Размещено на http://www.allbest.ru/

Регіон як політичний феномен в умовах формування нового світового порядку

Ушакова Ж.С.

Територіальна організація держави є визначальним моментом у вирішенні усього спектру проблем, пов'язаних із регіональністю. Розуміючи державу як єдине ціле з її природною територіальною різнорідністю, національно-культурним різноманіттям, говорячи про частини як про вихідні структуроутворюючі одиниці, необхідне введення відповідної дефініції, що володіє всіма необхідними властивостями, ознаками.

Слід зазначити, що й у вітчизняній, і в зарубіжній науковій літературі відсутня чіткість у визначенні предмета регіональної науки, що, безсумнівно, є однією з причин різноманіття напрямків і методологічних концепцій у сучасних регіональних дослідженнях в Україні і за кордоном. Прикладом тому служить наявність близько сотні тлумачень поняття "регіон", його використовують різні науки для виокремлення територіальних частин держави за певною ознакою, тобто, визначення значною мірою залежить від підходу дослідника.

Власне, в теорії міжнародних відносин є юридичні, економічні, геополітичні, історичні, культурні і інші трактування цього складного явища. Кожна з них концентрується, лише на якомусь одному аспекті, ігноруючи решту найважливіших характеристик.

Аналіз наукової літератури свідчить, що поняття "регіон" є багаторівневим. Це:

1) місто і його округи;

2) район і його області;

3) край, республіки, автономні округи;

4) держава і її райони;

5) міжнародне регіональне співтовариство і вхідні в нього держави, великі регіони світового співтовариства [2,59].

Політичний простір регіону не є внутрішньо однорідним. Така неоднорідність відтворюється і упорядкованістю політичного життя регіону, і етнокультурною його структурою, і змістом відносин місцевої влади з населенням, і політичним егоїзмом, клановістю регіональної еліти, і явищем політичної дезінтеграції пострадянського українського суспільства і т. ін., що впливає на "якісні" особливості регіонального політичного утворення. Однак в той же час він являє собою певну цілісність, що діє у взаємодії з іншими цілісностями в системі "регіон регіон" і "регіон держава"та зумовлюється єдністю двох основних елементів політичного простору регіону соціальних аспектів політики та політичних властивостей соціальних відносин. Тобто, особливе місце в наведених визначеннях має політичний компонент.

Для комплексного географічного дослідження політичного регіону потрібний аналіз політичної ситуації за такими параметрами [7,117]: відносини регіону з центром і його місце на політичній карті країни; особливості регіонального політичного режиму, у т. ч. інституційні; регіональний політичний процес, історія і специфіка політичного лідерства; органи місцевого самоврядування та їхні відносини з органами регіональної державної влади; структурні особливості регіональної еліти; своєрідність місцевого партійного будівництва; політико-географічна структура регіону (центри і периферії політичного - впливу, міжрайонні розходження); характерні риси регіональної політичної культури і її вплив на електоральний процес.

Усі характеристики, запропоновані у визначеннях, дозволяють об'єктивно сформувати уявлення про регіон як самостійний суб'єкт політики, суб'єктність якого виявляється в декількох варіантах [7,117]:

- регіон у системі державних відносин характеризується функціями субнаціонального рівня, представницького органа центральної влади, що наближений до населення й у більш досконалій формі може контролювати, вивчати його інтереси, потреби й ефективно реалізовувати їх за допомогою перерозподілу повноважень і залучення регіональних ініціатив до співробітництва;

- регіон як територіальна спільність це базовий рівень суспільства, виявляє себе завдяки жителям, добровільним цивільним об'єднанням, структурам самоорганізації населення, регіональній еліті, місцевим органам влади, що є постійними жителями відповідної адміністративно-територіальної одиниці і мають "єдиний адміністративний центр" [1,11];

- партнерство держави і регіону, що виявляється особливо при реалізації загальних програм, при програмуванні регіонального розвитку, визначенні стратегічних цілей, наданні субсидій органам місцевої влади (для розвитку). Саме співпраця у формі партнерства регіону та центру формує новий стиль політичного керівництва, у якому відсутня ієрархія;

- регіон це суб'єкт господарської діяльності, по-перше, це соціальні виробнича інфраструктура, яка створюється за допомогою різних видів діяльності регіонального соціуму" [9,50]. Регіон є суб'єктом господарської діяльності завдяки органам державної влади і місцевого самоврядування, що функціонують на його території, регіональних еліт, що відображає інтереси територіальної спільності, онтологію регіонального плюралізму [3,62].

Визначених вище факторів досить для того, щоб регіон розглядати як регіональну суспільно-політичну систему, як вихідне поняття політичної регіоналістики, основну складову частину територіального устрою країни, визначеною єдиною регіональною політикою держави, що має організаційну відособленість, цілісність, економічну і демографічну самодостатність, культурну самобутність; систему державних органів, які є елементами (підсистемами) державної структури влади і управління країною. Таким чином, регіон є ключовим рівнем політичного діалогу і дій, і". розуміється як центр дії і врівноваження" [4,143], де національні і глобальні сили наштовхуються на локальні вимоги і соціальні системи, що, зрештою, призведе до змушеного взаємопристосування і поступок.

Варто мати на увазі, що будь-який розподіл простору (території) на регіони носить досить умовний характер. Необхідність поділу великих територіальних одиниць на частині обумовлена великою диференціацією частин за багатьма ознаками. В основі виділення регіону лежить принцип доцільної цілісності, обумовлений групою регіоноутворюючих факторів. Розрізняють: внутрішню цілісність регіону формування його господарського комплексу, проведення єдиної політики, створення єдиних органів влади і управління і т.п.; зовнішню цілісність регіону його відособленість від інших таких же регіонів, від цілої території, від інших територій і їхніх складових частин.

Єдиного критерію, який би задовольняв виявленню регіону та його кордонів, принципово не існує з причини складнощі феномена, що розглядається. Але у світовій політичній практиці сформувався набір прийомів та принципів, які застосовуються при багатокритеріальному адміністративно-територіальному розподілі. Серед цих принципів слід назвати: географічні, етнографічні, економічні, етнічні, геополітичні, мовні, конфесійні, управлінські критерії [5,40].

Найпростішим та найприроднішим вважається географічний критерій, коли регіональні кордони співпадають з природними та проходять по берегах морів, річок, по вододілах гірських хребтів. В історичній ретроспективі саме цей критерій був основним для створення регіональних та міждержавних кордонів, а тому часто-густо співпадає з іншими критеріями. Більш того, у випадку з величезними імперіями лише географічний чинник зупиняв подальше розростання їх територій. Але навіть поверховий погляд на світову політичну карту дозволяє зробити висновок, що рельєф або річки не завжди слугували підставою для проведення адміністративних меж.

Етнографічний критерій дозволяє проводити регіональні кордони на підставі типологічних рис у житті населення цих регіонів. Економічний критерій регіоналізації за радянських часів був найголовнішим при розгляді питань, що стосуються адміністративно-територіального поділу. Етнічний критерій також вважається світовим політичним досвідом однією з важливих підстав для адміністративно-територіального розподілу. Справа в тому, що біля п'яти тисяч етносів Землі розподілені між 250 державами. За таких умов ідеал, коли кожний етнос має свою державність, принципово не може реалізуватися. До того ж не існує жодної країни, де всі 100% населення мали б однакову етнічну належність.

Мовний критерій дуже близько підходить як до етнографічного, так і до етнічного, але не дублює їх. Мовне питання окремо обговорювалося та враховувалося при створенні регіонів у таких країнах, як Канада та Бельгія. Зростання мовної варіативності та розповсюдження говірок і діалектів посилюється з наближенням до зовнішніх кордонів країни.

Те ж саме стосується й конфесійного критерію. У країнах світу конфесійна ознака покладена в основу адміністративно територіального устрою, але це не означає його оптимальності.

Не слід нехтувати й геополітичним чинником у процесі регіоналізації: легко виявити, що населення і території нерівномірно припадають на області. Інколи навіть саме існування того чи іншого регіону розглядається як реакція на геополітичне оточення.

Нарешті, управлінський критерій. З точки зору теорії та практики управління існують певні оптимальні розміри регіонів, що управляються з Центру. Контроль за процесами, що відбуваються поза межами цих регіонів, потребує додаткових зусиль, надмірних витрат на утримування апарату управління.

Але поряд із внутрішніми факторами регіоналізації також існують зовнішні її фактори [8,77], які менш досліджені. Між тим в ряді випадків вони грають визначальну роль в житті окремих регіонів країни. Сюди можна віднести: глобальні процеси, геополітичні фактори, воєнно-стратегічні детермінанти, економічні фактори, територіальні та етнічні конфлікти, культурно-релігійні фактори.

Посилення ролі регіонів у сучасному світі визначається їх становленням як суб'єктів регіональної економічної політики та міжнародних відносин. Для того, щоб сукупність держав була визначена як регіон, необхідна наявність таких ознак: історична спільність; географічна єдність території; схожий тип економіки; спільна робота в регіональних міжнародних організаціях.

Факторами, які обумовлюють об'єднання регіональних суб'єктів, виступають: економічні переваги, які виникають від взаємного співробітництва; необхідність політичного об'єднання для досягнення поставлених завдань; ідентичність, яка може виражатись в об'єднанні за національною ознакою; спільна історія або її ключові елементи; географічний фактор, на основі якого відбувається об'єднання територіальних суб'єктів в регіон.

Регіон є не тільки географічною категорією, тобто неможна ототожнювати поняття "регіон" та "територія". Територіальна складова є суттєвою для будь-якого регіону, бо вона виступає базою як його формування, так і його існування. Будь-який регіон представляє собою територію, але лише одного територіального компонента недостатньо для того, щоб назвати територію регіоном. Необхідною передумовою формування регіону на певній території є наявність специфіки економічного складу та організації. Однак існує ще один аспект проблеми. Для формування регіону мало мати специфіку, необхідно її позиціонувати. Тому поява регіону пов'язана з практичною самоідентифікацією певної територіальної спільноти.

Поступове здолання бар'єрів між державами в політичній, економічній, соціальній и навіть валютній сферах призводить до відносного послаблення структури держави як способу організації політичного простору. Відбувається корінне змінення понять "суверенітет" і "територіальність". В результаті посилюються позиції регіонів відносно держав, які прагнуть зайняти достойне місце вже не в рамках однієї країни, а більш широкої спільноти. Про зростаючу самостійність регіонів говорить, наприклад, тенденція представлення своїх інтересів безпосередньо в Брюсселі, що надає можливість їх виходу відразу на наднаціональний рівень, оминаючи державний.

Сучасні регіони включають в себе дві площини співробітництва: міждержавну і міжрегіональну, причому регіональна інтеграція найкращим чином досягається як раз на субрегіональному рівні. Це відбувається в тому випадку, якщо ці субрегіони дійсно є акторами міжнародної економічної співпраці (тобто мають можливість незалежно від своїх держав встановлювати транскордонні контакти). Роль держави в цьому процесі полягає в створенні умов, заохоченні встановлення таких зв'язків, наданні мікрорегіонам більшої автономії в міжнародній сфері.

Після закінчення "холодної війни" склалися передумови появи якісно нового типу спільноти транскордонного регіону, причому він міг одночасно включати в себе в якості акторів як держави, так і окремі землі держав, що підкреслює гетерогенність транскордонного регіону в плані складових частин. При цьому важливим компонентом транскордонного регіону виступають багаточисельні канали і зв'язки між цими акторами. Допускаються зв'язки як між однотипними акторами, так і між акторами різних рівнів (субрегіон держава). Необхідно розуміти, що говорячи про субрегіональні зв'язки і канали, слід бачити зв'язок як між цими субрегіонами в цілому, так і між окремими фірмами, освітніми закладами, неурядовими організаціями, тобто тими, хто наповнює субрегіональне співробітництво конкретним змістом.

Існування подібних транскордонних регіонів з нечіткими кордонами в умовах біполярного світу було ускладнене, бо держави були єдиними учасниками міжнародних відносин, і регіони (особливо на початковому етапі) опиралися лише на міждержавну (міжурядову) взаємодію.

Транснаціональні регіони, що існують в сучасному світі, формуються перш за все на економічній основі. Як правило, це своєрідні індустріальні, торговельні та фінансові коридори, системи здійснення трансакцій, що пов'язують головні індустріальні центри. Каркасом формування транснаціонального регіону є система економічних взаємозв'язків, які вигідні учасникам регіону.

Слід зазначити, що транскордонний регіон це не територія, що природно склалася та оформилася (це властиво регіонам всередині держави). Транскордонний регіон спочатку може бути штучно створеним об'єднанням. В подальшому він приймає ті контури, які йому передбачені, починає розвиватися за заданою схемою. Однак, поступово транскордонний регіон набуває реальних економічних контурів.

Регіон в умовах формування нового світового порядку реально існує, якщо він формує організаційну основу для економіки. В загальному виді можна представити, що економічний регіоналізм являє собою сукупність процесів відтворення, що базуються на специфіці територіальної структури економіки, культурних форм, природних та трудових ресурсів. Становлення цілісних механізмів і структур відтворення в процесі розвитку породжує регіони різного рівня складності, які можуть локалізуватися на тих чи інших ділянках території, приєднуватися до них і спиратися на певні комплекси природних ресурсів. Наявність транскордонного регіону, так само як і його меж, визначається характером програм економічної взаємодії і реальною господарською практикою.

Зміцнення ролі регіонів в сучасному світі дає можливість говорити про появу в їх особі нових політико-територіальних об'єднань і становлення їх як суб'єктів регіональної економічної політики та міжнародних відносин. Особливістю формування регіонів є їх транскордонна сутність чи, що найменше, необов'язковість приналежності до території однієї держави. Але все це не заперечує існування впливу адміністративно-територіального (територіально-політичного) розподілу конкретної держави. Регіон може мати якості прикордоння, але не бути залученим до процесів формування транскордонної спільноти. З одного боку, для невеликих країн не спостерігається чіткого розподілення прикордонних функцій в просторі, бо основна частина території країни розглядається як прикордонна зона. З другого боку, для більш крупних країн використовують модель М. Мунтяна. Він виділяє три групи факторів та відповідно три рівні становлення і розвитку міжнародних регіонів. Перша група фактори об'єктивного характеру географічний, соціально-психологічний, культурологічний і т.д. Друга група фактори, що складають основу регіону, економічні. Третя група фактори, що мають при будь-якій конфігурації регіональної будови суб'єктивно-вольовий характер, політичні. Відсутність першої групи факторів суттєво послаблює систему регіональних відносин, а відсутність другої чи третьої призводить до її розпаду [6,125].

Як результат, якості і контури регіону можуть змінюватися в залежності від динаміки цих відносин чи під впливом інших факторів (наприклад, зіткнення інтересів декількох країн). В середині регіону виділяються субрегіони локальні групи країн з більш тісними та тими, що мають свою специфіку по відношенню до всього регіону в цілому, взаємовідносинами. Подібна політика в Європі базується на Європейській рамочній конвенції про прикордонне співробітництво територіальних спільнот та влади.

Слід зазначити, що можна виділити дві взаємопов'язані форми регіоналізму: внутрідержавну та міжнародну. В першому випадку має місце процес формування регіонів, коли відбувається об'єднання суб'єктів всередині державної території. В другому випадку ми маємо справу з важливою тенденцією світового розвитку. Міжнародна діяльність регіонів відбувається в таких сферах, як: територіальна система управління, транскордонне співробітництво, екологічна та культурна безпека, невійськові аспекти безпеки, залучення міжнародних ресурсів для регіональних програм, економічне та гуманітарне співробітництво.

геополітичний світовий регіон

Література