровадження сучасного організаційного досвіду та технологій управління ресурсами - зокрема, шляхом конкуренції або співпраці з національними агентами ринку іноземний капітал створює зовнішні ефекти, які відбиваються на умовах функціонування всього комплексу національного господарства. Залучення іноземного фінансування не може розглядатися як пріоритетне завдання національної стратегії розвитку країн з транзитивною економікою, але має бути інструментом її реалізації: воно повинно відповідати загальній меті удосконалення економічного потенціалу країни-реципієнта та приводити до позитивних зрушень на макроекономічному рівні, тоді привнесені із закордону ресурси знаходитимуть продуктивне застосування у національному господарстві та сприятимуть зростанню його сукупного продукту.

2. Залежно від мети, яку переслідують суб'єкти іноземного фінансування, його потоки можна розділити на три форми. Вони відрізняються між собою механізмами та умовами надходження капіталу, а також сферами його застосування у національному господарстві. Цими відмінностями продиктовано індивідуальне функціональне призначення кожної з форм іноземного фінансування у процесі економічного розвитку країн з транзитивною економікою: зокрема, офіційне фінансування розвитку забезпечує пожвавлення ділової активності та приріст сукупного продукту шляхом зміни інституційного середовища країни; прямі іноземні інвестиції - за рахунок підвищення продуктивності господарської діяльності; портфельні інвестиції та приватне кредитування - через оптимізацію використання фінансового капіталу.

3. Потенціал впливу потоку іноземного фінансування на країну-реципієнта відповідає головним потребам реформування та розвитку транзитивної економіки: 1) його окремі складові виступають чинниками удосконалення роботи основних систем національного господарства - інституційної, господарчої та фінансової; 2) поєднання властивостей його сукупного потоку дає змогу оптимізувати витрати та результати процесу залучення іноземного капіталу, створює передумови для комплексного зваженого економічного розвитку країни-реципієнта; 3) завдяки своєму впливу він відкриває приховані можливості розвитку транзитивної економіки та водночас надає ресурси для їх реалізації; 4) його вплив на національне господарство країни-реципієнта забезпечується переважно ринковими механізмами і тому є більш ефективним за будь-які адміністративні інструменти стимулювання розвитку та інтеграції країни у світове господарство.

4. Забезпечення економічного розвитку країни-реципієнта потребує окремого вимірювання та аналізу макроекономічних ефектів іноземного фінансування, а саме співвідношення доходів та витрат, які несе національне господарство від його залучення. Для цього доцільно узгоджувати завдання розвитку із джерелами їх фінансування за параметрами очікуваних результатів і втрат, а також терміном виконання. Порушення вимог відповідності, відсутність чіткої мети та невиправдано високі витрати залучення ресурсів зумовлюють виникнення негативних наслідків іноземного фінансування. В цілому вони полягають у витісненні національного капіталу, пригніченні ділової активності, посиленні внутрішніх дисбалансів економічної системи: зокрема, надмірному навантаженні на державний бюджет при виконанні майбутніх зобов'язань за офіційним кредитуванням та допомогою; порушенні умов справедливої конкуренції з боку підприємств з іноземними інвестиціями; спаді рівня доходності від інвестицій, дестабілізації фінансового ринку у разі його перенасичення фінансовими ресурсами.

5. Витрати та результати надходження до країни іноземного фінансування визначаються параметрами її національного господарства, які у моделі узагальнено у вигляді трьох показників: рівня трансакційних витрат, який встановлюється інституційною системою; рівня продуктивності праці, яким характеризується господарчий сектор; інтенсивності обігу ліквідних активів, яка відображає розвиток фінансової системи. По відношенню до окремих форм надходження капіталу кожен із них виступає або чинником залучення, або об'єктом впливу. Це забезпечує оптимізацію використання одних складових потоку іноземного фінансування за рахунок залучення інших, та створює синергетичний ефект їх комплексного застосування. Зокрема, згідно розробленої моделі логіка та послідовність залучення потоків іноземного фінансування до розвитку країни з транзитивною економікою має бути наступною: офіційне фінансування розвитку - пряме іноземне інвестування - портфельні інвестиції та приватне кредитування.

6. Відмінності у характері та формі внеску, який здійснюють складові потоку іноземного фінансування в економічний розвиток країни-реципієнта, зумовлюють застосування до них різних стратегій залучення та регулювання:

- Залучення ресурсів офіційного фінансування є пріоритетом на початковому етапі реформування країн з транзитивною економікою - їх вплив відбивається на показнику трансакційних витрат національного господарства, навіть незначне відхилення якого від середньосвітового рівня пригнічує економічні стимули зростання сукупного продукту та знецінює будь-які заходи із розширення інвестицій. Однак воно є тимчасовим інструментом активізації розвитку для країн з транзитивною економікою, оскільки існує природна межа зменшення рівня трансакційних витрат.

- Прямі іноземні інвестиції визначають як найбажанішу форму іноземного фінансування - вони здійснюють вплив на рівень продуктивності праці, який становить постійне джерело економічного розвитку будь-якої країни. Передумовою реалізації позитивного потенціалу їх впливу є ефективна робота інституційної складової національного господарства - в іншому разі країна отримуватиме капітали, які здатні компенсувати трансакційні витрати за рахунок доступу до дешевих ресурсів, використання інших слабких сторін її економіки.

- Іноземні портфельні інвестиції та приватний позичковий капітал впливають на інтенсивність використання капіталу та оптимізують його витрати у національній економіці. Проте вони швидко вичерпують свій позитивний вплив на приріст сукупного продукту, бо надмірне зростання показнику швидкості обігу фінансових ресурсів призводить до перенасичення ними національного господарства, стрімкого спаду доходності капіталу та дестабілізації фінансового ринку.

7. В Україні та інших країнах СНД основним бар'єром соціально-економічного розвитку і причиною низької віддачі від іноземного фінансування є незадовільна робота інституційної системи забезпечення ринку. Це призводить до неефективного використання коштів офіційного фінансування розвитку, скорочення проектів допомоги, примушує господарчих суб'єктів шукати обхідні шляхи реалізації власних інтересів через тіньову економіку, підвищує ризики комерційної діяльності та обмежує можливості залучення приватних іноземних капіталів. Вихід з цієї ситуації перш за все полягає у проведенні повноцінної адміністративної реформи, чіткому врегулюванні повноважень та відповідальності чиновників всіх рівнів. У країнах Центральної та Східної Європи провідну роль у розв'язанні цієї проблеми відіграв процес євроінтеграції, який забезпечив приведення інституційної складової національного господарства у відповідність із стандартами ЄС. Аналогічні зміни в умовах функціонування адміністративної, господарчої та фінансової систем є пріоритетом стратегічного розвитку та розбудови конкурентоспроможності України, незалежно від того, чи відбуватимуться вони в рамках, чи поза процесом інтеграції до ЄС.

8. Реалізувати потенціал іноземного фінансування на користь економічного розвитку України неможливо без цілеспрямованої регулятивної політики з боку урядових установ. Вона передбачає чітке встановлення мети залучення потоків іноземного фінансування, які б відповідали пріоритетам національного розвитку; визначення та усунення перешкод, які обмежують приплив капіталів та підвищують видатки на їх залучення; впровадження заходів, які б запобігали появі можливих негативних наслідків надходження капіталу. Основними передумовами оптимізації процесу іноземного фінансування в Україні є:

- затвердження національної соціально-економічної стратегії, яка б стала основою для координації програм офіційного фінансування розвитку, та створення системи взаємного контролю над ефективністю та цільовим використанням його коштів;

- дотримання принципу рівних умов конкуренції між національним та іноземним капіталом, тобто відмова від надання преференцій прямим іноземним інвестиціям, забезпечення для національних суб'єктів вільного доступу до альтернативних джерел фінансування та новітніх технологій, лібералізація національної економіки;

- створення ефективної системи ідентифікації ризиків фінансової діяльності, зниження трансакційних витрат господарювання, які завищують вартість позичкових ресурсів, забезпечення адекватної системи відповідальності інституційних інвесторів за розподіл капіталу, а також мінімізація державного втручання у процес прийняття інвестиційних рішень.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У фахових виданнях:

1. Гончарова Н. Вплив іноземних фінансових ресурсів на економічний розвиток країни-реципієнта // Збірник наукових праць. Випуск 27. / Під ред. - д.е.н. В.Є.Новицького. - Київ, 2000. - С. 202-208 (0,3 др.арк.).

2. Гончарова Н. Особливості іноземного фінансування при переході до ринку // Економіка. Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. - Випуск 42. - Київ, 2000. - С. 49-52 (0,4 др.арк.).

3. Гончарова Н. Застосування теоретичних моделей міжнародного руху капіталів для формування інвестиційної політики в Україні // Економіка. Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. - Випуск 48. - Київ, 2001. - С. 45-49 (0,5 др.арк.).

4. Гончарова Н. Особливості економічної політики в країнах з трансформаційною економікою // Економіка. Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. - Випуск 56. - Київ, 2002. - С. 97-101 (0,5 др.арк.).

5. Гончарова Н. Сутність процесу іноземного фінансування та аспекти його аналізу // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. - Випуск 51, частина ІІ. - Київ, 2005. - С. 112-114 (0,3 др.арк.).

В інших виданнях:

6. Гончарова Н. Ефективність використання іноземного капіталу на макрорівні. // Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (Приклад України). Матеріали VII міжнародної науково-теоретичної конференції Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка (25 листопада 1999 р.). - Київ, 1999. - С.133-135 (0,1 др.арк.).

7. Гончарова Н. Валютне регулювання зовнішньоекономічної діяльності // Міжнародна економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку. Матеріали І Національної міжвузівської науково-практичної конференції КНУ імені Тараса Шевченка (29 листопада 1999 р.). - Сімферополь, 2000. - С.295-296 (0,1 др.арк.).

8. Гончарова Н. Іноземне фінансування в країнах з перехідною економікою // Современные тенденции и приоритеты развития переходной экономики. Материалы Всеукраинской межвузовской научно-практической конференции (20 мая 2000 г.) - Симферополь, НИЦ КАПКС, 2000. - С. 51-53 (0,1 др.арк.).

9. Гончарова Н. Вплив іноземних фінансових ресурсів на економічний розвиток країни-реципієнта // Украина в 2000 году: трансформация в рыночную экономику. Материалы Всеукраинской межвузовской научно-практической конференции КАПКС (29 октября 2000 г.).- Симферополь, 2000.- С.38-40 (0,2 др.арк.).

10. Гончарова Н. Участь міжнародних фінансових потоків у розвитку країн з перехідною економікою // Региональная экономика и механизмы управления ее развитием. Материалы Всеукраинской научно-практической конференции (6 апреля 2001 г.) - Симферополь, 2001.- С. 141-143 (0,1 др.арк.).

11. Гончарова Н. Участие ТНК в процессе глобализации мировой экономической системы // Управление социально-экономическим развитием регионов Украины и АР Крым. Материалы Всеукраинской межвузовской научно-практической конференции (17 мая 2002 г.). - Симферополь, 2002. - С. 14-16 (0,2 др.арк.).

12. Гончарова Н. М. Концепція застосування ресурсів іноземного фінансування в країнах з транзитивною економікою // Развитие внешнеэкономической деятельности в условиях глобализации. Материалы ІІ международной научно-практической конференции (20 апреля 2006 г.). - Симферополь, 2006. -С. 169-171 (0,2 др.арк.).

АНОТАЦІЯ

Гончарова Н.М. Вплив іноземного фінансування на розвиток країн з транзитивною економікою. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 - Світове господарство і міжнародні економічні відносини. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню ролі іноземного фінансування в економічному розвитку країн з транзитивною економікою.

У роботі розкрито економічну природу процесу іноземного фінансування та особливості його взаємодії з національним господарством країни-реципієнта, досліджено структуру його потоку та встановлено функціональне призначення його складових в економічному розвитку країн з транзитивною економікою.

...