Україна та виклики сучасного глобального капіталізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Україна та виклики сучасного глобального капіталізму

Набока О.В.

На початку ХХІ ст. Україна залишається однією з найбідніших країн світу. Більше того, складається враження, що держава перетнула своєрідну «точку неповернення», за якою процеси розпаду та руїни стають незворотними. Тривала економічна криза, ліквідація базових основ національного життєустрою призвели до маргіналізації не тільки значної частини людей старшого віку, які не змогли знайти себе у нових економічних умовах, але і молоді.

Крім того, актуальною проблемою стає катастрофічне кількісне зменшення населення. «У наступні 25 років Україна може стикнутися з демографічною катастрофою, яку можна порівняти з Голодомором», заявив координатор системи ООН в Україні Ф. О'Доннел. За його прогнозом, протягом зазначеного періоду населення нашої країни зменшиться на 25% [2,6].

І справа не в тому, що демографічна криза обумовлена загальноєвропейськими тенденціями. Українське суспільство, яке протягом століть сакралізувало образ матері та дитини, просто не має змоги відтворюватися внаслідок того, що сучасні соціально економічні реалії протирічать основам його буття.

Хоча б ці факти, є свідченням того, що після проголошення незалежності у 1991 році ми обрали хибний шлях розвитку, який ставить під сумнів саме буття українського народу. Тому конче потрібна нова стратегія розвитку, головною метою якої було б забезпечення умов хоча б часткового відродження та ліквідації загрози повного винищення.

Якщо сумувати весь історичний досвід людства, то можна виділити дві моделі соціально-економічного розвитку. Найбільш давній з них традиційний характеризується домінуванням держави у економічній сфері. Саме держава виступає ініціатором масштабних господарських проектів та здійснює макроекономічний розподіл ресурсів та доходів. Останній здійснюється відповідно до уявленнь про соціальну справедливість, які існують в суспільстві. При цьому дозволяється існування малої та середньої приватної власності.

Батьківщиною традиційного соціально-економічного проекту були іригаційні цивілізації давнього та середньовічного сходу (Давній Єгипет, Китай та Індія в епоху середньовіччя і т. д.). На рубежі ХІХ ХХ ст. ця модель була базовою для країн «другої хвилі» модернізації (Німеччина, Австро-Угорщина, Російська імперія). Окремі елементи традиційного шляху розвитку було використано для формування кейнсіанства, яке було домінуючою соціально економічною доктриною майже протягом всього ХХ ст. Сьогодні традиційні методи управління економікою стали основою для відродження країн «третьої хвилі модернізації» (КНР, Японія, Південна Корея, Тайвань).

Інша модель ліберальна оформилася відносно недавно у середині ХІХ ст. Вона передбачала лібералізацію економічних відносин, зменшення ролі держави у господарстві та зменшення соціальних витрат. Основою процвітання мала стати ініціативність підприємців, які, реалізуючи власні приватні інтереси, опосередковано оживлятимуть загальний економічний клімат у державі. Ця доктрина стала базовою для країн «першої хвилі модернізації», що почалася в кінці XVIII на початку ХІХ ст. (Велика Британія, Франція, США). Саме ця концепція стала основою для «рейгономіки» та «тетчеризму», дозволила впоратися з системною кризою світового капіталізму у кінці 70 90 х років ХХ ст. В кінці 80 х років ХХ ст. така модель виглядала досить ефективною, особливо на фоні агонізуючої радянської планової економіки.

Як відомо, після проголошення незалежності Україна обрала для себе монетариську ліберальну модель соціально-економічного розвитку (М. Фрідмен, Ф. Фон Хаєк). У 90 х роках ХХ ст. наша держава, як і більшість країн пострадянського простору, заявила про початок ліберальних реформ, які мали реанімувати господарство.

Проте, сьогодні все більше спеціалістів, у тому числі й західних, заявляють про неспроможність монетариської моделі забезпечити ліквідацію кризових явищ у економіці. Так, відомий американський політолог Ф. Фукуяма у своїй роботі «Сильна держава. Керівництво та світовий порядок у Ххі столітті» був змушений констатувати, що «реформи, спрямовані на лібералізацію економіки, не виправдали очікувань...» На його думку, більшість країн, які взялися за розбудову монетариської моделі, прийшли до «хижацького» неопатримоніального режиму, при якому більша частина суспільних ресурсів привласнюється однією людиною, або олігархічними кланами [5,37]. глобальний геоекономічний трансформація україна

Інтереси суспільства при цьому замінюються на інтереси олігархів, що через підконтрольні ЗМІ трактуються як загальнонаціональні. Ілюстрацією цієї тези можуть слугувати нескінченні газові війни між Росією та Україною останніх часів. Українцям настирливо нав'язується думка про те, що їхній добробут залежить від цін на іноземний газ. Насправді ж тільки 30% цього палива йде на потреби громадян, а інші 70% використовуються приватними підприємствами, які підконтрольні олігархам. Так, металургійний холдинг Р. Ахметова «Метінвест» споживає біля 2 млрд. куб. м газу, що потрапляє до України [1,24].

Проявилася й інша негативна риса ліберальної концепції економічного розвитку невідповідність цілей великого приватного капіталу та національних інтересів. Так, виробництво в умовах класичного капіталізму є не засобам задоволення потреб, а, за висловом відомого економіста українського походження М.І. Туган Барановського, є «технічним моментом створення капіталу». У своїй роботі «Промислові кризи. Нарис соціальної історії Англії», він відмічав: «Головною причиною кризи є протиріччя між виробництвом, як засобом забезпечення потреб людини та виробництвом, як технічним моментом створення капіталу» [4, 55].

Також серед головних негативних рис ліберального капіталізму український економіст виділив наступні:

— велика приватна власність породжує неорганізованість національного виробництва, що у свою чергу перешкоджає реалізації національних інтересів;

— капіталізація значної частини національного прибутку обумовлює бідність та низький рівень споживання більшої частини населення;

— накопичення капіталу передбачає привласнення додаткового продукту структурами, що не приймають безпосередньої участі у виробництві. Таким чином виробники втрачають частину продукту, який вони створюють;

— капіталістичне виробництво спирається на зовнішній ринок, який гарантує більш високі прибутки. При цьому на внутрішньому ринку може існувати дефіцит товарів, що йдуть на експорт і, відповідно, висока ціна на них.

Негативні риси монетариської моделі відмітив і відомий міжнародний фінансист Дж. Сорос, якого, за іронією долі, вважають найбільш одіозним «сірим кардиналом» сучасного глобального капіталізму. У своїй роботі «Про глобалізацію» він виділяє наступні наслідки впровадження монетариської моделі:

— ліквідація соціального забезпечення, що призводить до маргіналізації значної частини суспільства;

— Дж. Сорос наполягає на тому, що ринок неспроможний до реалізації соціальних програм. За думкою автора: «нескінченна гонитва за прибутками може зруйнувати навколишнє середовище та вступити в конфлікт з суспільними цінностями» [3, 19].

Ми маємо з сумом констатувати, що всі вищезгадані тенденції проявилися у пострадянській Україні. Левова доля національних доходів належить олігархічним кланам. Безпосередні виробники отримують зарплатню, що найнижча у Європі. Проте, і її з'їдає інфляція. При цьому ціни швидше ростуть саме на ті товари, які є українським трендом на світових ринках: м'ясо, молоко, олія, хліб.

Серед всього іншого, їх дороговизна обумовлена тим, що виробництво спрямоване на експорт, який дає надприбутки. В той же час внутрішній ринок харчових товарів залишається напівпорожнім і ми жителі країни, яку раніше називали «житницею», змушені купувати найнеобхідніші харчі за європейськими цінами.

Очевидно, що обрана у 1991 році соціально-економічна модель не відображає нагальних потреб українського суспільства.

Література

1. Атанасов В. Газовый удар // Фокус. №49 (62). 2007.

2. ООН предупреждает: впереди опасность // Профиль. №15. 2007.

3. Сорос Дж. О глобализации. М.: Эксмо, 2004. 224 с.

4. Туган-Барановский М. Промышленные кризисы. Очерк из социальной истории Англии. К.: Наукова думка, 2004. 368 с.

5. Фукуяма Ф. Сильное государство. Управление и мировой порядок в ХХІ веке. М.: Хранитель, 2006. 220 с.

Размещено на Allbest.ru