Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

ІННОВАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІНСТИТУЦІЙНОГО ВПЛИВУ НА СТРАТЕГІЇ МІЖНАРОДНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Спеціальність: Світове господарство і міжнародні економічні відносини

Коваленко Пилип Васильович

КИЇВ, 2008 РІК

1. ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні системи інституційного впливу на інноваційні стратегії менеджменту в контексті глобальної конкуренції відзначаються динамічним розвитком та мінливістю, диверсифікованістю характерних для певних регулятивних моделей форм, адже розвиток світового господарства і міжнародних економічних відносин на сучасному етапі пов'язаний з активними процесами інформатизації, поширенням нових принципів взаємного впливу різноманітних ринків, взаємодії держав і приватних агентів відкритих економік та процесів інтернаціоналізації. За таких умов національна економіка не тільки не може розвиватися ізольовано, оскільки сучасний інноваційний процес потребує значних інвестиційних і кредитних ресурсів (для чого потрібна участь у діяльності відповідних міжнародних ринків), а й будь-яка її ізоляція від глобальних економічних процесів призводить до інноваційного відставання й закріплення за країною несприятливого місця в системі міжнародного поділу праці. З огляду на це, дослідження інституційного регулювання інноваційних процесів в умовах інтеграції національного ринку до світового господарської системи, посилення взаємної залежності країн, ускладнення міжнародних кредитних відносин є важливим і актуальним завданням міжнародно-економічної теорії.

Серед відомих зарубіжних західних авторів, які присвятили свої роботи розглядуваній тематиці, можна відзначити Дж. Даннінга, Д. Норта, Е. Острома, Дж. Стігліца, П. Фішера та ін. Можна відзначити цікавий теоретичний доробок російських авторів С. Глаз'єва, В. Іноземцева, Ф. Шамхалова. Дослідженню ролі державних інститутів соціально-економічного регулювання, зокрема вітчизняній специфіці становлення інформаційного суспільства, приділяли увагу такі українські автори, як В. Будкін, Д. Лук'яненко, А. Никифоров, В. Новицький, Ю. Пахомов, А. Поручник, В. Савчук, В. Федосов, А. Філіпенко, А. Чухно. Питання інституційного регулювання відкритих економік, з урахуванням перспектив із різних позицій розвитку, висвітлювалися також фахівцями СОТ, ООН, Комісії ЄС, Світового банку, МВФ, ЮНКТАД, а також низки інших міжнародних інститутів. Утім, можна констатувати не тільки зростання наукового інтересу до розглядуваної проблематики та достатній рівень опрацювання низки теоретичних та практичних питань, а й невирішеність окремих проблем, значної частини висновків і пропонованих рекомендацій, що зумовлює значущість подальших досліджень у цій сфері. Зокрема, необхідно з'ясувати роль інститутів соціально-економічного регулювання на етапі становлення інформаційного суспільства та в контексті глобалізації, а також виявити інноваційні тенденції у менеджменті у системі пріоритетів національного розвитку, що надасть змогу обґрунтувати програмно-цільові підходи державного регулювання в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема в контексті підготовки НДР за темою «Конкурентні інноваційні механізми економічного розвитку України в контексті світового досвіду інституційної політики» (2007-2009 рр. державний реєстраційний № 0106U010980). Особисто автором опрацьовано питання державної регулятивної політики в контексті міжнародного досвіду реалізації інноваційних стратегій. Робота над дисертацією також пов'язана з підготовкою НДР за темою «Визначення критеріїв та показників ефективності планування видатків бюджету в соціальній сфері», виконаної НДІ міжнародних відносин НАУ на замовлення Міністерства фінансів України, договір № 2800-04/142 від 5.10.2007 р.

Державний реєстраційний № 0107U008531, в рамках якої автором узагальнено міжнародну практику формування інноваційних стратегій менеджменту та здійснено аналіз сутності інституційного регулювання інноваційних процесів.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних засад та виявлення сучасних характеристик інституційного регулювання з метою сприяння інноваційним стратегіям у менеджменті та становленню інформаційного суспільства загалом з урахуванням особливостей міжнародної економічної діяльності України. Для досягнення означеної мети в дисертації розв'язано наступні завдання:

- проаналізувати основні методи, теорії й підходи до формування інституційної регулятивної моделі, яка забезпечує створення ефективного конкурентного середовища та покращення позицій бізнесових структур на світових ринках;

- обґрунтувати природу сучасної інституційної стратегії в контексті міжнародної конкуренції та технологічних тенденцій;

- розкрити особливості й тенденції розвитку інституційних регулятивних систем у країнах, що належать до різних типологічних груп, а також міжнародних угруповань держав;

- виявити особливості діяльності інститутів сприяння тенденціям інформатизації та інновації національного та міжнародного рівнів;

- визначити типові та специфічні наслідки застосування методів інституційного регулювання інноваційної діяльності бізнесових структур;

- здійснити компаративну оцінку традиційної, здебільшого макроекономічної, регулятивної моделі, а також інституційної системи впливу на умови й характер господарської діяльності;

- довести системність зв'язку між ринковими механізмами інноваційної діяльності та сучасної інституційної систему впливу на них;

- сформулювати основні напрями та загальні підходи до проведення інституційного регулювання інноваційних процесів у бізнесі в Україні;

- виробити практичні рекомендації щодо оптимізації регулювання інноваційної діяльності суб'єктів бізнесу у відкритій економіці України, що розглядається як пропонована методологічна основа при застосуванні інструментів стимулювання експорту та захисту національного ринку;

- виявити особливості участі українських суб'єктів господарювання в процесах міжнародного співробітництва в інноваційній та інформаційної місткій сферах економічної діяльності;

- з'ясувати специфіку застосування інституційних регулятивних інструментів інноваційної та науково-технічної політики в Україні в трансформаційних умовах.

Об'єктом дослідження виступають інституційні системи регулювання інноваційних процесів у бізнесі національного та міжнародного рівнів з урахуванням динамізму форм та режимів міжнародного економічного співробітництва.

Предметом дослідження є загальні та особливі характеристики процесів інноваційної діяльності та їх регулювання з боку національних (державних) та міжнародних інститутів.

Методи дослідження. З метою дослідження сутності інституційного регулювання інноваційних процесів, а також особливостей і ролі державних й міжнародний інститутів соціально-економічного регулювання на етапі становлення інформаційного суспільства застосовувалися загальнонаукові методи наукового пізнання, зокрема діалектичний та історичний підходи, інструменти системного аналізу. При вивченні суті інноваційних процесів у міжнародному менеджменті, причин появи та еволюції видів нових регулятивних інструментів, які застосовуються з боку держави, здійснювалися компаративні оцінки загально цивілізаційних й національних пріоритетів.

Вивчення міжнародної практики формування інноваційних стратегій менеджменту, і передусім інституційного регулювання в контексті глобальної інноваційної конкуренції, проводилося за допомогою спеціальних методів пізнання, зокрема узагальнення статистичних даних, використання експертних оцінок. Дослідження перспектив формування ефективної стратегії державного управління інноваційною сферою бізнесу в умовах глобальної конкуренції за умов жорсткої зовнішньої конкуренції проводилося із застосуванням методів системного, макроекономічного, глобального, галузево-секторального аналізу. При цьому програмно-цільові підходи сприяння інноваційному розвитку бізнесу формулювалися на базі критичної оцінки наявних теоретико-методологічних розробок, із залученням емпіричних методів вивчення міжнародного досвіду та його застосування у вітчизняних умовах. Програмно-цільові підходи державного регулювання в Україні обґрунтовувалися на основі застосування методів секторального аналізу, прогностичних оцінок, з урахуванням завдань і пріоритетів зовнішньоекономічної стратегії України в сучасних трансформаційних умовах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розкритті сутності інституційного регулювання інноваційних процесів і відповідних стратегій менеджменту в контексті глобальної конкуренції.

Основні положення наукової новизни дисертації визначаються тим, що в ній було:

Вперше:

- теоретично обґрунтовано положення про необхідність узгодження інституційних регулятивних систем та інноваційних стратегій у менеджменті на основі комбінування програмно-цільових методів розвитку, зокрема показано доцільність диверсифікованого фінансового стимулювання інноваційних секторів економіки, підтримки авангардних виробництв у відповідності до визначених соціально-економічних та науково-технічних критеріїв; наголошено на значенні принципу пріоритетного формування «сегменту інформаційної місткої пропозиції», який є важливим для удосконалення моделі національної спеціалізації та закріплення відповідного сегменту ринку інформаційної місткої продукції;

- обґрунтовано тезу про без альтернативність дотримання інституційної регулятивної стратегії на підвищення інформаційної місткості експорту, що заперечує концепцію «нейтральної» відкритої економіки, за якої показники ефективності міжнародної господарської діяльності є індиферентними до номенклатури продукції, експортованої на зарубіжні ринки; зокрема показано, що особливо значущим є державне втручання на етапі становлення інформаційних містких та наукомістких технологічних процесів; на основі аналізу міжнародної практики продемонстровано, що інформаційна спеціалізація відіграє ключову роль у забезпеченні стратегічних глобальних конкурентних переваг, а відсутність масових інформаційних технологій є причиною структурної та системної деградації країн та їх «виштовхування» до «глобальної периферії»;

- розроблено авторську методику політичного та економічного аналізу при визначенні особливостей технологічної політики як компоненти глобальної конкуренції, причому, на відміну від попередніх методик, вироблення механізмів конкурентної стратегії в умовах розвитку інноваційних репродуктивних систем обґрунтовується у відповідності до стратегічних завдань формування високотехнологічного профілю економіки країни, її міжнародної спеціалізації, а також спеціалізації її господарських суб'єктів згідно критерію інформаційної місткості, вимоги зростання інформаційного сегменту відтворювальної діяльності у суспільстві та в міжнародному масштабі.

Отримали подальший розвиток:

- концепція номенклатурної диверсифікації та вибіркового стимулювання інноваційних проектів, високотехнологічного виробництва, яка відрізняється від існуючих системним характером та тим, що вона виходить з пріоритетності завдання збільшення питомої частки інформаційного місткого сектора економіки, інтелектуального сегменту національного багатства; зокрема обґрунтований автором підхід пов'язаний як із сучасними новаціями нетарифної політики, прогресивними методиками розрахунків доцільності та кількісних параметрів науково-технічних проектів у відповідності до структурних та секторальних пріоритетів розвитку економіки держави, так і з підходами щодо вмотивування господарських агентів в умовах лібералізації міжнародних економічних зв'язків, які змушені діяти з урахуванням більш низького пирогового рівня тарифного захисту внутрішніх ринків;

- аналіз тенденцій співвідношення функцій держави та приватних структур, і передусім корпорацій, за умов видимого зростання ваги останніх, які передбачають перенесення повноважень держави як вищої одиниці в ієрархії соціальних організмів до сфери системно-утворюючих заходів та стимулювання розвитку технологій, цим забезпечується ускладнення функцій держави, які є фактором реалізації властивих структурам кланового типу переваг.

Удосконалено:

- теоретичні класифікаційні підходи та критерії оцінки моделей інституційного регулювання інноваційних стратегій менеджменту та формування експортної спеціалізації, зокрема визначено специфічні риси континентальної, європейської моделі інформаційного забезпечення суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, яка характеризується розвиненою системою страхування та кредитування зовнішньоторговельних операцій, і передусім пов'язаних з інноваційною активністю, широким державним фінансуванням маркетингових досліджень зарубіжних ринків, переважанням державних торговельно-промислових палат, а також уточнено типові риси англосаксонського, власне американського, підходу до підтримки закордонного збуту, що передбачає розвинену систему регіональної підтримки, маркетингову підтримку просування американських товарів, активну співпрацю державних центрів з недержавними зовнішньоторговельними організаціями;

- механізми оптимізації моделі інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів вітчизняного підприємництва і зокрема підтримки експортної діяльності малого бізнесу, які полягають в налагодженні систем страхування зовнішнього збуту, активізації програм підвищення кваліфікації учасників міжнародних операцій, розширення державної участі в дослідженнях міжнародних ринків та ін.

Практичне значення одержаних в дисертації результатів полягає в тому, що її рекомендації та конкретні положення можуть використовуватися при оптимізації інституційних та організаційних засад сприяння інноваційним стратегіям у менеджменті в процесі формування інформаційного суспільства та з урахуванням особливостей міжнародної економічної діяльності України.

Результати й рекомендації дисертаційного дослідження впроваджено у практичній діяльності законодавчих та виконавчих органів державної влади України. Зокрема пропозиції автора щодо вдосконалення інституційної системи регулювання інноваційних процесів на національного ринку України були використані у діяльності Міністерства економіки України (лист №18-1/75/1 від 02.04.2008 р.), Запорізької обласної державної адміністрації (лист №08-27/1647 від 03.04.2008 р.), Запорізької торгово-промислової палати України (лист № 22.2/404 від 03.04.2008 р.). Результати дисертації також було використано у навчальному процесі Запорізького національного університету при викладанні навчальних дисциплін «Міжнародні відносини», «Стратегічний менеджмент». Особистий внесок здобувача полягає в тому, що всі наукові результати здійсненого дисертаційного дослідження отримані автором самостійно. Апробація результатів дослідження. Основні положення та наукові результати дисертації доповідались на чотирьох наукових конференціях, що пройшли в НДІ міжнародних відносин Національного авіаційного університету (м. Київ):

- «Соціально-економічні детермінанти розвитку відкритої економіки: теоретичні та практичні аспекти» (29 листопада 2007 р.);

- «Питання інвестиційно-інноваційних стратегій у військовому та цивільному секторах» (25 грудня 2007 р.);

- «Критерії міжнародної конкурентоспроможності в сучасній соціально-економічній моделі» (16 січня 2008 р.);

- «Інноваційний розвиток та інтеграційні процеси: питання системного взаємного зв'язку» (5 лютого 2008 р.).

Публікації. За темою дисертації автором підготовлено 13 наукових публікацій загальним обсягом 4,5 д.а., з них 5 - статті у провідних наукових фахових виданнях (4 - у наукових журналах, 1 - у збірнику наукових праць) та 8 - в інших виданнях (з них 4 тези виступів на наукових конференціях).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (дев'яти підрозділів), висновків, списку використаних джерел (170 найменувань) і 6 додатків. Основний зміст роботи викладено на 178 с., він містить 11 таблиць і 5 рисунків.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь її наукової розробки, мета, предмет і завдання дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, рівень їх апробації.

У першому розділі «Сутність інституційного регулювання інноваційних процесів» досліджується роль інститутів соціально-економічного регулювання на етапі становлення інформаційного суспільства, розкриваються особливості впливу держави на міжнародно-конкурентні позиції бізнесу в контексті глобалізації, а також інноваційні процеси у менеджменті у системі пріоритетів національного розвитку.

За умов глобалізації як найбільш повної, географічно граничної просторової характеристики інтернаціоналізації господарського життя одночасно проявляються диверсифіковані процеси та фактори, що мають відмінну природу і по-різному позначаються на характері цілеспрямованого впливу з боку державних інститутів, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій (ТНК), а також інших суб'єктів господарського життя та регулятивних агентів на ринкове середовище і всю соціально-економічну сферу. Такі нові реалії породили в економічній та суспільній думці нові й суперечливі теорії та погляди. На початку ХХІ ст. загального визнання набула доктрина, згідно якої перспективи взаємин держави з формальними і неформальними недержавними структурами не є сприятливими для перших. Проте практикою доведено, що будь-які мережеві структури, приватні агенти та неформальні об'єднання, насправді, потребують державного втручання та її соціальної функції, яка полягає у створенні ринкового середовища з високими стандартами життя.

Регулятивна діяльність держави та її інститутів не є «втручанням заради втручання» або сферою реалізації довільно визначених критеріїв розвитку (дискреційних орієнтирів). Реальною підставою для втручання є належним чином визначений комплекс національних інтересів, які кодифікуються в законодавчих актах, а також у програмно-цільових документах, що розробляються й ухвалюються в легітимному порядку. Однією з ключових функцій державних інститутів є стимулювання процесів інформатизації соціально-економічного життя, примноження соціального капіталу, що сьогодні постає умовою та фактором ринкової капіталізації.

За умов інформаційної економіки споживач є не єдиним мірилом успішності підприємницької діяльності.

Сьогоденна конкуренція перетворюється на боротьбу за частку інформаційного сегменту виробничої діяльності на національному рівні та в міжнародному масштабі.

Адже навіть успішний та стабільний збут може в перспективі призводити до закріплення за певним суб'єктом міжнародних економічних відносин статусу технологічного додатку, що відзначається низьким ступенем переробки сировини та, відповідно, створеної доданої вартості. Принципи економічного стимулювання НТП полягають в узгодженні економічних і соціальних інтересів організацій та підприємств, які розробляють й освоюють нову високоефективну техніку, причому органічна складова частина такого економічного стимулювання - це встановлення відповідності між комерційним доходом підприємств і науково-технічних організацій, установ, а також їхнім реальним внеском в досягнення ефекту НТП, у розв'язання науково-технічних проблем.

Примноження інтелектуального потенціалу у вигляді освіти, наукової, професійної кваліфікації й фізичних носіїв знань (вчених і спеціалістів) є ключовим елементом стратегії концентрації на власній території інформаційного капіталу.

Так, глобальне економічне лідерство США є природним з огляду на те, що ця країна водночас є світовим лідером за показником ваги інтелектуального потенціалу і випереджає в цьому відношенні Західну Європу.

Протягом поточного десятиліття активно намагається впроваджувати програмно-цільові підходи розвитку РФ, завдяки чому питома вага інтелектуального капіталу в цій країні вже у 2,5 рази перевищує відповідний показник у структурі національного багатства в Україні (див. рис. 1).

Рис. 1. - Інтелектуальний потенціал у національному багатстві держав:

Певне значення має стимулювання виробництва за допомогою таких традиційних форм державної політики, як прискорена амортизація основного капіталу, а також нових регулюючих органів, які не вписуються у класичну теоретичну і практичну модель ані парламентської, ані президентської республіки.

Так, останнім часом отримали поширення суспільні інститути, що забезпечують прискорену інформатизацію соціально-економічного життя, а також привносять елементи програмно-цільового розвитку, узгоджуючи суспільні та комерційні інтереси щодо розподілу ресурсів як у кількісному співвідношенні, так і в часовому вимірі. У союзів підприємців й інших виразників кланових господарських інтересів є значні фінансові ресурси, центри підготовки кадрів, канали зв'язків із громадськістю.

Елементами планування в національному масштабі в сучасних розвинутих економіках постають управлінські рішення, які приймаються на рівні конкретних господарських організацій. У будь-якій організації, особливо за умов глобальної конкуренції, завжди присутнє планове начало, яке передує постановці комерційних завдань та практично реалізується на етапі досягнення запланованих цілей. Фактично йдеться про певну якість та способи реалізації функцій управління шляхом цільового упорядкування технічної, економічної, соціально-психологічної і правової сторін діяльності підприємства (організації).

У другому розділі «Міжнародна практика формування інноваційних стратегій менеджменту» досліджуються інституційне регулювання в контексті глобальної інноваційної конкуренції, програмно-цільові підходи сприяння інноваційному розвитку бізнесу та діяльність інститутів сприяння розвитку бізнес-середовища у сучасних відкритих економіках. Узагальнення міжнародного досвіду дозволяє констатувати, що основними принципами формування і реалізації сучасної державної науково-технічної політики є:

- підтримка фундаментальних і прикладних досліджень на основі програмно-цільових методів та вибору пріоритетних напрямів науково-технічної діяльності (як показує зарубіжний досвід, бажаною є участь учених, їх суспільних організацій і об'єднань у формуванні й реалізації державної науково-технічної політики);

- підтримка розвитку інноваційної інфраструктури;

- відкритість науково-технічної політики, що не завдає шкоди національної безпеки, обороноздатності й життєво важливим інтересам відповідної держави;

- активна участь органів місцевого (регіонального, муніципального тощо) управління і самоврядування у формуванні та реалізації цілей формування інформаційного суспільства, державної політики;

- першочергова державна підтримка наукових досліджень і технологічних розробок, які сприяють розв'язанню найважливіших проблем соціально-економічного розвитку, освоєння новітніх технологій і нових видів продукції у різних сферах соціального буття;

- використання сучасних економічних методів регулювання наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, зокрема забезпечення ефективної наукової, науково-технічної й інноваційної діяльності, інституційно-правовий захист інтелектуальної власності;

- забезпечення рівноправності всіх суб'єктів наукової, науково-технічної й інноваційної діяльності, престижу наукової праці, технічної творчості;

- безпосередній зв'язок наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності з освітою, підготовкою наукових кадрів, підготовкою та перепідготовкою фахівців, підтримкою патентної справи;

- створення умов для пріоритетного внутрішнього інвестування та залучення іноземних інвестицій на розвиток науки і техніки;

- взаємовигідна співпраця з іншими державами, як у сфері торгівлі, так і міжнародного обміну технологіями, науково-технічною інформацією.

Традиційно система регулювання діяльності комерційних агентів та ринкового середовища у відкритій економіці зводиться до принципової моделі, яка об'єднує кілька функціональних блоків. На базі узагальнення міжнародного досвіду інституційного регулювання можна виробити схему механізму, за допомогою якого держава здійснює бажані впливи на комерційних агентів (рис. 2).

Особливістю сучасного етапу розвитку підприємницької діяльності є утворення на основі інноваційних досягнень у комерційних фірмах, що беруть участь в процесах міжнародного співробітництва, та у регіонах науково-технічних комплексів, що поєднують у єдиний процес дослідження і виробництво. Це означає забезпечення щільного зв'язку всіх етапів циклу «наука-виробництво» та його поглиблення. Даний процес утворення цілісних збутових-науково-виробничо-збутових систем є об'єктивним та закономірним явищем, що обумовлено НТП і потребами як відкритої економіки загалом, так і ринкової орієнтації підприємств.

Рис. 2. - Державне інституційне регулювання бізнесу
в умовах відкритої економіки:

Диверсифіковані завдання інноваційного розвитку передбачають забезпечення випереджальних позицій у сфері науково-технічного, інноваційного розвитку, опанування ключових позицій у сфері технологій. Прикладом сказаного є намагання країн Європи, передусім Франції, створити власний аналог Інтернету. Аналогічні завдання ставлять перед собою фахівці у Росії та КНР. Японія планує почати НДР над технологіями мереж наступного покоління, які змогли б до 2020 р. замінити Інтернет та сприяти ефективності державного планування. Особливе місце в розробці науково-технічної та інноваційної стратегії, особливо у країнах Євросоюзу, займає нова практика визначення пріоритетів науково-технічного розвитку за допомогою методу «Форсайт» (Foresight), який допомагає визначати перспективні технології і ринки на найближчі 10-20 років, напрями співпраці «бізнес-держава» щодо створення конкурентоздатних інновацій та ін.

У третьому розділі «Формування стратегії державного управління інноваційною сферою бізнесу в умовах глобальної конкуренції» обґрунтовується необхідність формування стратегії інноваційного розвитку суб'єктів підприємницької діяльності в Україні, досліджуються інтеграційні чинники інституційного регулювання інноваційного процесу, а також програмно-цільові підходи державного регулювання в Україні.

Реалізація проектів інноваційного розвитку за сучасних умов глобалізації надзвичайно щільно пов'язана з умовами інтеграційного розвитку, реальним місцем, яке посідає та або інша країна в системі міжнародного поділу праці. Поява нових та дедалі більш диверсифікованих форм ведення міжнародного бізнесу актуалізує завдання модернізації системи інституційного регулювання корпоративної діяльності в Україні. Сказане має особливе значення, виходячи із того, що, як з точки зору самих суб'єктів міжнародного бізнесу у країні, так і з точки зору соціуму загалом, досягнення цілей інноваційної стратегії держави, покращення її профілю в системі міжнародного поділу праці у глобалізації економічному середовищі та ефективна реалізація цілей господарської діяльності є можливими за умови узгодження інтересів всіх учасників процесу суспільного виробництва та осіб, безпосередньо і навіть опосередковано пов'язаних із конкретними відтворювальними процесами.

На початку ХХІ ст. вже є очевидним, що ринок не дає достатнього ефекту в тих ситуаціях, коли є потреба в здійсненні особливо великих інвестиційних проектів, з тривалими термінами окупності, високим ступенем прибутку і невизначеності відносно віддаленої у майбутньому норми прибутку. Це було не до оцінено в Україні, де за відсутності вираженої інвестиційно-інноваційної, структурної політики держави технологічні зрушення набули форми швидкої технологічної деградації, примітивізації моделі національної спеціалізації. Більшість виробництв ядра сучасного технологічного укладу практично згорнуті, а скорочення виробництва інформаційної місткої продукції за часів кризи набагато перевищило спад виробництва інших видів продукції, причому за багатьма видах продукції відбулося практично повне їх витіснення з внутрішнього ринку імпортними аналогами.

Оскільки головна роль у підтримці нововведень належить державі, а функціональний пріоритет у спектрі сфер реалізації нововведень безперечно належить науці (адже саме завдяки ній відбуваються відкриття), процес розробки програм підтримки нововведень слід пов'язувати з фінансуванням державою науки та інноваційної діяльності. Важливим джерелом фінансування НДДКР в Україні традиційно є бюджетні кошти. Вони використовуються в першу чергу для фінансування бюджетних організацій та проведення фундаментальних і прикладних досліджень в академічних і вузівських організаціях, а також для фінансування досліджень і розробок у стратегічних галузях промисловості.

Для реалізації міжнародно-конкурентних стратегій в Україні, побудови інтелектуального суспільства, створення містких галузей економіки, слід не тільки формально оголосити галузь інформаційних технологій пріоритетною, а на науковій основі розташувати відповідно до ступеня важливості наукові дослідження і напрями розвитку у сфері інформаційних технологій, створити атмосферу, яка сприяє залученню інвестицій у приватного сектору, маючи при цьому на увазі роль приватного сектора в розвитку інформаційних технологій. Раціонально та ефективно організоване суспільство, яке прагне до реального підвищення національної конкурентоспроможності, не може не наслідувати універсальним тенденціям розвитку соціально-економічного життя, важливою особливістю якого сьогодні виступає активне застосування програмно-цільових засад. Інакше кажучи, йдеться про інституційне програмно-цільове регулювання, які означає управління довгостроковою динамікою, причому важливим нюансом є скасування логіки циклічного розвитку і перехід на сценарну модель, культуру стимульованого інноваційного розвитку. При цьому не відкидається логіка, згідно якої саме сумарний обсяг підприємницького капіталу і багатства індивідів визначає рівень національного багатства, а також прагнення підприємця до володіння все більшими обсягами капіталів. Водночас завданням суспільства (держави) традиційно виступає регулювання економічних і соціально-економічних процесів з метою не тільки створити для підприємницького капіталу не тільки можливість до самозростання, але й забезпечити економічно виправдані умови його функціонування, що вимушують підприємця діяти на благо всього суспільства.

Тільки вітчизняна наука і техніка, які спираються на державну підтримку, зможуть забезпечити країні зараз і на перспективу динамічний технологічний і економічний розвиток, а також конкурентоспроможність товарів. Дійсно, як свідчить світовий досвід, формування інноваційної системи неможливе без активної участі держави. Розвиток ринкової економіки і забезпечення ефективної конкуренції вимагають більшого, ніж проведення послідовної державної політики по забезпеченню економічної свободи. Необхідним є й проведення цілеспрямованої структурної стратегії, довгострокової економічної політики, спрямованих на пріоритетний розвиток тих виробничих ринкових структур, які забезпечують технологічний прогрес та глобально конкурентні прориви на ділянках, що пов'язані із створенням технологій та контролем за ними.

Роль держави у становленні інноваційної економіки значно вагоміша, ніж при регулюванні звичайної економічної політики. Це має передбачати розробку стратегії переходу до інноваційної моделі розвитку на основі використання методів наукового планування на всіх рівнях управління (це питання системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо), підвищення рівня інноваційної культури. Головною метою та функціональною відмінністю підходу до оптимізації державного регулювання комерційного сектору у сфері високих технологій повинна стати більш чітка цільова орієнтація організацій на виконання конкретних функцій в рамках державної системи пріоритетів розвитку наукової, технологічної і інноваційної діяльності.

Під активною промисловою політикою слід розуміти широкий комплекс програмно-цільових дій, спрямованих на господарські процеси в промисловій сфері, а також оптимізацію роботи комерційних структур для досягнення необхідних результатів, перш за все, збільшення темпів зростання, модернізації технологічної бази, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції і освоєння закордонних ринків. Це дозволить розширити ресурсні можливості для подальшого технологічного розвитку і оновлення інформаційних містких галузей промисловості, на конкретних підприємствах.

ВИСНОВКИ

У дисертації отримано наступні наукові результати, які в комплексі вирішують важливе наукове завдання ефективного поєднання потенціалу бізнесу з регулюючими функціями держави для реалізації як національних, так і комерційних пріоритетів та піднесення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки.

1. Ключовим методологічним принципом дослідження інноваційних тенденцій інституційного впливу на стратегії міжнародного менеджменту в умовах глобальної конкуренції є системна цілісність, що означає врахування дихотомічної природи стратегії інноваційного розвитку в умовах відкритих економік: створення максимально сприятливих умов для інноваційної комерційної діяльності та забезпечення довгострокового програмування розвитку та проектування, що є функцією інститутів, які забезпечують реалізацію відповідних програм та проектів. Формулювання основних принципів державної підтримки національних монополістів на світових ринках, структурної політики по відношенню до фінансово-промислових груп, захист конкурентного середовища, застосування антимонопольного законодавства як додаткової інституційної конкурентної переваги мають засновуватися на засадах загальнонаціональної інноваційної стратегії посилення потенціалу конкурентоспроможності підприємств і галузей.

2. Інститути інформаційного суспільства коригують ринкові процеси, сприяють покращенню структури та підвищенню ефективності традиційних галузей, оскільки, по-перше, видозмінюють ті інститути ринку, які обслуговують традиційну індустрію, по-друге, прискорюють колапс ринкових сегментів, які «не вписуються» у вимоги інновації соціально-економічної моделі розвитку, а по-третє, стимулюють появу нових функцій та механізмів реалізації ринкових відносин; при цьому завданням інститутів є перерозподіл ресурсів і коштів у напрямку бажаних структурних інноваційних зрушень. Сучасна роль держави полягає не тільки в тому, щоб встановити «правила гри», але й визначити стратегічні напрями розвитку згідно планово-прогнозних підходів.

3. На початку ХХІ ст. у практиці країн-лідерів ринкової економіки має місце «інституційний динамізм», постійна зміна параметрів моделі відносин «держава-бізнес». Відбувається функціональне злиття суб'єктів державної і приватної економічної політики і виникнення в результаті цього нових регулюючих органів, які набувають форм різноманітних асоціацій та об'єднань, засновниками яких виступають державні інститути, громадські організації, бізнесові структури, державно-бізнесові комітети (або ради) з розвитку окремих галузей та регіонів, ініціативні об'єднання представників виконавчої влади, союзи підприємців та ін. Міжнародний досвід реалізації підприємницьких моделей свідчить, що англосаксонська модель, яка створює передумови для швидкої капіталізації в інформаційних містких секторах за рахунок механізмів фондового ринку, повніше відбиває потреби пріоритетного розвитку інноваційних сегментів, в той час, як євро-континентальна (рейнська) модель, яка орієнтується на холдинговий варіант розвитку, більш ефективно відображає потреби соціального розвитку як фактору прискореного прогресу інформаційної економіки. Приклад програмно-цільового підходу до справи інноваційного розвитку демонструє КНР, де створення умов для розвитку фундаментальної науки й техніки базується на Держплані. Вдалим підходом стимулювання інноваційного розвитку показала себе концепція розвитку венчурних фондів у Росії, частково завдяки яким до 2010 року частка інноваційної продукції і послуг в експорті цієї країни повинна скласти 20%, на внутрішньому ринку - 15%.

4. Змістом сучасних інноваційних тенденцій, які визначають закономірності еволюції ролі інститутів, є новий етап НТП, що пов'язаний з перенесенням технологічних процесів у дедалі більш місткі сфери, поступом у сфері знань. Імперативом інституційного втручання постає прогрес науки, особливо фундаментальної, яка наближається за часовими ознаками практичної реалізації винаходів до прикладної і зумовлює швидку комерціалізацію нових знань, їх глобально конкурентне значення. В самому ж НТП виділяються елементи, що постають причиною та двигуном технічного і технологічного поступу, розвитку бізнес-середовища та поглиблення міжнародного співробітництва на основі дедалі більш диверсифікованого міжнародного поділу праці. Посилюється орієнтація наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності на пріоритетний розвиток інформаційних та науко ємких ресурсів, праці зберігаючи виробництв і технологій з високим рівнем доданої вартості та інформаційних технологій. Стимулювання НТП передбачає створення економічних переваг для комерційних агентів, які реалізують виробничі та науково-технічні програми, що відповідають довгостроковим інтересам суспільства. Завдання діяльності інститутів сприяння інноваційному розвитку передбачають забезпечення лідерства у сфері науково-технічного, інноваційного розвитку, передусім - опанування ключових позицій у сфері технологій, які надають можливість здійснювати контроль за технологічними процесами у світі.

5. Характер відносин держави і приватного бізнесу визначається рівнем і типом суспільного розвитку, традиціями та національною ментальністю. Важливою загальною функцією управління та регулювання в сучасному суспільстві є стратегічне планування, яке варіюється і може характеризуватися як відносною індиферентністю до технологічних параметрів розвитку підприємницької діяльності, так і вираженою підтримкою інформаційних містких проектів приватного сектору, інноваційних програм розвитку, цільовими установками на формування ефективного кадрового корпусу. Тенденція інтеграції державних і недержавних «зусиль» в єдиній стратегії міжнародної конкурентоспроможності на зламі століть зумовила збільшення кількості некомерційних організацій у вигляді асоціацій, клубів, об'єднань та фондів, які виступають як інститути сприяння. В японській та південнокорейській економіках роль структур сприяння є більш помітною, ніж в Європі та Північній Америці (так, в значній мірі успіхи японських фірм та позиції держави визначаються моделлю т. зв. «Джапан Інкорпорейтед», тобто зрощенням держави, бізнесу і профспілок, які діють спільно як загальнонаціональна корпорація). У країнах континентального типу (Німеччина, Франція), некомерційні організації мають більшу силу і вплив, ніж в США. Міжнародна практика свідчить, що у найбільш загальному випадку ефективні моделі регулювання бізнесу у відкритих економіках є:

- встановлення узгоджених у часі й згідно послідовності функціональних завдань бажаних параметрів розвитку бізнесу та його регулювання індикативними методами планування інноваційного розвитку бізнесу;

- система держзакупівель інноваційної продукції;

- зонально-територіальні методи впливу на міжнародну конкурентоспроможність бізнесу.

6. За умов інформаційної економіки розрив у рівнях продуктивності праці та у доходах має тенденцію до радикального збільшення (йдеться про так звані цифровий розрив та технологічну ренту). У зв'язку з цим в країнах, що не досягли високої стадії розвитку конкуренції, роль національних урядів в підвищенні конкурентоспроможності є значною, оскільки вони відчувають потребу у структурній реформації, формуванні тих інституційних систем, які історично склалися в розвинутих країнах.

7. Стратегічне планування на рівні комерційних агентів підвищує якість управління, приводить його у відповідність до вимог швидких і часто непередбачуваних змін у зовнішньому середовищі. Впровадження стратегічного планування надає ряд переваг, оскільки воно змушує фірми більш чітко визначати свої завдання і політику, веде до кращої координації зусиль працівників організації і визначення показників діяльності фірми для контролю.

8. Формування ефективної відкритої економіки України потребує стимулювання інноваційного розвитку, містких галузей та виробництв. Оптимізація інституційного управління інноваційними процесами в державі вимагає моніторингу інноваційних перетворень на національному і регіональному рівнях, комерціалізації створення та впровадження інноваційних технологій та інноваційних продуктів на основі проведення відкритих конкурсів проектів, гарантування прав інтелектуальної власності, поширення інформації про результати науково-дослідної діяльності, контрактних держзамовлень та елементів програмно-цільової реалізації стратегічних довгострокових проектів. Слід визначати перелік найбільш значущих, ключових науково-технічних програм, формувати порядок їх розробки, фінансування і виконання, застосовувати конкуренцію відбору. Самі ж інноваційні проекти можуть розглядатися як різнорівневі та виконуватися як самостійно, так і бути складовою частиною державних, галузевих, регіональних і міждержавних науково-технічних програм. Відмінністю підходу до оптимізації державного регулювання комерційного сектору у сфері високих технологій повинна стати чітка цільова орієнтація організацій на виконання конкретних функцій в рамках державної системи пріоритетів розвитку наукової, технологічної і інноваційної діяльності. В умовах України слід враховувати глобальну тенденцію концентрації капіталів у містких сферах економіки, перетворення соціальної політики на засіб концентрації на національній території інтелектуального капіталу.

9. В Україні слід реалізувати комплекс заходів щодо розвитку фондових ринків бази обліку та статистики наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, налагодити загальнонаціональну систему збору інформації та розрахунку зведених показників рівня інновацій на основі передових міжнародних розробок в цій сфері, доступу до комерційної інформації всіх ринкових агентів за допомогою мережі Інтернет і новітніх засобів зв'язку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Коваленко П.В. Роль державних інститутів соціально-економічного регулювання на етапі становлення інформаційного суспільства // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журн. - К.: НАУ. - 2007. - № 1-2. - С. 101-106.

2. Коваленко П.В. Особливості інституційного регулювання інноваційних процесів // Зовнішня торгівля: право та економіка: Наук. журн. - 2007. - №3(3). - С. 37-42.

3. Коваленко П.В. Інноваційні процеси в менеджменті у системі пріоритетів національного розвитку // Зовнішня торгівля: право та економіка: Наук. журн. - 2007. - №5(34). - С. 54-59.

4. Коваленко П.В. Міжнародна практика формування інноваційних стратегій менеджменту // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журн. - К.: НАУ. - 2007. - №5. - С. 70-74.

5. Коваленко П.В. Стратегія державного управління інноваційною сферою бізнесу в умовах державної конкуренції // Економіка: проблеми теорії так практики: Зб. Наук. пр. Вип. 231, Т. 8. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2007. - С. 1640-1652.

6. Коваленко П.В. Інституційне регулювання та програмно-цільові підходи сприяння інноваційному розвитку // Формування конкурентоспроможної моделі відкритої економіки України: Зб. наук. пр. / К.: НДІ міжнародних відносин НАУ. - 2007 - №4. - С. 100-106.

7. Коваленко П.В., Романов Д.С. Програмно-цільові підходи при формуванні міжнародно-коопераційних механізмів в Україні у контексті досвіду Китаю // Концептуальні засади та пріоритети двостороннього торговельно-економічного співробітництва України з країнами АТР: Зб. наук. пр. К.: НДІ міжнародних відносин НАУ. - 2007 - №5. - С. 112-118.

8. Коваленко П.В. Стимулювання фінансових інновацій в системі задач формування інвестиційної привабливої відкритої економіки // Перспективи розвитку українського експортного потенціалу у контексті співробітництва з країнами Середземномор'я та Центрально-Східної Європи: Зб. наук. пр. - К.: НДІ міжнародних відносин НАУ. - 2007 - №6. - С. 83-88.

9. Коваленко П.В. Інноваційний менеджмент у системі конкуренції та пріоритетів національного розвитку // Вплив маркетингу на підвищення ефективності транскордонного економічного співробітництва з країнами - членами ЄС. Серія «Економіка». Вип. 23. - Мукачево: МТІ. - 2007. - С. 298-300.

10. Коваленко П.В. Ефективність регулювання бізнесу у відкритому економічному середовищі: міжнародна практика та українські завдання // Соціально-економічні детермінанти розвитку відкритої економіки: теоретичні та практичні аспекти: Мат-ли наук. конф. / НДІ міжнародних відносин НАУ (29 листопада 2007 р.). - К.: НАУ, 2007. - С. 19-21.

11. Коваленко П.В. До питання про формування стратегії інноваційного розвитку суб'єктів підприємницької діяльності в Україні // Питання інвестиційно-інноваційних стратегій у військовому та цивільному секторах: Мат-ли наук. конф. / НДІ міжнародних відносин НАУ (25 грудня 2007 р.). - К.: НАУ, 2007. - С. 41-44. економічний міжнародний бізнес

12. Коваленко П.В Щодо стратегії державного управління інноваційною сферою бізнесу України // Критерії міжнародної конкурентоспроможності в сучасній соціально-економічній моделі: Мат-ли наук. конф. / НДІ міжнародних відносин НАУ (16 січня 2008 р.). - К.: НАУ, 2008. - С. 40-42.

13. Коваленко П.В Програмно-цільові підходи державного регулювання в Україні // Інноваційний розвиток та інтеграційні процеси: питання системного взаємного зв'язку: Мат-ли наук. конф. / НДІ міжнародних відносин НАУ (5 лютого 2008 р.). - К.: НАУ, 2008. - С. 51-53.

Размещено на Allbest.ru