Прямі закордонні інвестиції як інструмент посилення регіональних позицій Індії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прямі закордонні інвестиції як інструмент посилення регіональних позицій Індії

інвестиційний співробітництво закордонний

Після проголошення незалежності Індії її велетенська економіка пережила тривалий період надмірної зарегульованості і захисту від зовнішньої конкуренції, який в місцевих ЗМІ отримав назву «Ліцензійного Раджу». З розпадом СРСР та загостренням ситуації у Перській затоці в 90-91-х роках ХХ ст. політична еліта країни була змушена кардинально переглянути економічні пріоритети, перейшовши до політики лібералізації за залучення прямих іноземних інвестицій (ПЗІ). Відомі економісти переконані, що 2000-і роки стануть для Індії періодом інтенсивного зростання, а економічний розвиток КНР уповільниться. Нова економічна політика вже дала свої результати. Якщо раніше індійські інвестиції в країни Південної Азії були державними і спрямовувались переважно у інфраструктурні та гідроенергетичні проекти, то нині до регіону починає агресивно проникати приватний капітал, який має незрівнянно більші можливості у порівнянні з державним у таким аспектах як обсяги та диверсифікація його прикладання. В статті ставиться завдання проаналізувати вплив прямих закордонних інвестицій на економічну систему Індії та розкрити особливості індійського інвестування в південноазійському регіоні.

Вивченням питань інвестиційної привабливості країн Південної Азії займались фахівці Світового Банку та Азіатського банку розвитку. Дослідження СБ дали змогу зрозуміти інфраструктурні та бюроктратичні перепони для надходження прямих закордонних інвестицій. Науковці з Азіатського банку приділіли основну увагу проблемам відсталості прикордонних регіонів країн та чинникам інвестиційної непривабливості найменш розвинених країн (LDC-Least developed countries) Індостану. Корисна інформація була запозичена з редакційних статей газет «Хінду» та «Дейлі ньюс», де критикувалась протекціоністська політика урядів країн Індостану, коротко повідомлялось про нові інвестиційні проекти індійських корпорацій у регіоні. Ознайомлення з цими матеріалами дозволило відобразити цілісну картину впливу ПЗІ на економічний розвиток Індії та зробити відповідні висновки. Важливо підкреслити, що в статті автора частково заторкнуто період глобальної фінансової кризи, який раніше не розглядався у окремих вітчизняних дослідженнях.

Прямі закордонні інвестиції стали одним із найголовніших чинників розвитку народних господарств країн Азії, які використовували їх для створення експортно-орієнтованих виробництв та модернізації транспортної інфраструктури. ПЗІ позитивно впливають на розвиток країн-реципієнтів у кількох аспектах. Насамперед, вони збільшують зайнятість населення (особливо в депресивних регіонах), сприяють притоку конвертованої валюти, насичують ринок споживчими товарами, виробленими в самій країні, на її потужностях та сировині, за участі її робочої сили. При цьому відбуваються трансфери технологій та навчання робітників новим навичкам, створення маркетингових мереж зі збуту виготовленої продукції у найвіддаленіших регіонах. Особливо це важливо для країн із великою чисельністю населення, таких як Індія, що має надлишок молодої робочої сили та економічно відсталі штати на півночі та сході. Поява надлишку конвертованої валюти допомагає державі безболісно закуповувати критичний імпорт (у випадку Індії складні види озброєнь, авіатранспорт та енергоносії), від якого залежить її нормальне функціонування, а також підтримувати стабільний курс власної грошової одиниці рупії. ПЗІ стимулюють економічне зростання, яке в країні в останні роки становило в середньому 8 відсотків. У свою чергу, воно сприяло скороченню чисельності бідних людей та збільшенню купівельної спроможності населення, породжуючи культуру споживання, характерну для західноєвропейських країн. Інвестиції у виготовлення товарів для масового споживача викликають гостру конкуренцію серед виробників, що можна спостерігати в Індії на прикладі автомобільної галузі, в якій представлені всі найбільші автомобільні концерни світу, які намагаються виграти змагання поміж собою за якість та ціну малолітражних автомобілів для місцевого ринку [1].

З 1991 року індійське керівництво почало проводити нову промислову політику, складовою частиною якої стало залучення ПЗІ. Для цього було необхідно створити належну міжнародну договірно-правову базу та лібералізувати зарегульований сектор надання дозволів на інвестування західного капіталу. Станом на 2006 рік договори про уникнення подвійного оподаткування було укладено з 74 країнами, а ще 54 країни підписали угоди з Індією про заохочення та захист взаємних інвестицій, які передбачали національний режим та статус найбільшого сприяння для закордонних інвесторів, повну репатріацію їх прибутків та недопущення націоналізації вкладень без належної компенсації [2]. В грудні 2005 року на 13 саміті СААРК в грудні 2005 року в місті Дакка було прийнято конвенції про багатостороннє уникнення подвійного оподаткування, про адміністративну взаємодопомогу в податкових питаннях, про співробітництво у митних справах. Остання з них мала особливо важливе значення, оскільки в Південній Азії процвітає контрабандна торгівля, від якої найбільше страждають товаровиробники Індії, неспроможні продавати свою продукцію за ринковою ціною в інших країнах Індостану, де функціонує «чорний» ринок зі значно більш дешевою пропозицією товарів [3].

Що стосується внутрішньоіндійського регулювання, то в більшості галузей економічної активності дозволено 100-відсоткові закордонні інвестиції. Уряд Манмохана Сінгха продовжує лібералізувати так звані чутливі сектори, усвідомлюючи, що без приватного капіталу держава не спроможна досягнути їх розвитку. Зокрема, серед його пріоритетних завдань називають забезпечення оборонної самодостатності Індії. Нині 26 відсотків у великих підприємствах ВПК може належати іноземним інвесторам, а 100 відсотків власності допускається на підприємствах із випуску набоїв та запасних частин. Планується, що індійська армія отримуватиме 70 відсотків озброєнь від внутрішнього виробника вже у 2010 році за рахунок збільшення частки закордонних власників у підприємствах ВПК до 49 відсотків [4]. В 2007 році Сінгх також заявив, що західний капітал зможе відкривати в Індії філії навчальних закладів зі 100-відсотковою власністю, однак їх керівництву доведеться погодитись із квотовою політикою уряду, яка має на меті захист інтересів відсталих каст та племен. Урядовець також планує вкрити все південне узбережжя спеціальними економічними зонами китайського зразка, в яких інвестори матимуть «податкові канікули» і зможуть безперешкодно ввозити засоби виробництва [5]. Провайдери інтернет-сервісу та розважальних телеканалів мають право перебувати в повній іноземній власності, обмеження існують тільки для каналів новин та радіостанцій, які також ретранслюють новини та політичні передачі. Таким чином, уряд сподівається, що приватний капітал вирішить за свій кошт такі традиційні індійські проблеми, як значні витрати на імпорт озброєнь, високий рівень неписьменності серед жінок на півночі та сході країни, відсутність телекомунікаційних мереж у багатьох регіонах.

Результати лібералізації перевищили всі очікування, адже в Індії з'явились не тільки інвестиції транснаціональних корпорацій, але й нові спільні підприємства, які створили місцеві конгломерати з західними партнерами, ставши завдяки цьому глобальними гравцями. Зокрема, найбільші індійські інвестиції останнього десятиліття були спрямовані у металургійний сектор за кордоном. Протягом декількох останніх років підприємець Лакшмі Міттал придбав за 32 млрд.доларів безпосереднього конкурента своєї компанії «Арселор Стіл», а конгломерат «Ратан-Тата» викупив англо-голландського сталевого велетня «Корус» за 11,3 млрд. доларів. Таким чином, компанія Міттала стала вже найбільшою у світі за обсягом випуску металургійної продукції (100 мільйонів тонн сталі на рік або 10 відсотків світового виробництва), а «Тата-Корус» - п'ятою, стрибнувши на нього з 56 місця. Це гарантує обом концернам глибоке проникнення на європейські ринки і покращення технологічної бази для утвердження їх продукції на півострові Індостан та у Південно-Східній Азії. Потреба в металі в Індії об'єктивна - його поглинуть величезний ринок транспортних засобів та запчастин, на якому працюють місцеві, японські та американські корпорації, сектори житлового та промислового будівництва, суднобудування, ВПК. Підрозділ компанії «Тата» «Тата- чай», який вже має найбільші пакувальні потужності в Індії, придбав одну з найвідоміших фірм Великобританії «Тетлі», що допоможе при збуті південноазійського напою в Західній Європі [6].

Вибуховими темпами розвивається автомобільна галузь, яка стала в 2007-2008 роках другою за темпами зростання у світі. Вісім провідних компаній мають намір інвестувати кошти у виробництво дешевих малолітражних автомобілів в Індії, на які припадає 75 відсотків ринку транспортної продукції. Виготовлятимуть легкові автомашини з об'ємом двигуна в 1,3 літри, на що корпорації «Ніссан», «Хонда», «Тойота», «Фіат» готові витратити чотири мільярди доларів. Фахівці «Тата моторс» працюють над народним автомобілем «Нано», що матиме символічну ціну у 100 тисяч рупій (2460 доларів без ПДВ та транспортних зборів), а тому ймовірно зможе завоювати невибагливі ринки інших країн Південної Азії. Індія поступово перетворюється на глобального виробника автомобілів, «тук-туків» та скутерів, збуваючи свою продукцію в Південній та Південно-Східній Азії. Що стосується вантажівок та пасажирських автобусів, то в країні є давні традиції випуску подібної продукції на потужностях компаній «Тата» та «Ашок Лейланд», які входять до 10 найбільших підприємств світу [7].

Історія успіху ІТ-галузі в Індії добре відома. Серед її основних інвесторів - «Ціско», «Майкрософт», «Моторола», «Водафон», «Інтел» тощо. Маючи 20 мільйонів англомовних кваліфікованих працівників із вищою технічною освітою та потужну діаспору і заможний прошарок нерезидентів із півдня Індії, які фінансово допомагають здобувати знання своїм індійським родичам, країна характеризується дуже високою якістю людського капіталу, що приваблює сюди інвесторів із транснаціональних корпорацій. Недаремно саме південні регіони стали осередком залучення капіталу в ІТ-галузь, оскільки вони у достатній мірі електрифіковані, забезпечені банківською мережею, мають високий ступінь захисту прав інтелектуальної власності та розгалужену мережу технічних навчальних закладів, випускники яких готові декілька років працювати за символічну платню. Для Індії також характерна незалежна судова влада, що допомагає компаніям із західним капіталом неупереджено вирішувати комерційні суперечки [8].

Найбільше запитань викликає все-таки інвестування західного капіталу в роздрібні мережі, що займаються збутом різноманітної споживчої продукції. Зокрема, такі міжнародні велетні як «Волл-март», «Теско» та «Марк і Спенсер», будучи зацікавленими зростаючою купівельною спроможністю індійського середнього класу, почали відкривати свої відділення у великих містах, цим самим поставивши на межу виживання традиційний кустарний сектор та базари, продукція яких має, як правило, значно нижчу якість. Враховуючи запеклу конкуренцію виробників на ринку Індії на однотипні товари, дуже багато роздрібних мереж продають свої товари за заниженими цінами, для того, щоб лише закріпитись на ринку. Одночасно вони намагаються компенсувати втрати, понесені в Індії, в інших країнах, де також діють їхні роздрібні мережі. Це породжує соціальну напругу в містах і призводить до посилення майнової нерівності, ставить на межу виживання десятки тисяч жителів нелегальних халупних поселень, зайнятих у домашньому виробництві примітивних товарів. З іншого боку, великі роздрібні мережі мають необхідний капітал для придбання, зберігання та переробки продукції сільського господарства. Вважається, що в Індії внаслідок неадекватності складських потужностей щорічно втрачається 12 мільйонів доларів через гниття фруктів та овочів, що дадає проблем небагатому місцевому селянину. Тепер подібних ускладнень вдастсься уникнути за рахунок західного капіталу [9].

Отже, Індія зазнає інвестиційного буму, який має значно більше позитивних наслідків для економіки, ніж негативних. В цьому контексті важливо встановити, яка ж ситуація з ПЗІ складається у інших країнах Південної Азії. В 2007 та 2008 роках Світовий Банк традиційно називав діловий клімат у Південній Азії другим найгіршим у світі після регіону «Чорної» Африки, виходячи зі значної бюрократизації та ко- румпованості тамтешнього управлінського апарату. Причина низької конкурентоздатності економік країн регіону полягає також у незадовільній інфраструктурі. Зокрема, за даними цієї установи, в країнах Індостану в середньому припадає 56 днів на проведення електромережі, 66 днів - на встановлення телефонної лінії, 121 день на рік немає електричного струму, і лише 29 відсотків компаній використовують у своїх зв'язках із клієнтами інтернет тощо. Тривалий час ці галузі перебували в державній власності, тому супутна інфраструктура залишає бажати кращого. Південна Азія виявилась передостаннім регіоном світу за показником захищеності робочої сили. Політична нестабільність у Афганістані, Пакистані та на Шрі-Ланці також відлякує потенційних інвесторів. За даними організації «Транспаренсі Інтернешнл» серйозною проблемою також залишається корупція. Так, в 2007 році Бутан було визнано найменш корумпованою країною регіону (32 місце зі 163 країн світу), а Банґладеш - найбільш корумпованою (156 місце). Індія, що опинилась на 70 місці, виявилась другою після Бутану країною з найнижчим рівнем корупції на субконтиненті. З іншого боку, у країн регіону є незаперечна перевага в таких компонентах, як швидкість процедур із відкриття нових компаній та ефективність захисту прав закордонних інвесторів. При цьому найгірше становище склалось в Індії, яка знаходиться на 88 місці, що є наслідком доби надзвичайної зарегульованості та бюрократизації [10].

На Індію припадає понад 80 відсотків ПЗі, що надходять до цього регіону, що поступово призводить до нерівномірності його розвитку. Чому складається саме така ситуація? Високі ризики та низька купівельна спроможність ринків у інших країнах Південної Азії змушують закордонних інвесторів вкладати гроші у стабільну в політичному відношенні Індію з її велетенським внутрішнім ринком. Це означає, що виробнича база індійської економіки модернізується швидше, ніж у сусідніх країн. Транснаціональним корпораціям вигідніше виробляти продукцію в Індії, а потім перепродавати її на півострові Індостан, послуговуючись угодами про вільну торгівлю, укладеними в рамках СААРК між Індією та її сусідами. Враховуючи високі темпи зростання населення і неспроможність регіональних держав створювати нові робочі місця та надавати соціальні послуги, проблему відсутності національного капіталу може якраз вирішити залучення інвестицій. Оскільки західних коштів надходить до регіону недостатньо, в Південній Азії відчувається суттєвий дефіцит фінансових ресурсів, який може подолати індійський капітал. В умовах демографічного вибуху та глобальної економічної кризи регіон врятує від стагнації транскордонне співробітництво (будівництво доріг, телекомунікацій, складів продукції, електрифікація прикордонних районів, створення спільних підприємств із виробництва товарів з більш дешевої сировини в одній з країн) яке стане одним із головних чинників, що приваблюватиме інвесторів. Далі, важливо встановити вплив світової фінансової кризи на регіон Південної Азії. Враховуючи надмірну залежність країн Індостану від грошових переказів своєї робочої сили, зайнятої переважно на неквалі- фікованих роботах у США, Канаді, Малайзії та монархіях Перської затоки, можна сказати, що вони відчують на собі серйозні наслідки кризи. Суттєво скоротяться також обсяги закордонної допомоги країнам регіону, так само, як і експортні показники. На цьому тлі виграє Індія, яка має 274 мільярди доларів валютних резервів і вже є самодостатньою державою.

Повернення індійської кваліфікованої робочої сили сприятиме зростанню кількості підприємств малого та середнього бізнесу як в Індії, так і в суміжних країнах. В умовах кризи Індія залишається єдиною країною регіону, яка має вільний капітал і лібералізовані закони з його експорту. Зокрема, федеральне законодавство передбачає, що верхня межа автоматичних (не потребуючих згоди державного наглядового органу) інвестицій до країн СААРК становить 150 мільйонів доларів на рік, а до країн далекого зарубіжжя - лише 100 мільйонів. При цьому не дозволено вкладати кошти в економіку Пакистану та у нерухомість за кордоном, оскільки ці сфери інвестування представляють собою значний ризик [11].

Стан торговельно-інвестиційного співробітництва Індії з великими мусульманськими країнами півострова Індостан можна назвати незадовільним. Через складні політичні відносини взаємодія Індії з Пакистаном на цьому напрямку практично не розвивається, бо офіційний Ісламабад побоюється економічного домінування Індії. До 2009 і перемоги на парламентських виборах проіндійської партії «Ліги Авамі» взаємини офіційних Делі та Дакки були напруженими, відображенням чого стали великі обсяги контрабандної торгівлі між країнами та обмеженість індійських інвестицій в економіку Банґладеш. Однак в умовах глобальної економічної кризи на «землю бенґальців» чекає багаторазове скорочення грошових надходжень від її робочої сили в монархіях Перської затоки, що змушує політичну еліту країни шукати нові шляхи наповнення бюджету, зокрема за рахунок оподаткування спільних підприємств. На позицію нового керівництва країни також вплинув дипломатичний успіх офіційного Делі, яке зуміло добитись у військової хунти М'янми обіцянок гарантувати транзит товарів із індійських північно-східних штатів до Бенґальської затоки через її територію. За таких обставин нова правляча верхівка Банґладеш із ентузіазмом сприйматиме інвестиційні пропозиції Індії, зокрема 3-мі- льярдний енергетично-промисловий проект концерну «Тата», який базується на ідеї про утилізацію збудованими промисловими велетнями банґладешських газових та кам'яновугільних родовищ.

Сторони також вже обговорили перспективу створення в Банґладеш спільних підприємств, які будуть використовувати сировинну базу північно-східних штатів Індії (будматеріали, ліс, чайний лист тощо) та дешевий банґладешський газ і порти країни на узбережжі Бенґальської затоки. Банґладеш - досить вигідне місце для прикладання індійського капіталу, незважаючи на природні катаклізми, спровоковані складними природними умовами над Бенґальською затокою. По-перше, в країні практикується дуже серйозний підхід до захисту прав інвесторів, по-друге, будучи найбільшою серед найменш розвинених країн (LDC), Банґладеш користується значним доступом на західні ринки текстильної та шкіряної продукції. У свою чергу, індійський приватний сектор зацікавлений в утилізації велетенського потенціалу ринку транспортних засобів та запчастин у Банґладеш, оскільки в 150-мільйонній країні існує попит на дешеві малолітражні автомашини та моторолери [12].

Однак для створення спільних підприємств необхідна належна транспортна інфраструктура як між північно-східними штатами та півднем Банґладеш, так і між «столицею сходу Індії» Колкатою та Даккою. Вперше з 1965 року, коли залізничне сполучення було перервано, в 2008 році між країнами почав двічі на тиждень курсувати пасажирський потяг Колката-Дакка, відкрилась автобусна лінія за цим самим маршрутом, сторони домовились про щотижневий 61 авіпереліт між своїми найбільшими містами. Також буде пожвавлене річкове та морське сполучення, яке слугуватиме не тільки для потреб двосторонньої торгівлі, але й допомагатиме у постачанні індійської сировини та товарів до ізольованих північно-східних штатів Індії за маршрутом Колката-Чіттаґонґ. Нарешті, у випадку коли сторонам вдасться частково розв'язати проблему тероризму, прикордонне співробітництво стане значно динамічнішим, бо скоротиться час, що витрачається на перевірки пасажирів та вантажів прикордонниками [13].

Якщо Бутан повністю перебуває в економічній орбіті Індії, то Непал тривалий час намагався зменшити інвестиційну залежність від свого південного сусіда за рахунок залучення ПЗІ з КНР та розвинених країн світу. Переживши транспортну блокаду Індії в 1989 році, непальський уряд вирішив у 1992 році лібералізувати інвестиційний режим та візову політику, щоб створити на території країни високотехнологічні виробництва, продукцію яких можна було б транспортувати повітряним шляхом, в обхід індійської транзитної території та порту Колкати. Однак громадянська війна, яку розпочали у королівстві повстанці-маоїсти в 1995 році, від- лякнула інвесторів від більшості регіонів країни, крім трьох міст долини Катманду - столиці, Патана та Бхактапура. Індійські інвестиції, на які припало 37 відсотків від загальної суми, надійшли у готельний, текстильний сектор, галузь виробництва цигарок та аювердичних ліків. Закінчення громадянської війни в Непалі та прихід до влади маоїстів ознаменували етап відносної стабільності в цій гімалайській країні [14].

Незважаючи на войовничу риторику періоду громадянської війни, переможці-маоїсти налаштовані миролюбно щодо Індії, оскільки економічної альтернативи цьому азіатському велетню у країни, зруйнованої 13-літніми бойовими діями, нема, особливо на тлі глобальної кризи у світі. У вересні 2008 року прем'єр-міністр Непалу Прачанда заявив, що Індія важливіша на даний момент за КНР в якості міжнародного партнера його країни, а непальський уряд всіляко розвиватиме з нею політичні та економічні зв'язки. Він також оголосив, що має намір очолити інвестиційну раду і охороняти права та майно індійських інвесторів. Безумовно це важливі заяви, адже в роки перебування маоїстів у підпіллі три найбільші індійські корпорації «УТЛ», «Дабур-Непал» та «Сурья-Непал» ставали об'єктами погроз і підкладання бомб із боку партизанів, які були засмучені тим фактом, що «компанії платять податки старому режимові замість нового, народного». Оскільки спільні підприємства з індійським капіталом були значно багатші за місцеві фірми, маоїсти намагались в першу чергу обкласти їх «народними» зборами. Прачанда заявив, що завдання його уряду - досягнути двохзначних показників економічного зростання і виробництва 10 тисяч мегаватт гідроелектроенергії і в цьому він потребуватиме індійської допомоги. Бажання маоїстів зрозуміле - адже перенаселені північні штати Індії є головними споживачами непальської продукції, а на індійських туристів припадає левова частка всіх міжнародних візитів до малої гімалайської країни [15].

Зовсім особливий приклад інвестиційної співпраці з Індією представляє Шрі-Ланка. Ринкові реформи президента Річарда Джуніуса Джаявардене наприкінці 70-х років допомогли залучити до Шрі-Ланки західний та індійський капітал. Однак комуналістські погроми 1982 року та початок широкомасштабної громадянської війни між сингалами та ланкійськими тамілами суттєво скоротили надходження індійських коштів в економіку острівної держави, особливо на тлі персональних не- приязнених стосунків Джаявардене та Індіри Ганді. Тим не менш, навіть в цей складний час індійська корпорація «Ашок Лейланд» (базувалась в тогочасному місті Мадрас, нині Ченнаї) створила на острові в 1982 році спільне підприємство з виробництва автобусів та вантажівок. Тому не викликає подиву той факт, що нині весь автопарк Шрі-Ланки індійського походження. З 2000 року Індія стала одним із п'яти головних інвесторів у економіку Шрі-Ланки, вклавши в неї понад 200 мільйонів доларів, із них 74 мільйони прийшлось на Індійську нафтову корпорацію (ОіК), що оперує на острові мережею зі 170 заправних станцій та нафтоналивною станцією у місті Трінкомалі. Кожне друге спільне підприємство, створене індійським бізнесом у Південній Азії, припадає на Шрі-Ланку.

Індійський капітал активний в таких галузях як шинне виробництво (спираючись на великі каучукові плантації на острові), цементні заводи, готельний бізнес (група готелів «Тадж», яка має свої комплекси на території Індії та Мальдівських островів). Потужна індійська присутність відчувається у фінансовому секторі країни, що є історичною традицією, започаткованою ще в добу британського колоніального панування, коли всі позики місцевим жителям видавали індійські лихварі. Тому не викликає подиву той факт, що Державний банк Індії - найстаріший на острові й регулярно обслуговує торговельні операції між Індією та Шрі-Ланкою. Поруч із Індійським закордонним банком та Індійським банком із Ченнаю він оперує найбільшою мережею відділень на Шрі-Ланці. Індійські інвестори заявили, що мають зацікавленість інвестувати кошти у галузі, продукцію яких Індія традиційно закуповує. Йдеться про мідь, тропічну деревину та рослинну олію ванаспаті. У свою чергу, національний авіаперевізник «Шрі Ланкан» здійснює 125 авіаперельотів до Індії і вже вважається найбільшою іноземною транспортною компанією країни, поєднуючи Коломбо з 9 найбільшими індійськими містами. Якщо кількість авіамаршрутів Індією значно збільшиться, то «Шрі Ланкан» буде змушений придбати нові партії літаків. Ланкійські ділові люди також створили в Індії фабрики з виробництва меблів із тропічної деревини [16].

В 2008 році Індія та Шрі-Ланка уклали унікальну для регіону Угоду про всеохоплююче економічне партнерство (Comprehensive Economic

Partnership Agreement - CEPA), що регулює торгівлю товарами, послугами, інвестиційні потоки, митне співробітництво та прискорений контроль за якістю продуції, взаємне працевлаштування. Офіційне Делі розраховує, щоб вона послугувала взірцем співпраці і для інших країн регіону. Індія хоче щоб її робоча сила без обмежень працювала на острові (офіційне Коломбо погоджується, тільки якщо приїзд індійських робітників супроводжується значним рівнем інвестування в ті підприємства, де вони мають намір працювати), однак у свою чергу бажає отримати доступ своєї надлишкової робочої сили у економіку південної Індії, що зазнала інвестиційного буму. Не всі на острові задоволені таким станом речей, адже в Індії колосальне населення, яке, перетікаючи на Шрі-Ланку, може спровокувати безробіття серед місцевих жителів [17].

Якщо говорити загалом, південноазійський ринок для Індії менш перспективний, ніж ринки розвинених країн світу. Галузей економічної активності, в яких би можна було створювати спільні підприємства, не так вже й багато. Які ж сектори можуть виявитись цікавими для індійських інвесторів? Це аюрведичні та звичайні ліки, спорудження готелів, вирощування і переробка фруктів, чайного листа та спецій, транспортні засоби і запчастини, виготовлення будматеріалів, пальне, лубриканти, текстильні та шкіряні вироби. В країнах Індостану ці виробництва вже тривалий час функціонують, однак відсутність контролю якості, антисанітарні умови й примітивна технологія зі зберігання, пакування, переробки продукції не дають змоги відповідати високим технічним стандартам, прийнятим в усьому світі. Індійський приватний капітал здатен виправити це становище. Будматеріали можуть виготовлятись із сировини, що є на Центральному нагір'ї Шрі-Ланки, в Гімалайській області Індії, Непалу та Бутану. Потужний потенціал має туристична галузь, оскільки індійський середній клас може виступати основним споживачем цього виду послуг у регіоні. Тому багато готельних мереж Індії відкривають свої готелі в країнах Південної Азії в розрахунку на індійського туриста чи паломника. Справді, в храмових комплексах Шрі-Ланки знаходяться дерево та зуб Будди, в Непалі - місто Лумбіні, де він народився, в Індії - регіони, де пройшло життя Просвітленого та захисника буддизму царя Ашоки, в пакистанському Пенджабі, як і на півночі Індії - мусульманська архітектура доби правління Великих Моголів та поховання святих. За умови лібералізації візового режиму та пільг для готельного бізнесу на державному рівні регіональний туризм отримає потужний імпульс для розвитку, що потягне за собою пожвавлення будівельної активності і дасть змогу працевлаштувати мільйони будівельників, що втратили роботу в Перській затоці внаслідок глобальної кризи [18].

Прямі закордонні інвестиції справили потужний вплив на економіку Індії в таких ключових секторах як металургійний, автомобільний, високі технології. Індійські корпорації поступово концентрують у своїх руках надлишковий капітал і модернізовані потужності, що дозволяє їм стати глобальними гравцями за рахунок придбання всесвітньовідомих компаній у «старій» Європі. Очевидні вади інфраструктури, низька якість робочої сили та складні кліматичні умови відлякують від більшості країн Південної Азії великих міжнародних інвесторів. Однак, як не парадоксально, саме зараз у Індії з'явилась унікальна нагода на довгий час закріпитись у інвестиційному полі країн Південної Азії. Скорочення гуманітарної допомоги і надходжень грошових переказів від нерезидентів до країн півострова Індостан, викликані світовою кризою, ставлять перед їх політичними елітами завдання пошуку шляхів пожвавлення економічної активності. Одночасно у регіоні спостерігаються сприятливі для Індії політичні тенденції, такі як завершення громадянської війни в Непалі, фактична поразка «Тигрів визволення Таміл Іламу» на Шрі-Ланці, прихід до влади в Банґладеш проіндійських політичних сил. В регіоні з'явилась стабільність і очікуваність, а саме за таких умов роль провідного постачальника ПЗІ до країн Південної Азії може взяти на себе індійський приватний сектор. Враховуючи, що Індія має давні традиції інвестування в країни Південної Азії на державному рівні, як то в Непалі та Бутані у гідроенергетичні проекти, зазначимо, що інвестиційні перспективи регіону їй добре відомі. Країна може поділитись своїм зростанням із своїми південноазійськими сусідами, оскільки вона зацікавлена, як ніхто інший, в розвитку транскордонного економічного співробітництва, враховуючи існування проблеми регіонального тероризму та відсталості своїх північних і східних штатів, неспроможних подолати свої вади без пожвавлення регіональної торгівлі.

Література

1.Foreign direct investment in South AsiaIISouth Asia Economic report by Asian Development Bank. February 2008. - P.7-9. - Режим доступу до сайту: http:IIwww.adb. orgIDocumentsIReportsISouth-Asia-Economic-ReportI2008Ichap2.pdf

2.Regional integration and trade costs in South AsiaIIAsia Development Bank Working paper 127. - Режим доступу до сайту: http:IIwww.adbi.orgIfilesI2008.12.19.wp127.regional. integration.trade.costs.south.asia.pdf

3.Envisioning South AsiaIISouth Asian Journal. - 2006. - April 30. - Режим доступу до сайту: http:IIwww.southasianmedia.net/MagazineIJournalI13_sapana.htm

4.Allow 49%FDI in India's defense industryIIThe Indian Star. - 2008. - March 02

5.India government for 100pc investment in higher educationIIOne World South Asia. -

2006. - February 07. - Режим доступу до сайту: http:IIsouthasia.oneworld.netIArticleI indian-govt-for-100-pc-fdi-in-higher-education

6.India's TATA takes on the worldIIAsia times. - 2007. - February 2.

7.Small cars promise big business in IndiaIIAsia times. - 2007. - May 18.

8.The FDI boom in IndiaII Merinews. - 2007. - September 26.

9.India grapples with its FDIgenieIIAsia times. - 2007. - December 5.

10.Foreign direct investment in South AsiaIISouth Asia Economic report by Asian Development Bank. February 2008. - P. 18. - Режим доступу до сайту: http:IIwww.adb. orgIDocumentsIReportsISouth-Asia-Economic-Report/2008Ichap2.pdf

11.Envisioning South AsiaIISouth Asian Journal. - 2006. - April 30. - Режим доступу до сайту: http:IIwww.southasianmedia.net/MagazineIJournalI13_sapana.htm

12.Indian investment sought in key areasIIThe Daily Star (Dakka). - 2004. - July14.

13.India-Bangladesh political and economic relationsIIIndian Ministry of external relations. - 2008. - Режим доступу до сайту: AprilIIhttpVImeaindia^icinZsecframe. php?sec=fr

14.Nepal-foreign investmentIINationsencyclopedia. - Режим доступу до сайту: http:II www.nationsencyclopedia.comIAsia-and-Oceania/Nepal-FOREIGN-INVESTMENT. html

15.Nepal'sMaiostP.M. courts Indian investment/'/Khaleej times. - 2008. - September

16.India is among largest investors in Sri Lanka//Daily News (Colombo). - 2008. - February 04.

17.Indo-Lanka CEPA/'/Daily News (Colombo). - 2008. - July 12.

18.79 reasons why You should travel to South Asia//South Asia Biz. - 2006. - August 6. - Режим доступу до сайту: http://www.southasiabiz.com/2006/08/ why_you_should_travel_south_as.html

Размещено на Allbest.ru